Ухвала

від 23.12.2015 по справі 814/2114/14

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 грудня 2015 р.м.ОдесаСправа № 814/2114/14

Категорія: 8.3.1 Головуючий в 1 інстанції: Малих О.В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Золотнікова О.С., Скрипченка В.О.,

при секретарі Кіселик Д.С.,

за участю представника позивача Гіневську-Фареник М.О. та представника відповідача Волько А.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Очаківської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2014 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Єднання до Очаківської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Миколаївській області про визнання протиправним наказу, акту перевірки та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

21.07.2014р. ТОВ Єднання звернулося до Миколаївського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Очаківської ОДПІ ГУ Міндоходів у Миколаївській області (Березанське відділення), в якому просило суд:

- визнати нечинним наказ №254 від 10.12.20213 р. та акт перевірки №103/22/31050444 від 24.12.2013 року Очаківської ОДПІ ГУ Міндоходів у Миколаївській області;

- скасувати податкові повідомлення-рішення від 20.01.2014 р.: №0000030, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем у розмірі 20 010 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 10 005 грн. та №0000040, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ за основним платежем у розмірі 17 400 грн. та за штрафними (фінансовими ) санкціями у розмірі 8 700 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що при незаконному проведенні перевірки відповідач дійшов необґрунтованого висновку про порушення позивачем вимог чинного законодавства, а тому, винесені за результатами цієї перевірки податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2014 року адміністративний позов ТОВ Єднання задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 20.01.2014 року №0000030 та №0000040. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, представник Очаківської ОДПІ ГУ Міндоходів у Миколаївській області 26.01.2015р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 22.09.2014 року та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю - доповідача, виступи представників сторін та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

В грудні 2013 року працівниками ОДПІ було проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ Єднання з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів (обов'язкових платежів ) до бюджет, державних цільових фондів та дотримання вимог іншого законодавства при проведенні взаємовідносин з ТОВ Системактив-Буд за період з 01.07.2011 року по 30.09.2011 року.

За результатами вказаної перевірки складено акт №103/22/31050444 від 24.12.2013 року, яким встановлено порушення підприємством позивача вимог п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198, п.200.1, п.201.4, п.201.6, п.201.10 ст.200 ПК України, в результаті чого ТОВ Єднання занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 17 400 грн., в т.ч. за липень 2011 року в сумі 17 400 грн. та приписів п.п.138.1 п.138.1, п.138.2 п.138.5, п.138.8, п.п.138.8.1 п.138.8, п.138.10 ст.138, п.146.12 ст.146 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 20 010 грн., у т.ч. за ІІІ квартал 2011 року - 20010 грн.

На підставі цього акту перевірки уповноваженою особою відповідача прийнято податкові повідомлення-рішення від 20.01.2014 року: №0000030, відповідно до якого ТОВ Єднання збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 20 010 грн. та нараховані штрафні санкції у розмірі 10 005 грн.; №0000040, відповідно до якого ТОВ Єднання збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 17 400 грн. та нараховані штрафні санкції у розмірі 8 700 грн.

Не погоджуючись із вищезазначеними діями та рішеннями податкового органу, позивач оскаржив їх до суду.

Вирішуючи справу по суті та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з часткової обґрунтованості та доведеності позовних вимог та, відповідно з неправомірності спірних податкових повідомлень-рішень відповідача.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

А згідно із ст.67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку та розмірах, встановлених законом.

Відповідно до приписів п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20 ПК України, органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім НБУ) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Положеннями ж п.75.1 ст.75 ПК України , в свою чергу, передбачено, що органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні ) та фактичні перевірки.

У відповідності до приписів п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75 ПК України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.

Про проведення документальної позапланової перевірки керівник контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

При цьому, право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки (п.78.4 ст.78 ПКУ).

Так, як вбачається з матеріалів справи, 10.12.2013 року керівник ОДПІ прийняв спірний наказ №254 про проведення документальної невиїзної перевірки ТОВ Єднання , підставами для проведення якої було визначено п.п.78.1.1. п.178.1 ст.178 ПК України.

У відповідності до вимог п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 ПК України, документальна позапланова перевірка здійснюється, зокрема, за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються можливі порушення цим платником податків податкового, валютного та іншого законодавства протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Відповідно до листа №23/01-06 від 19.12.2013 року, позивач, розглянувши повідомлення проведення невиїзної перевірки №66 від 10.12.2013 року, надав Очаківській ОДПІ на перевірку документи, що підтверджують господарську діяльність та договірні відносини з його контрагентом.

При чому, суд зазначає, що з правового змісту та системного аналізу п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 ПК України вбачається, що перелік наведених обставин, які надають право для проведення перевірки, не є обов'язковими та сукупними. Кожна окрема обставина, яка перелічена в зазначеній нормі, є самостійною, а тому вважати, що внаслідок виконання обов'язку по наданню документів на запит виключає можливість у проведенні перевірці, є помилковим.

Таким чином, суд вважає, що навіть за умови того, що позивач надав відповідачу відповідь на запит у його повідомлення № 66 від 10.12.2013 року, відповідач, порахувавши ці документи недостатніми, мав право на призначення перевірки підприємства позивача. До того ж, як встановлено по справі, позивач фактично допустив перевіряючих до проведення спірної перевірки.

Слід зазначити, що аналогічної правової позиції з цього питання дотримується і ВАС України, зокрема, в своїй ухвалі від 27.02.2013р. по справі К/9991/52918/12.

Що ж стосується п/вимог позивача щодо визнання нечинним та скасування Акту перевірки №103/22/31050444 від 24.12.2013 року, то судова колегія,в свою чергу, вважає за необхідне зазначає наступне.

Так, як визначено ст.86 п.86.1 ПК України, результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок ) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності).

Відповідно до п.3 абз.2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затв. наказом ДПА України 22.12.2010р. №984, зареєстрованого в МЮУ 12.01.2011р. за №34/18772 ), акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Таким чином, акт перевірки за своєю юридичною природою є документом, який лише тільки фіксує сам факт проведення перевірки та документально оформлює її результати. Такий акт сам по собі, без прийнятого на його підставі рішення податкового органу про нарахування податків та/або штрафів, не створює для платника податків обов'язків, а тому не може бути предметом судового розгляду - в даному спорі, суд, надаючи оцінку спірним рішенням ДПІ, надає оцінку і тим обставинам, які зафіксовані в акті перевірки.

Ці доводи суду підтверджуються і правовою позицією Верховного Суду України, висловленій, зокрема у своїй постанові від 10.09.2013р. у справі № 21-237а13.

У зв'язку із викладеним, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції вважає, що відсутні будь-які законні підстави для задоволення і цієї вимоги позивача щодо скасування акту перевірки.

Стосовно ж інших позовних вимог позивача про скасування спірних податкових повідомлень-рішень, судова колегія зазначає наступне.

Так, згідно з п.44.1 ст.44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Також, статтею 1 Закону України від 16.07.1999р. №996-ХІV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у т.ч. договори, накладні, рахунки, акти тощо ) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції та за наявності всіх реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відповідно до ст.1 цього ж Закону №996-ХІV, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною і обов'язковою ознакою господарської операції є реальна зміна майнового стану платника податків, що також відповідає і кореспондує з нормами ПК.

Статтею 9 вказаного вище Закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.138.2 ст.138 ПКУ, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК україни, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до вимог п.п."а" п.198.1 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у т.ч. в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг.

Згідно з п.198.3 ст.198 ПКУ, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у т.ч. при їх імпорті ) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням ) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи ), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

У відповідності до п.198.1 ст.198 ПК україни, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у т.ч. в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення ) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у т.ч. у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності );

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п.198.2 ст.198 ПКУ, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 200.1 ст.200 ПК України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. Податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов'язань продавця (п.201.4 ст.201 ПКУ).

У відповідності до п.201.10 ст.201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Так, судовою колегією з матеріалів справи встановлено, що 01.06.2011 року між підприємством позивача та ТОВ Системактив-Буд було укладено договір підряду на виконання ремонтних робіт в окремих будівлях належного позивачу пансіонату Вікторія вартістю 104 000 грн. (в т.ч. ПДВ - 17400 грн.).

На підтвердження фактичного виконання цих робіт позивачем було надано до перевірки та до суду 1-ї інстанції акт прийняття виконаних робіт ф.№КБ-2 від 28.07.2011 року на загальну суму 104000 грн.; довідку про вартість виконаних будівельних робіт ф. КБ-3; локальну смету ф.№4; належним чином оформлену податкову накладну №2801 від 28.07.2011 року на суму 104000 грн. (в т.ч. ПДВ - 17400 грн.) та банківські платіжні доручення.

Слід звернути увагу на те, що будь-яких зауважень до податкової накладної та інших первинних документів відповідачем при перевірці зроблено не було.

Уважно дослідивши надані позивачем первинні документи, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, вважає, що останні оформлені належним чином та повністю відповідають всім вимогами ст.201 ПК України, Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України , вимогам наказу Міненергобуду України від 04.12.2009р. №554 Про затвердження типових форм первинних документів з обліку в будівництві .

Крім того, по справі також встановлено, що позивач належним чином відобразив ці господарські операції з Системактив-Буд своєму податковому і бухгалтерському обліку та відніс фактично сплачені ним суми ПДВ і вартості робіт відповідно до свого податкового кредиту та валових витрат.

Таким чином, судами обох інстанцій беззаперечно встановлено, що підприємством позивача та його контрагентом, в даному випадку, було виконано всі зобов'язання та умови договорів підряду, які, в свою чергу, до цього часу недійсними або фіктивними в судовому порядку не визнані, а відтак, останні, в силу ст.204 ЦК України, є правомірними.

Що ж стосується посилань податкового органу, в обгрунтування своїх висновків про безтоварний (фіктивний) характер господарських відносин з ТОВ Системактив-Буд , на акт ДПІ у Печерському районі м.Києва №1599/22-2/37264189 від 30.05.2012р. Про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ Системактив-Буд (код ЄДРПОУ 37264189) з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 30.05.2012 року , то судова колегія таку позицію відповідача вважає помилковою та безпідставною, з огляду на наступне.

Так, на думку суду 2-ї інстанції, вказаний вище акт перевірки контрагента позивача взагалі не є належним доказом в підтвердження доводів податкового органу про нереальність виконання господарських операцій між контрагентом та позивачем.

Відсутність же контрагента позивача за юридичною адресою станом на момент перевірки (звірки) також, в свою чергу, не є належним доказом правомірності висновків відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства по операціям за угодами із вказаним контрагентом у момент їх укладення та виконання.

Як вбачається з приписів діючого законодавства, належним доказом відсутності підприємства за місцезнаходженням є наявність запису в Єдиному державному реєстрі фізичних осіб - підприємців та юридичних осіб. Разом з тим, відповідного витягу з цього Реєстру з наявністю такого запису на момент укладення і виконання вказаних угод податковим органом не надано. Натомість, в матеріалах справи міститься витяг з ЄДР, який підтверджує, що ТОВ Системактив-Буд як на момент укладення спірної угоди із позивачем, так і на момент її повного виконання, було зареєстровано в цьому Реєстрі, а також було платником ПДВ (свідоцтво від 30.12.2010р .), т.б. мало право на виписку податкових накладних.

Також, ще слід вказати й про те, що на жодну зі сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності установчих документів контрагента та дотримання ним вимог податкового і іншого законодавства, у тому числі щодо фактичного перебування за юридичною адресою.

Чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит з фактичним знаходженням підприємства-постачальника за юридичною адресою та у залежність від стану податкового обліку його контрагента, а також від того, за рахунок яких саме ресурсів (власних або залучених ) здійснюється поставка товарів або виконуються роботи постачальником. Посилання ж ДПІ на відсутність у контрагента позивача об'єктивної можливості для виконання підрядних (будівельних) робіт в силу відсутності основних засобів та робочого персоналу також не можна розцінювати як достатній доказ фіктивності спірних операцій, оскільки укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання робіт.

До того ж, при цьому, необхідно звернути увагу й на той факт, що надані ТОВ Системактив-Буд , як підрядником, підприємству позивача (т.б. замовнику ) послуги з виконання будівельних (ремонтних) робіт повністю відповідають основним видам діяльності за КВЕД як позивача, так і даного контрагента, який, в свою чергу, на момент спірних відносин мав відповідну ліцензію (серія АІ №1573548 від 25.02.2011р., строк дії: з 22.02.2011р. по 22.02.2014р. ) на виконання будівельних робіт.

За таких обставин, висновок податкового органу про безтоварний характер спірних операцій по виконанню підрядних робіт ґрунтується лише на припущеннях та на неправильній юридичній оцінці обставин справи.

Також критично розцінює судова колегія і доводи відповідача про отримання платником (т.б. позивачем ) необґрунтованої податкової вигоди, які, в свою чергу, повинні грунтуватися на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, що виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Так, необхідними умовами для визнання угоди нікчемною в силу вимог ст.228 ЦК України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків. Разом з тим, жодних доказів наявності у сторін спірних угод узгодженого умислу на вчинення дій у порушення податкового законодавства або на безпідставне отримання податкової вигоди, відповідачем не надано.

Крім того, при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України, має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією із сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Проте, як встановлено з матеріалів справи, кримінальне провадження відносно службових осіб ТОВ Єднання взагалі не порушувалося, а відносно засновників ТОВ Системактив-Буд кримінальна справа ще знаходиться на розгляді у Соснівському районному суді м.Черкаси (т.б вироку суду, як на час винесення спірних рішень, так і на даний час ще не має ).

І на останнє, судова колегія приймає до уваги та ще раз вважає за необхідне наголосити на тому, що згідно з вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст.204 ЦК України ), а відповідно до ст.61 Конституції України, юридична відповідальність особи має виключно індивідуальний характер. Тобто, якщо контрагент позивача або його контрагенти у 2-й чи 3-й ланках ланцюга , не виконали своїх податкових зобов'язань, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

При чому, слід зазначити, що вищенаведені висновки узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії та практикою Європейського Суду з прав людини.

До того ж, ще слід зазначити й про те, що відповідно до приписів ст.ст.11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

А відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.200 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову окружного суду - без змін.

Керуючись ст.ст.195,196,198,200,205,206,254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Очаківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області - залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2014 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Ю.В. Осіпов

Судді: О.С. Золотніков

В.О. Скрипченко