Постанова

від 17.12.2015 по справі 914/848/15

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" грудня 2015 р. Справа № 914/848/15

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Матущака О.І.

суддів Галушко Н.А.

ОСОБА_1

розглянувши апеляційні скарги управління комунальних ресурсів Дрогобицької міської ради м. Дрогобич та

товариства з обмеженою відповідальністю «Книгарня Каменяр» м. Дрогобич

на рішення господарського суду Львівської області від 02.06.2015р.

у справі № 914/848/15

за позовом: в.о. Дрогобицького міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі управління комунальних ресурсів Дрогобицької міської ради м. Дрогобич

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю Книгарня Каменяр м. Дрогобич

про стягнення заборгованості

за участю представників сторін від:

прокуратури: ОСОБА_2 - старший прокурор відділу прокуратури Львівської області згідно посвідчення №020325 від 06.09.2012 р.;

позивача: ОСОБА_3 - за довіреністю №47 від 25.03.2015 р.;

відповідача: ОСОБА_4 - за довіреністю б/н від 13.08.2015 р.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Львівської області від 02.06.2015 р. у даній справі позовні вимоги в.о. Дрогобицького міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі управління комунальних ресурсів Дрогобицької міської ради задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю Книгарня Каменяр 89 187,32 грн. інфляційних втрат, 12 938,10 грн. 3% річних та 52 726,16 грн. пені а також 3 097,03грн. судового збору в дохід державного бюджету України. В частині позовних вимог про стягнення 147 115,44 грн. неустойки, 4 108,68 грн. інфляційних втрат та 124,38 грн. 3% річних, відмовлено.

Рішення суду в частині задоволених позовних вимог мотивоване простроченням виконання грошового зобов'язання боржником щодо оплати згідно ст. 23 Закону України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) , а у частині відмови у позові (неустойка), пропуском строку позовної давності.

Позивачем подано апеляційну скаргу на зазначене рішення суду, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні неустойки. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що п.5 ст.23 Закону України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) не дозволяє одночасно подавати в суд позовну заяву про розірвання договору купівлі-продажу та утримання неустойки. А тому, тільки після набрання чинності постанови Львівського апеляційного господарського суду від 04.02.2015 р. у справі №914/2602/14 якою відмовлено управлінню комунальних ресурсів Дрогобицької міської ради у позові про розірвання договору купівлі-продажі, позивач зміг через прокуратуру подати позовну заяву про стягнення неустойки.

Відповідачем подано апеляційну скаргу на зазначене рішення, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду в частині стягнення інфляційних втрат, 3% річних та пені. Свої доводи апелянт обґрунтовує тим, що рішенням господарського суду, яке залишено без змін вказаною вище постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.02.2015 р., а відтак, набрало законної сили, встановлено, що відповідач намагався провести оплату за придбаний товар у стислі строки, що підтверджується зверненням з листами до позивача з наданням вірного рахунку, оскільки останній в договорі вказаний помилковий. Крім цього, відповідачем, хоча і з пропуском строку у зв'язку із зазначеними обставинами та умисними перешкодами позивача, було здійснено оплату за об'єкт приватизації. Разом з тим, відповідач звертає увагу, що судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги клопотання відповідача про застосування строків позовної давності щодо стягнення пені та помилково зроблено висновок, що відповідач просив застосувати позовну давність лише до неустойки. У зв'язку з цим, скаржник наголошує, що відповідно до Цивільного кодексу України неустойка поділяється на штраф та пеню, а тому, суд, застосовуючи позовну давність, зобов'язаний був також відмовити і у стягненні пені.

Позивачем подано заперечення на апеляційну скаргу відповідача, в яких просить скасувати рішення суду в частині відмови у стягненні пені, а в задоволенні апеляційної скарги відповідача відмовити. Крім цього, зазначає, що відповідач зобов'язаний був здійснити оплату з дня набрання чинності постанови Львівського апеляційного господарського суду від 03.10.2013 р., якою визнано укладеним договір купівлі-продажу об'єкту приватизації, а тому, оплата здійснена з простроченням у 222 дні.

Відповідачем подано доповнення до апеляційної скарги, в яких зазначає, що відповідно до п.3.1 укладеного договору, передача об'єкту продажу здійснюється продавцем в триденний термін після нотаріального посвідчення договору, у даному випадку, після набрання законної сили постанови Львівського апеляційного господарського суду від 03.10.2013 р. Однак, в порушення умов договору, продавець об'єкт продажу не передав. Таким чином, у матеріалах справи відсутні докази, які свідчать про належне виконання позивачем своїх обов'язків згідно договору щодо передачі приміщення. А отже, відповідно до ч.4 ст.612 Цивільного кодексу України, прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора. Також відповідач зазначає, що продавець не відмовився від оплати та не повернув кошти за придбаний об'єкт приватизації. А тому, вимоги позивача про стягнення неустойки, інфляційних, 3% річних та пені задоволенню не підлягають. Такої ж позиції, зокрема, дотримується Вищий господарський суд у постановах від 23.12.2008 р. у справі 2-7/2952-2008, від 18.07.2007 р. у справі №1/214-6/58(1/225-22/70).

Відповідачем подано додаткові пояснення, в яких просить долучити до матеріалів справи листи, з якими відповідач звертався до позивача про прийняття коштів за об'єкт приватизації та надання правильного рахунку для перерахування коштів, а також доручення до справи судової практики, зокрема постанови Вищого господарського суду України від 04.08.2015 р. у справі №914/2602/14. При цьому, зазначає, що на момент прийняття рішення судом першої інстанції у даній справі, постанова Львівського апеляційного господарського суду від 04.02.2015 р. у іншій справі уже була прийнята і набрала законної сили, якою встановлено, що відповідачем було вжито всіх необхідних заходів для встановлення фактичного рахунку для перерахування коштів згідно договору, в результаті чого, ним перераховано відповідну суму коштів.

Відповідачем подано додаткові пояснення по суті спору, в яких зазначає, що постанова Львівського апеляційного господарського суду від 03.10.2013 р., якою визнано укладеним договір купівлі-продажу між сторонами, набрала законної сили, а відтак, в силу ст.13 Закону України Про статус суддів та судоустрій та згідно практики Європейського суду з прав людини, є обов'язковою до виконання. Договір, який визнано укладений, встановлює обов'язок продавця в триденний термін передати об'єкт приватизації. Однак, позивачем постанову, а відтак, договір в частині передачі об'єкту, не виконано.

Позивачем подано додаткові пояснення до заперечення на апеляційну скаргу, в яких зазначає, що твердження відповідача про оплату об'єкта приватизації після акту приймання-передачі є безпідставними, оскільки ст.23 Закону України Про приватизацію невеликих державних підприємств передбачено передачу об'єкту після повної оплати. Тому у даному разі повинно застосовуватися чинне законодавство, а не умови договору.

В судовому засіданні представники сторін виклали доводи та заперечення по суті апеляційних скарг.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам апеляційних скарг та відзивів на них, заслухавши пояснення сторін у судовому засіданні, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу відповідача необхідно задовольнити, рішення у даній справі скасувати частково, в задоволенні апеляційної скарги позивача відмовити, з огляду на таке.

Як встановлено місцевим господарським судом та перевірено судом апеляційної інстанції, постановою Львівського апеляційного господарського суду від 03.10.2013 р. у справі №5015/1403/12 було визнано укладеним з 10.06.2010 р. договір купівлі-продажу нежитлового приміщення площею 237,7 кв.м. по вул. Мазепи, 14 у м. Дрогобичі між ТОВ Книгарня Каменяр та управлінням комунальних ресурсів Дрогобицької міської ради.

Відповідно до п. п.2.2, 3.1, 3.2 вказаного договору, розрахунки за придбаний об'єкт приватизації здійснюються покупцем шляхом безготівкового перерахування всієї суми на рахунок продавця.

Покупець зобов'язаний перерахувати 735 577,20 грн. з урахуванням ПДВ відповідно до платіжного доручення з рахунку покупця №260096201368 в філії ПАТ Кредиторомбанк , м.Львів, МФО 385305 на рахунок №37184006008837 в УДК у Львівській області, МФО 825014, ЄДРПОУ 35019550.

Покупець зобов'язується сплатити всю суму податку на додану вартість об'єкта продажу протягом 20 днів після нотаріального посвідчення цього договору купівлі-продажу.

Оплата за об'єкт продажу здійснюється протягом 30 календарних днів з моменту нотаріального посвідчення цього договору. Термін оплати може бути продовжений ще на 30 календарних днів за умови сплати покупцем не менше як 50% від ціни продажу об'єкту.

Передача об'єкту продажу здійснюється продавцем покупцю в триденний термін після нотаріального посвідчення цього договору.

Передача об'єкту продажу продавцем і прийняття покупцем посвідчуються актом приймання-передачі, який підписується сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, останній здійснив оплату за придбане нежитлове приміщення лише 14.07.2014 р., у зв'язку з цим, позивач звернувся з позовом про стягнення неустойки 20% відповідно до ст. 23 Закону України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) , пені, 3% річних та інфляційних втрат за порушення грошового зобов'язання.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції, враховуючи вимоги ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України, відповідачем у запереченнях на позовну заяву (а.с.48) зроблено заяву про застосування строків позовної давності щодо стягнення неустойки, а не щодо пені чи штрафу окремо.

При прийнятті постанови судова колегія виходила з наступного.

Вказані відносини між сторонами регулюються спеціальним Законом України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) .

Разом з тим, згідно ст.ст. 627, 638, 629 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З огляду на наведені приписи норм законодавства, суб'єкти господарювання, уклавши між собою договір, зобов'язані виконувати його умови, за винятком випадків визнання такого повністю або частково недійсним.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно вказаного договору, передача об'єкту приватизації здійснюється в триденний термін після нотаріального посвідчення договору.

Таким чином, суд першої інстанції правомірно зазначив, що оскільки договір не було нотаріально посвідчено, але останній було визнано судом таким, що укладений, то наступного після такого визнання нотаріального посвідчення не потребується, оскільки постанова Львівського апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття, зокрема з 03.10.2013р.

Разом з тим, місцевий господарський суд зазначаючи, що договір визнаний укладеним з моменту прийняття постанови, застосував не положення і передбачені у ньому передумови договору щодо здійснення оплати та передачі об'єкту приватизації, а норми вищезгаданого Закону. Така позиція суду є помилковою, з огляду на положення ст. 204 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена закон омом або якщо він не визнаний судом недійсним. При цьому, чинним законодавством прямо не передбачена недійсність договору у разі врегулювання у ньому інших умов щодо оплати, ніж передбачена ст. 23 Закону України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) , а також відсутні докази існування судового рішення про визнання договору недійсним у цій частині чи укладання додаткових угод за спільною згодою сторін.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, в порушення п.3.1 договору, продавцем - управлінням комунальних ресурсів Дрогобицької міської ради не передано об'єкт приватизації у триденний строк після затвердження договору купівлі-продажу судом, а покупець - ТОВ Книгарня Каменяр не сплачено продавцю обумовлену суму у термін 20 і 30 днів після затвердження договору.

З огляду на зазначене, твердження позивача про прострочення виконання зобов'язання за договором в частині оплати за об'єкт приватизації не можуть бути підставою для стягнення пені, інфляційних та 3% річних як правові наслідки порушення зобов'язання, оскільки, продавець свого зобов'язання в частині передачі об'єкту приватизації не виконав.

Окрім цього, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Відповідно до ст.35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду, за винятком встановлених рішення третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Відтак, на момент прийняття рішення судом першої інстанції у даній справі, постанова Львівського апеляційного від 04.02.2015 р. у справі №914/2602/14, яка набрала законної сили і якою було встановлено, що згідно укладеного між сторонами договору, рахунок продавця був вказаний невірний, при цьому, відповідачем було вжито всіх необхідних заходів для встановлення фактичного рахунку для перерахування коштів згідно договору, в результаті чого, відповідачем перераховано усю суму коштів, хоча із простроченням, але внаслідок порушення умов договору продавцем.

З огляду на вищевикладене, необхідно зазначити, що у вказаному договорі строк підписання акта приймання - передачі об'єкту не пов'язаний з умовами оплати об'єкту. Більше того, з системного аналізу п. п. 2.2 та 3.1 договору випливає, що передача об'єкту здійснюється значно раніше (в 3-денний термін), ніж оплата об'єкту приватизації (в 30-денний термін). А отже, у даному випадку, має місце прострочення кредитора відповідно до ст.ст.612, 613 Цивільного кодексу України, що позбавляє можливості стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат за порушення зобов'язання.

Також суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що станом на момент прийняття рішення суду першої інстанції та розгляду справи в суді апеляційної інстанції, кошти за об'єкт приватизації продавцем покупцю не повернуті.

Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат за порушення зобов'язання.

Крім цього, колегія суддів звертає увагу також на таке.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою є штраф та пеня. Зважаючи на це, а також на те, що з буквального змісту заперечення на позов вбачається, що заяву про застосування строків позовної давності було заявлено відповідачем лише до вимоги про стягнення неустойки за позовними вимогами, суд першої інстанції в процесі розгляду справи не позбавлений можливості з'ясувати у представника, який вид штрафних санкцій останній мав на увазі при поданні заяви про застосування позовної давності до неустойки.

Таким чином, виходячи з наведених норм, немає підстав вважати, що апелянт, подаючи заяву про застосування строків позовної давності до неустойки, не охоплював вказаним поняттям також і пеню. А тому, встановивши обґрунтованість заявленої пені та застосовуючи позовну давність до неустойки, суд зобов'язаний був також відмовити і у стягненні пені, оскільки остання є видом неустойки.

Щодо позовної вимоги та апеляційної скарги позивача про стягнення неустойки 20%, передбаченої п.5 ст.23 Закону України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) , судом враховується таке.

Відповідно до ст. 256, ч.2 ст.257, ч.5 ст.261 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Як правомірно зазначив суд першої інстанції, відповідач повинен був повністю виконати свої обов'язки по оплаті вартості придбаного об'єкта до 03.12.2013 р. Відтак, починаючи з 03.12.2013 р. у позивача виникло право вимагати від відповідача сплати неустойки. Враховуючи, що законодавець передбачив спеціальну позовну давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), то позивач мав таке право для звернення до суду у термін з 03.12.2013 р. до 03.12.2014 р. Проте, із даним позовом про стягнення неустойки позивач звернувся до господарського суду лише 13.03.2015 р., тобто після спливу строку позовної давності.

Суд апеляційної інстанції погоджується з позицією суду першої інстанції, що посилання позивача на поважність пропуску строку позовної давності з причин розгляду Львівським апеляційним господарським судом справи №914/2602/14 про розірвання договору купівлі-продажу (який є об'єктом даної справи) є помилковим, оскільки така обставина жодним чином не впливала на можливість звернення до суду з позовом, якщо позивач вважав, що його право порушене.

Згідно ст. 33, абзацу 2 ст. 34, ст. 43 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача, часткового скасування рішення суду першої інстанції в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат та прийняття в цій частині нового рішення про відмову в позові. В задоволенні апеляційної скарги позивача про стягнення неустойки необхідно відмовити.

При зміні чи скасуванні рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд проводить новий розподіл судових витрат на підставі ст.49 ГПК України. Таким чином, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Книгарня Каменяр , м. Дрогобич Львівської області задовольнити.

2. Рішення господарського суду Львівської області від 02.06.2015 р. у справі №914/848/15 скасувати частково. В цій частині прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні стягнення пені, 3% річних та іфляційних втрат. В решті рішення залишити без змін.

3. В задоволенні апеляційної скарги Управління комунальних ресурсів Дрогобицької міської ради, м. Дрогобич відмовити.

4. Стягнути з Управління комунальних ресурсів Дрогобицької міської ради, м. Дрогобич (82100, м.Дрогобич, пл.Ринок 1, ЄДРПОУ 35019550) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Книгарня «Каменяр» (82100, м.Дрогобич, вул.І.Мазепи, 14, р/р 26004301480579, ЄДРПОУ 33968769) 1600 грн. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Господарському суду Львівської області видати наказ на виконання даної постанови.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

5. Матеріали справи скеровуються до господарського суду Львівської області.

Головуючий суддя Матущак О.І.

Судді Галушко Н.А.

ОСОБА_1