Рішення

від 21.12.2015 по справі 913/964/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 61022, м. Харків, проспект Леніна, б.5, inbox@lg.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

21 грудня 2015 року Справа № 913/964/15

Провадження №34/913/964/15

Господарський суд Луганської області у складі:

Судді Іванова А.В.

при секретарі судового засідання Kалашніковій В.Ю.,

за участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1, за довіреністю від 19.02.15 року;

від відповідача - не з'явився;

розглянувши матеріали справи № 913/964/15

за позовом Приватного малого підприємства "Конкорд", Луганська область, м.Cєвєродонецьк

до Приватного підприємства "МІТРА", Луганська область м. Сєвєродонецьк

про стягнення заборгованості в розмірі 862248,18 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне мале підприємство «КОНКОРД» (позивач), звернувся до господарського суду Луганської області з позовом до відповідача - Приватного підприємства "МІТРА" про стягнення боргу у сумі 773664,00 грн. за договором №3 від 11.03.2015 року, пені в розмірі - 26691,06 грн. та суми неустойки в розмірі - 61893,12 грн.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на неналежне виконання покладених на відповідача обов'язків за Договором № 3 від 11.03.2015 року, в частині в частині поставки електрообладнання комплектної трансформаторної підстанції 2КТП-6/0,4кВ-1000кв та електрообладнання РУ-0,4кВ, з урахуванням чого та враховуючи приписи ст. ст. 526, 712, Цивільного Кодексу України, ст.ст. 193, 231, 232, 271 Господарського кодексу України, просить суд стягнути з відповідача суму попередньої оплати в розмірі 773664,00 грн., пеню в розмірі - 26691,06 грн. та суми неустойки в розмірі - 61893,12 грн. Крім того, до стягнення з відповідача заявлені судові витрати.

У відповідності до вимог ст. 21 Господарського процесуального кодексу України 20.10.2015 здійснено автоматичний розподіл в автоматизованій системі документообігу суду та справу передано на розгляд судді Іванову А.В.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 23.10.2015 року було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її розгляд у відкритому судовому засіданні на 08.12.2015 року на 15:30 год.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 08.12.2015 року розгляд справи було відкладено на 21.12.2015 року о 15:10 год.

До господарського суду Харківської області від представника позивача надійшло клопотання (вх.№ 6117/15), відповідно до якого останній просить суд продовжити строк розгляду справи за межі встановлені ч.1. ст. 69 ГП України.

Суд, розглянувши вказане клопотання, не знаходить правових підстав для його задоволення, адже, матеріали справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Представник позивача в призначене судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити, з підстав викладених у позовній заяві. Надав пояснення по суті справи.

Відповідач не скористався своїми правами, наданими йому статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, на участь його представника в судовому засіданні, на спростування позовних вимог позивача, не надав суду доказів належного виконання договірних зобов'язань, не провів звірку взаємних розрахунків з позивачем, не надав суду свій варіант проекту акту звірки, про причину неявки суд не повідомив, докази вручення відповідачеві судової ухвали від 08.12.2015 р. в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до положень Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18, відповідно до якої зазначено, що місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (стаття 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців").

Разом з цим, відповідно до вимог частин 1, 3 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Згідно довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України місцезнаходження відповідача є таким: 93400, АДРЕСА_1.

Саме на зазначену адресу й направлялись ухвали суду від 23.10.2015 року та ухвала суду від 08.12.2015 року ,про призначення справи до розгляду.

Так, Постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 зазначено, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Так, враховуючи п.п. 4.1.3 - 4.1.5. п. 4.1. - 4.2 Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв'язку України №1149 від 12.12.2007р. суд вважає, що всі учасники судового процесу належним чином були повідомлені про дату, час та місце судового засідання.

Крім того, господарським судом Луганської області було розміщено на офіційному веб-порталі «Судова влада в Україні» в мережі Інтернет: (у розділі «Новини та події суду» ) http://lg.arbitr.gov.ua, інформацію про дату, час і місце розгляду даної справи, що підтверджується відповідною роздруківкою з сайту.

Зважаючи на вищевикладене, суд вважає, що ним вжито всі заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, тому вважає за можливе розглядати справу за відсутності представника відповідача за наявними в справі матеріалами, як передбачено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення присутнього представника позивача, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані сторонами докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог учасників судового процесу, користуючись принципом об'єктивної істини, принципами добросовісності, розумності та справедливості суд встановив наступне.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

11.03.2015 року між приватним малим підприємством "Конкорд" (позивачем, замовником) та приватним підприємством "МІТРА" (відповідачем, виконавцем) було укладено договір №3 (Договір), відповідно до умов якого замовник отримує, а виконавець приймає на себе обов'язок виконання послуг з поставки електрообладнання комплектної трансформаторної підстанції 2 КТП-6/0,4кВ-1000кВ та електрообладнання РУ-0,4кВ виробничої будівлі за адресою: вул.Набережна, 2а, м.Рубіжне. (арк.с. 20-21)

Відповідно до п.2.1. Договору, він набирає законної сили з дати його підписання та діє до повного його виконання.

Так, суд зазначає, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктами 2.2. - 2.4. Договору, сторони визначили основні обов'язки, а саме, виконавець зобов'язався поставити електрообладнання комплектної трансформаторної підстанції 2 КТП-6/0,4кВ-1000кВ та електрообладнання РУ-0,4кВ на протязі 150 (сто п'ятдесят) днів з моменту отримання попередньої оплати за електрообладнання в повному обсязі, замовник в свою чергу передає виконавцю всю необхідну проектну документацію.

Як встановлено судом, позивач на виконання умов договору, сплатив на рахунок відповідача суму попередньої оплати в розмірі 773 664,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями за № 138 від 12.03.2015 року на суму 514 304,00 грн., №158 від 19.03.2015 року на суму 100 000,00 грн., № 194 від 01.04.2015 року на суму 159360,00 грн. (арк.с. 26, 30-31).

За таких обставин відповідно до п.п. 2.2. - п. 2.4. Договору у відповідача виникло зобов'язання поставити позивачу електрообладнання комплектної трансформаторної підстанції 2 КТП-6/0,4кВ-1000кВ та електрообладнання РУ-0,4кВ протягом 150 днів, проте, відповідач свої зобов'язання належним чином не виконав та поставку обумовленого Договором обладнання станом на момент розгляду справи не здійснив.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковими.

Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

При цьому суд зазначає, що така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 28.11.2011 р. у справі № 43/308-10.

Відповідно до ст. 111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

З матеріалів справи вбачається, 22.09.2015 року позивач звертався до відповідача з вимогою (вих. №21/09-15 від 21.09.2015 року) (арк.с. 27-29), щодо повернення грошових коштів отриманих в якості попередньої оплати в загальній сумі 773 664,00 грн. Проте, як встановлено судом, відповіді на вказану вимогу відповідачем не надано, грошові кошти не повернуті.

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги той факт, що відповідачем так і не було поставлено електрообладнання комплектної трансформаторної підстанції 2 КТП-6/0,4кВ-1000кВ та електрообладнання РУ-0,4кВ, суму попередньої оплати також не повернуто позивачу, тому господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача суму основного боргу в розмірі 773 664,00 грн. підлягають задоволенню та стягненню з останнього на користь позивача.

Окрім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню в розмірі 26 691,06 грн. нараховану за період з 29.08.2015 року по 20.10.2015 року, вказану вимогу позивач обґрунтовує положеннями ст.ст. 693, 536 ЦК України та ч. 6 ст. 231 та ст. 232 Господарського кодексу України, а також 61 893,12 грн. неустойки з посиланням на Положення про поставку продукції виробничо-технічного призначення, затвердженого Постановою СМ СРСР від 25.07.1988 р. № 888.

Так, розглянувши вказані вимоги позивача, господарський суд виходить з наступного.

Так, в пункті 4.1. Договору, встановлено, що за порушення прийнятих за договором зобов'язань сторони несуть відповідальність у відповідності до норм Цивільного та Господарського кодексу України.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ч. 1 ст. 546 ЦК України).

Відповідно до приписів статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Вимогу про стягнення пені позивач обґрунтовує ч. 6 ст. 231 ГПК України (арк.с. 6), в якій зазначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Дана норма встановлює порядок визначення та обчислення штрафних санкцій у законі або договорі, при цьому вона не встановлює конкретний розмір відповідальності певного суб'єкта господарювання, який порушив договірне зобов'язання у вигляді пені, в розмірі однієї облікової ставки НБУ.

Ані договором, ані законом можливість застосування до відповідача штрафних санкцій за неналежне виконання грошового зобов'язання, зокрема, у вигляді пені в розмірі однієї облікової ставки НБУ, не передбачено, як і не встановлено відповідного грошового зобов'язання відповідача.

Крім того, суд зазначає, з системного аналізу норм викладених в статті 231 ГПК України, можна дійти висновку про те, що ч. 6 ст. 231 ГПК України застосовується у разі коли сторони передбачили в договорі забезпечення виконання зобов'язання у вигляді неустойки, але не визначили її розмір.

Вищевикладене узгоджується з позицією Вищого господарського суду України, який в своїй Постанові Пленуму від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснив, що якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується, відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Передбачене частиною шостою статті 231 ГК України формування відповідальності за порушення грошових зобов'язань застосовується, якщо інше не узгоджено сторонами в договорі або не передбачено законом.

Так, положеннями ст. 547 Цивільного кодексу України, передбачено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Суд зазначає, що майнова відповідальність сторін повинна визначатись в договорі за взаємним погодженням. Застосування до цих відносин Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення № 888 від 25.07.1988 р., у тому числі встановленої ним майнової відповідальності, може мати місце тільки тоді, коли це передбачено договором з посиланням на конкретні норми зазначеного положення.

Таким чином, в даному випадку ані законом, ані спірним договором такий вид забезпечення виконання зобов'язання, як стягнення пені та неустойки, не передбачено, в зв'язку з чим, позовні вимоги про стягнення з відповідача пені в розмірі - 26691,06 грн. та суми неустойки в розмірі - 61893,12 грн. є неправомірними та такими, що підлягають не підлягають задоволенню.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

При цьому, суд бере до уваги, що в п. 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12. 2011 року, зазначено, що якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст. 49 ГПК України та постановою № 18 від 26.12.2011 р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції". Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати у даній справі покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 509, 526, 530, 546, 629, 693, 712 Цивільного кодексу України, ст. ст.173, 179, 193, 216, 217, 231, 232 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов приватного малого підприємства "Конкорд" до Приватного підприємства "МІТРА", Луганська область м. Сєвєродонецьк про стягнення заборгованості в розмірі 862248,18 грн. - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства "МІТРА" (93400, АДРЕСА_2, код ЄДРПОУ 21850889) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Конкорд" (93400, АДРЕСА_3, код ЄДРПОУ 24202292) суму заборгованості в розмірі 773 664,00 грн. та суму сплаченого судового збору в розмірі 11 604,96 грн.

Видати відповідний наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення пені в розмірі 26 691,06 грн. та суми нарахованої неустойки в розмірі 61 893,12 грн. - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 25.12.2015 року.

Суддя А.В.Іванов

надруковано 2 примірники:

1 - оригінал до справи;

2- позивачу (93400, АДРЕСА_3), рекомендованою;

3 - відповідачу (93400, АДРЕСА_2) - рекомендованою з повідомленням.