Постанова

від 24.03.2016 по справі 915/555/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2016 року Справа № 915/555/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіШвеця В.О. (доповідач),суддівГоголь Т.Г., Поляк О.І.розглянувши касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "Волощакевич"на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 29.09.2015у справі№ 915/555/15 Господарського суду Миколаївської областіза позовомЗаступника військового прокурора Миколаївського гарнізону в інтересах держави в особі: 1. Міністерства оборони України; 2. Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаївдо1. Військової частини НОМЕР_1 ; 2. Селянського (фермерського) господарства "Волощакевич"провизнання недійсним (на майбутнє) договору про спільний обробіток землі

Для розгляду касаційної скарги у цій справі 21.03.2016 визначено колегію суддів у складі: Швеця В.О. головуючого, Гоголь Т.Г., Поляк О.І.

за участю представників сторін від:

прокуратури: Яговдік С.М. (посв. №029909),

позивача-1: Рудник Ю.М. (дов. від 30.12.2015)

Представники позивача-2 та відповідачів в судове засідання не з`явилися, хоча належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги.

ВСТАНОВИВ:

Заступник військового прокурора Миколаївського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України і Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаєва звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 та Селянського (фермерського) господарства "Волощакевич" про визнання недійсним (на майбутнє) договору про спільний обробіток землі №65 від 24.02.2012 з додатковими угодами, укладеними між відповідачами у справі. Обґрунтовуючи позов, прокурор вказував на те, що спірний договір укладений військовою частиною з перевищенням повноважень на розпорядження спірною земельною ділянкою, оскільки державний акт на право користування землею Б№062408 видавався Військовій частині № НОМЕР_2 і, в подальшому, таке право відповідачем-1 не було переоформлено. Окрім цього, прокурор зазначав і про те, що спірний договір не був погоджений із органом виконавчої влади Миколаївською обласною державною адміністрацією. На думку прокурора спірний договір укладений з порушенням вимог законодавства, а саме: приписів статей 20, 77, 115, 116 Земельного кодексу України, статті 4 Закону України "Про використання земель оборони", а тому підлягає визнанню недійсним на підставі приписів статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 15.06.2015, ухваленим суддею Мавродієвою М.В., у позові відмовлено. Вмотивовуючи рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що відповідач-1 є правонаступником військової частини у користуванні якої перебувала спірна земельна ділянка, а тому мав право розпоряджатися нею та укладати оспорюваний договір. Окрім цього, судом враховано і те, що відповідач-1 зареєстрований як суб`єкт господарської діяльності, якому дозволено вирощування зернових і технічних культур. З огляду на що, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання недійсним оспорюваного договору. При цьому суд керувався приписами статей 125, 126 Земельного кодексу України, статей 1, 2, 4 Закону України "Про використання земель оборони".

Одеський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Будішевської Л.О. головуючого, Мишкіної М.А., Таран С.В., постановою від 29.09.2015 перевірене рішення місцевого господарського суду скасував, прийняв нове рішення, яким позов задовольнив. Вмотивовуючи постанову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оспорюваний договір не був погоджений із органом виконавчої влади - Миколаївською обласною державною адміністрацією, як то передбачено приписами статті 4 Закону України "Про використання земель оборони", а тому такий договір суперечить вимогам законодавства та підлягає визнанню недійсним на підставі приписів статей 203, 215 Цивільного кодексу України. Водночас суд врахував і те, що заявляючи на стадії апеляційного провадження про сплив строку позовної давності, відповідач-1 на довів неможливості подання такої заяви в суді першої інстанції, у зв`язку з чим така заява була відхилена.

Не погоджуючись з прийнятою у справі постановою, Селянське (фермерське) господарство "Волощакевич" звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник вказує на помилковий висновок суду апеляційної інстанції щодо необхідності погодження спірного договору з органом виконавчої влади, Скаржник наголошує на тому, що договір був погоджений з органом місцевого самоврядування Ставківською селищною радою, а відтак договір не суперечить приписам статті 4 Закону України "Про використання земель оборони". При цьому скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції статей 11, 77 Цивільного кодексу України, статті 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", статті 101 Господарського процесуального кодексу України.

Відзиву на касаційну скаргу до Вищого господарського суду України не надходило.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., пояснення прокурора та представника позивача-1, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Апеляційним господарським судом установлено та підтверджено матеріалами справи, що згідно з Державним актом на право користування землею серії Б №062408 від 1978 року Військовій частині № НОМЕР_2 надано в безстрокове та безоплатне користування земельну ділянку, загальною площею 7102,5 га, для військових потреб. На підставі Директиви Міністра оборони України №115/1/050 від 27.01.2000 206-й авіаційний полігон з 22.07.2000 змінив умовне найменування з Військової частини НОМЕР_2 на Військову частину НОМЕР_3 (архівна довідка Одеського архівного відділу галузевого державного архіву Міністерства оборони України №179-1/302 від 28.09.15). Судом апеляційної інстанції також установлено, що 24.02.2012 між Військовою частиною НОМЕР_3 (стороною-1) та Селянським (фермерським) господарством "Волощакевич" (стороною-2) укладено договір про спільний обробіток землі № 65. За умовами цього договору сторони домовились про співпрацю і співробітництво без утворення юридичної особи з використанням земель, які надані стороні-1 в безстрокове користування та можливостей сторони-2 спільно діяти для досягнення загальних цілей, а саме: вирощування зернових, технічних та решти культур, не віднесених до інших класів рослинництва, збирання, зберігання та їх подальша реалізація. Сторони домовились про те, що спільний обробіток землі буде здійснюватися наступним чином: Військова частина НОМЕР_3 зобов`язується залучити площу земельної ділянки під спільний обробіток землі та проводити її обстеження на предмет наявності та, в подальшому, заходи своєчасного знешкодження шкідливих для оточуючого середовища, життя та здоров`я людей предметів з метою створення безпечних умов праці; Селянське (фермерське) господарство "Волощакевич", в свою чергу, зобов`язується власними силами та коштами провести необхідний комплекс заходів із забезпечення повного сільськогосподарського циклу вирощування продукції, яка обумовлена договором (пункт 1.2 договору). Відповідно до пункту 3.1. договору Військова частина НОМЕР_3 зобов`язалась залучити до спільної діяльності, що буде провадитись разом з Селянським (фермерським) господарством "Волощакевич", земельні ділянки, що надані їй в безстрокове користування згідно з Державним актом серії Б№062408, площею 1279 га, терміном на 6 сільськогосподарських років, тобто до 01.12.2017. Пунктами 6.1, 6.2 договору (з урахуванням змін) сторони передбачили, що внесок військової частини - вартість права обробітку земельних ділянок, загальною площею 1279 га, відповідно до акта обміру земельної ділянки, який є невід`ємною частиною договору, а також ділова репутація та ділові зв`язки - складає 198 245 грн., а внесок фермерського господарства - грошові кошти, паливно-мастильні матеріали, обробка ґрунтів, сівба, посадка, внесення добрив та засобів захисту рослин, всі необхідні дії щодо вирощування сільськогосподарських культур, а також професійні знання, навички, вміння, ділова репутація та ділові зв`язки, інше, що встановлюють сторони за закінченням сільськогосподарського року. Прибуток, що отримується сторонами від спільного обробітку землі, підлягає розподілу пропорційно понесеним фактичним затратам на вирощування сільськогосподарської продукції, при цьому Військова частина НОМЕР_3 в будь-якому випадку повинна отримати прибуток у розмірі не менше частки та внеску, визначеному у статті 6 цього договору; фактичний розподіл прибутку здійснюється шляхом перерахування відповідної частки прибутку стороні-1 та утримання відповідної частки прибутку стороною-2 (пункти 8.1., 8.5. договору). Суд апеляційної інстанції також установив, що у зв`язку з розформуванням Військової частини НОМЕР_3 згідно з директивою Міністра оборони України №Д-322/1/16 від 30.11.2012 правонаступником останньої з фінансових питань було визначено Військову частину НОМЕР_1 . За актом прийому-передачі будівель та споруд від 07.03.2013 Військова частина НОМЕР_3 передала, а Військова частина НОМЕР_1 прийняла військове містечко № НОМЕР_4 та земельну ділянку площею 6960 га. За цим актом Військовою частиною НОМЕР_3 було передано також і Державний акт на право користування земельною ділянкою серії Б № 062408 від 1978 року. Водночас, згідно з актом приймання (передачі) будівель, споруд та території військового містечка від 18.02.2013 Військова частина НОМЕР_3 на виконання зазначеної Директиви передала Квартирно-експлуатаційному відділу м. Миколаїв разом з будівлями та спорудами земельну ділянку площею 7084,9 га. Разом з тим, як було установлено, земельна ділянка, яка використовувалась 206 авіаційним полігоном, була передана для подальшого використання Квартирно-експлуатаційному відділу м. Миколаї, що підтверджується архівним витягом з ліквідаційного акта 206 авіаційного полігону оперативного командуванню "Південь" Сухопутних військ Збройних Сил України (Військова частина НОМЕР_3 ). Між тим, як установив суд апеляційної інстанції, з підтвердженням матеріалами справи, 05.01.2013 між Військовою частиною НОМЕР_3 , Селянським (фермерським) господарством "Волощакевич" та Військовою частиною НОМЕР_1 був укладений договір про заміну сторони у договорі спільного обробітку землі, за яким Військова частина НОМЕР_3 передала, а Військова частина НОМЕР_1 прийняла на себе права та обов`язки Військової частини НОМЕР_3 згідно з договором про спільний обробіток землі № 65 від 24.02.2012. При цьому, відступлення прав та обов`язків Військової частини НОМЕР_3 на користь Військової частини НОМЕР_1 відбулося, зокрема, на підставі директиви Міністра оборони України №Д-322/1/16 від 30.11.2011; права та обов`язки Військової частини НОМЕР_3 згідно з договором про спільний обробіток землі Військова частина НОМЕР_1 набуває з 2013 року (пункт 2 договору від 05.01.2013). В подальшому, до договору про спільний обробіток № 65 від 24.02.2012 були укладені додаткові угоди, якими, окрім іншого, вносились зміни щодо площі земельної ділянки, розміру внесків, збільшення строку дії договору до 31.12.2025, відповідальності сторін тощо. В процесі розгляду спору суд апеляційної інстанції установив, що сторонами при укладенні договору про спільний обробіток землі № 65 від 24.02.2012 були порушені вимоги законодавства; що цей договір укладений без погодження з місцевим органом державної виконавчої влади Миколаївською обласною державною адміністрацією, як того вимагають приписи статті 4 Закону України "Про використання земель оборони". Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимоги Заступника військового прокурора Миколаївського гарнізону заявлені в інтересах держави в особі Міністерства оборони України і Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаєва до Військової частини НОМЕР_1 та Селянського (фермерського) господарства "Волощакевич" про визнання недійсним (на майбутнє) договору про спільний обробіток землі № 65 від 24.02.2012 з додатковими угодами, укладеними між відповідачами у справі. Скасовуючи рішення суду, апеляційний господарський суд визнав позовні вимоги обґрунтованими та задовольнив їх. Відповідно до частини 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Згідно з приписами статті 19 Земельного кодексу України (у редакцій, чинній на момент укладання оспорюваного договору) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, зокрема, землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Землями промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення за приписами статті 65 Земельного кодексу України визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності. Порядок використання земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення встановлюється законом. Статтею 77 Земельного кодексу України (у відповідній редакції) унормовано, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Навколо військових та інших оборонних об`єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування. Порядок використання земель оборони встановлюється законом. За приписами пункту 3 частини 5 статті 20 Земельного кодексу України земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України "Про використання земель оборони". Відповідно до статті 2 Закону України "Про використання земель оборони" військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України. Стаття 4 цього ж Закону (у редакції чинній на момент укладання оспорюваного договору) унормовує використання земель оборони в господарських цілях. Так, за приписами наведеної норми Закону України "Про використання земель оборони" військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування. У розумінні приписів наведених норм військові частини за наявності погодження відповідного органу, уповноваженого від імені держави на розпорядження цією землею, мають право дозволяти фізичним та юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури на земельних ділянках, що належать до категорії земель оборони. Відповідно до приписів статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційна інстанція за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв`язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі. Дослідивши усі обставини та надавши оцінку зібраним у справі доказам, суд апеляційної інстанції установив, що земельна ділянка, яка залучена військовою частиною до спільної діяльності з фермерським господарством за договором про спільний обробіток землі №65 від 24.02.2012 належить до категорії земель оборони; що при укладенні вказаного договору сторонами не було дотримано визначеного законом порядку передачі в користування земель такої категорії; що цей договір укладений за відсутності погодження з місцевим органом виконавчої влади Миколаївською обласною державною адміністрацією, як того вимагають приписи статті 4 Закону України "Про використання земель оборони". За таких обставин, як установив суд апеляційної інстанції, оспорюваний договір суперечить вимогам пункту 3 частини 5 статті 20, частини 2 статті 65, частини 4 статті 77 Земельного кодексу України, статті 4 Закону України "Про використання земель оборони". Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. За приписами частин 1 - 5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення і настання відповідних наслідків. Як вже зазначалося в процесі розгляду спору судом апеляційної інстанції були установлені обставини, з якими законодавство пов`язує визнання оспорюваного правочину недійсним, а тому висновки суду про наявність підстав для задоволення заявленого позову є правомірними. Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази, додатково перевіряти їх. Доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки спростовуються встановленими судом апеляційної інстанції обставинами. Колегія суддів також зазначає, що скаржник в касаційній скарзі вказує і на питання, які стосуються оцінки доказів. Згідно з частиною другою статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. За таких обставин, підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги не вбачається.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "Волощакевич" залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 29.09.2015 у справі № 915/555/15 Господарського суду Миколаївської області залишити без змін.

Головуючий суддя: В. Швець

Судді: Т. Гоголь

О. Поляк