Постанова

від 29.04.2021 по справі 825/3385/15-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 825/3385/15-а

адміністративне провадження № К/9901/25849/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

за участю секретаря судового засідання Лопушенко О.В.,

представника позивача Чернікової О.С. ,

представника відповідача Бисикало Т.А. ,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Чернігівській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду у складі судді Бородавкіної С.В. від 05 листопада 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючої судді Саприкіної І.В., суддів Аліменка В.О., Безименної Н.В. від 13 січня 2016 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Прилуцький нафтоналив до Головного управління ДПС у Чернігівській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, про скасування податкових повідомлень-рішень ,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю Прилуцький нафтоналив (далі - позивач, Товариство) звернулося до суду з позовом до Прилуцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області (правонаступник - Головне управління ДПС у Чернігівській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України; далі - відповідач, Управління, контролюючий орган), в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 21 вересня 2015 року №№0000902201/301, 0000892201/302, 0000872201/303, 0000862201/304 та 0000882201/305.

Суди встановили, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01 квітня 2012 року по 31 грудня 2014 року, за результатами якої складений акт від 08 вересня 2015 року №397/22-31758032, в якому зафіксовано виявлені перевіркою порушення, а саме вимог: підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пунктів 138.2, 138.8 статті 138 Податкового кодексу України (далі - ПК України), внаслідок чого занижено податок на прибуток в сумі 3637291,00 грн.; пункту 57.1 статті 57 та пункту 2 підрозділу 4 розділу XX Перехідних положень ПК України та наказу Міністерства Фінансів України Про затвердження форми Податкової декларації з податку на прибуток підприємства №1213 від 28 вересня 2011 року, в результаті чого занижено значення рядка 34 авансовий внесок, що підлягає сплаті щомісяця у березні-грудні 2015 року та січні-лютому 2016 року по декларації з податку на прибуток за 2014 рік в сумі 38424,00 грн.; пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, у зв`язку з чим Товариством занижено податок на додану вартість (далі - ПДВ) на загальну суму 2993995,00 грн.; підпунктів 39.2.1.2, 39.2.1.3, 39.2.1.4, підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 ПК України в частині невключення до звіту про контрольовані операції за 2014 рік контрольованих операцій з AO GFF AG (Швейцарія) на загальну суму 74955010,17 грн.

У акті перевірки контролюючий орган дійшов висновку про формування позивачем валових витрат та податкового кредиту з ПДВ за операціями із ТОВ Росукренергохолдинг , ТОВ Укртрансоіл - 2009 , ПП Терстар , ТОВ Тергас щодо придбання нафти сирої, газового конденсату, кубового залишку, мазуту без належного документального підтвердження здійснення таких господарських відносин, обґрунтовуючи це наступним: відсутністю наказів на відрядження директора Товариства до міст, де відбувалося укладання договорів з контрагентами, а також записів в журналі реєстрації довіреностей щодо відображення таких на отримання товару від контрагентів, актів приймання нафтопродуктів по якості на товар, отриманий від постачальників; незазначення в залізничних накладних продавців товарно-матеріальних цінностей, а в товарно-транспортних накладних на перевезення автомобільним транспортом вказано водія, який не є найманим працівником указаного в них перевізника.

Також в ході проведення перевірки первинних бухгалтерських документів встановлено, що мазут, придбаний у контрагентів, було злито в резервуар РВС№2 та змішаний з сирою нафтою, однак підприємством не доведено доцільності такого змішування, економічного ефекту від нього тощо, враховуючи те, що при змішуванні мазуту з нафтою зменшується ціна останньої; підприємством не надано жодних документів щодо кількості та якості нафти, яка зміщувалась в перевіряємому періоді.

Згідно із даними податкової інформації, отриманої за результатами здійснення податкового контролю, рахується розбіжність між податковим зобов`язанням ТОВ Укртрансоіл-2009 та податковим кредитом Товариства; за наслідками проведених планової та позапланових перевірок ТОВ Укртрансоіл-2009 зменшено податкові зобов`язання, а також встановлено завищення ним податкового кредиту.

Окрім того, за висновком відповідача, оскільки Товариство у звітному податковому періоді здійснювало експортні операції по поставці нафти із компанією-нерезидентом AO GFF AG (Швейцарія), яка включена до Переліку держав (територій), які відповідають критеріям, установленим підпунктом 39.2.1.2 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 ПК України, й в додатках до отриманої від нерезидента довідки наведена інформація про встановлений податок з кантону та федеральний податок, а будь-які посилання на суб`єкта господарювання відсутні, позивач був зобов`язаний, але не включив до звіту про контрольовані операції за 2014 рік операції з AO GFF AG (Швейцарія) на загальну суму 74955010,17 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 21 вересня 2015 року: №0000902201/301, яким до позивача застосовані штрафні санкції у розмірі 365400 грн.; №0000892201/302, яким збільшено суму грошового зобов`язання з авансових внесків з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 278180,00 грн. (230544,00 грн. - за основним платежем та 57636,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями); №0000872201/303, яким збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ у розмірі 3742493,75 грн. (в тому числі основний платіж - 2993995,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 748498,75 грн.); №0000862201/304, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 4546613,75 грн. (в тому числі основного платежу - 3637291,00 грн., штрафних (фінансових) санкцій - 909322,75 грн.); №0000882201/305, яким підприємству зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ на 592047,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкцій в сумі 148011,75 грн.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2015 року позов задоволено повністю; скасовано оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції дійшов висновків про те, що:

- у позивача наявні всі необхідні первинні документи, які підтверджують здійснення операцій між Товариством та ТОВ Росукренергохолдинг , ТОВ Укртрансоіл - 2009 , ПП Терстар , ТОВ Тергас по придбанню в останніх нафтопродуктів й подальше використання придбаних товарно-матеріальних цінностей у власній господарській діяльності, тому Товариство, включивши до складу податкового кредиту суми ПДВ та зменшивши оподатковуваний дохід на суму валових витрат за результатами таких відносин, дотрималося передбачених законодавством умов для формування податкової вигоди; зазначив, що відповідачем не наведено, а судом не встановлено підстав, що дозволяли б дійти висновку про фактичне невиконання контрагентами своїх зобов`язань за угодами, укладеними із позивачем, а доводи контролюючого органу про порушення Товариством правил оподаткування не знайшли свого підтвердження у ході розгляду справи;

- господарські операції, здійснені у 2014 році з нерезидентом - AO GFF AG (Швейцарія), не мають ознак контрольованих, перелік яких наведено у підпункті 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 ПК України, адже ставка податку в країні реєстрації нерезидента складає 20,50%, що є вищим на 1,505 відсоткових пунктів, ніж в Україні, що свідчить про відсутність у позивача обов`язку по звітуванню перед контролюючим органом про ці операції в порядку підпункту 39.4.2 пункту 39.4 статті 39 ПК України та виключає негативні наслідки для нього у разі незвітування про такі операції; до того ж позивачем у відповідності до підпункту 39.2.1.3 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 ПК України надано довідку, що підтверджує встановлення в державі (на території) реєстрації нерезидента більше ніж однієї ставки податку на прибуток (корпоративного податку).

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 13 січня 2016 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2015 року і ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2016 року та прийняти нове про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

В касаційній скарзі по суті зазначає про помилковість висновків судів попередніх інстанцій, посилаючись на обставини, викладені у акті перевірки Товариства.

Письмових заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не надходило.

Справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Справу призначено до касаційного розгляду в судовому засіданні.

У ході касаційного розгляду судом здійснено заміну відповідача у справі його правонаступником - Головним управлінням ДПС у Чернігівській області, утвореним на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України.

В судовому засіданні представник відповідача підтримала касаційну скаргу, просила їі задовольнити; представник позивача заперечила проти задоволення останньої, посилаючись на її необґрунтованість, надала відповідні пояснення.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вказує на таке.

Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

За змістом пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно ж з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт а).

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як визначено підпунктом г пункту 198.5 статті 198 ПК України, платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, за товарами/послугами, необоротними активами, під час придбання або виготовлення яких суми податку були включені до складу податкового кредиту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

За визначенням статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року №996-XIV (далі - Закон №996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як визначено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Отже правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (витрат та податкового кредиту) виникають за наявності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що Товариство зареєстровано як юридична особа та платник ПДВ. Основними видами діяльності позивача, зокрема, є: оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами; виробництво продуктів нафтоперероблення.

У період діяльності, який перевірявся, позивачем як покупцем укладено договори на поставку нафтопродуктів із наступними суб`єктами господарювання (постачальниками):

- з ТОВ Росукренергохолдинг від 17 червня 2013 року №417-04 та з ТОВ УкрТрансОіл-2009 від 06 листопада 2013 року №06/11/13, відповідно до умов яких постачальники зобов`язувалися передати (поставити) у зумовлені строки нафтопродукти, зокрема мазут М 100, а покупець - прийняти та оплатити товар на умовах, викладених у договорах. Асортимент, кількість та ціна товару наводяться у додатках, додаткових угодах, заявках, рахунках, видаткових накладних та актах приймання - передачі товару; відвантаження товару здійснюється силами та засобами постачальників; покупець отримує товар згідно товаросупровідних документів, а саме на підставі видаткових накладних, та/або актів приймання - передачі, які підписуються повноважними представниками сторін. Покупець, на момент отримання товару, зобов`язаний забезпечити свого представника відповідною довіреністю на отримання товару;

- з ПП Терстар від 01 вересня 2012 року №0109 та з ТОВ Тергас від 01 березня 2012 року № 0103, за умовами яких продавеці передають у власність покупцеві (позивачу), а останній приймає і оплачує вартість мазуту паливного М-100, мазуту М-40, залишку кубового, нафти сирої, газового конденсату та іншого в кількості, згідно додатків до договорів, рахунків-фактур, видаткових накладних. Постачальники передають товар по кількості і якості відповідно до видаткових накладних, підписаних уповноваженими представниками сторін. Товар вважається переданим після підписання сторонами видаткових накладних.

За висновком судів операції по придбанню позивачем у ТОВ Росукренергохолдинг , ТОВ Укртрансоіл - 2009 , ПП Терстар , ТОВ Тергас товарно-матеріальних цінностей, за якими сформовані відповідні суми податкових вигод (витрати та податковий кредит), підтверджуються всіма необхідними документами (видатковими, товарно-транспортним та залізничними накладними, подорожніми листами вантажного автомобіля, актами зважування, актами приймання нафтопродуктів по кількості, паспортами та сертифікатами відповідності на мазут, актами про надання послуг по наливу в цистерни для перевезення залізницею, виписками по особовому рахунку тощо). Вказані документи, як зазначено судами, містять всі необхідні реквізити, відповідають вимогам Закону №996-XIV, тобто є первинними документами у розумінні цього Закону.

Контрагенти, будучи зареєстровані як юридичні особи та платники ПДВ, виписали на адресу позивача податкові накладні, на підставі яких Товариством включено до складу податкового кредиту у відповідних періодах суми сплаченого податку.

У ході розгляду справи з`ясовано, що поставка товару здійснювалася ТОВ УкрТрансОіл-2009 та ТОВ Росукренергохолдинг із залученням сторонніх автоперевізників ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 , які мають у власності відповідні транспортні засоби та отримали дозвіл на внутрішнє перевезення небезпечних вантажів вантажними автомобілями, причепами та напівпричепами; автоцистерна, якою здійснювалось перевезення нафтопродуктів, пройшла перевірку, визнана придатною і допускається до застосування. Поставка придбаного у контрагентів товару здійснювалася й залізничним транспортом. Листом, направленим позивачем на адресу ТОВ Росукренергохолдинг , останнього було повідомлено, що Товариство має можливість прийняти мазут М-100 в двох залізничних цистернах та вказано реквізити місця отримання.

З`ясовано, що придбаний товар використаний позивачем у власній господарській діяльності та реалізований третім особам, що підтверджується, зокрема, наявними в матеріалах справи заявками покупців, актами прийому-передачі нафти, актами про надання послуг по наливу в цистерни для перевезення залізницею, паспортами якості, накладними на нафту, яка відвантажується, тощо.

Суди встановили, що для здійснення відповідного виду господарської діяльності позивачем побудована промислова зона загальною площею 3350 кв.м, яка розташована за адресою: Чернігівська область, м. Прилуки, вул. Дружби народів, 16. Для виконання господарської діяльності використовуються власні залізничні колії, залізничні цистерни, наливна естакада, вузол обліку, трубопровід наливу нафти, ємкості/резервуари для зберігання товарів підземні та наземні, два наземні проміжні технологічні вертикальні резервуари, три сталеві наземні вертикальні резервуари для зберігання товарної нафти, пожежна водойма з огорожею, переобладнання вузла обліку нафти, змішування нафти, будівництво складу засувок, улаштування мобільної будівлі (вагончика) перебування операторів, навісів та покриття під`їзної дороги й має у власності інші основні засоби, які знаходяться на балансі підприємства.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що господарські операції між позивачем та ТОВ Росукренергохолдинг , ТОВ Укртрансоіл - 2009 , ПП Терстар , ТОВ Тергас документально підтверджені та фактично проведені з метою використання в оподатковуваних операціях; відповідачем не надано доказів, які б спростовували здійснення таких операцій, свідчили б про відсутність у позивача відповідних розрахункових та інших первинних документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами бухгалтерського обліку, або ж невідповідності їх вимогам Закону №996-XIV.

При цьому, надаючи оцінку викладеним у акті перевірки доводам контролюючого органу, суди виходили з наступного.

Оскільки виробником мазуту, який перевозився автотранспортом (окрім двох цистерн), є ТОВ Росукренергохолдінг , а той, що перевозився залізничним транспортом, - ТОВ НАФТЕК , ці підприємства й видали позивачу паспорти та сертифікати відповідності на мазут паливний 100 сірчистий. Для транспортування товару залізницею відправник товару повинен бути акредитований у регіональних відділеннях Укрзалізниці , тому, оскільки ТОВ Росукренергохолдінг , яке поставляло дві цистерни залізничним транспортом, не мало такої акредитації, то відправником товару було вказано ТОВ НАФТЕК . Своїми листами ТОВ Росукренергохолдінг та ТОВ НАФТЕК повідомили Товариство, що мазут в залізничних цистернах є власністю ТОВ Росукренергохолдінг , обставини чого підтверджуються й залізничними накладними. Також суди встановили, що ТОВ Юніоіл та ТОВ Нафтек є виробниками товару, який був проданий ТОВ Тергас та ТОВ Терстар позивачу та який перевозився залізничним транспортом, відповідно вони являються відправниками, але власником товару є ТОВ Тергас . З огляду на це суди визнали доводи відповідача стосовно незазначення ТОВ Росукренергохолдінг , ТОВ Тергас відправниками товару, який перевозився залізничним транспортом, такими, що не заслуговують на увагу.

За висновком судів встановлені у ході судового процесу обставини спростовують посилання контролюючого органу про відображення в товарно-транспортних накладних водія ОСОБА_3 , який не є найманим працівником указаного в них перевізника, адже останні свідчать про те, що перевезення вантажів автомобільним транспортом здійснювалось саме цією особою, яка працювала у ФОП ОСОБА_1 , у якого і отримувала заробітну плату.

Виходили й суди з того, що для отримання паливо-мастильних матеріалів не було необхідності оформлювати довіреності на отримання матеріальних цінностей, оскільки підписанні одержувачем цінностей (директором позивача Товстопятим В.М. ) та скріпленні оригінальною печаткою видаткові накладні у відповідності до пункту 13 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей (Наказ/Інструкція, Мінфін від 16 травня 1996 року №99) були підставою для отримання товару.

Як зазначили суди, відповідачем у ході розгляду справи не надано доказів невідповідності господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, їх збитковості тощо, які б окремо або в сукупності свідчили, що вчинення таких операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), у тому числі й в контексті доводів про недоцільність змішування мазуту з сирою нафтою.

На підставі зазначених обставин та наведених доказів суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що господарські операції між позивачем та контрагентами документально підтверджені та фактично здійснені з метою використання в оподатковуваних операціях; відповідачем же - суб`єктом владних повноважень, на якого положеннями частини 2 статті 71 КАС України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваних рішень) покладено обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, в ході розгляду справи не доведено обставин, які б свідчили про порушення позивачем податкового законодавства та наявність яких би призводила до невизнання права позивача на формування відповідних сум податкових вигод.

Слід погодитися з висновком й про те, що сама лише інформація, отримана за результатами податкового контролю контрагентів, у даному випадку, не є такою, що свідчить про безтоварність господарських операцій, адже з інших даних вбачається, що фактичний рух активів та зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю дійсно мали місце.

Відтак, оцінивши повноту, характер, об`єктивність та юридичне значення установлених конкретних фактичних обставин справи, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про недоведення відповідачем факту порушення Товариством відповідних вимог ПК України при формуванні валових витрат та податкового кредиту за результатами взаємовідносин із контрагентами й, як наслідок, підстав для прийняття податкових повідомлень - рішень від 21 вересня 2015 року №№0000892201/302, 0000872201/303, 0000862201/304 та 0000882201/305.

При цьому доводи касаційної скарги не містять інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) в акті перевірки та з урахуванням яких суди вже надавали оцінку встановленим обставинам справи, й по суті зводяться лише до їх переоцінки.

Відносно ж податкового повідомлення-рішення від 21 вересня 2015 року №0000902201/301, яким до позивача застосовані штрафні санкції у розмірі 365400 грн. за невідображення у звіті про контрольовані операції за 2014 рік операцій з AO GFF AG (Швейцарія), то слід зазначити наступне.

Так, згідно з підпунктами 16.1.3, 16.1.7 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, подавати контролюючим органам інформацію в порядку, у строки та в обсягах, встановлених податковим законодавством.

За змістом підпункту 14.1.251-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України трансфертне ціноутворення - це система визначення звичайної ціни товарів та/або результатів робіт (послуг) в операціях, визнаних відповідно до статті 39 цього Кодексу контрольованими.

Пунктом другим розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо удосконалення податкового контролю трансфертним ціноутворенням від 28 грудня 2014 №72-VII, який набрав чинності з 01 січня 2015 року, встановлено, що звіт про контрольовані операції за 2014 рік подається до 01 травня 2015 року і формується з урахуванням норм статті 39 ПК України, у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року.

Положеннями підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин у 2014 році) встановлено, що для цілей цього Кодексу контрольованими операціями є, зокрема, господарські операції, однією із сторін яких є нерезидент, зареєстрований у державі (на території), в якій ставка податку на прибуток (корпоративний податок) на 5 і більше відсоткових пунктів нижче, ніж в Україні, або який сплачує податок на прибуток (корпоративний податок) за ставкою на 5 і більше відсоткових пунктів нижчою, ніж в Україні. Перелік таких держав (територій) затверджується Кабінетом Міністрів України. Цей перелік держав (територій) центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, публікує щороку в офіційних друкованих виданнях та на офіційному веб-сайті із зазначенням ставок податку на прибуток (корпоративний податок). Інформація про зміну ставок публікується протягом трьох місяців з моменту такої зміни.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №1042 Про затвердження переліку держав (територій), у яких ставки нижчі, ніж в Україні (в редакції, що діяла до 13 травня 2015 року) Швейцарська Конфедерація була включена у перелік держав (територій), у яких ставки податку на прибуток (корпоративний податок) на 5 і більше відсоткових пунктів нижчі, ніж в Україні.

Відповідно до підпункту 39.2.1.4 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 ПК України господарські операції, передбачені у підпунктах 39.2.1.1 і 39.2.1.2 цієї статті, визнаються контрольованими за умови, що загальна сума таких операцій платника податків з кожним контрагентом дорівнює або перевищує 50 мільйонів грн. (без урахування ПДВ) за відповідний звітний календарний рік.

Підпунктом 39.4.2 пункту 39.4 статті 39 ПК України (у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року) встановлено, що платники податків (крім Національного банку України), які протягом звітного періоду здійснювали контрольовані операції, зобов`язані подавати звіт про контрольовані операції центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, до 01 травня року, наступного за звітним, засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням вимог закону щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.

При цьому за змістом підпункту 39.2.1.3 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 ПК України у разі коли в державі (на території) реєстрації такого нерезидента встановлено більше ніж одну ставку податку на прибуток (корпоративного податку), платником податку подається довідка (або її нотаріально засвідчена копія), що підтверджує обрану нерезидентом ставку податку на прибуток (корпоративного податку), встановлену у державі його реєстрації, до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує податкову і митну політику, у строки, визначені підпунктом 39.4.2 цієї статті для подання звіту про контрольовані операції.

Зміст наведених положень, у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року, свідчить про те, що обов`язок резидента щодо подання звіту про контрольовані операції за 2014 рік обумовлений наявністю таких умов, а саме: однією з сторін таких операцій має бути нерезидент, зареєстрований у державі (на території), в якій ставка податку на прибуток (корпоративний податок) на 5 і більше відсоткових пунктів нижче, ніж в Україні, або який сплачує податок на прибуток (корпоративний податок) за ставкою на 5 і більше відсоткових пунктів нижчою, ніж в Україні; загальна сума операцій платника податків з кожним контрагентом-нерезидентом дорівнює або перевищує 50 мільйонів грн. (без урахування ПДВ) за відповідний звітний календарний рік.

У разі, коли в державі (на території) реєстрації нерезидента встановлено більше ніж одну ставку податку на прибуток (корпоративного податку), то підставою для звільнення особи від обов`язку подання звіту є довідка, що підтверджує обрану нерезидентом ставку податку на прибуток (корпоративного податку), встановлену у державі його реєстрації. Форма довідки ПК України не передбачена.

На необхідність застосування законодавчих норм про трансфертне ціноутворення у редакції, які були чинними у 2014 році, у такий спосіб вказав й Верховний Суд, зокрема, у своїх постановах від 19 лютого 2019 року у справі №823/1053/16 та від 20 жовтня 2020 року у справі №814/380/16.

У справі, яка розглядається, судами встановлено та не спростовано відповідачем, що 30 квітня 2015 року, тобто у строк, встановлений підпунктом 39.4.2 пункту 39.4 статті 39 ПК України, позивачем у відповідності до підпункту 39.2.1.3 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 цього Кодексу було подано до податкового органу звіт про контрольовані операції за 2014 рік.

Цього ж дня листом за №77 податковий орган був повідомлений й про те, що Товариством також здійснено господарські операції з експорту з нерезидентом АО GFF AG (Швейцарія), однак, враховуючи вимоги підпункту 39.2.1.3 пункту 39.2 статті 39 ПК України, вони не відносяться до контрольованих і не увійшли до складу звітності про контрольовані операції, оскільки в державі (на території) реєстрації такого нерезидента встановлено більше ніж одну ставку податку на прибуток, про що надано відповідну довідку, засвідчену апостилем, переклад якої нотаріально завірений, про те, що ставка податку на прибуток (кантональний та федеральний) в країні реєстрації нерезидента - АО GFF AG (Швейцарія), з яким підприємством здійснювалися експортні господарські операції у 2014 року, складає 20,50%, що є вищим на 1,505 відсоткових пунктів, ніж в Україні.

Окрім того у ході розгляду справи позивачем додатково надано до суду видане податковим управлінням кантону Граубюнден свідоцтво про статус фірми, засвідчене апостилем, переклад якого нотаріально завірений, відповідно до якого компанія АО GFF AG зареєстрована як фірма-платник податків за номером 113375 у 2013 і 2014 фінансових роках, має зареєстровану офіційну адресу та зобов`язане сплачувати податок на прибуток кантону Граубюнден у розмірі 12,005% та федеральний податок у розмірі 8,5%. Загальний розмір податку на прибуток (кантональний та федеральний) становить 20,505%.

Суди, врахувавши мету трансфертного ціноутворення та дослідивши наведені обставини справи, визнали відсутність ознак протиправності в діях Товариства, оскільки ним вживалися заходи для своєчасного звітування та подання контролюючому органу інформації про здійснені у 2014 році господарські операції, загальна сума яких перевищує 50 мільйонів грн. (без урахування ПДВ).

З огляду на зазначене, Верховний Суд вважає цілком об`єктивним висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, приймаючи спірний акт індивідуальної дії (податкове повідомлення-рішення від 21 вересня 2015 року №0000902201/301), діяв без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, та, відповідно, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, що призвело до безпідставного застосування до Товариства фінансових санкцій у вигляді штрафу.

Доводи касаційної скарги не спростовують мотивів, покладених судами в основу оскаржуваних рішень, дублюють аргументи апеляційної скарги, належна правова оцінка яким була надана судом апеляційної інстанції. Відповідач на обґрунтування своїх вимог не зазначив, у чому саме полягає неправильне застосування норм матеріального права (неправильно розтлумачено закон або застосовано закон, який не підлягав застосуванню, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню) чи порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій, що призвело до постановлення незаконних судових рішень.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Ураховуючи те, що обставини неправильного застосування судами норм матеріального права або ж порушення процесуальних норм не підтвердилися, підстави для задоволення касаційної скарги відповідача відсутні.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 355 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Чернігівській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2016 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

СуддіС.С. Пасічник І.А. Васильєва В.П. Юрченко