Рішення

від 22.12.2015 по справі 910/29047/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.12.2015Справа №910/29047/15

За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Науково-виробничої фірми у формі Товариства з обмеженою відповідальністю Бріг

про стягнення 108 838, 70 грн.

Суддя Турчин С.О.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_2 (довіреність від 03.08.2015 № 1);

від відповідача: Антонов О.М. (довіреність від 01.11.2015 № 15-11-01/02).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач - Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача - Науково-виробничої фірми у формі Товариства з обмеженою відповідальністю Бріг про стягнення 108 838, 70 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору оренди нерухомого майна від 31.01.2013 в частині сплати орендної плати.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.11.2015 порушено провадження у справі № 910/29047/15 та призначено її до розгляду на 08.12.2015.

08.12.2015 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання від 08.12.2015 про фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Відповідно до п. 7 ст. 81-1 ГПК України, на вимогу хоча б одного учасника судового процесу у суді першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи по суті або за ініціативою суду здійснюється фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Враховуючи подане відповідачем клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису, при розгляді справи № 910/29047/15 здійснювалось фіксування судового процесу.

У судовому засіданні 08.12.2015 представник відповідача надав суду клопотання від 08.12.2015 про припинення провадження у справі, яке мотивовано тим, що спір у даній справі не підвідомчій господарським судам, оскільки об'єкт оренди належить позивачеві як фізичній особі, а не як суб'єкту господарювання, а тому провадження у справі підлягає припиненню в порядку, передбаченому п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, представники позивача та відповідача у судовому засіданні 08.12.2015 р. надали суду документи для долучення до матеріалів справи.

У судовому засіданні 08.12.2015 судом оголошено перерву до 22.12.2015 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

21.12.2015 р. через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

У поданому відзиві відповідач не визнає позовні вимоги з огляду на те, що позивач не довів той факт, що останній є власником об'єкта оренди; позивачеві відомо, що з квітня 2014 року відповідач не користується об'єктом оренди і об'єкт звільнений орендарем, а також позивач відмовляється прийняти об'єкт оренди за актом та намагається незаконно отримати орендну плату; за твердженням відповідача, позивач не довів суду того факту, що відповідач користується об'єктом оренди з квітня 2014 року. Крім того, відповідач зазначає, що умови, передбачені п. 3.2 договору оренди від 31.01.2013, та ч. 1 ст. 825 Цивільного кодексу України передбачають, що орендар здійснює орендну плату лише за фактичне користування об'єктом оренди.

21.12.2015 р. через канцелярію суду від позивача надійшли письмові пояснення по справі, у яких останній зазначає, що укладений між сторонами договір оренди є господарським договором, між сторонами не було підписано акту про повернення об'єкта оренди, від відповідача не надходило письмових пропозицій про повернення об'єкта оренди.

У судовому засіданні 22.12.2015 представник відповідача надав пояснення, у яких зазначив, що позивачем не доведено його прав на нерухоме майно.

Крім того, відповідач у судовому засіданні також заявив клопотання про виклик у судове засідання для дачі пояснень ОСОБА_4 та директора відповідача. За твердженням відповідача вказані особи підтвердять факт відсутності користування об'єктом оренди.

Суд відхилив зазначене клопотання відповідача, оскільки останнє є безпідставним та необґрунтованим, повернення відповідачем об'єкту оренди позивачу має підтверджуватися актом про повернення об'єкта оренди, а не усними пояснення посадових осіб відповідача.

Враховуючи те, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, в судовому засіданні 22.12.2015 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України. При цьому, під час оголошення всупної та резолютивної частини рішення представник відповідача був відсутній.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

31.01.2013 між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі - орендодавець) та Науково-виробничою фірмою у формі Товариства з обмеженою відповідальністю Бріг (далі - орендар) укладено договір оренди нерухомого майна (далі - Договір), яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 68, 92 кв. м. (надалі - об'єкт оренди) (п. 1.1 Договору).

Орендодавець відповідно до умов Договору зобов'язується передати орендареві об'єкт оренди, вказаний в п. 1.1 Договору, не пізніше одного дня з моменту підписання Договору по Акту прийому-передачі житлового приміщення (Додаток № 1 до Договору), який підписується сторонами, додається до Договору та є його невід'ємною частиною (п.п. 2.1.1 Договору).

Відповідно до п.п. 2.2.5 Договору, орендар зобов'язується незалежно від наслідків господарської діяльності, дотримуватися умов Договору відносно своєчасності та повноти внесення орендної плати та інших платежів.

Згідно з п.п. 2.2.8 Договору, орендар зобов'язується звільнити та здати орендодавцеві об'єкт оренди в належному стані з урахуванням нормального фізичного зносу протягом двох днів з моменту закінчення терміну дії (розірвання) Договору згідно з Актом здачі житлового приміщення (Додаток № 2 до Договору).

Згідно з п. 3.1 Договору, за домовленістю сторін щомісячна плата за користування об'єктом оренди (орендна плата) вноситься в грошовій формі. Незалежно від наслідків господарської діяльності, орендар за кожен місяць користування об'єктом оренди оплачує орендодавцю орендну плату у розмірі 6 000, 00 грн.

Відповідно до п. п. 3.1.4., 3.1.5., 3.1.7. Договору, оплата комунальних послуг, інших послуг (Інтернет, охоронна сигналізація, водопостачання), що відноситься до об'єкту оренди, а також оплата рахунків за телефонні переговори, здійснюється орендарем.

Сторонами у п. 3.2 Договору встановлено, що розрахунок по орендній платі за об'єктом оренди, незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря, проводиться між орендодавцем та орендарем не пізніше 01 числа кожного місяця, що підлягає оплаті. Орендар звільняється від плати за весь час, впродовж якого об'єкт оренди не міг бути використаний через обставини, за які орендар не відповідає.

Термін дії Договору сторонами встановлено з 31.01.2013 по 31.01.2014 (п. 4.1 Договору).

Як встановлено у п.п. 4.1.2 Договору, моментом закінчення фактичного використання об'єкту оренди за даною угодою є підписання сторонами Акту здачі житлового приміщення.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору між сторонами було складено та підписано Акт прийому-передачі приміщення від 31.01.2013, відповідно до якого позивач передав, а відповідач прийняв у тимчасове відшкодувальне користування об'єкт оренди. Зазначений Акт також скріплений печатками сторін.

З матеріалів справи вбачається, що у лютому 2015 року позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Науково-виробничої фірми у формі Товариства з обмеженою відповідальністю Бріг , з вимогами про стягнення з останнього на підставі Договору оренди нерухомого майна від 31.01.2013 № б/н 133 180, 57 грн., з яких: 62 100, 00 грн. - неустойка за прострочення передачі об'єкта оренди після закінчення терміну дії Договору; 66 000, 00 грн. завданих збитків; 5 080, 57 грн. - вартість комунальних послуг за період з лютого по грудень 2014 року.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.05.2015 у справі № 910/3115/15-г, залишеного без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.08.2015 та постановою Вищого господарського суду України від 27.10.2015, позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задоволено частково, а саме вирішено стягнути на користь останнього з Науково-виробничої фірми у формі Товариства з обмеженою відповідальністю Бріг 3 715, 35 грн. заборгованості за комунальні послуги; 135, 35 грн. за електроенергію; 1 229, 87 грн. за телекомунікаційні послуги; та судовий збір в сумі 133, 94 грн.

Статтею 35 ГПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Суд відзначає, що підстава позову у справі № 910/3115/15-г та у даній справі є аналогічною, а саме Договір оренди нерухомого майна від 31.01.2013 № б/н.

Так, господарськими судами у справі № 910/3115/15-г, зокрема, встановлено, що матеріали справи не містять доказів щодо заперечення позивачем проти продовження користування відповідачем об'єктом нерухомості. Натомість, відповідач сплачував орендну плату за користування об'єктом нерухомості за січень та лютий 2014.

Враховуючи вищевикладене, господарські суди у справі № 910/3115/15-г дійшли висновку, що Договір оренди нерухомого майна від 31.01.2013 вважається автоматично поновленим на строк, який був раніше встановлений Договором.

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом , зазначає, що внаслідок порушення відповідачем грошового зобов'язання за Договором, а саме несплата на користь позивача орендної плати у встановлений Договором термін і розмірі, у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 108 838, 70 грн., а саме:

- за лютий 2014 року - 2 000, 00 грн., оскільки платіжним дорученням від 03.04.2014 № 280 відповідачем частково здійснено на користь позивача орендну плату у розмірі 4 000, 00 грн., що підтверджується довідкою банківської установи від 03.10.2014 № 21.1-01/3966, засвідчена копія якої міститься у матеріалах справи;

- за період з 01.03.2014 по 31.07.2015 - 102 000, 00 грн. (17 місяців х 6 000,00 грн.);

- за період з 01.08.2015 по 25.08.2015 - 4 838, 70 грн. (6 000, 00 грн / 31 (днів у місяці) х 25 (кількість днів фактичного користування об'єктом оренди).

З урахуванням наведеного, позивач просить стягнути з відповідача 108 838, 70 грн. заборгованості зі сплати орендної плати у судовому порядку.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором найму (оренди).

Частина 1 статті 759 ЦК України передбачає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Аналогічні норми містяться в положеннях ст. 283 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Пунктами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України унормовано, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Виходячи з наведеного вище та умов Договору, відповідач, як орендар, зобов'язаний не пізніше 01 числа кожного місяця сплачувати на корить позивача 6 000, 00 грн. за фактичне користування об'єктом оренди.

У той же час суд відзначає, що сторонами не доведено і документально не підтверджено, що відповідач припинив використовувати об'єкт оренди та сторонами спору підписано Акт здачі житлового приміщення в порядку, встановленому п.п. 4.1.2 Договору.

Більше того, матеріали справи не містять письмових доказів звернення відповідача до позивача із пропозицією повернути об'єкт оренди у встановленому п.п. 4.1.2 Договору порядку.

При цьому, суд зазначає, що сторонами не надано жодних доказів, які б підтверджували те, що позивач, як орендодавець, заперечив протягом одного місяця після закінчення терміну дії Договору, на який він був автоматично пролонгований, проти користування відповідачем об'єктом оренди на підставі Договору.

За приписами ст. 764 ЦК України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором. Аналогічні норма права встановлена у ч. 4 ст. 284 Г України.

Таким чином, враховуючи вказану норму права, умови Договору та відсутність доказів повернення відповідачем позивачеві об'єкта оренди у встановленому Договором порядку, а також враховуючи обставини , встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 14.05.2015 у справі № 910/3115/15-г, суд дійшов висновку, що термін дії Договору поновлено повторно на той же термін, який встановлено Договором.

Враховуючи наведене і спірний період, за який позивачем заявлено стягнення орендної плати, строк виконання грошового зобов'язання відповідача по сплаті оренди за Договором на момент розгляду справи настав.

Згідно зі статтею 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частинами 1 і 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що:

- суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться;

- кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Суд відзначає, що відповідач не довів суду і документально не підтвердив факт наявності обставин, які позбавили його можливості користуватися об'єктом оренди, а також не спростованого факту наявності заборгованості по орендній платі за спірний період в розмірі 108 838, 70 грн.

Щодо тверджень відповідача, викладених у відзиві та клопотанні про припинення провадження у справі, суд зазначає наступне.

Так, у поданому відзиві відповідач зазначає, що позивачем не доведене, що він є власником майна, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 68, 92 кв. м.

З приводу цього суд зазначає, що у п. 1.2 Договору вказано, що право власності орендодавця на об'єкт оренди підтверджується: Договором дарування квартири від 06.07.2001 АЕВ № 005998, зареєстрованим в БТІ 23.06.2001, записаний у реєстрову книгу № д374-131., за реєстраційним № 3645.

За приписами ч. 1 ст. 761 ЦК України, право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

На підтвердження права власності на об'єкт оренди позивачем надано договір дарування квартири від 06.07.2001 р., який містить реєстраційний напис БТІ. Оригінал зазначеного договору судом оглянуто у судовому засіданні.

Таким чином, позивачем доведено та матеріалами справи підтверджується право власності позивача на об'єкт оренди, в тому числі і на момент вирішення спору, доказів протилежного сторонами спору суду не надано, а твердження відповідача, що об'єкт оренди міг бути відчужений, є лише припущеннями відповідача, які не підтверджені належними та допустимими доказами.

Також у поданому відзиві відповідач зазначає, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження фактичного користування відповідачем приміщенням: акти наданих послуг, рахунки, тощо.

Однак, суд зазначає, що Договором не передбачено та на позивача не покладено обов'язок оформлювати акти наданих послуг та виставляти рахунки на оплату.

В той же час, відповідно до положень статті 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Умовами Договору (п. 4.1.2) встановлено, що моментом закінчення фактичного використання об'єкту нерухомості є підписання сторонами Акту здачі житлового приміщення.

Оскільки матеріали справи не містять такого акту, а також не місять доказів звернення відповідача до позивача з пропозицією підписати Акт здачі житлового приміщення, то зазначене підтверджує фактичне користування об'єктом оренди.

Щодо клопотання відповідача про припинення провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно зі ст. 12 Господарського процесуального кодексу України Господарським судам підвідомчі, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім:

Відповідно до 1 ст. 21 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у ст. 1 цього Кодексу.

Договір оренди укладено між суб'єктами господарювання у вигляді юридичної особи (орендар) та фізичної особи-підприємця (орендодавець), а тому за правилами, встановленими статтями 1, 12 та ч. 1 ст. 21 ГПК України, спір у даній справі підвідомчій господарському суду.

Крім того, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 55 ГК України суб'єктами господарювання є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Частиною 2 ст. 50 Цивільного кодексу України встановлено, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Згідно з частиною 4 зазначеної статті, суб'єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління відповідно до визначення цієї компетенції у цьому Кодексі та інших законах.

З наведених норм права вбачається, що фізична особа-підприємець це лише статус фізичної особи, яка є суб'єктом господарювання після здійснення державної реєстрації у встановленому законом порядку, та яка здійснює свою господарську діяльність за рахунок майна, яке належить фізичній особі на праві приватної власності. Тобто, закон не відокремлює майно, яке належить фізичній особі і тій же фізичній особі яка має статус підприємця. Враховуючи наведене, суд зазначає, що доводи відповідача про те, що спір не підвідомчій господарському суду, оскільки об'єкт оренди належить фізичній особі, а не фізичній особі-підприємцеві, є безпідставними та необґрунтованими.

Згідно з ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, підсумовуючи сукупність встановлених вище фактичних обставин, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача боргу в сумі 108 838, 70 грн. підлягає задоволенню повністю, з тих підстав, що факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем в порядку, визначеному статтями 33 і 34 ГПК України, не спростований.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 4, 32-34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Науково-виробничої фірми у формі Товариства з обмеженою відповідальністю Бріг (01135, м. Київ, вул. В'ячеслава Чорновола, будинок 14, квартира 47; ідентифікаційний код 35652252) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2; код НОМЕР_1) заборгованість у розмірі 108 838,70 грн. та судові витрати у розмірі 1 632,58 грн.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 25.12.2015 р.

Суддя С.О. Турчин