Ухвала

від 11.11.2015 по справі 804/18363/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

11 листопада 2015 рокусправа № 804/18363/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Туркіної Л.П.

суддів: Дурасової Ю.В. Проценко О.А.

за участю секретаря судового засідання: Комар Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2014 року у справі № 804/18363/14 за позовом: до відповідача: про Товариства з обмеженою відповідальністю Промпоставка Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області визнання протиправним та скасування податкових повідомленнь-рішеннь,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Промпоставка (далі - позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якому просило:

- визнати нечинним податкове повідомлення-рішення відповідача від 03.10.2014 року форми Р № 0001512201 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у сумі 1 942 680,00 грн. за основним платежем та 332 956,75 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- визнати нечинним податкове повідомлення-рішення відповідача від 03.10.2014 року форми Р № 0001522201 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у сумі 1 000,00 грн. за основним платежем та 250,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- визнати нечинним податкове повідомлення-рішення відповідача від 03.10.2014 року форми Р № 0019501703 про визначення податкового зобов'язання з податку з доходів найманих працівників у сумі 4 126,08 грн. за основним платежем та 2 333,51 грн. штрафних санкцій;

- визнати нечинним податкову вимогу відповідача від 03.10.2014 року форми Ю № 0019521703 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску у сумі 11 511,48 грн.;

- визнати нечинним рішення відповідача від 03.10.2014 року № 0019511703 про застосування штрафних санкцій у зв'язку з донарахуванням територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного соціального внеску у сумі 5 755,76 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.12.2015 року у справі № 804/18363/15 адміністративний позов задоволено повністю.

Державна податкова інспекція у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, не погодившись з вищезазначеною постановою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2014 року у справі № 804/18363/14 та відмовити в задоволенні позовних вимог позивача в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційних вимог відповідач зазначив, що судом не прийнято до уваги обставину, що грошові кошти, у сумі 670090 грн., які обліковуються позивачем, як доходи від реалізації товарів фізичним особам, та грошові кошти в сумі 7415733, 21 грн., отримані від ТОВ КВФ ЗЕВ , ТОВ Маритен , ТОВ Промінвестресурс-груп , ТОВ Актем , ТОВ Тріом на розрахунковий рахунок ТОВ Промпоставка , слід вважати безповоротною фінансовою допомогою згідно п.п. 135.5.4 ст. 135 ПК України, оскільки позивачем під час перевірки не надано документів, які б підтверджували транспортування реалізованого позивачем товару, а на підставі наданих платіжних документів неможливо ідентифікувати безпосередньо юридичних та фізичних осіб, яким було реалізовано товар, як кінцевому споживачу. Названі порушення, на думку відповідача, призвели до помилок у бухгалтерському обліку позивача. А саме, в порушення п.п.135.5.4 п.135.5 ст.135 Податкового кодексу України ТОВ Промпомставка занижено показник Декларації у рядку 03ІД Інші доходи на загальну суму 1186175, грн., в т.ч. за 2013 рік у сумі 1186175 грн., також мало місце завищення податкового зобов'язання з ПДВ у сумі 814028 грн. та завищення податкового кредиту у сумі 815028 грн..

Також вказує, що у господарських взаємовідносинах позивача з ТОВ Шакті-Д відсутні ознаки реальності, не пред'явлення векселів до сплати та відсутність вимоги погасити заборгованість свідчить про те, що кредиторська заборгованість позивача вважається безнадійною та підлягає включенню до доходів підприємства за відповідний період.

Посилаючись на безпідставне формування позивачем витрат на відрядження, відповідач також вказує, що в порушення п.п.168.1.1 п.168.1 ст.168 абз. а п.171.2 ст.171, абз. а п.176 ст.176 та з урахуванням вимог абз. е п.п. 164.2.17 п.164.2 ст.164 ПК України, позивач як податковий агент, не нарахував, не утримав та не сплатив до бюджету ПДФО з доходів, виплачених фізичній особі у вигляді додаткового блага у розмірі 4126, 08 грн..

Представником відповідача заявлено клопотання про здійснення процесуального правонаступництва, а саме заміну Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на Державну податкову інспекцію у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.

За таких обставин, з огляду на положення ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів ухвалила здійснити процесуальне правонаступництво у даній адміністративній справі, а саме: замінити відповідача по справі - Державну податкову інспекцію у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на Державну податкову інспекцію у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.

Представника відповідача в судовому засіданні підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити, скасувавши рішення суд першої інстанції та прийняти рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Представники позивача проти апеляційної скарги заперечували, просили залишити апеляційну скаргу без задоволення, постанову суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідно до матеріалів справи, в період часу з 13.08.2014 року по 03.09.2014 року відповідачем, на підставі наказу № 472 від 28.07.2014 року, проведено планову виїзну перевірку позивача з питання дотримання вимог податкового законодавства, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 року по 31.12.2013 року, за результатами якої складено акт перевірки № 1136/2201/24235305 від 10.09.2014 року.

Згідно висновків акта перевірки виявлено порушення з боку позивача:

- п. 44.1 ст. 44, п.п. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, п. 138.2 ст. 138, п.п. 140.1.7 п. 140.1 ст. 140 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 1 942 680,00 грн.;

- п. 44.1 ст. 44, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 1 000 грн.;

- п.п. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168, абз. а п. 171.2 ст. 171, абз. а п. 176.2 ст. 176 та з урахуванням вимог абз е п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України позивач, як податковий агент, не нарахував та не сплатив до бюджету ПДФО з доходів виплачених в серпні, листопаді 2011 року та листопаді 2013 року у вигляді додаткового блага у розмірі 4 126,08 грн.;

- п. 1 ч. 2 ст. 6 та ч. 2 ст. 9 та з урахуванням п. 1 ч. 1 ст. 4, п. 1 ст. 7 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нараховано та не утримано єдиного внеску у розмірі 10 497,25 грн., що нараховується на суми заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову.

03.10.2014 року, на підставі акта перевірки 1136/2201/24235305 від 10.09.2014 року відповідачем прийнято:

- податкове повідомлення-рішення форми Р № 0001512201, яким позивачеві збільшено розмір грошового зобов'язання за основним платежем по податку на прибуток приватних підприємств на суму 1 942 680,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 332 956,75 грн.

- податкове повідомлення-рішення форми Р № 0001522201, яким позивачеві збільшено розмір грошового зобов'язання за основним платежем по податку на додану вартість на суму 1 000,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 250,00 грн.;

- податкове повідомлення-рішення форми Р № 0019501703, яким позивачеві збільшено розмір грошового зобов'язання за основним платежем по податку з доходів найманих працівників на суму 4 126,08 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 2 333,51 грн.;

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ю-0019521703, якою вимагається сплата з позивача недоїмки зі сплати єдиного внеску, штрафів та пені на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 11 511,48 грн.

Відповідно до п. 3.1.1 акта перевірки № 1136/2201/24235305 від 10.10.2014 року відповідачем вказано, що перевіркою встановлено заниження задекларованих позивачем показників у рядку 03 ІД Інші доходи на загальну суму 9 272 810,00 грн.

В акті перевірки зазначено, що відповідачем встановлено, що позивач здійснив реалізацію товару кінцевому споживачу - фізичним особам, на загальну суму 693 959,62 грн. Реалізація здійснювалась на підставі рахунків-фактур та видаткових накладних. Оскільки, у видаткових накладних, у розділі одержувач не вказано найменування особи чи підприємства, який придбає товар, а зазначено, що одержувач - поставка неплатнику податку , то за відсутності реквізитів, зокрема найменування, ІПН, адреси та інших відомостей покупців, неможлива ідентифікація покупця. Кошти за відвантажену продукцію надходили на розрахунковий рахунок позивача із транзитних рахунків банківських установ від фізичних осіб, всього - 670 902,50 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Тобто, договір фіксує не факт здійснення господарської операції, а лише безпосередньо порядок дій сторін при її здійсненні. Укладення договору не спричинює змін у структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Згідно ст. 698 Цивільного кодексу України, за договором роздрібної купівлі-продажу продавець, який здійснює підприємницьку діяльність з продажу товару, зобов'язується передати покупцю товар, що зазвичай призначається для особистого, домашнього або іншого використання, не пов'язаного з підприємницькою діяльність, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його. Одною з ознак договорів роздрібної купівлі-продажу, є їх публічний характер: торговець зобов'язується продати товар кожному, хто до нього звернеться, на завчасно визначених умовах, однакових для кожного покупця.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. № 996-XIV, первинний документ - це документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 1 ст. ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. № 996-XIV первинні документи має бути складено в момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. Вони є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Згідно з ч. 2 ст. 9 цього Закону, первинний документ може бути складений на паперових або машинних носіях та повинен мати такі обов'язкові реквізити, як: назва документа (форми); дата і місце складання; найменування підприємства, від імені якого складено документ; зміст і обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі); посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції

Крім того, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88 передбачено, що залежно від характеру операції та технології обробки даних первинні документи можуть містити додаткові реквізити, зокрема, такі як ідентифікаційний код підприємства (згідно з ЄДРПОУ), номер документа, підставу для здійснення операції та інші реквізити.

Надані позивачем та досліджені судом первинні бухгалтерські документи, а саме видаткові накладні та платіжні доручення, не викликають сумнівів щодо здійснення поставки товару та його оплати на загальну суму 670 902,50 грн.

Отже, підстави вважати названу суму безповоротною фінансовою допомогою, отриманою підприємством, відсутні.

Щодо взаємовідносин позивача з ТОВ КВФ ЗЕВ , ТОВ Маритен , ТОВ Промінвестресурс-груп , ТОВ Актем та ТОВ Тріом .

Відповідно до акта перевірки позивачем не надано документів, які б підтверджували транспортування товару, реалізованого позивачем ТОВ КВФ ЗЕВ , ТОВ Маритен , ТОВ Промінвестресурс-груп , ТОВ Актем та ТОВ Тріом , а отже грошові кошти, отримані за реалізований товар, є безповоротною фінансовою допомогою.

З зазначеним не можна погодитись, виходячи з такого.

Між позивачем та ТОВ "Актем" укладено Договір поставки № 19/11 від 28.01.2011 року, згідно з яким позивач (продавець) зобов'язується передати у власність, а ТОВ "Актем" (замовник) зобов'язується прийняти та оплатити вогнетривку та теплоізолюючу продукцію. На виконання своїх зобов'язань за вказаними договорам позивачем відвантажено товар, що підтверджується видатковими накладними, та отримано оплату за нього на розрахунковий рахунок, що підтверджується виписками банку з призначенням платежів в повній відповідності до отриманих товарів.

Між позивачем та ТОВ КВФ "ЗЕВ" укладено Договір поставки № 0316 від 21.06.2011р., згідно з яким позивач (продавець) зобов'язується передати у власність, а ТОВ КВФ "ЗЕВ" (замовник) зобов'язується прийняти та оплатити будівельні матеріали. На виконання своїх зобов'язань за вказаними договорам позивачем відвантажено товар, що підтверджується видатковими накладними, та отримано оплату за нього на розрахунковий рахунок, що підтверджується виписками банку з призначенням платежів в повній відповідності до отриманих товарів.

Крім того, між позивачем та ТОВ "МАРИТЕН" укладено Договір поставки № 480 від 01.11.2011р., згідно з яким позивач (продавець) зобов'язується передати у власність, а ТОВ "МАРИТЕН" (замовник) зобов'язується прийняти та оплатити будівельні матеріали. На виконання своїх зобов'язань за вказаними договорам позивачем відвантажено товар, що підтверджується видатковими накладними, та отримано оплату за нього на розрахунковий рахунок, що підтверджується виписками банку з призначенням платежів в повній відповідності до отриманих товарів.

Також, між позивачем та ТОВ "Триом" укладено Договір поставки № 12/11 від 19.01.2011р., згідно з яким позивач (продавець) зобов'язується передати у власність, а ТОВ "Триом" (замовник) зобов'язується прийняти та оплатити вогнетривку та теплоізолюючу продукцію. На виконання своїх зобов'язань за вказаними договорам позивачем відвантажено товар, що підтверджується видатковими накладними, та отримано оплату за нього на розрахунковий рахунок, що підтверджується виписками банку з призначенням платежів в повній відповідності до отриманих товарів.

Крім того, між позивачем та ТОВ "Промінвестресурс-груп" укладено Договір поставки № 01/11 від 10.01.2011р., згідно з яким позивач (продавець) зобов'язується передати у власність, а ТОВ "Промінвестресурс-груп" (замовник) зобов'язується прийняти та оплатити вогнетривку та тепло ізолюючу продукцію. На виконання своїх зобов'язань за вказаними договорам позивачем відвантажено товар, що підтверджується видатковими накладними, та отримано оплату за нього на розрахунковий рахунок, що підтверджується виписками банку з призначенням платежів в повній відповідності до отриманих товарів.

У відповідності до ч.ч. 1, 3 ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй іншою стороною (відправником) вантаж в пункт призначення і видати його особі, що має право на отримання вантажу (одержувачу), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складанням транспортної накладної (коносамента або іншого документу, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Згідно ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність іншій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 664 Цивільного кодексу України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним в момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві по місцезнаходженню товару.

Якщо з договору купівлі-продажу не витікає обов'язок продавця доставити товар або передати товар в його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізнику або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Згідно ч. 1 ст. 334 Цивільного кодексу України визначено, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі майна, якщо інше не встановлене договором або законом.

Згідно п. 2 Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому повідомленні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2009 р. № 207, якщо покупець здійснює перевезення власними автомобільними транспортними засобами товару, право власності на який за договором вже перейшло до нього, водієві покупця при здійсненні перевезень необхідно мати наступні документи: накладна або інший документ, який підтверджує право власності на вантаж; посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії; реєстраційний документ на транспортний засіб або інший засвідчений в установленому порядку документ, що підтверджує право керування, користування чи розпорядження транспортним засобом.

Оскільки, позивач не ніс витрат із транспортування проданого товару, товар за домовленістю сторін передавався на території складу позивача, а перевезення товару здійснювалось іншим підприємством, то у позивача був відсутній обов'язок вимагати у перевізника товарно-транспортні накладні.

Враховуючи надані та досліджені первинні документи, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції стосовно того, що висновки відповідача щодо отримання позивачем безповоротної фінансової допомоги від ТОВ КВФ ЗЕВ , ТОВ Маритен , ТОВ Промінвестресурс-груп , ТОВ Актем , ТОВ Тріом не підтверджені обставинами справи.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу. Витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких, передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до ст.. 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких, розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також, з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України, в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); з метою оподаткування цим податком до експорту, також, прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України; з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

У відповідності до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких, є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі, при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту та здійснених витрат до складу операційних, є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування, платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Таким чином, слід погодитись з висновком суду першої інстанції стосовно того, що відповідач не довів факту порушення позивачем податкового обліку, пов'язаного із здійсненням позивачем поставки товарів контрагентам.

Щодо взаємовідносин з ТОВ Шакті-Д

В акті перевірки № 1136/2201/24235305 від 10.10.2014р. відповідачем вказано, що станом на 01.07.2011 року по бухгалтерському обліку позивача рахується кредиторська заборгованість по рахунку 631 "Розрахунки з вітчизняними постачальниками" у сумі 111 707,64 грн. та 6852 "Розрахунки з іншими кредиторами (у розрізі замовлень)" у сумі 1 074 467,17 грн. Вищевказана заборгованість виникла у зв'язку із отриманням послуг, а також товарів від ТОВ "Шакті - Д" протягом 2010 - 2011 років оплата за які позивачем не здійснена. В зв'язку з відсутністю можливості провести розрахунки та в забезпечення заборгованості перед ТОВ "Шакті - Д" позивачем 19.10.2011 року були видані 10 простих векселів на загальну суму 1 186 175,41 грн. з датою погашення 19.10.2061 року Факт передачі векселів засвідчується актами приймання - передачі векселів.

Відповідач, посилаючись на акт позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Шакті - Д" № 1100/231/34915420 від 14.07.2011р., якою встановлено відсутність реальності здійснення господарської діяльності ТОВ "Шакті - Д" та ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України від 16.01.2003р. № 435-IV (зі змінами та доповненнями), відповідно до яких, загальний строк позовної давності встановлено у три роки, кредиторську заборгованість позивача перед ТОВ "Шакті - Д" у сумі 1 186 175,41 грн. вважає безнадійною та такою, що підлягає включенню до доходів підприємства за відповідний період, на підставі п.п.135.5.4 п.135.5 ст.135 Податкового кодексу України.

Згідно матеріалів справи, між позивачем та ТОВ Шакті-Д 02.04.2007 року укладено договір № 0402/04, згідно умов якого ТОВ Шакті-Д надає послуги з пошуку покупців будівельних матеріалів серед юридичних та фізичних осіб, здійснює пошук партнерів, готує контракти, угоди та договори, надає інші послуги, що сприяють укладанню договорів та інших угод між позивачем та третіми особами (контрагентами). Оплата за отримані послуги здійснюється впродовж двох місяців з моменту підписання акту приймання-здачі виконаних робіт.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи умови вказаного договору, перебіг строків позовної давності починається після двох місяців з моменту підписання актів приймання-здачі виконаних робіт. А тому, висновки акта перевірки щодо спливу строків позовної давності по актам приймання-здачі виконаних робіт від 30.11.2010 року, 30.12.2010 року є помилковими, оскільки строк позовної давності по оплаті за вказаними актами збігає за межами строків перевіряє мого періоду.

Крім того, слід зазначити наступне Відповідно до статті 21 Закону України Про цінні папери і фондову біржу від 23.02.2006р. № 3480-IV (в редакції, чинній на момент виникнення між сторонами спірних відносин) вексель - цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Частиною першою статті 4 Закону України "Про обіг векселів в Україні" від 05.04.2001р. № 2374-IIІ визначено, що видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги.

Згідно зі статтею 77 Уніфікованого закону про переказний та простий векселі, ратифікованого Верховною Радою України Законом України від 06.07.1999р. № 826-XIV "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі" (набув чинності для України 06.01.2000р.), до простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів, а саме, положення щодо: індосаменту (статті 11-20); строку платежу (статті 33-37); платежу (статті 38-42); права регресу, у разі неплатежу (статті 43-50, 52-54); платежу у порядку посередництва (статті 55, 59-63); копій (статті 67 і 68); змін (стаття 69); позовної давності (статті 70 і 71); неробочих днів, обчислення строків і заборони пільгових строків (статті 72, 73 і 74).

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про обіг векселів в Україні" у разі видачі (передачі) векселя, відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.

Згідно з частиною першою статті 70 Уніфікованого закону, позовні вимоги до акцептанта, які випливають з переказного векселя, погашаються із закінченням трьох років, які обчислюються від дати настання строку платежу.

Аналіз наведених вище норм Закону України "Про обіг векселів в Україні" та уніфікованого закону про переказний та простий векселі дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності у три роки щодо погашення грошових зобов'язань за простим векселем пов'язується з настанням строку платежу за таким векселем.

При цьому, лише після закінчення трьох років із дня настання терміну платежу за векселем у випадку його непогашення сума заборгованості за таким векселем, є безповоротною фінансовою допомогою, тому платник податку - емітент повинен включити суму такої заборгованості до складу доходів за підсумками звітного податкового періоду, у якому така заборгованість визнана безповоротною фінансовою допомогою.

З урахуванням зазначеного, строк позовної давності за векселями, що були емітовані позивачем та передані ТОВ "Шакті - Д" на загальну суму 1 186 175,41 грн., не може сплинути раніше, ніж 19.10.2064р. та не сплив у періоді, за який відповідачем проведено перевірку.

Щодо взаємовідносин позивача з ТОВ ЕКСПО ЦЕНТР МЕТЕОР

В акті перевірки № 1136/2201/24235305 від 10.10.2014р. відповідачем вказано, що позивачем неправомірно включено податкову накладну № 4 від 02.02.2012 року до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по взаєморозрахунках із ТОВ Експо-центр Метеор .

У відповідності до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких, є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі, при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту та здійснених витрат до складу валових, є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких, передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Як встановлено абз. 5 ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. № 996-ХІV (далі - Закон № 996-ХІV), господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Отже, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону № 996-ХІV, бухгалтерський облік, є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За змістом ч. 1 ст. 9 вищезазначеного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо, це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Частиною 2 ст. 9 Закону № 996-ХІV, передбачені обов'язкові реквізити, які мають містити первинні та зведені облікові документи.

Відповідно до п. 2.15 та 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88 (далі - Положення), первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто, перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув'язка окремих показників. Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.

Пунктом 2.4 Положення визначено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких, складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Позивачем надані та досліджені судом наступні бухгалтерські документи: заявка-договір № 84-ФВ/12 від 02.02.2012 року, рахунок № 84-ФВ/12 від 02.02.2012 року, акт виконаних послуг до заявки-договір № 84-ФВ/12 від 02.02.2012 року на суму 14 500,00 грн., від 17.03.2012 року, податкова накладна № 4 від 02.02.2012 року на суму 6 000,00 грн.

Отже, із матеріалів справи вбачається, що у позивача наявні всі необхідні первинні документи, на підставі яких, позивачем задекларовано грошові зобов'язання з податку на додану вартість (договори, податкові накладні, видаткові накладні, платіжні доручення, тощо). Складені контрагентом податкові накладні відповідають вимогам законодавства України стосовно форми і порядку їх оформлення, а придбані позивачем товари та послуги використані у власній господарській діяльності, що не заперечується матеріалами перевірки.

Щодо протиправних дій контрагентів позивача, слід зазначити, що вони не спричиняють цивільно-правових чи податкових наслідків для позивача, так само, позивач не може нести відповідальність за будь-які порушення законодавства вчинені його контрагентами.

Правова позиція Верховного Суду України у розглядуваній категорії спорів, відображена, зокрема, у постанові суду від 31.01.2011 року № 14/11 у справі за позовом Закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення. Так, за тотожних обставин та на підставі вказаних норм Закону Верховний Суд України дійшов висновку про те, що "чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких, нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо правомірності включення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по взаєморозрахунках із ТОВ Експо-центр Метор .

Щодо не включення грошових коштів в сумі 28 127,97 грн. до заробітної плати працівників, а також не утримання податку з доходів фізичних осіб та донарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування,слід зазначити наступне.

Згідно змісту п.3.7.2 Акта перевірки № 1136/2201/24235305 від 10.10.2014р. під час перевірки встановлено виплату коштів згідно авансових звітів, витрати по яких документально не підтверджено, всього за перевіряємий період у розмірі 28127,97 грн. Вказані суми не включено до заробітної плати працівників, податок з доходів фізичних осіб не утримано та до бюджету не перераховано. На думку суду, вказані висновки є помилковими, виходячи з такого.

Згідно пп. 140.1.7. п. 140.1 ст. 140 Податкового кодексу України при визначенні об'єкта оподаткування податком та прибуток враховуються такі витрати подвійного призначення: витрати на відрядження фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах із таким платником податку або є членами керівних органів платника податку, в межах фактичних витрат особи, яка відряджена, на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження (у тому числі на орендованому транспорті), оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чищення, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), на найм інших жилих приміщень, оплату телефонних розмов, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в'їзд (віз), обов'язкове страхування, інші документально оформлені витрати, пов'язані з правилами в'їзду та перебування у місці відрядження, в тому числі будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв'язку із здійсненням таких витрат.

Зазначені в абзаці першому цього підпункту витрати можуть бути включені до складу витрат платника податку лише за наявності документів, що засвідчують вартість цих витрат у вигляді транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), у тому числі електронних квитків за наявності посадкового талона та документа про сплату за всіма видами транспорту, в тому числі чартерних рейсів, рахунків, отриманих із готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, в тому числі бронювання місць у місцях проживання, страхових полісів тощо.

Не дозволяється включати до складу витрат на харчування вартість алкогольних напоїв і тютюнових виробів, суми "чайових", за винятком випадків, коли суми таких "чайових" включаються до рахунку згідно із законами країни перебування, а також плату за видовищні заходи.

До складу витрат на відрядження відносяться також витрати, не підтверджені документально, на харчування та фінансування інших власних потреб фізичної особи (добові витрати), понесені у зв'язку з таким відрядженням у межах території України, але не більш як 0,2 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, в розрахунку за кожен календарний день такого відрядження, а для відряджень за кордон - не вище 0,75 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, в розрахунку за кожен календарний день такого відрядження.

Будь-які витрати на відрядження можуть бути включені до складу витрат платника податку за наявності документів, що підтверджують зв'язок такого відрядження з діяльністю такого платника податку, зокрема (але не виключно) таких: запрошень сторони, що приймає, діяльність якої збігається з діяльністю платника податку; укладеного договору чи контракту; інших документів, які встановлюють або засвідчують бажання встановити цивільно-правові відносини; документів, що засвідчують участь відрядженої особи в переговорах, конференціях або симпозіумах, інших заходах, які проводяться за тематикою, що збігається з господарською діяльністю платника податку.

Отже, добові, у межах, визначених законодавством, не відносяться до інших чи будь-яких витрат, та підлягають включенню до складу витрат підприємства без наявності підтверджувальних документів щодо витрачених сум. Зазначене виключає віднесення названих сум до складу оподатковуваного доходу робітників, що також підтверджується наступним.

Відповідно до п. 164.1 ст. 164 Податкового кодексу України, базою оподаткування податком на доходи фізичних осіб, є загальний оподатковуваний дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Відповідно до п.п. 165.1.11 п. 165.1 ст. 165 Податкового кодексу України, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються кошти, отримані платником податку на відрядження або під звіт і розраховані, згідно із п. 170.9 ст. 170 цього Кодексу, а також, суми компенсаційних виплат в іноземній валюті, що виплачуються відповідно до закону працівникам дипломатичної служби, направленим у довготермінове відрядження.

Отже, слід дійти висновку, що підстави для донарахування позивачем податкових зобов'язань з податку на доходи найманих працівників відсутні. Виходячи з викладеного, слід також визнати помилковими висновки відповідача стосовно того, що позивачем занижено суму єдиного внеску у розмірі 1014, 22 грн., що нараховується із сум заробітної плати за видами виплат, які включають основу та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необґрунтованості нарахованих штрафних санкцій за рішенням № 0019511703 від 03.10.2013 року та винесеної податкової вимоги № Ю-0019521703 від 03.10.2013 року.

З огляду на вищевикладене, висновок суду першої інстанції по суті заявлених позовних вимог є правомірним, доводи апеляційної скарги відповідача спростовуються дослідженими у справі доказами і не можуть бути підставою для скасування постанови суду від 17 грудня 2014 року, виходячи з чого дане судове рішення необхідно залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.195,196,198,200,205,206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2014 року у справі № 804/18363/14 - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення судового рішення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення судового рішення в повному обсязі.

(Ухвалу складено в повному обсязі 09.12.2015 року.)

Головуючий: Л.П. Туркіна

Суддя: Ю.В. Дурасова

Суддя: О.А. Проценко