Рішення
від 17.12.2015 по справі 297/1294/15-ц
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 297/1294/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

17 грудня 2015 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Закарпатської області у складі:

судді- доповідача - ОСОБА_1

суддів: Собослоя Г.Г., Бондаренка Ю.О.

при секретарі - Шимон М. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Берегівського районного суду від 08 жовтня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про розірвання договору оренди земельної ділянки, -

в с т а н о в и л а :

У червні 2015 року ОСОБА_4, в інтересах позивача ОСОБА_3, звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору оренди земельної ділянки.

Позов мотивовано тим, що між позивачем по справі ОСОБА_3 І та відповідачем по справі ОСОБА_2 04 жовтня 2013 року укладено договір оренди, який був посвідчений приватним нотаріусом Берегівського районного нотаріального округу ОСОБА_5, відповідно до якого позивач ОСОБА_3 є власником земельної ділянки загальною площею 0,4653 га, що розташована на території Попівської сільської ради Берегівського району. Цільове призначення даної земельної ділянки визначено для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до п. 4 вказаного договору, орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі, розмір якої становить 3% від нормативно-грошової оцінки на рік, що складає 930 грн., та, відповідно до п. 6 договору оренди, внесення орендної плати здійснюється щорічно не пізніше 15 січня початку наступного року.

Орендарем - відповідачем ОСОБА_2 станом на 04 травня 2015 року не сплачена орендна плата за користування земельною ділянку ні за 2013 рік, ні за 2014 рік.

Крім того, земельна ділянка, яка є об'єктом оренди, відноситься до земель сільськогосподарського призначення, яка потребує постійного догляду, оброблення та внесення відповідних добрив, однак відповідач використовує її не за цільовим призначенням, не обробляє її, чим самим може спричинити значне зниження рівня родючості ґрунту з подальшою його деградацією.

На неодноразові звертання ОСОБА_3 до ОСОБА_2 з вимогами про сплату орендної плати та усунення інших порушень умов договору, відповідач своїх обов'язків за договором так і не виконав.

Позивач вважає , що, відповідно до положень п. п. „д» „г» ч. 1 ст. 141 ЗК України, підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, використання земельної ділянки не за цільовим призначенням та систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Позивач, посилаючись на зазначені у позовній заяві обставини справи та з підстав, передбачених ст. ст. 22, 96, 141, 158 ЗК України ст. ст. 15, 22, 25, 32 Закону України „ Про оренду землі» ст.ст. 16, 22, 23, 244, 526, 651 ЦК України, просив у суді першої інстанції розірвати договір оренди земельної ділянки, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 Вікторовичем від 4 жовтня 2013 року посвідчений приватним нотаріусом Берегівського районного нотаріального округу ОСОБА_6

Рішенням Берегівського районного суду від 08 жовтня 2015 року позов ОСОБА_3 задоволено.

Розірвано договір оренди земельної ділянки, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 04 жовтня 2013 року, посвідчений приватним нотаріусом Берегівського районного нотаріального округу ОСОБА_5.

Не погодившись із зазначеним вище рішенням суду першої інстанції відповідач ОСОБА_2 оскаржив його в апеляційному порядку, вважаючи, що таке рішення є незаконним, необ'єктивним, необґрунтованим, винесеним із грубим порушенням норм матеріального та процесуального права, а також не повним з'ясуванням обставин, що мають істотне значення для справи, а тому на підставі вказаного, просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідач в суді апеляційній інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав в повному обсязі з мотивів, викладених в ній.

Позивач у суді апеляційної інстанції просив апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідача, пояснення сторін по справі, які з'явилися в судове засідання апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи й обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних міркувань.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд, керуючись принципом диспозитивності, відповідно до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України та роз'яснень Верховного Суду України, викладених в постанові Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 року № 12 "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку", перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, не роблячи висновків щодо неоскарженої частини судового рішення.

Відповідно до ст. ст. 10, 11, 59, 60 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, доказування не може ґрунтуватись на припущеннях, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Задовольняючи позов ОСОБА_3 та визнаючи розірваним спірний договір оренди земельної ділянки суд першої інстанції виходив із того, що відповідач систематично не виконував обов'язків, передбачених ст. ст. 24, 25 Закону України Про оренду землі , не сплачував орендну плату за 2013-2014 роки в установлений договором строк; виплатив указану плату лише після звернення позивача до суду з даним позовом, земель ділянка використовується не за цільовим призначенням.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції погодитися не можна, оскільки суд дійшов його без повного та всебічного з'ясування дійсних обставин справи, прав сторін та з порушенням норм матеріального права.

Згідно зі ст. ст. 213, 214 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

04 жовтня 2013 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали договір оренди земельної ділянки, згідно якого ОСОБА_3 надав ОСОБА_2 в строкове платне користування (оренду) земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Попівської сільської ради, Берегівського району, кадастровий номер 2120488000:01:000:0057, площею 0,4653 га, що належить ОСОБА_3 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю, серії ІІІ-ЗК №012407, виданого 08.09.2000. Договір було укладено строком на 49 років (а.с. 5-6).

Згідно п. 4 договору, орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі. Розмір орендної плати становить 3% від нормативно грошової оцінки на рік, що становить 930 грн..

Пунктом 6 договору передбачено, що внесення орендної плати здійснюється щорічно, не пізніше 15 січня початку наступного року.

Судова колегія констатує, що спірний договір оренди не містить вказівки у який спосіб відповідач повинен вносити орендну плату .

Відповідач у суді першої інстанції стверджував, що при укладанні договору оренди він відразу сплатив позивачу 2000 грн. в рахунок орендної плат. Однак позивачем даний факт заперечується, а відповідачем на його підтвердження не надано жодного доказу.

Матеріалами справи стверджено факт того, що відповідачем орендна плата за 2013 - 2014 років була сплачена на час розгляду справи у суді першої інстанції. Цей факт визнається позивачем і не опорюється відповідачем.

Згідно п. 23 договору, орендар зобов'язаний своєчасно сплачувати орендну плату, а пунктом 20 передбачено, що орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасної сплати орендної плати.

Статтею 13 Закону України Про оренду землі передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди (ст. 21 Закону).

Пунктом 27 договору оренди, укладеного між сторонами передбачається, що дія договору оренди припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованих земельних ділянок, яке істотно перешкоджає її використанню , а також з інших підстав, визначених законом.

Відповідно до п.28 договору оренди, розірвання договору оренди в односторонньому порядку не допускається.

Частиною першою ст. 32 Закону України Про оренду землі передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Верховний Суд України в постанові від 12 грудня 2012 року №6-146цс12, у відповідності до положень ч. ст.360-7 ЦПК України, висловив свою правову позицію, що у випадку погашення заборгованості зі сплати орендної плати до винесення судом рішення про розірвання договору оренди землі такий договір не може бути розірваний з такої підстави.

За змістом ст. 21 Закону України Про оренду землі розмір та умови орендної плати, що зазначені в договорі оренди, не можуть суперечити чинному на час укладення договору оренди.

Суд першої інстанції визнав розірваним спірний договір оренди з підстав того, що відповідачем систематично не сплачувалася орендна плата та використовувалася земельну ділянку не за цільовим призначенням, а саме, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що також є порушення умов договору оренди, зокрема пунктів 8, 9, 10 та ст. 96 ЗК України, якими передбачено, що земельна ділянка передається в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, цільове призначення земельної ділянки - ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Позивач на підтвердження факту нецільового використання відповідачем земельної ділянки посилається на те, що він,починаючи з жовтня 2013 року, тобто з часу укладення договору оренди не використовував цю орендовану землю за цільовим призначенням, що є також порушенням умов договору оренди землі. Однак, позивачем у суді першої та апеляційної інстанції не подано жодного письмового договору порушення відповідачем умов договору щодо нецільового використання орендованої землі.

Згідно із ч. 2 ст. 25 цього ж Закону, орендар земельної ділянки зобов'язаний:

приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку;

виконувати встановлені щодо об'єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі;

дотримуватися режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;

у п'ятиденний строк після державної реєстрації договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності надати копію договору відповідному органу державної податкової служби.

Розглядаючи вказану справу місцевий суд не встановив жодного факту про порушення відповідачем будь - якого із обов'язків, встановлених ч. 1 ст. 25 Закону України Про оренду землі .

Згідно з ч. 1 ст. 651 ЦК України, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Розриваючи договір оренди земельної ділянки суд першої інстанції, посилаючись на ст. 651 ЦК України, не зазначив в чому саме вбачає істотне порушення договору оренди відповідачем.

Із змісту заявлених позовних вимог вбачається, що позивач не звертався до орендаря із письмовими вимогами, у яких зазначав розмір заборгованості відповідно до умов договору, та вказував строк погашення заборгованості.

Із судового рішення також вбачається, що судом першої інстанції не встановлено жодного факту звернення позивача до орендаря із письмовими вимогами про наявність заборгованості за спірним договором, а відповідач відмовлявся сплатити заборгованість.

Не встановивши жодного факту, із якими правила ст. 32 Закону України Про оренду землі , визначають підстави припинення договору оренди шляхом його розірвання, місцевий суд прийшов до помилкового висновку про наявність правових підстав для розірвання договору і необґрунтовано задовольнив заявлені вимоги.

Невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального права, відповідно до пункту 3 та 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Берегівського районного суду від 08 жовтня 2015 року - скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_3 - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді:

СудАпеляційний суд Закарпатської області
Дата ухвалення рішення17.12.2015
Оприлюднено05.01.2016
Номер документу54703807
СудочинствоЦивільне

Судовий реєстр по справі —297/1294/15-ц

Ухвала від 14.06.2016

Цивільне

Апеляційний суд Закарпатської області

Бисага Т. Ю.

Рішення від 17.12.2015

Цивільне

Апеляційний суд Закарпатської області

Куцин М. М.

Рішення від 08.10.2015

Цивільне

Берегівський районний суд Закарпатської області

Гал Л. Л.

Ухвала від 16.06.2015

Цивільне

Берегівський районний суд Закарпатської області

Гал Л. Л.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні