Постанова

від 22.03.2007 по справі 22/454-06

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

22/454-06

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

22 березня 2007 р.                                                                                   № 22/454-06  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Ходаківська І.П.

суддіДанилова Т.Б., Савенко Г.В.

розглянувши  матеріали касаційної скаргивідкритого акціонерного товариства “Нікопольський завод феросплавів”

у справігосподарського суду Дніпропетровської області

на рішеннягосподарського суду Дніпропетровської від 14.12.2006 року

за позовомвідкритого акціонерного товариства “Нікопольський завод феросплавів”

до1) державного підприємства “Придніпровська залізниця”2) товариства з обмеженою відповідальністю “Інтертрейдінг систем”3) відкритого акціонерного товариства “Алчевськкокс”

простягнення коштів

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2006 року, відкрите акціонерне товариство "Нікопольський завод феросплавів" звернулось до суду з позовом про стягнення з належного відповідача вартість майнової шкоди у розмірі 6385,38 грн., яку йому було завдано у результаті неналежного виконання договору постачання № 31-05/05-01/1998 від 21.06.2005 року, а саме недостачі поставленого йому за вказаним договором майна (коксовий горішок).

Рішенням господарського суду Дніпропетровської від 14.12.2006 року (суддя Пуппо Л.Д.) у задоволенні позовних вимог відмовлено з посиланням на пропуск скороченого 6 –місячного строку позовної давності до перевізника державного підприємства “Придніпровська залізниця” та відсутності підстав для стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю “Інтертрейдінг систем” та з відкритого акціонерного товариства “Алчевськкокс” суми позову.

У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції не переглядалося.

У касаційній скарзі позивач посилається на порушення та неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права, неправильну правову оцінку обрахування строку позовної давності до перевізника і просить рішення суду скасувати, постановивши нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши   суддю   -   доповідача,   пояснення   представника позивача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи скарги, судова колегія не вбачає підстав для її задоволення, виходячи із наступного.

Як встановлено судом попередньої інстанції, а це підтверджується наявними у справі матеріалами, на виконання умов договору поставки № 31-05/05-01/1998, укладеного 21 червня 2005 року між відкритим акціонерним товариством „Нікопольський завод феросплавів" та товариством з обмеженою відповідальністю “Інтертрейдінг систем”, останнім на адресу позивача по залізничній накладній № 52896358 було відвантажено коксовий рогішок.

Видача вантажу вантажоодержувачу здійснювалась залізницею відповідно до статті 52 Статуту залізниць України з перевіркою ваги вантажу, при цьому виявлена недостача, що підтверджується комерційним актом БН 743565/294 від 04.12.2005 року.

Відповідно до комерційного акту вантаж прибув у справному вагоні, на поверхні вантажу мають місце заглиблення над люками вагонів, що свідчить про незбереження вантажу під час перевезення, за що відповідальність повинна нести залізниця.

Частиною 2 статті 9 ЦК України встановлено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Відмовляючи у задоволенні позову до державного підприємства "Придніпровська залізниця", суд послався на статтю 136 Статуту залізниць України, відповідно до якої позови до залізниць можуть бути подані у шестимісячний термін, який обчислюється відповідно до вимог ст. 134 цього Статуту, зокрема, з дня встановлення обставин, що спричинили заявлення позову, а саме –дати складання комерційного акта.

Звертаючись до суду з даним позовом, відкрите акціонерне товариство „Нікопольський завод феросплавів" цей строк пропустило.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, сплив строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За таких обставин, господарський суд Дніпропетровської області правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог до державного підприємства "Придніпровська залізниця”, і підстав для скасування судового рішення у цій частині судова колегія не вбачає.

Є також правильними та обґрунтованими висновки суду першої інстанції, щодо відмови у задоволенні позову до товариства з обмеженою відповідальністю “Інтертрейдінг систем” та відкритого акціонерного товариства “Алчевськкокс”, оскільки відповідно до пункту 111 Статуту залізниць України залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу, коли вантаж прибув у непошкодженому відкритому рухомому складі, завантаженому засобами відправника, якщо немає ознак втрат, псування або пошкодження вантажу під час перевезення. Відповідно до матеріалів справи недостача продукції документально підтверджена комерційним актом БН 743565/294 від 04.12.2005 року, згідно якого зафіксовані ознаки незбережного перевезення у виді заглиблень на поверхні вантажу. Дані факти свідчать про очевидні ознаки порушення поверхні вантажу є наслідком втрати вантажу на шляху слідування, а тому відповідальність за недостачу вантажу несе державне підприємство “Придніпровська залізниця”.

За таких обставин та враховуючи, що господарським судом досліджені всі наявні у справі матеріали, їм дана належна правова оцінка, судова колегія не вбачає підстав для скасування постановленого судом рішення з наведених у касаційній скарзі мотивів.

Враховуючи наведене, та керуючись ст.ст.   1115,   1117,   1118,  1119,   11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства “Нікопольський завод феросплавів” залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської від 14.12.2006 року залишити без змін.

Головуючий          І. Ходаківська

Судді          Т. Данилова

                                                                                                              Г. Савенко