Ухвала

від 17.12.2015 по справі 820/1463/15

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2015 року м. Київ К/800/25539/15

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Карася О.В., Рибченка А.О.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю « 1С-ТЕЛЛУР» до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю « 1С-ТЕЛЛУР» на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 2 квітня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2015 року,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю « 1С-ТЕЛЛУР» (далі - позивач, ТОВ « 1С-ТЕЛЛУР») звернулося до суду першої інстанції з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області № 7620302203 від 09.10.2014 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 2 квітня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2015 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Суди попередніх інстанцій мотивували свої рішення тим, що господарські операції між позивачем та його контрагентом не були спрямовані на настання реальних наслідків господарсько-фінансової діяльності, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним. Наявність у позивача виписаних ТОВ «ТЕХПРОМСФЕРА» податкових накладних, актів надання послуг, звіту за відсутністю виконання істотних умов договору у спірних правовідносинах не надає позивачу право на формування податкового кредиту.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить про їх скасування, як таких, що постановлені із порушенням норм матеріального та процесуального права, ухвалити нову постанову про задоволення адміністративного позову. У доводах касаційної скарги позивач зазначає, що ним подані всі необхідні первинні документи, що підтверджують реальність здійснення господарських операцій між ним та контрагентом.

Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні, відповідно до ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.

Посадовими особами відповідача проведено позапланову документальну виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства України в частині господарських взаємовідносин з ТОВ «ТЕХПРОМСФЕРА» за березень 2014 року, результати якої оформлені актом № 3796/20-30-22-03/24280116 від 23.09.2014 року.

У вказаному акті зафіксовано порушення: позивачем вимог ст. 198, п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого ТОВ « 1С-ТЕЛЛУР» занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у розмірі 98000,00 грн. за березень 2014 року по господарським операціям з ТОВ «ТЕХПРОМСФЕРА» (а.с. 8-12).

На підставі акту перевірки №3796/20-30-22-03/24280116 від 23.09.2014 року відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 09.10.2014 року № 7620302203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 147000,00 грн., з яких: основний платіж 98000 грн., штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 49000 грн. (а.с. 6).

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

05.03.2014 року між позивачем (замовник) та ТОВ «ТЕХПРОМСФЕРА» (виконавець) укладено договір № 05/03-008, за умовами якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання виконати роботи в сфері інформатизації: програмування в системі « 1С: Підприємство 8» по заявкам замовника. Заявки узгоджуються сторонами по телефону, електронній пошті, факсу або іншим прийнятним для сторін способом (а.с. 23).

На підтвердження реальності вчинених господарських операцій, та відповідно правомірності формування податкового кредиту за даними відносинами, позивачем надані первинні документи: копії звіту про виконані роботи (а.с. 31), акти надання послуг (а.с. 13-22), податкові накладні (а.с. 32-41), платіжних доручень (а.с. 55), реєстр заявок (а.с. 70-76).

Отже, в даному випадку, враховуючи специфіку придбаних у контрагентів робіт (роботи в сфері інформатизації), судовим інстанціям слід було перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості позивача та його постачальників виконати обумовлені договорами роботи, як-от - наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, платежів, супутніх звичайній господарській діяльності будь-якого господарюючого суб'єкта (комунальні платежі, оренда приміщень, послуги зв'язку, управлінські витрати тощо), або ж залучення контрагентами з цією метою третіх осіб та, відповідно, понесення витрат, пов'язаних із таким залученням, можливість виконати роботи самостійно.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що відповідачем доведено відсутність реальних господарських операцій між позивачем та його контрагентом з огляду на наступне.

Позивачем на підтвердження виконання укладеного договору надано звіт від 28.03.2014 року, з якого вбачається, що надання робіт/слуг розпочалось 03.03.2014 року, тоді як сам договір на надання послуг укладено 05.03.2014 року, тобто на два дні пізніше ніж розпочались самі роботи /а.с. 24.

В актах надання послуг № 325024 від 25.03.2014 року, № 324015 від 24.03.014 року, № 321018 від 21.03.2014 року, № 319033 від 19.03.2014 року, № 318011 від 18.03.2014 року, № 317010 від 17.03.2014 року, № 314032 від 14.03.2014 року, № 312010 від 12.03.2014 року, № 311024 від 11.03.2014 року, № 307017 від 07.03.2014 року не зазначені зміст та обсяг господарської операції (а.с. 13-22).

Згідно спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, основними видами діяльності позивача за КВЕД є: 46.51 Оптова торгівля комп'ютерами, периферійним устаткуванням і програмним забезпеченням, 62.01 Комп'ютерне програмування, 62.02 Консультування з питань інформатизації, 62.09 інша діяльність у сфері інформаційних технологій і комп'ютерних систем, 63.11 Оброблення даних, розміщення інформації на веб - вузлах і пов'язана з ними діяльність (а.с. 81-82).

В свою чергу, відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців встановлено, що основним видом діяльності контрагента позивача, ТОВ «ТЕХПРОМСФЕРА» за КВЕД є: 46.19 Діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту (а.с. 77-78).

Враховуючи, що основним видом діяльності позивача є комп'ютерне програмування, консультування з питань інформатизації, інша діяльність у сфері інформаційних технологій і комп'ютерних систем та наявність у штаті підприємства відповідних робітників, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про сумнівність доцільності укладання договору на виконання робіт у сфері інформатизації (програмування) із контрагентом, який відповідно до його видів діяльності, таких робіт не здійснює та не міг виконувати зобов'язання по договору від 05.03.2014 року №05/03-008, що полягали у виконанні робіт в сфері інформатизації: програмування в системі « 1С: Підприємство 8».

Тобто, відповідачем належним чином підтверджено, що контрагент позивача по господарським операціям не мав можливості забезпечити виконання робіт відповідними фахівцями та з використанням спеціальних обладнання, пристроїв, механізмів та техніки.

Крім того, матеріали справи не містять доказів залучення контрагентом позивача до виконання робіт за окремими угодами відповідних фахівців та техніки, що також свідчить про відсутність реальних господарських операцій.

Тобто, виходячи із системного аналізу документів даних податкової звітності контрагента позивача, встановлено відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської діяльності.

З огляду на зазначене, суд касаційної інстанції погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що ТОВ «ТЕХПРОМСФЕРА» не мало фізичної та технічної можливості виконати роботи за укладеними з позивачем договором, а тому, у позивача були відсутні підстави відображення наслідків цих господарських операцій в податковому обліку та податкове повідомлення рішення відповідача № 7620302203 від 09.10.2014 року винесено правомірно.

Доводи касаційної скарги спростовуються викладеними вище нормами права та встановленими обставинами справи, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування оскаржуваних судових рішень.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в

адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 220-1, 230, 231 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю « 1С-ТЕЛЛУР» відхилити, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 2 квітня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2015 року у справі № 820/1463/15 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає, може бути переглянута в порядку передбаченому ст.ст. 235-244-2 КАС України.

Судді: І.Я. Олендер О.В. Карась

А.О. Рибченко