Постанова

від 28.12.2015 по справі 910/19523/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" грудня 2015 р. Справа№ 910/19523/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ропій Л.М.

суддів: Калатай Н.Ф.

ОСОБА_1

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2 - представник, дов. № 14-12-10/01 від 10.12.2014;

від відповідача: ОСОБА_3 - представник, дов. № 14/2 від 30.07.2015;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Птахогосподарство "Червоний прапор"

на рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2015

у справі № 910/19523/15 (суддя Балац С.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аструм-Безпека"

до Публічного акціонерного товариства "Птахогосподарство "Червоний прапор"

про стягнення 1 773 918,72 грн.

На підставі ст.ст. 77, 99 ГПК України ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.12.2015 розгляд апеляційної скарги у справі № 910/19523/15 відкладено на 28.12.2015.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.10.2015 у справі № 910/19523/15 позов задоволено частково; підлягає стягненню з відповідача на користь позивача основна заборгованість в сумі 1 291 727,48 грн., пеня в сумі 358 155,77 грн., три відсотки річних в сумі 25 514,11 грн., інфляційні втрати в сумі 62 782,38 грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 34 763,59 грн.; в задоволенні решти вимог відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений і в той же час відповідачем не спростований, а відтак, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача основної заборгованості в сумі 1 291 727,48 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню повністю; заперечення відповідача, викладені у відзиві на позов щодо не пред'явлення позивачем вимоги про сплату заборгованості, тобто рахунку-фактури, суд відхиляє, оскільки в матеріалах справи наявні акти надання послуг, які підтверджують факт надання послуг за договором; наявність заборгованості підтверджена актом звірки взаєморозрахунків, здійсненим між сторонами спору, тобто відповідач був обізнаний щодо суми зобов'язань і строку виконання зобов'язання, встановленого п.п. 7.4, 7.6 договору; позовні вимоги про стягнення з відповідача господарської санкції у вигляді пені підлягає задоволенню в сумі 358 155,77 грн. та про стягнення з відповідача 3% річних підлягають задоволенню в сумі 25 514,11 грн. за розрахунками відповідача, які, у свою чергу, перевірені і визнані судом вірними; відносно вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат суд зазначає, що вказана вимога задовольняється судом частково, оскільки розрахунок позивача, викладений у позові, є арифметично невірним; наведена позовна вимога підлягає задоволенню в сумі 62 782,38 грн.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2015 у справі № 910/19523/15 скасувати з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права і прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Скаржник вказує на те, що в порушення п. 7.6 договору, позивачем не пред'явлено відповідачу вимогу, тобто рахунок-фактуру, отже, у відповідача відсутні підстави для здійснення сплати повної вартості фактично наданих охоронних послуг після розірвання договору, тому звернення позивача до суду про стягнення з відповідача повної вартості фактично наданих за договором охоронних послуг є передчасним.

Посилаючись на положення ст.ст. 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", п.п. 2.1, 2.4, 2.5 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, скаржник заявляє, що акт звірки взаєморозрахунків не відповідає за своїм змістом вимогам, які пред'являються до первинних документів, тому не може бути доказом у підтвердження здійснення господарських операцій.

На думку скаржника, господарським судом першої інстанції порушено ст.ст. 4-2, 4-3, 4-7, 38, 43, 84 ГПК України, внаслідок чого прийнято незаконне та необґрунтоване рішення.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти доводів скарги, посилаючись, зокрема, на те, що між сторонами були підписані акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), копії яких позивачем додавались до позовної заяви; строки оплати наданих послуг передбачені умовами договору (п. 7.4 договору).

Відповідно до ухвали Київського апеляційного господарського суду від 07.12.2015 у справі № 910/19523/15 позивачем надано розрахунок нарахування пені окремо по кожному акту надання послуг.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, враховуючи доводи відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів встановила наступне.

Позивач подав до Господарського суду міста Києва позовну заяву про стягнення з відповідача суми заборгованості в розмірі 1 773 918,72 грн., в тому числі: суми основного боргу - 1 291 727,48 грн., пені - 379 899,57 грн., сума 3% річних - 25 818,10 грн., суми інфляційних - 76 473,56 грн.; витрат по сплаті судового збору.

01.10.2015 відповідачем до господарського суду першої інстанції подано заяву щодо застосування строків позовної давності, у якій відповідач просив застосувати строк позовної давності до вимог позивача щодо стягнення з відповідача пені, нарахованої на заборгованість, яка виникла до 29.07.2014.

Як вбачається із матеріалів справи, 17.05.2014 між позивачем та Публічним акціонерним товариством Агрофірма "Авіс" укладено договір № 56ФО/14 про надання охоронних послуг.

17.05.2014 позивачем та Публічним акціонерним товариством Агрофірма "Авіс" підписано протокол розбіжностей до договору про надання охоронних послуг № 56ФО/14 від 17.05.2014, яким погоджено редакцію договору № 56ФО/14 та який є невід'ємною частиною договору (далі - протокол від 17.05.2015).

06.05.2015 між позивачем та Публічним акціонерним товариством Агрофірма "Авіс" укладено додаткову угоду до договору № 56ФО/14, якою змінено замовника - Публічне акціонерне товариство Агрофірма "Авіс" на замовника - Публічне акціонерне товариство "Птахогосподарство "Червоний прапор" - відповідача.

Відповідно до п. 2.1 договору № 56ФО/14, в редакції протоколу від 17.05.2014 позивач, за договором охоронне агентство, зобов'язується забезпечити недоторканність об'єкту охорони, що передається відповідачем, за договором замовником, під охорону згідно із актом про початок надання охоронних послуг (додаток № 4 до договору), а відповідач зобов'язується щомісячно сплачувати позивачу встановлену цим договором плату.

17.05.2014 сторонами за договором № 56ФО/14 підписано акт про початок надання охоронних послуг згідно із умовами договору № 56ФО/14 від 17.05.2014 про надання охоронних послуг.

Пунктами 7.3, 7.4 договору № 56ФО/14 сторони погодили умови про те, що загальна сума щомісячної плати за даним договором складає 277 916,00 грн. в т.ч. ПДВ 46 319,33 грн.; оплату щомісячної суми договору, за перший місяць надання послуг здійснюється два рази - до 20 числа звітного місяця і до 10 числа місяця, що слідує за звітним, в подальшому оплату щомісячної суми договору здійснюється до 10 числа місяця, наступного за звітним.

13.07.2015 між позивачем та відповідачем укладено угоду про розірвання договору № 56ФО/14 "Про надання охоронних послуг" від 17.05.2014, якою, зокрема, погоджено, що позивач фактично надав відповідачу послуги, починаючи з 17.05.2014 по 12.07.2015, включно; останній день дії договору сторони визначають 12.07.2015, включно.

Згідно із п. 7.6 договору № 56ФО/14, в редакції протоколу від 17.05.2014, у разі розірвання договору, відповідач зобов'язаний сплатити повну вартість фактично наданих охоронних послуг згідно із рахунком-фактурою не пізніше 5-ти календарних днів з моменту розірвання цього договору, а також сплатити вартість фактично наданих послуг, на які акти відповідач не підписав, у терміни, що зазначені в п. 3.4 цього договору.

Факт надання позивачем послуг відповідачу за договором № 56ФО/14 підтверджується підписаними представниками позивача та відповідача актами надання послуг № 101 від 31.05.2014 на суму 134 475,48 грн., № 109 від 30.06.2014 на суму 277 916,00 грн., № 141 від 31.07.2014 на суму 277 916,00 грн., № 179 від 31.08.2014 на суму 277 916,00 грн., № 217 від 30.09.2014 на суму 277 916,00 грн., № 255 від 31.10.2014 на суму 277 916,00 грн., № 293 від 30.11.2014 на суму 277 916,00 грн., № 332 від 31.12.2014 на суму 277 916,00 грн., № 23 від 31.01.2015 на суму 277 916,00 грн., № 60 від 28.02.2015 на суму 277 916,00 грн., № 96 від 31.03.2015 на суму 277 916,00 грн., № 126 від 30.04.2015 на суму 277 916,00 грн., № 157 від 31.05.2015 на суму 277 916,00 грн., № 186 від 30.06.2015 на суму 277 916,00 грн., № 218 від 12.07.2015 на суму 109 344,00 грн., належним чином засвідчені копії яких, наявні у матеріалах справи.

Як вбачається із наявних у матеріалах справи витягів із особового рахунку, відповідачем, частково, на суму у розмірі 2 565 000,00 грн., сплачено позивачу за надані останнім послуги згідно із договором № 56ФО/14.

Докази повної сплати відповідачем за надані позивачем послуги згідно із договором № 56ФО/14, відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Також в ч. 1 ст. 193 ГК України передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (ст. ст. 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 525 ЦК України). Згідно із ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В матеріалах справи відсутні докази виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо сплати заборгованості перед позивачем у розмірі 1 291 727,48 грн., за надані позивачем послуги за договором № 56ФО/14.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 1 291 727,48 грн. заборгованості, є такою, що відповідає вимогам ст. 193 ГК України, ст.ст. 526, 629 ЦК України та підтверджена матеріалами справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно із ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пунктом 5.9 договору № 56ФО/14, в редакції протоколу від 17.05.2014, встановлено, що у випадку несвоєчасної сплати відповідачем вартості послуг позивача згідно із договором, відповідач зобов'язаний сплатити позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми оплати за кожний день прострочення.

Як вбачається із розрахунку, доданого до позовної заяви, пеня за прострочення платежів нараховується позивачем з 10.06.2014 по 27.07.2015.

Апеляційний господарський суд, здійснивши власний розрахунок пені, дійшов висновку, що сума пені у загальному розмірі 379 899,57 грн. є правильною та нарахованою із дотриманням вимог ч. 6 ст. 232 ГК України.

Частиною 2 ст. 258 ЦК України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін (п. 4.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

Згідно із ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Апеляційний господарський суд, здійснивши власний розрахунок пені, з урахуванням ч. 2 ст. 258 ЦК України, дійшов висновку, що позивачем заявлено вимогу про стягнення пені, частково, із пропуском позовної давності.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що позовна вимога про стягнення пені саме у розмірі 358 155,77 грн. є такою, що пред'явлена у межах позовної давності та такою, що підлягає задоволенню, а у позовній вимозі про стягнення пені у розмірі 21 743,80 грн. належить відмовити, у зв'язку із пропуском позовної давності.

Згідно із ч. 5 ст. 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Однак, із матеріалів справи не вбачається та позивачем не наведено поважних причин пропущення позовної давності, отже, немає підстав для висновку про існування зазначених поважних причин.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Здійснивши перерахунок сум інфляційних втрат та трьох відсотків річних, апеляційний господарський суд погоджується із висновком господарського суду першої інстанції та вважає суми інфляційних втрат та 3% річних у розмірах 62 782,38 грн. та 25 514,11 грн., відповідно, правильними та такими, що підлягають стягненню з відповідача.

Апеляційний господарський суд не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.

Статтею 901 ЦК України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором; положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

У пункті 7.6 договору № 56ФО/14, в редакції протоколу від 17.05.2014, сторони погодили, що у разі розірвання договору, відповідач зобов'язаний сплатити повну вартість фактично наданих охоронних послуг згідно із рахунком-фактурою не пізніше 5-ти календарних днів з моменту розірвання цього договору, а також сплатити вартість фактично наданих послуг, на які акти відповідач не підписав у терміни, що зазначені в пункті 3.4 цього договору.

Отже, у наведеному пункті 7.6 договору, строк виконання обов'язку сплатити повну вартість послуг відліковується саме від моменту розірвання договору.

Як вбачається із складених сторонами актів надання послуг, у цих актах є відомості щодо кількості, ціни, вартості послуг, що є необхідними для здійснення оплати послуг відповідно до умов п. 7.4 договору № 56ФО/14.

Отже, у відповідача були як обов'язок, так і можливість здійснити своєчасно оплату наданих послуг.

Щодо наявності чи відсутності рахунків-фактур, слід зазначити, що як вбачається із актів надання послуг, у період із травня 2014р. по квітень 2015р. рахунки відповідачу виставлялись. При цьому, як видно із призначення платежу, зазначеного відповідачем у платіжних документах, за якими була здійснена часткова оплата послуг, №№ та дати рахунків позивача не зазначались.

Таким чином, наявність чи відсутність рахунків не впливала на обов'язок та можливість здійснення відповідачем платежів у строк, погоджений у договорі.

Крім того, ненадання рахунку про оплату не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, тому наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов'язку сплатити надані послуги (зазначена правова позиція узгоджується з постановою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 29.09.2009 за № 37/405).

Слід вказати, що в укладеному сторонами договорі № 56ФО/14, а також і у підписаних сторонами актах надання послуг, зазначені реквізити обох сторін, у тому числі й банківські.

Умовами договору № 56ФО/14 чітко передбачено строк оплати наданих позивачем послуг, а саме: до 10 числа місяця, наступного за звітним, при цьому, оплата наданих послуг не ставиться в залежність від надання рахунків-фактур.

Зазначена правова позиція також відповідає судовій практиці, про що свідчать, зокрема, постанови Вищого господарського суду України від 17.12.2009 у справі № 14/132-09, від 15.04.2010 у справі № 6/293-09.

Позовні вимоги у справі № 910/19523/15 грунтуються, як вже було зазначено, на складених сторонами актах надання послуг, витягах із особового рахунку про часткову сплату за надані послуги, умовах договору № 56ФО/14, а наявний у справ акт звіряння взаємних розрахунків за період з 17.05.2014-27.07.2015 є зведеним обліковим документом, який містить зведені відомості про облік здійснення сторонами господарських операцій.

Скаржник безпідставно посилається на висновки у постановах Вищого господарського суду України від 22.07.2003 у справі № 21/308, від 28.02.2006 у справі № 14/158, якими залишені без змін рішення про відмову у задоволенні позовів, оскільки у зазначених справах окрім актів звірки розрахунків не було доказів на підтвердження позовних вимог.

Апеляційний господарський суд не вбачає неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права господарським судом першої інстанції.

Скаржник в апеляційній скарзі не вказав на існування обставин, які б свідчили про прийняття судом першої інстанції неправильного рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав, встановлених нормами законодавства та відповідно до матеріалів справи, для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни рішення господарського суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2015 у справі № 910/19523/15 залишити без змін, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Птахогосподарство "Червоний прапор" без задоволення.

2. Справу № 910/19523/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Повний текст постанови складено 28.12.2015.

Головуючий суддя Л.М. Ропій

Судді Н.Ф. Калатай

ОСОБА_1