Ухвала

від 23.02.2016 по справі 826/22633/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/22633/15 Головуючий у 1-й інстанції: Гарник К.Ю. Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

У Х В А Л А

Іменем України

23 лютого 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Вівдиченко Т.Р.

Суддів: Бужак Н.П.

Епель О.В.

За участю секретаря: Стеценко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на постанову Оружного адміністративного суду міста Києва від 11 листопада 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Керхер до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Керхер звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 15.04.2015 року № 0002862202 в частині завищення податкового кредиту з ПДВ у сумі 318 774,00 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 листопада 2015 року адміністративний позов задоволено.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції, відповідач - Державна податкова інспекція у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві проведено планову виїзну перевірку ТОВ Керхер (код ЄДРПОУ 34003237) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2014 року.

За результатами перевірки складено Акт перевірки від 31.03.2015 року № 133/26-59/22-02/34003237.

З приводу оскаржуваної позивачем частини рішення в Акті перевірки встановлено, що ТОВ Керхер включено до складу податкового кредиту суми ПДВ по податковим накладним, виписаними постачальниками ТОВ Фіге Україна (код ЄДР 34536243) та ТОВ Заммлер Україна (35007717) з порушенням порядку заповнення податкових накладних та порядку їх реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Зокрема, в Акті зазначається, що вищезазначені постачальники за період з 01.01.2013 року по 31.12.2014 року виписали для ТОВ Керхер податкові накладні на загальну суму ПДВ 318 774,00 грн. на яких електронний цифровий підпис, що накладається при їх реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних, не належить особі, підписом якої скріплені такі податкові накладні при їх видачі покупцю. Перелік та реквізити податкових накладних викладено в Акті перевірки у табличному вигляді на стор. 15 Акту.

Також, вказано, що ТОВ Керхер не подавало до податкового органу заяви зі скаргою на постачальників ТОВ Фіге Україна та ТОВ Заммлер Україна щодо порушення ними порядку реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Враховуючи наведене, ДПІ у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві в Акті перевірки прийшла до висновку (стор. 18 Акту), що виписані вказаними постачальниками податкові накладні не можуть бути підставою для формування податкового кредиту, а відтак ТОВ Керхер , в порушення п. 198.6 статті 198, п. 201.1, п. 201.10 статті 201 Податкового кодексу України завищено податковий кредит з податку на додану вартість на загальну суму 318 774,00 грн., зокрема: за грудень 2013 року у сумі 28 431 грн., за травень 2014 року у сумі 58681 грн., за червень 2014 року у сумі 49 291 грн., за липень 2014 року у сумі 13 167 грн., за жовтень 2014 року у сумі 89 993 грн. та за листопад 2014 року у сумі 79 211 грн.

На підставі Акту перевірки, ДПІ у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 15 квітня 2015 року № 0002862202, яким на підставі вказаних висновків, збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з ПДВ, зокрема, за основним платежем на 318 774 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на 159 387 грн. (50% від суми донарахованого зобов'язання). В даному позові позивачем оскаржується вказане рішення саме в цій частині.

Що стосується інших порушень, які були встановлені в Акті перевірки, слід зазначити, що податкове повідомлення рішення від 15 квітня 2015 року № 0002862202 в частині визначення грошових зобов'язань за ці порушення, зокрема, за основним платежем - 54 264 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 27 132 грн., позивачем в даному позові не оскаржується, а відтак суд не здійснює аналіз правомірності визначення грошових зобов'язань в іншій частині рішення. Між тим слід зазначити, що, згідно платіжного доручення від 07.05.2015 року № 28984 позивачем добровільно сплачено визначене грошове зобов'язання у розмірі 54 264 грн.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1. Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

В силу п. 198.2. ст. Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Водночас, відповідно до п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6. Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.1. статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

Згідно з пунктом 201.10 ст.201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня. Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції.

Якщо надіслані податкові накладні та/або розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених відповідно пунктом 201.1 статті 201 та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, протягом операційного дня продавцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді із зазначенням причин.

Якщо протягом операційного дня не надіслано квитанції про прийняття або неприйняття, така податкова накладна вважається зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних. Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

Крім того, згідно абз. 2 п. 5 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого Постановою КМУ від 29.12.2010 року № 1246 (далі - Порядок 1246), (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), після складення податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронній формі на них накладається електронний цифровий підпис посадових осіб платника податку у такому порядку: першим - електронний цифровий підпис головного бухгалтера (бухгалтера) або електронний цифровий підпис керівника; другим - електронний цифровий підпис, що є аналогом відбитка печатки продавця.

Пунктом 7 Порядку 1246 визначено, що після надходження податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронній формі до Державної податкової служби здійснюється їх розшифрування, перевіряється електронний цифровий підпис, визначається відповідність електронного документа формату (стандарту), затвердженому Державною податковою службою, та проводиться їх реєстрація.

Згідно п.8 Порядку 1246, для підтвердження прийняття податкової накладної та/або розрахунку коригування до реєстрації продавцю видається квитанція в електронній формі у текстовому форматі, у якій зазначаються реквізити зазначених документів, відповідність електронного документа формату (стандарту), затвердженому Державною податковою службою, результати перевірки електронного цифрового підпису, інформація про продавця, дата та час прийняття, реєстраційний номер, податковий період, за який подається податкова накладна та/або розрахунок коригування. Квитанція, на яку накладається електронний цифровий підпис Державної податкової служби, підлягає шифруванню та надсилається продавцеві засобами телекомунікаційного зв'язку. Примірник квитанції в електронній формі зберігається в Державній податковій службі.

З огляду на викладені норми чинного законодавства, суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків, що податковий орган зобов'язаний здійснити перевірку електронного цифрового підпису, накладеного на податкову накладну, та надсиланням квитанції податковий орган підтверджує, що він перевірив електронний цифровий підпис на податковій накладній, податкова накладна не містить помилок та вважається прийнятою, тобто складена із дотриманням усіх обов'язкових реквізитів, передбачених ст. 201 Податкового кодексу України.

Отже, підставою для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є здійснення відповідних господарських операцій та наявність податкових накладних, виписаних платниками податку на додану вартість, оформлених у відповідності до статті 201 Податкового кодексу України та зареєстрованих у Єдиному реєстрі податкових накладних. У свою чергу, відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, виписані контрагентами позивача ТОВ Фіге Україна та ТОВ Заммлер Україна податкові накладні на загальну суму ПДВ 318 774,00 грн., перелік яких наведено в Акті перевірки на стор.15 та копії яких долучено до матеріалів справи, оформлені у відповідності до статті 201 Податкового кодексу України та зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, що підтверджується відповідними квитанціями, які наявні в матеріалах справи.

При цьому, у всіх без винятку квитанціях про реєстрацію податкових накладних стоїть відмітка документ прийнято та податковим органом не було надіслано платнику податків квитанцій про неприйняття податкових накладних.

Судом першої інстанції в оскаржуваній відповідачем постанові зазначено, що Акт перевірки не містить жодних посилань на факти, які б свідчили про відсутність повноважень щодо накладення електронного цифрового підпису під час реєстрації податкових накладних у особи, яка таку реєстрацію здійснила.

Крім того, податковим органом під час перевірки та розгляду справи не заперечувалася та визнавалася товарність операцій (фактичне їх виконання) за вказаними податковими накладними. Між тим, реальність вказаних операцій позивача із ТОВ Фіге Україна та ТОВ Заммлер Україна підтверджуються доданими до матеріалів справи та дослідженими судом первинними та обліковими документами.

Щодо тверджень податкового органу про те, що позивач не має права на віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ по вказаним податковим накладним, які, як вважає відповідач, виписані контрагентами з порушеннями вимог щодо їх оформлення, а саме, підписання податкових накладних іншою особою, ніж та, що зазначена у графі Підпис і прізвище особи, яка склала податкову накладну , то слід зазначити, що згідно до п.5 Порядку №1246, для делегування права підпису податкової накладної та/або розрахунку коригування іншій посадовій особі, продавець отримує засоби електронного цифрового підпису в акредитованих центрах сертифікації ключів для такої особи та подає податковому органові за місцем реєстрації посилені сертифікати електронного цифрового підпису зазначеної особи. У такому разі електронні цифрові підписи посадових осіб продавця накладаються у такому порядку: першим - електронний цифровий підпис посадової особи, якій делеговано право підпису податкової накладної та/або розрахунку коригування; другим - електронний цифровий підпис, що є аналогом відбитка печатки продавця.

Враховуючи зазначені норми законодавства, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо помилковості твердження податкового органу про те, що електронний цифровий підпис, який накладається на податкову накладну при її реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних, та підпис, що скріплює цю накладну при її видачі покупцю, повинні належати одній особі.

Нормами п.5 Порядку №1246 законодавцем обумовлюється право делегування іншій посадовій особі електронного цифрового підпису. Іншими словами, продавець, який володіє електронним цифровим підписом, може делегувати свої повноваження і іншій посадовій особі. При цьому, особа, яка делегує підпис, подає податковому органу за місцем реєстрації посилені сертифікати електронного цифрового підпису зазначеної особи.

Крім того, в матеріалах справи містяться накази керівників ТОВ Фіге Україна та ТОВ Заммлер Україна , якими відповідним посадовим особам делеговано повноваження на підписання вказаних податкових накладних. Разом з тим, податковим органом не надано суду доказів витребування вказаних документів та відмови платника податків або його законних представників надати копії таких документів, що б могло підтверджуватися актом, складеним у відповідності до 85.6. статті 85 Податкового кодексу України (т.1 а.с.40-43).

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Керхер та наявність підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).

При цьому, доводи викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновки суду першої інстанції та не знайшли свого належного підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 159 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи правила ст.94 КАС України, з апелянта підлягає стягненню судовий збір за подачу апеляційної скарги на постанову суду у розмірі 5 259 грн. 82 коп. (4781 грн. 65 - ставка судового збору, що підлягала сплаті при поданні позову х 110% - ставка судового збору за подання апеляційної скарги).

Керуючись ст. ст. 160, 167, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 листопада 2015 року - залишити без змін.

Стягнути з Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір у розмірі 5259 грн. 82 коп. (п'ять тисяч двісті п'ятдесят дев'ять гривень вісімдесят дві копійки) (одержувач платежу: УДКСУ у Печерському районі м. Києва; код з ЄДР одержувача 38004897; банк одержувача: ГУ ДКСУ у м. Києві, МФО: 820019; рахунок 31211206781007, код бюджетної класифікації 00015622; код ЄДР суду 38004897).

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: Вівдиченко Т.Р.

Судді: Бужак Н.П.

Епель О.В.

Повний текст ухвали виготовлено 25.02.2016 року

.

Головуючий суддя Вівдиченко Т.Р.

Судді: Бужак Н.П.

Епель О.В.