Постанова

від 21.12.2015 по справі 906/1317/15

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" грудня 2015 р. Справа № 906/1317/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючої судді Коломис В.В.

суддів Мамченко Ю.А.

суддів Демянчук Ю.Г.

при секретарі судового засідання Величко К.Я.

розглянувши апеляційну скаргу позивача - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення господарського суду Житомирської області від 29.09.15 р.

у справі № 906/1317/15 (суддя Вельмакіна Т.М. )

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Опілля-Плюс"

відповідач Фізична особа-підприємець ОСОБА_2

про стягнення 119 906,80 грн.

за участю представників сторін:

позивача - Четербок-Заулична Ю.Б. (довіреність б/н від 18.12.2015р.);

відповідача - ОСОБА_5 (договір про надання правової допомоги №1/06-11/15 від 06.11.2015р.); ОСОБА_2

Судом роз'яснено представникам сторін права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області від 29.09.2015 року у справі №906/1317/15 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Опілля-Плюс" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задоволено частково. Присуджено до стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Опілля-Плюс" 36370,60 грн. основного боргу; 9185,32 грн. пені; 636,70 грн. 3 % річних; 14805,45 грн. інфляційних; 1219,96 грн. судового збору. У стягненні 57372,88грн. пені та 1535,85грн. інфляційних відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, відповідач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення господарським судом Житомирської області норм матеріального та процесуального права, а також на невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого суду, обставинам справи.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу вважає оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним та обгрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

21.12.2015 року апелянт (відповідач) звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з клопотанням про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи та, відповідно, зупинення провадження у даній справі.

Вказане клопотання обгрунтоване тим, що підпис на видатковій накладній №3438 від 15.12.2014 року року виконаний не Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2.

Безпосередньо в судовому засіданні представник відповідача підтримав вищевказане клопотання; представник позивача проти призначення експертизи у даній справі заперечив.

Колегія суддів, розглянувши вищевказане клопотання, прийшла до висновку про відсутність підстав для його задоволення з огляду на таке.

Відповідно до ч.1 ст.41 ГПК України, для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року №4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи", судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмету доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Суд, вирішуючи питання стосовно доцільності задоволення або відхилення клопотання про призначення експертизи, вирішує, чи дійсно існує необхідність використання спеціальних знань для встановлення обставин, що мають значення для справи.

Враховуючи викладене, з огляду на фактичні обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів не вбачає підстав для призначення такої експертизи.

Слід також зазначити, що спірна видаткова накладна №3438 від 15.12.2014 року (оригінал якої оглянуто в судовому засіданні) підписана та скріплена печаткою відповідача ФОП ОСОБА_2

При цьому, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що відповідач не посилається на незаконне використання печатки. Після отримання від позивача вимоги про необхідність виконання зобов'язання за договором поставки він не провів службове розслідування за фактом незаконного використання печатки. Також, не надано відповідачем і доказів повідомлення ані правоохоронних органів, ані позивача про втрату чи викрадення печатки.

Крім того, про наявність видаткової накладної №3438 від 15.12.2014 року та спору щодо неї відповідач був обізнаний ще 10.06.2015 року при отриманні претензії позивача з вимогою сплатити борг в розмірі 36 370,60 грн.

Також представником відповідача 21.12.2015 року подано клопотання про витребування у позивача оригіналів документів: накладної №3438 від 15.12.2014р., товаро-транспортної накладної від 15.12.2015р. та податкової накладної від 15.12.2015р.

Колегія суддів, розглянувши вказане клопотання не вбачає підстав для його задоволення, оскільки згідно вимог ст.38 ГПК України витребування доказів є правом, а не обов'язком суду. Крім того, наявні в матеріалах справи докази є достатніми для вирішення спору по суті, а оригінал накладної №3438 від 15.12.2014р. був наданий позивачем і оглянутий колегією суддів безпосередньо в судовому засіданні.

Безпосередньо в судовому засіданні представники сторін повністю підтримали вимоги та доводи, викладені відповідно в апеляційній скарзі та у відзиві на неї.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 14.01.2014 року між TOB "Опілля-Плюс" (постачальник/позивач) та ФОП ОСОБА_2 (покупець/відповідач) був укладений договір поставки №67 (далі - договір, а.с. 12-14), згідно п. 1.1. якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар, а покупець в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов'язується прийняти й оплатити товар.

Під товаром у цьому договорі розуміється вся продукція поставлена згідно накладних (п.1.2 договору).

Відповідно до п.п. 2.2-2.3 договору, товар вважається поставленим з моменту надходження в повному обсязі. Покупець зобов'язаний забезпечити своєчасне і належне приймання товару товару, що відповідає вимогам, визначеним щодо нього у цьому договорі, і який був поставлений в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі.

Приймання товару (за кількістю і якістю) здійснюється в порядку та на умовах, визначених цим договором, та у відповідності до чинного законодавства України. У разі виявлення відхилень від вимог цього договору щодо кількості та (або) якості товару покупець зобов'язаний невідкладно з урахуванням можливостей технічних засобів зв'язку повідомити про це постачальника.

Слід зазначити, що поставка товару згідно договору здійснювалась позивачем неодноразово (договірні відносини були триваючими).

В той же час, як встановлено судами обох інстанцій, позивачем на виконання умов договору було поставлено відповідачу товар на загальну суму 36 370,60 грн., що в свою чергу підтверджується наявною в матеріалах справи видатковою накладною №3438 від 15.12.2014р., підписаною обома сторонами без будь-яких зауважень чи (або) заперечень щодо специфікації товару та його вартості (а.с.113).

Відповідно до п.2.4 договору, розрахунки за кожну поставлену партію товару покупець зобов'язаний здійснити в повному обсязі через 14 календарних днів з дати поставки.

Натомість, відповідач, в порушення умов договору та взятих на себе зобов'язань, оплату за поставлений за останньою накладною товар не здійснив, внаслідок чого, останнім створена заборгованість в розмірі 36 370,60 грн.

На претензію від 28.05.2015 року за №1 з вимогою в добровільному порядку ліквідувати наявний борг, відповідач відповіді не дав, розрахунків не здійснив (а.с.16).

При цьому, ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду доказів на підтвердження добровільного погашення вказаної заборгованості відповідачем не подано; відсутні такі докази і в матеріалах справи.

Оскільки, як встановлено судами обох інстанцій, існує заборгованість відповідача перед позивачем, то позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 36 370,60 грн. обгрунтовані, законні та, відповідно, правомірно задоволені судом першої інстанції на підставі ст.ст. 509, 525, 526, 692, 712 ЦК України.

Відповідно до п.4.4. договору, покупець за порушення обов'язку, визначеного у п. 2.4. цього договору, за вимогою постачальника зобов'язаний сплатити останньому пеню у розмірі 1% від простроченої суми за кожен день прострочення.

Оскільки матеріалами справи підтверджено неналежне виконання відповідачем умов договору та зважаючи, що п. 4.4. договору передбачена майнова відповідальність, суд першої інстанції визнавши розрахунок пені, наданий позивачем (а.с.11), невірним та провівши його самостійно з врахуванням вимог ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ч.2 ст.343 ГК України, п.2.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", правомірно присудив до стягнення пеню в розмірі 9 185,32 грн. (за період з 30.12.2014р.о 30.06.2015р.). При цьому, у стягненні 57 372,88 грн. пені суд першої інстанції відмовив правомірно, оскільки їх нараховано та, відповідно, пред'явлено до стягнення безпідставно.

Крім того, відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки прострочення виконання з боку відповідача має місце, апеляційний суд погоджується з місцевим господарським судом щодо правомірності стягнення з останнього 636,70 грн. відсотків річних (за період з 30.12.2014р. по 31.07.2015р.) та 14 805,45 грн. інфляційних нарахувань. При цьому, в стягненні 1 535,85 грн. інфляційних нарахувань суд першої інстанції відмовив правомірно, оскільки їх нараховано та відповідно пред'явлено до стягнення безпідставно.

При цьому, посилання апелянта на те, що видаткова накладна №3438 від 15.12.2014р. не є належним доказом поставки товару і не може свідчити про наявність чи відсутність заборгованості колегією суддів до уваги беруться з огляду на таке.

Відповідно до ст.33 ГПК України, предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

При цьому, правило належності доказів, закріплене ст.34 ГПК України передбачає, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, для вирішення питання про виникнення у покупця обов'язку з оплати вартості товару мають значення належні та допустимі докази - передбачені законом документи, якими підтверджується сам факт здійснення господарської операції з передачі товару або товаророзпорядчого документу на товар. До таких доказів в силу чинного законодавства належать первинні документи.

Відповідно до норм ч.ч. 1,2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пунктів 2.2, 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну № 88 від 24.05.1995 року, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

До документів, що підтверджують рух товарно-матеріальних цінностей відноситься, зокрема, накладна, форма якої є типовою формою первинного обліку, затвердженою відповідними нормативно-правовими актами.

Видаткова накладна є двостороннім документом, яка підписується обома сторонами договору, скріплюється печаткою і повинна передбачати та конкретизувати основні умови поставки/передачі товару згідно договору.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, видаткова накладна №3438 від 15.12.2014р. (а.с.113) містить всі необхідні реквізити, визначені ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п.2.4. Положення про документарне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995р., а тому є первинним документом, який в розумінні ст.ст.33, 34 ГПК України є належним доказом того, що господарська операція з передачі товару від позивача до відповідача відбулась.

При цьому, слід зазначити, що підписання покупцем (відповідачем) видаткової накладної та наявність відтиску печатки товариства фіксує факт здійснення господарської операції та є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар після його приймання або приймання товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (у відповідності до вимог ст.692 ЦК України, ст.ст. 1,9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", Оглядовий лист ВГСУ від 29.04.2013р. №01-06/767/2013).

Також безпідставними є посилання апелянта на відсутність в останнього зобов'язань по оплаті за поставлений товар з тих підстав, що позивачем не надано податкової накладної з огляду на таке.

Відповідно до п.1.1. ст.1 Податкового кодексу України, останній регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Пунктом 201.6. ст. 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Відповідно до ст. 201.1. платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних.

При цьому, згідно п. 201.7. Податкового кодексу, податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує, державну податкову і митну політику, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що ненадання позивачем податкової накладної не спростовує факту отримання відповідачем поставленого товару та не позбавляє відповідача обов'язку по проведенню оплати за поставлений товар, оскільки податкова накладна є лише підставою для виникнення податкових зобов'язань, а її відсутність не впливає на виникнення чи припинення господарських зобов'язань.

Не приймаються до уваги колегією суддів і твердження скаржника про перерахування позивачу грошових коштів в сумі 10 000,00 грн. згідно платіжного доручення №17 від 27.01.2015р., оскільки позивачем при подачі даного позову були враховані вказані кошти, що підтверджується наявним в матеріалах справи актом звірки за період з 01.01.2014р. по 01.09.2015р. (а.с.51-53).

Посилання скаржника на те, що місцевим господарським судом справа розглянута без належного повідомлення відповідача колегією суддів до уваги не беруться, оскільки ухвали господарського суду Житомирської області від 31.08.2015 року та від 14.09. 2015 року були направлені відповідачу за вказаною у позовній заяві адресою: АДРЕСА_1, 10024, та повернулися на адресу суду з відміткою відділення поштового зв'язку: "За закінченням терміну зберігання" (а.с. 33-36, 43-45).

Враховуючи викладене з метою підтвердження відомостей щодо місцезнаходження відповідача, судом першої інстанції було здійснено електронний запит та отримано інформацію з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, розміщеного на офіційному веб- сайті Державного підприємства "Інформаційно-ресурсний центр" (а.с. 54-55), згідно якого юридична адреса відповідача відповідає вказаній у позовній заяві.

Відповідно до п.3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Оскільки вся поштова кореспонденція надсилалася відповідачу за його юридичною адресою, колегія суддів вважає, що останній був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Таким чином, колегія суддів вважає посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору. Відтак, скаржник, в порушення вимог ст.ст. 33,34 ГПК України, не довів тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Житомирської області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.

Керуючись ст.ст. 99,101,103,105,106 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення господарського суду Житомирської області від 29.09.2015 року - залишити без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Справу повернути до господарського суду Житомирської області.

Головуюча суддя Коломис В.В.

Суддя Мамченко Ю.А.

Суддя Демянчук Ю.Г.