Ухвала

від 23.12.2015 по справі 814/3478/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" грудня 2015 р. м. Київ К/800/36816/15

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі - Інспекція)

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 29.01.2015

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2015

у справі № 814/3478/15

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія "СТРОЙСКИФ" (далі - Товариство)

до Інспекції

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2014 року Товариство звернулося до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 05.11.2014 № 0020452208 та від 05.11.2014 № 0020462208.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 29.01.2015, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2015, позов задоволено.

У прийнятті цих судових актів попередніх судові інстанції виходили з того, що подані платником первинні документи підтверджують фактичне виконання спірних операцій, тоді як Інспекцією не доведено належними доказами недобросовісності Товариства у сфері оподаткування.

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у зв'язку з касаційною скаргою Інспекції, в якій вона просить скасувати прийняті у справі судові рішення та відмовити у позові.

На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що позивачем не подано доказів, необхідних та достатніх для встановлення виконання поставок саме заявленим постачальником - товариством з обмеженою відповідальністю Енерготех-Ком , яке не володіє необхідними трудовими та технічними ресурсів, має ознаки фіктивних суб'єктів господарювання. Також відповідач наголошує, що судами не досліджено видів поставлених платникові підрядних робіт, не встановлено, за рахунок чиїх ресурсів виконувалися ці роботи, порядок виконання спірних операцій.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити розглядувані касаційні вимоги з урахуванням з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Інспекцією було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з податку на прибуток за 2013 рік та з податку на додану вартість в частині здійснення взаємовідносин з платником податків контрагентом-постачальником ТОВ Енерготех-Ком за період березень-листопад 2013 року та контрагентами-покупцями, оформлену актом від 20.10.2014 № 813/14-03-22-08/32755844.

За результатами цієї перевірки Інспекцією прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.11.2014 № 0020452208, за яким Товариству збільшено грошове зобов'язання з ПДВ у сумі 498 711 грн. за основним платежем та 249 355,50 грн. за штрафними санкціями, та податкове повідомлення-рішення від 05.11.2014 № 0020462208 про збільшення платникові грошове зобов'язання з податку на прибуток на 473 775 грн. за основним платежем та на 118 443,75 грн. за штрафними санкціями.

Підставою для цих донарахувань слугував висновок податкового органу про те, що господарські операції з поставки названим постачальником підрядних робіт позивачеві не здійснювалися, подані платником первинні документи на підтвердження виконання цих операцій містять недостовірні відомості та представлені платником з метою одержання необґрунтованої податкової вигоди, дії платника спрямовані на штучне створення документального підтвердження факту виконання взаємних зобов'язань між господарюючими суб'єктами, перелічені постачальники залучені до взаємовідносин з позивачем виключно з метою декларування у податковому обліку витрат (у тому числі й по сплаті ПДВ).

На обґрунтування цього висновку Інспекція посилається на обставини, установлені у ході проведення контрольно-перевірочних заходів відносно цього контрагента, а саме - його неперебування за місцезнаходженням, відсутність у ТОВ Енерготех-Ком матеріальних та трудових ресурсів об'єктивно необхідних для виконання договірних зобов'язань перед позивачем.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

За змістом пункту 198.3 цієї ж статті ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з класифікацією витрат, наведеною у статті 138 ПК, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг належить до витрат операційної діяльності, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування та визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2).

За правилами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Наведені норми ПК свідчать на користь висновку про те, що податкові наслідки у вигляді формування витрат та податкового кредиту з ПДВ у податковому обліку є правомірними лише у випадку реального виконання господарської операції та її підтвердження належними первинними документами, що відповідають критерію повноти та достовірності представлення інформації про юридичний факт.

У справі, що переглядається, аналізуючи правовідносини позивача зі спірним контрагентом (ТОВ Енерготех-Ком ), суди визнали достатнім підтвердженням реальності виконання цим постачальником будівельно-підрядних робіт у задекларованих обсягах подані позивачем договори, акти приймання виконаних будівельних робіт, відомості ресурсів, довідки про вартість виконаних робіт, податкові накладні.

При цьому, досліджуючи порядок виконання цих операцій, суди встановили, що саме позивач забезпечував фактичних виконавців спірних робіт основними засобами, інструментами, житлом та вирішував питання про їх пересування з огляду на віддаленість об'єктів будівництва.

Наведені обставини з урахуванням доводів Інспекції про наявність у ТОВ Енерготех-Ком ознак номінального суб'єкта господарювання спростовують фактичну економічну участь названого контрагента у виконанні спірних операцій, можуть виступати свідченням виконання цих робіт самим Товариством, у тому числі шляхом залучення фізичних осіб без укладення договірних відносин з проведенням неофіційних виплат, а відтак і підтверджувати правильність доводів Інспекції про використання платником цього контрагента для створення штучного документообігу з метою одержання податкової вигоди.

Враховуючи, що різновидом нереальної господарської операції є операції, що здійснюються фактично самим платником, але документально оформлюються як роботи, виконані сторонньої особою, для встановлення дійсних податкових наслідків розглядуваних операцій судам слід було перевірити факти перебування на будівельних об'єктах штатних співробітників ТОВ Енерготех-Ком або залучених ним за цивільно-правовими договорами, з'ясувати причини залучення позивачем ТОВ Енерготех-Ком до виконання будівельно-монтажних робіт (у тому числі з урахуванням відсутності у цього контрагента необхідних ресурсів та фактичного використання матеріальної бази позивача). Для цього судам слід було встановити конкретних виконавців робіт, їх зв'язок з ТОВ Енерготех-Ком , з'ясувати умови допуску таких осіб до будівельних об'єктів.

Також з урахуванням вимог пункту 138.4 статті 138 ПК, який пов'язує визнання у податковому обліку даної категорії витрат з формуванням доходів від реалізації виконаних робіт, до предмета доказування у цій справі належить і факти декларування Товариством доходу від продажу придбаних робіт та встановлення наявності у позивача розумної ділової мети у вигляді обґрунтованих очікувань одержати прибуток за операціями з ТОВ Енерготех-Ком з урахуванням додатково понесених витрат, пов'язаних із наданням власних ресурсів.

Також слід зазначити, що суди не надали належної правової оцінки обставинам, установленим в акті про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ Енерготех-Ком (на який також посилалася Інспекція на обґрунтування своїх висновків) з тих мотивів, що зазначений акт не охоплює період виконання спірних операцій. При цьому суди не встановили наявності у ТОВ Енерготех-Ком ознак реального суб'єкта господарювання на момент існування правовідносин з позивачем, як-от - наявності у цього контрагента витрат, супутніх звичайній господарській діяльності (на придбання товарів, робіт, послуг, виплату заробітної плати, оплату послуг зв'язку, комунальних платежів та ін.), здійснення ним господарських операцій з іншими суб'єктами господарювання у розглядуваному періоді тощо.

Оскільки прийняття рішення з даного спору вимагає додаткового встановлення обставин цієї справи, що перебуває поза межами повноважень касаційного суду, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне скасувати оскаржувані судові акти та направити справу на розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду суду слід врахувати вказівки та висновки касаційного суду, викладені в цій ухвалі, ретельно дослідити подані сторонами докази, надати правову оцінку доводам сторін, встановити обставини, що входять до предмета доказування у справі, та прийняти рішення у відповідності зі статтею 159 КАС.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 КАС, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області задовольнити частково.

2. Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 29.01.2015 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2015 у справі № 814/3478/15 скасувати.

3. Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько