Постанова

від 11.04.2007 по справі 08/472-06

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

08/472-06

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" квітня 2007 р.                                                           Справа № 08/472-06  

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя , судді  ,  

при секретарі Безлепкіній І.П.

за участю представників сторін:

позивача - Маріїч М.В., Сороки О.А.

відповідача -  Гоготова В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного підприємства "Інтергруп", м. Полтава (вх. № 1056 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 22.02.07 р. по справі № 08/472-06

за позовом Приватного підприємства "Інтергруп", м. Полтава

до Приватного підприємства "Промінь", м. Харків

про стягнення 38152,82 грн., -

встановила:

У грудні 2006 року Приватне підприємство "Інтергруп" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Приватного підприємства "Промінь" про стягнення суми основного боргу у розмірі 11900,00 грн., 3% річних в сумі 386,75 грн., інфляційних в сумі 999,87 грн., юридичних витрат в сумі 3000,00  грн., витрат на відрядження в сумі 25,00 грн., витрат на телефонні переговори в сумі 20,15 грн., витрат на поштові відправлення в сумі 13,55 грн., моральну шкоду в сумі 10400,00 грн., витрат, пов'язаних з вимушеним кредитом в сумі 10903,50 грн., держмита в сумі 382,00 грн. та витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу в сумі 118,00 грн.

22.02.07 р. позивач в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України звернувся до суду першої інстанції із уточненням до позовної заяви, в яких просив суд стягнути з відповідача  суму основного боргу у розмірі 11900,00 грн., 3% річних в сумі 446,25 грн., інфляційні в сумі 1713,87 грн., юридичні витрати в сумі 3000,00 грн., витрати на відрядження в сумі 25,00 грн., телефонні переговори в сумі 20,15 грн., витрати на поштові відправлення в сумі 13,55 грн., моральну шкоду в сумі 10400,00 грн., витрати, пов'язані з вимушеним кредитом в сумі 10903,50   грн.,  держмито   в   сумі   382,00 грн. та витрати на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу в сумі 118,00 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 22.02.07р. (суддя Ковальчук Л.В.) позовні вимоги задоволені частково та стягнуто з ПП "Промінь"  на користь ПП "Інтергруп" 11900,00 грн. основного боргу, 119,00 грн. держмита та 118,00 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу. В решті позову відмовлено.

Позивач з рішенням місцевого господарського суду не погодився, подав  апеляційну скаргу, в якій вважає дане рішення таким, що прийнято з невірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому просить рішення господарського суду Харківської області від 22.02.2007р. по справі № 08/472-06 змінити та стягнути з відповідача на користь позивача окрім суми основного боргу збитки від інфляції, 3% річних, витрати на відрядження, телефонні  розмови, поштові витрати, моральну шкоду, переплату за вимушеним кредитом,  держмито, витрати на адвокатські послуги, всього на загальну суму 38422,32 грн.

Відповідач пояснень або заперечень по апеляційній скарзі не надав, його уповноважений представник просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши уповноважених представників сторін,   колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Приймаючи оскаржуване рішення, господарський суд Харківської області виходив з результатів встановлення та дослідження документально підтверджених  матеріалами справи обставин спору за якими встановив, що 04 листопада 2005 року між сторонами у справі укладений договір №04/11-МиП2 про організацію перевезення вантажів автомобільним транспортом (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. предметом даного Договору є взаємовідношення сторін, які виникають при плануванні, взаєморозрахунках і здійсненні перевезення вантажів автомобільним транспортом по території України, а також дальнього та ближнього зарубіжжя.

Згідно з п. 4.2. Договору всі розрахунки здійснюються в національній валюті України. Оплата здійснюється шляхом перерахунку грошових коштів на розрахунковий рахунок "Перевізника" (позивача) в термін три банківських дні з моменту одержання від "Перевізника" оригіналів документів, акта виконаних робіт, податкової накладної, ТТН (СМR) та інших документів, передбачених заявкою.

Позивач свої обов'язки за умовами Договору виконав, про що свідчить  акт №ОУ-000222 здачі-приймання робіт (надання послуг), підписаний обома сторонами 15 листопада 2005 р.

Відповідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідач в порушення своїх зобов'язань за Договором та вимог чинного законодавства, оплату виконаних позивачем робіт провів лише частково.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України якщо термін виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Господарським судом також встановлено, що позивачем на адресу відповідача були направлені претензії в порядку ст. 530 Цивільного кодексу України  від 09.02.06р. за № 2, від 30.11.06р. за № 5 та повідомлення № 212 від 30.11.06р. з вимогою сплатити борг.  

Проте, відповідач свої обов'язки щодо сплати коштів за надані позивачем послуги у повному обсязі не виконав, через що у відповідача виникла заборгованість в  сумі 11900,00 грн.

Оцінивши доводи позивача у справі щодо стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 11900,00 грн., господарський суд Харківської області дійшов до правомірного висновку, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими, доведеними матеріалами справи, відповідачем не спростованими, а тому такими, що підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується також із висновками господарського суду про те, що правові підстави для стягнення з відповідача по справі витрат на юридичні послуги, витрат на телефонні розмови, поштові відправлення, витрат на відрядження та моральної шкоди - відсутні, з огляду на їх необґрунтованість та безпідставність, оскільки дані висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи та наявним матеріалами, що є у справі, їм дана правильна та повна правова оцінка. А відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Разом з цим, слід зазначити, що вимоги позивача з цього, викладені в апеляційній скарзі, є такими, що задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Відповідно до  ст. 28 Господарського  процесуального  кодексу України   справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законом та установчими документами, через свого представника.

Представники юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.

Ст. 44 Господарського   процесуального   кодексу   України передбачено,  що до складу судової витрат  входить  оплата  послуг адвоката.  Відповідно з ч.  3 ст.  48 цього ж кодексу витрати,  що підлягають сплаті за послуги  адвоката,  визначаються  у  порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

В контексті  цих  норм  судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Однак позивач в обґрунтування своїх вимог стосовно покладення на відповідача витрат на адвокатські послуги, не надав як суду першої так і апеляційної інстанції жодного належного доказу.

Так, із матеріалів справи вбачається, що позивачем в підтвердження понесених витрат на оплату юридичних послуг наданий договір на виконання  юридичних та інформаційно-консультативних послуг від 30.11.06р., укладений між ним та Приватним підприємством "EDELWEISS" в особі директора Сороки Олени Олексіївни, та платіжне доручення № 31 від 24.01.07р. про сплату позивачем інформаційно-консультативних юридичних послуг в сумі 2100,00 грн. вказаній юридичній особі, що не узгоджується з приписами ст. 44 Господарського   процесуального кодексу України, якими передбачена оплата послуг, пов'язаних з розглядом справи, наданих лише адвокатами, а не будь-якими Приватними підприємствами.

Крім того, на виконання вимог ухвали апеляційного господарського суду про надання апеляційної скарги на українській мові позивач надав свідоцтво № 1426 про право на заняття адвокатською діяльністю гр. Сорока О.О., яке видано на підставі рішення Харківської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 14.02.07р. Вказане свідоцтво видано лише після проведення позивачем оплати інформаційно-консультативних юридичних послуг в сумі 2100,00 грн.  Приватному підприємству "EDELWEISS" згідно з платіжним дорученням № 31 від 24.01.07р., а тому не приймається колегією суддів до уваги.

Враховуючи вищевказане, а також те, що відшкодування сум на оплату юридичної допомоги можливе за послуги, надані виключно адвокатами, а не будь-якими представниками сторін або особами, які займаються юридичною практикою, колегія суддів вважає вимоги позивача (заявника апеляційної скарги) про стягнення витрат на юридичні послуги безпідставними та такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, оскільки жодних доказів проведення оплати за  послуги, надані саме адвокатом, відповідачем не надано. Більш того, як правомірно зазначив суд у своєму рішенні, стягнення суми в рахунок майбутньої їх оплати у вигляді судових витрат, чинним законодавством не передбачено.

Заявник апеляційної скарги також просить стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду в сумі 10400,00 грн. та витрати, пов"язані з вимушеним кредитом в сумі 10903,50 грн., в зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем своїх зобов'язань по спірному Договору, однак вказані вимоги підлягають відхиленню, оскільки відшкодування заподіяної юридичній особі моральної шкоди можливе тоді, коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень; у випадках,  передбачених чинним законодавством, яке встановлює відповідальність за  заподіяння моральної шкоди; при  порушенні  зобов'язань,  які підпадають під дію Закону "Про захист прав споживачів" чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до положень Конституції України, зокрема  статей  32,  56,  62 і чинного законодавства, фізичні та юридичні особи мають право на відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок порушення їх прав і свобод та законних інтересів.    

Відповідно ж  до  частини  другої  статті 23 Цивільного кодексу України  моральна шкода полягає, зокрема, у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Частиною першою статті 1167 Цивільного кодексу України передбачено,  що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними   рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини,  крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Отже, фактами, з якими матеріальний закон пов'язує настання цивільно  -  правової  відповідальності  за  заподіяння  моральної шкоди, є:  наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність  причинного  зв'язку  між  шкодою і протиправним діянням заподіювача, а також вини останнього в її заподіянні.

В даному випадку, складу правопорушення у діях відповідача колегія суддів не вбачає. Більш того, з урахуванням даних правовідносин, які виникли між  сторонами у даній справі та випливають з договору транспортного експедирування від 04.11.2005р., колегія суддів вважає, що відшкодування моральної шкоди та компенсації у вигляді переплати по вимушеному кредиту за договором № 11.4588/1915 від 16.01.2006р., у випадку порушення відповідачем зобов'язань за спірним договором чинним законодавством не передбачено.

Як свідчать матеріали справи, позовну заяву подано у зв'язку із невиконанням відповідачем обов'язків за Договором. Разом з цим, позивачем пред'явлені вимоги про стягнення витрат на відрядження в сумі 25,00 грн., на  телефонні переговори в сумі 20,15 грн. та 13,55 грн. витрат на поштові відправлення.

Згідно статті 623  Цивільного  кодексу  України боржник, який порушив зобов'язання, повинен відшкодувати кредитору завдані йому збитки. Розмір збитків доказується кредитором.

Збитками, у  розумінні  статей 224 та 225 Господарського кодексу  України,  є витрати,  які зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі  належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

В силу вказаних норм чинного законодавства витрати на телефонні переговори, витрати на поштові відправлення та на відрядження представника позивача є збитками та потребують доказування. Однак в обґрунтування своїх вимог в цій частині позивач не надав судам жодних доказів понесення ним таких витрат та доказів їх обов'язковості. Таким чином, вимога скаржника про компенсацію даних витрат є такою, що задоволенню не підлягає.  

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування відповідно до приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

На думку колегії суддів вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних є правомірними, нарахованими у відповідності з умовами спірного Договору та підтверджені належними доказами, наявними в матеріалах справи, а висновки господарського суду в цій частині не   підтверджують реальну і правову обґрунтованість для звільнення ПП "Промінь" від відповідальності у вигляді сплати 3 % річних та інфляційних за несвоєчасне виконання  умов спірного Договору.

Так, пунктом п. 4.2. спірного Договору сторони визначили, що всі розрахунки між ними здійснюються в національній валюті України. Оплата здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок "Перевізника" (позивача) на протязі 3 банківських днів з моменту отримання від "Перевізника" оригіналів документів: акту виконаних робіт, податкової накладної, ТТН (СMR) та інших документів, передбачених заявкою.

Як вбачається зі змісту Договору та заявки до нього № ДБ-000000501 від 04.11.2005р., позивач не зобов'язаний направляти на адресу відповідача рекомендованою поштовою кореспонденцію документи, перераховані в п. 4.2. Договору. При цьому, графою "Інші вимоги та побажання" вказаної заявки також  передбачено, що оплата проводиться про пред'явленню оригіналів рахунку, акту, податкової накладної та ТТН ((СMR).   

Матеріали справи свідчать про те, що на виконання умов Договору та в підтвердження наданих послуг позивач надав відповідачу акт виконаних робіт, який підписаний останнім 15.11.2005р., та рахунок-фактуру від 15.11.2005р., згідно з яким відповідачем була проведена часткова оплата. Таким чином, колегія суддів вважає, що відповідач повинен був оплатити вартість наданих позивачем послуг з перевезення в строк до 18.11.2005р., оскільки отримання відповідачем пакету вищевказаних документів підтверджено належним чином, але господарський суд при винесенні  оскаржуваного рішення не взяв вказані обставини до уваги. Окрім того, уповноважений представник відповідача у судовому засіданні апеляційної інстанції 10.04.2007р. підтвердив, що строк виконання зобов'язання по оплаті отриманих від позивача послуг є визначеним.

Згідно ст.  625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.      Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму  боргу  з  урахуванням встановленого  індексу інфляції за весь час прострочення,  а також три проценти річних  від  простроченої  суми,  якщо  інший  розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, дослідивши правовідносини сторін та враховуючи норми   Цивільного  кодексу, колегія суддів приходить до висновку щодо задоволення вимог позивача в частині стягнення з відповідача на його користь 446,25 грн. 3% річних та 1713,87 грн. інфляційних, у зв'язку з неналежним (несвоєчасним) виконанням відповідачем взятого на себе зобов'язання по спірному Договору.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що господарським судом Харківської області при прийнятті оскаржуваного рішення від 22.02.2007 р. по справі № 08/472-06 було порушено норми матеріального та процесуального права, а висновки суду у повній мірі не відповідають обставинам справи, у зв'язку з чим апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а вказане рішення - зміні.

Задовольняючи частково вимоги апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати з державного мита по справі у розмірі 72,60 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 43, 44, 49, 99, 101, п. 4 ст. 103, п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду, -

постановила:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Інтергруп", м. Полтава  задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 22 лютого 2007 року по справі № 08/472-06 змінити.

В частині відмови у позові про стягнення 3% річних в сумі 446,25 грн. та  інфляційних в сумі 1713,87 грн. рішення суду скасувати та в цій частині прийняти нове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити.

Стягнути з Приватного підприємства "Промінь" (61093, м. Харків, вул. Полтавський шлях, 56, код ЄДРПОУ 31343888, р/р 26002825323830 в ХОФ АКБ "Укрсоцбанк", МФО 351016) на користь Приватного підприємства "Інтергруп" (36008, м. Полтава, пров. Залізний, б. 7, код ЄДРПОУ 32996376, р/р 260080102832 в ЗАТ "Про кредит Банк" в м. Київ, МФО 320984) 3% річних в сумі 446,25 грн.,  інфляційних в сумі 1713,87 грн. та 72,60 грн. витрат з держмита по справі.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

         Головуючий суддя                                                                      

                                 Судді