Рішення

від 24.12.2015 по справі 910/30748/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.12.2015Справа №910/30748/15

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю Міталтрейд

до товариства з обмеженою відповідальністю Армлит-Донбас

про стягнення 49 127,15 грн.

Суддя Демидов В.О.

Представники сторін:

від позивача - ОСОБА_1 (довіреність №2212/1 від 22.12.2015);

від відповідача - не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

04.12.2015 товариство з обмеженою відповідальністю Міталтрейд звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Армлит-Донбас про стягнення інфляційного збільшення суми боргу за несвоєчасну оплату за поставлений товар у сумі 45 978,14 грн. та 3 % річних у сумі 3 149,01 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані фактом невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо своєчасної оплати поставленого товару.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 07.12.2015 порушено провадження у справі № 910/30748/15 та призначено до розгляду в судовому засіданні на 24.12.2015.

17.12.2015 до відділу діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відео конференції.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 21.12.2015 у задоволенні клопотання товариства з обмеженою відповідальністю Міталтрейд про проведення судового засідання в режимі відео конференції відмовлено.

В судове засідання 24.12.2015 з'явився представник позивача, надав пояснення по суті справи.

Представник відповідача у судове засідання 24.12.2015 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, письмового відзиву на позов не надав, хоча про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений.

При цьому, відповідно до п. 3.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З урахуванням фактичних обставин справи, суд вважає за можливим розглянути справу за наявними матеріалами у даному судовому засіданні з урахуванням положення ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 24.12.2015 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва встановив такі фактичні обставини справи.

13.02.2014р. між товариством з обмеженою відповідальністю Міталтрейд (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю Армлит-Донбасс (покупець) укладено договір поставки № 16/14.

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити чавун передільний марки ПЛ1-ПЛ2 гр. 1-3, масова доля хрому - не більше 0,04 %, феросіліція ФС45, феромарганцю ФМ78 в найменуванні, номенклатурі, кількості та за ціною, які визначаються на момент відвантаження товару та які зазначені у Специфікаціях до даного договору, які є невід'ємною частиною договору.

Згідно п. 3.1 договору перехід права власності на товар здійснювався в момент оформлення накладної на товар, підписання її обома сторонами та фактичної передачі товару покупцю.

Відповідно до п. 3.4 договору поставка узгодженої партії товару здійснюється на умовах ЕХW (Інкотермс-2000) транспортом постачальника на протязі 3-х робочих днів з моменту отримання на розрахункових рахунок постачальника попередньої оплати у розмірі 30%.

Згідно п. 4.2 договору, оплата за договором здійснюється шляхом перерахування покупцем грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника в наступному порядку: 30% - попередня оплата, 20% - оплата на протязі 3-х (трьох) робочих днів з моменту проведення хімічного аналізу, 50% - оплата на протязі 10-ти робочих днів з моменту отримання товару від вартості партії товару, отриманого по Специфікаціям (додаткам). Також можлива інша форма та строки оплати товару по попередній домовленості сторін.

У зв'язку з невиконанням відповідачем умов договору, позивач звернувся до господарського суду Запорізької області з позовною заявою про стягнення з останнього 124 806,96 грн.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 17.12.2014 у справі №908/4721/14 позовні вимоги задоволено; стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю Армлит-Донбасс на користь товариства з обмеженою відповідальністю Міталтрейд 99 000,00 грн. заборгованості за поставлений товар, 12 820,04 грн. втрат від інфляції, 12 986,92 грн. пені та 2 496,14 грн. судового збору.

Відповідно до приписів статті 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 17.12.2014 у справі №908/4721/14 було встановлено наступне:

На виконання умов договору позивач, на підставі видаткової накладної № 7 від 13.02.2014р. поставив відповідачу товар, а саме чавун марки ПЛ1-ПЛ2 у кількості 30 т. на загальну суму 114 000 грн. 00 коп. з ПДВ, який був прийнятий представником відповідача по довіреності № 92 від 13.02.2014р., без будь-яких заперечень щодо якості або кількості товару, про що свідчить підпис представника відповідача на видатковій накладній № 7 від 13.02.2014р.

На оплату поставленого товару відповідачу був виставлений рахунок № 9 від 12.02.2014р.

Оплата за поставлений товар по рахунку № 9 від 12.02.2014р. відповідачем здійснювалась частинами, а саме 13.02.2014р. на суму 34 200,00 грн., 07.03.2014р. на суму 40 000,00 грн., 11.03.2014р. на суму 20 000,00 грн., 03.04.2014р. на суму 3 000,00 грн., 16.04.2014р. на суму 2000,00 грн., 17.04.2014р. на суму 3000,00 грн., 18.04.2014р. на суму 2000,00 грн., 30.04.2014р. на суму 3000,00 грн.

Всього відповідачем по рахунку № 9 від 12.02.2014р. за товар, поставлений на підставі видаткової накладної № 7 від 13.02.2014р. було сплачено 107 200 грн. 00 коп. з необхідних 114 000 грн. 00 коп. Заборгованість з оплати за поставлений товар складає 6 800 грн. 00 коп.

07.03.2014р. відповідачем на адресу позивача був направлений лист № 169/28 з проханням поставити йому нову партію товару, а саме чавун марки ПЛ1-ПЛ2 у кількості 30 т., доставкою до 11.03.2014р. з гарантуванням попередньої оплати на суму 40 000 грн. 00 коп. 11.03.2014р. та оплати залишку суми вартості партії товару на протязі 15-ти днів після отримання товару.

На виконання умов укладеного договору та з врахуванням вищенаведеного листа відповідача, позивач на підставі видаткової накладної № 33 від 11.03.2014р. поставив відповідачу товар, а саме чавун марки ПЛ1-ПЛ2 у кількості 30 т. на загальну суму 115 520 грн. 00 коп. з ПДВ, який був прийнятий представником відповідача по довіреності № 144 від 07.03.2014р. без будь-яких заперечень, щодо якості або кількості товару, про що свідчить підпис представника відповідача на видатковій накладній № 33 від 11.03.2014р.

На оплату поставленого товару відповідачу був виставлений рахунок № 24 від 07.03.2014р.

Всупереч умовам гарантійного листа відповідача № 169/28 від 07.03.2014р. та умов договору, оплата за поставлений товар по рахунку № 33 від 11.03.2014р. відповідачем здійснювалась частинами, а саме 11.03.2013р. на суму 40 000 грн. 00 коп. та 25.04.2014р. на суму 3 320 грн. 00 коп., Всього відповідачем по рахунку № 24 від 11.03.2014р за товар, поставлений на підставі видаткової накладної № 33 від 11.03.2014р. сплачено лише 23 320 грн. 00 коп., з необхідних 115 520 грн. 00 коп. Заборгованість з оплати за поставлений товар складає 92 200 грн. 00 коп.

Отже, загальна сума заборгованості за поставлені партії товару по видаткових накладних № 7 від 13.02.2014р. та № 33 від 11.03.2014р. склала 99 000 грн. 00 коп.

06.11.2015 позивач звернувся до відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві із заявою про прийняття до виконання наказу господарського суду Запорізької області від 30.12.2014 у справі № 908/4721/14 та відкриття виконавчого провадження.

Звертаючись з даним позовом до суду позивач зазначає, що на даний час рішення господарського суду Запорізької області від 17.12.2014 у справі № 908/4721/14 не виконано.

Так, оскільки відповідач продовжує користуватися грошовими кошами позивача та беручи до уваги, що рішенням господарського суду Запорізької області від 17.12.2014 у справі № 908/4721/14 збитки від інфляції та 3% річних були задоволенні за період до 03.11.2014, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача збитків від інфляції у розмірі 45 978,14 грн. за період з листопада 2014 року по жовтень 2015 року та 3% річних у розмірі 3 149,01 грн. за період з 04.11.2014-25.11.2015.

Оцінивши наявні в матеріалах справи документи та дослідивши в судовому засіданні докази, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність задоволення позову з таких підстав.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Нормами ст. 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 665 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Як вже було встановлено судом, рішенням господарського суду Запорізької області від 17.12.2014 у справі №908/4721/14 позовні вимоги задоволено; стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю Армлит-Донбасс на користь товариства з обмеженою відповідальністю Міталтрейд 99 000,00 грн. заборгованості за поставлений товар, 12 820,04 грн. втрат від інфляції, 12 986,92 грн. пені та 2 496,14 грн. судового збору.

Вищезазначене судове рішення набрало законної сили, доказів зворотного суду не надано, тому обставини, встановлені у вказаному рішенні, не підлягає доказуванню.

06.11.2015 позивач звернувся до відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві із заявою про прийняття до виконання наказу господарського суду Запорізької області від 30.12.2014 у справі №908/4721/14 та відкриття виконавчого провадження.

Статтею 35 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акту, який вступив в законну силу. Наведеної позиції також дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 30.01.2013р. по справі №5020-660/2012 та від 06.03.2014р. у справі №910/11595/13.

Відповідно до позиції Пленуму Вищого господарського суду України, викладеній в постанові від 17 грудня 2013 року № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань за приписом частини п'ятої статті 11 ЦК України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак, якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв'язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми попередньої оплати в зв'язку з недопоставкою продукції), відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.

Відповідно до 1 ч. ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань визначено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши вказаний позивачем розрахунок, з урахуванням викладеного, приймаючи до уваги стягнення з відповідача за рішенням господарського суду Запорізької області від 17.12.2014 у справі № 908/4721/14 на користь позивача основного боргу в розмірі 99 000,00 грн. та штрафних санкцій за прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання щодо оплати товару, суд дійшов висновку про те, що стягненню з відповідача, на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, на користь позивача підлягає 45 978,14 грн. інфляційних втрат та 3% річних в розмірі 3 149,01 грн. за визначений позивачем період.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. Про судове рішення рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до приписів ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Положеннями ст. 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як встановлено судом, відповідач не скористався наданими йому ст. 22 Господарського процесуального кодексу України правами, не з'явився у судове засідання, про дату і місце проведення яких був повідомлений належним чином, жодного доказу на спростування доводів позивача, або доказів, які б свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлені до стягнення кошти, суду не надав.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За таких обставин позов підлягає задоволенню у повному обсязі з покладенням на відповідача судових витрат у справі на підставі положень ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Армлит-Донбас (04080, м. Київ, вул. Костянтинівська, буд. 72, код 31649644) на користь товариства з обмеженою відповідальністю Міталтрейд (69005, АДРЕСА_1, код 38229412) інфляційне збільшення у розмірі 45 978 (сорок п'ять тисяч дев'ятсот сімдесят вісім) грн. 14 коп., 3% річних у розмірі 3 149 (три тисячі сто сорок дев'ять) грн. 01 коп. та судовий збір у розмірі 1 218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн. 00 коп., видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складене та підписане - 28.12.2015.

Суддя В.О. Демидов