Ухвала

від 21.01.2016 по справі 826/16858/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 січня 2016 року м. Київ К/800/35410/15

К/800/31990/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Суддів:Черпіцької Л.Т. Розваляєвої Т.С. Маслія В.І.

провівши попередній розгляд адміністративної справи за касаційними скаргами ОСОБА_4 та Міністерства юстиції України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 березня 2015 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2015 року у справі №826/16858/14 за позовом ОСОБА_4 до Державної реєстраційної служби України, Державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Спєсівцева Дениса Сергійовича, Державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Молдованової Галини Миколаївни, третя особа - Звенигородська районна державна адміністрація Черкаської області, про визнання протиправним та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2014 року ОСОБА_4 звернулась з позовом до Державної реєстраційної служби України, Державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Спєсівцева Дениса Сергійовича, Державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Молдованової Галини Миколаївни, третя особа - Звенигородська районна державна адміністрація Черкаської області, в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просила:

- визнати протиправними та скасувати рішення державних реєстраторів прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Спєсівцева Дениса Сергійовича від 28 травня 2015 року № 13391329, Молдованової Галини Миколаївни від 10 грудня 2014 року № 17869770 про відмову у державній реєстрації іншого речового права - права оренди земельної ділянки, що розташована за адресою: Черкаська область, Звенигородський район, с. Стебне, кадастровий номер НОМЕР_2;

- зобов'язати Державну реєстраційну службу України провести державну реєстрацію іншого речового права - права оренди земельної ділянки, що розташована за адресою: Черкаська область, Звенигородський район, с. Стебне, кадастровий номер НОМЕР_2.

В обґрунтування позову ОСОБА_4 зазначила, що рішення державних реєстраторів є незаконними та підлягають скасуванню, оскільки підстави відмови у проведенні державної реєстрації права оренди земельної ділянки не відповідають вимогам Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 березня 2015 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовані рішення державних реєстраторів прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Спєсівцева Дениса Сергійовича від 28 травня 2015 року № 13391329, Молдованової Галини Миколаївни від 10 грудня 2014 року № 17869770 про відмову у державній реєстрації іншого речового права - права оренди земельної ділянки, що розташована за адресою: Черкаська область, Звенигородський район, с. Стебне, кадастровий номер НОМЕР_2. Зобов'язано Державну реєстраційну службу України провести державну реєстрацію іншого речового права - права оренди земельної ділянки, що розташована за адресою: Черкаська область, Звенигородський район, с. Стебне, кадастровий номер НОМЕР_2 за суб'єктом ОСОБА_4, РНОКПП НОМЕР_1.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2015 року скасовано постанову суду першої інстанції, позов ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Молдованової Галини Миколаївни від 10 грудня 2014 року № 17869770 про відмову у державній реєстрації іншого речового права - права оренди земельної ділянки, що розташована за адресою: Черкаська область, Звенигородський район, с. Стебне, кадастровий номер НОМЕР_2. Зобов'язано Державну реєстраційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_4 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 24 листопада 2014 року за реєстраційним номером 9093880 для проведення державної реєстрації іншого речового права - права оренди земельної ділянки, що розташована за адресою: Черкаська область, Звенигородський район, с. Стебне, кадастровий номер НОМЕР_2. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2015 року, ОСОБА_4 звернулась з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на те, що при прийнятті зазначеного судового рішення було порушено норми матеріального та процесуального права.

Міністерство юстиції України також звернулось з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 14.05.2014 року між позивачем та Звенигородською районною державною адміністрацією Черкаської області було укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 1,56 га, що розташована за адресою: Черкаська область, Звенигородський район, с. Стебне (кадастровий номер НОМЕР_2).

З метою державної реєстрації права оренди на зазначену земельну ділянку, позивач 20 травня 2014 року звернулась до Державної реєстраційної служби України із заявою про проведення державної реєстрації цього права. Вказана заява була зареєстрована у базі даних про реєстрацію заяв і запитів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 20.05.2014 року о 13:42:13 год.

Також 20 травня 2014 року до Державної реєстраційної служби України звернувся представник Звенигородської районної державної адміністрації із заявою про проведення державної реєстрації права власності вказаної земельної ділянки. Вказана заява була зареєстрована у базі даних про реєстрацію заяв і запитів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 20.05.2014 року о 16:26:14 год.

28 травня 2014 року державний реєстратор Спєсівцев Денис Сергійович прийняв рішення № 13391329 про відмову у державній реєстрації права оренди земельної ділянки (кадастровий номер НОМЕР_2) за суб'єктом ОСОБА_4 з тих підстав, що заяву про державну реєстрацію речових прав, похідних від права власності, подано за відсутності державної реєстрації права власності.

24 листопада 2014 року позивач повторно звернулась із заявою про державну реєстрацію іншого речового права - права оренди земельної ділянки, що розташована за адресою: Черкаська область, Звенигородський район, с. Стебне, кадастровий номер НОМЕР_2.

10.12.2014 державним реєстратором Молдовановою Г.М. прийнято рішення №17869770 про відмову у державній реєстрації права оренди земельної ділянки (кадастровий номер НОМЕР_2) за суб'єктом ОСОБА_4, оскільки з поданих документів неможливо встановити виконання заявником умов передбачених п.18 договору оренди, а саме: передача земельної ділянки в оренду здійснюється з розробленням проекту відведення земельної ділянки. Також відповідно до п.20 договору передача земельної ділянки здійснюється за актом її приймання-передачі.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями державних реєстраторів, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що саме 20 травня 2014 року є датою державної реєстрації права власності третьої особи на земельну ділянку кадастровий номер НОМЕР_2, а тому відповідачем-2 було протиправно відмовлено позивачу у реєстрації іншого речового права, а саме права оренди земельної ділянки, у зв'язку із чим рішення від 28 травня 2014 року №13391329 підлягає скасуванню. Також, у відповідача-3 були відсутні підстави для відмови позивачу у реєстрації права оренди земельної ділянки, оформленої рішенням від 10 грудня 2014 року № 17869770, оскільки позивачем були подані належні документи, які дають змогу встановити їх відповідність заявленому праву. З огляду на це, суд дійшов висновку про необхідність зобов'язання Державну реєстраційну службу України провести державну реєстрацію іншого речового права.

Між тим, суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та задовольнив частково позовні вимоги з тих підстав, що у відповідача-2 не було правових підстав для державної реєстрації права оренди земельної ділянки за позивачем, оскільки станом на час прийняття оскаржуваного рішення від 28.05.2014 року право власності на земельну ділянку не було зареєстроване. При цьому, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції щодо протиправності рішення державного реєстратора від 10.12.2014 року. Проте, суд апеляційної інстанції зазначив, що державна реєстрація є дискреційним повноваженням державного реєстратора, а тому позовна вимога ОСОБА_4 про зобов'язання здійснити державну реєстрацію права не підлягає задоволенню.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає обґрунтованим такий висновок суду апеляційного інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - Закон), в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч.1 ст.3 Закону державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.

Згідно з ч.1 ст.4 Закону, обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування.

Згідно з ч.1 ст.5 Закону, у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди (їх окремі частини), квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Відповідно до ч.2 ст. 4 Закону України Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень (далі по тексту -Закон) право користування є похідним від права власності і реєструється після державної реєстрації права власності на таке майно.

Відповідно до п.5 -2 ч.1 ст.24 Закону, у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо, заяву про державну реєстрацію речових прав, похідних від права власності, подано за відсутності державної реєстрації права власності, крім випадків, установлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом апеляційної інстанції, право власності на земельну ділянку кадастровий номер НОМЕР_2 було зареєстровано за Звенигородською РДА Черкаської області 05.06.2014 року рішенням державного реєстратора № 13579576, тоді як рішення про відмову позивачу у державній реєстрації права оренди земельної ділянки було прийнято відповідачем-2 - 28.05.2014 року.

Отже, на час прийняття оскаржуваного рішення від 28 травня 2015 року №13391329 право власності на зазначену земельну ділянку зареєстроване не було.

Посилання суду першої інстанції на те, що саме 20 травня 2014 року є датою державної реєстрації права власності третьої особи на земельну ділянку є необґрунтованими в силу ч.3 ст.3 Закону, відповідно до якої, права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що рішення від 28.05.2014 № 13391329 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень, прийняте державним реєстратором Спєсівцевим Д.С. за наслідками розгляду заяви ОСОБА_4 від 20.05.2014, є законним, обґрунтованим та відповідає нормам чинного законодавства.

Що стосується рішення державного реєстратора Молдованової Г.М. від 10 грудня 2014 року № 17869770 про відмову у державній реєстрації іншого речового права - права оренди земельної ділянки, колегія суддів виходить з наступного.

Частиною першою статті 19 Закону визначено, що державна реєстрація прав проводиться на підставі: 1) договорів, укладених у порядку, встановленому законом ; 2) свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону; 3) свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; 4) державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; 5) рішень судів, що набрали законної сили; 6) інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.

Згідно з п.36 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 року №868, для проведення державної реєстрації речових прав необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення таких прав на нерухоме майно, та інші документи, визначені цим Порядком.

Для проведення державної реєстрації речового права на нерухоме майно, що є похідним від права власності, одночасно з проведенням державної реєстрації права власності на таке майно заявником подаються документи, необхідні для проведення державної реєстрації права власності на таке майно та державної реєстрації речового права, що є похідним від нього.

Відповідно до пп.1 п.37 Порядку №868 документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, є, серед іншого, укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно чи його дублікат.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.24 Закону у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

Як вірно встановлено судами та підтверджено матеріалами справи, позивачем до заяви від 24.11.2014 було додано: договір оренди землі від 14.05.2014 року, укладений між Звенигородською районною державною адміністрацією та ОСОБА_4; витяг з державного земельного кадастру про земельку ділянку серія та номер НВ-7100357752013 від 17.06.2013, виданий відділом Держземагенства у Звенигородському районі Черкаської області; заперечення Укрдержреестру від 10.11.2014 року; витяг з паспорта заявника, серія та номер: НЕ282949, виданого 22.10.2002 року Звенигородським РВС УМВС України в Черкаській області; копію картки фізичної особи-платника податків, виданої 28.05.2003 року Звенигородським відділенням Шполянської ОДПІ Черкаської області; квитанцію про сплату державного мита від 21.11.2014 року № 134; квитанцію про сплату інформаційних послуг від 21.11.2014 року № 133.

Однак, державним реєстратором Молдовановою Г.М. встановлено, що з поданих документів неможливо встановити виконання заявником умов передбачених п.18 договору оренди, а саме: передача земельної ділянки в оренду здійснюється з розробленням проекту відведення земельної ділянки. Також відповідно до п.20 договору передача земельної ділянки здійснюється за актом її приймання-передачі.

Разом з тим, відповідно до п. 16 Порядку №868 у разі подання документів, необхідних для проведення державної реєстрації речових прав, не в повному обсязі державний реєстратор приймає рішення про зупинення розгляду заяви, яке містить рекомендації щодо усунення обставин, що були підставою для його прийняття.

Між тим, відповідного рішення про зупинення розгляду заяви від 24.11.2014 р. державним реєстратором Молдовановою Г.М. прийнято не було.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій щодо протиправності рішення державного реєстратора Молдованової Галини Миколаївни від 10 грудня 2014 року № 17869770 про відмову у державній реєстрації права оренди земельної ділянки, а відтак про наявність підстав для його скасування.

Колегія суддів також погоджується з позицією суду апеляційної інстанції стосовно того, що Законом N 1952-IV повноваження щодо державної реєстрації прав на нерухоме майно покладені на державних реєстраторів і суд не може підміняти їх функції, в тому числі щодо реєстрації таких прав.

Відповідно до статті 2 Закону № 1952-ІV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав). Згідно з частиною п'ятою статті 3 вказаного Закону державна реєстрація прав проводиться органом державної реєстрації прав .

У частині другій статті 9 Закону № 1952-ІV передбачено, що державний реєстратор, зокрема: встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав.

Відповідно до частини четвертої цієї статті державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації.

Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора, пов'язану з проведенням державної реєстрації прав, забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом (абзац другий частини четвертої вказаної статті).

Підстави для відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень визначені у статті 24 Закону № 1952-ІV, а статтею 30 цього Закону встановлена відповідальність у сфері державної реєстрації прав.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що орган державної реєстрації прав має виключну компетенцію в питаннях встановлення відповідності заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства та відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами. До виключної компетенції цього органу належить і прийняття рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень чи відмову у реєстрації за наявності до того передбачених законом підстав, а тому суд не вправі втручатися у діяльність органу державної реєстрації прав, зобов'язуючи його приймати такі рішення.

Аналогічна правова позиція була висловлена також Верховним Судом України у постанові від 11 листопада 2015 року (справа № 21-2958а15).

Крім того, положеннями частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

При цьому, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.3 ст.2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Таке втручання не можуть бути виправдані з підстав доцільності та необхідності врегулювання спірних відносин.

Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є - здійснення правосуддя. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення.

Таким чином, позовна вимога про зобов'язання відповідача прийняти певне рішення є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому задоволенню не підлягає.

З огляду на зазначені правові положення та встановлені обставини справи, колегія суддів вважає вірним висновок суду апеляційної інстанції, що для повного захисту прав та інтересів позивача необхідно зобов'язати Державну реєстраційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_4І про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 24.11.2014 за реєстраційним номером 9093880.

Колегія суддів вважає необґрунтованим посилання Міністерства юстиції України на те, що оскаржуване позивачем рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень на об'єкти нерухомого майна у даній справі приймалось державними реєстраторами прав на нерухоме майно, а відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21.01.2015 № 17 Питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції , Міністерство юстиції є правонаступником Державної реєстраційної служби, що ліквідується, у частині реалізації державної політики (у сферах, зазначених у пункті 1 постанови).

Так, відповідно до статті 55 КАС України в разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи правонаступником.

При визначенні процесуального правонаступництва слід виходити з того, хто є правонаступником у спірних правовідносинах, та враховувати, що якщо під час розгляду адміністративної справи буде встановлено, що орган державної влади, орган місцевого самоврядування, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржуються, припинили свою діяльність, то в такому випадку суду необхідно залучити до участі у справі їх правонаступників. У випадку ж відсутності правонаступників суду необхідно залучити до участі у справі орган, до компетенції якого належить вирішення питання про усунення порушень прав, свобод чи інтересів позивача.

Виходячи з положень статей 55, 56 Конституції України, у будь-якому разі в названих вище випадках спірні правовідносини допускають правонаступництво, а тому відмова у відкритті, закриття провадження або відмова в задоволенні позову у такій справі з підстав ліквідації (припинення діяльності, позбавлення частини повноважень, звільнення з посади, скорочення посади) суб'єкта владних повноважень є неприпустимими.

Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку, що судом апеляційної інстанції повно і правильно встановлені фактичні обставини справи, характер правовідносин сторін і вірно застосовані до них норми матеріального права.

Згідно із ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

УХВАЛИЛА:

Касаційні скарги ОСОБА_4 та Міністерства юстиції України відхилити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута в порядку ст.ст. 235-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: