Постанова

від 09.06.2016 по справі 910/29047/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" червня 2016 р. Справа№ 910/29047/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ільєнок Т.В.

суддів: Отрюха Б.В.

Яковлєва М.Л.

при секретарі

судового засідання: Колеснік М.П.

за участі представників сторін:

позивач ОСОБА_3 дов. № 1707 від 25.09.2014

відповідач Антонов О.М. дов. № 15-11-01/02 від 01.11.2015

Мацепура О.Л. (директор) Витяг з ЄДРПОУ

№ 21707871 від 18.02.2016

розглянувши матеріали

апеляційної скарги відповідача Науково-виробничої фірми

у формі ТОВ "Бріг"

на Рішення Господарського cуду міста Києва від 22.12.2015

у справі № 910/29047/15 (суддя Турчин С.О.)

за позовом ФОП ОСОБА_8

до відповідача Науково-виробничої фірми у формі ТОВ "Бріг"

про про стягнення боргу у розмірі 108 838,70 грн.

за Договором оренди нерухомого майна від 31.01.2013.

ВСТАНОВИВ:

Позивач Фізична особа-підприємець ОСОБА_8 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача Науково-виробничої фірми у формі ТОВ "Бріг" про стягнення боргу у сумі 108 838,70 грн., у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов Договору оренди нерухомого майна від 31.01.2013 в частині сплати орендної плати.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.12.2015 № 910/29047/15 позов задоволено, стягнуто з відповідача Науково-виробничої фірми у формі ТОВ "Бріг" на користь позивача ФОП ОСОБА_8 борг у розмірі 108 838,70 грн..

Не погоджуючись з прийнятим Рішенням, відповідач Науково-виробнича фірма у формі ТОВ "Бріг" звернувся до Київського апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просить Рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2015 № 910/29047/15 скасувати та прийняти нове судове рішення, за яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, а тому не правильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

За Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.01.2016 №910/29047/15, для розгляду даної апеляційної скарги було сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Мартюк А.І., суддів: Зубець Л.П., Шевченка Е.О..

За Розпорядженням заступника Голови Київського апеляційного господарського суду у зв'язку з перебуванням судді Шевченка Е.О. у відпустці, для розгляду даної апеляційної скарги було сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Мартюк А.І., суддів: Зубець Л.П., Мальченка А.О..

Ухвалою КАГС від 16.01.2016 №910/29047/15 було порушено апеляційне провадження за скаргою відповідача Науково-виробничої фірми у формі ТОВ "Бріг" та призначено судове засідання на 23.02.2016. (колегія суддів у складі: головуючого судді Мартюк А.І., суддів: Зубець Л.П., Мальченка А.О.).

В подальшому у судових засіданнях неодноразово оголошувалась перерва, а саме у судовому засіданні від 23.02.2016 було оголошено перерву до 25.02.16, у судовому засіданні від 25.02.2016 було оголошено перерву до 01.03.2016.

За Розпорядженням керівника апарату КАГС від 01.03.2016 №09-52/214/16, у зв'язку із перебуванням головуючого судді Мартюк А.І. на лікарняному, дану справу було передано на повторний автоматизований розподіл.

За Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.03.2016 №910/29047/15, для розгляду даної апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Ільєнок Т.В., суддів: Рудченка С.Г., Яковлєва М.Л.

Ухвалою КАГС від 03.03.2016 №910/29047/15 апеляційну скаргу відповідача Науково-виробничої фірми у формі ТОВ "Бріг" було прийнято до провадження вищеназваним складом колегії суддів та призначено судове засідання.

За Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 19.05.2016, у зв'язку з перебуванням судді Рудченка С.Г. на лікарняному, який входить до складу колегії судді і не є суддею-доповідачем по справі, було здійснено автоматичну зміну складу колегії суддів, за наслідком якої сформовано склад колегії: головуючий суддя Ільєнок Т.В., судді: Отрюх Б.В., Яковлєв М.Л.

Позивач ФОП ОСОБА_8 за Відзивом від 16.02.2016, просив колегію суддів залишити скаргу відповідача без задоволення, Рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2015 № 910/29047/15 залишити без змін, як таке, що прийнято у повній відповідності до вимог діючого законодавства України.

В процесі перегляду даної справи апеляційним судом, 23.02.2016 відповідачем через відділ документального забезпечення КАГС було подано Клопотання про виклик окремих фізичних осіб для дачі показань. Скаржник, на підтвердження відмови в прийнятті спірної квартири позивачем та з метою доведення факту відсутності користування цим об'єктом нерухомості з квітня 2014 року, наполягав на виклику для надання пояснень посадових осіб та працівників ТОВ «Бріг». Крім того, відповідач наголошував на неправомірності відмови в задоволенні такого ж Клопотання судом першої інстанції. (а/с 124)

Колегією суддів (у складі: головуючого судді Мартюк А.І., суддів: Зубець Л.П., Мальченка А.О) було відмовлено відповідачеві Науково-виробничій фірмі у формі ТОВ "Бріг" в задоволенні названого Клопотання, визнано його безпідставним, оскільки умовами Договору оренди нерухомого майна від 31.01.2013 не передбачено доведення обставин повернення об'єкту оренди усними поясненнями посадових осіб відповідача. (Ухвала КАГС від 23.02.2016 №910/29047/15).

25.02.2016 відповідачем через відділ документального забезпечення КАГС було подано Клопотання про долучення додаткових документів (а/с 137), за яким від просив долучити наступні документи: опис вкладення у цінний лист віл 22.04.2014, Лист начальника відділу поштового зв'язку від 22.04.2014, лист від 22.04.2014 № Б-14-04-01/08, Наказ №9 від 20.12.2015, заяву № 143 від 23.02.2016, Витяг.

Позивач проти задоволення клопотання заперечував, посилаючись на те, що додатково подані документи не надавались під час розгляду даної справи у суді першої інстанції, а тому їх залучення не відповідає умовам прийняття додаткових доказів апеляційним судом.

Колегія суддів за результатом розгляду Клопотання, дійшла висновку щодо можливості приєднання до матеріалів справи документів, які датовані до прийняття судового рішення по даній справі, в приєднанні інших документів відмовлено.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку апеляційну скаргу відповідача Науково-виробничої фірми у формі ТОВ "Бріг" залишити без задоволення, Рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2015 по даній справі залишити без змін, приймаючи до уваги наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 31.01.2013 між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_8 (далі - орендодавець) та Науково-виробничою фірмою у формі ТОВ "Бріг" (далі - орендар) укладено Договір оренди нерухомого майна (далі - Договір), яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 68, 92 кв. м. (надалі - об'єкт оренди) (п. 1.1 Договору).

Орендодавець відповідно до умов Договору зобов'язується передати орендареві об'єкт оренди, вказаний в п. 1.1 Договору, не пізніше одного дня з моменту підписання Договору по Акту прийому-передачі житлового приміщення (Додаток № 1 до Договору), який підписується сторонами, додається до Договору та є його невід'ємною частиною (п.п. 2.1.1 Договору).

Відповідно до п.п. 2.2.5 Договору, орендар зобов'язується незалежно від наслідків господарської діяльності, дотримуватися умов Договору відносно своєчасності та повноти внесення орендної плати та інших платежів.

Згідно з п.п. 2.2.8 Договору, орендар зобов'язується звільнити та здати орендодавцеві об'єкт оренди в належному стані з урахуванням нормального фізичного зносу протягом двох днів з моменту закінчення терміну дії (розірвання) Договору згідно з Актом здачі житлового приміщення (Додаток № 2 до Договору).

Згідно з п. 3.1 Договору, за домовленістю сторін щомісячна плата за користування об'єктом оренди (орендна плата) вноситься в грошовій формі. Незалежно від наслідків господарської діяльності, орендар за кожен місяць користування об'єктом оренди оплачує орендодавцю орендну плату у розмірі 6 000,00 грн.

Відповідно до п. п. 3.1.4., 3.1.5., 3.1.7. Договору, оплата комунальних послуг, інших послуг (Інтернет, охоронна сигналізація, водопостачання), що відноситься до об'єкту оренди, а також оплата рахунків за телефонні переговори, здійснюється орендарем.

Сторонами у п. 3.2 Договору встановлено, що розрахунок по орендній платі за об'єктом оренди, незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря, проводиться між орендодавцем та орендарем не пізніше 01 числа кожного місяця, що підлягає оплаті. Орендар звільняється від плати за весь час, впродовж якого об'єкт оренди не міг бути використаний через обставини, за які орендар не відповідає.

Термін дії Договору сторонами встановлено з 31.01.2013 по 31.01.2014 (п. 4.1 Договору).

Як визначено у п.п. 4.1.2 Договору, моментом закінчення фактичного використання об'єкту оренди за даною угодою є підписання сторонами Акту здачі житлового приміщення.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору між сторонами було складено та підписано Акт прийому-передачі приміщення від 31.01.2013, відповідно до якого позивач передав, а відповідач прийняв у тимчасове відшкодувальне користування об'єкт оренди. Зазначений Акт також скріплений печатками обох сторін.

Судом першої інстанції встановлено, що у лютому 2015 року позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Науково-виробничої фірми у формі ТОВ "Бріг", з вимогами про стягнення з останнього заборгованості з орендної плати у сумі 133 180,57 грн. на підставі Договору оренди нерухомого майна від 31.01.2013 № б/н, з якої: 62 100,00 грн. - неустойка за прострочення передачі об'єкта оренди після закінчення терміну дії Договору; 66 000,00 грн. завданих збитків; 5 080,57 грн. - вартість комунальних послуг за період з лютого по грудень 2014 року.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.05.2015 у пов'язаній справі № 910/3115/15-г, залишеного без змін Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.08.2015 та Постановою Вищого господарського суду України від 27.10.2015, позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_8 задоволено частково, а саме стягнуто на користь останнього з Науково-виробничої фірми у формі ТОВ "Бріг" 3 715,35 грн. заборгованості за комунальні послуги; 135,35 грн. за електроенергію; 1 229,87 грн. за телекомунікаційні послуги. В частині позовних вимог про стягнення 62 100,00 грн. - неустойки за прострочення передачі об'єкта оренди після закінчення терміну дії Договору відмовлено, оскільки встановлено, що Договір оренди нерухомого майна від 31.01.2013 № б/н є пролонгованим.

Статтею 35 ГПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Судом першої інстанції відзначено, що підстава позову у іншій справі № 910/3115/15-г та у даній справі є аналогічною, а саме Договір оренди нерухомого майна від 31.01.2013 № б/н.

Так, господарськими судами у справі № 910/3115/15-г, зокрема, встановлено, що матеріали справи не містять доказів щодо заперечення позивачем проти продовження користування відповідачем об'єктом нерухомості (квартирою). Натомість, відповідач сплачував орендну плату за користування об'єктом нерухомості за січень та лютий 2014.

Враховуючи вищевикладене, господарські суди у справі № 910/3115/15-г дійшли висновку, що Договір оренди нерухомого майна від 31.01.2013 вважається автоматично поновленим на строк, який був раніше встановлений Договором оренди.

Позивач Фізична особа-підприємець ОСОБА_8, звертаючись до суду з даним позовом, зазначав, що внаслідок порушення відповідачем грошового зобов'язання за Договором оренди, а саме несплата на користь позивача орендної плати у встановлений Договором термін і розмірі, у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у сумі 108 838,70 грн., а саме:

- за лютий 2014 року - 2 000, 00 грн., оскільки Платіжним дорученням від 03.04.2014 № 280 відповідачем частково здійснено на користь позивача орендну плату у розмірі 4 000,00 грн., що підтверджується Довідкою банківської установи від 03.10.2014 № 21.1-01/3966, засвідчена копія якої міститься у матеріалах справи;

- за період з 01.03.2014 по 31.07.2015 - 102 000,00 грн. (17 місяців х 6 000,00 грн.);

- за період з 01.08.2015 по 25.08.2015 - 4 838,70 грн. (6 000, 00 грн / 31 (днів у місяці) х 25 (кількість днів фактичного користування об'єктом оренди).

Відтак, з урахуванням наведеного, позивач просив суд першої інстанції стягнути з відповідача 108 838, 70 грн. боргу зі сплати орендної плати.

Місцевий господарський суд, дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази, дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором найму (оренди).

Частина 1 статті 759 ЦК України передбачає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Аналогічні норми містяться в положеннях ст. 283 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Пунктами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Виходячи з наведеного вище та умов Договору, відповідач, як орендар, зобов'язаний не пізніше 01 числа кожного місяця сплачувати на корить позивача 6 000,00 грн. орендної плати за користування об'єктом оренди.

Поряд з цим, місцевим господарським судом відзначено, що сторонами не доведено і документально не підтверджено, що відповідач припинив використовувати об'єкт оренди. Зокрема, сторонами спору не надано підписаний ними Акт здачі житлового приміщення в порядку, встановленому п.п. 4.1.2 Договору.

Крім того, судом першої інстанції наголошено, що матеріали справи не містять письмових доказів звернення відповідача до позивача із пропозицією повернути об'єкт оренди у встановленому п.п. 4.1.2 Договору порядку.

Місцевим господарським судом звернуто увагу, що сторонами не надано жодних доказів, які б підтверджували те, що позивач, як орендодавець, заперечив протягом одного місяця після закінчення терміну дії Договору, на який він був автоматично пролонгований, проти користування відповідачем об'єктом оренди на підставі Договору.

За приписами ст. 764 ЦК України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором. Аналогічна норма права встановлена у ч. 4 ст. 284 Г України.

Таким чином, суд першої інстанції, враховуючи норми чинного законодавства, умови Договору та відсутність доказів повернення відповідачем позивачеві об'єкта оренди у встановленому Договором порядку, а також, взявши до уваги обставини, встановлені Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.05.2015 у пов'язаній справі № 910/3115/15-г, залишеного без змін Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.08.2015 та Постановою Вищого господарського суду України від 27.10.2015, дійшов висновку, що термін дії Договору поновлено на той же термін, який встановлено Договором, тобто один рік.

Враховуючи наведене, дослідивши спірний період, за який позивачем заявлено стягнення орендної плати, місцевий господарський суд дійшов висновку, що строк виконання грошового зобов'язання відповідача по сплаті оренди за Договором настав.

Між тим, судом першої інстанції відзначено, що відповідач не довів суду і документально не підтвердив факт наявності обставин, які позбавили його можливості користуватися об'єктом оренди, а також не спростував наявності заборгованості по орендній платі за спірний період в розмірі 108 838,70 грн..

Щодо тверджень відповідача, викладених у відзиві на позов та клопотанні про припинення провадження у справі, місцевий господарський суд вказав на таке.

Так, відповідач зазначав, що позивачем не доведено, що він є власником майна, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 68, 92 кв. м.

З приводу цього, судом першої інстанції зауважено, що у п. 1.2 Договору вказано, що право власності орендодавця на об'єкт оренди підтверджується Договором дарування квартири від 06.07.2001 АЕВ № 005998, зареєстрованим в БТІ 23.06.2001, записаний у реєстрову книгу № д374-131., за реєстраційним № 3645.

За приписами ч. 1 ст. 761 ЦК України, право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

На підтвердження права власності на об'єкт оренди позивачем надано Договір дарування квартири від 06.07.2001, який містить реєстраційний напис БТІ. (Оригінал зазначеного Договору було оглянуто судом у судовому засіданні).

Таким чином, за висновком суду першої інстанції, позивачем доведено та матеріалами справи підтверджується право власності позивача на об'єкт оренди, в тому числі, і на момент вирішення спору, доказів протилежного сторонами спору суду не надано, а твердження відповідача, що об'єкт оренди міг бути відчужений, є лише припущеннями відповідача, які не підтверджені належними та допустимими доказами.

Також у поданому відзиві відповідач зазначав, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження фактичного користування відповідачем приміщенням: акти наданих послуг, рахунки, тощо.

Однак, судом першої інстанції зауважено, що Договором оренди не передбачено та на позивача не покладено обов'язок оформлювати акти наданих послуг та виставляти рахунки на оплату.

В той же час, відповідно до положень статті 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Умовами Договору оренди (п. 4.1.2) встановлено, що моментом закінчення фактичного використання об'єкту нерухомості є підписання сторонами Акту здачі житлового приміщення.

За висновком суду першої інстанції, оскільки матеріали справи не містять такого Акту, а також не місять доказів звернення відповідача до позивача з пропозицією підписати Акт здачі житлового приміщення, то зазначене підтверджує фактичне користування об'єктом оренди.

Щодо клопотання відповідача про припинення провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, оскільки на думку відповідача, спірні правовідносини не є господарськими, місцевим господарським судом зазначено наступне.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно зі ст. 12 Господарського процесуального кодексу України Господарським судам підвідомчі, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім:

Відповідно до 1 ст. 21 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у ст. 1 цього Кодексу.

Договір оренди укладено між суб'єктами господарювання у вигляді юридичної особи (орендар) та фізичної особи-підприємця (орендодавець), а тому за правилами, встановленими статтями 1, 12 та ч. 1 ст. 21 ГПК України, спір у даній справі підвідомчій господарському суду.

Крім того, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 55 ГК України суб'єктами господарювання є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Частиною 2 ст. 50 Цивільного кодексу України встановлено, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Згідно з частиною 4 зазначеної статті, суб'єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління відповідно до визначення цієї компетенції у цьому Кодексі та інших законах.

З наведених норм права вбачається, що фізична особа-підприємець це лише статус фізичної особи, яка є суб'єктом господарювання після здійснення державної реєстрації у встановленому законом порядку, та яка здійснює свою господарську діяльність за рахунок майна, яке належить фізичній особі на праві приватної власності. Тобто, закон не відокремлює майно, яке належить фізичній особі і тій же фізичній особі яка має статус підприємця. Враховуючи наведене, суд зазначає, що доводи відповідача про те, що спір не підвідомчій господарському суду, оскільки об'єкт оренди належить фізичній особі, а не фізичній особі-підприємцеві, є безпідставними та необґрунтованими.

Згідно з ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, суд першої інстанції, підсумовуючи сукупність встановлених вище фактичних обставин, дійшов висновку, що позов про стягнення з відповідача боргу в сумі 108 838,70 грн. підлягає задоволенню повністю, з тих підстав, що факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем в порядку, визначеному статтями 33 і 34 ГПК України, не спростований.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову, вважає його обґрунтованим та мотивованим.

У доводах апеляційного оскарження відповідач Науково-виробнича фірми у формі ТОВ "Бріг" наголошує на тому, що місцевим господарським судом було порушено норми процесуального права, оскільки безпідставно відмовлено у клопотанні відповідача про виклик осіб для дачі показань з метою доведення факту відсутності користування цим об'єктом нерухомості з квітня 2014 року; у клопотанні про припинення провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, оскільки. на думку відповідача, спірні правовідносини не є господарськими, тощо. Поряд з цим, скаржник наголошує на порушенні матеріального права, а саме, що судом не було досліджено обставин пов'язаних з статусом позивача, як фізичної особи-підприємця, а також обставини, що підтверджують право власності позивача на об'єкт оренди. Серед іншого, відповідач наголошує, що він не користувався об'єктом оренди за спірний період, а тому відсутні правові підстави для стягнення з нього орендної плати. Відповідач стверджує, що він надсилав на адресу позивача Акт здачі житлового приміщення, однак позивач відмовився його підписувати.

Колегія суддів, дослідивши матеріали даної справи, дійшла висновку, що наведенні зауваження скаржника є необґрунтованими та такими, що не заслуговують на увагу, при цьому зазначає про таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 795 Цивільного кодексу України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Обов'язок орендаря звільнити об'єкт оренди по закінченню терміну дії договору та передати орендодавцю за актом приймання-передачі передбачено і п.п. 4.1.2 Договору, де сторонами узгоджено, що «моментом закінчення фактичного використання об'єкту оренди за даною угодою є підписання сторонами Акту здачі житлового приміщення».

Аналогічна правова позиція, щодо обов'язку орендаря звільнити об'єкт оренди по закінченню терміну дії договору та передати орендодавцю за актом приймання-передачі викладена у Постанові Вищого господарського суду України від 11.06.2013 № 5011-3/18885-2012.

В матеріалах даної справи відсутній двосторонньо підписаний акт повернення об'єкту оренди орендодавцеві. В свою чергу, копія Акту здачі квартири від 03.04.2014 (а/с 127) з позначкою ОСОБА_6 «від підписання Акту відмовлено 14.04.2014», яка приєднана до матеріалів справи відповідачем вже під час апеляційного перегляду даної справи, не містить підпису з боку позивача на цьому акті та не може слугувати належним доказом по справі.

З аналізу наведеного законодавства та змісту умов Договору оренди слідує, що факт повернення об'єкту оренди орендодавцю за договором майна підтверджується лише двосторонньо підписаним актом приймання-передачі. Оскільки акт - це документ, складений кількома особами, що підтверджує встановлені факти або події, тобто, засвідчує фактичне та реальне виконання відповідних дій сторонами, що його підписали, з зазначенням фактичної дати такої події.

Посилання відповідача на Опис вкладення у цінний лист з датою відбитку поштового штемпеля від 22.04.2014, Лист від 22.04.2014 № Б-140-4-01/08, як докази надсилання Акту здачі квартири від 03.04.2014 (а/с 138, 140), Листи звернення до відділу поштового зв'язку (а/с 165, 166), які ним було приєднано під час перегляду даної справи судом апеляційної інстанції є необґрунтованим, з огляду на те, що, в даному випадку, з огляду на умови п. 4.1.2 Договору оренди, належним доказом повернення об'єкту оренди є лише двосторонньо підписаний Акт здачі житлового приміщення. Самі лише надсилання акту приймання-передачі, листи-звернення про прийняття орендодавцем об'єкту оренди не можуть слугувати підставою вважати, що об'єкт оренди повернуто. Крім того, за Договором оренди від 31.01.2013 не передбачено надсилання Акту здачі житлового приміщення та порядку визнання цього Акту правомочним в разі його одностороннього підписання.

Ствердження відповідача про те, що позивач відмовлявся від підписання акту здачі квартири, колегія суддів відхиляє, оскільки відповідач на підтвердження виконання зобов'язання за Договором оренди був вправі в судовому порядку вимагати прийняття від нього майна, яке було предметом Договору, та отримання документа про таке прийняття, як підтвердження виконання зобов'язання відповідно до ч. 2 ст. 795 ЦК, однак не зробив цього.

Наведена правова позиція викладена у Постанові Верховного суду України від 20.03.2012 у справі N 3-19гс12.

Серед іншого, під час апеляційного перегляду даної справи, скаржник зазначав, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, оскільки судом не було розглянуто клопотання відповідача про відвід суді, яке ним було заявлено до проголошення резолютивної частини рішення. При цьому, відповідач зазначав про те, що назване клопотання було зафіксовано Протоколом судового засідання від 22.12.2015, яке відбулось з фіксуванням судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису.

З огляду на наведене зауваження відповідача, колегією суддів прослухано технічний запис судового засідання від 22.12.2015, з якого не вбачалося, що відповідачем до видалення суду в нарадчу кімнату було заявлено зазначене клопотання про відвід.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що як слідує з Протоколу судового засідання від 22.12.2015 суд видалився в нарадчу кімнату о 13:46, оголошення резолютивної частини судового рішення відбулось о 13:51, в той час, коли згідно відбитку реєстраційного штемпеля суду першої інстанції згадане клопотання зареєстровано 22.12.2015 о 13:50, тобто після видалення суду в нарадчу кімнату.

Відтак, наведене процесуальне зауваження відповідача є безпідставним, та таким, що спростовується Протоколом судового засідання Господарського суду міста Києва від 22.12.2015. (а/с 85-86)

Окремо, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про наступне.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. За практикою Європейського суду з прав людини, визначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Обсяг обов'язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах - учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формування рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відхиляючи скаргу, апеляційний суд, у принципі, має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (див. рішення у справі "Гарсія Руїс проти Іспанії", заява № 30544/96). Принцип справедливості, закріплений у ст. 6 Конвенції, порушується, лише якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах "Проніна проти України", заява № 63566/00, п. 25, від 18 липня 2006 року, та "Нечипорук і Йонкало проти України", заява № 42310/04, п. 280, від 21 квітня 2011 року).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів встановила, що у даному випадку скаржником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції. Таким чином, апеляційні вимоги відповідача Науково-виробничої фірми у формі ТОВ "Бріг" є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, підстав для зміни чи скасування оскарженого Рішення у даній справі колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 85, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу відповідача Науково-виробничої фірми у формі ТОВ "Бріг" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2015 № 910/29047/15 залишити без змін.

Постанова Київського апеляційного господарського суду від 09.06.2016 № 910/29047/15 набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова Київського апеляційного господарського суду від 09.06.2016 № 910/29047/15 може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України у 20-денний строк.

Матеріали справи № 910/29047/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Т.В. Ільєнок

Судді Б.В. Отрюх

М.Л. Яковлєв