Ухвала

від 09.02.2016 по справі 813/1975/15

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2016 р. Справа № 876/7543/15 Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Качмара В.Я.,

суддів - Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

при секретарі судового засідання - Бадівській О.О.,

за участю представників позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2,

та відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30 червня 2015 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Дорожні знаки до Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю Дорожні знаки (далі - ТОВ) звернулося до суду з позовом до Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області (далі - ОДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення (далі - ППР) від 14.04.2015 №0000222201. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне ППР прийняте з порушенням норм законодавства, оскільки право позивача на формування податкового кредиту підтверджується усіма необхідними первинними документами. Висновки відповідача щодо відсутності реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - Реєстр) в ланцюгу постачання, що позбавляє позивача-покупця права на формування такого, є необґрунтованими. Податкові накладні отримані від Товариства з обмеженою відповідальністю Ем Ді Ейч (далі - ТОВ-1) належним чином зареєстровані в Реєстрі. Перевірка проведена на виконання постанови слідчого в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 30 червня 2015 року у справі №813/1975/15 позов задоволено.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що право позивача на податковий кредит по господарських операціях з ТОВ-1, підтверджені всіма необхідними та достатніми первинними документами, які стверджують реальність та товарність його господарських операцій із вказаним контрагентом. Відсутність доказів реєстрації в Реєстрі податкових накладених контрагентами контрагента позивача не може позбавити останнього права на податковий кредит.

Постанову оскаржив відповідач, який в апеляційній скарзі просить її скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити повністю в задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що товар отриманий ТОВ від ТОВ-1 є імпортним та отриманий останнім через двох посередників - від Товариства з обмеженою відповідальністю Оргтрейд (далі - ТОВ-2) через Товариство з обмеженою відповідальністю Комп'ютерна академія Шаг (далі - ТОВ-3) та Товариство з обмеженою відповідальністю БНТ (далі - ТОВ-4). Два останні товариства не здійснювали імпортних операцій та існують розбіжності згідно автоматизованих систем податкового органу при формуванні податкових зобов'язань на ТОВ-2 від цих товариств (такі не реєстрували податкових накладених в Реєстрі по відповідних товарах). Згідно представлених подорожніх листів службового автомобіля товари отримувалися у м.Львів, хоча ТОВ-1 знаходиться у м.Києві.

Позивач в письмовому запереченні вважає постанову суду першої інстанції обґрунтованою, прийняту з врахуванням всіх обставини справи та такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких міркувань.

ТОВ зареєстровано 14.08.2002 Городоцьким районним управлінням юстиції у Львівській області, перебуває на податковому обліку в ОДПІ, а 26.01.2007 йому видано свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість (далі - ПДВ) (а.с.12 т.1).

На підставі акта від 01.04.2015 №96/2201/32127030 позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2014 (далі - Акт), податковим органом було встановлено порушення позивачем вимог пунктів 198.2, 198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України (далі - ПК), в результаті чого занижено ПДВ в сумі 24369грн (а.с.11-56 т.1).

Підставою для висновку про наявність порушень позивачем вищевказаних норм податкового законодавства, слугували встановлені відповідачем при проведенні перевірки висновки, що ТОВ завищено податковий кредит за рахунок здійснення взаємовідносин з ТОВ-1 в результаті відсутності реєстрації податкових накладних в Реєстрі та здійснення імпортних операцій по ланцюгу постачання, що позбавляє покупців права на формування податкового кредиту по такому ланцюгу. ТОВ-3 і ТОВ-4, що є первинними у ланцюгу постачання, не реєстрували податкових накладних в Реєстрі по відповідних товарах, відтак ТОВ не мало права на отримання податкового кредиту, оскільки в жовтні - листопаді 2014 року здійснювали операції з ТОВ-1, яке пов'язане з отриманням податкової вигоди від ТОВ-3 та ТОВ-4.

14.04.2015 відповідачем на підставі Акта прийнято ППР №0000222201, яким збільшено грошове зобов'язання з ПДВ в розмірі 30461грн (основний платіж 24369грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 6092грн) (а.с.57 т.1).

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі ст.92 Основного Закону виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

Згідно з пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У відповідності до п.44.1 ст.44 цього ж Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з пп. а п.185.1 ст.185 ПК об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст.186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Відповідно до п.198.1. ст.198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту, зокрема, виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 цієї ж статті передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3. ст. 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 вказаного Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 вказаного Кодексу (п.198.6 ст.198 ПК).

За змістом п.201.10 ст.201 ПК податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Реєстрі. Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Реєстру.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Реєстрі та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум ПДВ до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми ПДВ, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до ч.1 ст.9 цього ж Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Відповідно до вищенаведеного визначення господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Отже, господарська операція являє собою дію або подію, яка веде до змін у фінансовому стані підприємства. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість його дій, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності такого.

Аналіз значених норм права дає підстави дійти висновку, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення таких операцій всіма необхідними документами первинного бухгалтерського обліку.

Наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування податкового кредиту за відсутності факту придбання товару.

На правильність наведеного вказує і правовий висновок сформульований Верховним Судом України (далі - ВСУ) у постанові від 27 березня 2012 року у справі №21-737во10 про те, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Визначальною ознакою віднесення понесених витрат до складу таких є їх безпосереднє використання у господарській діяльності, а саме у підготовці, організації, веденні виробництва, продажу продукції (робіт, послуг) та охороні праці.

Слід погодитися з висновками суду першої інстанції, оскільки на підставі повно та всебічно досліджених доказів він дійшов правильних та обґрунтованих висновків про те, що твердження відповідача заниження позивачем ПДВ, не обґрунтовані належними та допустимими доказами.

На підтвердження реальності господарських операцій з ТОВ-1 позивачем подано видаткові та податкові накладні, подорожні листи службового автомобіля на перевезення транспортом позивача кожної партії товару (світлоповертаючої плівки), платіжними дорученнями про оплату за отриманий товар тощо (а.с.58-104, 174-178, 197-250 т.1, а.с.1-14 т.2).

Судом першої інстанції вірно відзначено, що згідно Реєстру виданих та отриманих податкових накладних по платнику ТОВ, в Реєстрі наявні відомості про реєстрацію податкових накладних від постачальника ТОВ-1 (а.с.120-149 т.1).

При цьому необхідно зазначити, що податковий орган не висловлює жодних зауважень, щодо належності оформлення відображених первинних документів.

Вказані первинні документи були повно, всебічно та належним чином проаналізовані судом першої інстанції та їм надана відповідна правильна оцінка.

Треба звернути увагу на те, що отриманий від ТОВ-1 товар ТОВ списано в 2014 році на собівартість реалізованих товарів і віднесено до витрат, що вплинуло на визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток за цей рік, тобто використаний ним у своїй господарській діяльності.

Згідно з п.110.1 ст.110 ПК платники податків, податкові агенти та/або їх посадові особи несуть відповідальність у разі вчинення порушень, визначених законами з питань оподаткування та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

ВСУ у постанові від 31 січня 2011 року у справі №21-47а10 прийшов до висновку, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (робіт, послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Практика Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) також підтверджує такий підхід до вирішення податкових спорів. Зокрема, у рішенні від 22 січня 2009 року по справі БУЛВЕС АД проти Болгарії (заява №3991/03) цей Суд зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Платник ПДВ не має нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальником, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати. Обачний платник податку може принаймні, але не тільки надати докази перевірки свого контрагента на предмет податкової добросовісності за доступними базами даних, як і навести докази на підтвердження обґрунтованості вибору контрагента.

Також у п.38 рішення від 09 січня 2007 року по справі Iнтерсплав проти України (заява №803/02) ЄСПЛ нагадав, що держави мають широкі межі самостійної оцінки у визначенні того, у чому полягає публічний інтерес, оскільки національний законодавчий орган, реалізуючи соціальну та економічну політику, має широке коло повноважень. Однак такі межі оцінювання не є абсолютними, і їх застосування підлягає перегляду органами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Цей Суд, однак, не прийняв зауваження Уряду України щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Апеляційний суд акцентує увагу на тому, що відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід також узгоджується з практикою ЄСПЛ. Так, у п.110 рішення від 23 липня 2002 року в справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись статтями 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС, суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30 червня 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст.160 КАС - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя О.М. Гінда

Суддя В.В. Ніколін

Повний текст виготовлений 15 лютого 2016 року.