Рішення

від 14.12.2015 по справі 922/4861/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" грудня 2015 р.Справа № 922/4861/15

Господарський суд Харківської області у складі:

головуючий суддя Аюпова Р.М.

судді: Пономаренко Т.О. , Хотенець П.В.

при секретарі судового засідання Семенову О.Є.

розглянувши справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Експобанк", м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сет", м. Харків, Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - фізична особа ОСОБА_1, м. Харків. про звернення стягнення на предмет іпотеки за участю представників сторін:

Представник позивача - ОСОБА_2, дов. № 45 від 11.09.2015р.;

Представник відповідача - не з'явився;

Третя особа - ОСОБА_1 (особисто).

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Публічне акціонерного товариства "Комерційний банк "Експобанк", м. Київ, звернувся до господарського суду з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Сет", м. Харків, в якому просить суд в рахунок погашення загальної заборгованості в сумі 2279093,84 грн. за договором кредитної лінії № 180-в від 28.12.2007р., укладеним між ПАТ "КБ "Експобанк" та ОСОБА_1, з яких: строкова заборгованість за кредитом в розмірі 1209800,00 грн., прострочена заборгованість за процентами в розмірі 563421,82 грн., пеня за несвоєчасну сплату процентів з 30.08.2013р. по 18.08.2015р. в розмірі 505872,02 грн., звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором №180-в/з від 28.12.2007р., укладеним між ПАТ "КБ "Експобанк" та ТОВ "СЕТ" право власності на нерухоме майно, а саме: нежитлову будівлю літ. "М-1", загальною площею 1070,6 кв.м. (цегла), що розташована за адресою: м. Харків, вул. Каштанова, б. 33, за вартістю, згідно висновку про вартість майна, складеного суб'єктом оціночної діяльності станом на 17.08.2015р. в розмірі 1993326,00 грн. Також позивач просить суд визнати за ПАТ "КБ "Експобанк" право власності на нежитлову будівлю літ. "М-1", загальною площею 1070,6 кв.м. (цегла), що розташована за адресою: м. Харків, вул. Каштанова, б. 33, за вартістю, згідно висновку про вартість майна, складеного суб'єктом оціночної діяльності станом на 17.08.2015р. в розмірі 1993326,00 грн.

Ухвалою господарського суду від 31.08.2015р. прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 14.09.2015р. о 12:15 год. Залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - фізичну особу ОСОБА_1, м. Харків.

Ухвалою господарського суду від 11.11.2015р. для розгляду справи призначено колегію суддів.

Відповідно до протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 11.11.2015р., для розгляду справи № 922/4861/15 визначено персональний склад колегії суддів: головуючий суддя Аюпова Р.М., судді Пономаренко Т.О., Хотенець П.В.

У судовому засіданні 07.12.2015р. оголошувалась перерва до 14.12.2015р. об 11:30 год.

У судовому засіданні 14.12.2015р. представник позивача позов підтримав, наполягав на його задоволенні. Через канцелярію суду надав додаткові докази по справі (вх. №№ 47815, 47788, 48768, 48864, 50549), які судом долучені до матеріалів справи.

Представник відповідача у судове засідання 14.12.2015р. не з'явився, про причину неявки суд не повідомив. Через канцелярію суду надав заперечення проти позову (вх. №№ 49729, 48847), які долучаються до матеріалів справи.

Третя особа у судовому засіданні проти позову заперечував, просив суд відмовити в його задоволенні.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною ОСОБА_3 України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Враховуючи те, що норми ст. 65 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, заслухавши учасників судового процесу, колегією суддів встановлено наступне:

Як свідчать матеріали справи, 28.12.2007р. між ОСОБА_4 (позичальник, третя особа) та Відкритим акціонерним товариством "Комерційний банк "Експобанк", яке є ним правонаступником Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Експобанк" (банк, позивач) було укладено Договір кредитної лінії №180-В (договір кредиту), відповідно до п.п. 1.1., 1.2. якого позичальнику банком відкрито кредитну лінію і надано кредит у сумі 150000,00 доларів США з процентною ставкою за користування кредитом - 12,5% річних на умовах забезпеченості кредиту, строковості, повернення та платності.

Пунктом 1.3. договору кредиту передбачено, що позичальник повертає банку кредит у строки/терміни, що визначені угодами сторін цього договору, але не пізніше 27.12.2014р.

Відповідно до п. 1.5. договору кредиту, кредит надається для споживчих потреб позичальника.

Відповідно до угоди №9 до договору кредиту від 19.10.2011р., у зв'язку із реструктуризацією заборгованості позичальника за договором кредиту, банк відкриває кредитну лінію і надає кредит позичальнику, заборгованість за якими в сумі не перевищує 1210500,00 грн., з процентною ставкою за користування кредитом - 17,5% річних. Позичальник повертає банку кредит у строки/терміни, що визначені угодами сторін цього договору, але не пізніше 25.12.2015р.

Як свідчать матеріали справи, 28.12.2007р., з метою забезпечення належного виконання зобов'язання, що випливає з кредитного договору, між банком (іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сет" (іпотекодавець, відповідач) було укладено іпотечний договір №180-в/з (іпотечний договір), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за № 4500, відповідно до умов якого TOB "СЕТ" передало в іпотеку банку, в якості забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором нерухоме майно: нежитлову будівлю літ. "М-1", загальною площею 1070,6 кв. м (цегла), що розташована за адресою: Харківська обл., м. Харків, вул. Каштанова, буд. 33.

Пунктом 4.1.1. іпотечного договору передбачено, що, у разі порушення позичальником договору кредиту (в т.ч. несвоєчасного повернення кредиту (кредиту) повністю або частково, несплати процентів, комісій тощо) банк має право звернути стягнення на предмет іпотеки.

Пунктом 2.4.5. іпотечного договору визначено, що іпотекодержатель має право достроково звернути стягнення на предмет іпотеки, зокрема, у разі порушення позичальником договору кредиту та/або іпотекодавцем цього договору.

Як зазначає позивач, позичальником були порушені умови договору кредиту щодо вчасного повернення кредиту та процентів у строки/терміни, передбачені договором кредиту, в зв'язку з чим, 18.08.2015р. банком на адресу відповідача направлено вимогу про усунення порушень основного зобов'язання за вих. № 1701/4569, в яких банк зазначив, що Іпотекодержатель набуває право задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки у випадку, якщо у момент настання строку (терміну) виконання зобов'язань, вони не будуть виконані належним чином. Банк вимагав в 30 денний строк виконати зобов'язання за даною вимогою. Відповідного реагування щодо надісланої вимоги з боку відповідача не відбулось.

Згідно із п. 5.2. договору кредиту, за несвоєчасне повернення кредиту/частини кредиту та/або несвоєчасну сплату процентів, відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі 0,2 % від суми боргу за кожний день прострочення.

Так, внаслідок порушення позичальником умов договору кредиту, станом на 18.08.2015р. виникла заборгованість на загальну суму 2279093,84 грн. а саме: строкова заборгованість за кредитом в розмірі 1209800,00 грн.; прострочена заборгованість за нарахованими процентами в розмірі 563421,82 грн.; пеня за несвоєчасну сплату простроченої кредитної заборгованості за період з 30.08.2013р. по 18.08.2015р. в розмірі 505872,02 грн.

На час звернення позивача з даним позовом до господарського суду, зобов'язання щодо погашення заборгованості за Кредитним договором залишається не виконаним, що і стало підставою для звернення позивача до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на нього.

Відповідно до висновку про вартість майна, складеного 17.08.2015р. суб'єктом оціночної діяльності - Товариством з обмеженою відповідальністю "Експертна компанія "Професіонал" (сертифікат № 14108/12, виданий Фондом державного майна України 24.12.2012р.), вартість предмету іпотеки за договором іпотеки, станом на 17.08.2015р., становить 1993326,00 грн. без ПДВ.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, колегія суддів виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст. 173 ГК України та ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності зі ст. 204 ЦК України договори (кредитний та іпотечний) укладені між його сторонами, як цивільно-правові правочини є правомірними на час розгляду справи, оскільки їх недійсність прямо не встановлено законом, та вони не визнані судом недійсними, тому зобов'язання за цими договорами мають виконуватися належним чином.

Згідно статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 ЦК України, частиною 2 статті 20 ГКУкраїни, одним із способів захисту права є примусове виконання обов'язку в натурі (присудження до виконання обов'язку в натурі)

Відповідно до ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ст. 345 ГК України, кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність. Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Згідно ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором, банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

У відповідності до п. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Як свідчать матеріали справи, за користування кредитом сторонами договору кредиту були встановлені проценти у розмірі 12,5 процентів річних.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 1049 ЦК України, передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Як свідчать матеріали справи та не спростовано відповідачем та третьою особою, позичальник систематично порушував умови договору щодо сплати відсотків за користування кредитом, у зв'язку з чим, позивачем, надіслано на адреси позичальника (ФО ОСОБА_1Н.) та іпотекодавця (ТОВ Сет ) листи - вимоги від 18.08.2015р. про дострокове повернення грошових коштіві за кредитним договором, та про задоволення вимог банку за рахунок предмету іпотеки, якщо грошові зобов'язання за кредитним договором не будуть виконані. Факти отримання зазначених повідомлень не спростовано відповідачем та третьою особою у судових засіданнях.

Як вбачається з матеріалів справи, позичальник в порушення домовленості сторін кредит не повернув, відсотки за користування ним не сплатив, та не надав суду жодних з доказів, які б спростовували суму заявленого боргу.

Отже, враховуючи вищевикладене, позичальник визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання за договором кредитної лінії № 180-В від 28.12.2007р.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 ЦК України, ст. ст. 193, 198 ГКУкраїни, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що позичальник не надав суду жодного документу, які б підтверджував сплату заборгованості по кредиту та по відсоткам за договором кредитної лінії № 180-В від 28.12.2007р. з урахуванням додаткових угод до нього та не надав документів, що спростовували викладене у позові, суд дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість нарахування позивачем позичальнику заборгованості по кредиту та за нарахованими процентами у загальному розмірі 1773221,82 грн.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 статті 548 ЦК України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договорами.

Частиною першою статті 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими Законами та договором.

Ст. 549 ЦК України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення.

Згідно із п. 5.2. договору кредиту, за несвоєчасне повернення кредиту/частини кредиту та/або несвоєчасну сплату процентів, відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі 0,2 % від суми боргу за кожний день прострочення.

Частиною 6 статті 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

У відповідності до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В частині 2 статті 343 ГК України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Звертаючись до господарського суду, позивач, за прострочення сплати відсотків за користування кредитом, нарахував позичальнику пеню у розмірі 0,2 % від суми боргу за кожний день прострочення, яка склала - 506657,97 грн.

В поданих до господарського суду запереченнях на позов (вх. № 48847) відповідач, зокрема, зазначив, що позивачем обрахована пеня, поза межами строків позовної давності.

Пунктом 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", визначено, що частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. Так, законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що дана заява відповідача законодавчо обгрунтована, підлягає задоволення, в зв'язку з чим, судом зроблено власний розрахунок пені, відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням подвійної облікової ставки НБУ, у зв'язку з чим на користь позивача підлягає стягненню сума пені в розмірі 40697,72 грн., за період з 27.08.2014р. по 18.08.2015р., за порушення строків сплати процентів за кредитним договором.

Статтею 1 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Частиною 5 ст. З Закону України «Про іпотеку» встановлено, що у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Згідно ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» , у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно із ст. 19 Закону України "Про іпотеку", за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави. Аналогічне за змістом правило передбачено і у ст. 589 Цивільного кодексу України.

Пунктом 4.1.1. іпотечного договору передбачено, що, у разі порушення позичальником договору кредиту (в т.ч. несвоєчасного повернення кредиту (кредиту) повністю або частково, несплати процентів, комісій тощо) банк має право звернути стягнення на предмет іпотеки.

Пунктом 2.4.5. іпотечного договору визначено, що іпотекодержатель має право достроково звернути стягнення на предмет іпотеки, зокрема, у разі порушення позичальником договору кредиту та/або іпотекодавцем цього договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про іпотеку » , за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Так, колегією суддів встановлено, що, станом на 18.08.2015р., загальна сума заборгованості за договором кредитної лінії № 180-В від 28.12.2007р. перед кредитором - ПАТ КБ "Експобанк" (позивачем у справі) складає 1813919,54 грн.

В якості забезпечення позичальником зобов'язань за кредитним договором, 28.12.2007р., між банком (іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сет" (іпотекодавець, відповідач) було укладено іпотечний договір №180-в/з (іпотечний договір), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за № 4500, відповідно до умов якого TOB "СЕТ" передало в іпотеку банку, в якості забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором нерухоме майно: нежитлову будівлю літ. "М-1", загальною площею 1070,6 кв. м (цегла), що розташована за адресою: Харківська обл., м. Харків, вул. Каштанова, буд. 33.

Частина 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» встановлює, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється і тому числі на підставі рішення суду.

Колегія суддів зазначає, що звернення стягнення на предмет іпотеки є способом виконання присудженого боргу, а тому така заява розглядається у межах справи про присудження боргу.

Частиною 1 статті 594 ЦК України передбачено, що кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат або інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання.

З аналізу статей 596, 597 ЦК України вбачається, що притримання речі, як спосіб забезпечення зобов'язання кредитором, передбачає задоволення його вимог за рахунок речі, що притримується, у тому ж порядку, як і реалізація предмета застави, яка врегульована ст. 591 ЦК України. Вказаною правовою нормою також передбачено реалізація шляхом продажу з публічних торгів чи іншим передбаченим договором або законом способом предмету застави, на який звернене стягнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про іпотеку» , за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

В зв'язку з невиконанням забезпечених іпотекою зобов'язань відповідно ст. 33 Закону України «Про іпотеку » та п. 4.1.1. іпотечного договору, банк (позивач), як іпотекодержатель, має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано сторонами у судових засіданнях, позивачем відповідно до положень статей 33, 35 Закону України «Про іпотеку» , в зв'язку з порушенням боржником основного зобов'язання, було надіслано на адресу іпотекодавця та боржника письмові вимоги, в яких позичальнику запропоновано погасити заборгованість за кредитним договором, а ТОВ "Сет повідомлено про існуючу заборгованість позичальника перед банком за кредитним договором, а також попереджено, що, у випадку невиконання вимоги у тридцятиденний строк з моменту її отримання банком будуть застосовані заходи щодо звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку.

Відповідно до ч.1 ст. 35 Закону України "Про іпотеку", у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцяти денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про, те що позивачем було дотримано вимог ч.1 ст. 35 Закону Украйни «Про іпотеку» .

Стаття 590 Цивільного кодексу України, ст. 33 ЗУ "Про іпотеку" встановлює, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 39 Закону України "Про іпотеку" суд у разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у своєму рішенні зазначає, зокрема, початкову ціну продажу предмету іпотеки.

Відповідно до ч. 2 ст. 43 Закону України "Про іпотеку", початкова ціна продажу предмета іпотеки встановлюється рішенням суду або за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем, а якщо вони не досягли згоди, - на підставі оцінки, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна і майнових прав та професійну оціночну діяльність, при цьому початкова ціна продажу майна не може бути нижчою за 90 відсотків його вартості, визначеної шляхом його оцінки.

Таким чином, при винесенні судового рішення про задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки необхідно враховувати норми статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку» , зокрема, вказати початкову ціну продажу предмету іпотеки не нижче якої заставлене майно може бути реалізоване в рахунок задоволення вимог банку по кредитному договору.

Суд також враховує, що така правова позиція викладена Вищим господарським судом України у Постанові від 02 серпня 2010 року по справі №16/230-09 та у Постанові від 13 жовтня 2010 року по справі №42/83-10.

Окрім того, Верховний суд України в узагальненні судової практики цивільних справ, що виникають із кредитних правовідносин (2009-2010р.р.) зазначив, що при розгляді справи про звернення стягнення на іпотечне майно, виникають питання щодо оцінки майна - предмета іпотеки. В одних випадках за ціну позову береться початкова вартість, що зазначена у договорі, в інших - встановлена вартість предмета іпотеки на час розгляду справи при видачі витягу із державного реєстру. Вирішуючи ці питання, суди мають виходити з того, що ціна предмета іпотеки встановлюється в самому договорі. Якщо при розгляді справи сторони з такою оцінкою погоджуються, то в суду немає підстав її не брати до уваги, оскільки вона є умовою договору.

Відповідно до висновку про вартість майна, складеного 17.08.2015р. суб'єктом оціночної діяльності - Товариством з обмеженою відповідальністю "Експертна компанія "Професіонал" (сертифікат № 14108/12, виданий Фондом державного майна України 24.12.2012р.), вартість предмету іпотеки за договором іпотеки, станом на 17.08.2015р., становить 1993326,00 грн. без ПДВ, що не перевищує заборгованості позичальника перед банком за договором кредитної лінії від 28.12.2007р.

При цьому, суд враховує, що відомості, відображені у зазначеному звіті не спростовані відповідачем, тому є належними на допустимими доказами для відображенні при вирішені даного спору.

Враховуючи вищевикладене, суд визначає початкову ціну продажу предмету іпотеки в розмірі 2279093,84 грн.

Норми чинного законодавства, а саме ст.ст. 33, 36, 37 Закону України «Про іпотеку» не виключається можливість набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки за рішенням суду, як один із способів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Частиною 3 ст. 37 ЗУ "Про іпотеку" визначено, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності.

Пунктом 4.6.3. договору іпотеки сторони погодили можливість звернення стягнення на іпотечне майно шляхом набуття права власності на нього в порядку встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку» .

За загальним правилом ст. 37 ЗУ «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки має здійснюватись у позасудовому порядку.

В Узагальненні судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин (2009 - 2010 роки) від 7 жовтня 2010 року Верховний суд України роз'яснив судам, що: нормами законодавства (насамперед статтями 36, 37 Закону № 898-ІУ) не виключається можливість звернення стягнення в такий спосіб і набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки за рішенням суду. У цих нормах задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття ним права власності на предмет іпотеки ототожнюється передусім із способом звернення стягнення, який, разом з іншими, може застосовуватися, якщо це передбачено договором. Тому в разі встановлення такого способу звернення стягнення у договорі іпотекодержатель на підставі ч. 2 ст. 16 ЦК має право вимагати застосування його судом.

Крім того, було б нелогічно, що сторони за законом можуть це питання врегулювати в позасудовому порядку, але позбавлені цього права в судовому порядку за рішенням суду. Це б вочевидь суперечило й статям 55, 124 Конституції України.

Аналогічні положення містить пункт 4.4.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №1 від 24.11.2014р. "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів", у якому зазначено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону (частина третя статті 36 Закону України "Про іпотеку"). У разі встановлення у договорі такого способу звернення стягнення, як набуття права власності на предмет іпотеки, іпотекодержатель на підставі частини другої статті 16 ЦК України має право звернутися до суду з відповідним позовом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Отже, суд вважає, що позовні вимоги позивача щодо погашення заборгованості Фізичної особи ОСОБА_1 перед Публічним акціонерним товариством Комерційним банком Експобанк за договором кредитної лінії № 180-В від 28.12.2007р. в розмірі 1813919,54 грн., з яких: 1209800,00 грн. - строкова заборгованість за кредитом, 563421,82 грн. - прострочена заборгованість за нарахованими процентами, 40697,72 грн. - пеня за порушення строків сплати процентів за кредитним договором; шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, що належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю Сет , шляхом визнання за ПАТ КБ Експобанк права власності на нежитлову будівлю літ. М-1, загальною площею 1070,6 кв. м., розташовану за адресою: м. Харків, вул. Каштанова, 33, правомірними та обґрунтованими, такими що підтверджені матеріалами справи, відповідають вимогам чинного законодавства, тому підлягають задоволенню судом.

Розглянувши заперечення позичальника за кредитним договором - ОСОБА_1 на позов, в якому третя особа зазначає про шахрайське заволодіння коштами одним зі співзасновників ТОВ "Сет", в зв'язку з чим він звернувся із заявою до міського управління ГУМВС України в Харківській області, колегія суддів зазначає наступне.

Як свідчать матеріали справи, слідчим відділом ХМУ Головного управління МВС України в Харківській області проводилось досудове розслідування кримінального провадження № 12014220010000123, яке внесене до Єдиного реєстру кримінальних проваджень 15.05.2014 року, на підставі заяви ОСОБА_1 про шахрайське заволодіння грошима ОСОБА_1, яке спричинило йому збитки в значному розмірі в сумі понад 100000,00 грн.

Відповідно до ст. 35 ГПК України, підставою для звільнення від доказування є, зокрема, вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили та є обов'язковим для господарського суду при вирішення спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені.

В інших випадках питання щодо вини конкретних осіб вирішується господарським судом самостійно за результатами дослідження всіх обставин та матеріалів справ, у тому числі матеріалів слідчих органів.

Витяг з кримінального провадження органу досудового слідства щодо порушення кримінальної справи, не є належним та допустимим доказом, оскільки не встановлює та не визначає осіб, причетних до скоєння злочину.

В даному випадку, відповідачем до матеріалів справи не надано вироку суду на підтвердження закінчення кримінального провадження та притягнення до відповідальності осіб, винних у скоєнні злочину щодо незаконного заволодіння грошовими коштами, які належать ОСОБА_1

Окрім цього, колегія суддів зазначає, що з матеріалів справи вбачається, що ТОВ "Сет" надавало згоду на укладення договору іпотеки (майнової поруки), що підтверджується протоколами загальних зборів учасників ТОВ "Сет" від 19.12.2007р. та від 20.09.2011р., на яких міститься особистий підпис учасника ТОВ "Сет" ОСОБА_1

Так, колегія суддів зазначає, що на даних протоколах міститься печатка юридичної особи - сторони іпотечного договору № 180-в/з від 28.12.2007р. - ТОВ "Сет" , що встановлює їх дійсність. Даний факт не спростований сторонами у судових засіданнях.

Як визначено у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Подані докази не можуть бути відхилені судом з тих мотивів, що вони не передбачені процесуальним законом.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що факти викладені відповідачем та третьої особою у запереченнях на позов, судом не приймаються, оскільки дані факти не були доведені належними доказами під час розгляду справи.

Враховуючи викладені обставини, суд вважає позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Експобанк" належно обґрунтовані, документально доведені, тому такі, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судового збору суд керується ст. 49 ГПК України та у зв'язку з задоволенням позовних вимог, судовий збір покладає на відповідача та підлягає стягненню в дохід держави.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1, 4, 12, 22, 27, 32, 33, 35, 43, 49, 65, 69, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, одностайно -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити частково.

В рахунок погашення загальної заборгованості в сумі 1813919,54 грн. за Договором кредитної лінії №180-в від 28.12.2007р., укладеним між Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Експобанк" (01054, м. Київ, вул. Дмитрівська, 18/24, код ЄДРПОУ 09322299) та ОСОБА_1, з яких: 1209800,00 грн. - строкова заборгованість за кредитом, 563421,82 грн. - прострочена заборгованість за нарахованими процентами, 40697,72 грн. - пеня за порушення строків сплати процентів за кредитним договором; звернути стягнення на предмет іпотеки за Іпотечним договором №180-в/з від 28.12.2007р., укладеним між Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Експобанк" (01054, м. Київ, вул. Дмитрівська, 18/24, код ЄДРПОУ 09322299) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сет" (61035, м. Харків, вул. Каштанова, 33, код ЄДРПОУ 32675523), право власності на нерухоме майно, а саме:

- нежитлова будівля: літ. М-1 , загальною площею 1070,6 кв. м (цегла), що розташована за адресою: Харківська обл., м. Харків, вул. Каштанова, буд. 33, за вартістю, згідно висновку про вартість майна, складеного суб'єктом оціночної діяльності, станом на 17.08.2015р. в розмірі 1993326,00 грн.

Визнати за Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Експобанк" (01054, м. Київ, вул. Дмитрівська, 18/24, код ЄДРПОУ 09322299) право власності на нежитлову будівлю: літ. М-1 , загальною площею 1070,6 кв. м (цегла), що розташована за адресою: Харківська обл., м. Харків, вул. Каштанова, буд. 33, за вартістю, згідно висновку про вартість майна, складеного суб'єктом оціночної діяльності, станом на 17.08.2015р. в розмірі 1993326,00 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сет" (61035, м. Харків, вул. Каштанова, 33, код ЄДРПОУ 32675523) на користь держбюджету України одержувач коштів - УДКС у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області, № рахунку 31215206783003, код ЄДРПОУ 37999654, код платника 22030001, символ звітності банку 101, банк одержувача - ГУ ДКСУ у Харківській області, МФО 851011) - 27208,79 грн. судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 21.12.2015 р.

Головуючий суддя Суддя Суддя ОСОБА_3 ОСОБА_6 ОСОБА_7

справа № 922/4861/15