Ухвала

від 25.01.2016 по справі 813/4475/15

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2016 р. Справа № 876/11755/15

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі :

головуючого судді: Ліщинського А.М.,

суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І.

при секретарі судового засідання: Керод Х.І.

з участю представника позивача: ОСОБА_1

та представника відповідача: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Пам'ять - Плюс на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2015 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Пам'ять - Плюс до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м.Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,-

В С Т А Н О В И Л А:

19.08.2015 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 від 29.01.2015 року.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що при проведенні перевірки ними було надано усі необхідні документи, які підтверджують здійснення господарських операцій, а тому відповідач не може бути твердити про відсутність реальності здійснення господарських операцій позивача з ТзОВ Компанія - БТС

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2015 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Позивач постанову оскаржив, не погодившись із зазначеним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, зазначивши, що оскаржувана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права та є незаконною, просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову, якою визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення форми Р № НОМЕР_1 від 29.01.2015 року в частині 116 509, 05 грн.

В апеляційній скарзі покликається на те, що Товариство підтвердило наявність у свого контрагента трудових ресурсів достатніх для здійснення робіт та надання послуг по договорах з Товариством. Ділова мета вчинених господарських операцій була доведена позивачем. Відсутність стрімкого збільшення доходів в результаті рекламної компанії не свідчить про те, що така рекламна компанія не здійснювалася. Суд виніс рішення виключно на підставі того, що позивач не зміг на його думку, доказати окремі обставини справи.

У ході апеляційного представник апелянта ОСОБА_1 надала пояснення та просить задовольнити апеляційну скаргу.

Представник відповідача ОСОБА_2 у ході апеляційного розгляду надала пояснення та просить відхилити апеляційну скаргу.

Інші особи які беруть участь у справі, в судове засідання на виклик суду не з'явилися, що не перешкоджає розгляду справи в їх відсутності згідно з ч.4 ст. 196 КАС України.

Судова колегія заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне її відхилити з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог позивача, суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи відсутність фактичного поставки товарів та реалізації послуг від ТзОВ Компанія БТС до позивача, а тому податковий кредит та податкові зобов'язання сформовано на підставі первинних бухгалтерських документів, що складені без фактичного здійснення господарської операції.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Згідно ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно.

Частиною 1 ст.195 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Правильність вирішення справи відповідно до вимог ст.13 КАС України забезпечується системою: апеляційною та касаційною. Можливість апеляційного та касаційного оскарження судових рішень є принципом адміністративного судочинства, що спрямований на забезпечення прав осудності (законності та обґрунтованості) судових рішень.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, що ТзОВ ТД Пам'ять Плюс , код ЄДРПОУ 35327681, знаходиться за адресою: 79040, м. Львів, вул. Городоцька, 367. Підприємство зареєстроване 27.08.2007 року у Львівському міському управлінні юстиції, свідоцтво про державну реєстрацію від 27.08.2007 року № 1415136000018237.

У період з 23.12.2014 року по 29.12.2014 року ДПІ у Залізничному районі м. Львова ГУ ДФС у Львівській області провела позапланову виїзну перевірку ТзОВ ТД Пам'ять Плюс (код ЄДРПОУ 35327681) з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово господарських взаємовідносин із ТзОВ Компанія БТС (код ЄДРПОУ 38275495) за період липень 2014 року та із ТзОВ Укрконсалт 2012 (код ЄДРПОУ 38098037) за період січень 2013 року.

За результатами перевірки складено акт від 12.01.2015 року № 6/13-03-22-04/35327681, яким зафіксовано такі порушення:

-завищення витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за 2013 рік на загальну суму 289917,00 грн., що призвело до заниження податку на прибуток, нарахованого за результатами останнього календарного кварталу (звітного) податкового періоду за 2013 рік на суму 55084,00 грн., в порушення вимог п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п. 44.1, п. 44.3 ст. 44, п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України (далі ПК України);

-безпідставне включення до складу податкового кредиту сум ПДВ на загальну суму 135656 грн., що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками поточного звітного (податкового) періоду на загальну суму 135656 грн., в тому числі у січні 2013 року 57983,00 грн. та у липні 2014 року 77673,00 грн., в порушення вимог п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, ст. 200 ПК України;

-встановлено порушення п. 85.2, п. 85.4, п. 85.8 ст. 85, п. 121.1, ст. 121 ПК України, що тягне за собою накладення штрафу в розмірі 1020,00 грн.

За наслідками проведеної перевірки та на підставі акта, податковим органом винесені:

-податкове повідомлення рішення № НОМЕР_1 від 29.01.2015 року, яким збільшено грошове зобов'язання з ПДВ на суму 203484,00 грн., з яких за основним платежем - 135656,00 грн. та 67828,00 грн. штрафними (фінансовими) санкціями;

-податкове повідомлення рішення № НОМЕР_2 від 29.01.2015 року, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 82626,00 грн., з яких за основним платежем - 55084,00 грн. та 27542,00 грн. штрафними (фінансовими) санкціями;

-податкове повідомлення рішення № НОМЕР_3 від 29.01.2015 року, яким застосовано штраф в розмірі 1020,00 грн.

Не погоджуючись з винесеними податковими повідомленнями рішеннями, позивач звернувся із скаргою до ГУ ДФС у Львівській області.

За результатами розгляду вказаної скарги, податковим органом винесено рішення від 02.03.2015року № 1214/10/13-01-10-07-05 ГУ ДФС у Львівській області, яким податкові повідомлення рішення № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 від 29.01.2015 року залишено без змін, а податкове повідомлення рішення № НОМЕР_3 від 29.01.2015 року скасовано.

Не погоджуючись із результатом розгляду вищевказаної скарги, позивач звернувся до податкового органу з повторною скаргою.

За результатами розгляду повторної скарги позивача, ДФС України залишила без змін податкові повідомлення рішення № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 від 29.01.2015 року та рішення, прийняте за розглядом первинної скарги, а повторну скаргу залишила без задоволення.

В подальшому, позивач скористався своїм правом на податковий компроміс в частині, що стосується взаємовідносин з ТзОВ Укрконсалт 2012 .

23.04.2015 року ДПІ у Залізничному районі м. Львова ГУ ДФС у Львівській області прийнято рішення № 5801/13-03-22-04/189 про досягнення податкового компромісу по взаємовідносинах позивача з ТзОВ Укрконсалт 2012 , а саме по податковому повідомленню рішенню № НОМЕР_2 від 29.01.2015 року на суму 55084,00 грн. та № НОМЕР_1 від 29.01.2015 року на суму 57983,00 грн.

Колегія суддів погоджується з думкою суду першої інстанції, що враховуючи досягнення податкового компромісу по взаємовідносинах позивача з ТзОВ Укрконсалт 2012 , дослідженню у даній справі підлягають взаємовідносини ТзОВ ТД Пам'ять Плюс з ТзОВ Компанія БТС .

Між позивачем та ТзОВ Компанія БТС було укладено договір на розповсюдження поліграфічної продукції № 15/06-14 від 26.06.2014 року.

Згідно додатку № 03 від 08.07.2014 року до вищевказаного договору, виконавець робіт ТзОВ Компанія БТС розповсюджував листівки на конкретно визначених вулицях м. Львова, а саме: пл. Ринок, пр. Шевченка, пр. Свободи, вул. Виговського, вул. Городоцька, пр. Чорновола, пл. Петрушевича.

Крім того, між позивачем та ТзОВ Компанія БТС було укладено ряд договорів на виготовлення поліграфічної продукції № 11/07-14 від 08.07.2014 року, № 16/07-14 від 08.07.2014 року, № 13/07-14 від 08.07.2014 року, № 14/07-14 від 08.07.2014 року, № 15/07-14 від 08.07.2014 року.

На підтвердження реальності операцій з придбання послуг з виготовлення та розповсюдження рекламних листівок, позивачем надано рекламну листівку, з якої вбачається, що позивач готовий надати в оренду офісні та складські приміщення; акти прийому-передачі виконаних робіт по вищевказаних договорах: від 29.06.2014 року, згідно яких виконавець передав замовнику виготовлені ним рекламні листівки та від 31.07.2014 року, згідно якого виконавець надав, а замовник прийняв послуги по розповсюдженню поліграфічної продукції (рекламних листівок); податкові накладні № 64 від 31.07.2014 року, № 50 від 29.07.2014 року, № 51 від 29.07.2014 року, № 52 від 29.07.2014 року, № 53 від 29.07.2014 року, № 54 від 29.07.2014 року, № 55 від 29.07.2015 року; копії банківських виписок від 02.10.2014 року та 15.10.2014 року та копії простих векселів від 15.01.2015 року, погашених в подальшому перед ТзОВ Компанія Ікар .

На підтвердження факту наявності у власності позивача приміщень, які можуть бути здані в оренду, до матеріалів справи долучені копії свідоцтв про право власності на нежитлові будівлі та відповідні витяги про реєстрацію права власності на вказане нерухоме майно.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704.

Відповідно до п.п.1.2 п.1 вказаного Положення, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п.п.2.1 п.2 Положення).

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Так, виходячи з вимог Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 року №996-XIV, обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

У статті 2 вказаного Закону зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Відповідно до вимог п. 3.2 ст. 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п.2 ст.9 цього Закону).

Частиною 5 статті 8 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність передбачено, що підприємство самостійно визначає облікову політику; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форму внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів.

Згідно п. 152.1. ст. 152 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, тобто липня 2014 року) податок на прибуток нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною пунктом 151.1 статті 151 цього кодексу, від податкової бази, визначеної згідно зі ст.149 цього кодексу. Згідно ст.149 кодексу, податковою базою для цілей цього розділу визнається грошове вираження прибутку як об'єкта оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього кодексу, з урахуванням положень ст.ст.135-137 та 138-143 цього кодексу.

Згідно п.п. 134.1.1. п. 134.1 ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі ст.ст.135-137 цього кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі ст.ст.138-143 цього кодексу, з урахуванням правил, встановлених ст.152 цього кодексу.

Склад витрат та порядок їх визнання передбачений ст.138 Податкового кодексу України, витрати, що не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку визначені ст.139 кодексу.

Так, відповідно до п. 138.1 ст. 138 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

- витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті;

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 138.8 ст. 138 ПК України визначено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку;вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку (п.п. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138).

Відповідно п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності.

Податковий кредит, у відповідності до п.14.1.181 ст.14 ПК України, визначається як сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, в тому числі, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 180.1 ст. 180 ПК України, для цілей оподаткування платником податку на додану вартість є:

1) будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу;

2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку;

3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України, а також:

- особа, на яку покладається дотримання вимог митних режимів, які передбачають повне або часткове умовне звільнення від оподаткування, у разі порушення таких митних режимів, встановлених митним законодавством;

- особа, яка використовує, у тому числі при ввезенні товарів на митну територію України, податкову пільгу не за цільовим призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання згідно із цим Кодексом, а також будь-які інші особи, що використовують податкову пільгу, яку для них не призначено.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно п. 198.2 ст. 198 ПК України є дата здійснення першої з наступних подій:

а) дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг);

б) дата отримання податкової накладної.

Відповідно п. 201.10 ст.201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 201.1 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (п. 201.6 ПК України).

Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України).

Таким чином, податкова накладна є документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару.

Виходячи із приписів вищевказаної імперативної норми закону, лише відсутність податкової накладної позбавляє права на включення до складу податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат.

Водночас, наявність деяких первинних бухгалтерських документів загалом, і податкової накладної зокрема, без фактичного здійснення господарської операції (оприбуткування товару, його оплата, використання у господарській діяльності тощо) не може бути підставою для формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, та для включення визначених у такій податковій накладній сум податку на додану вартість до податкового кредиту відповідного місяця.

Крім того, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною у листі останнього від 02.06.2011 №742/11/13-11, в якому зазначено, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Суд першої інстанції правильно зазначив, з чим погодилась колегія суддів, не береться до уваги використання податковим органом у висновках акта від 12.01.2015 року № 6/13-03-22-04/35327681 інформації, викладеній в акті ДПІ у Києво Святошинському районі ГУ Міндоходів у Київській області № 547/10-13-22-03/38275495 від 02.10.2014 року "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ "Компанія БТС" (код за ЄДРПОУ 38275495) з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з контрагентами постачальниками та з контрагентами покупцями з 01.06.2014 року по 30.06.2014 року", оскільки податковий орган вправі проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків з метою отримання податкової інформації, однак, зустрічні звірки не є перевірками, а акти про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання лише засвідчують факт неможливості її проведення і не можуть мстити висновків стосовно документального підтвердження господарських відноси з платником податків і зборів, не підтверджують відносин, вид і якість операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними тощо.

Крім того, Вищий адміністративний суд України неодноразово зазначав (в тому числі і в ухвалі від 18.09.2013 року № К/9991/55382/12), що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття добросовісний платник, яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Водночас, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що з долучених до матеріалів справи документів неможливо встановити реальність здійснення позивачем господарських операцій з ТзОВ "Компанія БТС".

Аналізуючи укладені між позивачем та ТзОВ "Компанія БТС" договори, суд звертає увагу на часову розбіжність укладених договорів щодо виконання взаємозалежних послуг.

Так, згідно долучених позивачем копій договорів, договірні відносини щодо розповсюдження поліграфічної продукції виникли між позивачем та його контрагентом значно раніше, ніж відносини щодо її виготовлення.

Також суд зазначає, що відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України, істотною умовою даного договору є якість продукції, яку належало виконати. Так, п. 4.1 всіх договорів на виготовлення поліграфічної продукції передбачено, що якість продукції визначається її описом, погодженим із замовником, а також відповідністю затвердженого замовником макету.

Однак, до матеріалів справи не було надано жодного доказу опису якості продукції, що належало виготовити, або доказів того, що макет рекламної листівки розроблявся ТзОВ "Компанія БТС". Відсутні докази погодження такого макету позивачем.

Крім того, не підтверджено матеріалами справи, як здійснювалася передача (транспортування) рекламних листівок в кількості 35600 шт. від ТзОВ "Компанія БТС" (м. Київ) до м. Львів.

Також, позивачем не підтверджено, хто і коли від ТзОВ "Компанія БТС", що знаходиться у м. Боярка Києва Святошинського району Київської області, надавав послуги по розповсюдженню поліграфічної продукції - а саме рекламних листівок у кількості 35600 шт. - на вулицях міста Львова (пл. Ринок, пр. Шевченка, пр. Свободи, вул. Виговського, пр. Чорновола, пл. Петрушевича) за період з 29 по 31 липня 2014 року (як це випливає із акта передачі прийому виконаних послуг від 31.07.2014 року згідно умов договору № 15/06-14 від 26.06.2014 року).

Суд вважає за необхідне наголосити, що згідно витягу є Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців від 14.07.2015 року, основними видами діяльності за КВЕД у ТзОВ "Компанія БТС" є підготовчі роботи на будівельному майданчику, діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту, інша діяльність з прибирання будинків і промислових споруд, а відповідно до інформації органів статистики, основним видом діяльності ТзОВ "Компанія БТС" за останній рік були підготовці роботи на будівельному майданчику, що ставить під сумнів надання даним підприємством послуг з виготовлення та розповсюдження поліграфічної (рекламної) продукції.

Суд також звертає увагу на те, що незважаючи на проведену в липні 2014 року рекламну акцію, метою якої було надання в оренду офісних та складських приміщень, обсяги оренди в другій половині 2014 року не збільшились, про що свідчить аналіз бухгалтерської довідки позивача № 151 від 04.09.2015 року. Таким чином, не доведено ділову мету при укладенні вищевказаних правочинів.

Окремо суд вказує на той факт, що датою підписання останнього акта виконаних робіт є 31.07.2014 року, відтак, здійснення розрахунку шляхом видачі векселя 15.01.2015 року суперечить умовам договору щодо здійснення оплати виконаних послуг у 90 денний строк.

Крім того, такий розрахунок здійснено уже після проведення ДПІ у Залізничному районі м. Львова ГУ ДФС у Львівській області перевірки позивача, що відбувалася у період з 23.12.2014 року по 29.12.2014 року.

Відтак, враховуючи відсутність фактичного поставки товарів та реалізації послуг від ТзОВ "Компанія БТС" до позивача, суд дійшов переконання, що податковий кредит та податкові зобов'язання сформовано на підставі первинних бухгалтерських документів, що складені без фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно з статтею 86 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Мотивація та докази, наведені у апеляційній скарзі, не дають адміністративному суду апеляційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію суду першої інстанції.

За таких обставин справи колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм у оскаржуваному судовому рішенні належну правову оцінку, відтак подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не являються суттєвими і не складають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи.

Керуючись статтями 160 ч.3, 195, 196, 198 п.1, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Пам'ять - Плюс залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2015 року у справі №813/4475/15 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя А.М.Ліщинський

Судді О.І.Довга

ОСОБА_3