Постанова

від 10.04.2007 по справі 30/355-06

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

30/355-06

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

10 квітня 2007 р.                                                                                   № 30/355-06  

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

В. Овечкін  –головуючого,

Є. ЧерновВ. Цвігун

за участю представників:

- позивачаСеменко Ю.С. –генеральний директор.Коба О.В. –(дор. № 1 від 15.01.2007)Борис І.Д. –(дор. № 8 від 20.02.2007)

- відповідачаПоловко О.М. –(дор. від 01.11.2006)

розглянув касаційну скаргуТОВ "Ігротех"

на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 13 лютого 2007 року

у справі№ 30/355-06 господарського суду Дніпропетровської області

за позовомТОВ з іноземними інвестиціями "Чемпіонер"

доТОВ "Ігротех"

провизнання недійсним пунктів договорів

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 11.12.2006 (суддя: Н.Євстигнеєва) позов про визнання недійсними пунктів договорів про надання безвідсоткової фінансової допомоги задоволені частково.

Рішення суду мотивовано приписами ст. 207 Господарського кодексу України недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб та тими обставинами, що передбачена договорами санкція для позикодавця сплатити позичальнику штраф у розмірі 50% від суми позики в разі дострокової вимоги про повернення коштів є неспіврозмірною з санкцією, встановленою для позичальника, який  відповідає перед позикодавцем у вигляді  пені у розмірі 0,01% від неповернутої суми за кожен день прострочення повернення позики, що порушує права та інтереси позикодавця.

Постановою  Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.02.2007 (судді: І.Науменко, Л.Білецька, О.Голяшкін) рішення господарського суду залишено без змін з аналогічних мотивів та підстав.

Відповідач просить в касаційній скарзі рішення суду та апеляційну постанову скасувати з підстав порушення господарськими судами норм матеріального права.

Скаржник вважає, що господарськими судами невірно застосовано      ст. 207 ГК України, оскільки зазначена норма стосується саме захисту прав позичальника яким є відповідач, а не позивача як позикодавця; ст. 627 ЦК України якою встановлено свободу договору, ст. 629 ЦК України якою передбачено обов'язковість виконання договору; не враховано факт визнання спірних договорів дійсними у іншій справі.

Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні дослідив матеріали справи, доводи касаційної скарги, відзиву, заслухавши пояснення представників сторін, вважає, що скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено господарськими судами між сторонами було укладено договір № 5 (поворотної фінансової допомоги) від 21.06.2005 та № 6 від 23.06.2005.

Відповідно до п. 8.3 договорів якщо кредитор вимагає дострокового повернення позики, то він зобов'язаний сплатити позичальнику штраф у розмірі 50% від суми позики.  

Визнаючи зазначений пункт договорів недійсними, господарські суди разом з тим не звернули увагу на таке.  

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до частини першої ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою статті 203 цього Кодексу.

Для визнання недійсним оспорюваних умов договору необхідним є доведення, яким вимогам закону не відповідає така умова, з врахуванням наступного.

Ст. 3 Цивільного кодексу України серед загальних засад цивільного законодавства визнає свободу договору.

Згідно ст.6 цього Кодексу сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Сторони в договорі можуть  відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або суті відносин між сторонами.

Відповідно до частини другої ст. 551 ЦК України розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

Із змісту наведених правових норм вбачається, що сторони вправі самостійно врегулювати договірні відносини на обраних та погоджених ними умовах, зокрема, й у спосіб, обраний в даному випадку, враховуючи водночас обмеження, встановлені законом.  

Судовими інстанціями при розгляді спору щодо недійсності пункту договору в основу судових рішень покладено приписи частини другої ст. 207 Господарського кодексу України, що не може бути підставою для визнання пункту правочину  недійсним за таких обставин.

За змістом частини другої ст. 207 ГК України недійсною може бути   визнано також  нікчемну  умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб.

Господарські суди не обґрунтували яким імперативним нормам закону суперечить спірний пункт договору, які норми встановлюють нікчемність, тобто недійсність встановлену законом, оспорюваної умови договору.

Викладене свідчить про те, що постановлені судові рішення неможна визнати законними і обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню частково.

Касаційна інстанція погоджується із висновками господарських судів попередніх інстанцій в частині відмови у визнанні недійсними п. 6.2 спірних договорів і в цій частині рішення та апеляційна постанова підлягають залишенню без зміни.

Виходячи з викладеного, керуючись  ст.ст. 1115, 1117, 1118, 1119, 11111  ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.02.2007 та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.12.2006 у справі № 30/355-06 в частині визнання недійсним пункту 8.3 договору № 5 від 21.06.2005 та п. 8.3 договору № 6 від 23.06.2005 скасувати, в позові в цій частині відмовити.

В решті апеляційну постанову та рішення залишити без зміни.   

Судові витрати по сплаті державного мита, в тому числі за перегляд судових рішень в касаційному порядку, віднести на позивача. Доручити господарському суду Дніпропетровської області видати відповідний наказ.

Головуючий                                                                                             В. Овечкін                              

судді                                                                                                         Є. Чернов

                                                                                                             В. Цвігун