Постанова

від 05.04.2007 по справі 12/266

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

12/266

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

                                          ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

  "05" квітня 2007 р.                                                                   Справа № 12/266

За позовом Колективного підприємства фірми ”Лім” м. Чернівці

до відповідача Державної податкової інспекції у м. Чернівці

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень

Суддя                                                               Бутирський А.А.

Представники:

Від позивача –Гакман С.П. –представник (довіреність № 10 від 01.08.2006 року)

Від відповідача –Скакун О.П. –головний державний податковий інспектор (довіреність від 01.11.2006 року), Задорожній О.П. –представник (довіреність від 15.11.2006 року), Ткач Д.Б. –головний державний податковий інспектор (довіреність від 16.03.2006 року), Карча О.В. –головний державний податковий інспектор (довіреність від 16.11.2006 року)

В засіданні приймали участь: прокурор Швець О.А.

Постанову прийнято 05.04.2007 року у зв'язку з оголошенням перерви у судовому засіданні 04.04.2007 року

Спір розглядається поза межами двохмісячного строку, передбаченого статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства, за заявою сторін

СУТЬ СПОРУ: Колективне підприємство фірма ”Лім” м. Чернівці звернулося з позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернівці про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень відповідача № 0001252320/0 від 21.03.2006 року та № 000072232/0 від 21.03.2006 року.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на наступне.

Назва акту перевірки № 1054/23-2/22841705 від 15.03.2006 року ”Про результати виїзної позапланової документальної перевірки по питанню відшкодування податку на додану вартість колективного підприємства фірми ”Лім” за листопад 2004 року” вказує на те, що перевірка, здійснена працівниками відповідача, є виїзною позаплановою документальною перевіркою. Позаплановою виїзною перевіркою, зазначає позивач, вважається перевірка, яка не передбачена в планах роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї із обставин, визначених Законом України ”Про державну податкову службу в Україні” та іншими законодавчими актами. Вона здійснюється за місцезнаходженням такого суб'єкта господарювання чи за місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така позапланова виїзна перевірка. Всупереч вказаних вимог законодавства, вважає позивач, вказана перевірка була проведена в приміщенні державної податкової служби, про що зазначено безпосередньо в пункті 1.17 Акту перевірки.

Також позивач зазначає, що перевірка проведена згідно документів, які долучені до матеріалів кримінальної справи № Я-060001, а інші документи підприємством не надавались.

Таким чином, робить висновок позивач, під час проведення виїзної позапланової документальної перевірки та оформлення матеріалів перевірки було грубо порушено вимоги Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, у зв'язку з чим акт перевірки не може вважатись службовим документом, який стверджує факт проведення виїзної позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності позивача, а відтак вказаний акт перевірки не є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства КПФ "Лім".

Також позивач зазначає, що відповідно до пункту 7.2 статті 7 Закону України ”Про податок на додану вартість” факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), а також право покупця, зареєстрованого як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість засвідчує податкова накладна. Відповідачем на момент прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень не представлено доказів визнання у встановленому порядку недійсними договору реалізації обладнання № 164 від 12.11.2004 року та податкової накладної № 1211.3 від 12.11.2004 року, порушення податкового та бухгалтерського обліку КПФ ”Лім” та ПП ”Стринг”. Позивач вважає, що ДПІ у м. Чернівці намагається перекласти вину інших підприємств (ПП ”Стринг”, МПП ”Банкан”, ТОВ ”Хімпром”) по несплаті ними своїх податкових зобов'язань по податку на додану вартість до бюджету, на КПФ ”Лім”.

Крім того, позивач посилається на те, що податкове повідомлення-рішення підписується власноручно відповідною посадовою особою, проте в спірних актах відсутній власноручний підпис посадової особи, натомість існує відбиток факсимільного підпису, тобто підпису, здійсненого не власноручно, а відтвореного за допомогою механічного засобу. До того ж у податковому повідомленні-рішенні № 00007223/0 від 21.03.2006 року не зазначено посадове становище особи яка прийняла це рішення, а у податковому повідомленні-рішенні № 00007223/0 від 21.03.2006 року зроблено посилання на акт перевірки, який фактично не відповідає номеру 1054/23-2/22841705.

Відповідач проти позову заперечує, мотивуючи це тим, що податок на додану вартість  за операціями позивача в бюджет взагалі не поступив.

Також відповідач вказує на те, що технічна документація на придбаний товар відповідачем не представлена та платником не доведено те, що витрати на придбання обладнання пов'язані з основною діяльністю.

Крім того, відповідач посилається на те, що для отримання права на податковий кредит необхідно відображення у бухгалтерському обліку придбаного обладнання як основних фондів, чого позивачем не було зроблено. До того ж, вказує відповідач, позивач не відобразив придбане обладнання у декларації з податку на прибуток, що свідчить про те, що амортизаційні відрахування з обладнання на суму 900000,00 грн. не проводились.

Застосування факсимільного підпису, зазначає відповідач, передбачено частиною 3 статті 207 Цивільного кодексу України та пунктом 2.5 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88.

20.11.2006 року прокуратура Чернівецької області повідомила про вступ прокурора у розгляд справи, оскільки зачіпаються інтереси держави в особі Державної податкової служби. В усній формі прокурор проти позову заперечує, проте будь-яких письмових пояснень не надав.

У судовому засіданні 04.04.2007 року відповідач звернувся до суду із клопотанням про зупинення провадження у справі для проведення інвентаризації на підприємстві позивача. У задоволенні поданого клопотання слід відмовити, тому що ухвалою від 14.03.2007 року суд вже зупиняв провадження у справі для проведення інвентаризації, однак відповідач не провів інвентаризацію на підприємстві позивача, а у поданому клопотанні не вказав у які строки проведе таку інвентаризацію.

Розглянувши подані документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Позивач зареєстрований 15.02.1996 року, а одним із видів його діяльності є виробництво м'ясних продуктів.

12.11.2004 року між позивачем та ПП ”Стринг” (м.Луганськ) було укладено договір № 164, предметом якого є придбання обладнання (перекрутчик шприцом, котел варочний 250 л., котел варочний 300 л., кліпсатор автоматичний, шприц вакуумний) на суму 900000,00 грн. Дане обладнання було передано позивачу відповідно до видаткової накладної № 01211.3 від 12.11.2004 року (а.с. 92) разом із технічною документацією (а.с. 93-106) і оплачено згідно платіжного доручення № 351 від 15.11.2004 року (а.с. 59).

ПП ”Стринг” видало позивачу податкову накладну від 12.11.2004 року, яка підтверджує сплату КПФ ”Лім” 900000,00 грн., у тому числі 150000,00 грн. податку на додану вартість (а.с. 59).

Законність договору від 12.11.2004 року відповідачем у судовому порядку не оспороювались, а відтак суд виходить із дійсності договірних відносин сторін до визнання в установленому законом порядку їх недійсними.

15.03.2006 року відповідачем проведено перевірку відповідача по питанню відшкодування податку на додану вартість за листопад 2004 року. За наслідками перевірки складено акт, яким встановлено, що податок на додану вартість з вартості реалізації обладнання на суму 900000,00 грн., яке придбано у ПП ”Стринг” (м.Луганськ), у бюджет не поступив, що, на думку перевіряючих, унеможливлює включення суми податку на додану вартість до податкового кредиту. Також у згаданому акті відповідач вказав про порушення позивачем підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України ”Про податок на додану вартість”.

На підставі акту перевірки відповідач прийняв наступні податкові повідомлення-рішення: № 0001252320/0 від 21.03.2006 року, яким позивачу визначено податкове зобов'язання у сумі 6699,00 грн. податку на додану вартість (4466,00 грн. основного платежу та 2233,00 грн. штрафних санкцій) та № 000072232/0 від 21.03.2006 року, яким позивачу визначено податкове зобов'язання у сумі 61242,59 грн. (40828,39 грн. основного платежу та 20414,20 грн. штрафних санкцій).

Згадані рішення підписанні з використанням факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного копіювання, особою яка підписала рішення вказано Городенського Я.Д., а посадове становище вказаної особи не зазначено.

За таких обставин справи позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 7.4 статті 7 Закону "Про податок на додану вартість" (в редакції до 16.12.2004 року) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації. Суми податку на додану вартість, сплачені (нараховані) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням (спорудженням) основних фондів, що підлягають амортизації, включаються до складу податкового кредиту такого звітного періоду, незалежно від строків введення в експлуатацію основних фондів, а також від того, чи мав платник податку оподатковувані обороти протягом такого звітного періоду.

Під основними фондами слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом (абзац перший підпункту 8.2.1 пункту 8.2 статті 8 Закону України ”Про оподаткування прибутку підприємств”). Тобто, вартість придбаного обладнання відноситься до складу валових витрат виробництва та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Не дозволяється включення до податкового кредиту, згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 згаданого Закону, будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів у оплату вартості таких робіт (послуг) (редакція до 16.12.2004 року).

Судом встановлено, що позивачем на підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість у листопаді 2004 року, було надано податкову накладну, яка не має недоліків та порядок заповнення якої відповідає встановленому чинним законодавством.

Позиція суду узгоджується з практикою Верховного Суду України, що викладена у постанові від 26.09.2006 року.

Крім того, згідно пункту 11 Наказу Державної податкової адміністрації України від 17.03.2001 року № 110 Про затвердження Інструкції про порядок застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 23.03.2001 року за № 268/5459 податкове повідомлення-рішення або рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій за розглядом матеріалів перевірки приймає керівник органу державної податкової служби або його заступник за формою та згідно з вимогами, установленими Порядком направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій, затвердженим наказом Державної податкової адміністрації України від 21.06.2001 року № 253, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 06.07.2001 року за № 567/5758, яким встановлено обов'язкові реквізити податкових повідомлень та повідомлень-рішень. Так, податкові повідомлення-рішення форми ”В1” та ”Р” передбачають обов'язковий підпис особи керівника або заступника керівника податкової служби.

Натомість, у спірних рішеннях відсутній особистий підпис Городенського Я.Д. та не вказано його посаду, що свідчить про невідповідність згаданих рішень затвердженій формі, що, у свою чергу, також є підставою для визнання нечинними податкових повідомлень-рішень відповідача № 0001252320/0 від 21.03.2006 року та № 00007223/0 від 21.03.2006 року.

Доводи відповідача щодо фактичної несплати податку до бюджету контрагентом позивача не беруться до уваги судом, оскільки відповідачем не спростовані доводи позивача про те, що на момент здійснення господарської операції обгрунтованість віднесення позивачем до податкового кредиту, сум податку на додану вартість за якими не визнала податкова інспекція, продавець був в Єдиному державному реєстрі, а також мав свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість.

За таких обставин позивач не може нести відповідальність за несплату податків відповідачем.

Відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону "Про податок на додану вартість" платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України. Платники податку, визначені у підпункті "а", "в", "г", "д" пункту 10.1 статті 10, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (пункт 10.2 статті 10 Закону).

Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Отже, відповідач не може нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на позивача при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладення штрафних санкцій.

Доводи відповідача щодо непредставлення технічної документації на придбаний товар та не доведення того, що витрати на придбання обладнання пов'язані з основною діяльністю спростовуються матеріалами справи, а саме: паспортами придбаної продукції (93-106), довідкою з головного управління статистики у Чернівецькій області (а.с. 140) та статутом позивача (а.с. 130-139), якими передбачено виробництво м'ясних продуктів як вид діяльності КПФ ”Лім”.

Що стосується невіднесення позивачем до складу валових витрат вартості придбаного обладнання та не нарахування амортизації, то суд зазначає, що Закон України ”Про податок на додану вартість” не передбачає обов'язковою умовою для віднесення до податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість лише після віднесення сплаченої суми до валових витрат та проведення амортизації.

Посилання відповідача на частину 3 статті 207 Цивільного кодексу України та пункт 2.5 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, які, на його думку, дозволяють підписання податкових повідомлень-рішень за допомогою факсимільного підпису не приймаються судом з огляду на таке.

Згідно частини 2 статті 1 Цивільного кодексу України до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, а згадане Положення встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями і, відповідно, не поширюється на порядок застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби.

Стаття 19 Конституції встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судові витрати віднести на відповідача, з вини якого спір безпідставно доведено до розгляду судом.

Керуючись статтями 71, 94, 159, 160, 161, 162, 163, 167, пунктами 3, 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

1.          Позов задовольнити.

2.          Визнати нечинними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Чернівці № 0001252320/0 від 21.03.2006 року та № 000072232/0 від 21.03.2006 року.

3.          Стягнути з державного бюджету на користь Колективного підприємства фірми ”Лім”, код 22841705, м. Чернівці, вул. Головна, 122-А –6,80 грн. державного мита.

4.          Відповідно до частини першої статті 185, частини першої-третьої, п'ятої статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, сторони які беруть участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку дану постанову повністю або частково шляхом подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги, які подаються в апеляційну інстанцію через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване рішення.

Заява про апеляційне оскарження даної постанови подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складання постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, з дня складання у повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

5. Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, встановлений цим кодексом, постанова набирає сили після закінчення цього строку.

У разі надання апеляційної скарги, постанова набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя А.А. Бутирський