cpg1251
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 грудня 2015 р.Справа № 820/5018/15 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Зеленського В.В.
Суддів: П'янової Я.В. , Чалого І.С.
за участю секретаря судового засідання Городової А.О.
представників сторін
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального Головного управління Державної фіскальної служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.10.2015р. по справі № 820/5018/15
за позовом Комунального підприємства "Харківські теплові мережі"
до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального Головного управління Державної фіскальної служби
про скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИЛА:
15.05.2015 року, Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі" (далі по тексту - позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального Головного управління Державної фіскальної служби (далі по тексту - відповідач), в якому просив суд:
- податкове повідомлення - рішення №0000014101 від 05.05.2015р., винесене відповідачем - скасувати;
- податкове повідомлення - рішення №0000024101 від 05.05.2015р., винесене відповідачем - скасувати;
- податкове повідомлення - рішення №0000034101 від 05.05.2015р., винесене відповідачем - скасувати.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 01.10.2015 року адміністративний позов задоволено в повному обсязі.
Скасовано податкові повідомлення - рішення відповідача від 05.05.2015 року №0000014101, від 05.05.2015 року №0000024101, від 05.05.2015 року №0000034101.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.10.2015 року справі №820/5018/15 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на неправильне та неповне дослідження наявних у справі доказів, порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.
У відповідності до ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що позивач (код ЄДРПОУ 31557119) зареєстрований в якості юридичної особи , перебуває на обліку у відповідача з 01.01.2002 року та є платником податку на додану вартість.
Відповідно до довідки від 18.07.2012 року АА №672264 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, виданої Головним управлінням статистики у Харківській області, видами діяльності позивача за КВЕД є постачання пари, гарячої води та кондиційного повітря; монтаж водопровідних мереж, систем опалення та кондиціонування; дослідження й експериментальні розробки у сфері інших природних і технічних наук; виробництво електроенергії; розподілення електроенергії.
Фахівцями відповідача була проведена документальна планова перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року.
За результатами документальної планової перевірки був складений акт від 15.04.2015 року №87/28-09-41-01-03/31557119, яким встановлено порушення вимог: п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України), що призвело до заниження позивачем податку на додану вартість 442489 грн., в тому числі за: травень 2013 року - на 43746 грн., серпень 2013 року - на 25000 грн., вересень 2013 року - на 128038 грн., жовтень 2013 року - на 39190 грн., листопад 2013 року - на 98181 грн., грудень 2013 року - на 108334 грн.; п.2.6 гл. 2, п.4.2 гл. 4 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 року №637.
За результатами висновків, викладених в акті перевірки, відповідачем були винесені податкові повідомлення-рішення, а саме:
- від 05.05.2015 №0000014101, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 553111,25 грн. за основним платежем - 442489 грн. та штрафними санкціями - 110622,25 грн.;
- від 05.05.2015 №0000024101, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податок на прибуток у розмірі 99193785 грн.;
- від 05.05.2015 №0000013101, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 2300699, 60 грн.
Не погодившись з вищевказаними податковими повідомленнями - рішеннями, позивач звернувся до суду.
Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову суд першої інстанції виходив з необґрунтованості ухвалених відповідачем податкових повідомлень - рішень від 05.05.2015 року №0000014101, від 05.05.2015 року №0000024101, від 05.05.2015 року №0000034101.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції на підставі такого.
Як вбачається з акту перевірки від 15.04.2015 року №87/28-09-41-01-03/31557119, відповідачем було визначено завищення податкового кредиту за період з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року у сумі 442 489,0 грн., в тому числі за: травень 2013 року на 43746,0 грн., серпень 2013 року на 25000,0 грн., вересень 2013 року на 128038,0 грн., жовтень 2013 року на 39190,0 грн., листопад 2013 року на 98181,0 грн., грудень 2013 року на 108334, 0грн. у зв'язку з нереальністю господарських операцій по взаємовідносинам з ТОВ "Схід - Теплоремонт" (код ЄДРПОУ 36988217), ТОВ «Торговий будинок «Спецмаш» (код ЄДРПОУ 35617176), ТОВ «ВІС-Т» (код ЄДРПОУ 24671242) та ТОВ «НПП «Укренергострой» (код ЄДРПОУ 33677118).
Згідно матеріалів справи встановлено, що між позивачем (замовник) та ТОВ "Схід - Теплоремонт" (підрядник) було укладено декілька договорів підряду:
- від 19.07.2010 року №570560, відповідно до п.1.1 зазначеного договору підряду визначено, що підрядник приймає на себе зобов'язання на виконання робіт з реконструкції, модернізації та ремонту теплових мереж, котелень та інших об'єктів КП "ХТМ" згідно ДБН.1.1-1-2000 та відповідно до умов цього договору;
- від 21.05.2013 року №570404, відповідно до п.1.1 зазначеного договору підряду визначено, що підрядник приймає на себе зобов'язання на виконання робіт з ліквідації котелень за адресами: вул. Полтавський Шлях, 110,114,118 та вул. Кандаурова,3 з підключенням споживачів до централізованого теплопостачання у м. Харкові, згідно ДБН.1.1-1-2000 та відповідно до умов цього договору.
При цьому, ТОВ "Схід - Теплоремонт" має відповідні ліцензії від 05.07.2010 року №517978 та від 12.06.2013 року №261870, які видані Інспекцією державного архітектурно - будівельного контролю у Харківській області, термін дії яких з 05.07.2010 року по 05.07.2013 року та з 12.06.2013 року по 12.06.2018 року, відповідно, а також відповідний дозвіл від 17.04.2013 року №249.13.63-43.22.
Факт реальності виконання робіт, їх сплати, отримання, підтверджується наданими первинними документами, а саме: актами приймання виконаних робіт підряду, дефектними актами, відомостями ресурсів, розрахунками загально виробничих витрат, відомостями обсягів робіт, договірними цінами, довідками про вартість виконаних робіт, податковими накладними, платіжними дорученнями
Колегія суддів зазначає, що вищезазначені договори підряду були укладені позивачем з ТОВ "Схід - Теплоремонт" для здійснення господарської діяльності шляхом постачання пари, гарячої води та кондиційного повітря для отримання в майбутньому прибутку, як постачальника відповідно до Статуту підприємства теплової енергії , що підтверджується наданими первинними документами, що знаходяться в матеріалах справи.
Податкові накладні, виписані ТОВ "Схід - Теплоремонт", відповідають вимогам ст.201 ПК України.
Позивачем було сплачено відповідні витрати, а суми податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "Схід - Теплоремонт" були включені до складу податкового кредиту та відображені в податкових деклараціях з податку на додану вартість у 2013 року, поданих до податкового органу.
Також, колегією суддів встановлено, що між позивачем (замовник) та ТОВ "НПП "Укренергострой" (підрядник) було укладено договір підряду від 07.08.2013 року №680608, відповідно до п. 1.1 зазначеного договору підряду визначено, що підрядник приймає на себе зобов'язання на виконання ізоляційних робіт, згідно ДБН.1.1-1-2000 та відповідно до умов цього договору.
Крім того, встановлено, що ТОВ "НПП "Укренергострой" має відповідну ліцензію від 05.04.2011 року №576016, яка видана Державною архітектурно - будівельною інспекцією, термін дії якої з 05.04.2011 року по 05.04.2016 року.
На підтвердження реальності виконання робіт та їх сплати, позивачем надані первинні документи: лінійні графіки, локальні кошториси, договірні ціни, відомості ресурсів, розрахунки, акти приймання виконаних робіт, дефектні акти, акти фіксування прихованих робіт, розрахунки загально виробничих витрат, податкові накладні, платіжні доручення.
Колегія суддів зазначає, що вищезазначені договори підряду були укладені позивачем з ТОВ "НПП "Укренергострой" для здійснення господарської діяльності шляхом постачання пари, гарячої води та кондиційного повітря для отримання в майбутньому прибутку, як постачальника відповідно до Статуту підприємства теплової енергії , що підтверджується наданими первинними документами, що знаходяться в матеріалах справи.
Податкові накладні, виписані ТОВ "НПП "Укренергострой", відповідають вимогам ст.201 ПК України.
Позивачем, відповідні суми податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "НПП "Укренергострой", були включені до складу податкового кредиту та відображені в декларації з податку на додану вартість, що підтверджують сплату позивачем податку на додану вартість за 2013 рік , поданої до податкового органу.
26.06.2013 року, між позивачем (замовник) та ТОВ "ВІС-Т" (підрядник) було укладено договір підряду від №680525, відповідно до п.1.1 зазначеного договору підряду визначено, що замовник доручає, а підрядник приймає зобов'язання на виконання робіт з реконструкції теплових мереж від МК -1146/19 до МК -1146/19-5 по вул. Гани у м. Харкові, згідно ДБН.1.1-1-2000 та відповідно до умов цього договору.
Також між зазначеними сторонами було укладено договір субпідряду від 28.08.2013 року за №680638, відповідно до п.1 зазначеного договору субпідряду визначено, що замовник доручає, а субпідрядник приймає зобов'язання на виконання будівельно - монтажних робіт з реконструкції системи теплопостачання будівлі ОМ (головний корпус РМС) в електродепо "Салтівське" по вул. Барабашова, 8 у м. Харкові, згідно ДБН.1.1-1-2000 та відповідно до умов цього договору.
Крім того, встановлено, що ТОВ "ВІС-Т" має відповідну ліцензію від 12.06.2013 року серія АЕ №261822, яка видана Державною архітектурно - будівельною інспекцією України, термін дії якої з 12.06.2013 року по 12.062018 року.
Факт реальності виконання робіт, їх сплати, отримання, підтверджується наданими первинними документами, а саме: актами приймання виконаних робіт підряду, дефектними актами, відомостями ресурсів, розрахунками загально виробничих витрат, відомостями обсягів робіт, договірними цінами, довідками про вартість виконаних робіт, податковими накладними, платіжними дорученнями
Колегія суддів зазначає, що вищезазначені договори підряду були укладені позивачем з ТОВ "ВІС-Т" для здійснення господарської діяльності шляхом постачання пари, гарячої води та кондиційного повітря для отримання в майбутньому прибутку, як постачальника відповідно до Статуту підприємства теплової енергії , що підтверджується наданими первинними документами, що знаходяться в матеріалах справи.
Податкові накладні, виписані ТОВ "ВІС-Т", відповідають вимогам ст.201 ПК України.
Позивачем було сплачено відповідні витрати, а суми податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "ВІС-Т" були включені до складу податкового кредиту та відображені в податкових деклараціях з податку на додану вартість у 2013 році, поданих до податкового органу.
Також, колегія суддів зазначає, що між позивачем (замовник) та ТОВ "Торговий будинок "Спецмаш" (підрядник) було укладено договір підряду від 30.07.2013 року №680601 , відповідно до п. 1.1 зазначеного договору підряду визначено, що замовник доручає, а підрядник приймає зобов'язання на виконання з технічного переоснащення тепломагістралі №23 на ділянці від МК -2301Т до МК-2304 з заміною трубопроводів на ділянці від МК-2304/В до МК-2304/В-Б та дільниці від МК - 2304/В-Б до СШ №19 по вул. Громадській, 22/26 у м. Харкові, згідно ДБН.1.1-1-2000 та відповідно до умов цього договору.
Крім того, встановлено, що ТОВ "Торговий будинок "Спецмаш" має відповідну ліцензію від 29.02.2012 року серії АД №030476, яка видана Інспекцією державного архітектурно - будівельного контролю у місті Києві, термін дії якої з 29.02.2012 року по 28.02.2015 року.
На підтвердження реальності виконання робіт та їх сплати, позивачем надані первинні документи: лінійні графіки, локальні кошториси, договірні ціни, відомості ресурсів, розрахунки, акти приймання виконаних робіт, дефектні акти, акти фіксування прихованих робіт, розрахунки загально виробничих витрат, податкові накладні, платіжні доручення.
Колегія суддів зазначає, що вищезазначені договори підряду були укладені позивачем з ТОВ "Торговий будинок "Спецмаш" для здійснення господарської діяльності шляхом постачання пари, гарячої води та кондиційного повітря для отримання в майбутньому прибутку, як постачальника відповідно до Статуту підприємства теплової енергії, що підтверджується наданими первинними документами, що знаходяться в матеріалах справи.
Податкові накладні, виписані ТОВ "Торговий будинок "Спецмаш", відповідають вимогам ст.201 ПК України.
Позивачем відповідні суми податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "Торговий будинок "Спецмаш" були включені до складу податкового кредиту та відображені в декларації з податку на додану вартість, що підтверджують сплату позивачем податку на додану вартість за 2013 року, поданої до податкового органу.
Отже, ТОВ "Схід - Теплоремонт", ТОВ "Торговий будинок "Спецмаш", ТОВ "ВІС-Т" та ТОВ "НПП "Укренергострой"- виконали свої зобов'язання за вказаними вище договорами, а позивачем прийнято підрядні та субпідрядні роботи за цими договорами, які відображені у податковому та бухгалтерському обліку позивача.
Також, колегія суддів зазначає, що угоди, укладені між позивачем та його контрагентами: ТОВ "Схід - Теплоремонт", ТОВ "Торговий будинок "Спецмаш", ТОВ "ВІС-Т" та ТОВ "НПП "Укренергострой" є чинними та не були визнані недійсними.
Таким чином, колегія суддів вважає, що подані позивачем документи підтверджують реальність господарських операцій у спірних правовідносинах, а понесені позивачем витрати у спірних правовідносинах шляхом вибуття коштів з власності даного суб'єкта господарювання (в оплату вартості придбаного товару, виконаних робіт та наданих послуг) свідчить про відсутність наміру безпідставно отримати податкову вигоду.
Наявні у справі докази не містять доказів наявності між позивачем та контрагентами позивача, взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад.
Крім того, факт наявності у позивача матеріально - технічних ресурсів, який не заперечується відповідачем, свідчить про наявність умов необхідних для здійснення основного виду діяльності - постачання пари, гарячої води та кондиційного повітря та здійснення позивачем зазначеного виду діяльності, що не заперечується відповідачем. Порядок формування податкового кредиту здійснювався у перевіряємому періоді, відповідно ПК України.
Згідно з ст.3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Правила податкового обліку податку на прибуток не встановлюють особливих вимог до первинних документів і облікових регістрів, що повинні використовуватися при обчисленні даного податку, тому відповідними документами податкового обліку вважаються бухгалтерські документи і регістри обліку, складені належним чином.
Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Виходячи з вимог п.198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Таким чином, придбання позивачем підрядних робіт у контрагентів - ТОВ "Схід - Теплоремонт", ТОВ "Торговий будинок "Спецмаш", ТОВ "ВІС-Т" та ТОВ "НПП "Укренергострой" було необхідно для здійснення господарської діяльності, а саме: забезпечення функціонування устаткування для постачання пари, гарячої води та кондиційного повітря за основними видом діяльності.
Відповідачем по справі не було доведено факту порушення позивачем п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст. 198 ПК України при формуванні податкового кредиту позивачем по взаємовідносинам з контрагентами ТОВ "Схід - Теплоремонт", ТОВ "Торговий будинок "Спецмаш", ТОВ "ВІС-Т" та ТОВ "НПП "Укренергострой".
Колегія суддів зазначає, що аналіз чинного податкового законодавства вказує на те, що законодавець не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків (позивача) і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.
Щодо посилання відповідача на акт ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області від 28.10.2014 року №4406/20-30-22-01-14/36988217 "Про результати виїзної документальної перевірки ТОВ "Схід - Теплоремонт" щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ БК "Гефест Альянс" за період травень, червень 2013 року та вересень, жовтень 2013 року їх реальності та повноти відображення в обліку"; акт Дергачівської ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області від 08.12.2014р. №1205/20-11-22-01/35617176 "Про результати позапланової невиїзної перевірки ТОВ ТБ "Спецмаш" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах із платником податків з ТОВ "Українська компанія "МОДУС" за період лютий - грудень 2013 року"; акт Кременчуцької ОДПІ ГУ Міндоходів у Полтавській області щодо контрагенту ТОВ "ВІС -Т" та акт ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області від 23.01.2015 року №174/20-30-22-03/33677118 "Про результати позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ "НПП "Укренергострой" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства України в частині господарських взаємовідносин з контрагентами, колегія суддів не бере до уваги, оскільки ПК України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів. Якщо контрагенти не виконали свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.
Крім того, колегія суддів зазначає, що в силу приписів Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" позивач та контрагенти позивача є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак позивач та його контрагенти є окремими платниками податку на додану вартість та податку на прибуток. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника податків, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим, за винятком встановлених ст. 228 Цивільного кодексу України та ст.ст. 207 і 208 Господарського кодексу України випадків свідомого укладення таким суб'єктом права нікчемного правочину з метою відображення певних первинних документів в податковому обліку без фактичного проведення господарських операцій.
Зазначена правова позиція була викладена Європейським Судом з прав людини (рішення від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03), а також Верховним Судом України (постанова від 09.09.2008 року у справі №21-500во08, постанова від 01.06.2010 року у справі № 21-573во10, постанова від 31.01.2011 року у справі за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, постанова від 31.01.2011 року у справі за позовом ТОВ "Фірма "ВІК" до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень).
Таким чином, фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують здійснення господарських операцій між ТОВ "Схід - Теплоремонт", ТОВ "Торговий будинок "Спецмаш", ТОВ "ВІС-Т" та ТОВ "НПП "Укренергострой" та правомірність віднесення позивачем до податкового кредиту з податку на додану вартість суми витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та податковим накладним, які виписані на виконання умов договірних відносин, а тому судом першої інстанції було правомірно визнано необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню податкове повідомлення - рішення від 05.05.2015 року №0000014101.
Колегія суддів, перевіряючи обґрунтованість висновків фахівців відповідача, викладених в акті перевірки від 15.04.2015 року №87/28-09-41-01-03/31557119, в частині того, що позивачем по справі в грудні 2013 року віднесено до складу собівартості - вартість природного газу імпортного походження за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезеного на митну територію України підприємством НАК «Нафтогаз України» в розмірі 99 193785 грн., при цьому позивачем до перевірки не надано акти приймання - передачі природного газу за грудень 2013 року щодо підтвердження факту постачання природного газу за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезеного на митну територію України ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, як зазначено в п.3.4 договору та на підставі цього встановлено порушення п.138.2, п.138.8 ст.138 ПК України позивачем, а саме: завищено витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг у сумі 99 485 084 грн., в тому числі за 4 квартал 2013 у сумі 99485 084 грн., зазначає наступне.
Згідно з ст. 5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, формує в межах своєї компетенції державну політику щодо встановлення цін на електроенергію і природний газ, тарифів на їх транспортування та постачання підприємствам і організаціям, які виробляють та надають житлово-комунальні послуги населенню (НКРЕ).
Колегія суддів зазначає, що постанови НКРЕ, прийняті у відповідності до наданих вище повноважень, розрізняють наступні категорії споживачів теплової енергії: (1) населення; (2) релігійні організації; (3) національні творчі спілки та їх регіональні осередки; (4) установи державного та місцевого бюджетів; (5) інші суб'єкти господарської діяльності.
Крім того, відповідно до умов отримання послуг з теплопостачання, дані категорії споживачів об'єднані у дві групи. Перша група об'єднує споживачів 1-3 категорії, друга - 4-5 категорій. Такий порядок об'єднання, зокрема, визначений Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2011 року за №1199 "Про тарифи на теплову енергію, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення для потреб релігійних організацій та національних творчих спілок і їх реальних осередків та ціни на природний газ, що використовується для виробництва та надання релігійним організаціям та національним творчим спілкам і їх регіональним осередкам послуг з опалення і постачання гарячої води".
При цьому вартість природного газу для виробництва теплової енергії для різних груп (категорій) споживачів суттєво розрізняється, а тому поставка природного газу для виробництва теплової енергії для кожної групи споживачів здійснюється за окремими договорами.
Так, для виробництва теплової енергії у 2013 році між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (Продавець) та позивачем (Покупець) було укладено договір купівлі - продажу природного газу від 28.12.2012 року № 13/2991-БО-32.
Згідно п.п.1.1 вищезазначеного договору купівлі - продажу визначено, що продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "НАК "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, або/та природний газ, видобутий на території України підприємствами, які не підпадають під дію статті 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ (надалі - газ), на умовах цього Договору.
Згідно п.5.2 ( в редакції додаткової угоди №1) ціна газу грудні 2013 року з урахуванням збору у вигляді цільової надбавки, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регулярним тарифом, в т.ч. податок на додану вартість склала - 4 588,54 гри. за 1000 м3.
При цьому п.1.2 зазначеного договору - газ, що продається за цим договором, використовувався покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами, організаціями та іншими споживачами.
Також, між тими самими сторонами було укладено договір купівлі - продажу природного газу від 28.12.2012 року № 13/2990-ТЕ-32.
Згідно п.1.12 вищезазначеного договору купівлі - продажу, подавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "НАК "Нафтогаз України за кодом згідно (УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах цього Договору.
Згідно до п.5.2 зазначеного договору, ціна в грудні 2013 року з урахуванням збору у вигляді цільової надбавки, тарифів на імпортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом, в т.ч. склала - 1 309,20 гри. за 1000 м3.
Як вбачається з письмових пояснень позивача та матеріалів справи встановлено, що позивач отримує природний газ з одного газопроводу та по газорозподільним мережам направляє його до котельних для виробництва теплової енергії. На вході мережі в кожну котельну встановлений лічильник природного газу, який щодобово фіксує кількість спожитого природного газу та зберігає ці дані на протязі поточного місяця. Дані кожного лічильника станом на 24.00 останнього дня місяця витягуються з електронної пам'яті лічильника, роздруковуються і споживання позивачем відповідної кількості природного газу оформлюється у вигляді "Звіту за період" (місячний звіт), який підписується представниками позивача та представниками транспортуючої організації - ПАО "Хаківміськгаз". Звіти за період (місячні звіти) за грудень 2013 року додані до письмових пояснень. Отриманий природний газ спалюється в теплогенеруючих установках котелень, на підставі чого підігрівається до необхідної температури теплоносій, який по тепловим мережам розповсюджується по об'єктах, які підлягають централізованому опаленню і або постачанню гарячої води. При цьому кількість теплової енергії, яка постачається кожному споживачу, визначається за допомогою вимірювальних приладів або рахунковим способом. Надалі ці кількісні показники сумують по кожній групі споживачів і пропорційно кількості теплової енергії, спожитої кожною групою споживачів на протязі поточного місяця, встановлюється кількість природного газу, використаного позивачем для виробництва теплової енергії за кожним договором у відповідному місяці. Так, у грудні 2013 року за показниками лічильників позивачем було отримано та спожито 120 106, 628 тис. м3 природного газу. З спожитого газу у грудні 2013 року теплогенеруючими потужностями позивача було вироблено теплової енергії 865 620,8 Гкал, в тому числі для споживання населенням, релігійними організаціями, творчими спілками - 741840,72 Гкал. Отже, для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та іншими організаціями, було використано 98 082,366 тис. м3 .
Колегія суддів, зазначає, що на підтвердження вищезазначених обставин, а також здійснення господарських операцій, позивачем було надано звіти за період (місячні звіти) за грудень 2013 року, звіт про залишки та використання енергетичних матеріалів і продуктів перероблення нафти за грудень 2013 року, акт приймання-передачі природного газу від 31.12.2013 року (за договором від 28.12.2012 року № 13/2991-БО-32) в обсягах, узгоджених транспортною організацією ПАТ "Харківміськгаз" та підписаних позивачем і НАК "Нафтогаз України"; податкові накладні, платіжні доручення, дані "Розподілу теплової енергії по КП "ХТМ" в грудні 2013 року ", акт розподілу споживання природного газу КП "ХТМ" за групами споживачів за грудень 2013 року, акти приймання-передачі природного газу за договорами купівлі - продажу, оборотні відомості по б/р 6311 "Розрахунки з постачальниками за енергоносії", акт звіряння розрахунків заборгованості за природний газ станом на 01.09.2014 року, акт про приймання природного газу №12/13 від 31.12.2013 року, технічна угода про порядок організації транспортування газорозподільними мережами, протокол розбіжностей.
Також на підтвердження сплати за придбаний газ позивачем було надано багатосторонній договір про організацію взаєморозрахунків (відповідно до п. 2 ст. 16 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік") між Головним управлінням ДКС України в Харківській області, Департаментом фінансів ХОДА, Департаментом житлово - комунального господарства та розвитку інфраструктури ХОДА, позивачем, НАК "Нафтогаз України", виписки по рахунку.
Щодо доводів податкового органу про те, що відсутність акту приймання передачі природного газу, може фактично свідчити про нереальність здійснення господарських операцій по взаємовідносинах з НАК "Нафтогаз України" за грудень 2013 року, колегія суддів не бере до уваги, оскільки обов'язковість акту приймання - передачі природного газу була передбачена ч. 3 п. 3 Методики визначення обсягів природного газу, які використовуються для виробництва теплової енергії для населення в разі, якщо суб'єкти господарювання здійснюють постачання теплової енергії різним категоріям споживачів, яка затверджена наказом Міністерства палива та енергетики України від 15.07.2010 року за № 288.
Однак, Державна служба України з питань регулярної політики та розвитку підприємництва прийняла Рішення від 29.10.2012 року за № 6 "Про необхідність усунення Міністерством енергетики та вугільної промисловості України порушень принципів державної регуляторної політики згідно з вимогами Закону України від 11.09.2003 року № 1160-ІV "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності". Цим Рішенням Міністерству енергетики та вугільної промисловості України запропоновано внести зміни до "Методики…", в частині визначення обсягів природного газу, який використовується для виробництва та реалізації теплової енергії для населення з урахуванням нормативних технологічних втрат за ціною як для населення". Підставами для прийняття Рішення визначено не відповідність "Методики…" основним принципам державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності, задекларованим ст. 4 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", а також порушення вимог ст. 5 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" в частині недопущення прийняття регуляторних актів, які є непослідовними або не узгоджуються чи дублюють діючі регуляторні акти". В зазначеному Рішенні було визначено, що у разі невиконання рішення спеціально уповноваженого органу про необхідність усунення порушень принципів державної регуляторної політики або не оскарження цього Рішення органом виконавчої влади протягом встановленого в цьому Законі строку, дія регуляторного акту або окремих його положень, щодо яких було прийнято відповідне рішення, зупиняється наступного дня з дня закінчення строку виконання такого рішення. Подання скарги щодо Рішення спеціально уповноваженого органу не зупиняє дії цього рішення.
Рішення Державної служби України з питань регулярної політики та розвитку підприємництва згідно імперативної норми ч.1 ст.28 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", мало бути виконано у двомісячний строк з дня прийняття. Оскільки виконання не відбулось, на підставі ч.5 ст. 28 вказаного Закону, дія наказу Міністерства палива та енергетики України від 15.07.2010 року № 288 була зупинена з 30.12.2012 року.
Отже, з 30.12.2012року акти приймання - передачі природного газу, передбачені "Методикою…", яка затверджена наказом Міністерства палива та енергетики України від 15.07.2010 року за №288, не підлягали складенню.
Колегія суддів зазначає, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.04.2013 року, яка набрала законної сили на підставі ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 08.08.2013 року у справі № 826/739/13-а, визначено законність дій Державної служби України з питань регулярної політики та розвитку підприємництва. Згодом наказ Міністерства палива та енергетики України від 15.07.2010 року за № 288 втратив чинність на підставі наказу Міністерства палива та енергетики України від 11.10.2013 року № 730, який був зареєстрований в Міністерстві юстиції України 29.11.2013 року за № 2042/24574 і набрав чинності з моменту офіційного опублікування з 13.12.2013 року в "Офіційному віснику України".
Отже, станом на грудень 2013 року нормативний акт, яким була передбачена форма акту приймання-передачі природного газу, не тільки був зупинений, але й скасований як незаконний.
В той же час, колегія суддів зазначає, що позивачем на підтвердження виконання вищезазначених договорів було надано акт звіряння розрахунків заборгованості за природний газ станом на 01.09.2014 року.
Крім того, колегія суддів зазначає, що кошти на закупівлю газу позивачу нараховуються з коштів Державного бюджету України, як субвенція.
При цьому як вбачається з матеріалів справи, контролюючими органами при проведенні перевірки використання субвенції не виявлені порушень щодо здійснення господарських операцій позивача з НАК "Нафтогаз України".
Згідно з п.44.1 ст.44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з призначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до п.138.1 ст. 138 ПК України - витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Пунктом 138.2 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.
Пунктом 138.8 ст. 138 ПК України встановлено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загально - виробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).
Згідно п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Колегія суддів, аналізуючи приписи вищезазначених нормативно-правових актів, приходить до висновку, що необхідною умовою для включення понесених витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат є наявність зв'язку товарів (робіт, послуг) з господарською діяльністю підприємства. Придбання таких товарів (робіт, послуг) повинно бути складовою частиною діяльності особи, що направлена на отримання доходу.
Враховуючи, те, що основним видом діяльності позивача є постачання позивачем теплової енергії населенню, а придбання природного газу в даному випадку є необхідною умовою для здійснення зазначеного виду діяльності, колегія суддів вважає, що позивачем надано належні та допустимі докази щодо правомірності оподаткування витрат, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг в розмірі 99 485 084 грн. за 4 квартал 2013 року.
Таким чином, колегія суддів вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 05.05.2015 року №0000024101 є необґрунтованим, а тому суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що воно підлягає скасуванню.
Щодо визначених в акті перевірки порушень про обіг готівки, а саме: несвоєчасне оприбуткування готівки в касу підприємства, в вихідні дні через РРО (фіскальний №2039008490), зареєстрованого на автомобіль, здійснювався прийом платежів від населення. Операцією "службова видача" готівка у повній сумі інкасувалась з РРО, але в касу підприємства оприбутковувалась в наступний робочий день, загальна сума несвоєчасно оприбуткованої готівки складає 422 940,57 грн., що є порушенням вимог п.2.6 гл. 2, п.4.2 гл. 4 Положення № 637, колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, для здійснення прийняття платежів від населення використовувався автомобіль позивача , який не є відокремленим підрозділом позивача.
Згідно п.1.2 Положення про ведення касових операцій в національній валюті України, затвердженого Постановою Правління НБУ від 15.12.2004 року №637, визначено, що каса - приміщення або місце здійснення готівкових розрахунків, а також приймання, видачі, зберігання готівкових коштів, інших цінностей, касових документів, також визначено, що касова книга - документ установленої форми, що застосовується для здійснення первинного обліку готівки в касі.
Пунктом 2.6 вищевказаного Положення встановлено, що уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися.
Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів.
У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням РК оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК).
Підприємствам, яким Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" надано право проводити розрахунки готівкою із споживачами без використання РРО та РК і специфіка функціонування яких унеможливлює оформлення ними кожної операції касовим ордером (продаж проїзних і перевізних документів; білетів державних лотерей; квитків на відвідування культурно-спортивних і видовищних закладів тощо), дозволяється оприбутковувати готівку наприкінці робочого дня за сукупністю операцій у цілому за робочий день з оформленням касовими документами і відображенням у відповідній книзі обліку.
Суми готівки, що оприбутковуються, мають відповідати сумам, визначеним у відповідних касових (розрахункових) документах.
Відповідно до п.4.2 Положення про ведення касових операцій в національній валюті України, усі надходження і видачу готівки в національній валюті підприємства відображають у касовій книзі (додаток 5). Кожне підприємство (юридична особа), що має касу, веде одну касову книгу для обліку операцій з готівкою в національній валюті (без урахування кас відокремлених підрозділів). Відокремлені підрозділи підприємств, які проводять операції з приймання готівки за продану продукцію (товари, роботи, послуги) з оформленням її прибутковим касовим ордером, а також з видачі готівки на виплати, пов'язані з оплатою праці, виробничі (господарські) потреби, інші операції з оформленням їх видатковими касовими ордерами і відомостями, ведуть касову книгу. Відокремлені підрозділи підприємств, страхові агенти, брокери, розповсюджувачі лотерей, які здійснюють готівкові розрахунки із застосуванням РРО або РК та веденням КОРО, але не проводять операцій з приймання (видачі) готівки за касовими ордерами, а також підприємці касової книги не ведуть.
Приписами п.5.1 Положення про ведення касових операцій в національній валюті України передбачено, що строки здавання підприємствами готівкової виручки (готівки) для її зарахування на рахунки в банках визначаються підприємством і встановлюються за погодженням з відповідним банком (у якому відкрито рахунок підприємства, на який зараховуються кошти) відповідно до таких вимог:
- для підприємств, що розташовані в населених пунктах, де є банки, - щодня (у день надходження готівкової виручки (готівки) до їх кас);
- для підприємств, у яких час закінчення робочого дня (зміни), що встановлений правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності відповідно до законодавства України, не дає змогу забезпечити здавання готівкової виручки (готівки) в день її надходження, - наступного за днем надходження готівкової виручки (готівки) до каси дня.
З огляду на зміст п. 4.2 Положення про ведення касових операцій в національній валюті України, в даному випадку позивач не повинен був вести окрему касову книгу, оскільки він не провадив у перевіряємому періоді господарських операцій з приймання (видачі) готівки за касовими ордерами, і не здійснював операції видачі готівки на виплати, пов'язані з оплатою праці, виробничі (господарські) потреби, інші операції з оформленням їх видатковими касовими ордерами і відомостями. Наявність цих операцій позивачем заперечується, а відповідачем не доведена жодним документом.
Отже, до спірних правовідносин підлягають застосування норми п.4.3 Положення про ведення касових операцій в національній валюті України, згідно яких за загальним правилом записи в касовій книзі проводяться касиром за операціями одержання або видачі готівки за кожним касовим ордером і видатковою відомістю в день її надходження або видачі. За відсутності руху готівки в касі протягом робочого дня записи в касовій книзі в цей день можуть не провадитися. Щоденно в кінці робочого дня касир підсумовує операції за день, виводить залишок готівки в касі на початок наступного дня і передає до бухгалтерії як звіт касира другі примірники, що є відривною частиною аркуша касової книги (копію записів у касовій книзі за день), з прибутковими і видатковими касовими ордерами під підпис у касовій книзі. Крім того, якщо бухгалтерія та касир підприємства (юридичної особи) не працюють у вихідні та святкові дні, а його відокремлений підрозділ, який використовує під час розрахунків РРО (РК), у ці дні працює, але не веде касової книги, то записи в касовій книзі юридичної особи здійснюються наступного робочого дня підприємства - юридичної особи.
Щодо визначених в акті перевірки порушень про обіг готівки, а саме: не оприбуткування готівки в повній сумі до каси підприємства. На протязі 2013 року об'єкти господарювання, які належать позивачу (їдальні та буфети) не в повному обсязі обліковували готівкові кошти, що зазначені у відповідних касових (розрахункових) документах, в касі підприємства. Операцією "службова видача" готівка у повній сумі інкасувалась з РРО (фіскальні номери 2039004504, 2039009080, 2039009081, 2039004549, 2039008486, 2809009365, 2809009366, 2809009565, 2809009375), але в касу підприємства оприбутковувалась не у повному обсязі на підставі прибуткових касових ордерів. Таким чином, не оприбуткована готівка в касі підприємства у сумі 37 199,35 грн., що є порушенням вимог п.2.6 гл. 2, п.4.2 гл. 4 Положення № 637, колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач також здійснює господарську діяльність з реалізації товарів у їдальні та буфеті. В даному випадку готівкові кошти, які неоприбутковані позивачем є "розмінною монетою". При цьому необхідність зберігання підприємством у касі банкнот і монет для видачі здачі (розмінна монета) при здійсненні розрахунків з покупцями за готівку прямо передбачена п. 2.13 Положення про ведення касових операцій в національній валюті України, затвердженого Постановою Правління НБУ від 15.12.2004 року №637 за порушення цієї норми ст. 164-2 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з п. 2.13 Положення про ведення касових операцій в національній валюті України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 року №637, визначено, що підприємства (підприємці) під час здійснення розрахунків із споживачами за готівку зобов'язані приймати у сплату за продукцію (товари, роботи, послуги) без обмежень банкноти і монети (у тому числі розмінні, обігові, пам'ятні монети, зношені, значно зношені банкноти та монети) усіх номіналів, які випускає Національний банк України в обіг, що є дійсними платіжними засобами і не викликають сумніву в їх справжності та платіжності. У разі отримання від споживачів у сплату за продукцію (товари, роботи, послуги) зношених та/або значно зношених банкнот підприємства (підприємці) зобов'язані не видавати таких банкнот на здачу та надалі здати їх разом з готівковою виручкою (готівкою) до обслуговуючих банків. Крім того, підприємства (підприємці) мають забезпечувати наявність у касі банкнот і монет для видачі здачі.
Колегія суддів зазначає, що чинним законодавством передбачено певний порядок при залишенні готівки в якості розмінної монети в ящику РРО.
Так, перед початком зміни касир до початку реєстрації першої розрахункової операції, здійснює дії, відповідно до п. 4.5 Порядку реєстрації, опломбування та застосування реєстраторів розрахункових операцій за товари (послуги), який затверджено наказом Державної податковою адміністрацією України від 01.12.2000 року N 614, передбачено, що внесення чи видача готівки з місця проведення розрахунків повинні реєструватись через РРО з використанням операцій "службове внесення" та "службова видача", якщо таке внесення чи видача не пов'язані з проведенням розрахункових операцій. Крім того, операція "службове внесення" використовується для реєстрації суми готівки, яка зберігається на місці проведення розрахунків на момент реєстрації першої розрахункової операції, що проводиться після виконання Z-звіту.
Колегія суддів зазначає, що вищевказані дії необхідно зробити для забезпечення відповідності суми готівкових коштів на місці зведення розрахунків сумі коштів, зазначеній у денному звіті РРО (Х-звіті), оскільки при перевірці розміщення монета, знаходиться в ящику РРО, що не буде врахованою виручкою. Суми готівки за операціями "Службове внесення" будуть відображені в Х-звіті і Z-звітію (п.15 та 17 Вимог щодо реалізації фіскальних функцій реєстраторами розрахункових операцій для різних сфер застосування, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2002 року №199, в редакції, що діяла на час спірних правовідносин).
Як вбачається з норм зазначеної Вимоги, якщо необхідно, протягом зміни запас розмінної монети можна поповнювати. При цьому в касі на суму виданих коштів складають видатковий касовий ордер, а внесення грошей в РРО реєструють за допомогою операції "Службове внесення". При цьому, протягом зміни або перед її закінченням виручку можуть передавати на інкасацію в касу підприємства, оформивши таку операцію в РРО за допомогою операції "Службова видача".
Після закінчення зміни касир виконує наступні операції: складає денний звіт з обнулінням інформації в оперативній пам'яті та занесенням її до фіскальної пам'яті РРО (Z-звіт), в якому відбивається також і інформація про операції "Службового внесення" та "Службової видачі". При необхідності перед роздрукуванням Z- звіту друкують Х-звіт; на підставі даних кожного Z-звіту вносить запис до розділу 2 Книги обліку розрахункових операцій (далі - КОРО). При цьому, якщо Z-звіт містить дані про операції "Службове внесення" та "Службова видача", то графи 3 і 4 розділу 2 КОРО можна не заповнювати (п. 8 розділу 4 Порядку реєстрації та ведення розрахункових книжок, книг обліку розрахункових операцій, який зареєстрований наказом Міністерства доходів і зборів України від 28.08.2013р. №417).
Підприємствам, яким Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" надано право проводити розрахунки готівкою із споживачами без використання РРО та РК і специфіка функціонування яких унеможливлює оформлення ними кожної операції касовим ордером (продаж проїзних і перевізних документів; білетів державних лотерей; квитків на відвідування культурно-спортивних і видовищних закладів тощо), дозволяється оприбутковувати готівку наприкінці робочого дня за сукупністю операцій у цілому за робочий день з оформленням касовими документами і відображенням у відповідній книзі обліку.
Відповідно до п. 5.9 Положення про ведення касових операцій в національній валюті України, готівкові кошти не вважаються понадлімітними в день їх надходження, якщо вони були здані в сумі, що перевищує встановлений ліміт каси, до обслуговуючих банків не пізніше наступного робочого дня банку або були видані для використання підприємством відповідно до законодавства (без попереднього здавання їх до банку і одночасного отримання з каси банку на зазначені потреби) наступного дня на потреби, які пов'язані з діяльністю підприємства. Не вважаються понадлімітними в день їх надходження і ті готівкові кошти, що надійшли до кас підприємств у вихідні та святкові дні та були здані в сумі, що перевищує встановлений ліміт каси, до обслуговуючих банків наступного робочого дня банку та підприємства або були видані для використання підприємством відповідно до законодавства (без попереднього здавання їх до банку і одночасного отримання з каси банку на зазначені потреби) наступного робочого дня на потреби, які пов'язані з діяльністю підприємства.
З аналізу приписів законодавства, які регулюють спірні правовідносини вбачається, що не визначено обмежень щодо зберігання на місці проведення розрахунків розмінної монети змінами. Важливо лише, щоб сума таких коштів не перевищила встановлений ліміт каси.
Отже, сума розмінної монети перед початком кожного робочого дня відображається в РРО шляхом проведення операції "Службове внесення", а по закінченню - операції "Службова видача", при цьому здійснення операції "Службова видача" не передбачає, що сума розмінної готівки повинна бути відразу оприбуткованою в касі з оформленням прибуткового касового ордера.
Таким чином, колегія суддів вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 05.05.2015 року №0000034101 є необґрунтованим, а тому суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що воно підлягає скасуванню.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Всупереч приписам зазначеної норми, відповідачем не було доведено правомірності ухвалених податкових повідомлень - рішень від 05.05.2015 року №0000014101, від 05.05.2015 року №0000024101, від 05.05.2015 року №0000034101.
Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 01.10.2015 року по справі №820/5018/15 відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача по справі.
Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги з інших підстав висновків суду не спростовують.
Колегія суддів зазначає, що відповідачем при поданні апеляційної скарги не було сплачено судовий збір.
При відкритті провадження у справі за клопотанням відповідача сплату судового збору було відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.
Частиною 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Частиною 2 наведеної статті (в редакції Закону України від 22.05.2015 р. № 484-VІІІ) розмір ставки судового збору за подання апеляційної скарги на рішення адміністративного суду встановлено на рівні 110% ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.
Отже, розмір судового збору, який підлягає сплаті за подання апеляційної скарги на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.10.2015 року по справі №820/5018/15 становить 5359 грн. 20 коп.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає необхідним стягнути з відповідача судовий збір за подання апеляційної скарги у зазначеному розмірі.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального Головного управління Державної фіскальної служби залишити без задоволення.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.10.2015р. по справі №820/5018/15 залишити без змін.
Стягнути з Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального Головного управління Державної фіскальної служби (вул. Карла Маркса, 30, м. Харків, 61052, код ЄДРПОУ 39779935) на користь Державного бюджету України (одержувач - УДКСУ у Червонозаводському районі м. Харкова, МФО 851011, код ЄДРПОУ 37999628, банк: ГУ ДКСУ в Харківській області, рахунок - 31210206781011, код класифікації доходів бюджету - 22030001, код ЄДРПОУ Харківського апеляційного адміністративного суду 34331173, призначення платежу: "Судовий збір за подання апеляційної скарги на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.10.2015р. по справі №820/5018/15) суму судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 5359 (п'ять тисяч триста п'ятдесят дев'ять) грн. 20 коп.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя Зеленський В.В. Судді П'янова Я.В. Чалий І.С. Повний текст ухвали виготовлений 23.12.2015 р.
Суд | Харківський апеляційний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 21.12.2015 |
Оприлюднено | 28.12.2015 |
Номер документу | 54551627 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Касаційний адміністративний суд Верховного Суду
Васильєва І.А.
Адміністративне
Харківський апеляційний адміністративний суд
Зеленський В.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні