Постанова

від 20.03.2007 по справі 9/335-4689

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

9/335-4689

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" березня 2007 р.Справа № 9/335-4689

 12-00 год

 м. Тернопіль

Господарський суд Тернопільської області

у складі                

при секретарі судового засідання  

Розглянув справу

за позовом  Бучацької міжрайонної державної податкової інспекції (Монастириське відділення) вул. Шевченка, 19, м.Монастириськ, Тернопільська область.           

до відповідача-1:   Державного підприємства "Ковалівський  спиртзавод" с.Ковалівка,Монастириський район, Тернопільська область,48322   

до відповідача-2:Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтелтрейд" вул. Васильківська, 34.оф.205, м.Київ .            

за участю представників сторін

позивача:   Братівник І.В., довіреність № 5034 від 28.12.2006 р.

                    Гладиш А.С., довіреність № 98 від 06.04.2006 р.

відповідача-1 :    Тиліщак І.М., доручення № 415 від 30.11.2006 р.

          відповідача-2       Патратій О.В., довіреність № 16 від 16.08.2006 р.

          прокурора:           Свачій М.І., посвідчення.

роз'яснивши учасникам судового процесу їх процесуальні права та обов'язки згідно ст.ст. 49, 51, 130 Кодексу  адміністративного судочинства України,  

встановив:

У ході проведених  з  26.01.2006 р. по 09.03.2006 р. та з 28.02.2006 р. по 28.03.2006 р.  Бучацькою  МРДПІ (Монастирське відділення)  позапланових виїзних перевірок  правильності  обчислення та  своєчасності внесення до бюджету  сум податку на прибуток  ДП  „Ковалівський спиртовий завод”   за  грудень та січень 2006 р.,    за результатами  якої складено  акти  від 10.03.2006 р.  № 2-23/00375059 та від 29.03.2006 р. № 4-23/00375059,    Позивач   встановив  факт укладення  між Товариством з обмеженою відповідальністю “Інтелтрейд”, як постачальником , та ДП „Ковалівський спиртовий завод”, як покупцем,   договору поставки    № 01-12  від 01.12.2005  р.,   предметом якого  є передача у власність   покупця  1000 +/- 10% метричних тон меляси ціною 325,00 грн. за  1 тону,  загальною вартістю 325 000,00 грн.  

На підставі   оцінки    поданих  ДП „Ковалівський спиртзавод”  видаткових  накладних , отриманих  ним    від   Постачальника (  ТзОВ „Інтелтрейд”),    платіжних документів,  що підтверджували  факт оплати Покупцем    продукції,    аналізу умов   договору  поставки, податковий орган прийшов до висновку,  що меляса була отримана   не від постачальника , а від  ТОВ „Бучач-цукор” та ТОВ „Козова-цукор” ,  з якими будь-яких  договірних відносин   Постачальник  за договором   не мав.  Більше того,  обидва Товариства –„Бучач-цукор” та „Козова-цукор”   повідомляли   Бучацьку МРДПІ  , що меляса  була відпущена  ДП „Ковалівський  спиртовий завод”   за вказівкою   власника - ТОВ „Українська продовольча компанія”.

Аналізуючи  увесь ланцюг придбання  меляси ,  Позивач  дійшов до висновку,  що   Товариство  „Інтелтрейд”  придбало мелясу у   ТОВ „Інт-агро” , м. Миколаїв,  на підставі  договору  від 03.02.2005 р. № 03/02/П,  а останнє   придбало  мелясу    у  ТОВ „Українська продовольча компанія”, м. Київ на підставі   договору  від 04.10.2005 р.  № 040/2005.

Відповідно до договору від 03.02.2005 р. № 03/2-ІІ меляса транспортувалась від ТзОВ “Інт-агро”, м. Миколаїв, до ТзОВ “Інтелтрейд”, м. Київ, залізничними цистернами на умовах FCA (франко-перевізник).

На думку  податкового  органу,   якщо   умови договору  поставки меляси між ТОВ „Інт-агро” та ТОВ „Інтелтрейд”   були виконані, то  меляса повинна була бути  вивезена  і знаходитися    у ТОВ „Інтелтрейд”  .

Між тим,   вважає   Бучацька  МРДПІ,  ТОВ „Інтелтрейд”   не стало власником  меляси,   а  відсутність  основних фондів у  цього  Товариства   не давала    йому  можливості   прийняти та розвантажити   залізничні цистерни,  відтак,  встановлений податковий  органом  ланцюг придбання   меляси       виключав  можливість   її знаходження у   резервуарах   ТОВ „Бучач-цукор” та ТОВ „Козова-цукор”,  адже, за  твердженням   податкового  органу,     останні  належать    ТОВ „Українська продовольча компанія”.

Водночас,   у ході перевірки  Бучацькою МРДПІ (Монастирське відділення) встановлено, що розрахунок за отриману згідно договору поставки № 01-12 від 01.12.2005 р. мелясу, ДП “Ковалівський спиртзавод” провело на умовах предоплати, а саме : 16.12.2006 р. на виконання оспорюваного договору ДП “Ковалівський спиртзавод”   перерахувало на користь  ТзОВ “Інтелтрейд”  325 000,00 грн.

Позивач стверджує, що на підставі отриманої податкової накладної Відповідач-1 включив  54 166,67  грн. податку на додану вартість за грудень 2005 р.

На підставі   встановлених    фактів,  у листопаді  2006 р. Позивач –Бучацька МРДПІ (Монастириське відділення),  посилаючись на ч.5 ст. 203, ч. 1 ст.  207  та  ст. 208  Господарського  Кодексу   України,  звернувся  до  суду з позовом  до Відповідача-1 -  Державного  підприємства „Ковалівський спиртзавод”, с. Ковалівка, Монастирський район, Тернопільська область та   до Відповідача-2   Товариства з обмеженою відповідальністю „Інтелтрейд”,  м. Київ,  вул. Васильківська, 34, оф.205,  про  визнання недійсним господарського  зобов'язання    між ДП “Ковалівський спиртзавод” та ТзОВ “Інтелтрейд”, яке виникло на підставі договору від 01.12.2005 р. за  № 01-12 та стягнення з ТзОВ “Інтелтрейд” в доход держави коштів в розмірі  325 000,00 грн., одержаних за оспорюваним договором, стягнення з ДП “Ковалівський спиртзавод” в доход держави вартість одержаної за спорюваним договором меляси в розмірі  325 000,00 грн.

Позивач  стверджує, що   господарське зобов'язання  було укладене без наміру настання правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином та  з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства , і цей   умисел та намір    переслідували  обидві із сторін договору.

На думку Позивача оспорюваний договір укладений Відповідачами не в рамках проведення фінансово-господарської діяльності, а з метою формування податкового кредиту та зменшення сум податку, які підлягають до сплати.

16.03.2007 р. від прокурора Тернопільської області надійшло клопотання про залучення його до участі у справі, мотивуючи його порушенням відповідачами інтересів держави та суспільства.

На підставі ст. 121 Конституції України суд задовільнив вказане клопотання прокурора.

Відповідач -1  проти позову заперечив, посилаючись на ст. ст. 626, 627 ЦК            України , якими  передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу  сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору  з урахуванням  вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Вказує, що уклавши в грудні 2005 р. договір купівлі-продажу меляси бурякової з ТзОВ “Інтелтрейд”, він дотримався усіх вимог чинного цивільного законодавства , а на придбання  меляси, яка надійшла на ДП “Ковалівський спиртзавод” для виробництва спирту від ТзОВ “Інтелтрейд”,  одержано усі необхідні документи, а саме: видаткові та податкові накладні, за отриману мелясу Державне підприємство сплатило  кошти. Мелясу, яка надійшла на ДП “Ковалівський спиртзавод від ТзОВ “Інтелтрейд” було одержано та оприбутковано на склад сировини Державного підприємства.  Відтак, договір № 01-12 від 01.12.2005 р. не міг укладатися всупереч інтересам  держави і суспільства.

Відповідач -2  - ТзОВ „Інтелтрейд”-  позов не визнає,  вказує на те, що  Позивач  не довів   належними  та допустимими доказами  обставин,  на які посилається у позові, а висновки Позивача ґрунтуються на неповному володінні інформацією про господарські операції між  ТзОВ “Інтелтрейд” та ТОВ “ІНТ-Агро”.

У запереченні на позов Відповідач-2 повідомив, що відповідно до договору поставки № 01-12 від 01.12.2005 р. ТзОВ “Інтелтрейд” зобов'язалось поставити Відповідачу-1  мелясу у кількості 1000 тон. Поставку було здійснено за видатковими накладними № РН-000456 від 28.11.2005 р. на суму 33 000,00 грн.  та № РН-0000006 від 15.01.2006 р. на суму 357 496,60 грн. Придбання продукції  було здійснено у ТОВ “ІНТ-Агро” на підставі договору № ДГ-03/02-ІІ від 03.02.2005 р. Умовою поставки за вказаним договором було EXW “Франко-завод”, склад Бучацького та Козівського цукрових заводів.

Відповідно до міжнародних правил по тлумаченню термінів “Інкотермс” у редакції 2000 р. умова поставки EXW “Франко-завод” означає, що зобов'язання продавця щодо поставки вважається виконаним після того, як він надав покупцеві товар на своєму підприємстві (тобто на заводі, фабриці, складі).

Відтак, за твердженням Відповідача-2, умови договору № ДГ-03/02-ІІ від 03.02.2005 р. передбачали можливість  залишення товару на складі Бучацького та Козівського цукрових заводів, звідки вказана продукція була одержана Відповідачем-1.

В підтвердження своїх доводів Відповідач-2 посилається на ст.234 ЦК України та ст. 207 ГК України,  відповідно до яких підставою недійсності  правочинів є наявність мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства чи відсутність наміру на настання правових наслідків в момент укладення договору. Зазначає, що позивач не надав суду жодного доказу на підтвердження існування вищевказаних обставин на момент укладення спірного договору,  а фактичні обставини справи свідчать про те, що договір було виконано в натурі.

Дослідивши  письмові докази,  заслухавши  доводи та пояснення сторін, суд дійшов  до висновку, що для   задоволення позову   підстави відсутні,  виходячи з такого:

Обсяг повноважень органів  державної  влади,  до яких відноситься і податковий орган, у сфері  цивільних правовідносин строго  обмежений законами та іншими  нормативними  правовими актами,  що випливає із  положень ч. 1  ст. 170  та  ч. 1 ст. 173 ЦК України,  у яких вказано, що  держава набуває і здійснює  цивільні  права  та  обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.  У випадках  і  в  порядку,  встановлених  законом,  іншими нормативно-правовими актами, від імені держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад за спеціальними дорученнями можуть виступати фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування.

Частина  4  ст.  19 Господарського кодексу України,   закріплюючи    межі здійснення державного  контролю  та нагляду за  господарською  діяльністю ,    встановлює, що органи   державної влади і посадові  особі,  уповноважені   здійснювати державний контроль  і державний нагляд  за господарською  діяльністю,  їх статус та загальні умови  і порядок здійснення  контролю та нагляду визначаються законами.

У розвиток  цього  направлене   положення   ч.1 ст.207 Господарського кодексу України, який набрав чинність з 1 січня 2004 року, згідно  з яким   відповідному   органу державної влади надається право  звернутися до суду   з вимогою  про визнання  недійсним повністю  або в частині  господарського зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Таким чином,   Цивільним та  Господарським кодексами України    до повноважень органів державної  влади  ,  у тому числі   податкового   органу ,  не віднесено  повноважень    щодо    здійснення  контролю   за     походження товару за ланцюгом   його  придбання  ,   а також  умов виконання  договорів   на всьому етапі   придбання  товару,   оскільки     невиконання  однією із сторін  договору   не     має наслідком  його  недійсність.   

До того ж  реалізація повноважень  органів державної  влади   не може   бути спрямована   на заперечення   фундаментальних  принципів  у сфері  цивільних  та господарських  правовідносин,  одним із яких  є  принцип  свободи       договору, суть якого   полягає  вільному для сторін   укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з   урахуванням вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. (ст. 6,   ч. 1 ст.   627 ЦК України .)

Разом з тим,  положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України підлягають  до застосуванню  з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою  завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому ст. 10 Закону України “Про державну податкову службу в Україні”, можуть на підставі п.11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Водночас,  відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України   кожна  сторона  повинна  довести  ті  обставини,  на  яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених цим   Кодексом  щодо підстав  для звільнення від доказування.

Як випливає  з  заявлених у позові підстав,  Позивачем заперечується  законність   договору між  ДП „Ковалівський  спиртовий завод” та  ТОВ „Інтелтрейд”  з тих мотивів, що    Товариство  не  могло  виконати   умови договору,  в силу   відсутності  у нього   транспорту  для перевезення меляси, реальної здатності   мати мелясу   у місті її  відвантаження на ДП „Ковалевський  спиртовий завод”,  і  висновку, що  Товариство  не могло бути   її продавцем,  оскільки не набуло її   у власність від  своїх попередніх постачальників.       

           Між тим, саме звернення Позивача  до суду  з  позовом    здійснено  з перевищенням   повноважень, наданих  йому , як органу      державної  влади,  законами     у сфері  цивільних  та господарських  правовідносин,  а  доводи  та висновки   Позивача не засновані   на  цивільному законодавстві,    виходячи також з такого.

У відповідності до ч. 1 ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

З наведеного випливає, що фіктивним можна визнати   правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру створити цивільно-правові наслідки. Якщо ж одна сторона діяла без наміру створити юридичні наслідки, а інша сторона такий намір мала,  правочин не може бути визнаний недійсним .

Саме по собі невиконання правочину сторонами ще не означає, що укладено фіктивний правочин. Сторона, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести відсутність у учасників правочину наміру створити юридичні наслідки на момент вчинення  правочину.

Водночас,     за загальним правилом , невиконання  зобов'язання ,  або  виконання  з відступленням  від його  умов,   не має наслідком   його  недійсність

Факт   сплати   ДП „Ковалівський спиртовий   завод”   325 000 грн.   продавцю  - ТОВ „Інтелтрейд”   в якості   виконання грошових зобов'язань    за договором   поставки    № 01-12  від  01.12.2005  р.,  на підтвердження чого  вказують копії платіжних документів доданих  до справи   Позивачем ,  заперечує  умовивід Позивача про фіктивність договору,  до того ж  сам Позивач   визнає    виконання    ДП  „Ковалівський спиртзавод”  своїх зобов'язань, підставою яких є оспорюваний  органом державної податкової  служби  договір.     

Висновок, до якого  прийшов   Позивач щодо  неналежності  ТОВ „Інтелтрейд”       права  власності  на  мелясу,  і на тій підставі поставив   під сумнів    особу Продавця,  суд вважає  передчасним та таким,  що ґрунтується на припущеннях ,   оскільки Позивач , в силу  своїх повноважень, не міг і не проводив  перевірку  фінансово-господарської  діяльності    ТОВ „Інтелтрейд”, не аналізував   і не оцінював  усіх господарських  договорів та  первинних  бухгалтерських документів  цього Товариства, а також   не врахував, що  контроль   за  виконанням господарських зобов'язань   самостійно господарюючих суб'єктів   не входить до сфери   державного  контролю  та державного  нагляду, адже  державному   контролю та нагляду   підлягає     лише    стан та достовірність  бухгалтерського  обліку та звітності у сфері збереження та витрачання  коштів і матеріальних  цінностей,  податкової дисципліни,   тощо   ( ч. 3  ст. 19 ГК України ).

Між тим,   Позивачем  залишилися не спростованими      доводи    ТОВ „Інтелтрейд”  щодо реального   виконання  договору, укладеного   між ним та ТОВ „Інт-Агро”,      03.02.2005 р.  за номером ДГ-03/02-П,  на реквізити   якого  зроблено  посилання  у направленій  Відповідачем-2   податковому органу   копії  податкової накладної  № 146  від 30.12.2005 р.

 Позивач також  вважає, що   укладення  та виконання  договору   Відповідачами відбулося не в рамках проведення  фінансово-господарської діяльності, а   з  метою формування податкового  кредиту з ПДВ, зменшення  сум податку, які підлягають до сплати та  приховування доходів від  оподаткування, що суперечить інтересам   держави і суспільства.

Суд вважає такі твердження Позивача  неспроможними,     оскільки    ним   не доведено тієї  обставини, що вчиняючи   поставку ,   суб'єкти  господарських відносин    не  мали  на меті   отримання права  власності, відповідно,    на товар або гроші .  Так само залишилися  не спростованими   Позивачем  та поданими ним доказами    доводи Відповідача -1 та Відповідача-2  про вчинення  ними та його  контрагентами   вольових   дій,  спрямованих  на   досягнення  обумовленого    договором      правового  результату.

Беручи до уваги  недоведеність   Позивачем   того,   що спірний договір   укладений з метою , завідомо суперечною інтересам держави  і суспільства,  у адміністративному     позові  слід відмовити повністю .

У  судовому засіданні   20.03. 2007 р.,  відповідно до ч.  4 ст.  167 КАС України,  було проголошено   лише вступну та резолютивну  частини постанови та  про     виготовлення  постанови суду  в повному обсязі  о   09-30 год.  27.03.2007 р.   

З огляду на викладене,  керуючись ст. 22 Закону України „Про судоустрій України”,  ст. 4, 6, 7, 18,  71, ст. 94, 162, 163, 167 КАС України  та п.6 розділу УП Прикінцеві та перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України,  господарський суд

                                            ПОСТАНОВИВ :

1.Відмовити   у задоволенні позову   Бучацькій    міжрайонній   державній  податковій  інспекції Тернопільської області (Монастирське відділення), вул. Шевченка, 19,  м . Монастириськ ,  до    Відповідача-1 -  Державного  підприємства  „Ковалівський спиртовий завод”, с. Ковалівка, Монастирський район,  та   до відповідача-2  Товариства з обмеженою відповідальністю „Інтелтрейд”,  м. Васильківська, 34 м. Київ,  про  визнання недійсним господарського  зобов'язання  між ДП “Ковалівський спиртовий завод” та ТзОВ “Інтелтрейд”, яке виникло на підставі договору від  01.12.2005 р. № 01-12 та   у   застосуванні   наслідків  недійсності правочину, а саме: у стягненні  з  ДП “Ковалівський спиртовий завод” в доход держави вартості одержаної за оспорюваним договором меляси в розмірі 325 000,00 грн. та у стягненні з ТзОВ “Інтелтрейд” в доход держави коштів в розмірі 325 000,00 грн., які тим   одержані за оспорюваним договором.

На постанову суду сторони мають право подати заяву про апеляційне її оскарження протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі до адміністративного суду апеляційної інстанції, а протягом 20 днів після подання заяви подати апеляційну скаргу.

Суддя