Постанова

від 24.12.2015 по справі 826/9505/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

24 грудня 2015 року           16:30           №826/9505/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кобилянського К.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «ЕФ ЕФ»

до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у місті Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «ЕФ ЕФ» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12.12.2014 №0003972203 та №0003982203.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що висновки відповідача про порушення товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «ЕФ ЕФ» податкового законодавства в ході здійснення господарських операцій з його контрагентами, не відповідають дійсності. Посилався на наявність належним чином складених первинних документів, що підтверджують реальність господарських операцій з даними контрагентами у періоді, що перевірявся. Позивач вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправними та просить їх скасувати.

Відповідач проти позову заперечив з огляду на обґрунтованість висновків акта перевірки від 21.11.2014 №110/26-52-22-03-14/33228519 та, відповідно, податкових повідомлень-рішень від 12.12.2014 №0003972203 та №0003982203 з огляду на відсутність реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

У судовому засіданні 08.10.2015 суд, керуючись частиною шостою статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Посадовими особами Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у місті Києві проведено документальну виїзну планову перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «ЕФ ЕФ» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2011 по 31.12.2013, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 по 31.12.2013.

Перевіркою встановлено порушення товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «ЕФ ЕФ»:

-          пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело заниження податку на додану вартість за грудень 2014 року на загальну суму 482 132,00 грн.;

-          пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 475 004,00 грн.

За наслідками перевірки Державною податковою інспекцією у Деснянському районі Головного управління ДФС у місті Києві складено акт від 21.11.2014 №110/26-52-22-03-14/33228519 та прийнято податкові повідомлення-рішення:

-          від 12.12.2014 №0003972203, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання із податку на прибуток у сумі 588 553,00 грн., у тому числі: 475 004,00 грн. - основний платіж, 113 549,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

-          від 12.12.2014 №0003982203, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання із податку на додану вартість у сумі 602 665,00 грн., у тому числі: 482 132,00 грн. - основний платіж, 120 533,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Вважаючи протиправними податкові повідомлення-рішення від 12.12.2014 №0003972203 та №0003982203 товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «ЕФ ЕФ» оскаржило їх до суду.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як вбачається з акта перевірки Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у місті Києві від 21.11.2014 №110/26-52-22-03-14/33228519 висновки щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблено з огляду на відсутність факту реальності господарських операцій між товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «ЕФ ЕФ» та його контрагентами: приватним підприємством «ВКФ «Полтавабудсервіс», приватним підприємством «Гелосстар», товариством з обмеженою відповідальністю «БК «Індіпендент», товариством з обмеженою відповідальністю «Промтрейдинг», приватним підприємством «Трейд-2012».

Державна податкова інспекція у Деснянському районі Головного управління ДФС у місті Києві посилається на:

- досудове розслідування за ознаками кримінальних порушень, передбачених частиною третьою статті 2012 та частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України по відношенню до приватного підприємства «Гелосстар», товариства з обмеженою відповідальністю «БК «Індіпендент», товариства з обмеженою відповідальністю «Промтрейдинг», приватного підприємства «ВКФ «Полтавабудсервіс»;

- відсутність реальності господарських операцій у приватного підприємства «Трейд-2012» по ланцюгу контрагентів;

- відсутність товарно-транспортних накладних, які б підтверджували постачання товару за договорами поставок.

З матеріалів справи вбачається, що між товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «ЕФ ЕФ» (покупець) та його контрагентами: приватним підприємством «ВКФ «Полтавабудсервіс», приватним підприємством «Гелосстар», товариством з обмеженою відповідальністю «Промтрейдинг», приватним підприємством «Трейд-2012» (постачальники) укладено типові договори поставок (купівлі-продажу) від 16.05.2013 №16-05-13/15, від 29.07.2013 №487-2907/1, від 21.12.2012 №5489-135, від 25.03.2013 №250313-7/14, відповідно до яких постачальник зобов'язується поставити покупцю устаткування та комплектуючі, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату.

Згідно умов договорів, найменування, одиниця виміру, загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, ціна за одиницю товару (асортимент, номенклатура), додатково визначаються сторонами в додатках до договорів. Оплата здійснюється за фактично отриманий товар за вище зазначеними договорами, згідно додатків до договорів, та (або) рахунків-фактур, шляхом переказу покупцем грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

На підтвердження виконання договорів, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії: договорів поставок (купівлі-продажу) від 16.05.2013 №16-05-13/15, від 29.07.2013 №487-2907/1, від 21.12.2012 №5489-135, від 25.03.2013 №250313-7/14, додатків до договорів, видаткових накладних, податкових накладних.

В судовому засіданні представник позивача зазначив, що транспортування товару здійснювалось власними силами постачальника, оскільки придбаний позивачем товар був малогабаритним, а тому була відсутня необхідність залучення третіх осіб для перевезення.

На підтвердження здійснення оплати за вище зазначеними договорами позивачем надано роздруківки оборотів за період з 01.07.2011 до 31.12.2013 по рахунку 631 та за період з 01.07.2011 до 31.12.2013 по рахунку 6851.

На підтвердження реалізації продукції, що вироблялась з компонентів поставлених контрагентами: приватним підприємством «ВКФ «Полтавабудсервіс», приватним підприємством «Гелосстар», товариством з обмеженою відповідальністю «Промтрейдинг», приватним підприємством «Трейд-2012», позивачем надано роздруківки з оборотів за період з 01.07.2011 до 31.12.2013 по рахунку 361 та виписки з банківського рахунку товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «ЕФ ЕФ», видаткові накладні позивача виписані на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К» та довіреностей на матеріальні цінності, які виписані останнім.

Також, на підтвердження наявності виробничих та складських приміщень позивачем надано договір оренди приміщення від 23.02.2012 №23/02-12 та виписки з банківських рахунків про орендну плату, на підтвердження наявності кваліфікованого персоналу, що забезпечив виробництво реалізованої продукції надано копії наказів про прийняття на фізичних осіб на відповідні посади (начальника відділу постачання, начальника конструкторського відділу, провідного інженера, начальника відділу слаботочних систем, головного інженера, тощо).

Посилання відповідача на відсутність товарно-транспортних накладних, суд відхиляє, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність право платника податків на податковий кредит від наявності чи відсутності товарно-транспортної накладної, а Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, на які посилається податковий орган, не є законодавчим документом з питань оподаткування і не можуть регламентувати виключний порядок документування в податковому обліку валових витрат та податкового кредиту.

Вказана позиція викладена, зокрема, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 16.02.2013 №К/9991/64514/11, від 16.04.2013 №К/800/9087/13, від 18.08.2015 №К/800/29695/15.

Суд відхиляє доводи відповідача, стосовно відсутності реальності господарських операцій здійснених між товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «ЕФ ЕФ» та його контрагентами: приватним підприємством «ВКФ «Полтавабудсервіс», приватним підприємством «Гелосстар», товариством з обмеженою відповідальністю «БК «Індіпендент», товариством з обмеженою відповідальністю «Промтрейдинг» з підстав наявності кримінального провадження №32013000000000142 по зазначеним товариствам.

Зокрема, відповідач посилався на те, що під час відпрацювання працівниками контролюючих органів контрагентів позивача встановлено, що дані товариства не мають будь-яких складських приміщень, транспортних засобів, основних засобів, в тому числі устаткування, які необхідні для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства.

Суд зазначає, що матеріали кримінального провадження, на які посилається відповідач, за відсутності обвинувального вироку, не є беззаперечним доказом протиправності формування позивачем податкового кредиту та валових витрат і підлягають доведенню в межах розгляду даної справи. Тому суд, за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд встановив, що станом на дату розгляду даної справи відсутні вироки суду у кримінальних справах, які б стосувались вищезазначених спірних фінансово-господарських операцій.

Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни має правові наслідки саме для такого контрагента, оскільки порушення платником податків вимог податкового законодавства має персональний характер, тобто тягне за собою застосування заходів відповідальності саме для такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

Така позиція суду узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини, викладеною, зокрема, у справі «Булвес» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання контрагентом свої зобов'язання зі сплати податку.

На момент здійснення господарських операцій, приватне підприємство «ВКФ «Полтавабудсервіс», приватне підприємство «Гелосстар», товариство з обмеженою відповідальністю «БК «Індіпендент», товариство з обмеженою відповідальністю «Промтрейдинг», приватне підприємство «Трейд-2012» були належним чином зареєстровані як суб'єкти господарювання у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Податковим органом не надано належних доказів на підтвердження того, що контрагенти позивача не мали адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по господарських операціях на час їх виконання, відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань чи відсутність можливостей залучення до виконання зобов'язань третіх осіб.

Відповідно до частини четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Також, між товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «ЕФ ЕФ» (замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю «БК «Індіпендент» укладено договір про надання послуг по впровадженню програмного забезпечення від 01.09.2011 №91, відповідно до якого виконавець зобов'язується надати послуги по поставці програмного забезпечення, що включають в себе розробку та поставку програмного забезпечення, та послуги з впровадження програмного забезпечення, характер, обсяг і вартість яких приведені в додатку №1.

На підтвердження виконання договору, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії: договору про надання послуг по впровадженню програмного забезпечення від 01.09.2011 №91, додатку №1, актів надання послуг, податкових накладних.

Умовами договору про надання послуг по впровадженню програмного забезпечення від 01.09.2011 №91 передбачено, що програмне забезпечення є модулем інтеграції системи відеоспостереження, на базі роботизованих камер виробництва компанії «HIKVISION», та радіолокаційної системи на базі РЛС «Барсук» та «Мангус». Технічні вимоги до програмного забезпечення визначаються Технічним завданням, яке розробляється (додаток №2) (пункт 1.2 договору).

Однак, позивачем не надано копії технічного завдання, оформленого додатком №2, який є невід'ємною частиною договору.

Згідно договору від 01.09.2011 №91 оплата здійснюється за фактично отриманий товар та надані послуги, згідно додатків до договору та рахунків-фактур, шляхом переказу «покупець» грошових коштів на поточний рахунок «постачальника», що визначений у цьому договорі в терміни додатково узгоджені сторонами (пункт 3.1 договору).

Позивачем не надано копій рахунків-фактур чи доказів узгодження термінів оплати.

Факт поставки програмного забезпечення повинен підтверджуватись видатковою накладною (пункт 4.4 договору), проте позивачем не надано видаткової накладної.

Також, не надано суду доказів виконання роботи з програмного забезпечення та впровадження програмного забезпечення, зокрема, копій таких програм на диску.

Суд оцінюючи значимість наданих позивачем первинних документів на обґрунтування реальності господарських операцій з товариством з обмеженою відповідальністю «БК «Індіпендент», в контексті вищезгаданих положень законодавства з питань бухгалтерського обліку, звертає увагу на наступну правову позицію Вищого адміністративного суду України. Так, Вищий адміністративний суд України у постанові від 07.07.2011 (№ К-25801/08; номер рішення в ЄДРСР 18257561) зазначив, що, згідно з частиною першою статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Правило належності доказів, як зазначає Вищий адміністративний суд України, не підміняє вимоги щодо достовірності та достатності доказів.

Суд також звертає увагу, що позивачем в обґрунтування реальності господарських операцій по договору від 01.09.2011 №91, не надано суду всіх достатніх доказів на підтвердження реального надання вказаних послуг, незважаючи на те, що суд неодноразово витребовував ці докази.

Враховуючи відсутність доведеної позивачем наявності ділової мети та економічної доцільності здійсненого правочину, відсутність обґрунтування можливості надання послуг, руху активів в процесі здійснення господарських взаємовідносин, суд погоджується із доводами контролюючого органу та вважає їх доведеними щодо створення позивачем уявності господарських операцій з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, а відтак порушення фіскальних інтересів держави.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV від 16.07.1999.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в пункті 5 статті 9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до статті 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг (пункт 198.1 статті 198 Податкового кодексу України). Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Кодексу).

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Наявність належним чином оформлених податкових накладних є обов'язковою, але не вичерпною обставиною для формування податкового кредиту. Зокрема, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то, відповідно, придбання таких товарів або послуг не відбулося, право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 131 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування податку на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України).

Згідно підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши у сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення справи по суті, суд дійшов висновку, що господарські відносини між позивачем та його контрагентами: приватним підприємством «ВКФ «Полтавабудсервіс», приватним підприємством «Гелосстар», товариством з обмеженою відповідальністю «Промтрейдинг», приватним підприємством «Трейд-2012» документально підтверджені та мали реальний характер.

Що стосується взаємовідносин між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «БК «Індіпендент» по договору від 01.09.2011 №91, то їхня реальність не підтверджена.

Суд, дослідивши письмові пояснення Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у місті Києві щодо розрахунку податкових повідомлень-рішень від 12.12.2014 №0003972203 та №0003982203, встановив, що донарахування були здійсненні виключно по взаємовідносинах між позивачем та його контрагентами: приватним підприємством «ВКФ «Полтавабудсервіс», приватним підприємством «Гелосстар», товариством з обмеженою відповідальністю «Промтрейдинг», приватним підприємством «Трейд-2012», а по взаємовідносинам з товариством з обмеженою відповідальністю «БК «Індіпендент» донарахувань податковий орган не здійснював. Отже, податкові повідомлень-рішень від 12.12.2014 №0003972203 та №0003982203 є необґрунтованими та підлягають скасуванню.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи представників сторін стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись положеннями статей 2, 7, 69-71, 94, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «ЕФ ЕФ» задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у місті Києві від 12.12.2014 №0003972203 та №0003982203.

3. Стягнути з Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у місті Києві за рахунок бюджетних асигнувань на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «ЕФ ЕФ» (код ЄДРПОУ 33228519) судові витрати в сумі 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 20 коп.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя                                                                                           К.М. Кобилянський