Рішення

від 16.06.2015 по справі 920/750/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

16.06.2015 Справа № 920/750/15

за позовом : Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-промислове

об'єднання Техногарант» , м. Суми;

до відповідача : Комунального підприємства «Сумижитло» Сумської міської ради,

м. Суми;

про стягнення 796 219 грн. 50 коп.

СУДДЯ ДЖЕПА Ю.А.

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність № 1561 від 15.06.2015 р.)

ОСОБА_2 (довіреність № 0751 від 07.05.2015 р.);

від відповідача: ОСОБА_3 (довіреність № 9 від 03.06.2015 р.);

При секретарі судового засідання Куриленко О.В.

Суть спору: позивач просить суд стягнути з відповідача 796 219 грн. 50 коп. заборгованості, з яких: 500 000 грн. 00 коп. основного боргу, відповідно до укладеного між сторонами договору підряду № 548 від 02.07.2014 р.; 194 121 грн. 57 коп. інфляційних втрат, 8 051 грн. 85 коп. 3% річних, 94 046 грн. 08 коп. пені, а також судові витрати, пов'язані з розглядом справи.

Представник позивача в судовому засіданні повністю підтримав позовні вимоги.

Представником позивача в судове засідання надано заяву про забезпечення позову. Разом з цим, подано уточнення до цієї заяви. Дані заяви відповідають вимогам ст. ст. 22, 67 Господарського процесуального кодексу України та прийняті судом до розгляду. Також представником позивача надано в судове засідання акт звірки взаємних розрахунків, який судом приєднаний до матеріалів справи.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував щодо задоволення позову та заяви про забезпечення позову.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для підготовки до судових засідань в даній справі та для подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності судового процесу, вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку та встановлений ст. 69 Господарського процесуального кодексу України строк розгляду справи, суд вважає, що сторонам створені всі належні умови та є підстави для розгляду справи по суті за наявними матеріалами відповідно до вимог ст. 75 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, суд встановив:

Відповідно до договору підряду № 548 від 02.07.2014 р., укладеного між позивачем та відповідачем, підрядник (позивач) приймає на себе зобов'язання на власний ризик підготувати Об'єкт та забезпечити виконання ремонтно-будівельних робіт за завданням Замовника (відповідача), а замовник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених в цьому договорі, прийняти і оплатити в межах встановленого тарифу якісно та належно виконану роботу.

Відповідно до п. 1.2 Договору щомісячно або в інший термін по мірі необхідності замовник може надавати підряднику план робіт та/або завдання на виконання робіт, про що укладається Додаткова угода із зазначенням адреси Об'єкта, виду робіт, їх обсягів та орієнтовної вартості, яка є невід'ємною частиною Договору.

Пунктом 2.1 Договору передбачено, що загальна вартість робіт за цим договором складається з сукупності окремо визначених у відповідних Додаткових угодах вартостей виконаних ремонтно-будівельних робіт, відображених в актах приймання виконаних робіт за типовою формою № КБ-2в.

Позивач зазначає, що Додатковою угодою № 1 від 02.07.2014 р. до Договору сторони визначили конкретний вид, обсяг робіт та їх вартість.

Абзацом 3 пункту 2 додаткової угоди передбачено, що ОСОБА_1 виконаних робіт складаються відповідно до обсягів фактично виконаних робіт, у яких визначається остаточна ціна Договору.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що по фактично виконаним роботам підрядник (позивач) складає та надає замовнику (відповідачу) для перевірки та підписання наступні документи: акт приймання виконаних будівельних робіт за типовою формою КБ-2в; довідка про вартість виконаних будівельних робіт за типовою формою КБ-3.

Згідно п. 4.1 договору, розрахунок за фактично виконані роботи замовник (відповідач) здійснює протягом 30 календарних днів з моменту підписання акту приймання виконаних будівельних робіт за типовою формою КБ-2в, довідки про вартість виконаних будівельних робіт за типовою формою КБ-3 та розрахунку.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилається на те, що на виконання умов договору та додаткової угоди позивач протягом 2014 року здійснював ремонтно-будівельні роботи, по мірі виконання яких у серпні, вересні, жовтні та грудні 2014 р. були складені та підписані акти за формою КБ-2в, довідки за формою КБ-3 та розрахунки, копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Позивач в позовній заяві зазначає, що ним було виконано робіт та підписано документів на підтвердження їх виконання на загальну вартість 720 107 грн. 55 коп., проте відповідач, порушуючи умови договору, оплату здійснював невчасно і не в повному обсязі. Так, протягом 2014 і в 2015 р. відповідач сплатив позивачу 220 107 грн. 55 коп., що підтверджується матеріалами справи.

В судове засідання представником позивача був наданий акт звірки взаємних розрахунків, згідно якого відповідач визнав борг в розмірі 500 000 грн. 00 коп., що підтверджується підписами посадових осіб та скріплений печатками підприємств.

Таким чином, на момент звернення позивача з позовною заявою відповідач має заборгованість перед позивачем у розмірі 500 000 грн. 00 коп.

Окрім цього, позивач зазначає, що відповідачем не заявлено жодних претензій стосовно якості виконаних робіт або прострочення строку здачі виконаних робіт ні на момент їх прийняття, ні на момент подання даного позову.

Відповідно до частини четвертої статті 882 ЦК України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами.

Отже, відповідно до норм чинного законодавства обов'язок прийняти виконані роботи, а у випадку виявлення недоліків робіт негайно про них заявити законом покладений саме на замовника.

Зазначене відповідає правовій позиції, викладеній в п. 6 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 18.02.2013 р. № 01-06/374/2013 Про практику вирішення спорів, пов'язаних із виконанням договорів підряду .

Згідно з ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України, згідно з якою, Замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи, за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк.

Частиною першою ст. 853 Цивільного кодексу України, передбачено, що замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд вважає вимоги позивача правомірними, обґрунтованими й такими, що підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Частина 1 ст. 509 Цивільного кодексу України встановлює, що зобоввЂ�язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобоввЂ�язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обоввЂ�язку.

З наведеною нормою кореспондується і ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, згідно із якою господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобоввЂ�язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобоввЂ�язання (неналежне виконання).

Правові наслідки порушення зобоввЂ�язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобоввЂ�язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідачем доказів сплати 500 000 грн. 00 коп. основного боргу та аргументованих заперечень проти вимог позивача не подано, тому суд вважає, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

В обґрунтування позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені позивач зазначає, що відповідачем в порушення умов договору не було проведено розрахунків за виконані роботи.

Згідно пункту 6.3 Договору передбачено, що за порушення сторонами строків виконання їхніх зобов'язань за цим договором, винна сторона виплачує іншій пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день затримки від суми не наданих або неоплачених послуг.

Тому, позивачем заявлені вимоги по стягненню пені в розмірі 94 046 грн. 08 коп.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Приписами статті 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, не виконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Суд вважає за необхідне застосувати у даному випадку приписи ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частина 6 статті 232 Господарського Кодексу України встановлює, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» № 2921-ІІІ від 10.01.2002 р., розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги стосовно стягнення 94 046 грн. 08 коп. пені є правомірними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім того, за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по вищевказаному договору позивач просить стягнути з відповідача 194 121 грн. 57 коп. інфляційних втрат та 8 051 грн. 85 коп. 3% річних.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання .

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимоги кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором, або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги стосовно стягнення 3% річних та інфляційних втрат є обґрунтованими та підлягають задоволенню на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони, також якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору. Враховуючи, що відповідач порушив умови договірних зобов'язань, з нього на користь позивача підлягають стягненню 17 751 грн. 39 коп. ( 15 924 грн. 39 коп. за подання позову та 1 827 грн. 00 коп. за подання заяви про забезпечення позову) в рахунок відшкодування витрат останнього зі сплати судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 526, 549, 610, 625, 837, 883 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Комунального підприємства «Сумижитло» Сумської міської ради (40030, м. Суми, вул. Горького, 21; код 37654796) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-промислове об'єднання Техногарант» (40022, м. Суми, вул. Тополянська, буд. 18; код 39268392) 500 000 грн. 00 коп . основного боргу, 94 046 грн. 08 коп. пені, 194 121 грн. 57 коп. інфляційних втрат, 8 051 грн. 85 коп. 3% річних, 17 751 грн. 39 коп. відшкодування витрат зі сплати судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили

Повне рішення складено 17.06.2014 р.

СУДДЯ Ю.А. ДЖЕПА