Постанова

від 05.04.2007 по справі 22/389-06-11286а

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

22/389-06-11286А

 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В АІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"05" квітня 2007 р. Справа № 22/389-06-11286А

Одеський апеляційний господарський суду у складі колегії суддів:

Головуючого судді  В.Б. Туренко

Суддів Л.І. Бандури, Л.В.Поліщук

при секретарі  судового засідання –О.О. Соломахіній

за участю представників сторін:

від позивача –С.М.Файчак

від відповідача –ТОВ „АЛЕКС” –Бєлін М.П.

    від ПП „Будтранс” –не з'явився, про день, час та місце  апеляційного розгляду повідомлявся належним чином

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

ТОВ „АЛЕКС” м. Одеса

на постанову господарського суду Одеської області від 15.12.2006р.          у справі №  22/389-06-11286А

за позовом ДПІ у Малиновському районі м. Одеси

до  ТОВ ”АЛЕКС” м. Одеса, ПП „Будтранс”  м. Одеса

про визнання  угоди  недійсною та стягнення 149580.60 грн.

                                        встановив:

24 жовтня 2006 року ДПІ у Малиновському р-ні м. Одеси звернулась з адміністративним позовом до ТОВ ”АЛЕКС”, ПП „Будтранс” про визнання недійсним на підставах ст.ст.207, 208 Господарського кодексу України, договору купівлі-продажу укладеного між відповідачами в усній формі та зобов'язання ПП „Будтранс” повернути ТОВ ”АЛЕКС”  грошові кошти в сумі 149580.60грн., одержаних за цією угодою, а з останнього в дохід  держави стягнути кошти в сумі 149580.60грн. отримані по вказаній угоді.  Позовні вимоги обґрунтовані із посиланням на рішення  місцевого суду Малиновського району м. Одеси від 2.07.2004р. по справі № 2-2865/2004, яким установчі документи  ПП „Будтранс” визнані недійсними з моменту реєстрації –22.04.2002р., а свідоцтво платника ПДВ –з моменту видачі –30.04.2002р. з причини його реєстрації на підставну особу Іовса М.О. за винагороду, який не мав ніякого відношення до фінансово-господарської діяльності підприємства та не мав наміру і можливостей займатися підприємницькою діяльністю, а отже не мав наміру сплачувати до бюджетів усіх рівнів податки, збори та інші обов'язкові платежі в установленому законодавством порядку, ніяких угод не укладав, довіреностей на їх укладення не видавав, внесків до статутного фонду не робив, печаток та штампів не мав, доходів від діяльності не отримував, за юридичною адресою підприємство не знаходиться і ніколи не знаходилось. Тому, на думку ДПІ, договір № 16/3 від 26.06.2003р. укладений ПП „Будтранс” з метою суперечною інтересам держави та суспільства спрямованою на ухилення від оподаткування; оскільки свідоцтво платника ПДВ визнано недійсним з моменту видачі, то  ПП „Будтранс”  не мало правових  підстав для складання  та видачі податкових накладних, за якими товар був переданий товариству „АЛЕКС” (а.с.2-6).

Письмові заперечення відповідачів в матеріалах справи відсутні.

Постановою господарського суду Одеської області від 15.12.2006р.(суддя Торчинська Л.О.), яка складена у повному обсязі відповідно до вимог ст.160 КАС України 20.12.2006р., позов задоволено у повному обсязі на підставі ст.49 ЦК УРСР (в редакції 1963р.), ст.ст.207, 208 Господарського кодексу України.

Не погодившись із постановою суду, ТОВ „АЛЕКС” 26.02.2007р. звернулось з апеляційною скаргою, в якій просило її скасувати, у позові відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Одночасно скаржником було заявлено клопотання про відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги з причини отримання постанови лише 29.01.2007р., тобто по закінченню строку на її оскарження, яке задоволено судовою колегією на підставі ст.102 КАС України, про що прийнята відповідна ухвала від 13.03.2007р.

У письмових запереченнях на апеляційну скаргу, ДПІ зазначила про всебічне, повне з'ясування судом всіх фактичних обставин справи, надання їм належної юридичної оцінки, а тому  просила залишити постанову суду без змін. В обґрунтування чого вказала  ті ж самі доводи, які були наведені в позовній заяві.

   Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права,  судова колегія дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із наступного.

 26.06.2003р. між ТОВ „АЛЕКС” (покупець) та ПП „Будтранс” (постачальник) укладено письмовий договір № 16/3, на виконання якого останній передав покупцю продовольчі товари на загальну суму 149580.60грн., який оплату здійснив у повному обсязі, що підтверджено видатковими та податковими накладними від 25.06.2003р. № 250601-250606, від 2.07.2003р.     № 20701-20703, від 24.07.2003р. № 240701-240703, від 4.08.2003р.                    № 40801-40803, від 6.08.2003р. № 60803, виписками банку по рахунку ТОВ „АЛЕКС” від 26.06.2003р., 2.07.2003р., 17.07.2003р., 7.08.2003р., 11.08.2003р., 14.08.2003р., 27.08.2003р., 28.08.2003р., 5.09.2003р., 24.10.2003р.               (а.с.22-55, 59-65). Зазначені операції відображені в бухгалтерському та податковому обліку ТОВ „АЛЕКС” (а.с.56-58, 124-126) і фактичність їх виконання податковим органом не оспорюється.

Як з'ясовано судом апеляційної інстанції, придбаний товар був реалізований у подальшому товариством через ресторан бази відпочинку, що відображено по картці бухгалтерського рахунку 6.3.1. (а.с.138 ).

          ТОВ „АЛЕКС” як юридична особа зареєстрована Виконавчим комітетом Одеської міської Ради 11.09.2000р. за № 1556120 0000 005116, про що видано відповідне свідоцтво серії АОО № 254485, перереєстровано: 20.11.2000р. у зв'язку із зміною місцезнаходження, 31.03.2003р. у зв'язку із збільшенням статутного фонду; включено до Єдиного державного реєстру підприємства та організацій України; перебуває на податковому обліку з 14.09.2000р., як платник ПДВ зареєстровано 21.09.2000р. ДПІ у Приморському районі              м. Одеси, свідоцтво  платника ПДВ № 22306815 від 21.10.2002р. видане ДПІ у Іллічівському р-ні замість втраченого   (а.с.7-16, 108).               

        ПП „Будтранс” як юридична особа зареєстровано Малиновською райадміністрацією Одеського міськвиконкому 22.04.2002р., про що зроблено запис у журналі обліку реєстраційних справ за № 03567960 О Ю 0021083 та видано відповідне свідоцтво; включено до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України; як платник ПДВ зареєстровано 30.04.2002р. із видачею свідоцтва за  № 22686957 (а.с.136-137).

Отже, на момент укладення договору № 16/3 від 26.06.2003р., його виконання у 2003 році, ТОВ „АЛЕКС” та ПП „Будтранс” були зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності, як платники ПДВ, тобто мали право і на укладення угод, і на видачу податкових накладних, відповідно до ст.41 ЦК УРСР (в редакції 1963р.), п.п.7.2.4. п.7.2. ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість”.

За змістом ст.ст.207, 208 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання є  недійсним,  якщо укладено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Правові  наслідки такого зобов'язання залежать від наявності умислу –у обох сторін чи однієї, від виконання угоди –обома сторонами чи однією.

Як вбачається з позовної заяви та встановлено у судовому засіданні апеляційної інстанції позивач послався на протиправність умислу саме у         ПП „Будтранс”, обґрунтовуючи це виключно рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 2.07.2004р. по справі № 2-2865/2004, яким установчі документи ПП „Будтранс” визнані недійсними з моменту реєстрації –з 22.04.2002р., а свідоцтво платника ПДВ № 2268957–з дня його видачі –30.04.2002р.

Однак, наявність умислу не може бути підтверджена лише рішенням районного суду про визнання установчих документів цієї сторони договору недійсними, оскільки рішення місцевого суду встановлює виключно факт невідповідності установчих документів вимогам чинного законодавства, а факт наявності умислу на укладення угод з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства таким рішенням місцевого суду підтверджуватися не може, а тому повинен доводитися саме у господарському суді.

Отже, рішення Малиновського райсуду м. Одеси від 2.07.2004р. не було обов'язковим для господарського суду при вирішенні даної справи про визнання угоди недійсною.

У постанові суду першої інстанції відсутні обставини, встановлені на підтвердження того, що укладаючи угоду, сторони діяли з метою, яка суперечила інтересам держави і суспільства.

З довідки Головного управління статистики в Одеській області від 6.04.2006р. за № 01-02-113-975 вбачається, що ПП „Будтранс” станом на 6.04.2006р. значиться в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України (а.с.17). Не надано  представником ДПІ і акту про фактичне анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість ПП „Будтранс”, а відповідно до п.9.6. ст.9 Закону України „Про податок на додану вартість” свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ діє до дати його анулювання та згідно п.25.2. Положення про Реєстр платників податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 1.03.2000р. № 79, зареєстрованого Міністерством юстиції України 3.04.2000р. № 208/4429 в редакції, що діяла до 16.01.2006р., у разі прийняття судом (господарським судом) рішення про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності датою  виключення із реєстру є відповідна дата прийняття рішення.

У судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача послався також на те, що укладаючи угоду та виконуючи свої зобов'язання,  ПП „Будтранс” мало на меті приховування отриманого доходу від оподаткування, однак, по-перше, докази в цій частині не надані; по-друге, судова колегія не приймає такі доводи до уваги, враховуючи слідуюче:

-  невиконання стороною зобов'язання  за договором не може служити підставою для визнання його недійсним;

- жодним законодавчим актом України не передбачено обов'язок покупця перевіряти наміри продавця щодо  сплати ним податків;

- порушення сторонами договору законодавства про податки не є підставою для визнання його недійсним.

Сама по собі угода купівлі-продажу продовольчих товарів не є такою, що суперечить інтересам  держави та суспільства. Такий товар не  виключено законом із цивільного обігу, законодавчих обмежень стосовно його купівлі-продажу не було.

Отже, висновок суду про суперечність спірної угоди інтересам держави та суспільства помилково ґрунтується на обставинах, які не мали правового значення для справи. Він є наслідком порушення судом, зокрема, вимог процесуального закону про належність доказів та підстави звільнення від доказування.

Відповідно до ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Враховуючи, що позивачем не надано доказів укладення угоди               ПП „Будтранс” з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, тому підстави для визнання цієї угоди недійсною відсутні.

Окрім того, господарський суд не мав правових підстав для застосування ст.49 ЦК УРСР на момент ухвалення рішення по справі, оскільки, по-перше, позовна заява не містить такої матеріально-правової підстави визнання договору недійсним; по-друге з 1.01.2004р., згідно п.1 і п.2 Прикінцевих та перехідних  положень Цивільного кодексу України, ЦК УРСР від 18.07.1963р. втратив чинність, а Цивільний кодекс України, що набрав чинності з  1.01.2004р. не містить положень, які визначались ст.49 ЦК УРСР. Цим Кодексом скасована відповідальність (правові наслідки) у вигляді публічно-правової санкції –стягнення в дохід держави доходу, одержаного однією чи обома сторонами за угодою, за укладення угоди з метою, суперечною інтересам держави та суспільства. Наслідком укладення угоди, яка порушує публічний порядок (ст.228 ЦК України), не є адміністративно-правова конфіскація.

Згідно ч.2 ст.5 ЦК України, акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Отже, застосування при вирішенні спору публічно-правових санкцій, які були встановлені законом, чинним на момент укладення угоди, але відсутні в ЦК України на момент ухвалення рішення про притягнення до відповідальності, є неправомірним.

Така правова позиція по даній категорії спорів викладена в постанові Верховного суду України від 14.02.2006р. № 21-321в005, ухвалі Вищого адміністративного суду України від 5.04.2006р., ухвалі Вищого господарського суду України від 11.05.2006р. по справі № 2-1/3245-2005.

Позовні вимоги про визнання договору недійсним та застосування наслідків заявлені позивачем на підставі ст.ст. 207, 208 Господарського кодексу України,  що набрав чинності з 1.01.2004р.

Згідно п.4 розділу ІХ Прикінцевих положень цього Кодексу, він застосовується до господарських відносин, які виникли після набрання чинності його положеннями відповідно до цього розділу. До господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України,  зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.

Враховуючи, що спірний договір укладений і виконаний сторонами у 2003 році, то застосування ст.ст.207, 208 Господарського кодексу України до цих правовідносин є неможливим.

Вищевикладене не враховано судом першої інстанції при розгляді спору, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування судового рішення.

Щодо заперечень скаржника стосовно неправомірності розгляду даної справи із застосуванням норм адміністративного судочинства України, то судова колегія  не приймає їх до уваги з огляду на правову позицію з цього питання, викладену в постанові Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 21.10.2006р. на ухвалу Вищого адміністративного суду України  від 28.02.2006р. по справі даної категорії.

Безпідставними також є доводи скаржника щодо порушення позивачем строку позовної давності, встановленого ст.257 ЦК України, оскільки при обчисленні початку перебігу позовної давності слід враховувати положення ч.1 ст.261 цього Кодексу.

З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 160, 198, 202, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

                                  постановив:

Апеляційну скаргу ТОВ „АЛЕКС”  задовольнити.

Постанову господарського суду Одеської області від 15.12.2006р. у справі  № 22/389-06-11286А  скасувати.

У позові відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ТОВ „АЛЕКС” судовий збір в загальній сумі 749.61грн. за подання апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня складення постанови в повному обсязі.

     Головуючий суддя                                                                      В.Б. Туренко

     Суддя                                                                                          Л.І. Бандура

     Суддя                                                                                          Л.В.Поліщук