Постанова

від 29.03.2007 по справі 9/328-06-9051

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ 

СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ         

29 березня 2007 р.                                                                                  

№ 9/328-06-9051 

Вищий 

господарський суд  України у складі

колегії  суддів:

головуючого -судді

Дерепи В.І.

суддів :

Грека Б.М. -(доповідача у справі)

Стратієнко Л.В.

розглянувши у відкритому судовому

засіданні касаційну скаргу

Суб'єкта підприємницької

діяльності-фізичної особи ОСОБА_1

на  постанову

Одеського апеляційного

господарського суду від 08.02.07

у справі

№ 9/328-06-9051

господарського суду

Одеської області

за позовом

Відкритого акціонерного

товариства туристично-виробничої фірми “Чорне море”

до

Суб'єкта підприємницької

діяльності-фізичної особи ОСОБА_1, Виробничого управління

житлово-комунального господарства м. Кодима Одеської області

про

визнання недійсними договорів

оренди та виселення

 за участю представників від:

позивача

Миронович Ю.О. (дов. від

28.03.07)

відповідач

ОСОБА_1

В С Т А Н О В

И В :

ВАТ 

ТВФ  "Чорне море"

звернулось  з позовною заявою до СПД

-фізичної особи ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів оренди  нерухомого майна, укладених між Суб'єктом

підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_1 та Виробничим управлінням

житлово-комунального господарства м. Кодима Одеської області: від 21.02.00, за

умовами якого орендодавець передає 

орендарю всі жилі і нежилі 

приміщення, які знаходяться на 

2-му поверсі готелю загальною площею 256 кв.м. і двох кімнат, розташованих

на 1 поверсі готелю ( чергове приміщення і кімната № 6) площею 36,5 кв.м.,

всього підвального  приміщення, гаража

(складається із трьох відділень), які розташовані за адресою: АДРЕСА_1; та

договору оренди від 29.12.01, згідно з яким, орендодавцем передано орендареві

п'ять кімнат загальною площею 75 кв.м., розташованих на першому поверсі готелю,

розташовано за адресою: АДРЕСА_1. Окрім того, позивачем заявлена  вимога про виселення СПД ОСОБА_1 з  вказаних приміщень. Позов мотивовано тим, що

позивач є  власником приміщення, а

укладені між ОСОБА_1 та Виробничого управління житлово-комунального

господарства м. Кодима Одеської області договори  не відповідають вимогам ст.ст. 10, 11, 12, 19

Закону України "Про оренду 

державного та комунального майна", ст.  48 Цивільного кодексу України (в редакції

Закону 1963 р.), ст.ст. 2, 4 Закону України "Про власність".

Рішенням господарського суду

Одеської області від 28.11.06 позовні вимоги 

задоволені в повному обсязі. Постановою Одеського апеляційного

господарського суду від 08.02.07 рішення 

господарського суду Одеської області від 27.11.06 залишено без  змін, а 

апеляційна  скарга без

задоволення. Судові акти мотивовані тим, що під час укладення оспорюваного

договору оренди було допущено порушення вимог Закону України "Про

оренду  державного та комунального

майна", що є безумовною підставою для визнання його недійсним та

повернення майна з чужого незаконного володіння шляхом виселення.

Не погоджуючись з постановою

Одеського апеляційного господарського суду від 08.02.07  та 

рішенням господарського суду Одеської області від 27.11.06, скаржник

звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною  скаргою, в якій просить скасувати  зазначені судові акти, а  справу направити на новий розгляд  з тих підстав, що правомірність та законність

набуття права  власності на готель

"Чорне  море" оспорюється, а

отже, судові рішення,  ухвалені в порушення  ст.129 Конституції України та положень

процесуального законодавства щодо всебічного, повного  встановлення всіх обставин по справі, не

можуть визнаватись законними та 

породжувати правові наслідки.

Заслухавши  суддю - доповідача, обговоривши доводи  касаційної скарги, перевіривши правильність

застосування судами норм матеріального 

та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга  підлягає 

задоволенню   з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи

та встановлено в судових актах, 21.02.00 року між Кодимським виробничим

управлінням житлово-комунального господарства (орендодавець) та СПД фізичною

особою ОСОБА_1 (орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна, за

умовами якого, орендодавцем  було

передано орендареві всі жилі і нежилі приміщення, які знаходяться на  2-му поверсі готелю загальною площею 256

кв.м. і двох кімнат, розташованих на першому поверсі готелю (чергове приміщення

і кімната № 6) площею 36,5 кв.м., всього підвального приміщення, гаража (що

складається із трьох  відділень),

розташованого за адресою: АДРЕСА_1. Термін дії договору становить 20 років,

тобто до 2020 року.

Суди першої та апеляційної

інстанцій зазначили, що на час укладення договору оренди, об'єкт

знаходився  в комунальній власності, а

тому до даних правовідносин слід застосовувати положення  Закону України "Про оренду державного та

комунального майна". Суди прийшли до висновку про визнання договору

недійсним з тих підстав, що оспорюваний договір не  містить істотних  умов, визначених ст. ст. 10, 11 Закону

України "Про оренду державного та комунального майна", а саме, не

зазначено  вартість об'єкту оренди з  урахуванням 

її індексації, порядок 

використання амортизаційних відрахувань, відновлення орендованого майна

та умов  його повернення, умови страхування

орендарем, взятого ним в оренду майна, відсутні розрахунки  визначення розміру орендної плати з

урахуванням Методики розрахунку плати за оренду майна спільної  власності територіальних громад.

Отже, зіславшись на приписи ст. 659

Цивільного кодексу України, суди зазначили, що обов'язок продавця  попередити покупця ВАТ "ТВФ "Чорне

море" про права третіх осіб  на

приміщення,  не є обов'язковим, так

як  рішенням господарського суду Одеської

області  від 26.09.05 по справі

№ 26/33-05-848 визнано недійсним

договір оренди та  виселено

відповідача  із спірних приміщень.

В частині вимог про виселення, суди

виходили із того, що договір є недійсним, а тому всилу  ст. 50 Закону України "Про

власність", власник має право вимагати 

повернення майна із чужого незаконного володіння.

Згідно Постанови Пленуму Верховного

Суду  України від 29.12.76 року № 11

"Про судове  рішення", рішення

є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і

всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами

матеріального права, а обґрунтованим визнається 

рішення,  в якому повно

відображені обставини, що мають значення для справи; висновки суду про

встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності

і  підтверджуються достовірними

доказами,  дослідженими у судовому

засіданні.

Суди першої та апеляційної

інстанцій посилаються на судове  рішення

господарського суду Одеської області від 26.09.05 по справі

№ 26/33-05-848, дають йому певну

правову оцінку та, зазначають про відсутність порушень положень ст. 659

Цивільного кодексу України зі сторони АКБ "Імпекс банк"; в той

же  час, всупереч нормам  процесуального права, а саме ст. 32

Господарського процесуального кодексу України, таке судове рішення  у справі, як 

доказ, на підставі  якого

зроблено  певні висновки, відсутнє.

Судами також не прийнято до уваги

та не дано правової оцінки  в розумінні

приписів ст. 43 Господарського процесуального 

кодексу  Україні, тій обставині,

що  скаржником  ініційовано позов про визнання недійсним  договору купівлі-продажу  готельного комплексу "Кодима",

розташованого за адресою: Одеська область, АДРЕСА_1 та тій обставині, що

вироком  Кодимського районного суду

Одеської області від 28.04.05  ОСОБА_2

засуджено  за скоєння злочину, передбаченого

ст. 366 ч.2 Кримінального кодексу України. Вироком суду встановлено, що 

ОСОБА_2 вчинив підробку  документів, внаслідок  яких відбулась  реалізація готелю "Кодима".

При розгляді спору, відповідачем

ініціювались  заяви про реалізацію

інституту  зупинення провадження у

справі, оскільки на момент розгляду  справи

апеляційним судом, правомірність набуття права 

власності на готель "Кодима" ВАТ "Туристично-виробничою

фірмою "Чорне море" було предметом розгляду в інших  справах. Дані заяви були відхилені судом без

ухвалення процесуальних документів.

За змістом ч.1 ст. 79

Господарського процесуального кодексу України 

господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості

розгляду  даної справи до вирішення,

пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим  судом. Тому висновки суду суперечать

положенням

ст. 79 Господарського

процесуального кодексу України.

В той же час слід  зазначити, що 

вирішення питання про визнання 

договору недійсним та виселення без встановлення  фактичного власника  спірного майна є  обмеженням 

реалізації можливостей, 

закладених в змісті  цивільного

права, та ефективного задоволення 

суб'єктивних прав.

Відповідно до ч.2 ст. 1117

Господарського процесуального кодексу України, 

касаційна інстанція не має права встановлювати  або вважати 

доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові

господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про  достовірність того чи іншого доказу, про

перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково

перевіряти  докази. Враховуючи наведене,

колегія суддів вважає, що за таких обставин, судові акти підлягають скасуванню

з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

На 

підставі  викладеного та

керуючись  ст.ст.  1115 , 1117, 11111

Господарського  процесуального

кодексу  України,  Вищий   

господарський    суд   України 

П О С Т А Н О

В И В :

Касаційну скаргу Суб'єкта

підприємницької діяльності ОСОБА_1 задовольнити. Постанову Одеського

апеляційного господарського суду  від

08.02.07 та рішення господарського суду 

Одеської  області від 27.11.06 по

справі № 9/328-06-9051 скасувати, а справу направити на  новий розгляд 

до господарського  суду Одеської

області.

Головуючий - суддя                                                                     

В. Дерепа

Судді                                                              

                                     Б. Грек

Л. Стратієнко