Ухвала

від 23.12.2015 по справі 813/614/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" грудня 2015 р. м. Київ К/800/1505/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Чумаченко Т.А., Смоковича М.І., Сороки М.О., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Львівської митниці Міндоходів на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16 травня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2014 року у справі за позовом Мостиського районного центру зайнятості до Львівської митниці Міндоходів, третя особа: ОСОБА_4, про стягнення коштів, - в с т а н о в и л а: Мостиський районний центр зайнятості звернувся до суду з позовом до Львівської митниці Міндоходів, третя особа: ОСОБА_4, про стягнення коштів.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 16 травня 2014 року позов задоволено.

Стягнуто з Львівської митниці Міндоходів на користь Мостиського районного центру зайнятості 25697 (двадцять п'ять тисяч шістсот дев'яносто сім) грн. 12 коп.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2014 року постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16 травня 2014 року залишено без змін.

Не погоджуючись з постановленими у справі рішеннями судів, Львівська митниця Міндоходів звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права, просить рішення судів скасувати та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

У зв'язку з неприбуттям жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд касаційної скарги проводиться в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді щодо обставин, необхідних для ухвалення рішення судом касаційної інстанції, перевіривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин у справі та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню за таких підстав.

Судами встановлено, що Мостиський районний центр зайнятості звернувся до суду з позовом до Львівської митниці Міндоходів, в якому просить стягнути з відповідача суму на відшкодування виплаченого забезпечення та вартості надання соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду відповідно до вимог частини четвертої статті 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

Положеннями частини четвертої статті 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» передбачено, що із працедавця утримується сума виплаченого забезпечення та вартості надання соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду; незаконно виплачена безробітному сума забезпечення у разі неповідомлення про його прийняття на роботу.

Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, законодавець чітко визначив, що суттю адміністративного судочинства є судовий контроль за діяльністю органів влади та місцевого самоврядування в сфері дотримання прав та свобод громадян та юридичних осіб за допомогою процесуального закону з певними особливостями, зокрема, обов'язку доказування правомірності своєї діяльності органами влади чи самоврядування. Тобто, однією з визначальних особливостей Кодексу адміністративного судочинства України є те, що позивачем в адміністративній справі може бути фізична чи юридична особа, чиї права, свободи чи інтереси вони вважають порушеними, а відповідачем - орган влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи.

Відповідно до статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України громадяни України, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

З огляду на викладене, всі наведені підстави, коли юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень лише у випадках превентивного (попереднього) судового контролю за рішеннями, діями органів влади, які при реалізації своїх владних управлінських повноважень можуть порушити права чи свободи фізичних чи юридичних осіб.

Така правова позиція відповідає висновку, висловленому Верховним Судом України у постановах від 18 червня 2013 року №21-204а13, від 22 вересня 2015 року №П/811/3781/14, який згідно зі статтею 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Положеннями пункту 5 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України.

Згідно з частиною третьою статті 22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» місцеві господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

З огляду на викладене, за суб`єктним складом сторін та суттю спору дана справа підлягає розгляду господарськими судами у порядку, визначеному Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Згідно з частиною 2 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

За правилами частини 1 статті 228 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку і закриває провадження у справі з підстав, встановлених статтею 157 цього Кодексу.

За таких обставин оскаржувані рішення судів підлягають скасуванню із закриттям провадження у цій справі в порядку адміністративного судочинства та роз'ясненням позивачеві до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Керуючись статтями 220, 222, 228, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу Львівської митниці Міндоходів задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16 травня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2014 року у справі за позовом Мостиського районного центру зайнятості до Львівської митниці Міндоходів, третя особа: ОСОБА_4, про стягнення коштів - скасувати та закрити провадження у справі в порядку адміністративного судочинства.

Роз'яснити Мостиському районному центру зайнятості, що розгляд таких справ віднесено до юрисдикції господарського суду.

Ухвала оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом

України з підстав, у строки та в порядку, передбачених статтями 237 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: