Рішення

від 21.09.2011 по справі 2-2669/11

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

21.09.2011

справа № 2-2669/11

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД

м. МИКОЛАЄВА

54018, м. Миколаїв , вул. Космонавтів, 68-А, тел. 55-95-00

Рішення

Іменем України

21 вересня 2011 року м.Миколаїв

Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі:

головуючого суддіОСОБА_1 при секретаріОСОБА_2

за участю:

позивача ОСОБА_3

представника позивача ОСОБА_4

відповідача ОСОБА_5

представника відповідача ОСОБА_6

третьої особи ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, третьої особи - ОСОБА_7 про виселення з квартири

встановив:

У липні 2011 року позивач звернулася до Ленінського районного суду м.Миколаєва з позовом до відповідача та третьої особи про виселення з квартири. У обґрунтування позову зазначила, що з 13.04.1999 вона та її онук ОСОБА_5 (до зміни прізвища - Подберезняк) є співвласниками квартири № 54 по вул. 12-та Повздовжня, 1-А в м.Миколаєві, яка складається із однієї житлової кімнати.

04.10.2008 ОСОБА_5 зареєстрував шлюб з відповідачем. На момент реєстрації шлюбу подружжя запевнило позивача, що проживатиме на орендованій квартирі або разом з матір'ю відповідача, яка мешкає в квартирі АДРЕСА_1 в.Миколаєві, в якій зареєстрована відповідач. Однак, всупереч домовленості відповідач вселилася без дозволу позивача в квартиру. За час спільного проживання відповідач та під впливом останньої третя особа, створили несприятливі умови для нормального життя: постійно вчиняють сварки, скандали, ображають нецензурними словами, принижують гідність та навмисно спричиняють тілесні ушкодження позивачу, з приводу цього неодноразово проводились перевірки правоохоронним органом. Крім того, проживаючи в квартирі відповідач і третя особа не приймають участь в оплаті комунальних та інших послуг, що пов'язані з утриманням квартири.

У судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали та просили його задовольнити.

Відповідача та третя особа проти позову заперечували.

Заслухавши думку учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Відповідно до частини першої статті 383 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Згідно із вимогами статті 157 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) члени сім'ї власника жилого будинку (квартири) можуть бути виселені у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Частиною першою статті 116 ЖК України встановлено: якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Тобто для застосування норм цієї статті необхідна наявність двох умов: систематичне порушення правил співжиття, а також вжиття заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів.

У пункті 17 постанови Пленум Верховного Суду України від 12.04.1985 №2 Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України роз'яснено, що при вирішенні справ про виселення на підставі статті 116 ЖК України осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Маються на увазі, зокрема, заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення).

Судом встановлено, що позивачу та третій особі, яка є онуком позивача, на праві спільної сумісної власності належить квартира АДРЕСА_2, яка складається із однієї жилої кімнати, площею 13,7 кв.м. Вказані обставини підтверджуються довідкою Комунального підприємства Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації від 20.06.2011 № 5941.

04.10.2008 між відповідачем ОСОБА_5 (дівоче прізвище - Юрина) та третьою особою - ОСОБА_5 зареєстровано шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії 1-ФП № 044481.

Як пояснила позивач в судовому засіданні, на момент реєстрації шлюбу її онук та відповідач запевнили, що проживатимуть окремо або разом з матір'ю відповідача в квартирі АДРЕСА_3. Однак, вказані домовленості порушили і без її згоди вселилися в квартиру, співвласником якої вона є. З початку вселення в квартиру претензій до їх проживання не булу. Однак, із 2009 року онук та відповідач створили неможливі умови для спільного проживання, постійно вчиняють сварки, скандали приводом для яких є різні дрібниці. Постійно принижують гідність позивача та навмисно спричиняють їй тілесні ушкодження, за що неодноразово орган міліції проводив перевірку.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 14.12.2010, 10.01.2011 та 28.02.2011 ОСОБА_3 офіційно зверталася до Ленінського РВ УМВС України в Миколаївській області із заявами в яких просила призвати її онука та відповідача до порядку.

У підтвердження своїх доводів позивач надала суду чотири постанови про відмову у порушенні кримінальної справи, які винесено у період з 21.12.2010 по 21.03.2011. Однак , у жодному з чотирьох випадків відповідача до відповідальності притягнуто не було. Із змісту постанови від 21.12.2010 вбачається, що профілактична бесіда проводилася з ОСОБА_5 про недопущення будь-яких протиправних дій відносно позивача, із постанови від 12.01.2011 вбачається, що пояснення надавалися онуком позивача, відносно якого винесено офіційне попередження про недопущення насилля в сім'ї. У постанові від 03.03.2011 вказано, що офіційне попередження про недопущення насилля в сім'ї винесено відносно онука позивача ОСОБА_5 та безпосередньо ОСОБА_3

І лише з постанови від 21.03.2011 вбачається, що відносно відповідача ОСОБА_5 винесено офіційне попередження про недопущення насилля в сім'ї та проведена бесіда профілактичного характеру.

Крім того, постановами від 01.03.2011 та 21.03.2011 підтверджується, що ОСОБА_3 видавалися направлення на проходження судово-медичного обстеження на предмет встановлення ступеню тяжкості тілесних пошкоджень, але акти судово-медичного обстеження нею працівнику міліції надані не були.

У підтвердження доводів про заподіяння тілесних ушкоджень, позивач надала акт судово-медичного обстеження № 500 від 21.03.2011 в якому судово-медичний експерт зафіксував відсутність будь-яких тілесних ушкоджень на ОСОБА_3

Таким чином, із досліджених постанов про відмову в порушенні кримінальної справи вбачається, що постановою від 03.03.2011 онуку позивача та безпосередньо позивачу було винесено офіційне попередження та проведено профілактичну бесіду. Стосовно відповідача офіційне попередження винесено лише постановою від 21.03.2011.

Щодо заподіяння позивачу тілесних ушкоджень то дані обставини в ході судового розгляду справи не підтвердилися, за винятком застосування незначної фізичної сили до позивача зі сторони її онука.

Із встановлених судом обставин, наданих сторонами і третьою особою пояснень, а також пояснень допитаних в судовому засіданні свідків, вбачається, що відносини, які склалися між ними, виникли внаслідок їх негативного відношення один до одного, в т.ч. через неповагу відповідача і третьої особи до позивача, яка є особою похилого віку.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 пояснили, що про відносини, які склалися між онуком позивача і його дружиною, з однієї сторони, та позивачем, з другої сторони, відомо зі слів ОСОБА_3, безпосередніми свідками сварок не були. Із онуком позивача неодноразово вели розмову про нормальне спільне проживання у квартирі, площа якої є незначною для проживання трьох осіб, та проявляли повагу до позивача.

Щодо доводів позивача про те, що відповідач зареєстрована за іншою адресою і могла проживати разом з матір'ю, суд їх не приймає до уваги, оскільки квартира АДРЕСА_3, не зареєстрована за ОСОБА_5, що підтверджується довідкою Комунального підприємства Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації від 14.07.2011 № 6377. Крім, того, як пояснили відповідач та третя особа її мати є онкохворою та потребує постійного догляду, який здійснює її чоловік, що позивач не оспорювала.

Також, суд звертає увагу на пункт 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 № 9 Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя в якому роз'яснено, що наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

Таким чином, повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, дослідивши надані сторонами докази, вислухавши пояснення сторін у справі та свідків, а також враховуючи те, що позивачем не доведено факту систематичного порушення відповідачем правил співжиття, її триваючої антигромадської поведінки, а також систематичного вжиття до неї заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову через його передчасність.

Одночасно, суд звертає увагу сторін на те, що вони є співвласниками квартири, а тому зобов'язанні поважати один одного і не допускати протиправних дій відносно один одного, в тому числі порушення правил співжиття та ухилення від обов'язку з утримання квартири.

Керуючись статтями 10, 11, 60, 62, 88, 212 - 214 ЦПК України, суд -

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_5, третьої особи - ОСОБА_7 про виселення з квартири - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Апеляційного суду Миколаївської області через Ленінський районний суд м. Миколаєва протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя І.В.Коваленко