Постанова

від 06.10.2016 по справі 826/9505/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/9505/15 Головуючий у 1-й інстанції: Кобилянський К.М.

Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 жовтня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Грибан І.О., Губської О.А.,

при секретарі судового засідання Приходько К.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 грудня 2015 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Еф Еф» до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12.12.2014 №0003972203 та №0003982203.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 грудня 2015 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Особи, які беруть участь в справі, в судове засідання не з'явилися, про дату та час слухання справи були повідомлені належним чином, тому у відповідності до ч. 6 ст. 12, ч.1 ст.41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Перевіряючи законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що посадовими особами відповідача проведено документальну виїзну планову перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «ЕФ ЕФ» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2011 по 31.12.2013, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 по 31.12.2013.

Результати перевірки відображено в акті перевірки від 21.11.2014 №110/26-52-22-03-14/33228519 (далі по тексту - акт перевірки), в якому контролюючим органом встановлено порушення позивачем наступних вимог податкового законодавства:

- пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело заниження податку на додану вартість за грудень 2014 року на загальну суму 482 132,00 грн.;

- пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 475 004,00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем було винесено наступні податкові повідомлення-рішення:

- від 12.12.2014 №0003972203, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання із податку на прибуток у сумі 588 553,00 грн., у тому числі: 475 004,00 грн. - основний платіж, 113 549,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

- від 12.12.2014 №0003982203, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання із податку на додану вартість у сумі 602 665,00 грн., у тому числі: 482 132,00 грн. - основний платіж, 120 533,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

За результатами адміністративного оскарження скарги позивача було залишено без задоволення, а спірні податкові повідомлення-рішення - без змін.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду з позовом про їх скасування.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «ЕФ ЕФ» з приватним підприємством «ВКФ «Полтавабудсервіс», приватним підприємством «Гелосстар», товариством з обмеженою відповідальністю «Промтрейдинг», приватним підприємством «Трейд-2012» є реальними та підтверджуються необхідними документами, а товари, що придбавалися позивачем у вказаних контрагентів, отримувались з метою використання та були використані позивачем у власній господарській діяльності, що є свідченням добросовісності платника податків при здійсненні вказаних операцій та безпідставність тверджень відповідача про неправомірне формування податкового кредиту за наслідками таких операцій та неправомірне віднесення понесених за наслідками таких операцій витрат до валових.

Колегія суддів не погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідність рішень суб'єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В даному випадку дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Як вбачається з матеріалів справи, заявлені позивачем суми бюджетного відшкодування за період, що перевірявся, за висновками контролюючого органу не підлягають відшкодуванню, оскільки господарські операції позивача з його контрагентами: приватним підприємством «ВКФ «Полтавабудсервіс», приватним підприємством «Гелосстар», товариством з обмеженою відповідальністю «БК «Індіпендент», товариством з обмеженою відповідальністю «Промтрейдинг», приватним підприємством «Трейд-2012» не мали реального характеру у зв'язку з відсутністю факту реального здійснення діяльності та господарських можливостей у вказаних контрагентів та документального оформлення господарських операцій з метою отримання податкової вигоди.

Наслідки в податковому обліку платника податків створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Перевіряючи реальність здійснення позивачем господарських операцій у спірний період, колегія суддів виходить з наступного.

В період, за який проведено перевірку, між товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «ЕФ ЕФ» (покупець) та його контрагентами: приватним підприємством «ВКФ «Полтавабудсервіс», приватним підприємством «Гелосстар», товариством з обмеженою відповідальністю «Промтрейдинг», приватним підприємством «Трейд-2012» (постачальники) укладено типові договори поставок (купівлі-продажу) від 16.05.2013 №16-05-13/15, від 29.07.2013 №487-2907/1, від 21.12.2012 №5489-135, від 25.03.2013 №250313-7/14, відповідно до яких постачальник зобов'язується поставити покупцю устаткування та комплектуючі, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату.

Згідно умов договорів, найменування, одиниця виміру, загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, ціна за одиницю товару (асортимент, номенклатура), додатково визначаються сторонами в додатках до договорів. Оплата здійснюється за фактично отриманий товар за вище зазначеними договорами, згідно додатків до договорів, та (або) рахунків-фактур, шляхом переказу покупцем грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

На підтвердження виконання договорів, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії: договорів поставок (купівлі-продажу) від 16.05.2013 №16-05-13/15, від 29.07.2013 №487-2907/1, від 21.12.2012 №5489-135, від 25.03.2013 №250313-7/14, додатків до договорів, видаткових накладних, податкових накладних.

На підтвердження здійснення оплати за вище зазначеними договорами позивачем надано роздруківки оборотів за період з 01.07.2011 до 31.12.2013 по рахунку 631 та за період з 01.07.2011 до 31.12.2013 по рахунку 6851.

Проаналізувавши матеріали справи, колегія суддів зазначає, що позивачем не надано в повному обсязі документи, які б підтвердили реальність здійснення господарських операцій з ПП «ВКФ «Полтавабудсервіс», ПП «Гелосстар», ТОВ «Промтрейдинг», ПП «Трейд-2012», оскільки не надано доказів передання товару (довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей), його транспортування (товарно-транспортних накладних).

Самі лише податкові та видаткові накладні не підтверджують реальне здійснення такого роду господарських операцій, враховуючи також, що в актах перевірок цих контрагентів податковим органом встановлено, що ведення господарської діяльності не підтверджується з огляду на відсутність основних засобів.

Стосовно документів, наданих позивачем на підтвердження подальшої реалізації товарів, отриманих від ПП «ВКФ «Полтавабудсервіс», ПП «Гелосстар», ТОВ «Промтрейдинг», ПП «Трейд-2012», на користь ТОВ «Епіцентр К», колегія суддів зазначає, що вказані документи не підтверджують реалізацію саме цих товарів.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що товарно-транспортні накладні не є документами первинного бухгалтерського обліку, проте враховуючи, що виконання спірних договорів не підтверджується іншими первинними документами, відсутність товарно-транспортних накладних підтверджує висновок відповідача щодо документального оформлення господарських операцій без їх фактичного здійснення.

Відтак, виходячи з встановлених судом обставин та норм законодавства у їх сукупності, суд приходить до висновку про недоведеність наявності сукупності умов, обставин та підстав, з якими наведені вище норми законодавства пов'язують можливість правомірного формування спірних сум податкових вигод та, відповідно, про відсутність у позивача підстав для їх формування.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що операції позивача з з його контрагентами: ПП «ВКФ «Полтавабудсервіс», ПП «Гелосстар», ТОВ «Промтрейдинг», ПП «Трейд-2012», не мали реального характеру, оскільки в сукупності не підтверджуються необхідними первинними документами, що передбачені для такого роду господарських операцій.

Крім того, відсутні докази використання придбаних товарів у власній господарській діяльності та доцільність їх придбання.

По взаємовідносинах з товариством з обмеженою відповідальністю «БК «Індіпендент» донарахувань податковий орган не здійснював.

Колегія суддів критично оцінює посилання відповідача на акти про неможливість проведення зустрічної звірки контрагентів позивача щодо підтвердження господарських взаємовідносин з постачальниками та покупцями з огляду на те, що такі акти не стосуються господарських взаємовідносин з ТОВ «ЕФ ЕФ».

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1. Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Водночас відповідно до п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6. Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені де складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що право позивача на отримання податкового кредиту не підтверджене належними доказами, а тому висновок відповідача про порушення позивачем вимог п. 185.1 ст.185, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України внаслідок завищення від'ємного значення з податку на додану вартість на підставі податкових накладних, відповідає дійсним обставинам справи.

Перевіряючи висновок податкового органу про порушення позивачем вимог п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до підпункту 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізований товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інших витрат беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.1 даної статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з пунктом 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на основі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами, ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II даного Кодексу.

Відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Проаналізувавши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що надані первинні документи не є достатніми доказами фактичного здійснення господарських операцій з огляду на наступне.

Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, для підтвердження включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» (далі-Закон).

Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст.2).

Частиною 2 ст. 3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 1 Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст. 9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Як встановлено колегією суддів з матеріалів справи, позивачем не надано первинних документів, що є необхідними при здійсненні такого роду господарських операцій. Окремі видаткові накладні на виконання спірних господарських операцій не відповідають встановленим вимогам у зв'язку з відсутністю обов'язкових реквізитів, а саме зазначення посад осіб, які їх підписали. У видаткових накладних міститься посилання на довіреності, яких позивачем не надано, як і не надано журнал реєстрації та обліку довіреностей.

Таким чином, враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що витрати, понесені позивачем за період, що перевірявся, при веденні фінансово-господарської діяльності з контрагентами не повинні приймати участь у формуванні об'єкта оподаткування з податку на прибуток підприємства за цей період, оскільки не підтверджуються відповідними первинними документами.

При цьому, колегія суддів вважає помилковими посилання відповідача на матеріали досудового розслідування по кримінальному провадженню кримінальному провадженню № 32013000000000142 від 08.10.2013 за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 205 КК України, з яких вбачається, що ПП «ВКФ «Полтавабудсервіс», ПП «Гелосстар», ТОВ «БК «Індіпендент», ТОВ «Промтрейдинг», ПП «Трейд-2012» є фіктивними підприємствами та були створені з метою сприяння наданню податкової вигоди іншим платникам податків, зважаючи на те, що по даному кримінальному провадженню відсутні судові рішення, якими було б встановлено певні обставини.

Отже, матеріали досудового розслідування по кримінальному провадженню № № 32013000000000142 не є допустимими та належними у справі доказами у розумінні вимог ст. ст. 70 та 72 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів зазначає, що доводи органу державної податкової служби свідчать про наявність обставин, які унеможливлюють підтвердження права на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість позивачу та формування валових витрат, у зв'язку з чим, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення - рішенні прийняті податковим органом правомірно.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції та дають підстави вважати, що судом при задоволенні позовних вимог неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та процесуального права.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції внаслідок порушення норм процесуального права невірно вирішив справу, внаслідок чого постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нової - про відмову у задоволенні позову.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 41, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 грудня 2015 року скасувати.

Прийняти нову постанову.

У задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Еф Еф» до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов Судді І.О. Грибан О.А. Губська

Постанову в повному обсязі виготовлено 06.10.2016

Головуючий суддя Парінов А.Б.

Судді: Губська О.А.

Грибан І.О.