Рішення

від 19.01.2016 по справі 910/28898/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.01.2016Справа № 910/28898/15

За позовом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації в Публічному акціонерному товаристві Банк Національний Кредит Паламарчука Віталія Віталійовича

до Товариства з обмеженою відповідальністю Трейд Рулз

про стягнення 1 833 493, 28 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Скляров Д.М. за довіреністю № 8 від 02.09.2015 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації в Публічному акціонерному товаристві Банк Національний Кредит Паламарчук Віталій Віталійович (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Трейд Рулз (далі - відповідач) про стягнення 1 833 493, 28 грн., а саме: 1 234 804, 00 грн. заборгованості за кредитом, 132 817, 44 грн. заборгованості за процентами, 12 355, 52 грн. пені за прострочення сплати процентів, 135 997, 59 грн. пені за прострочення повернення кредиту, 617, 77 грн. 3 % річних за прострочення сплати процентів, 6 799, 88 грн. 3 % річних за прострочення повернення кредиту, 1 400, 08 грн. інфляційних втрат за прострочення сплати процентів та 308 701, 00 грн. штрафу за прострочення сплати процентів.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між ним та відповідачем Кредитного договору позивач надав відповідачу кредит. Оскільки відповідач порушив умови Кредитного договору, позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення боргу, яка виконана не була. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором та пені.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.11.2015 р. порушено провадження у справі № 910/28898/15, її розгляд призначено на 08.12.2015 р.

01.12.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

В судовому засіданні 08.12.2015 р. представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, подав клопотання про продовження строку вирішення спору у справі № 910/28898/15 на п'ятнадцять днів.

Представник відповідача в судове засідання 08.12.2015 р. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.12.2016 р. було продовжено в порядку ст. 69 ГПК України строк вирішення спору на 15 днів та відкладено розгляд справи на 19.01.2016 р.

Представник відповідача в судове засідання 19.01.2016 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції , розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Так, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі Смірнова проти України ).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання розумності строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Від представника позивача в судовому засіданні 19.01.2016 р. надійшли додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

У судовому засіданні 19.01.2016 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

12.03.2015 р. між позивачем (кредитор/банк) та відповідачем (позичальник) було укладено Договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 05.1-10ю/2015/2-1 (далі - Кредитний договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) кредитор зобов'язався надати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового використання (далі - кредит) на умовах, визначених цим Договором та Додатковими угодами.

Згідно з п. 1.1.1. Кредитного договору було визначено, що надання кредиту здійснюватиметься окремими частинами зі сплатою 26 % річних в межах максимального ліміту заборгованості до 11 480 000, 00 грн. з кінцевим терміном погашення до 28.01.2016 р.

Відповідно до п. 3.3.5. та п. 3.3.6. Кредитного договору було визначено, що позичальник зобов'язаний сплачувати кредитору проценти та комісії, передбачені п. 1.1.1. цього Договору та повернути кредитору в повному обсязі транші кредиту в строки, визначені п. п. 1.1.1. цього Договору.

Відповідно до п. 4.4. Кредитного договору, у разі невиконання позичальником зобов'язань визначених п. п. 3.3.2. - 3.3.17. цього договору, порушення позичальником або третьою особою, з якою укладений договір забезпечення виконання зобов'язань за кредитом, умов договорів, визначених п. 1.3 цього договору, протягом більше 15 (п'ятнадцяти) днів, термін надання кредиту вважається таким, що закінчився та відповідно, позичальник зобов'язаний не пізніше наступного робочого дня, погасити кредит, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту, комісії та нараховані штрафні санкції. Після повного погашення заборгованості позичальника за цим договором дія договору припиняється.

Пунктом 4.2. Кредитного договору було передбачено, що у разі прострочення позичальником строків сплати процентів та комісій, визначених цим договором та тарифами, а також прострочення строків повернення кредиту, визначених п. п. 1.1.1, 2.4., 2.13.3, 3.2.4., 4.4., 5.4. цього договору, позичальник сплачує кредитору пеню в розмірі 1%, в національній валюті України, від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період невиконання зобов'язань за цим договором.

Згідно з п. 4.3. Кредитного договору, у разі порушення позичальником вимог п. 3.3.2. -3.3.17. цього договору, позичальник зобов'язаний сплатити кредитору штраф в розмірі 5 процентів від суми максимального ліміту кредиту, визначеного п. 1.1.1. Кредитного договору за кожний випадок.

Відповідно до п. 7.3. Кредитного договору він набирає чинності з дати його укладення та діє до остаточного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Кредитного договору позивач надав відповідачу кредитні кошти за заявками останнього, на підтвердження чого до матеріалів справи надані відповідні виписки та меморіальні ордери № 12647772 від 12.03.2015 р. на суму 280 000, 00 грн., № 12665179 від 13.03.2015 р. на суму 1 234 804, 00 грн.

За спірний період правовідносин між сторонами за Кредитним договором, відповідач лише частково повернув надані йому кредитні кошти, сплативши 280 000, 00 грн. - 12.03.2015 р., а також оплатив нараховані проценти на суму 16 944, 25 грн. 15.04.2015 р. (вказана сума була зарахована 10.04.2015 р. в погашення боргу за кредитом, проте 15.04.2015 р. перенесена в оплату процентів у відповідності до черговості погашення заборгованості, визначеної Кредитним договором).

Оскільки відповідачем не було сплачено проценти за квітень 2015 року в строк до 05.05.2015 р., позивач у відповідності до п. 4.4. Кредитного договору визнав термін надання кредиту таким, що закінчився та вирішив звернутись з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між позивачем та відповідачем договір за своєю правовою природою є кредитним договором.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів (ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України).

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Вимоги позивача полягають у достроковому поверненні кредиту та сплаті боргу щодо нарахованих процентів.

Розглядаючи питання щодо дострокового повернення кредиту у зв'язку з простроченням позичальником свого обов'язку щодо повернення позики, слід враховувати, що відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати, зокрема, дострокового повернення частини позики, що залишилася.

У такому разі, дострокове повернення кредиту не має ознак одностороннього припинення договірних зобов'язань, а свідчить лише про зміну умов договору в частині строку його виконання та відповідає способу захисту порушеного матеріального права.

Отже, з урахуванням умов Кредитного договору та встановлених обставин справи слід вважати термін повернення кредиту та сплати процентів на дату звернення позивача до суду у повному обсязі таким, що настав, а заявлені позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за кредитом та заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитними коштами, - обґрунтованими.

Таким чином, з відповідача має бути стягнуто в судовому порядку 1 234 804, 00 грн. заборгованості за кредитом та 132 817, 44 грн. заборгованості по процентам.

У свою чергу, що стосується вимог про стягнення пені та штрафу, суд звертає увагу на наступне.

Згідно зі ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 Господарського кодексу України).

Як зазначалось вище, пунктом 4.2. Кредитного договору було передбачено, що у разі прострочення позичальником строків сплати процентів та комісій, визначених цим договором та тарифами, а також прострочення строків повернення кредиту, визначених п. п. 1.1.1, 2.4., 2.13.3, 3.2.4., 4.4., 5.4. цього договору, позичальник сплачує кредитору пеню в розмірі 1%, в національній валюті України, від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період невиконання зобов'язань за цим договором.

Крім того, згідно з п. 4.3. Кредитного договору, у разі порушення позичальником вимог п. 3.3.2. -3.3.17. цього договору, позичальник зобов'язаний сплатити кредитору штраф в розмірі 5 процентів від суми максимального ліміту кредиту, визначеного п. 1.1.1. Кредитного договору за кожний випадок.

Позивачем у відповідності до умов Кредитного договору нараховано відповідачу 12 355, 52 грн. пені за прострочення сплати процентів за користування кредитом, 135 997, 59 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту та 308 701, 00 грн. штрафу за прострочення сплати процентів, розрахунок яких є вірним.

В даному випадку, суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України.

Так, як неодноразово наголошував Верховний Суд України, можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України, а одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Зокрема, такий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 27.04.2012 р. № 3-24гс12, від 09.04.2012 р. № 3-88гс11.

При цьому, суд вважає за необхідне не застосовувати правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 21.10.2015 р. у справі № 6-2003цс15, за змістом якої зазначається, що одночасне застосування пені та штрафу за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Так, частиною 1 статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Як вбачається з вищевказаної постанови, вона буда прийнята Верховним Судом України за результатами розгляду цивільної справи за позовом Публічного акціонерного товариства Апекс-Банк про стягнення з фізичної особи заборгованості за кредитним договором та штрафних санкцій, нарахованих за порушення зобов'язань за кредитним договором, а тому, враховуючи суб'єктний склад сторін, правову природу спірного правочину та умови відповідних пунктів кредитного договору, якими передбачено стягнення штрафу та пені за порушення зобов'язань за кредитним договором, висновок щодо неможливості одночасного стягнення штрафу та пені за порушення зобов'язання було зроблено Верховним Судом України лише виходячи з положень статті 549 Цивільного кодексу України, яка і підлягала застосуванню у спірних правовідносинах.

Проте, в даному випадку, обидві сторони спірного правочину є суб'єктами господарювання, відповідачем було порушено саме господарське зобов'язання, а тому згідно з приписів статті 9 Цивільного кодексу України та статті 4 Господарського кодексу України до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Господарського кодексу України, як спеціального закону в частині відповідальності за порушення у сфері господарювання.

Конституція України у ст. 61 передбачає, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Вказана норма міститься у розділі II Права, свободи та обов'язки людини і громадянина , а тому положення ст. 61 Конституції України стосуються в першу чергу фізичних осіб.

Конституційний Суд України у справі про відповідальність юридичних осіб (рішення № 7-рп/2001 від 30 травня 2001 року у справі № 1-22/2001) дійшов висновку що загальновизнаним є поділ юридичної відповідальності за галузевою структурою права на такі основні види: цивільно-правову, кримінальну, адміністративну та дисциплінарну. Виходячи зі смислу цього тлумачення не можуть бути ототожнені поняття санкцій та вид відповідальності. Пеня та штраф не є окремими видами відповідальності, а є різновидом штрафних санкцій. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Таким чином, згідно з ст. 61 Конституції не обмежується розмір санкцій чи їх набір при притягненні до одного виду юридичної відповідальності.

Крім того, можливість одночасного застосування штрафу та пені прямо вбачається із Господарського кодексу України (стаття 231 ГК України), який передбачає можливість одночасного застосування пені та штрафу.

Аналогічну правову позицію щодо можливості одночасного стягнення штрафу та пені у господарських зобов'язаннях викладено також у постановах Вищого господарського суду України від 11.11.2015 р. у справі № 911/2418/15, від 27.10.2015 р. у справі № 924/303/15, від 12.05.2015 р. у справі № 910/9209/13, від 05.02.2015 р. у справі № 910/7041/14, від 30.03.2015 р. у справі № 911/3222/14, від 07.10.2015 р. у справі № 924/218/15, від 11.11.2015 р. у справі № 911/2418/15 та багатьох інших.

При цьому, на переконання суду, зазначені вище постанови Верховного Суду України, які приймались у господарських справах, та постанова Верховного Суду України від 21.10.2015 р. у цивільній справі № 6-2003цс15, не є суперечливими між собою щодо тлумачення норм матеріального права, оскільки вони не є тотожними або подібними, приймались відносно різного суб'єктного складу сторін, а також правовідносин (господарських чи цивільних).

Також, позивач нарахував відповідачу 617, 77 грн. 3 % річних від простроченої суми заборгованості по процентам, 6 799, 88 грн. 3 % річних від простроченої суми заборгованості за кредитом, 1 400, 08 грн. інфляційних втрат за час прострочення сплати процентів.

Так, згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Основною метою визначення інфляційних втрат є встановлення розміру компенсації, яку боржник зобов'язаний в порядку ст. 625 ЦК України сплатити кредитору для усунення наслідків знецінення грошових коштів, що не були вчасно повернуті внаслідок порушення грошового зобов'язання.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Так, відповідно до п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату від 27.07.2007 р. № 265 Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін , відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться ланцюговим методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що, як на тому наголошено в п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (див. постанову Вищого господарського суду України № 23/466 від 05.04.2011 р. та лист Верховного Суду України Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ № 62-97р від 03.04.1997 р.).

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Як встановлено судом, нараховані інфляційні втрати - невірно, оскільки позивач їх рахує поденно та без урахування індексів дефляції.

Згідно з вірним розрахунком суду, інфляційні втрати мають складати 213, 54 грн.

У свою чергу, розрахунок 3 % річних є вірним.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. Про судове рішення рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено часткову обґрунтованість заявлених позовних вимог, вони підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Трейд Рулз (04116, місто Київ, вулиця Маршала Рибалка, будинок 10/8; код ЄДРПОУ 39163871) на користь Публічного акціонерного товариства Банк Національний Кредит (04053, місто Київ, вулиця Тургенєвська, будинок 52/58; код ЄДРПОУ 20057663) 1 234 804 (один мільйон двісті тридцять чотири тисячі вісімсот чотири) грн. 00 коп. заборгованості за кредитом, 132 817 (сто тридцять дві тисячі вісімсот сімнадцять) грн. 44 коп. заборгованості по процентам, 12 355 (дванадцять тисяч триста п'ятдесят п'ять) грн. 52 коп. пені за прострочення сплати процентів за користування кредитом, 135 997 (сто тридцять п'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто сім) грн. 59 коп. пені за несвоєчасне повернення кредиту, 617 (шістсот сімнадцять) грн. 77 коп. 3 % річних від простроченої суми заборгованості по процентам, 6 799 (шість тисяч сімсот дев'яносто дев'ять) грн. 88 коп. 3 % річних від простроченої суми заборгованості за кредитом, 213 (двісті тринадцять) грн. 54 коп. інфляційних втрат за час прострочення сплати процентів, 308 701 (триста вісім тисяч сімсот одну) грн. 00 коп. штрафу за прострочення сплати процентів та 27 484 (двадцять сім тисяч чотириста вісімдесят чотири) грн. 60 коп. витрат зі сплати судового збору.

3. В частині стягнення 1 186 (одна тисяча сто вісімдесят шість) грн. 54 коп. інфляційних втрат відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 25.01.2016 р.

Суддя В.С. Ломака