Постанова

від 16.03.2016 по справі 812/1488/14

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1 інстанції - Агевич К.В.

Суддя-доповідач - Арабей Т.Г.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2016 року справа №812/1488/14

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Арабей Т.Г., Геращенка І.В., Міронової Г.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Красному Лучі Головного управління Міндоходів у Луганській області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 14 травня 2014 року у справі № 812/1488/14 за позовом Державної податкової інспекції у м. Красному Лучі Головного управління Міндоходів у Луганській області до Товариства з обмеженою відповідальністю Інтерліс про накладення арешту на кошти та інші цінності, які знаходяться у банках, обслуговуючих такого платника, -

ВСТАНОВИВ:

03 березня 2014 року Державна податкова інспекція у м. Красному Лучі Головного управління Міндоходів у Луганській області звернулась до Луганського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Інтерліс про накладення арешту на кошти та інші цінності, які знаходяться у банках, обслуговуючих такого платника (а.с. 2-3).

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 14 травня 2014 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено (а.с. 40-42).

Не погодившись з судовим рішенням, Державна податкова інспекція у м. Красному Лучі Головного управління Міндоходів у Луганській області подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Луганського окружного адміністративного суду від 14 травня 2014 року у справі № 812/1488/14 про накладення арешту на кошти та інші цінності, які знаходяться у банках, обслуговуючих такого платника та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування скарги зазначено, що посилання суду першої інстанції, як на мотив прийнятого рішення, що до даних правовідносин необхідно використовувати норми п. 94.2 ст. 94 Податкового кодексу України без дотримання вимог п.п. 20.1.33 п. 20.1 ст. 20 Кодексу є хибним, оскільки відсутність підстав для застосування арешту коштів платника податків, передбачених п.п. 20.1.17 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України серед підстав для застосування адміністративного арешту, що входять до переліку, встановленого п. 94.2 ст. 94 кодексу не повинна розглядатися як перешкода для застосування арешту коштів на розрахунках платника податках (а.с. 46-47).

Представники сторін у судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.

Відповідач також про день та час розгляду справи повідомлений шляхом розміщення інформації на офіційному сайті Донецького апеляційного адміністративного суду.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів розглядає дану справу відповідно до вимог ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі задовольнити, а постанову суду першої інстанції скасувати, з наступних підстав.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю Інтерліс є юридичною особою (код ЄДРПОУ 30691344) зареєстроване 14 лютого 2000 року Краснолуцьким міським виконавчим комітетом; місцезнаходження: 94502, Луганська обл., м. Красний Луч, вул.. Ярославського, буд. 1. Перебуває на обліку в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців за № 04051945Ю0010086 (а.с. 11-13). Дії на підставі статуту (а.с. 9-10).

Перебуває на обліку у Державній податковій інспекції у м. Красному Лучі з 05 травня 2000 року (а. с. 14).

Станом на 25 лютого 2014 року за відповідачем обліковується податковий борг з податку на прибуток приватних підприємств у загальному розмірі 3 060,00 грн. (а. с. 5, 17-20).

З матеріалів справи вбачається, що податкова інспекція вживала заходи щодо розшуку майна, яке належить відповідачу, для погашення податкової заборгованості, але було встановлено, що будь-якого рухомого або нерухомого майна за відповідачем не зареєстровано (а.с. 21-22, 23- 24).

У зв'язку з наявністю податкового боргу на адресу Товариства надіслано першу податкову вимогу №1/81 від 02 червня 2010 року на суму 598,00 грн. та другу податкову вимогу №2/113 від 05 серпня 2010 року на суму 938,00 грн. (а.с. 15).

06 вересня 2010 року інспекцією прийнято рішення №18 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерліс" коштів та продаж інших активів платника податків в рахунок погашення його податкового боргу (а.с. 25).

Спірним питанням даної справи є правомірність заявлених вимог позивача щодо накладення арешту на кошти та інші цінності товариства, які знаходяться у банках, обслуговуючих такого платника у зв'язку із наявністю податкового боргу.

При прийнятті спірного рішення, суд першої інстанції виходив з того, що у податкового органу відсутні обставини для застосування арешту відповідно до вимог ст. 94 Податкового кодексу України, а використання положень п.п. 20.1.33 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України щодо наявності права у податкового органу накладання арешту на кошти платника податків у разі відсутності у нього майна у даних правовідносинах не може бути використана, оскільки реалізація такого права є можливим тільки у разі дотримання вимог встановлених нормами ст. 94 Податкового кодексу України.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Адміністративний арешт майна платника податків відповідно до п. 94.10 ст. 94 Податкового кодексу України накладається за рішенням керівника органу державної податкової служби, обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом.

Натомість арешт коштів на рахунку платника податків відповідно до абз. 2 п.п. 94.6.2 п. 94.6 ст. 94 Податкового кодексу України здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення органу державної податкової служби до суду. Жодного рішення податковий орган в такому разі не приймає.

При цьому підстави для застосування як адміністративного арешту майна, так і арешту коштів на рахунках платника податків, є універсальними та визначені п. 94.2 ст. 94 Податкового кодексу України. Обидва види арешту, за загальним правилом, застосовуються з однакових підстав, але розрізняються процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів).

Зазначене випливає із системного тлумачення правових норм, які містяться у ст. 94 Податкового кодексу України. Ці норми регулюють як правовідносини, що виникають при накладенні адміністративного арешту майна, так і арешту коштів платника податків, причому зміст правового регулювання викладається в єдиному контексті.

Наведене підтверджується також Порядком застосування адміністративного арешту майна платника податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 7 листопада 2011 року № 1398.

Розділ VII цього Порядку визначає саме особливості застосування арешту коштів на рахунках платника податків як різновиду адміністративного арешту майна.

При цьому згідно з п. 7.3 цього Порядку для застосування арешту коштів на рахунку платника податків орган державної податкової служби подає до суду позовну заяву в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, у день прийняття рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків.

Правило, передбачене нормою розглядуваного підзаконного нормативно-правового акта, застосовується в тому разі, якщо податковим органом визнано за необхідне застосувати адміністративний арешт як майна платника податків, відмінного від коштів, так і коштів на рахунку такого платника податків. Арешт майна та арешт коштів на рахунках платника податку за процедурою, визначеною пунктом 7.3 вказаного Порядку, накладається з підстав, передбачених п. 94.2 ст. 94 Податкового кодексу України.

Водночас Податковим кодексом України передбачені також інші, додаткові випадки накладення арешту на кошти платника податків, крім тих, що визначені ст. 94 цього Кодексу.

Так, відповідно до підпункту 20.1.17 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності такого платника податків, що знаходяться в банку, у разі, якщо у платника податків, який має податковий борг, відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Наведена законодавча норма встановлює одночасно як право податкового органу на звернення до суду з вимогою про накладення арешту на кошти платника податків, так і підстави для реалізації цього повноваження. Такими підставами є: 1) відсутність майна, за рахунок якого може бути погашений податковий борг; 2) недостатність такого майна для погашення суми податкового боргу через те, що балансова вартість цього майна менша за відповідну суму податкового боргу; 3) майно не може бути джерелом погашення податкового боргу у відповідній сумі.

Норма підпункту 20.1.17 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України є імперативною і обов'язковою до виконання, зміст її є самостійним, чітким і зрозумілим. Норми підпункту 20.1.17 пункту 20.1 статті 20 та пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України не заперечують за змістом одна одну, оскільки регулюють різні правовідносини. Так, норми пункту 94.2 Податкового кодексу України визначають загальні підстави для застосування арешту як майна, так і коштів платника податків. Натомість підпункт 20.1.17 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України регулює інше коло суспільних відносин, а саме питання накладення арешту виключно на кошти платника податків та інші цінності, що знаходяться у банках, причому в специфічній ситуації за відсутності достатнього для погашення податкового боргу майна.

При цьому арешт із підстав, передбачених підпунктом 20.1.17 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, не може застосовуватися до майна платника податків, відмінного від коштів, оскільки диспозиція розглядуваної правової норми визначає предметом для накладення арешту виключно на кошти та цінності, що знаходяться в банках.

За таких обставин звернення податкового органу до суду з вимогою про накладення арешту на кошти з підстав, передбачених підпунктом 20.1.17 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, може здійснюватися без урахування норми пункту 7.3 Порядку застосування адміністративного арешту майна платника податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 7 листопада 2011 року № 1398. Отже, таке звернення може відбуватися не лише в день прийняття рішення про накладення адміністративного арешту на майно платника податків.

Водночас умовою застосування норми підпункту 20.1.17 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України є відсутність у платника податків майна, яке може бути використане для погашення податкового боргу.

Сторонами не оспорюється факт відсутності належного майна для погашення податкового боргу,що дає право позивачу для звернення з заявою про накладення арешту виключно на кошти , що знаходяться в банках.

У свою чергу, відповідно до пункту 95.2 Податкового кодексу України право на стягнення коштів та продаж майна платника податків виникає у податкового органу через 60 календарних днів з дня надіслання податкової вимоги, тому саме з цього моменту податковий орган уповноважений оцінювати майновий стан платника податків з огляду на наявність у нього достатніх джерел для погашення податкового боргу.

Таким чином, податкові органи в силу підпункту 20.1.17 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України наділені повноваженнями на звернення до суду з позовами про накладення арешту на кошти платника податку в разі відсутності в такого платника достатнього для погашення податкового боргу майна. Водночас така недостатність повинна бути встановлена станом не раніше дня виникнення у податкового органу права на стягнення податкового боргу, тобто не раніше ніж через 60 календарних днів з моменту надіслання податкової вимоги. Оскільки судом встановлені обставини надіслання відповідачу податкових вимог,- позов органу державної податкової служби підлягає задоволенню.

При цьому сума коштів, на яку накладається арешт, не повинна перевищувати суму податкового боргу, право на стягнення якої наявне в органу державної податкової служби на момент прийняття судом рішення про застосування адміністративного арешту.

Отже, арешт може стосуватися лише тих коштів, які є необхідними для виконання певних зобов'язань платника податків, зокрема, щодо погашення податкового боргу, а саме в сумі 3 060 гривень.

За таких обставин повноваження податкових органів щодо звернення до суду з вимогами як про накладення арешту на кошти платника податків (підпункт 20.1.17 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України), варто розуміти як право на звернення з вимогою про накладення адміністративного арешту на кошти платника податків, що перебувають на його рахунках у банку.

Крім того, ця думка суду підтверджується інформаційним листом Вищого адміністративного суду України від 29 квітня 2013 року № 642/12-13-13.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку щодо відсутності у податкового органу обставин для застосування арешту відповідно до вимог ст. 94 Податкового кодексу України, а відтак, постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню.

Згідно ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

З врахуванням викладеного, колегія суддів дійшла до висновку про наявність підстав для скасування постанови суду першої інстанції згідно ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог.

На підставі наведеного, керуючись статтями 184, 195, 197, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Красному Лучі Головного управління Міндоходів у Луганській області - задовольнити.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 14 травня 2014 року у справі № 812/1488/14 за позовом Державної податкової інспекції у м. Красному Лучі Головного управління Міндоходів у Луганській області до Товариства з обмеженою відповідальністю Інтерліс про накладення арешту на кошти та інші цінності, які знаходяться у банках, обслуговуючих такого платника - скасувати.

Прийняти нову постанову.

Позовні вимоги Державної податкової інспекції у м. Красному Лучі Головного управління Міндоходів у Луганській області до Товариства з обмеженою відповідальністю Інтерліс про накладення арешту на кошти та інші цінності, які знаходяться у банках, обслуговуючих такого платника - задовольнити.

Накласти арешт на кошти Товариства з обмеженою відповідальністю Інтерліс (код ЄДРПОУ - 30691344), які знаходяться у банках у розмірі 3 060 (три тисячі шістдесят гривень) 00 копійок.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь в справі, та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Судді Т.Г.Арабей

І.В. Геращенко

Г.М. Міронова