Рішення

від 22.12.2015 по справі 926/1018/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"22" грудня 2015 р. Справа № 926/1018/14

Суддя Скрипничук Iван Васильович, розглянувши матеріали, де

позивач ОСОБА_1 територіально-галузеве об'єднання «Львівська залізниця» в особі структурного підрозділу «Пасажирське вагонне депо Чернівці ДТГО «Львівська залізниця»

відповідачі 1) Чернівецької міської ради

2) приватний підприємець ОСОБА_2

про визнання частково незаконним рішення міської ради

Представники:

від позивача - не з'явився

від відповідача 1. - не з'явився

від відповдіача 2. - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

ДТГО «Львівська залізниця» в особі структурного підрозділу «Пасажирське вагонне депо Чернівці ДТГО «Львівська залізниця» звернулося до господарського суду із позовом до Чернівецької міської ради та приватного підприємця ОСОБА_2 про визнання незаконним і скасування рішення Чернівецької міської ради 21 сесії 24 скликання від 29 квітня 2004 року № 447 «Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності та внесення змін в раніше прийняті рішення сесії міської ради» .

Пунктом 5.1 рішення Чернівецької міської ради від 29 квітня 2004 року № 447 вирішено продати ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0026 га на вул. Гагаріна, 38А, в м. Чернівцях для обслуговування магазину, належного ОСОБА_2 на праві приватної власності згідно з договором купівлі-продажу цієї нежитлової будівлі.

Позовні вимоги мотивовано тим, що зазначене рішення ради порушує право позивача на користування наданою йому для обслуговування залізничного полотна та забезпечення безпеки руху земельною ділянкою, яка розташована у смузі відведення залізниці та належить до земель залізничного транспорту.

Заперечуючи проти позову, Чернівецька міська рада послалася на необґрунтованість позову, зокрема на пропуск позивачем строку позовної давності, передбаченого для звернення до суду.

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 19 серпня 2014 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02 грудня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 09 квітня 2015 року зазначені судові рішення залишено без змін.

Постановою Верховного Суду України від 07 жовтня 2015 року постанову Вищого господарського суду України від 09 квітня 2015 року, постанову Львівського апеляційного господарського від 02 грудня 2014 року і рішення господарського суду Чернівецької області від 19 серпня 2014 року у справі № 926/1018/14 скасовано, справу передано на розгляд до господарського суду Чернівецької області.

Скасовуючи судові рішення судів попередніх інстанцій Верховний Суд України виходив з того, що висновок господарських судів про наявність у Чернівецької міської ради повноважень розпоряджатися спірною земельною ділянкою площею 0,0026 га на вул. Гагаріна, 38-А м. у Чернівцях для обслуговування магазину, належного ОСОБА_2 на праві приватної власності згідно договору купівлі-продажу будівлі, є необгрунтованим.

Так, спірна земельна ділянка належить до земель державної власності, а саме до земель залізничного транспорту, які не можуть передаватися у приватну власність.

Отже, Чернівецька міська рада не мала законних повноважень розпоряджатися землями такої категорії.

Також, як зауважує Верховний Суд України у постанові, суди попередніх інстанцій при розгляді даної справи повинні були належним чином дослідити оспорюване рішення органу місцевого самоврядування з урахуванням спеціального статусу земельної ділянки визначеної законом, а також з огляду на перебування цієї земельної ділянки у державній власності та її належності до земель залізничного транспорту.

Крім того Верховний Суд України у своїй постанові акцентує увагу на тому, що відмовляючи у задоволені позову по суті на підставі необґрунтованого і незаконного висновку щодо застосування зазначених у своїх рішеннях норм матеріального права, господарські суди відмовили у застосуванні позовної давності, про що заявлено відповідачами.

Однак, як зауважує Верховний Суд України, судові рішення не містять висновків щодо обґрунтованості відмови у застосуванні позовної давності, підтвердження або заперечення факту її пропущення, встановлення та дослідження доказів такого підтвердження або заперечення.

При зазначених обставинах, суд вважає за необхідність витребувати у сторін додаткові докази, які мають значення для справи і на які звернуто увагу Верховним Судом України у постанові від 07.10.2015.

Ухвалою суду від 02.11.2015 новий судовий розгляд даної справи призначено на 12.11.2015.

Однак, представник відповідача 2. (ПП ОСОБА_2І.) звернувся в суд з клопотанням про відкладення розгляду справи у зв'язку з тим, що на вказану дату призначена кримінальна справа у Сторожинецькому районному суді, де він приймає участь, а сам відповідач перебуває за межами країни.

Ухвалою суду від 12.11.2015 розгляд справи відкладено на 25.11.2015 та зобов'язано сторони надати додаткові пояснення по суті спору.

25.11.2015 у засіданні суду оголошено перерву до 04.12.2015.

04.12.2015 у судовому засіданні оголошено перерву до 17.12.2015.

17.12.2015 в засіданні суду оголошено перерву до 22.12.2015.

У процесі розгляду справи відповідачем подані додаткові письмові пояснення від 25.11.2015 та від 17.12.2015, у яких просить суд застосувати строки позовної давності та відмовити у позові.

У свою чергу позивач у поясненнях зазначає, що по суті заявлених вимог обставини справи є встановленими, а позовні вимоги обґрунтовані. Щодо застосування та обчислення термінів позовної давності, то відповідно до п. 6 перехідних положень Цивільного кодексу України правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом. Тому, в даному випадку, не було зупинення дії закону чи іншого нормативно-правового акту та відповідно зупинення перебігу позовної давності за нормами пункту 3 статті 263 ЦК України, а прийнято новий нормативний акт (ЦК України), який врегулював по новому норми позовної давності та в перехідних положеннях визначив порядок її застосування.

Про існування оскаржуваного рішення Чернівецької міської ради, яким порушено право залізниці накладенням земельної ділянки на смугу відведення, стало відомо при обстеженні земельних ділянок за актом від 26.06.2013 та отриманні від міської ради копії рішення, а саме 16.07.2013. Слід також зазначити, що оскаржуване рішення на офіційному сайті міської ради не оприлюднене. Тому, строк позовної давності не пропущено.

Одночасно позивач звернувся в суд із заявою про збільшення позовних вимог, а саме: визнати недійсним договір купівлі продажу земельної ділянки від 16.06.2004, укладеного між Чернівецькою міською радою та підприємцем ОСОБА_2, зареєстрований 01.09.2004 в державному реєстрі правочинів за № 71661; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЧВ № 090787 від 25.11.2004 кадастровий номер 7310136600:72:001:0008 та скасувати запис про його державну реєстрацію.

Суд вважає, що дана заява про збільшення позовних вимог підлягає задоволенню.

На день вирішення спору та оголошення судового рішення позивач та відповідачі участь своїх представників у засідання суду не забезпечили, що не перешкоджає розгляду справи по суті та прийняття рішення.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд встановив.

Так, відповідно до рішення 21 сесії ХХІV скликання Чернівецької міської ради Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності та внесення змін в раніше прийняті рішення сесії міської ради від 29.04.2004 за № 447 вирішено продати ОСОБА_2 (відповідач 2) земельну ділянку площею 0,0026 га на вул.. Гагаріна, 38 А у м. Чернівці для обслуговування магазину, належного ОСОБА_2 на праві приватної власності згідно з договором купівлі-продажу цієї нежитлової будівлі від 16.06.2004.

Межі земельної ділянки попередньо погоджено уповноваженими представниками сторін спору відповідно до протоколу погодження меж земельної ділянки, що передається в оренду від 11.07.2003.

На підставі спірного рішення 25.11.2004 ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЧВ 090787 від 25.11.2014, де у плані меж відображена спірна земельна ділянка відповідача 2.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про залізничний транспорт» землі, що надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до Земельного кодексу України та Закону України «Про транспорт» .

До земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту (частина друга статті 6 Закону України «Про залізничний транспорт» ).

Згідно з частиною першою статті 11 Закону України «Про транспорт» землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно із Земельним кодексом України, для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об'єктів транспорту.

Частиною першою статті 23 Закону України «Про транспорт» , яка кореспондується з положеннями статті 68 Земельного кодексу України, встановлено, що до земель залізничного транспорту належать землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного транспорту відповідно до чинного законодавства України. До складу цих земель входять землі, які є смугою відведення залізниць, а саме землі, надані під залізничне полотно та його облаштування, станції з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації, захисні та укріплюючі насадження, службові, культурно-побутові приміщення та інші споруди, необхідні для забезпечення роботи залізничного транспорту.

У ході інвентаризації земель залізниці та проведення обстеження земельних ділянок в межах станції Чернівці виявлено, що в межах смуги відведення станції Чернівці від км 266 + 536 м до км 266 + 546 м з правої сторони по ходу км на відстані 27,13 - 28,95 м від осі головної лінії розташована будівля магазину на земельній ділянці відповідача 2., яка передана у власність останньому відповідно до рішення Чернівецької міської ради № 447 від 29.04.2004 для обслуговування магазину. В той час, коли ширина смуги відведення залізниці в даному місці становить 35 до 36 м від осі колії. Перекриття земельних ділянок відповідача 2. зі смугою відведення залізниці становить 0,0074 га. Зазначене підтверджується актом обстеження земельних ділянок від 26.06.2013 з планом - схемою, де відображена накладка земельних ділянок, який підписано представником землеустрою управління містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради.

Відповідно до частини першої статті 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі під державними залізницями, об'єктами державної власності повітряного і трубопровідного транспорту (пункт «б» частини четвертої статті 84 Земельного кодексу України).

Згідно з частиною другою статті 84 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відповідно до закону.

За таких обставин, частина спірної земельної ділянки належить до земель державної власності, а саме до земель залізничного транспорту, тому, виходячи з вимог статті 84 ЗК України, виконавчий комітет Чернівецької міської ради не мав законних повноважень щодо розпорядження землями такої категорії.

Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема у зв'язку з невідповідністю змісту правочину Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства.

Як зазначено у постанові Верховного Суду України від 07.10.2015 у даній справі, наявність чи відсутність у ДТГО Львівська залізниця документів, які посвідчують право на користування спірною земельною ділянкою, не змінює її правового статусу, який ґрунтується на визначеному законом юридичному факті належності до земель залізничного транспорту.

За таких обставин, державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЧВ № 090787 від 25.11.2004, виданий Чернівецькою міською радою підприємцю ОСОБА_2 на підставі незаконного п. 5.1 рішення 21 сесії ХХІV скликання Чернівецької міської ради Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності та внесення змін в раніше прийняті рішення сесії міської ради № 447 від 29.04.2004 у частині продажу підприємцю ОСОБА_2 земельної ділянки по вул.. Гагаріна, 38 А у м. Чернівці площею 0,0026 га для обслуговування магазину може бути визнано недійсним, оскільки частина цієї земельної ділянки перебуває у державній власності та належить до земель залізничного транспорту.

Таким чином, за результатами розгляду справи судом встановлено факт відсутності у Чернівецької міської ради повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою.

Разом з тим, відповідачами у справі подано заяви про застосування строків позовної давності.

Відповідно до частини першої статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

У п.п. 2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» , зазначено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Відповідно до частини 6 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Згідно з статтею 71 Цивільного кодексу УРСР, який діяв на момент існування спірних правовідносин, до спірних правовідносин застосовується загальний строк позовної давності - три роки.

Згідно з вимогами статті 76 Цивільного кодексу УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Зміна строків позовної давності і порядку їх обчислення угодою сторін не допускається. Позовна заява застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін. Закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові (статті 73, 75, 80 ЦК УРСР).

На думку суду перебіг строку позовної давності в даному спорі почався не пізніше 04.01.1996, тобто з дня видачі орендному колективному підприємству Вокзал станції Чернівці державного акту на право постійного користування землею № 0553, де у плані зовнішніх меж землекористування якого від літ. Г до літ. А відображена спірна земельна ділянка відповідача 2.

У свою чергу вокзал станції Чернівці згідно положення, затвердженого начальником Івано-Франківського відділення Львівської залізниці 16.11.1995, діє на правах відособленого підрозділу Івано-Франківського відділення Львівської залізниці.

В подальшому рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 23.09.1997 № 683/18 зазначений державний акт було анульовано у зв'язку із зміною цієї організації.

Таким чином, позивач міг дізнатися про порушення свого права починаючи з 04.01.1996, а отже строк позовної давності для пред'явлення даного позову сплив.

Тому, за таких обставин, суд відмовляє в задоволенні позову у зв'язку із спливом строку позовної давності.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 22, 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Заяву позивача про збільшення позовних вимог задовольнити.

2. У задоволенні позову відмовити.

Повне рішення складено 24.12.2015.

Суддя І.В.Скрипничук