Постанова

від 02.02.2007 по справі 46/405-06

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

46/405-06

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" січня 2007 р.                                                                    Справа № 46/405-06  

Колегія суддів у складі:

головуючого судді Бондаренко В.П., судді Лакізи В.В., судді Токара  М.В.

при секретарі Саутенко К.О.

за участю представників:

позивача –Павленко Д.М. дов. №87/98 від 29.12.2006 р.,

відповідача –не з”явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського  апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача вх. № 3992Х/1-10 на рішення господарського суду Харківської області від 09.10.06 по справі № 46/405-06

за позовом Державного підприємства "Харківський електромеханічний завод", м. Харків

до  Комунального ВЖРЕП № 1 Київського району м. Харкова

про визнання недійсним договору передачі відомчого житлового фонду, -

встановила:

          Рішенням господарського суду Харківської області від 09.10.06 по справі № 46/405-06  (суддя Ільїн О.В.) відмовлено в позові про визнання недійсним договору від 03 травня 2003 року про передачу відомчого житлового фонду Державного підприємства “Харківський електромеханічний завод” на баланс Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства № 1 Київського району м. Харкова.

          Позивач не погодився з вказаним рішенням та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій  просить суд скасувати рішення господарського суду Харківської області від 09.10.06 по справі № 46/405-06  та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача. В обгрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції були порушені норми матеріального та процесуального права.

          Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд рішення господарського суду Харківської області від 09.10.06 по справі № 46/405-06 залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, мотивуючи тим, що вказане рішення є законним та обгрунтованим.

         Відповідач в судове засідання 29.01.07.р. не з”явився, враховуючи,що відповідач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, судова колегія вважає можливим розгляд апеляційної скарги за відсутністю відповідача за наявними матеріалами справи.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши  представника позивача , колегія суддів встановила наступне.

          Позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою про визнання недійсним договору від 03 травня 2003 року про передачу відомчого житлового фонду Державного підприємства “Харківський електромеханічний завод”на баланс Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства № 1 Київського району м. Харкова.

Як вказано в рішенні виконавчого комітету  Київської районної ради м.Харкова Рішенням ХХУІІІ сесії Харківської міської ради ХХІІІ скликання “Про комунальну власність м. Харкова” від 14 січня 2002 року ДП  “ХЕМЗ” надана згода на прийняття житлових будинків по вул. Гаршина, 5/7, вул. Чернишевського, 1, 95 до комунальної власності міста.

03 травня 2003 року між сторонами по справі було укладено договір передачі відомчого житлового фонду Державного підприємства “Харківський електромеханічний завод” на баланс Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства № 1 Київського району м. Харкова.

Пунктом 1 договору сторони узгодили, що відповідач приймає від позивача житловий фонд по вул. Чернишевського №№ 1, 95, по вул. Гаршина №5/7 та технічну документацію до нього при виділенні відповідачу компенсації витрат на проведення ремонтно-відновлювальних робіт житлового фонду в сумі 636 тис. грн.

Пунктом 2 договору було встановлено графік передачі грошових коштів відповідно кошторису витрат.

Як свідчать матеріали справи і на що вказували обидві сторони по справі, вищезазначений договір про передачу відомчого житлового фонду від 03 травня 2003 року було укладено згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 06.11.1995 року № 891, якою затверджено Положення “Про порядок передачі у комунальну власність загальнодержавного житлового фонду, що перебуває у повному господарському віданні, або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій”.

Абзац 2 пункту 1 Положення встановлює, що передача в комунальну власність відомчого житлового фонду здійснюється в порядку з дотриманням вимог Законів України “Про передачу об”єктів права державної та комунальної власності”, “Про місцеве самоврядування в Україні” та інших законодавчих актів.

Згідно з ч. 5 ст. 7 Закону України “Про передачу об”єктів права державної та комунальної власності” від 03.03.1998 р. № 147/98-ВР передача об”єктів оформлюється актом приймання-передачі, який підписується головою та членами комісії.

Відповідно до п.6 “Положення  про порядок  передачі в комунальну власність загальнодержавного  житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій” ( в редакції , яка діяла на момент підписання актів) встановлено, що комісія з питань приймання відомчого житлового фонду в комунальну власність визначає технічний стан житлового будинку та об”єктів  комунального призначення, що його обслуговують, відповідно до правил оцінки фізичного зносу житлових будинків, затверджених Держжитлокомунгоспом.

Якщо житловий будинок та об”єкти комунального призначення, що його обслуговують, відповідно до висновків цієї комісії визнані  такими, що потребують ремонту, орган, який утворив комісію, приймає рішення про джерела  фінансування і термін  виконання робіт, у тому числі з залученням  в установленому порядку коштів підприємств, установ і організацій, які передають житловий фонд у комунальну власність.  

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до розпорядження № 933 від 01.08.2002 р. Київською районною радою була створена відповідна комісія до якої входили в тому числі представники позивача та відповідача.  З матеріалів справи також вбачається, що вказаною комісією були підписані акти приймання-передачі відомчого житлового фонду у комунальну власність , а саме: житлові будинки за адресою: м. Харків, вул. Гаршина, 5/7, м. Харків,  вул. Чернишевського, 1, 95, при цьому у вказаних актах зазначається: “п. 8. Підприємство, установа чи організація, що фінансує ремонт або реконструкцію будинків, джерела фінансування –ДП “Харківський електромеханічний завод”  (а. с. 17-22).

Таким чином, судова колегія вважає, що в оскаржуваному договорі позивач та відповідач   встановили в якому обсязі  позивач повинен був здійснити   компенсацію витрат на проведення ремонтно- відновлювальних робіт, що відповідає вимогам “Положення  про порядок  передачі в комунальну власність загальнодержавного  житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій”.

Виконавчим комітетом Київської районної ради м. Харкова було прийнято рішення від 03.06.2003 року № 129-17 “Про затвердження актів прийому- передачі 3-х житлових будинків ДП “Харківський електромеханічний завод” по вул. Гаршина, 5/7, вул. Чернишевського1, 95 у міську комунальну власність”. Вказаним рішенням було затверджено відповідні акти прийому-передачі від 30 травня 2003 року (додаток № 1 до рішення) та зобов”язано ДП «ХЕМЗ»передати КВ ЖРЕП-1 Київського району м. Харкова кошти на ремонтно-відновлювальні роботи будинків у розмірі 636,6 тис. грн. згідно укладеного договору з КВЖРЕП-1 (додаток № 2 до рішення).

Позивач просить суд визнати вищезазначений договір передачі відомчого житлового фонду недійсним, посилаючись на те, що в договорі йдеться про компенсацію витрат на проведення ремонтно-відновлювальних робіт, розмір яких мав визначатись в акті обстеження технічного стану, який складається комісією з питань передачі об”єктів, а порядок залучення коштів підприємства на капітальний ремонт визначається в договорі між підприємством і органом місцевого самоврядування, причому в розмірі, який не може перевищувати 30% від суми витрат на утримання об”єктів соціальної інфраструктури за відповідний період минулого року.

В обгрунтування своїх вимог позивач посилається на п. 1 ч. 2 ст. 4-2 Закону України “Про передачу об*єктів права державної та комунальної власності” від 03 березня 1998 року № 147/98-ВР, згідно з яким порядок залучення і використання коштів або інших матеріальних активів підприємств на капітальний ремонт об”єктів соціальної інфраструктури визначається в договорах, які укладаються між підприємствами та відповідними органами місцевого самоврядування. Позивач вказує, шо такої угоди укладено не було, а відповідач по справі при укладанні договору не мав повноважень, делегованих йому від відповідного органу місцевого самоврядування на визначення порядку залучення коштів.

Відповідно до статті 4-2 Закону України "Про внесення змін в Закон України “Про передачу об”єктів права державної та комунальної власності” від 15 грудня 1999 року № 1294-ХІУ, в редакції, яка діяла на момент укладення спірного договору передачі відомчого житла, витрати, пов”язані з утриманням об”єктів соціальної інфраструктури, переданих у комунальну власність, регулюється положеннями даного Закону.

Згідно Закону України "Про внесення змін в Закон України «Про передачу об”єктів права державної та комунальної власності” від 03 лютого 2004 року, стаття 4-2 викладена в новій редакції, на яку саме і посилається позивач в обгрунтування своїх позовних вимог.

Частина 1 статті 58 Конституції України встановлює, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотньої дії в часі.

Згідно з ст. 4 Цивільного кодексу України (в ред. 1963 р.) зобов”язання можуть виникати не тільки з договорів та односторонніх угод, передбачених цивільним законодавством, але й з інших угод, які хоча і не передбачені законом, але не протирічать йому і тому є підставою виникнення цивільних прав та обов”язків. Статтею 151 Цивільного кодексу  було встановлено, що зобов”язання виникають з договору та інших підстав, вказаних у ст. 4 ЦК ( в ред. 1963 р.).

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року, до цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов”язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Частиною 3 статті 5 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов”язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Згідно ч. 1 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укладати договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

Підставою недійсності правочину, згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п”ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України.

Приймаючи до уваги, що спірний договір про передачу відомчого житлового фонду Державного підприємства “Харківський електромеханічний завод” на баланс Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства № 1 Київського району м. Харкова від 03 травня 2003 року було укладено на умовах і в порядку, який відповідав чинному законодавству на момент укладення договору, суд першої інстанції  правомірно зазначив про  необгрунтованість позовних вимог позивача в зв”язку з чим відмовив  у задоволенні позовних вимог.

          На підставі викладеного судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду Харківської області від 09.10.06 по справі № 46/405-06 прийняте у відповідності до норм чинного матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні, у зв'язку з чим апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 99, 101, 102, п.1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України судова колегія, -

постановила:          

          Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

          Рішення господарського суду Харківської області від 09.10.06 по справі № 46/405-06  залишити без змін.

         Головуючий суддя                                     Бондаренко В.П.

                                         суддя                                      Лакіза В.В.

                                        суддя                                        Токар М.В.