Постанова

від 06.04.2007 по справі 2-17/18987-2006

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

2-17/18987-2006

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ   СУД

Постанова

Іменем України

04 квітня 2007 року  

Справа № 2-17/18987-2006

                    Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  Плута В.М.,

суддів                                                                      Сотула В.В.,

                                                                                          Гонтаря В.І.,

за участю представників сторін:

позивача: Степаненка Олександра Борисовича, довіреність №  б/н   від 05.12.06,  Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтерфрост";

відповідача: Ключника Олександра Степановича, довіреність №  1 від 11.09.06, Риболовецький сільськогосподарський виробничий кооператив "Таврія";

відповідача: Ключника Олександра Степановича, довіреність №  1   від 01.02.06,  Приватне підприємство "Ловко-3";

3-ої особи: не з'явився, Товариство з обмеженою відповідальністю "Південна мануфактура "Пролив";

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерфрост" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя    Гайворонський В.І.) від 12.02.2007 у справі № 2-17/18987-2006

за позовом           товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерфрост" (вул. Тітова, 5-31,Дніпропетровськ,49000); (м. Севастополь, вул. Новоросійська, 51, кв. 6, 99011)

до           риболовецького сільськогосподарського виробничого кооперативу "Таврія" (вул. Кірова, 76,Керч,98319)

приватного підприємства "Ловко-3" (вул. Б. Куна, 7-173,Сімферополь,95000)

3-тя особа  товариство з обмеженою відповідальністю "Південна мануфактура "Пролив"  (вул. Кірова, 41,Керч,98312)

про усунення перешкод в користуванні орендованим майном

                                                            ВСТАНОВИВ:

          Рішенням господарського суду АР Крим від 12.02.2007 року у справі № 2-17/18987-2006 у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю „Інтерфрост” про усунення перешкод в користуванні зафрахтованим судном відмовлено.

При прийнятті рішення, суд першої інстанції встановив, що позовні вимоги мотивовані посиланням на статтю 770 Цивільного кодексу України, відповідно до якої у разі зміни власника речі, переданої в найм, до нового власника переходять права та обов`язки наймодавця. Судом першої інстанції встановлено, що договір фрахтування укладено з товариством з обмеженою відповідальність „Південна мануфактура „Пролив”, однак на момент вирішення спору, згідно з рішенням господарського суду АР Крим у справі № 2-6/7339-2006, яке набрало законної сили, власником спірного орендованого майна є інша особа – риболовецький сільськогосподарський виробничий кооператив „Таврія”. Визнавши, що попередній судновласник - товариство з обмеженою відповідальність „Південна мануфактура „Пролив” набуло спірне майно неправомірно, суд прийшов до висновку, що він не може вважатись власником та норма статті 770 Цивільного кодексу України застосуванню не підлягає.

Не погодившись з цим судом актом, товариство з обмеженою відповідальністю „Інтерфрост” звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, позов про усунення перешкод в користуванні орендованим майном задовольнити.

Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, полягають у тому, що договори фрахтування суден № 21-02/05 та № 23-02/05 від 21.07.2005 року є дійсним, на момент його укладення товариство з обмеженою відповідальність „Південна мануфактура „Пролив” виступало власником майна та було наділено правами наймодавця. Позивач також вважає необґрунтованими висновки господарського суду АР Крим про те, що зазначений вище договір за своєю правовою природою не є договором найму та до нього не застосовуються норми статей 766, 770 Цивільного кодексу України.   

Представник відповідача у судовому засіданні з доводами апеляційної скарги не погодився, вважає оскаржуване рішення суду першої інстанції в основі своєї законним та обґрунтованим.

Повторно розглянувши справу у порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

21.07.2005 року між товариством з обмеженою відповідальністю „Південна мануфактура „Пролив” –„Судновласник”, та товариством з обмеженою відповідальністю „Інтерфрост” –„Фрахтувальник”, були укладені договори фрахтування суден № 21-02/05 та № 23-02/05.

Відповідно до пунктів 1.1 вказаних договорів, судновласник зобов`язався за обумовлену плату надати Фрахтувальнику малий риболовецький сейнер траулер „Октант” та середній чорноморський сейнер „Карс” без комплектування його екіпажем для використання у виробничій діяльності.

Згідно з пунктами 1.6 договорів фрахтування суден № 21-02/05 та № 23-02/05, строк фрахту визначено з 21.07.2005 року по 21.07.2010 року. 21.05.2006 року між сторонами договору були підписані додаткові угоди, якими змінено строки дії договорів фрахту та встановлено –з 13.07.2006 року по 20.05.2011 року.

11.12.2006 року товариство з обмеженою відповідальністю „Інтерфрост” звернулось до господарського суду АР Крим з позовом про зобов`язання риболовецького сільськогосподарського виробничого кооперативу „Таврія” усунути перешкоди в користуванні зафрахтованим судном. Підставою для звернення до суду з`явився той факт, що 09.10.2006 року робітниками Державної виконавчої служби, на підставі рішення суду, було проведено вилучення судна на користь риболовецького сільськогосподарського виробничого кооперативу „Таврія”, як нового власника спірного майна.

Надаючи правову оцінку заявленим позовним вимогам, судова колегія виходить з наступного.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на статтю 770 Цивільного кодексу України, відповідно до якої, у разі зміни власника речі, переданої в найм, до нового власника переходять права та обов`язки наймодавця. Товариство з обмеженою відповідальністю „Інтерфрост” вважає, що до РСВК „Таврія”, разом з правом власності на зафрахтоване судно, на підставі рішення суду, перейшли права наймодавця за договором фрахтування.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги і заперечення.

Згідно з частиною 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.  

Так, судом першої інстанції вірно зазначено, що має місце рішення господарського суду АР Крим від 20.04.2006 року у справі № 2-6/7339-2006 яким встановлено факти, що мають суттєве значення для вирішення даного спору. Зазначеним рішенням встановлено наступне:

19.09.2003 року загальними зборами риболовецького сільськогосподарського виробничого кооперативу „Таврія”, відповідно до протоколу №3, було прийнято рішення про його участь у створенні іншого господарського товариства - товариства з обмеженою відповідальністю „Риболовецька сільськогосподарська виробнича компанія „Рибалки Боспору” та про передачу частини майна, у якості внеску, до статутного фонду створюваного господарського товариства.

26.09.2003 року між ТОВ „Корпорація ЦМК”, ТОВ „Південна мануфактура „Пролив” та риболовецьким СВК „Таврія” було укладено засновницький договір про створення ТОВ „Риболовецька сільськогосподарська виробнича компанія „Рибалки Боспору”.

Пунктом 2 Установчого договору засновники наділили створене ТОВ „Риболовецька сільськогосподарська виробнича компанія „Рибалки Боспору” Статутним фондом у розмірі 3938565,38 грн. При цьому, риболовецький сільськогосподарський виробничий кооператив "Таврія"  власний  внесок здійснив у якості майнового комплексу, в тому числі риболовецьких суден „Таврія” (на даний момент назву змінено на „Карс”), „Керч” (на даний момент назву змінено на „Елада”) та „Мітрідат” (на даний момент назву змінено на „Октант”) в обмін на корпоративні права.

В подальшому, 29.03.2004 року учасниками створеного ТОВ „Риболовецька сільськогосподарська виробнича компанія „Рибалки Боспору” було прийнято рішення про входження ТОВ „Риболовецька сільськогосподарська виробнича компанія „Рибалки Боспору” до складу ТОВ „Південна мануфактура „Пролив”. Дане рішення було зафіксоване протоколом № 5 від 30.03.2004 року.

В рамках господарської справи № 2-6/7339-2006 риболовецьким сільськогосподарським виробничим кооперативом „Таврія” були заявлені позовні вимоги про визнання недійсним зазначеного протоколу № 5 від 30.03.2004 року.

Рішенням господарського суду АР Крим від 20.04.2006 року у справі № 2-6/7339-2006 позов риболовецького сільськогосподарського виробничого кооперативу "Таврія" задоволено частково. Суд визнав недійсними зміни та доповнення № 4 до засновницького договору ТОВ "Південна мануфактура "Пролив", зареєстровані 05.04.2004 року виконавчим комітетом Керченської міської ради та рішенням учасників ТОВ "Південна мануфактура "Пролив", оформлене протоколом №5 від 29.03.2003 року, визнав за риболовецьким сільськогосподарським виробничим кооперативом "Таврія" право власності на майно, зазначене в акті прийому-передачі майна у статутний фонд ТОВ "Південна мануфактура "Пролив" від 30.03.2004 року.  Зазначене вище рішення господарського суду АР Крим від 20.04.2006 року залишено без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.05.2006 року та постановою Вищого господарського суду України від 11.07.2006 року.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції зазначив, що спірне майно було отримано товариством з обмеженою відповідальністю "Південна мануфактура "Пролив" протиправно, що не може розглядатись у якості підстави для виникнення права власності. У зв`язку з цим, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для застосування статті 770 Цивільного кодексу України.

Судова колегія не може погодитись з таким висновком, оскільки саме на момент укладення договорів фрахтування № 21-02/05 та № 23-02/05 –21.07.2005 року, ТОВ "Південна мануфактура "Пролив" було власником малого риболовецького сейнера траулера „Октант” та середнього чорноморського сейнера „Карс”, переданих йому засновниками, та мало право передавати їх у найм іншим особам. Право власності на спірне майно риболовецький сільськогосподарський виробничий кооператив "Таврія" набуло лише з набранням чинності рішення господарського суду АР Крим від 20.04.2006 року.    

При цьому, приватним підприємством „Ловко-3” у судовому засіданні 04.04.2007 року ставилось питання про нікчемність договорів фрахтування № 21-02/05 та № 23/02/05 від 21.07.2005 року  та необхідність виходу судом першої інстанції за межі позовних вимог для визнання таких договорів недійсними. Однак, позовні вимоги в суді першої інстанції про визнання договорів фрахтування недійсними не заявлялись.

Згідно з частиною 3 статті 101 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції не приймаються та не розглядаються вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Дослідивши зміст договорів фрахтування № 21-02/05 та № 23-02/05 від 21.07.2005 року та наддавши їм правову оцінку на предмет відповідності законодавству, судова колегія зазначає наступне.  

Відповідно до частини 1 статті 203 Кодексу торговельного мореплавства України, за договором фрахтування судна на певний час судновласник зобов'язується за обумовлену плату (фрахт) надати судно фрахтувальнику для перевезення пасажирів, вантажів та для інших цілей торговельного мореплавства на певний час.

Стаття 205 Кодексу торговельного мореплавства України встановлює реквізити договору фрахтування судна, а саме: у договорі фрахтування судна на певний час повинні бути вказані найменування сторін договору, назва судна, його технічні і експлуатаційні дані (вантажопідйомність, вантажомісткість, швидкість тощо), район плавання, мета фрахтування, розмір  фрахту, термін дії договору, місце приймання і здавання судна.

Так, із змісту договорів фрахтування № 21-02/05 та № 23-02/05 вбачається додержання вимог статті 205 Кодексу торговельного мореплавства України шляхом зазначення таких реквізитів: найменування сторін договору – ТОВ „Південна мануфактура "Пролив" та ТОВ "Інтерфрост", назва судна –пункти 1.1 договорів - малий риболовецький сейнер траулер "Октант" та середній чорноморський сейнер „Карс”, їх технічні і експлуатаційні дані (вантажопідйомність, вантажомісткість, швидкість тощо) –зазначено у пунктах 2.1 договорів; район плавання –пункти 1.4 –Азовське та Чорне моря; мета фрахтування –використання у виробничій діяльності; розмір  фрахту встановлено пунктами 5.1 договорів; термін дії договорів –пункти 1.6 – з 21.07.2005 року по 21.07.2010 року.

Таким чином, встановивши відповідність договорів фрахтування вимогам законодавства та відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог, судова колегія приходить до висновку, що у даному випадку вирішенню підлягає лише питання - чи набув риболовецький сільськогосподарський виробничий кооператив "Таврія", у порядку статті 770 Цивільного кодексу України, права та обов`язки наймодавця за договорами фрахтування № 21-02/05 та 23-02/05 як власник майна, що переданого у найм попереднім його власником.

Дослідивши норми чинного законодавства, суд апеляційної інстанції не може погодитись з висновком суду першої інстанції про те, що правовідносини за договором фрахтування мають регулюватись нормами глави 64 Цивільного кодексу України –перевезення, а не главою 58 – найм (оренда).

Так, правовідносини з фрахтування судна регулюються розділом VІ Кодексу торговельного мореплавства України „Фрахтування суден”.

При цьому, статтею 4 Кодексу торговельного мореплавства України передбачається, що до цивільних, адміністративних, господарських та інших правовідносин, що виникають із торговельного мореплавства і не врегульовані цим Кодексом, відповідно застосовуються правила цивільного, адміністративного, господарського та іншого законодавства України.

У даному випадку, на момент дії договорів фрахтування мала місце зміна судновласника: з ТОВ "Південна мануфактура "Пролив на РСВК „Таврія”. Однак, питання зміни судновласника під час дії договору фрахтування нормами Кодексу торговельного мореплавства не врегульовано. За своєю правовою природою фрахтування судна є цивільними правовідносинами з найму, що виникають з торговельного мореплавства, оскільки договір фрахтування містить такі характерні для найму ознаки, як передача майна у користування іншій особі на певний строк та за обумовлену плату.

На підставі викладеного, застосуванню підлягають норми Цивільного кодексу України, зокрема, норма статті 770, згідно з якою у разі зміни власника речі, переданої в найм, до нового власника переходять права та обов`язки наймодавця.       

Однак, дослідивши обставини справи, судова колегія вважає, що у даному випадку риболовецький сільськогосподарський виробничий кооператив "Таврія" не має прав та обов`язків наймача, оскільки на момент вирішення даного спору право власності на спірне майно вже перейшло до іншої особи.  Даний факт судом першої інстанції не встановлено.

Так, на підставі рішень господарського суду АР Крим від 22.06.2006 року у справах № 2-20/10130-2006, 2-20/10131-2006, 2-20/10132-2006, власником середнього чорноморського сейнеру „Карс”, малого риболовецького сейнеру-тралеру „Октант” (які є предметом спору у даній справі), а також малого риболовецького сейнеру-тралеру „Елада” являється приватне підприємство „Ловко-3”.

Зазначений вище факт також встановлено постановою господарського суду АР Крим від 25.01.2007 року та постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 14.03.2007 року у справі та № 2-6/1069-2007А, у зв`язку з чим, є доказом у розумінні частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України.  

Оскільки приватне підприємство „Ловко-3” є власником середнього чорноморського сейнеру „Карс” та малого риболовецького сейнеру-тралеру „Октант”, то саме воно фактично виступає наймодавцем за договорами фрахтування № 21-02/05 та № 23-02/05 від 21.07.2005 року та саме до нього можуть бути пред'явлені позовні вимоги про усунення перешкод в користуванні майном.

На підставі викладеного, судова колегія приходить до висновку, що пред`явлення позовних вимог до риболовецького сільськогосподарського виробничого кооперативу "Таврія" не є невірним, оскільки він не є власником спірного майна та не може бути відповідачем.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що господарським судом АР Крим неповно досліджено обставини справи, невірно застосовано норми Цивільного кодексу України, в основу рішення покладено необґрунтовані висновки.

Судовою колегією встановлено, що ухвалою господарського суду АР Крим від 29.01.2007 року до участі у справі у якості другого відповідача залучено приватне підприємство „Ловко-3”.

Дослідивши обставини справи та встановивши, що при відчуженні речі договори найму не припинялись, судова колегія зазначає, що позов товариства з обмеженою відповідальністю „Інтерфрост” про зобов`язання власника спірного майна – приватне підприємство „Ловко-3” усунути перешкоди в користуванні цим майном, з посиланням на норму статті 770 Цивільного кодексу України, є обґрунтованим та підлягає задоволенню на підставі зазначених вище обставин.

Керуючись статтями 49, 101, 103 п.2, 104 ч.1 п.п.1, 4, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

                                                            ПОСТАНОВИВ:          

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю „Інтерфрост” задовольнити.

2. Рішення господарського суду Автономної республіки Крим від 12 лютого 2007 року у справі № 2-17/18987-2006 скасувати.

3. Позов товариства з обмеженою відповідальністю „Інтерфрост” задовольнити.

4. Зобов'язати приватне підприємство „Ловко-3” усунути перешкоди у користуванні товариством з обмеженою відповідальністю „Інтерфрост” середнім чорноморським сейнером „Карс” та малим риболовецьким сейнером-тралером „Октант” переданими товариству з обмеженою відповідальністю „Інтерфрост” на підставі договорів фрахтування № 21-02/05 та № 23-02/05 від 21.07.2005 року укладених з товариством з обмеженою відповідальністю "Південна мануфактура "Пролив".

5. Стягнути з приватного підприємства „Ловко-3” (95000, м. Сімферополь, вул. Бєла Куна, 7, кв. 173, ідентифікайний код 34058163) на користь  товариства з обмеженою відповідальністю „Інтерфрост” (49000, м. Днепропетровськ, вул. Титова, 5, кв. 31, ОКПО 33613269, р/р 26005050201330 в КБ "Приватбанк" м. Днепропетровська, МФО 305299) 85,00 грн. державного мита, а також 118.00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

6. Господарському суду Автономної республіки Крим видати накази.

Головуючий суддя                                                  В.М. Плут

Судді                                                                                В.В.Сотула

                                                                                В.І. Гонтар