Ухвала

від 17.12.2015 по справі 825/3601/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 825/3601/14 Головуючий у 1-й інстанції: Скалозуб Ю.О. Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

У Х В А Л А

Іменем України

17 грудня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Вівдиченко Т.Р.

Суддів: Бєлової Л.В.

Сорочко Є.О.

За участю секретаря: Стеценко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Смарт Крафт» на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Смарт Крафт» до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління ДФС у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Смарт Крафт» звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління ДФС у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13 жовтня 2014 року №0003332200, №0003342200, №0003352200.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2014 року адміністративний позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2015 року зазначену постанову суду першої інстанції скасовано, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11 серпня 2015 року скасовано вказані рішення судів попередніх інстанції, направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з постановою суду, позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Смарт Крафт» звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 21 лютого 2013 року по 31 грудня 2013 року, за підсумками якої складено Акт від 29 вересня 2014 року №2199/22/3858998.

Перевіркою встановлено порушення підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, пункту 138.1 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2013 рік на суму 1 312 048,00 грн.; пункту 57.1 статті 57, пункту 2 підрозділу 4 розділу ХХ Перехідних положень Кодексу та наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження форми Податкової декларації з податку на прибуток підприємства», в результаті чого занижено значення рядка 34 «Авансовий внесок, що підлягає сплаті щомісяця у березні - грудні 2014 року та січні - лютому 2015» на суму 109 337,00 грн.; пунктів 198.2, 198.6 статті 198 Кодексу, в результаті чого занижено податок на додану вартість за період, що перевірявся, на загальну суму 1 381 103,00 грн, в тому числі за травень 2013 року на суму 26 834,00 грн, за червень 2013 року - 168 664,00 грн, за липень 2013 року - 190 590,00 грн, за серпень 2013 року - 280 987,00 грн, за вересень 2013 року - 210 300,00 грн, за жовтень 2013 року - 164 730,00 грн, за листопад 2013 року - 171 611,00 грн, за грудень 2013 року - 167 387,00 грн.

На підставі встановлених порушень, 13 жовтня 2014 року відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №0003332200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі на 1 726 381,00 грн, з них 1 381 103,00 грн - за основним платежем, 345 278,00 грн - за штрафними санкціями;

- №0003342200, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі на 1 640 060,00 грн, з них 1 312 048,00 грн - за основним платежем, 328 012,00 грн - за штрафними санкціями;

- №0003352200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку авансових внесків з податку на прибуток в загальному розмірі на 956 697,00 грн, з них 765 359,00 грн - за основним платежем, 191 338,00 грн - за штрафними санкціями.

Не погоджуючись із цими податковими повідомленнями-рішеннями та вважаючи їх протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, спірні грошові зобов'язання визначені платнику податків з огляду на порушення норм податкового законодавства, які ґрунтуються на висновку контролюючого органу про відсутність реального характеру господарських операцій позивача з Приватним підприємством «Оптова компанія «Ельбрус», результати яких відображені в податковій звітності позивача

Так, відповідач стверджує, що позивач безпідставно відніс до податкового кредиту та до витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, суми податку на додану вартість та вартість послуг вказаного контрагента у період з травня по грудень місяці 2013 року.

Обговорюючи такі доводи, колегія суддів зазначає наступне.

Основним нормативно-правовим актом, що врегульовує спірні правовідносини, є Податковий кодекс України.

Господарська діяльність, відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно підпункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду (підпункт 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, платники податку на прибуток (крім новостворених, виробників сільськогосподарської продукції, неприбуткових установ (організацій) та платників податків, у яких доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, за останній річний звітний податковий період не перевищують 10 мільйонів гривень) щомісяця сплачують авансовий внесок з податку на прибуток у порядку і в строки, які встановлені для місячного податкового періоду, у розмірі не менше 1/12 нарахованої до сплати суми податку за попередній звітний (податковий) рік без подання податкової декларації.

Податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V Податкового кодекс України (підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу).

Відповідно до підпунктів «а», «б» пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України, до об'єкта оподаткування податком на додану вартість відноситься постачання товарів та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Згідно статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пунктів 201.1, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За правилами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, право на формування податкового кредиту та зменшення об'єкта оподаткування з податку на прибуток за рахунок витрат шляхом відображенням наслідків господарських операцій у податковій звітності, пов'язується з фактичним здійсненням цих господарських операцій, що має підтверджуватись документально.

Податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, який є обов'язковим.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Згідно цієї статті, документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, є первинний документ.

Статтею 9 цього Закону встановлено, що первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, є підставою для бухгалтерського обліку цих операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, будь-які документи можна вважати первинними, що є підставою для їх врахування в податковому обліку, лише в разі фактичного здійснення господарської операції. При цьому, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Отже, необхідною умовою для віднесення вартості придбаних платником податків товарів та послуг до витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, а сум сплаченого ПДВ - до податкового кредиту, є факт дійсного проведення господарських операцій, обумовлених відповідними угодами, що має засвідчуватись належними первинними документами.

Разом з тим, про відсутність факту здійснення господарських операцій та, відповідно, про необґрунтованість отримання платником податків податкової вигоди можуть свідчити, зокрема, наступні обставини: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; відсутність первинних документів обліку.

Виходячи із викладеного, перевірці підлягає реальність здійснення між позивачем та його контрагентом спірних господарських операцій. При цьому, докази, на обґрунтування доводів сторін, відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, оцінюються судом у їх сукупності.

Колегією суддів встановлено, що ТОВ «Смарт Крафт», починаючи з 21 лютого 2013 року зареєстроване юридичною особою, в період, за яких проводилась податкова перевірка, перебувало на податковому обліку в Державній податковій інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області, правонаступником якої є Державна податкова інспекція у м. Чернігові Головного управління ДФС у Чернігівській області, будучи, зокрема, платником податку на додану вартість. Основним видом економічної діяльності цього Товариства є надання допоміжних комерційних послуг.

Також, колегією суддів встановлено, між ТОВ «Смарт Крафт», як замовником, і ПП «Оптова компанія «Ельбрус», як виконавцем, 01 квітня 2013 року укладено договір про надання послуг №М001/04-13. Згідно цього договору, виконавець зобов'язувався надавати послуги по популяризації товарів та послуг замовника, інформуванню споживачів про такі товари й послуги, просуванню товару в порядку, в строки та на умовах, визначених цим договором та додатковими угодами до нього. Натомість, позивач зобов'язувався прийняти та оплатити належним чином надані послуги в порядку, передбаченому цим договором та додатковими угодами до нього. Послуги, які зобов'язувався надати виконавець замовнику, полягають у наступному: систематичне надання повної інформації щодо товару, в тому числі про правила та умови його використання, строк придатності, тарифи на послуги мобільного зв'язку; вивчення, дослідження та аналіз споживчого попиту, пошук каналів збуту для реалізації товару, вивчення ринку товарів; збір та розповсюдження інформації про товар, популяризацію торгівельних марок виробників товарів та продуктів, інформаційне сприяння позитивному іміджеві операторів перед існуючими та потенційними клієнтами; розміщення товару в місцях продажу та підтримки в торгових приміщення достатнього асортименту товару, систематичне інформування потенційних споживачів про наявні товари, акції та особливості кожного товару.

Також, умовами вказаного договору передбачено, що місцем виконання зобов'язань за договором є територія Чернігівської, Вінницької та Житомирської областей.

Факт виконання сторонами зобов'язань за договором, згідно його умов, установлюється письмовим актом прийому-передачі послуг, який, зокрема, повинен містити найменування, перелік та вартість послуг, наданих виконавцем.

На підтвердження виконання умов даного договору, позивачем були приєднані до матеріалів справи виписані ПП «Оптова компанія «Ельбрус» на його адресу податкові накладні, складені між сторонами акти здачі-прийняття робіт. Ці документи складались щомісячно з травня по грудень 2013 року. І з їх змісту слідує, що контрагентом надано позивачу послуги по пошуку каналів збуту та популяризації товарів (без конкретизації).

Окрім того, позивачем надано докази проведення розрахунків із виконавцем - платіжні доручення.

Попри наведене, позивачем надано суду копії програм покриття та критерії представленості телекомунікаційної продукції (у вигляді листів, адресованих керівнику ПП «Оптова компанія «Ельбрус») щодо продукції операторів мобільного зв'язку, а також копії аркушів із таблицями й текстом щодо загальних вимог та рекомендацій (стандартів) до просування їх продукції.

Під час нового розгляду даної справи позивачем до суду першої інстанції також надано копії звітів за травень - грудень місяці 2013 року, складених від імені керівника ПП «Оптова компанія «Ельбрус» (ідентичні за змістом), що адресовані позивачу, про надані послуги з популяризації торгівельних марок Life, MTC, Київстар. В цих звітах вказано, що виконавець підготовлював товар (стартові пакети, скретч-карти, ваучери, модеми), розміщував його на полицях, розміщував рекламні та інформаційні матеріали, проводив маркетингові заходи, рекламні акції, тощо.

Згідно пояснень позивача, послуги у ПП «Оптова компанія «Ельбрус» за договором від 01 квітня 2013 року №М001/04-13 замовлялись з метою виконання його власних зобов'язань за угодами з компаніями, що надають послуги мобільного зв'язку (ПрАТ «МТС Україна», ПрАТ «Київстар» та ТОВ «Астеліт»). На підтвердження пояснень, позивачем надано копії договорів та первинних документів, укладених між ним та вказаними суб'єктами господарювання.

Дослідивши наявні в матеріалах справи документи, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції в тому, що вони не підтверджують факт дійсного надання ПП «Оптова компанія «Ельбрус» спірних послуг, адже з них неможливо встановити конкретного об'єму та напрямків проведеної роботи, кількості відпрацьованих годин, результатів роботи. Не вбачається відповідних обставин ані з актів здачі-приймання робіт, ані з наданих до суду звітів.

На відміну від первинних документів, що складались між позивачем та ПрАТ «МТС Україна», ПрАТ «Київстар» та ТОВ «Астеліт», первинні документи, на які посилається позивач, як на підтвердження реальності господарських операцій з ПП «Оптова компанія «Ельбрус», усупереч вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», не розкривають змісту та обсягу господарської операції та одиниці її виміру. Зазначені обставини не дають змоги встановити пов'язаність зобов'язань за договором з ПП «Оптова компанія «Ельбрус» із обов'язками позивача, згідно угод з ПрАТ «МТС Україна», ПрАТ «Київстар» та ТОВ «Астеліт». Також, із документів, що складались між позивачем та вказаними операторами мобільного зв'язку, не вбачається, що позивачем надано послуги контрагентам саме із залученням ПП «Оптова компанія «Ельбрус».

Надані позивачем на підтвердження реальності спірних господарських операцій копії програм покриття та критерії представленості телекомунікаційної продукції (у вигляді листів, адресованих керівнику ПП «Оптова компанія «Ельбрус») щодо продукції операторів мобільного зв'язку, а також копії аркушів із таблицями й текстом щодо загальних вимог та рекомендацій (стандартів) до просування їх продукції відхиляються колегією суддів як неналежні докази, адже з їх змісту неможливо встановити їх отримання контрагентом позивача, так само як і те, що вони були складені цим приватним підприємством чи використані ним під час виконання договору від 01 квітня 2013 року №М001/04-13.

Окрім того, колегія суддів звертає увагу на те, що всі надані позивачем копії документів по взаємовідносинам з ПП «Оптова компанія «Ельбрус» підписані від імені ОСОБА_3 З матеріалів справи вбачається, що зазначена особа, в рамках розслідування кримінального провадження №32014100000000036, була допитана і підтвердила свою непричетність до здійснення фінансово-господарської діяльності даного підприємства. Зазначені обставини, серед іншого, підтверджуються наявними у матеріалах справи висновками експертів від 20 травня 2014 року №721 та від 06 жовтня 2014 року №1302, згідно з якими, підписи у первинних документах та податкових накладних, що складені протягом 2013 - 2014 років від імені ПП «Оптова компанія «Ельбрус» виконані не ОСОБА_3, а іншими особами. З матеріалів справи вбачаться, що ОСОБА_3 на даний час перебуває у розшуку.

У зв'язку із чим, колегія суддів зазначає, що Порядком заповнення податкової накладної, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 року № 1379, який був чинним на час спірних правовідносин, передбачено, що податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість, а також встановлено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у цьому пункті (п. 1).

Згідно з пунктом 16 Порядку, усі примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Зважаючи на вимоги до змісту податкової накладної та інших первинних документів, встановлені приведеними положеннями податкового законодавства та Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» щодо необхідності засвідчення таких документів уповноваженою на їх підписання особою, колегія суддів відзначає, що податкові накладні, які стали підставою для формування позивачем спірних податкового кредиту та витрат, та первинні документи, на основі яких позивачем зменшено відповідні об'єкти оподаткування, підписані від імені особи, яка заперечує свою участь в господарській діяльності ПП «Оптова компанія «Ельбрус», зокрема, й у підписанні будь-яких первинних документів, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією протоколу допиту.

Отже, виписані від імені цієї особи податкові накладні та первинні документи не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами, а тому віднесення відображених у них сум до податкового кредиту та витрат є безпідставним.

Такий висновок узгоджується із правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду України від 05 березня 2012 року у справі №21-421а11 та від 22 вересня 2015 року у справі № 810/5645/14.

За таких обставин, подані позивачем копії договорів, податкових накладних, актів здачі-прийняття послуг та інші документи не є достатніми доказами фактичного виконання спірних господарських операцій. Ці господарські операції не підтвердженні належними документами.

Крім того, матеріали справи не підтверджують фізичні, технічні та технологічні можливості ПП «Оптова компанія «Ельбрус» надати замовлені позивачем послуги, адже, як було встановлено під час податкової перевірки, станом на 2013 рік чисельність працівників ПП «Оптова компанія «Ельбрус» складала 1 особу, а балансова вартість основних засобів - 10,00 тис. грн. Водночас, замовлені позивачем послуги передбачали здійснення комплексу заходів рекламного характеру в декількох областях України на багатьох об'єктах, що потребує зусиль чисельних та кваліфікованих працівників.

Як свідчать матеріали справи, на пропозицію суду щодо надання доказів наявності технічних та технологічних можливостей, а також трудових ресурсів у контрагента позивача для здійснення спірних господарських операцій, позивачем відповідних доказів не надано.

Також, не надано позивачем доказів відрядження директора ТОВ «Смарт Крафт» у м. Сімферополь для підписання актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), в той час як із цих документів слідує, що вони були підписані й складені саме в зазначеному населеному пункті.

Так, в ході перевірки позивача контролюючим органом встановлено, що відповідні накази на відрядження у підприємства відсутні, а в табелях обліку робочого часу за період, що перевірявся у директора всі дні значаться робочими. Крім того, в оборотно-сальдовій відомості відсутній субрахунок 372 «Розрахунки з підзвітними особами», що також підтверджує, що директор не міг підписати акти здачі-прийняття робіт (наданих послуг) в м. Сімферополі.

З наведеного не вбачається можливості здійснення контрагентом позивача спірних господарських операцій, з урахуванням часу та обсягу засобів, необхідних для надання послуг позивачу, що в сукупності з відомостями про фіктивних характер діяльності ПП «Оптова компанія «Ельбрус», на чому наголошує відповідач, та відсутністю належних первинних документів свідчить про безтоварність розглядуваних операцій.

Відтак, позивачем неправомірно відображено їх наслідки у податковому обліку та сформовано податкову вигоду шляхом заниження об'єктів оподаткування з податків на прибуток та на додану вартість у 2013 році, а також авансового внеску з податку на прибуток у 2014 році.

З огляду на викладене, та обставина, що як позивач, так і його контрагент на час спірних правовідносин були зареєстрованими юридичними особами та мали статус платників податків на додану вартість, не доводить факту вчинення спірних господарських операцій та дійсної зміни майнового стану платників за наслідками цих операцій.

Окрім того, під час апеляційного розгляду справи відповідачем надано суду копію вироку Деснянського районного суду м. Чернігова від 26 листопада 2015 року (справа №750/7579/15-к) за кримінальним провадженням, внесеним до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №32014270000000066 від 17 жовтня 2014 року, по обвинуваченню ОСОБА_4 - директора ТОВ «Смарт Крафт», відповідно до якого цю особу визнано винуватим у пред'явленому обвинуваченні за частиною першою статті 212 та частиною 1 статті 366 Кримінального кодексу України. Зі змісту цього вироку слідує, що у кримінальному провадженні розглядались взаємовідносини ТОВ «Смарт Крафт» та ПП «Оптова компанія «Ельбрус», і суд дійшов висновку, що послуги вказаного контрагента, відповідно до договору №М001/04-13 від 01 квітня 2013 року позивачу, не надавались. Зазначений вирок, згідно запису, вчиненого на його копії, не набрав законної сили.

Отже, досліджені судом матеріали та пояснення сторін у сукупності свідчать про безтоварність спірних господарських операцій.

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Крафт" та відсутність правових підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).

При цьому, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Смарт Крафт» залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: Вівдиченко Т.Р.

Судді: Бєлова Л.В.

Сорочко Є.О.

Повний текст ухвали виготовлено 22.12.2015 року

Головуючий суддя Вівдиченко Т.Р.

Судді: Гром Л.М.

Міщук М.С.