Ухвала

від 31.05.2016 по справі 813/4475/15

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

УХВАЛА

Іменем України

31.05.2016 № К/800/4979/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Сіроша М.В ., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Пам'ять-Плюс» на постановуЛьвівського окружного адміністративного суду від 29.10.2015 та ухвалуЛьвівського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2016 у справі № 813/4475/15 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Пам'ять-Плюс» доДержавної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,- ВСТАНОВИВ:

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 29.10.2015, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2016, в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Пам'ять-Плюс» про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області від 29.01.2016 № 0000252204 та № 0000262204 відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з'ясування всіх обставин справи.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для відхилення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Пам'ять-Плюс» з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин із Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія БТС» за період липень 2014 року та із Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрконсалт - 2012» за період січень 2013 року, за результатами якої складено акт від 12.01.2015 № 6/13-03-22-04/35327681, в якому зазначено про порушення позивачем:

- підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1, пункту 44.3 статті 44, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового Кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 55084 грн. 00 коп.;

- підпункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.6 статті 198, статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 135656 грн. 00 коп.;

- пункту 85.2, пункту 85.4, пункту 85.8 статті 85, пункту 121.1 статті 121 Податкового кодексу України, що тягне за собою накладання штрафу в сумі 1020 грн. 00 коп.

Підставою для висновків акту перевірки про наявність порушень податкового законодавства позивачем була встановлена в ході перевірки безтоварність здійснених господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія БТС» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрконсалт - 2012».

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем були винесені податкові повідомлення-рішення від 29.01.2015:

- № 0000252204, яким позивачу донараховано зобов'язань з податку на додану вартість в загальному розмірі 203484 грн. 00 коп., з яких 135656 грн. 00 коп. за основним платежем та 67828 грн. 00 коп. штрафні (фінансові) санкції;

- № 0000262204, яким позивачу донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі 82626 грн. 00 коп., з яких за основним платежем 55084 грн. 00 коп. та 27542 грн. 00 коп. штрафні (фінансові) санкції;

- № 0000272204, яким до позивача застосовано штраф в розмірі 1020 грн. 00 коп.

За результатами їх оскарження в адміністративному порядку, рішенням Головного управління ДФС у Львівській області від 02.03.2015 № 1214/10/13-01-10-07-05 податкове повідомлення-рішення від 29.01.2015 № 0000272204 скасоване, інші залишені без змін.

Крім того, рішенням вищестоящого податкового органу вказане рішення та відповідно податкові повідомлення-рішення від 29.01.2015 № 0000252204, № 0000262204 залишені без змін, а повторна скарга позивача без задоволення.

Разом з тим, 23.04.2015 відповідачем було прийнято рішення № 5801/13-03-22-04/189 про досягнення податкового компромісу по взаємовідносинах позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрконсалт - 2012», а саме по податковим повідомленням-рішенням від 29.01.2015:

- № 0000262204 на суму 55084 грн. 00 коп.;

- № 0000252204 на суму 57983 грн. 00 коп.

Відмовляючи в позові, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність законних підстав для формування позивачем податкового кредиту та складу витрат по господарським операціям із спірним контрагентом Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія БТС», встановивши їх безтоварність.

Суд касаційної інстанції погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія БТС» укладено договори на виготовлення та розповсюдження поліграфічної продукції.

На підтвердження фактичного виконання господарських операцій за названими договорами позивач надав суду: рекламну листівку, акти передачі-прийому виконаних робіт, податкові накладні, банківські виписки та прості векселі.

Також, позивачем долучено документи, підтверджуючи право власності на нерухоме майно, яке використовується ним у господарській діяльності.

При оцінці правильності врахування позивачем у податковому обліку витрат на оплату придбаних у вищенаведеного контрагента товарів, послуг та дослідженні поданих позивачем договорів, суди попередніх інстанцій правомірно зазначили про часову розбіжність укладених договорів щодо виконання взаємозалежних послуг, відсутність первинних документів податкового обліку, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов'язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України, водночас, звернувши увагу на недоведеність ділової мети при укладені спірних договорів.

Так, пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Одночасно пунктом 36.5 статті 36 Податкового кодексу України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим кодексом або законами з питань митної справи.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.

Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Наявність первинних документів не може бути єдиною і достатньою підставою для підтвердження правомірності формування складу витрат та податкового кредиту, у разі недоведення використання придбаних товарів (робіт, послуг) у господарській діяльності, реальності здійснених господарських операцій та факту дійсного руху активів та товару між учасниками відповідних операцій.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

При цьому, обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту належними документами первинного обліку покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), позаяк саме він є суб'єктом, який зменшує суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість податку на прибуток, що підлягає перерахуванню до бюджету.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Відтак, суди першої та апеляційної інстанцій, надаючи оцінку правильності врахування позивачем у податковому обліку витрат на оплату придбаних у контрагентів послуг, правомірно здійснили ретельне дослідження усіх первинних документів, складених на реалізацію спірних договорів та дійшли обґрунтованого висновку про неправомірність формування позивачем податкового кредиту та складу витрат, через не дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до них.

Враховуючи вищенаведене та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про наявність законних підстав для відмови в задоволенні позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами попередніх інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до пункту 3 статті 220 1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 220 1 , 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Пам'ять-Плюс» - відхилити.

2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29.10.2015 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2016 - залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Г.К.Голубєва М.В.Сірош