Ухвала

від 13.01.2016 по справі 825/3385/15-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 825/3385/15-а Головуючий у 1-й інстанції: Бородавкіна С.В. Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

13 січня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В.,

при секретарі: Бродацькій І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Прилуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.11.2015 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Прилуцький нафтоналив до Прилуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

ТОВ Прилуцький нафтоналив звернулися до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Прилуцької ОДПІ ГУ ДФС у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21.09.2015 року № 0000902201/301, № 0000892201/302, № 0000872201/303, № 0000862201/304, № 0000882201/305.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.11.2015 року позов задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Прилуцька ОДПІ ГУ ДФС у Чернігівській області подали апеляційну скаргу про скасування незаконної, на їх думку, постанови суду першої інстанції та постановлення нової про відмову в задоволенні позову повністю. При цьому посилаються на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову. Апеляційна інстанція повністю підтримує таку правову позицію, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що відповідно до плану-графіка на II квартал 2015 року, було проведено планову виїзну перевірку ТОВ Прилуцький нафтоналив з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства та правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.04.2012 року по 31.12.2014 року, за результатами якої складено акт від 08.09.2015 № 397/22-31758032.

Перевіркою встановлено порушення позивачем:

п.п. 138.1.1, п.138.1, п. 138.2, п. 138.8 ст. 138 ПК України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток в сумі 3637291,00 грн.;

п. 57.1 ст. 57 та п. 2 підрозділу 4 розділу XX Перехідних положень ПК України та Наказу Міністерства Фінансів України Про затвердження форми Податкової декларації з податку на прибуток підприємства № 1213 від 28.09.2011, в результаті чого занижено значення рядка 34 Авансовий внесок, що підлягає сплаті щомісяця у березні-грудні 2015 року та січні-лютому 2016 року по Декларації з податку на прибуток за 2014 рік в сумі 38424,00 грн.;

п. 198.1, п. 198.2, п. 108.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, внаслідок чого ТОВ Прилуцький нафтоналив занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті на загальну суму 2993995,00 грн.;

п.п. 39.2.1.2, п.п. 39.2.1.3, п.п. 39.2.1.4, п.п. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 АК України, в частині не включення за звітний період 2014 року ТОВ Прилуцький нафтоналив контрольованих операцій з AO GFF AG (Швейцарія) на загальну суму 74955010,17 грн.

Подана позивачем скарга на вказаний акт перевірки була залишена без задоволення, а акт - без змін.

Зазначені обставини слугували підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень від 21.09.2015 року:

№ 0000902201/301, яким позивачу нараховано адміністративні штрафи та інші санкції в сум 365400,00 грн.;

№ 0000892201/302, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з авансових внесків з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 278180,00 грн. (230544,00 грн. - за основним платежем та 57636,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями);

№ 0000872201/303, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 3742493,75 грн. (в т.ч. основний платіж - 2993995,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 748498,75 грн.);

№ 0000862201/304, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 4546613,75 грн. (в т.ч. основного платежу - 3637291,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 909322,75 грн.);

№ 0000882201/305, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 592047,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкцій в сумі 148011,75 грн.

Свої доводи щодо законності спірних рішень апелянт обґрунтовує нереальністю господарських відносин позивача з його контрагентами. Проте, апеляційна інстанція підтримує позицію суду першої інстанції, що вказані твердження апелянта не ґрунтуються на приписах чинного законодавства та є помилковими, з огляду на слідуюче.

Так, у перевіряємий період позивач мав господарські відносини з ТОВ Росукренергохолдинг , ТОВ Укртрансоіл - 2009 , ПП Терстар , ТОВ Тергас та нерезидентом AO GFF AG (Швейцарія). Зокрема:

1) між ТОВ Прилуцький нафто налив (покупець) та ТОВ Росукренергохолдинг (постачальник) було укладено договір поставки нафтопродуктів від 17.06.2013 року № 417-04, підписаний повноважними представниками та скріплений печатками товариств (а.с. 119-123 Т.1).

Відповідно до умов даного договору поставка товару здійснюються на умовах, згідно умов визначених міжнародними правилами інтерпретації комерційних термінів ІНКОТЕРМС у редакції 2010 року, в частині, що не суперечить умовам даного договору і додаткам до нього, впродовж строку їх чинності на території України, а саме: ЕХІ - нафтобаза, вказана у відповідному додатку до даного договору; СРТ - станція або пункт призначення, вказані у відповідному додатку до даного договору; АР - поставка в місці призначення, вказане у відповідному додатку до даного договору. (п. 3.3 Договору). Відвантаження товару в місці завантаження, здійснюється силами та засобами постачальника (п. 3.4 Договору).

Згідно умов цього договору покупець отримує товар згідно товаросупровідних документів, а саме на підставі видаткових накладних, та/або актів приймання - передачі , які підписуються повноважними представниками сторін. Покупець, на момент отримання товару, зобов'язаний забезпечити свого представника відповідною довіреністю на отримання товару (п. 3.7 Договору).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що факт передачі придбаного мазуту від постачальника до покупця підтверджено видатковими, товарно-транспортним накладними, подорожніми листами вантажного автомобіля, актами зважування. Крім того, на суму податкових зобов'язань ТОВ Росукренергохолдинг було виписано позивачу податкові накладні (а.с. 138-147 Т.1).Розрахунок за придбаний товар здійснювався відповідно до наданих рахунків-фактур (а.с. 125, 129, 133, 167, 173, 179, 180, 185, 191, 194, 200, 205 Т.1).

Позивачем в повному обсязі, у безготівковій формі, оплачено придбаний мазут, що підтверджується банківськими виписками (а.с. 208-220 Т.1).

Факт надходження придбаного позивачем товару до ТОВ Прилуцький нафто налив підтверджується актами приймання нафтопродуктів по кількості (а.с. 148, 150, 152, 154, 156, 158, 160, 162, 164 Т.1). Поставка придбаного мазуту відбувалась і залізницею. Листом, направленим позивачем на адресу ТОВ Росукренергохолдинг , контрагента було проінформовано, що ТОВ Прилуцький нафто налив має можливість прийняти мазут М-100 в двох залізничних цистернах, та вказано реквізити місця отримання (а.с. 189 Т.1).

Апеляційною інстанцією також встановлено, що виробником мазуту, який перевозився автотранспортом, є ТОВ Росукренергохолдінг , а який перевозився залізничним транспортом, - ТОВ НАФТЕК . Дані підприємства видали позивачу паспорти та сертифікати відповідності на мазут паливний 100 сірчистий (а.с. 127, 131, 135, 175, 207, 182-183, 187-188 Т.1).

З огляду на викладене доводи апелянта щодо не зазначення ТОВ Росукренергохолдінг відправником товару, який перевозився залізничним транспортом, не можуть бути прийняті до уваги в якості підтвердження відсутності факту поставки товару.

Помилковість таких доводів апелянта може бути зумовлена тим, що для транспортування товару залізничною дорогою відправник товару повинен бути акредитований у регіональних відділеннях Укрзалізниці . В зв'язку з тим, що ТОВ Росукренергохолдінг не має такої акредитації то відправлення товару здійснював виробник мазуту, а саме ТОВ НАФТЕК , який має таку акредитацію.

Крім того, ТОВ НАФТЕК видали позивачу відповідні паспорти та сертифікати відповідності на мазут паливний 100 сірчистий, які належним чином були оформлені та надані перевіряючим в ході перевірки. В зв'язку з тим, що ТОВ Росукренергохолдінг є виробником мазуту, який був предметом договору між позивачем та ТОВ Росукренергохолдінг то вони і видавали паспорти якості на мазут, в яких чітко прописаний виробник мазуту, назва продукту, дата виробництва, місце виробництва, дата видачі паспорта, кому виданий паспорт, відповідно до яких протоколі випробувань чи ДП УКР НДІНП МАСМА чи лабораторії ТОВ НАФТОЗБУТ отримані показники мазуту згідно ГОСТів.

При цьому, позивача листами від ТОВ Росукренергохолдінг (від 28.06.2013 № 52/13) та ТОВ НАФТЕК (від 09.07.2013 № 91) повідомлено, що мазут, в залізничних цистернах є власністю контрагента позивача (а.с. 190, 192 Т.1). Дані обставини підтверджуються залізничними накладними (а.с. 181, 186 Т.1).

2) між позивачем (покупець) та ТОВ УкрТрансОіл-2009 (постачальник) було укладено договір поставки нафтопродуктів від 06.11.2013 року № 06/11/13, підписаний повноважними представниками товариств та скріплений печатками (а.с. 221-225 Т.1). Умови цього договору, аналогічні вище згаданим.

Факт передачі придбаного мазуту від постачальника до покупця підтверджується видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, подорожніми листами, актами зважування, наявними в матеріалах справи.

На суму податкових зобов'язань ТОВ УкрТрансОіл-2009 виписано позивачу податкові накладні (а.с. 167-196 Т.2). Розрахунок за придбаний товар здійснювався відповідно до наданих рахунків на оплату. ТОВ Прилуцький нафтоналив в повному обсязі, у безготівковій формі, оплачено придбаний мазут, що підтверджується банківськими виписками (а.с. 8-54 Т.3).

Крім того, між сторонами було проведено звірку взаєморозрахунків та підтверджено відсутність заборгованості між ними, що підтверджується відповідними актами (а.с. 226-228 Т.1).

Також, на виконання умов договору контрагентом позивача надано паспорти якості на мазут паливний 100 зольний сірчистий (а.с. 5, 18, 49, 160, 161, 162-166 Т.2).

Факт надходження придбаного позивачем товару до ТОВ Прилуцький нафтоналив підтверджується актами приймання нафтопродуктів по кількості (а.с. 198, 200, 202, 205, 206, 208, 211, 212, 214, 216, 218, 220, 222, 224, 226, 228, 230, 232, 234, 236, 238, 240, 242, 244, 246, 248, 250 Т.2; 2, 4, 6 Т.3).

Варто зауважити, що ТОВ УкрТрансОіл-2009 , як і ТОВ Росукренергохолдинг , не забезпечені відповідним транспортом для доставки придбаного у них товару ТОВ Прилуцький нафтоналив , а тому між вказаними вище контрагентами та ФОП ОСОБА_2 були укладені договори на перевезення вантажів:

- від 01.09.2012 року № 11 між ТОВ Росукренергохолдинг (замовник) та ФОП ОСОБА_2 (перевізник) (а.с. 116-118 Т.1);

- від 01.11.2013 року № 16 між ТОВ УкрТрансОіл-2009 (замовник) та ФОП ОСОБА_2 (перевізник) та додаткова угода від 01.11.2013 № 1 (а.с. 34-36, 37 Т.4).

Відповідно до п.п. 3.2.1 вказаних договорів перевізник зобов'язаний виконувати взяті на себе зобов'язання з перевезення вантажів, як самостійно, так і з залученням третіх осіб. В подальшому, між ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 було укладено договори від 01.01.2012 року № 1/01 та від 01.01.2014 року № 2/01, відповідно до яких перевезення товару, придбаного позивачем, здійснювалось також і ФОП ОСОБА_3 (а.с. 32, 33 Т.4).

Обидва перевізники мають дозвіл на внутрішнє перевезення небезпечних вантажів вантажними автомобілями, причепами та напівпричепами, що підтверджується ліцензіями від 21.04.2011 року та строк дії яких необмежений (а.с. 191, 192 Т.4).

Згідно із наданими до суду свідоцтвами про реєстрацію транспортного засобу, підтверджено наявність у перевізників відповідних автомобілів (а.с. 234, 241 Т.1, 86 Т.2). Крім того, автоцистерна, якою здійснювалось перевезення, пройшла перевірку та відповідно до свідоцтва від 03.05.2013 (чинного до 03.04.2014) № 93 РО визнана придатною і допускається до застосування (а.с. 86 Т.2).

Перевезення вантажів здійснювалось водіями - працівниками ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 (ОСОБА_4 та ОСОБА_5.).

Водій ОСОБА_5 є найманим працівником ФОП ОСОБА_2 у якого і отримує заробітну плату, тому саме водій ОСОБА_5 на автомобілі державним номером НОМЕР_1 МАН здійснював поставку мазуту позивачу.

Наведені обставини спростовують апеляційні доводи відповідача щодо невідповідностей товарно-транспортних накладних фактичним обставинам в частині щодо водіїв, які здійснювали перевезення товару. Посилання апелянта на те, що згідно податкового розрахунку, наданого ФОП ОСОБА_2, водій ОСОБА_5 не отримував доходів колегією суддів оцінюються критично, оскільки не мають жодного відношення до суті даного спору та можуть свідчити виключно про недотримання роботодавцем вимог трудового законодавства, проте не вказують на нереальність поставки товару.

Зазначені обставини також підтверджено листами вказаних перевізників, направленими ОУ ДПІ у Чернігівському районі. Зокрема, підтверджено факт надання послуг з перевезення ТОВ Росукренергохолдинг та ТОВ УкрТрансОіл-2009 для доставки мазуту до ТОВ Прилуцький нафто налив (а.с. 189, 190 Т.4).

3) між позивачем (покупець) та ПП Терстар (постачальник) було укладено договір поставки товару від 01.09.2012 року № 0109, підписаний повноважними представниками сторін та скріплений печатками суб'єктів господарської діяльності.

4) між ТОВ Прилуцький нафтоналив (покупець) та ТОВ Тергас (продавець) було укладено договір поставки товару від 01.03.2012 № 0103, підписаний повноважними представниками сторін та скріплений печатками товариств.

Відповідно до умов договорів:

Продавець передає у власність покупцеві, а покупець приймає і оплачує вартість мазуту паливного М-100, мазуту М-40, залишку кубового, нафти сирої, газового конденсату та ін. ПММ (товар) в кількості, згідно додатку до цього договору, виставленого в рахунку-фактурі, видаткових накладних, на умовах цього договору.

Постачальник передає товар по кількості і якості відповідно до видаткової накладної, підписаної уповноваженими представниками сторін.

Товар вважається переданим після підписання сторонами видаткової накладної.

Контрагентами позивача на суму податкових зобов'язань ТОВ Прилуцький нафтоналив було виписано податкові накладні (а.с. 124-143 Т.3, а.с. 247-250 Т.3; 1-4 Т.4).)

На виконання умов договору сторонами було підписано ряд видаткових накладних (а.с. 58, 61, 66, 69, 73, 77, 80, 83, 86, 90, 94, 98, 102, 105, 108, 111, 114, 117, 121 Т.3, а.с. 220, 225, 232, 236, 239, 240, 244 Т.3).

Розрахунок за придбаний товар здійснювався відповідно до наданих рахунків-фактур (а.с. 57, 60, 65, 68, 72, 76, 79, 82, 85, 89, 93, 97, 101, 104, 107, 110, 113, 116, 120 Т.3, а.с. 216, 221, 226, 235, 237, 241, 245 Т.3).

ТОВ Прилуцький нафтоналив в повному обсязі, у безготівковій формі, оплачено придбаний мазут, що підтверджується банківськими виписками (а.с. 144-174 Т.3, а.с. 21-31 Т.4).

Крім того, між сторонами було проведено звірку взаєморозрахунків та підтверджено відсутність заборгованості між ними, що підтверджується відповідними актами (а.с. 175-179 Т.3).

Поставка придбаного товару відбувалась залізницею.

Оскільки для транспортування товару залізничною дорогою відправник товару повинен бути акредитований у регіональних відділеннях Укрзалізниці , а ТОВ Тергас та ТОВ Терстар не мають такої акредитації, то відправлення товару здійснювали інші виробники мазуту, які мають таку акредитацію, що підтверджується відповідними накладними, наявними в матеріалах справи.

На підтвердження якості товару, постачальниками надано позивачу паспорти та сертифікати відповідності на мазут паливний 100 сірчистий (а.с. 218, 219, 224 Т.3, а.с. 63, 64, 71, 75, 88, 92, 96, 100, 119, 123 Т.3).

Факт надходження придбаного позивачем товару до ТОВ Прилуцький нафтоналив підтверджується актами приймання нафтопродуктів по кількості (а.с. 5, 7, 9, 11, 13, 15, 17, 19 Т.4, а.с. 180, 182, 184, 186, 188, 190, 192, 194, 196, 198, 200, 202, 204, 206, 208, 210, 212 Т.3).

Відсутність запису у залізничних накладних, про те, що відправниками товару є ТОВ Тергас та ТОВ Терстар , а не ТОВ Юніоіл або ТОВ НАФТЕК не означає того, що саме ці компанії виступають власниками даного товару. Так, ТОВ Юніоіл та ТОВ Нафтек є виробниками товару , який був проданий ТОВ Тергас та ТОВ Терстар позивачу, та який перевозився залізничним транспортом, відповідно вони являються відправниками, але власником його є ТОВ Тергас .

Позивачем в ході перевірки були надані належним чином оформленні видані ТОВ НАФТЕК паспорт № 7 та ТОВ Юніоіл сертифікат відповідності на мазут паливний-100 сірчистий, які відповідали усім вимогам необхідним для підтвердження якості мазута.

Крім того, для виконання господарської діяльності позивачем була побудована промислова зона загальна площа якої складає 3350 кв.м. Промислова зона розташована за адресою: Чернігівська область, м. Прилуки, вул. Дружби народів, 16. Для виконання господарської діяльності використовуються власні залізничні колії, залізничні цистерни, наливна естакада, вузол обліку, трубопровід наливу нафти, ємкості/резервуари для зберігання товарів підземні та наземні, два наземні проміжні технологічні вертикальні резервуари РВС-3000 м3 та довжина технічного трубопроводу L=500м: 325Х9мм., три сталеві наземні вертикальні резервуари РВС-3000 №№ 3,4,5 для зберігання товарної нафти, пожежна водойма з огорожею, об'ємом 18000 м.3, переобладнання вузла обліку нафти, змішування нафти, будівництво складу засувок, улаштування мобільної будівлі (вагончика) перебування операторів, навісів та покриття під'їзної дороги, та має у власності інші основні засоби, які знаходяться на балансі підприємства.

Право власності на збудовані об'єкти підтверджуються актами Державної технічної комісії про прийняття закінченого будівництвом об'єкта в експлуатацію та відповідними додатками до них (а.с. 109-134 Т.5).

Всі вище перераховані збудовані об'єкти розташовані на земельній ділянці, яка належить ТОВ Прилуцький нафтоналив на підставі договорів оренди, укладених згідно вимог чинного законодавства між Прилуцькою міською радою та позивачем.

На підтвердження вказаного позивачем надано договори оренди земельної ділянки для обслуговування проміжних резервуарів зберігання нафти та під'їзної залізничної колії, також оренди земельної ділянки для обслуговування пункту наливу нафти; резервуарів в Південній промзоні по вул. Дружби народів, 16.: від 06.12.2013, від 05.11.2013. Термін дії договорів оренди земельної ділянки складає 5 років та закінчується 05 листопада 2018 року з першочерговим правом на переважне подовження терміну дії договору оренди. Крім того, позивачем надано акти приймання-передачі земельної ділянки, витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, витяги з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, інші підтверджуючі право передачі та оренди земельної ділянки документи (а.с. 223-250 Т.4; 1-108 Т.5)

Придбані ТОВ Прилуцький нафтоналив ПММ були використані товариством у власній господарській діяльності, в підтвердження чого позивачем надано докази вибірково у зв'язку з їх великою кількістю за перевіряємий період.

Так, відвантаження нафти позивачем відбувалось згідно заявок покупців в яких вказана кількість нафти, яку необхідно відвантажити, якість нафти, а саме кренінг (відсоткова температура за якою відбувається найбільший вихід світлої нафти), станція доставки, отримувач вантажу і т.д.

Свідоцтвами про атестацію, виданими Державним комітетом України з питань технічного регулювання та споживчої політики ДП Чернігівстандартметрологія підтверджено, що хіміко-аналітична лабораторія ТОВ Прилуцький нафтоналив відповідає критеріям атестації і атестована на проведення вимірювань у сфері поширення державного метрологічного нагляду (а.с. 41-44 Т.4).

Отримавши заявку від покупців, ТОВ Прилуцький нафтоналив на своїх виробничих потужностях проводив змішування (блендінг) нафти та мазуту до необхідних параметрів, встановлених державним стандартом 9965-76 (а.с. 46-50, 52 Т.4). При взятті проб нафти, лаборанти позивача, робили лабораторні дослідження та виписували паспорти якості нафти. На підтвердження наведеного позивачем надано заявки покупців, акти прийому-передачі нафти, акти про надання послуг по наливу в цистерни для перевезення залізницею, паспорти якості, накладна на нафту яку відвантажується (а.с. 51, 53 Т.4; 137-205 Т.5).

В своїй апеляційній скарзі податковий орган акцентує увагу на тому, що таке змішування призводить до зменшення ціни нафти, яка продавалась пов'язаним з позивачем юридичним особам, а саме ТОВ КНП, ТОВ ОТНП та ТОВ КНК .

Разом з тим, апелянтом в силу вимог ст. 71 КАС України жодних документальних доказів в підтвердження своїх припущень надано не було. Одночасно, судова колегія відмічає, що відповідачем в даному твердженні визнано факт поставки товару позивачу та використання його у власній господарській діяльності. А вже спосіб використання власного товару визначається самим суб'єктом господарювання. Доказів протиправної або незаконної діяльності позивача з ПММ матеріали справи не містять, а апелянтом навіть не зроблено на це жодного посилання. Наразі доречно зазначити, що ТОВ Прилуцький нафтоналив працює з 2001 року. Основними видами діяльності є транспортна обробка вантажів та оптова торгівля паливом.

Таким чином, змішування нафти, продаж ПММ, купівля ПММ, тощо відповідають виду діяльності позивача.

Крім того, в ході розгляду справи відповідачем не наводились доводи, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли свідчити про не пов'язаність операцій з господарською діяльністю позивача, про невчинення операцій, про відсутність факту поставки товару, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагентів були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

На посилення своєї позиції, судова колегія відзначає, що на товаристві ведуться журнали реєстрації паспортів якості в яких зазначається наступна інформація: порядковий номер проби, дата надходження проби в лабораторію, час відбору проби, номер резервуару (РВС), дата виписки паспорта, температура продукту при відборі проби, фактична густина продукту, густина продукту при 20С, масова частка води (у %), концентрація хлористих солей (у мг/л та у відсотках), вміст механічних домішок (у %), баласт, вміст сірки (у %), тиск насиченої пари (у мм.рт.стовп.), визначення за ГОСТОМ 9965-76, підпис особи, що проводила запис (а.с. 206-210 Т.5).

Щодо технологічного змішування нафти, то судова колегія, як і суд першої інстанції пристає на пояснення позивача, що при прийманні прямогонного мазуту автотранспортом злив мазуту відбувається в підземні резервуари на технологічній схемі № 9, потім з підземних резервуарів мазут подається на насосну № 3 одночасно з РВС 1 подається нафта на насосну № 3, де знаходиться коветатор, в якому відбувається змішування нафти і мазуту (85:15%) до молекулярного стану; отримана нафта перекачується в РВС №2 (цей процес може повторюватися кілька разів залежно від заявки покупця). При отриманні нафти залізничними цистернами злив нафти відбувається на зливо-наливної естакаді і по трубопроводу подається в РВС №3, потім нафта з РВС №1 і мазут з РВС № 3 подаються на насосну №4, на якій відбувається аналогічне змішування через коветатор. Вказане підтверджується копією технологічної схеми та актами змішування (а.с. 128-130 Т.6).

З метою контролю за наявними залишками, надходженням та відвантаженням нафтопродуктів у позивача ведуться журнали обліку, прошити, пронумеровані та вкінці скріплені печаткою товариства та підписом директора або відповідальної особи: Журнал обліку нафти, Журнал залишків нафти, Журнал Поступаючі нафтопродукти , витяги з яких наявні в матеріалах справи (а.с. 210-252 Т.5; 1-30 Т.6).

Правовими положеннями ч. 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Приписи даної норми фактично встановлюють презумпцію вини суб'єкта владних повноважень, рішення, дії чи бездіяльність якого оскаржуються. Тобто, повідомлені позивачем обставини справи про дії відповідача - суб'єкта владних повноважень відповідають дійсності, доки останній не спростує їх.

Жодних належних та допустимих доказів на спростування зазначених вище позивачем обставин апелянтом на вимогу приписів ст. 71 КАС України надано не було.

Також, судом встановлено, що ТОВ Прилуцький нафтоналив подано до Прилуцької ОДПІ звіт про контрольовані операції за 2014 рік, в якому задекларовано здійснення контрольованих операцій у 2014 році по наступним контрагентам: ТОВ Кіровограднафтопереробка , ТОВ ОТНП (а.с. 54-72, 81-87 Т.4).

Одночасно, листом від 30.04.2015 за № 77 відповідача повідомлено, що ТОВ Прилуцький нафтоналив було також здійснено господарські операції з експорту з нерезидентом АО GFF AG (Швейцарія). Однак, з врахуванням вимог п.п. 39.2.1.3 п. 39.2 ст. 39 Податкового кодексу України вони не відносяться до контрольованих і не увійшли до складу звітності про контрольовані операції. На підтвердження вказаного позивачем до листа додано апостильовану довідку про суми сплачених податків контрагента з нотаріально завіреним перекладом (а.с. 73, 74-80 Т.4).

Таким чином, судом першої інстанції правильно було встановлено реальність проведених господарських операцій та наявність підтверджуючих ці операції документів, в підтвердження чого надано належним чином оформлені та видані: видаткові та податкові накладні, рахунки-фактури банківські виписки. Недоліків форми та змісту вказаних первинних бухгалтерських документів колегією суддів встановлено не було. Зазначене свідчить про відповідність вищезазначених первинних бухгалтерських документів вимогам ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ,та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88.

Отже, факт виконання сторонами договірних зобов'язань підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, а саме: договорами, податковими накладними, банківськими виписками, актами прийому-передачі виконаних робіт, тощо. Копії первинних документів, наявні в матеріалах справи, складені від імені зазначених контрагентів позивача, не містять дефектів форми, які відповідно до норм чинного законодавства, спричинили б втрату юридичного статусу первинних документів.

Вказані документи містять підписи уповноважених представників сторін та печатки підприємств, що відповідає вимогам статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні і фіксують факт здійснення господарської операції. Наявні до договорів документи дають змогу визначити, які саме товари було придбано та за якою ціною.

Судом першої інстанції правомірно встановлено, що на момент укладання правочинів та видачі первинних документів контрагент мав необхідний обсяг податкової правосуб'єктності та був зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Щодо недоліків в змісті товарно-транспортних накладних в графі Відправник , апеляційна інстанція пристає на позицію суду першої інстанції, що в межах спірних правовідносин позивач їх не складав, а отримував від контрагента. Крім того, помилки у оформленні первинних документів не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльності мали місце.

З приводу зауваження апелянта на відсутність довіреностей для отримання товарно-матеріальних цінностей колегія зазначає слідуюче.

Довіреності на отримання матеріальних цінностей на директора позивача ОСОБА_6 не виписувались тому, що відповідно до п. 13 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей (Наказ/Інструкція, Мінфін, від 16.05.1996, № 99 Про затвердження Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей ): при централізовано-кільцевих перевезеннях цінностей підприємствам їх відпуск постачальниками може здійснюватися без довіреності, якщо одержувач цінностей за підписом керівника і головного бухгалтера підприємства або інших осіб, які уповноважені підписувати довіреності, повідомив постачальника про зразок печатки (штампу), якою матеріально відповідальна особа, що буде приймати цінності, завіряє на супровідних документах (накладній, акті, ордері тощо) свій підпис про одержання цінностей.

Директор ОСОБА_6 є матеріально відповідальною особою, яка має право підпису на документах, який затверджується шляхом проставлення оригінальної печатки товариства. Крім того в Інструкції № 99 не сказано, що таке централізовано-кільцеве перевезення ТМЦ. Визначення цього поняття міститься лише в листі Мінфіну України від 09.12.2003 року № 31-04200-30-5/7021. Так, під централізовано-кільцевими перевезеннями розуміються перевезення, за якими вантажовідправником (товаровиробником, товаропостачальником тощо) здійснюється систематичне завезення товарно-матеріальних цінностей за узгодженими на певний період параметрами (кількість, асортимент, час тощо) на адресу одного або більше замовників (юридичних осіб або їх відділень, дільниць, філій) . Тож якщо підприємство систематично за узгодженим найменуванням постачає покупцям ТМЦ, то, передаючи їх, вимагати довіреність від представника отримувача таких ТМЦ не треба. При цьому, такий представник повинен завірити печаткою (штампом) супровідні документи (накладні, акти, ордери тощо) та проставити на них свій підпис, що засвідчуватиме одержання ТМЦ.

Отже для отримання товару не має необхідності надавати довіреності, оскільки підписанні директором позивача видаткові накладні та скріпленні оригінальною печаткою є підставою для отримання товару.

Крім іншого, сам факт відсутності цих довіреностей, за наявності видаткових накладних та рахунків-фактур, які підтверджують здійснення оплати за поставлений товар та мають посилання на реквізити рахунків-фактур, не може свідчити про факт відсутності здійснення поставки товару.

Що стосується відсутності актів приймання нафтопродуктів по якості на отриманий товар по формі № 14-НК, варто зазначити слідуюче:

Відповідно до Інструкції з конролювання якості нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України № 271/121 від 04.06.2007 року (Наказ/Інструкція, Міністерство палива та енергетики Державний комітет з питань технічного регулювання та споживчої політики, від 04.06.2007 року, № 271/121 Про затвердження Інструкції з контролювання якості нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України ), де п. 6.1.6-6.1.28 зазначено, що лише у разі встановлення невідповідності якості нафти або нафтопродуктів, вантажоодержувач зобов'язаний забезпечити умови збереження, викликати представника виробника (постачальника), зробити випробування і за даними результатів скласти акт за формою № 14-НК. У ТОВ Прилуцький нафтоналив підстави для складання такого акту відсутні, так як, претензій до постачальників по якості придбаного товару не було.

Висновок апелянта про наявність ознак фіктивності та про безтоварність господарських операцій з контрагентом, відсутність наміру учасників правочину досягти реальних правових наслідків ґрунтується також на актах ДПІ в Обухівському районі у Київській області: від 14.02.2015 року № 340/10-16-22-01/38274072 про результати позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ УкрТрансОіл-2009 з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ Росукренергохолдинг за 01.01.2013 по 31.12.2013 року та від 18.05.2015 № 1052/10-16-22-02/3824072 про результати позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ УкрТрансОіл-2009 з питань правильності нарахування акцизного податку та інших податків і зборів при виготовленні, придбанні, реалізації нафтопродуктів та палива моторного альтернативного за період з 01.01.2014 по 28.02.2015 (а.с. 173-187 Т.4).

Посилання на зазначені акти як на підтвердження факту нереальності господарських операцій позивача з його контрагентами є безпідставними, оскільки зі змісту зазначених актів вбачається, що при їх складенні не здійснювалось дослідження фінансового - господарських відносин між позивачем та вказаними контрагентами, зокрема, в частині укладених між ними спірних договорів.

При цьому, не можливо не зауважити, що порушення контрагентом норм податкового законодавства не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість та формування витрат з податку на прибуток підприємств у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження цьому, оскільки ПК України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит та на формування витрат в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.

Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України викладена від 19 червня 2013 року у справі № К/9991/63643/12, а також підтримана в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 30 січня 2014 року у справі № К/800/29212/13 , відповідно до якої чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника в залежність від стану податкового обліку його контрагента, фактичного знаходження його за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів у останнього. Тому в разі не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій платника податків та його постачальника для одержання платником незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. При цьому такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини.

При прийнятті спірних податкових повідомлень-рішень апелянтом було використано податкову інформацію отриману з ІС Податковий блок , підсистеми Аналітична система автоматизованого результату співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів , на що колегія суддів зауважує, що співставлення даних податкової звітності з бази автоматизованого контролю, як етапу контроль-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства та аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника. Адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податку.

У податковому праві визначається критерій добросовісності платника, який передбачає законність дій платника у сфері податкових правовідносин (у тому числі і щодо формування даних податкового обліку), доки це не спростовано у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.02.2013 року по справі № К/9991/74156/12.

Таким чином, апелянтом не було надано доказів відсутності у контрагентів позивача спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення і виконання описаних вище правочинів, зокрема того, що вказані підприємства не були зареєстрованими в якості платника податку на додану вартість або того, що їх реєстрація платниками податку на додану вартість була анульована в період укладення і виконання спірних правочинів. Відтак, наявні в матеріалах справи копії податкових накладних, на підставі яких позивач сформував податковий кредит за звітні періоди відповідає вимогам, встановленим ст. 201 ПК України. Також відповідачем не було надано до суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про відсутність у підприємств умов для здійснення господарської діяльності (відсутність майна, складських приміщень, обладнання та виробничих потужностей, в т.ч. орендованих, а також трудових ресурсів, тощо), в т.ч. із залученням третіх осіб, на момент вчинення спірного правочину. Позиція апелянта ґрунтується виключно на актах податкових органів, складених відносно контрагентів позивача.

Окрім вищевикладеного судова колегія вважає за необхідне відзначити, що за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками/продавцями товару (послуг) податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Податковим органом не наведено доводів та доказів тому, що позивач діяв без належної обачності та було обізнано про допущення його контрагентом певних порушень законодавства при створенні підприємства чи веденні господарської діяльності, адже, укладаючи угоду зі своїми контрагентом, позивач мав всі документальні підтвердження господарської правосуб'єктності контрагента: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність тощо.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару (послуг) вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 03.07.2013 року по справі № К/800/27746/13.

Укладаючи угоду зі своїм контрагентом, позивач мав всі документальні підтвердження їх господарської правосуб'єктності: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність тощо.

Колегія суддів повністю підтримує позицію суду першої інстанції, що позивачем були вчинені всі необхідні дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За п. 198.6 ст. 198 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби , процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1. Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. 3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Крім того Вищим адміністративним судом України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11 визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку.

Отже, колегія суддів не може не погодитись з висновком суду першої інстанції, що із положень зазначених норм законодавства вбачається, що формування податкового кредиту допускається за умови підтвердження відповідних сум належним чином оформленими документами. Такими документами Податковий кодекс України визначає податкові накладні. Наявність податкових накладних було встановлено і під час проведення перевірки і під час судового засідання. Тому у позивача були законні підстави для формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Відповідно до пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп.139.1.1 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності.

Отже, до складу валових витрат можуть бути віднесені витрати, які безпосередньо пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, реалізацією продукції (робіт, послуг).

Відповідно до абзацу четвертого п.57.1 ст. 57 Податкового кодексу України платники податку на прибуток (крім новостворених, виробників сільськогосподарської продукції, неприбуткових установ (організацій) та платників податків, у яких доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, за останній річний звітний податковий період не перевищують 10 мільйонів гривень) щомісяця сплачують авансовий внесок з податку на прибуток у порядку і в строки, які встановлені для місячного податкового періоду, у розмірі не менше 1/12 нарахованої до сплати суми податку за попередній звітний (податковий) рік без подання податкової декларації.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. ( абз. 2 п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704).

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що для формування податкового кредиту, необхідно мати первинні документи, які можуть довести реальність здійснення господарської операції, підтвердити факт використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Перевіривши дійсність господарських взаємовідносин позивача з контрагентом, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для формування податкового кредиту, з огляду на те, що надана позивачем документація у повній мірі відображає реальні наслідки, що наступили після укладення договорів та мають силу первинної документації в розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України .

Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, або іншого належного доказу на підтвердження фіктивності здійснених позивачем господарських операцій. Отже, спірне податкове повідомлення-рішення прийнято податковим органом передчасно.

Не надано також добутих, у визначений процесуальним законодавством спосіб, доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.03.2008 року по справі № К-23642/07 .

Окрім вищевикладеного судова колегія вважає за необхідне відзначити, що правовий зміст норм, якими регулюються питання нікчемності правочинів, свідчить про наступне: головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Дана правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 року № К/9991/50772/12.

Крім того, відсутні підстави вважати зазначені вище правочини недійсними, або такими, що не відбулись, та не спростовують реальності виконання господарських операцій, оскільки угоди не визнані недійсними судами, а також позивач не може нести відповідальності за дії своїх контрагентів.

Зазначена позиція відповідає рішенню Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 року у справі БУЛВЕС АД проти Болгарії (заява № 3991/03), згідно якого Європейський суд з прав людини визнав, що справедливий баланс не додержується, коли платника ПДВ позбавляють права на податковий кредит (бюджетне відшкодування) за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо про таку діяльність його постачальників.

Відповідно до п.п. 39.2.1.2 п. 39.2 ст. 39 Податкового кодексу України господарські операції, однією із сторін яких є нерезидент, зареєстрований у державі (на території), в якій ставка податку на прибуток (корпоративний податок) на 5 і більше відсоткових пунктів нижче, ніж в Україні, або який сплачує податок на прибуток (корпоративний податок) за ставкою на 5 і більше відсоткових пунктів нижчою, ніж в Україні. Перелік таких держав (територій) затверджується Кабінетом Міністрів України.

Згідно Постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження переліку держав (територій), у яких ставки податку на прибуток (корпоративний податок) на 5 і більше відсоткових пунктів нижчі, ніж в Україні від 25.12.2013 №1042-р Швейцарська конфедерація включена до переліку держав, у яких ставки податку на прибуток (корпоративний податок) на 5 і більше відсоткових пунктів нижчі, ніж в Україні.

В підпункті 39.2.1.3. пункту 39.2 статті 39 Податкового кодексу Україні викладені умови, за яких операції з нерезидентами, визначеними в п.п 39.2.1.2 п. 39.2 ст. 39 Податкового кодексу України не будуть контрольованими.

Так, у разі коли в державі (на території) реєстрації такого нерезидента встановлено більше ніж одну ставку податку на прибуток (корпоративного податку), платником податку подається довідка (або її нотаріально засвідчена копія), що підтверджує обрану нерезидентом ставку податку на прибуток (корпоративного податку), встановлену у державі його реєстрації, до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує податкову і митну політику, у строки, визначені підпунктом 39.4.2 цієї статті для подання звіту про контрольовані операції (п.п. 39.2.1.3 п. 39.2 ст. 39 Податкового кодексу Україні)

Відповідачу надавалась така апостильована довідка. Додатково представниками позивача надавалося апостильоване свідоцтво про статус фірми з нотаріально засвідченим перекладом, відповідно до якого АО GFF AG повідомили, що підприємство зареєстроване як фірма-платник податків за номером 113375 у 2013 і 2014 фінансових роках, має зареєстровану офіційну адресу та зобов'язане сплачувати податок на прибуток кантону Граубюнден у розмірі 12,005% та федеральний податок (кантональний та федеральний) становить 20,505% (а.с. 134-135 Т.6).

Отже, ставка податку в країні реєстрації нерезидента складає 20,50%, що є вищим на 1,505 відсоткових пунктів, ніж в Україні. Крім того, в державі, в якій зареєстрований нерезидент, встановлено дві ставки податку.

Таким чином, доводи апелянта стосовно віднесення операцій позивача з АО GFF AG (Швейцарія) до контрольованих є необґрунтованими, а застосовані штрафні санкції - незаконні.

За ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам апелянт, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду апеляційної інстанції достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірних податкових повідомлень-рішень.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення постанови суду першої інстанції без змін.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.12.2015 року задоволено клопотання апелянта та в порядку ст. 88 КАС України відстрочено сплату судового збору за подачу апеляційної скарги до ухвалення судового рішення у справі.

Приймаючи до уваги те, що рішення у справі ухвалено не на користь апелянта, судовий збір за подачу апеляційної скарги за майновий спір у розмірі 159765,32 грн. підлягає стягненню з Прилуцької ОДПІ ГУ ДФС у Чернігівській області.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205 та 206 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Прилуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області - залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.11.2015 року - без змін.

Стягнути з Прилуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області (адреса: 17500, Чернігівська обл., м. Прилуки, вул. Вокзальна, 5, кв. 24, код ЄДРПОУ 39483254) судовий збір у розмірі 159765 (сто п'ятдесят дев'ять тисяч сімсот шістдесят п'ять) грн. 32 коп. за подачу апеляційної скарги до Київського апеляційного адміністративного суду (отримувач коштів: УДКСУ у Печерському р-ні; код отримувача (код за ЄДРПОУ): 38004897; банк отримувача: ГУДКСУ у м. Києві; код банку отримувача: 820019; рахунок отримувача: 31211206781007; код класифікації доходів до бюджету: 22030001).

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлено 15.01.2016 року.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Аліменко В.О.

Безименна Н.В.