Постанова

від 10.02.2016 по справі 902/1273/15

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" лютого 2016 р. Справа № 902/1273/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуюча суддя Сініцина Л.М.

судді Грязнов В.В.

Олексюк Г.Є.

при секретарі судового засідання Кужель Є.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача - Військової частини НОМЕР_1 від 30.12.2015 р. на рішення господарського суду Вінницької області від 05.11.15 р. у справі № 902/1273/15

за позовом Військової частини НОМЕР_1

до відповідача Державного підприємства "45 експериментальний механічний завод"

про стягнення 51 204 грн. 58 коп. шкоди

за участю представників сторін:

від позивача: Марченко М.Є., Гапченко С.А. - представники, довіреності в справі;

від відповідача: Могир О.Ю. - представник, довіреність в справі.

Рішенням господарського суду Вінницької області у справі № 902/1273/15 від 05.11.2015 р. (суддя Тварковський А.А.) повністю відмовлено у задоволенні позову Військової частини НОМЕР_1 до Державного підприємства "45 експериментальний механічний завод" про стягнення 51 204 грн. 58 коп. шкоди. При прийнятті рішення суд виходив з того, що згідно із передавальним актом у відповідача жодної кредиторської заборгованості перед позивачем немає; вини відповідача в тому, що майно позивача було розкомплектовано немає; не могло бути і причинного зв'язку між діями чи бездіяльністю відповідача та наслідками, які настали.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Військова частина НОМЕР_1 звернулася з апеляційною скаргою від 30.12.2015 р., в якій просила скасувати рішення господарського суду Вінницької області від 05.11.2015 р. у справі № 902/1273/15 повністю та прийняти нове, яким задоволити позов Військової частини НОМЕР_1 та стягнути з ДП "45 експериментальний механічний завод" суму шкоди завданої розукомплектуванням техніки, яка була передана в ремонт, в розмірі 51 204,58 грн.; судові витрати покласти на відповідача, посилаючись на те, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, оскільки судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, що в результаті призвело до неправильного рішення по справі. Відповідно до нарядів № 149/2003/22-В та № 149/2003/4-В від 02.03.2004 р., згідно прийомо-здаточних актів, військовою частиною було передано ДП "732 Вінницький ремонтний завод" теплову машину ТМГ-ЗА та шнекороторний снігоочищувач Д-902, а відповідно до прийомо-здаточних актів 2011 року доукомплектовано та прийнято представниками ремонтного заводу. Військова частина постійно проводила звірки з ремонтним заводом щодо наявності у них на ремонті техніки, а представники заводу постійно підтверджували її наявність. Згідно вимог наказу від 12.03.2013 р. № 12 військової частини комісія провела вилучення теплової машини ТМГ-ЗА та шнекороторного снігоочищувача Д-902 з ремонтного фонду ДП "732 ВРЗ", за результатами вилучення було складено акти технічного стану, в яких вказано, що техніка розукомплектована під час зберігання у ремонтному фонді заводу та знаходиться в непрацездатному стані. Між військовою частиною НОМЕР_1 (позивач) та ДП "732 ВРЗ" (первісний боржник) склалися правовідносини щодо укладення договору у спрощений спосіб, за умовами якого, ДП "732 ВРЗ" взяло на себе зобов`язання виконати плановий капітальний ремонт переданої йому військовою частиною спецтехніки. Під час вилучення техніки почалась процедура реорганізації ДП "732 ВРЗ" шляхом приєднання його до Державного підприємства "45 експериментального механічного заводу". Судом замінено відповідача у даній справі ДП "732 ВРЗ" його правонаступником ДП "45 ЕМЗ". Голова комісії усіх можливих заходів щодо виявлення кредиторів не здійснив, не повідомляв військовому частину НОМЕР_1 , командування ПС ЗС України про припинення юридичної особи, хоча знав, що розукомплектована техніка військової частини НОМЕР_1 знаходиться в ремонтному фонді заводу та ремонт здійснений не був. З невідомих протиправних причин кредиторські зобов`язання, що виникли у ДП "732 ВРЗ" перед військовою частиною А 1231, розукомплектуванням техніки, що була передана для ремонту, у вищевказаних передавальних документах вказана не була. Відмова судом в задоволенні позову у зв`язку з тим, що кредиторська заборгованість, яка виникла у ДП "732 ВРЗ" перед військовою частиною НОМЕР_1 не була передана ДП "45 ЕМЗ" не зрозуміла. Повнота процедури передачі вищевказаних зобов`язань до правонаступника, являє собою внутрішньо корпоративні відносини між ДП "732 ВРЗ" та ДП "45 ЕМЗ", яка не стосується предмету даного позову та повинна в подальшому вирішуватись Державним концерном "Укроборонпром" або в судовому порядку. Правонаступник ДП "45 ЕМЗ", як юридична особа повинна самостійно відповідати за свої зобов`язання перед військовою частиною НОМЕР_1 та одностороння відмова від зобов`зання не допускається. Невиконанням своїх господарських зобов`язань ДП "45 ЕМЗ" спричинило військовій частині шкоду у розмірі 51 204,58 грн. Розукомплектована техніка вкрай потрібна військовій частині А 1231 для забезпечення належного рівня бойової готовності та виконання завдань за призначенням. Рішення судом першої інстанції прийняте без участі представника позивача військової частини НОМЕР_1 .

Відповідач - Державне підприємство "45 експериментальний механічний завод", у відзиві на апеляційну скаргу просив відмовити позивачу в задоволенні апеляційної скарги повністю, рішення суду першої інстанції залишити в силі та закрити провадження по справі, посилаючись на те, що оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим, прийнятим без порушень норм матеріального та процесуального права, обставини, що мають значення для справи з`ясовано повністю, що призвело до прийняття законного рішення. ДП "732 ВРЗ" припинило свою діяльність та закрито у зв`язку із реорганізацією. 17.07.2015 р. внесено запис про припинення юридичної особи ДП "732 ВРЗ". ДП "45 ЕМЗ" є правонаступником ДП "732 ВРЗ". Згідно передавального акту приймання-передачі активів, власного капіталу та зобов`язань ДП "732 ВРЗ" у зв`язку із його реорганізацією шляхом приєднання до ДП "45 ЕМЗ" від 13.01.2015 р., жодних даних, які б свідчили про договірні відносини, взаєморозрахунки (дебіторська та/або кредиторська заборгованість) та фактичне виконання умов договорів, між ДП "732 ВРЗ" та військовою частиною НОМЕР_1 за період з 01.01.2008 р. по 01.08.2013 р., не відображено. ДП "45 ЕМЗ" від ДП "732 ВРЗ" не отримало жодних актів на знищення документів. Документи ДП "732 ВРЗ" скріплені печаткою (договори, акти приймання-передачі, накладні, дефектні відомості та інші), які б свідчили про технічний стан техніки, яка передавалась на підприємство та про сам факт передачі техніки, відсутні та контрагентами не надані. З боку Міністерства оборони України та ДП "732 ВРЗ" не порушувалось питання нестачі з 2010 року на підприємстві військового майна. Для заявления кредиторами ДП "732 ВРЗ" своїх вимог був встановлений двомісячний термін з дня опублікування повідомлення рішення про припинення ДП "732 ВРЗ", який з 27.03.2013 р. перебуває в стані припинення та до 05.06.2013 р. - було встановлено строк для заявления кредиторами своїх вимог. Вказані факти описані в акті ревізії Держфінінспекції у Вінницькій області, де зроблено аналогічні висновки. Згідно із передавальним актом у відповідача жодної кредиторської заборгованості перед позивачем немає. Відповідач з позивачем ніколи не перебував в належним чином оформлених правовідносинах, в тому числі і стосовно майна що належить позивачеві. Обов`язки на відповідача, по відношенню до майна позивача, не покладались. Вини відповідача в тому, що майно позивача було розкомплектовано немає. Не могло бути, і причинного зв`язку між діями чи бездіяльністю відповідача та наслідками, що настали. А тому на нього не може бути покладено обов`язок по відшкодуванню шкоди.

Відповідно до частин 1, 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу (далі ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв`язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Представник позивача (апелянта) Марченко М.Є. в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав в повному обсязі, з підстав, викладених в ній; пояснив, що при вилученні техніки складено акти технічного стану якими зафіксовано, що техніка розукомплектована, директор відповідача дані акти не підписав, тому склали акти відмови від підпису; після реорганізації Державного підприємства "732 ВРЗ" всі права і обов`язки перейшли до правонаступника Державного підприємства "45 експериментальний механічний завод", який має відповідати за позовом.

Представник позивача (апелянта) Гапченко С.А., в судовому засіданні підтримав представника Марченко М.Є.; пояснив, що оригінали документів, копії яких подані до господарського суду Вінницької області були знищені, крім наряду № 149/2003/4-В від 02.03.2004 р.; просив апеляційну скаргу задоволити, рішення господарського суду Вінницької області скасувати та прийняти нове про задоволення позову.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу заперечила повністю з підстав викладених у відзиві, пояснила, що оригінали документів представниками позивача до суду першої інстанції не надавалися, в справі наявні лише копії, тобто немає достатньої доказової бази для стягнення шкоди; просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення господарського суду Вінницької області без змін.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача; розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу; перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно наряду на капітальний ремонт № 149/2003/22-В від 13.11.2003 р. та прийомо-здаточного акту № 30/03 від 10.11.2003 р. військовою частиною А 1231 передано 10.11.2003 р., а Державним підприємством "732 Вінницький ремонтний завод" прийнято теплову машину ТМГ-3А (а.с.12-13,т.І).

Відповідно до наряду на капітальний ремонт № 149/2003/4-В від 02.03.2004 р. та прийомо-здаточного акту № 18/04 від 04.03.2004 р. військовою частиною НОМЕР_1 передано, а Державним підприємством "732 Вінницький ремонтний завод" прийнято шнекороторний снігоочищувач Д-902 (а.с.20-21, т.І).

Згідно прийомо-здаточних актів № 30/03 від 17.02.2011 р. та № 18/04 від 17.02.2011 р. теплову машину ТМГ-3А та шнекороторний снігоочищувач Д-902 військовою частиною НОМЕР_1 було доукомплектовано окремими запчастинами та прийнято представниками ДП "732 Вінницький ремонтний завод" (а.с.14, 22, т.І).

Як вбачається з акту № 350/129/137/2/240/ПС технічного стану теплової машини ТМГ-3А та акту № 350/129/137/2/293/пс технічного стану шнекороторного снігоочищувача Д-902, теплова машина ТМГ-3А та шнекороторний снігоочищувач Д-902, що були вилучені, розкомплектовані під час зберігання у ремонтному фонді ДП "732 Вінницький ремонтний завод" і знаходяться в непрацездатному стані (а.с.16-18, 25-26, т.І). Директор ДП "732 Вінницький ремонтний завод" та посадова особа заводу, що відповідає за видачу техніки з ремонтного фонду від підписання зазначених актів технічного стану відмовилися, про що складено акти про відмову від підпису від 20.03.2013 р. та 05.04.2013 р. (а.с.19,27, т.І).

Військовою частиною складено картку некомплектності техніки, в яких виведено некомплектність теплової машини ТМГ-3А на суму 40 161,61 грн. (а.с.37-39, т.І) та шнекороторного снігоочищувача Д-902 на суму 11 042,97 грн. (а.с.40-41, т.І). Всього: 51 204,58 грн.

Наказом командира військової частини А 1231 № 163 від 15.10.2014 р. було наказано суму збитків 51 204,58 грн. внести в книгу втрат та нестач військової частини та підготувати інспекторське посвідчення з додатками для списання шкоди заподіяноі державі в сумі 51 204,58 грн. (а.с.29-30, т.І).

Військовою частиною НОМЕР_1 надіслано ДП "45 експериментальний механічний завод" претензію № 1 вих. № 350/119/1/92/пс від 12.02.2015 р. з вимогою відшкодувати завдані збитки в сумі 51 204 грн. 58 коп. (а.с.33, т.І).

Листом № 99/1 від 12.03.2015 р. ДП "45 експериментальний механічний завод" у відповідь на вказану претензію зазначило про прийняття рішення ДК "Укроборонпром" про реорганізацію ДП "732 Вінницький ремонтний завод" шляхом його приєднання до ДП "45 експериментальний механічний завод" та повідомило, що відповідно до наказу ДК "Укроборонпром" № 91 від 25.03.2013 р. для заявлення кредиторам ДП "732 Вінницький ремонтний завод" своїх вимог встановлювався 2-ох місячний строк з дня опублікування інформації у спеціалізованому друкованому засобі про рішення щодо припинення ДП "732 Вінницький ремонтний завод" (а.с.34, т. І).

08.04.2015 р. Військова частина НОМЕР_1 надіслала претензію № 2, вих. № 350/119/1/267/пс на адресу ДП "732 Вінницький ремонтний завод" з вимогою відшкодувати завдані збитки в сумі 51 204 грн. 58 коп. (а.с.35, т.І).

Листом № 10 від 05.05.2015 р. ДП "732 Вінницький ремонтний завод" у відповідь на вищевказану претензію зазначило про те, що згідно передавального акту приймання-передачі активів, капіталу та зобов`язань від ДП "732 Вінницький ремонтний завод" до ДП "45 експериментальний механічний завод", жодних даних, які б свідчили про договірні відносини, взаєморозрахунки між ДП "732 Вінницький ремонтний завод" та Військовою частиною НОМЕР_1 в період з 01.01.2008 р. по 01.08.2013 р. не відображено; відповідно до листа ДК "Укроборонпром" від 14.11.2014 р. вих. № 3.031-9671 під час передачі ДП "732 Вінницький ремонтний завод" в управління ДК "Укроборонпром" за актом приймання-передачі, що був затверджений 29.12.2011 р., з боку Міністерства оборони України та ДП "732 Вінницький ремонтний завод" не порушувалися питання нестачі з 2010 р. на підприємстві військового майна (а.с.36, т.І).

09.09.2015 р. Військова частина НОМЕР_1 звернулася до господарського суду з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної в наслідок розкомплектування переданої нею ДП "732 Вінницький ремонтний завод" спецтехніки з метою проведення останнім її планового капітального ремонту (а.с. 2-8, т.І).

Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно частини 1 статті 173 Господарського кодексу України (далі ГК України) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 1 статті 175 ГК України визначено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частинами 1, 2 статті 193 ГК України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Приписами статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно частини 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частинами 1, 2, 4 статті 220 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори). Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частин 1,2 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Приписами пункту 1 частини 1 статті 208 ЦК України визначено, що у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

Згідно частини 1 статті 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Правовідносини, що виникли між сторонами даного спору є змішаними відносинами, що виникли, як з договору підряду так і з договору зберігання, укладеними у спрощений спосіб, оскільки, як вбачається з прийомо-здаточних актів № 30/03 від 10.11.2003 р. та № 18/04 від 04.03.2004 р., № 30/03 від 17.02.2011 р. та № 18/04 від 17.02.2011 р., у зв`язку із розкомплектованістю техніки, вона була прийнята не в капітальний ремонт, а на зберігання, про що є напис на зворотній сторінці актів (а.с.13,14, 21,22,23 на звороті,т.І).

Відповідно до частини 1 статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Частиною 1 статті 853 ЦК України визначено, що замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково (частина 1 статті 854 ЦК України).

Частинами 1, 3 статті 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності; договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб`єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування.

Договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем (частини 1 статті 937 ЦК України).

Згідно статті 942 ЦК України зберігач зобов`язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі. Якщо зберігання здійснюється безоплатно, зберігач зобов`язаний піклуватися про річ, як про свою власну.

Відповідно до частини 1 статті 943 ЦК України зберігач зобов`язаний виконувати свої обов`язки за договором зберігання особисто. Зберігач має право передати річ на зберігання іншій особі у разі, якщо він вимушений це зробити в інтересах поклажодавця і не має можливості отримати його згоду.

Згідно частин 1, 2 статті 949 ЦК України зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості; річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

За втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах (частина 1 статті 950 ЦК України).

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 598 та статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином не допускаються (частина 7 статті 193 ГК України).

Статтею 16 ЦК України та статтею 20 ГК України встановлено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Згідно статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Тобто, порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

За загальним правилом збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ, яке пов`язане з утиском його інтересів як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах тощо.

Притягнення до цивільно-правової відповідальності можливо лише при наявності певних, передбачених законом умов. Їх сукупність утворює склад цивільного правопорушення, який і є підставою цивільно-правової відповідальності.

Статтею 224 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до частини 1 статті 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов`язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків. Виходячи з конкретних обставин, суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ціни на день винесення рішення суду. Сторони господарського зобов`язання мають право за взаємною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, у твердій сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов`язання чи строків порушення зобов`язання сторонами. Не допускається погодження між сторонами зобов`язання щодо обмеження їх відповідальності, якщо розмір відповідальності для певного виду зобов`язань визначений законом. Кабінетом Міністрів України можуть затверджуватися методики визначення розміру відшкодування збитків у сфері господарювання. Склад збитків, що підлягають відшкодуванню у внутрішньогосподарських відносинах, визначається відповідними суб`єктами господарювання - господарськими організаціями з урахуванням специфіки їх діяльності (частини 3-7 статті 225 ГК України).

Частинами 1, 2 статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Підставою відповідальності є протиправне (дія чи бездіяльність), шкідливе (причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою), винне діяння особи, яка завдала шкоди. За відсутності хоча б одного з цих елементів відповідальність не настає.

Протиправною є поведінка, яка не відповідає вимогам закону, тягне за собою порушення (зменшення, обмеження) майнових прав (благ) і законних інтересів іншої особи.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і шкодою (збитками), зумовлена необхідністю встановлення того факту, що саме протиправна поведінка конкретної особи, на яку покладається така відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що спричинила щкоду (збитки) іншій особі.

Вина особи, на яку покладається цивільно-правова відповідальність, за загальним правилом, є також обов`язковою умовою для покладення на особу обов`язку відшкодувати шкоду.

Таким чином, з приписів наведених норм слідує, що підставою відповідальності, якою є відшкодування збитків в даному випадку, має бути наявність складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) відповідача, шкідливого результату такої поведінки (шкоди); причинного зв`язку між протиправною поведінкою і шкодою; вини особи, яка заподіяла шкоду.

Саме наявність чотирьох елементів правопорушення є необхідною вимогою для притягнення винної сторони до відповідальності, якщо інше не встановлено законом.

Виходячи з цього, предметом доказування у даному спорі є: факт неправомірних дій відповідача, виникнення шкоди саме у заявленому до стягнення розмірі, причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіянням шкоди, наявність вини заподіювача шкоди. Відсутність хоча б однієї із цих обставин не тягне за собою відповідальність у вигляді відшкодування шкоди.

Закон покладає обов`язок по відшкодуванню збитків виключно на винну сторону і саме ступінь вини особи впливає на розмір, що підлягає відшкодуванню. Закон не дає право стягувати збитки з особи, дії якої не знаходяться в причинному зв`язку з наслідками, що настали.

Для виникнення відповідальності необхідно встановити, що саме протиправна поведінка заподіювача шкоди стала причиною виникнення шкоди, оскільки відсутність причинного зв`язку у всіх випадках тягне звільнення особи від зобов`язання відшкодувати шкоду.

Як вбачається з прийомо-здаточних актів, технічний стан та укомплектованість переданої техніки військовою частиною заводу не зафіксований, акти приймання-передачі даної техніки від ДП "732 Вінницький ремонтний завод" військовій частині не складалися.

Тобто, в якому технічному стані передавалася техніка заводу, а потім військовій частині не відомо. З матеріалів справи не вбачається, а військовою частиною не доведено та не надано належних та допустимих доказів, які свідчили б про те, що вказана вище техніка була розукомплектована саме під час знаходження її на заводі.

Звірка наявності на ремонті теплової машини ТМГ-3А та шнекороторного снігоочищувача Д-902 та її стану військовою частиною та заводом не проводилася.

Витягами щодо звірки наявності вищевказаної техніки в ремонтному фонді ДП "732 Вінницький ремонтний завод" військовою частиною А 1231 зафіксовано проведення лише внутрішньої на військовій частині звірки наявності на ремонті теплової машини ТМГ-3А та шнекороторного снігоочищувача Д-902, що підтверджується (а.с.15, 24, т.І).

Отже, вина відповідача в тому, що майно позивача було розкомплектовано не встановлена, відповідно, не встановлено і причинного зв`язку між діями чи бездіяльністю відповідача та наслідками, що настали - шкода, заподіяна внаслідок розкомплектування переданої позивачем відповідачу спецтехніки.

До того ж, з наряду на теплову машину ТМГ-3А № 149/2003/22-в вбачається, що відремонтовані матеріальні засоби були прийняті, про що свідчить напис та підпис особи в самому низу наряда (а.с.12, т.І).

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необґрунтованість посилань позивача на протиправність дій відповідача та недоведеність належними і допустимими доказами у розумінні статті 34 ГПК України вини відповідача у заподіянні шкоди позивачу.

Недоведеність позивачем протиправної поведінки відповідача спростовує посилання позивача на завдання саме відповідачем останньому шкоди, як наслідок, свідчить про відсутність причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та збитками. Вимога позивача про стягнення з відповідача 51 204 грн. 58 коп. шкоди, завданої внаслідок розкомплектування переданої позивачем відповідачу в ремонт спецтехніки є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.

Отже, господарський суд Вінницької області, приймаючи оскаржуване рішення у даній справі, вірно прийшов до висновку про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог та правомірно відмовив у їх задоволенні.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду справи у суді першої інстанції, ухвалою суду від 08.10.2015 р. у справі № 902/1273/15 (а.с.76-77, т. І) було правомірно замінено відповідача - Державне підприємство "732 Вінницький ремонтний завод" його правонаступником - Державним підприємством "45 експериментальний механічний завод", оскільки, згідно спеціального витягу з ЄДРЮОФО та ГФ станом на 10.02.2016 р., 17.07.2015 р. Державне підприємство "732 Вінницький ремонтний завод" було припинено, про що внесено запис у реєстр (а.с.38-39, т. ІІ).

Згідно частини 3 статті 59 ГК України поняття "приєднання" як вид реорганізації передбачає, що у разі приєднання одного або декількох суб`єктів господарювання до іншого суб`єкта, до останнього переходять усі майнові права та обов`язки приєднаних суб`єктів господарювання.

Юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників (частина 1 статті 104 ЦК України).

Відповідно до статті 106 ЦК України злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади.

Частинами 1, 2 статті 107 ЦК України передбачено, що кредитор може вимагати від юридичної особи, що припиняється, виконання зобов`язань якої не забезпечено, припинення або дострокового виконання зобов`язання, або забезпечення виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом. Після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), які мають містити положення про правонаступництво щодо всіх зобов`язань юридичної особи, що припиняється, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов`язання, які оспорюються сторонами.

З аналізу положень Цивільного кодексу України, що регулюють реорганізацію юридичної особи, вбачається, що об`єм прав та обов`язків, які переходять від юридичної особи, що реорганізовується, залежить від виду реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення, тощо).

25.03.2013 р. Державним концерном "Укроборонпром" видано наказ № 91 "Про реорганізацію Державного підприємства "732 Вінницький ремонтний завод", яким вирішено припинити юридичну особу - ДП "732 Вінницький ремонтний завод" (код ЄДРПОУ 08316910), що знаходиться за адресою: вул. Червоноармійська, буд. 67, м. Вінниця, 21007, шляхом реорганізації - приєднання до Державного підприємства "45 експериментальний механічний завод" (код ЄДРПОУ 08341806), що знаходиться за адресою: вул. Червоноармійська, буд. 57, м. Вінниця, 21000. Правонаступником всіх прав та обов`язків Державного підприємства "732 Вінницький ремонтний завод" визначено Державне підприємство "45 експериментальний механічний завод". Голові комісії з припинення ДП "732 Вінницький ремонтний завод" Чумаку М.Ф., серед іншого, доручено здійснити інвентаризацію майна ДП "732 Вінницький ремонтний завод"; після закінчення строку для пред"явлення вимог кредиторів та задоволення чи відхилення цих вимог скласти передавальний акт та передати на затвердження ДК "Укроборонпром"; здійснити передачу-приймання майна з балансу ДП "732 Вінницький ремонтний завод" на баланс ДП "45 експериментальний механічний завод" (а.с.59-60, т.І).

Протокол інвентаризаційної комісії по інвентаризації основних засобів та інших цінностей ДП "732 Вінницький ремонтний завод", акти обстеження майна, акти обстеження матеріалів, акт прийому-передачі статей передаточного балансу від 01.08.2013 р., акти обстеження майна, акти технічного стану обладнання та об`єктів енергозабезпечення, передавальний акт приймання-передачі активів, власного капіталу та зобов`язань ДП "732 Вінницький ремонтний завод", передавальний баланс свідчать про те, що майно, кошти та інші зобов`язання (в тому числі кредиторські та дебіторські), які рахувалися на балансі ДП "732 Вінницький ремонтний завод", були прийняті належним чином на баланс ДП "45 експериментальний механічний завод" (а.с.91-199, т.І).

Основним документом, який містить увесь перелік прав та обов`язків, що перейшли від ДП "732 Вінницький ремонтний завод" до ДП "45 експериментальний механічний завод" - є передавальний акт (а.с.124-199, т.І).

Як вірно досліджено та встановлено судом першої інстанції, зі змісту вищевказаних документів не вбачається передачі відповідачу (ДП "45 експериментальний механічний завод") зобов`язань, що виникли між Військовою частиною НОМЕР_1 та Державним підприємством "732 Вінницький ремонтний завод" на підставі нарядів в/ч А 1231 № 149/2003/22-В та № 149/2003/4-В від 02.03.2004 р., згідно яких передавалася заводу техніка для проведення планового капітального ремонту. Згідно із передавальним актом у відповідача жодної кредиторської заборгованості перед позивачем немає.

До того ж, як зазначає представник відповідача, позивачем в якості підтвердження своїх позовних вимог надано суду копії наряду на капітальний ремонт № 149/2003/22-В від 13.11.2003 р. та прийомо-здаточного акту № 30/03 від 10.11.2003 р.; наряду на капітальний ремонт № 149/2003/4-В від 02.03.2004 р. та прийомо-здаточного акту № 18/04 від 04.03.2004 р.; прийомо-здаточних актів № 30/03 від 17.02.2011 р. та № 18/04 від 17.02.2011 р.

В судовому засіданні з`ясовано, що оригінали даних доказів у позивача відсутні, крім наряду на капітальний ремонт № 149/2003/4-В від 02.03.2004 р., про що зазначив його представник, і що зафіксовано в протоколі судового засідання від 10.02.2016 р. (а.с.54-55, т.ІІ).

Згідно пунктів 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" № 6 від 23.03.2012 р. рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього (частини 2 статті 36 ГПК України).

Відповідно до вимог пункту 5.27 Національного стандарту України, затвердженого Державним комітетом з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07.04.2003 р. № 55, "ДСТУ 4163-2003" "Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів", якими визначено, що відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії.

Фактично ксерокопії письмових доказів, на які посилаються представники позивача, засвідчені написом "з оригіналом згідно", однак оригінали доказів відсутні.

Відповідно до частини 1 статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно частини 1 статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доводи апеляційної скарги колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки спростовуються вищенаведеним та матеріалами справи, не відповідають нормам законодавства, що регулюють дані правовідносини, не впливають на правомірність прийнятого господарським судом рішення та не можуть бути підставою для його скасування.

Рішення господарського суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права та повним дослідженням усіх обставин справи.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу - без задоволення.

Апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу - без задоволення, якщо рішення є законним та обґрунтованим .

За таких обставин, підстав для скасування рішення не вбачається.

Апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Вінницької області у справі № 902/1273/15 від 05.11.2015 р. залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача - Військової частини НОМЕР_1 від 20.12.2015 р. - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуюча суддя Л.М. Сініцина

Судді В.В. Грязнов

Г.Є. Олексюк