Рішення
від 22.03.2016 по справі 915/1718/15
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2016 року Справа № 915/1718/15

Господарський суд Миколаївської області у складі суду: головуючого судді Олейняш Е.М., суддів: Васильєвої Л.І., Мавродієвої М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Першого заступника військового прокурора Південного регіону України, вул. Пироговська, 11, м. Одеса, 65012, в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, вул. Грушевського, 12/2, м. Київ, 01008

до відповідача Миколаївської міської ради, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54027 (код ЄДРПОУ 26565573)

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:

1. Міністерство оборони України (03168, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 6, код ЄДРПОУ 00034022);

2. Квартирно-експлуатаційний відділ м. Миколаїв (54056, м. Миколаїв, пр-т Миру, 62-А, код ЄДРПОУ 08029523);

3. Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 )

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

1.Приватне підприємство ЛК ТРЕЙДЕР УКРАЇНА (54001, м. Миколаїв, вул. Лягіна, 4/9, код ЄДРПОУ 31707171)

2.Товариство з обмеженою відповідальністю МИКОЛАЇВБУДПРОЕКТ (54001, м. Миколаїв, вул. Радянська, 2-Г, код ЄДРПОУ 33084909);

3.Товариство з обмеженою відповідальністю ІНВЕСТТРЕЙДІНГГРУП-М (54034, м. Миколаїв, пр-т Миру, 34, код ЄДРПОУ 33188309);

4.Обслуговуючий кооператив Автогаражний кооператив ВЕТЕРАН-33 (54038, м. Миколаїв, вул. Леваневців, 25, код ЄДРПОУ 34511040);

5.Товариство з обмеженою відповідальністю ЮЖГРАД (54001, м. Миколаїв, вул. Лягіна, 4/9, код ЄДРПОУ 38622977);

6. ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 );

7. ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 );

8. ОСОБА_3 ( АДРЕСА_4 );

9. ОСОБА_4 ( АДРЕСА_5 );

10. ОСОБА_5 ( АДРЕСА_5 );

11. ОСОБА_6 ( АДРЕСА_6 );

12. ОСОБА_7 ( АДРЕСА_7 );

13. ОСОБА_8 ( АДРЕСА_8 );

14. ОСОБА_9 ( АДРЕСА_9 );

15. ОСОБА_10 ( АДРЕСА_10 );

16. ОСОБА_11 ( АДРЕСА_4 );

17. ОСОБА_12 ( АДРЕСА_11 );

18. ОСОБА_13 ( АДРЕСА_4 );

19. ОСОБА_14 ( АДРЕСА_12 );

20. ОСОБА_15 ( АДРЕСА_13 );

21. ОСОБА_16 ( АДРЕСА_14 );

22. ОСОБА_17 ( АДРЕСА_15 );

23. ОСОБА_18 ( АДРЕСА_16 );

24. ОСОБА_19 ( АДРЕСА_15 );

25. ОСОБА_20 ( АДРЕСА_17 );

26. ОСОБА_21 ( АДРЕСА_18 );

27. ОСОБА_22 ( АДРЕСА_19 );

28. ОСОБА_23 ( АДРЕСА_20 );

29. ОСОБА_24 ( АДРЕСА_21 );

30. ОСОБА_25 ( АДРЕСА_22 );

31. ОСОБА_26 ( АДРЕСА_23 );

32. ОСОБА_27 ( АДРЕСА_22 );

33. ОСОБА_28 ( АДРЕСА_24 );

34. ОСОБА_29 ( АДРЕСА_25 );

35. ОСОБА_30 ( АДРЕСА_26 );

36. ОСОБА_31 ( АДРЕСА_27 );

37. ОСОБА_32 ( АДРЕСА_28 );

38. ОСОБА_33 ( АДРЕСА_28 );

39. ОСОБА_34 ( АДРЕСА_29 );

40. ОСОБА_35 ( АДРЕСА_28 );

41. ОСОБА_36 ( АДРЕСА_28 );

42. ОСОБА_37 ( АДРЕСА_30 );

43. ОСОБА_38 ( АДРЕСА_31 );

44. ОСОБА_39 ( АДРЕСА_30 );

45. ОСОБА_40 ( АДРЕСА_32 );

46. ОСОБА_41 ( АДРЕСА_32 );

47. ОСОБА_42 ( АДРЕСА_33 );

48. ОСОБА_43 ( АДРЕСА_34 );

49. ОСОБА_44 ( АДРЕСА_35 );

50. ОСОБА_45 ( АДРЕСА_36 );

51. ОСОБА_46 ( АДРЕСА_37 );

52. ОСОБА_47 ( АДРЕСА_38 );

53. ОСОБА_48 ( АДРЕСА_39 );

54. ОСОБА_49 ( АДРЕСА_40 );

55. ОСОБА_50 ( АДРЕСА_41 );

56. ОСОБА_51 ( АДРЕСА_42 );

57. ОСОБА_52 ( АДРЕСА_43 );

58. ОСОБА_53 ( АДРЕСА_44 );

59. ОСОБА_54 ( АДРЕСА_45 );

60. ОСОБА_55 ( АДРЕСА_46 );

61. ОСОБА_56 ( АДРЕСА_18 );

62. ОСОБА_57 ( АДРЕСА_47 );

63. ОСОБА_58 ( АДРЕСА_48 );

64. ОСОБА_59 ( АДРЕСА_49 );

65. ОСОБА_60 ( АДРЕСА_50 );

66. ОСОБА_61 ( АДРЕСА_51 );

67. ОСОБА_62 ( АДРЕСА_52 );

68. ОСОБА_63 ( АДРЕСА_52 );

69. ОСОБА_64 ( АДРЕСА_53 );

70. ОСОБА_65 ( АДРЕСА_54 );

71. ОСОБА_66 ( АДРЕСА_55 );

72. ОСОБА_67 ( АДРЕСА_56 );

73. ОСОБА_68 ( АДРЕСА_57 );

74. ОСОБА_69 ( АДРЕСА_58 );

75. ОСОБА_70 ( АДРЕСА_59 );

76. ОСОБА_71 ( АДРЕСА_60 );

77. ОСОБА_72 ( АДРЕСА_61 );

78. ОСОБА_73 ( АДРЕСА_62 );

79. ОСОБА_74 ( АДРЕСА_63 );

80. ОСОБА_75 (55142, Миколаївська обл., Кривоозерський р-н, с. Секретарка);

81. ОСОБА_76 ( АДРЕСА_64 );

82. ОСОБА_77 ( АДРЕСА_65 );

83. ОСОБА_78 ( АДРЕСА_66 );

84. ОСОБА_79 ( АДРЕСА_67 );

85. ОСОБА_80 ( АДРЕСА_68 );

86. ОСОБА_81 ( АДРЕСА_69 );

87. ОСОБА_82 ( АДРЕСА_70 );

88. ОСОБА_83 ( АДРЕСА_71 );

89. ОСОБА_84 ( АДРЕСА_72 );

90. ОСОБА_85 ( АДРЕСА_73 );

91. ОСОБА_86 ( АДРЕСА_74 );

92. ОСОБА_87 ( АДРЕСА_74 );

93. ОСОБА_88 ( АДРЕСА_75 );

94. ОСОБА_89 ( АДРЕСА_76 );

95. ОСОБА_90 ( АДРЕСА_55 );

96. ОСОБА_91 ( АДРЕСА_77 );

97. ОСОБА_92 ( АДРЕСА_78 );

98. ОСОБА_93 ( АДРЕСА_79 );

99. ОСОБА_94 ( АДРЕСА_76 );

100. ОСОБА_95 ( АДРЕСА_80 );

101. ОСОБА_96 ( АДРЕСА_81 );

102. ОСОБА_97 ( АДРЕСА_81 );

103. ОСОБА_98 ( АДРЕСА_82 );

104. ОСОБА_99 ( АДРЕСА_83 );

105. ОСОБА_100 ( АДРЕСА_45 );

106. ОСОБА_101 ( АДРЕСА_18 );

107. ОСОБА_102 ( АДРЕСА_84 );

108. ОСОБА_103 ( АДРЕСА_85 );

109. ОСОБА_31 ( АДРЕСА_86 );

110. ОСОБА_104 ( АДРЕСА_87 );

111. ОСОБА_105 ( АДРЕСА_88 );

112. ОСОБА_106 ( АДРЕСА_89 );

113. ОСОБА_107 ( АДРЕСА_90 );

114. ОСОБА_108 ( АДРЕСА_91 );

115. ОСОБА_109 (57055, Миколаївська обл., Веселинівський р-н, с. Новосвітлівка);

116. ОСОБА_110 ( АДРЕСА_92 );

117. ОСОБА_111 ( АДРЕСА_93 );

118. ОСОБА_112 ( АДРЕСА_94 );

119. ОСОБА_113 ( АДРЕСА_95 );

120. ОСОБА_114 ( АДРЕСА_96 );

121. ОСОБА_115 ( АДРЕСА_97 );

122. ОСОБА_116 ( АДРЕСА_98 );

123. ОСОБА_117 ( АДРЕСА_99 ; АДРЕСА_100 );

124. ОСОБА_118 ( АДРЕСА_101 );

125. ОСОБА_119 ( АДРЕСА_102 );

126. ОСОБА_120 ( АДРЕСА_103 );

127. ОСОБА_121 ( АДРЕСА_104 );

128. ОСОБА_122 ( АДРЕСА_105 );

129. ОСОБА_123 ( АДРЕСА_106 );

130. ОСОБА_124 ( АДРЕСА_107 );

131. ОСОБА_109 ( АДРЕСА_108 );

132. ОСОБА_125 ( АДРЕСА_109 );

133. ОСОБА_126 ( АДРЕСА_110 );

134. ОСОБА_127 ( АДРЕСА_106 );

135. ОСОБА_128 ( АДРЕСА_111 );

136. ОСОБА_129 ( АДРЕСА_112 );

137. ОСОБА_130 ( АДРЕСА_113 );

138. ОСОБА_131 ( АДРЕСА_114 );

139. ОСОБА_132 ( АДРЕСА_115 );

140. ОСОБА_133 ( АДРЕСА_116 );

141. ОСОБА_134 ( АДРЕСА_117 );

142. ОСОБА_135 ( АДРЕСА_118 );

143. ОСОБА_136 ( АДРЕСА_119 );

144. ОСОБА_137 ( АДРЕСА_120 );

145. ОСОБА_138 ( АДРЕСА_121 );

146. ОСОБА_139 ( АДРЕСА_122 );

147. ОСОБА_140 ( АДРЕСА_122 );

148. ОСОБА_141 ( АДРЕСА_122 );

149. ОСОБА_142 ( АДРЕСА_122 );

150. ОСОБА_143 ( АДРЕСА_122 );

151. ОСОБА_144 ( АДРЕСА_123 );

152. ОСОБА_145 ( АДРЕСА_124 );

153. ОСОБА_146 ( АДРЕСА_125 );

154. ОСОБА_147 ( АДРЕСА_126 );

155. ОСОБА_148 ( АДРЕСА_127 );

156. ОСОБА_149 ( АДРЕСА_115 );

157. ОСОБА_150 ( АДРЕСА_128 );

158. ОСОБА_151 ( АДРЕСА_129 );

159. ОСОБА_152 ( АДРЕСА_130 );

160. ОСОБА_153 ( АДРЕСА_131 );

161. ОСОБА_154 ( АДРЕСА_132 );

162. ОСОБА_155 ( АДРЕСА_133 );

163. ОСОБА_156 ( АДРЕСА_134 );

164. ОСОБА_157 ( АДРЕСА_135 );

165. ОСОБА_158 ( АДРЕСА_136 )

166. ОСОБА_159 ( АДРЕСА_137 )

167. ОСОБА_160 ( АДРЕСА_138 ; адреса представника: АДРЕСА_139 );

168. ОСОБА_161 ( АДРЕСА_140 ; адреса представника: АДРЕСА_139 );

169. ОСОБА_162 ( АДРЕСА_141 ; адреса представника: АДРЕСА_139 );

170. ОСОБА_163 ( АДРЕСА_142 ; адреса представника: АДРЕСА_139 );

171. ОСОБА_101 ( АДРЕСА_18 );

172. Громадська організація Комітет самоорганізації населення мікрорайону Леваневський (54006, м. Миколаїв, вул. Леваневців, 25, код ЄДРПОУ 26173442);

173. ОСОБА_164 , АДРЕСА_143 ; АДРЕСА_144

про визнання незаконними та скасування рішень

за участю прокуратури, представників сторін та третіх осіб:

від прокуратури: Бескровний М.О., службове посвідчення № НОМЕР_2 видане 27.10.2015 року дійсне до 27.10.2020 року;

від позивача: Сімонов А.І., за довіреністю;

від третьої особи Міністерства оборони України: Дубчак Д.В., за довіреністю;

від третьої особи КЕВ м. Миколаєва: Мартинюк К.В. за довіреністю;

від третьої особи ВЧ НОМЕР_1 : Абрамчук О.В., командир за посвідченням;

від відповідача: Бондар В.А. за довіреністю;

від відповідача: Суслова Т.М., за довіреністю;

від відповідача: Шуст Л.С., за довіреністю;

від третьої особи ПП ЛК ТРЕЙДЕР УКРАЇНА : Бортик Р.О., за довіреністю;

від третьої особи ОСОБА_1 : Бортик Р.О., за довіреністю;

від третьої особи ОСОБА_12 : Бортик Р.О., за довіреністю;

від третьої особи Обслуговуючий кооператив Автогаражний кооператив ВЕТЕРАН-33: Золотой Г.Ю., голова правління, паспорт НОМЕР_3 виданий 08.11.2005 року;

від третіх осіб ОСОБА_70 : Ютовець О.О., адвокат;

від третіх осіб Алмазова В.В. та ОСОБА_55 : Кірюхін О.М., за довіреністю;

від третьої особи Громадська організація Комітет самоорганізації населення мікрорайону Леваневський: Шуст Л.С. за довіреністю;

від третьої особи ТОВ ЮЖГРАД: Тулейбич А.А. за довіреністю;

від третьої особи ОСОБА_164 : Михаєлян Г.В., паспорт НОМЕР_4 виданий 17.02.1997 року;

від третьої особи ОСОБА_140 : Невінчана Т.М., паспорт НОМЕР_5 виданий 02.12.1998 року;

від третьої особи ОСОБА_114 : Гаврилова О.Б. паспорт ЕО0770000 виданий 21.03.2000 року;

від третьої особи ОСОБА_165 : Туз В.О., паспорт НОМЕР_6 виданий 05.01.1999 року;

від третьої особи ОСОБА_115 : Гребенкін О.П., паспорт НОМЕР_7 виданий 10.02.2015 року;

від третьої особи ОСОБА_136 : Пожилов С.А., паспорт НОМЕР_8 виданий 03.07.2003 року;

від третьої особи ОСОБА_150 : Калашнікова С.М., паспорт НОМЕР_9 виданий 15.05.2001 року;

від третьої особи ОСОБА_166 : Шемчук О.Х., паспорт НОМЕР_10 виданий 14.03.2003 року;

від третьої особи ОСОБА_154 : Тертичний Ю.М.

від третьої особи ОСОБА_167 : Большакова Р.В.

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся з позовом до відповідача Миколаївської міської ради про:

- визнання незаконним та скасування рішення Миколаївської міської ради №7/13 від 09.11.2006 року «Про розподіл території військового містечка № НОМЕР_11 на землі Міністерства оборони України та землі комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва»;

- визнання незаконним та скасування пункту 24.1 рішення Миколаївської міської ради № 9/61 від 22.12.2006 року «Про вилучення, надання, передачу за фактичним землекористуванням, продовження строку користування земельними ділянками юридичним особам, громадянам, зміну цільового призначення земельної ділянки та внесення змін до рішень міської та виконкому міської ради по Заводському району м. Миколаєва».

За результатами автоматизованого розподілу справ позовну заяву передано на розгляд судді Бездолі Ю. С.

Ухвалою господарського суду від 01.10.2015 року позовну заяву прийнято до розгляду та призначено розгляд позовної заяви на 27.10.2015 року. Залучено до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Міністерство оборони України, Квартирно-експлуатаційний відділ м. Миколаїв та Військову частину НОМЕР_1 .

Ухвалою господарського суду від 27.10.2015 року розгляд справи відкладено на 17.11.2015 року.

Ухвалою господарського суду від 17.11.2015 року продовжено строк розгляду справи до 15.12.2015 року, відкладено розгляд справи на 27.11.2015 року. Залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Приватне підприємство ЛК ТРЕЙДЕР УКРАЇНА.

Ухвалою господарського суду від 27.11.2015 року розгляд справи відкладено на 14.12.2015 року. Залучено до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

Ухвалою господарського суду від 14.12.2015 року призначено колегіальний розгляд справи № 915/1718/15.

На підставі розпоряджень керівника апарату господарського суду Миколаївської області № 339 від 17.12.2015 року, № 340 від 17.12.2015 року, № 342 від 18.12.2015 року, автоматизованою системою документообігу суду визначена колегія суддів для розгляду даної справи у складі: головуючий суддя - Бездоля Ю.С., судді - Васильєва Л.І., Коваль Ю.М.

Ухвалою господарського суду від 18.12.2015 року справу прийнято до розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Бездоля Ю.С., судді - Васильєва Л.І., Коваль Ю.М. Розгляд справи розпочато заново. Розгляд справи призначено на 20.01.2016 року. Залучено до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_160 , ОСОБА_161 , ОСОБА_162 , ОСОБА_163 , ОСОБА_101 .

На підставі розпорядження керівника апарату господарського суду Миколаївської області від 20.01.2016 року №18 у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю суді Коваля Ю.М., автоматизованою системою документообігу суду визначена колегія суддів для розгляду даної справи у складі: головуючий суддя - Бездоля Ю.С., судді - Васильєва Л.І., Мавродієва М.В.

Ухвалою господарського суду від 20.01.2016 року справу прийнято до розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Бездоля Ю.С., судді - Васильєва Л.І., Мавродієва М.В. Розгляд справи розпочато заново. Розгляд справи призначено в судовому засіданні на 20.01.2016 року.

Ухвалою господарського суду від 20.01.2016 року розгляд справи відкладено на 10.02.2016 року. Залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Громадську організацію Комітет самоорганізації населення мікрорайону Леваневський.

Розпорядженням керівника апарату № 34 від 01.02.2016 року призначено повторний автоматизований розподіл справи № 915/1718/15. Підставою призначення повторного автоматизованого розподілу справи № 915/1718/15 є звільнення головуючого судді Бездолі Ю.С. у зв`язку з переведенням до іншого суду.

Відповідно до пункту 2.3.52. Положення про автоматизовану систему документообігу суду та абзацу b) підпункту 3.6.1. пункту 3.6. Засад використання автоматизованої системи документообігу Господарського суду Миколаївської області, затверджених рішенням зборів суддів Господарського суду Миколаївської області від 29.05.2015 № 7, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 915/1718/15.

За результатами повторного автоматизованого розподілу справу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Олейняш Е. М., судді - Васильєва Л.І., Мавродієва М.В.

Ухвалою господарського суду від 04.02.2016 року справу прийнято до провадження колегії суддів у складі: головуючий суддя - Олейняш Е. М., судді - Васильєва Л.І., Мавродієва М.В.

Ухвалою господарського суду від 10.02.2016 року відкладено розгляд справи на 03.03.2016 року. Залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_164 .

Ухвалою господарського суду від 03.03.2016 року відкладено розгляд справи на 22.03.2016 року.

В судовому засіданні 22.03.2016 року судом відповідно до ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю МИКОЛАЇВБУДПРОЕКТ, ТОВ ІНВЕСТТРЕЙДІНГГРУП-М, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_51 , ОСОБА_53 , ОСОБА_54 , ОСОБА_56 , ОСОБА_57 , ОСОБА_58 , ОСОБА_59 , ОСОБА_60 , ОСОБА_61 , ОСОБА_62 , ОСОБА_63 , ОСОБА_64 , ОСОБА_65 , ОСОБА_66 , ОСОБА_67 , ОСОБА_68 , ОСОБА_69 , ОСОБА_71 , ОСОБА_72 , ОСОБА_73 , ОСОБА_74 , ОСОБА_75 , ОСОБА_76 , ОСОБА_77 , ОСОБА_78 , ОСОБА_79 , ОСОБА_80 , ОСОБА_81 , ОСОБА_82 , ОСОБА_83 , ОСОБА_84 , ОСОБА_85 , ОСОБА_86 , ОСОБА_87 , ОСОБА_88 , ОСОБА_89 , ОСОБА_90 , ОСОБА_91 , ОСОБА_92 , ОСОБА_93 , ОСОБА_94 , ОСОБА_111 , ОСОБА_95 , ОСОБА_96 , ОСОБА_97 , ОСОБА_98 , ОСОБА_99 , ОСОБА_100 , ОСОБА_101 , ОСОБА_102 , ОСОБА_103 , ОСОБА_31 , ОСОБА_104 , ОСОБА_105 , ОСОБА_106 , ОСОБА_107 , ОСОБА_108 , ОСОБА_109 , ОСОБА_110 , ОСОБА_112 , ОСОБА_116 , ОСОБА_118 , ОСОБА_119 , ОСОБА_120 , ОСОБА_121 , ОСОБА_122 , ОСОБА_123 , ОСОБА_124 , ОСОБА_109 , ОСОБА_125 , ОСОБА_126 , ОСОБА_127 , ОСОБА_128 , ОСОБА_130 , ОСОБА_131 , ОСОБА_132 , ОСОБА_133 , ОСОБА_135 , ОСОБА_137 , ОСОБА_138 , ОСОБА_139 , ОСОБА_142 , ОСОБА_142 , ОСОБА_143 , ОСОБА_144 , ОСОБА_145 , ОСОБА_146 , ОСОБА_147 , ОСОБА_148 , ОСОБА_149 , ОСОБА_152 , ОСОБА_153 , ОСОБА_155 , ОСОБА_151 , ОСОБА_156 , ОСОБА_157 , ОСОБА_158 , ОСОБА_159 , ОСОБА_160 , ОСОБА_161 , ОСОБА_162 , ОСОБА_163 , ОСОБА_101 , ОСОБА_129 , ОСОБА_134 в судове засідання 22.03.2016 року не з`явились, хоча про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.

22.03.2016 року на адресу господарського суду Миколаївської області від відповідача Миколаївської міської ради надійшло письмове клопотання вх. 5482/16 про зупинення провадження у справі, в якому відповідач просив суд зупинити провадження у даній справі № 915/1718/15 та направити матеріали справи прокурору або органу досудового розслідування для вирішення питання щодо порушення кримінальної справи по факту можливого порушення законодавства під час проведення процедури передачі земель Міністерства оборони України (військового містечка № 62) до комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва (том 33, арк. 7-8).

В судовому засіданні 22.03.2016 року представник відповідача подане клопотання підтримав та просив суд його задовольнити.

В судовому засіданні 22.03.2016 року представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_70 усно просив суд зупинити провадження у даній справі № 915/1718/15 до вирішення пов`язаних з нею 50-55 справ, які знаходяться на розгляді в міському суді, про скасування державних актів на земельні ділянки третіх осіб у даній справі.

Розглянувши подані клопотання, суд встановив наступне.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов`язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

Господарський суд має право зупинити провадження у справі за клопотанням сторони, прокурора, який бере участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою у випадках: 1) призначення господарським судом судової експертизи; 2) надсилання господарським судом матеріалів прокурору або органу досудового розслідування; 3) заміни однієї з сторін її правонаступником.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове або повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.

Господарський суд повинен зупинити провадження у справі за наявності інформації про розгляд іншої справи, незалежно від заяв учасників судового процесу. Така інформація підтверджується тільки судовими документами: ухвалами, рішенням, постановами судів, позовними заявами, скаргами.

Відповідно до п. 3.16 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 року з останніми змінами під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотань про зупинення провадження у даній справі, у зв`язку з недоведеністю обставин, які підтверджують неможливість розгляду даної справи до вирішення інших справ (знаходження в провадженні суду яких не підтверджено жодними доказами), а також неможливість розгляду даної справи до вирішення питання щодо порушення кримінальної справи по факту можливого порушення законодавства посадовими особами під час проведення процедури передачі земель Міністерства оборони України (військового містечка № 62) до комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва.

22.03.2016 року на адресу господарського суду Миколаївської області від представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_125 надійшло письмове клопотання вх. 5492/16 про вирішення питання щодо виключення ОСОБА_125 з переліку третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача. Клопотання мотивоване тим, що рішення у даній справі не буде зачіпати та порушувати права та охоронювані законом інтереси ОСОБА_125 , а також не буде впливати на права та обов`язки ОСОБА_125 щодо відповідача по даній справі (том 33, арк. 10-11).

Аналогічного змісту клопотання представника третьої особи Вадатурської Р. М. судом розглянуто в судовому засіданні 03.03.2016 року. Враховуючи, що ГПК України не передбачено виключення учасників процесу, в суду відсутні правові підстави для виключення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_125 з числа учасників процесу по справі.

Прокуратура позовні вимоги підтримала в повному обсязі з підстав, зазначених у позовній заяві та письмових поясненнях (том 1, арк. 6-12, 65-66; том 2, арк. 94-96; том 27, арк. 190-191), та просила суд позов задовольнити. Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

Земельна ділянка належить за формою власності до державної власності, за цільовим призначенням до земель оборони та перебуває на відповідному обліку в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України.

Рішенням Миколаївської міської ради № 7/13 від 09.11.2006 року земельну ділянку площею 33, 5808 га (частину земельної ділянки, наданої згідно з державним актом) вилучено із земель державної власності до земель комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва.

В подальшому пунктом 24.1 рішення Миколаївської міської ради № 9/61 від 22.12.2006 року Державний акт на право постійного користування землею № 466 від 31.05.1995 року скасовано.

Оскільки вказані рішення Миколаївської міської ради прийняті з перевищенням наданих повноважень (рада не мала права розпоряджатись земельною ділянкою державної власності) та порушують права держави в особі Кабінету Міністрів України як власника наведених земель, вони є незаконними та підлягають скасуванню.

Конституція України наділяє Кабінет Міністрів України повноваженнями здійснювати управління об`єктами державної власності відповідно до Закону.

Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст. 116 Конституції України, ст. 16, 21, 321, 386, 393, 395, 396 ЦК України, ст. 13, 19, 20, 77, 78, 80, 84, 90, 95, 116, 141, 142, 149, 152 ЗК України, ст. 24, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 1, 2 Закону України «Про використання земель оборони», ст. 1, 3, 4, 6 Закону України «Про управління об`єктами державної власності», ст. 3, 14 Закону України «Про Збройні Сили України», ст. 1, 9 Закону України «Про оборону України», Законом України «Про правовий режим майна у Збройних Силах», п. 44 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями» і «Керівництва з обліку земель (земельних ділянок) в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України», затверджених наказом Міністра оборони України № 483 від 22.12.1997 року.

Позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву та письмових поясненнях (том 1, арк. 183-185; том 2, арк. 71-74; том 23, арк. 246-248), та просив суд позов задовольнити. Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

Відповідно до ст. 13, 84 ЗК України, ст. 2 Закону України "Про використання земель оборони", ст. 9, 14 Закону України "Про Збройні Сили України" до повноважень Кабінету Міністрів України відноситься розпорядження землями державної власності.

Розпорядження спірною земельною ділянкою належало виключно до компетенції Кабінету Міністрів України, а право постійного користування здійснювали КЕВ м. Миколаєва та Військова частина НОМЕР_1 .

Передача військового майна у комунальну власність проводиться за рішенням Кабінету Міністрів України - щодо цілісних майнових комплексів, в інших випадках таке рішення приймає Міністерство оборони України (п. 2-4 Порядку вилучення і передачі військового майна Збройних Сил, затверджених Постановою КМУ № 1282 від 29.08.2002 року).

Рішення Миколаївської міської ради є незаконними, оскільки ні Кабінетом Міністрів України, ні Міністерством оборони України не приймались рішення щодо майна військового містечка № 62 і повноваження щодо розпорядження вказаним майном не входять до компетенції ради.

Перебіг позовної давності для Кабінету Міністрів України починається саме з моменту, коли Кабінет Міністрів України як орган державної влади довідався про порушення його прав та законних інтересів оскаржуваними рішеннями Миколаївської міської ради.

Відповідач не надав суду жодних доказів того, що Міністр оборони України на засідання Кабінету Міністрів України або ж будь-яким іншим чином повідомляв Кабінет Міністрів України про існування та зміст оскаржуваних рішень ради. Отже, позов подано в межах строків позовної давності.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Військова частина НОМЕР_1 з підстав, зазначених у письмових поясненнях (том 1, арк. 37-39, 188-189; том 2, арк. 12-13), зазначила про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки рішення Миколаївської міської ради порушують інтереси держави, а саме Міністерства оборони України в особі позивача щодо права державної власності на земельну ділянку.

Право постійного користування є безстроковим, і може бути припинене лише з підстав, передбачених ст. 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним.

Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, передбачених ст. 141 ЗК України, є такими, що грубо порушують право постійного користування земельною ділянкою.

Будь-якого рішення про припинення права постійного користування Міністерством оборони України спірною земельною ділянкою не приймалось, оскільки зазначена земельна ділянка призначена для дій військ (сил) з метою захисту суверенітету України, її території.

В порушення вимог законодавства Миколаївська міська рада з перевищенням повноважень прийняла рішення № 7/13, яким вилучила у Військової частини НОМЕР_1 земельну ділянку площею 33, 5808 га по АДРЕСА_145 , а в подальшому п. 24.1 рішення № 9/61 погасила Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, що відноситься до земель оборони без відповідної згоди (дозволу) Міністра оборони України.

Про вилучення земельної ділянки та скасування Державного акту Військовій частині НОМЕР_1 стало відомо в березні 2009 року під час початку самозабудови окремих земельних ділянок та звернень командира військової частини до органів місцевої влади з цього приводу. Військовою частиною НОМЕР_1 були вжиті заходи щодо повернення земельних ділянок та скасування рішень міської ради, а саме: повідомлення командування Повітряних Сил та Військової прокуратури Миколаївського гарнізону, звернення до судів із позовами.

Правова позиція Військової частини НОМЕР_1 обґрунтована положеннями ст. 3, 13, 14 Конституції України, ст. 78, 92, 123, 141, 142, 152, 155 ЗК України, ст. 14 Закону України «Про Збройні Сили України».

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Квартирно-експлуатаційний відділ м. Миколаїв з підстав, зазначених у письмових поясненнях (том 1, арк. 41-42, 44-45, 190-192; том 2, арк. 77), зазначила про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог. Підстави для скасування рішень органу місцевого самоврядування аналогічні підставам, зазначеним прокуратурою в позовній заяві.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Міністерство оборони України з підстав, зазначених у письмових поясненнях та додаткових письмових поясненнях (том 2, арк. 82-89), зазначила про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Спірна земельна ділянка відноситься до земель оборони, належить державі в особі Кабінету Міністрів України на праві власності та Міністерству оборони України на праві оперативного управління (постійного користування) (п. 5 ст. 116 Конституції України, ст. 34 Закону України "Про власність", ст. 14 Закону України "Про Збройні Сили України", ст. 77, 84 ЗК України, ст. 1 Закону України "Про використання земель оборони", ст. 5 Закону України "Про розмежування земель державної та комунальної власності").

Миколаївська міська рада, приймаючи оскаржувані рішення, діяла з перевищенням належних їй повноважень, що полягає в незаконному розпорядженні земельною ділянкою, наданою свого часу для потреб оборони, у зв`язку з чим порушено право власності держави та право користування Міністерства оборони України на вказану земельну ділянку.

Жодних доказів, які б підтверджували, що позивач знав (та коли дізнався) про наявність оспорюваного рішення, до суду не подано (ст. 256, 257, 260, 261 ЦК України, ст. 33 ГПК України).

Підстави для скасування рішень органу місцевого самоврядування аналогічні підставам, зазначеним також Військовою частиною НОМЕР_1 в поясненнях.

Відповідачем Миколаївською міською радою було подано суду письмовий відзив на позов вх. № 21055/15 від 13.11.2015 року, в якому Миколаївська міська рада просила в позові відмовити та застосувати строки позовної давності (том 1, арк. 160-167).

14.12.2015 року на адресу господарського суду Миколаївської області від міського голови Сенкевича О. Ф. надійшла письмова заява, в якій міський голова визнав позовні вимоги в повному обсязі. При цьому, посилаючись на ст. 10, 45, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» міський голова зазначив, що питання щодо визнання чи невизнання позовних вимог повинно вирішуватись на пленарному засіданні Миколаївської міської ради шляхом прийняття відповідного рішення (том 6, арк. 394-395).

В судовому засіданні 03.03.2016 року представник відповідача Миколаївської міської ради усно просив суд не брати до уваги письмовий відзив на позов від 13.11.2015 року, оскільки правова позиція Миколаївської міської ради як відповідача у даній справі викладена в заяві міського голови Сенкевича О. Ф. від 14.12.2015 року.

Представник відповідача Миколаївської міської ради Суслова Т. М. в судовому засіданні 22.03.2016 року позовні вимоги визнала в повному обсязі та просила суд позов задовольнити.

Представник відповідача Миколаївської міської ради Шуст Л. С. в судовому засіданні 22.03.2016 року позовні вимоги заперечила в повному обсязі та просила суд в позові відмовити. Крім того, усно заявила клопотання про застосування строку позовної давності у даній справі, про що зафіксовано в протоколі судового засідання від 22.03.2016 року.

Відповідно до ст. 22 ГПК України господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Представником третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ПП "ЛК Трейдер Україна" подано суду письмові пояснення (том 2, арк. 90-93, том 28, арк. 184-186), в яких зазначено, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на наступне:

- згідно Державного акту на право постійного користування землею площею 55, 9 га, останній було видано на підставі рішення Миколаївської міської ради народних депутатів. Тобто, висновок прокуратури про перебування земель в державній власності є недоведеним. Спірна земельні ділянка не перебувала у загальнодержавній власності (ст. 4 ЗК України в редакції 1990 року). Оскільки спірна земельна ділянка не перебувала в державній власності, то й не могло бути припинено право державної влсності;

- враховуючи, що до Миколаївської міської ради перейшло право власності на об`єкти житлового фонду, остання в силу ст. 377 ЦК України набула право власності (користування) тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною земельної ділянки, необхідної для їх обслуговування.

- Миколаївська міська рада мала всі повноваження на розпорядження спірною земельною ділянкою (п. 12 розділу Х ЗК України);

- на момент прийняття оскаржуваних рішень землі оборони могли перебувати як в державній, так і комунальній власності;

- рішенням Миколаївської міської ради від 20.10.1993 року № 18/14 не було віднесено спірну земельну ділянку до земель оборони;

- спірними рішеннями не були порушені права та законні інтереси Кабінету Міністрів України, оскільки в силу ст. 122, 149, 150 ЗК України Кабінет Міністрів України не здійснював надання в користування земель оборони;

- ст. 116 ЗК України застосовується до правовідносин з надання земельних ділянок із земель комнальної власності у власність або користування фізичним та юридичним особам. В спірному випадку оскаржуваними рішеннями земельна ділянка не передавалась у власність (користування) фізичних або юридичних осіб.

Представником третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ПП "ЛК Трейдер Україна" подано суду заяву про застосування строку позовної давності (том 6, арк. 188-190).

Представником третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_52 та ОСОБА_55 подано суду письмові пояснення, в яких представником вищевказаних третіх осіб зазначено, що законність придбання ОСОБА_52 та ОСОБА_55 земельних ділянок підтверджується рішеннями апеляційного суду Миколаївської області від 17.11.2015 року та від 08.12.2015 року. В позові просив суд відмовити (том 14, арк. 17- 29).

Представником третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_70 подано суду письмовий відзив, в яких представником вищевказаної третьої особи зазначено, що ОСОБА_70 є добросовісним покупцем 7 земельних ділянок, які належать їй на праві власності на підставі договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 17.03.2010 року. Крім того, позивачем пропущено строки позовної давності. В позові просив суд відмовити (том 6, арк. 32).

Третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_122 подано суду письмові пояснення (том 6, арк. 33), в яких зазначено, що земельна ділянка (кадастровий номер 4810136300:05:002:0037) приватизована ним. Земельна ділянка знаходиться поза межами військового містечка № 62 Міністерства оборони України, майнових спорів між ним та Міністерством оборони України немає.

Представником третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_156 та ОСОБА_153 подано суду письмові заяви про застосування строку позовної давності (том 6, арк. 109-114, 143-148).

Третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_124 , ОСОБА_109 , ОСОБА_123 , ОСОБА_127 подано суду письмові пояснення, в яких зазначено, що ОСОБА_124 , ОСОБА_109 , ОСОБА_123 та ОСОБА_127 помилково залучено до участі у справі, оскільки їх ділянки знаходяться за межами військового містечка № 62 (том 6, арк. 118-119, 124-125, 132-133, 138).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

Рішенням Миколаївської міської ради народних депутатів № 18/14 від 20.10.1993 року «Про відведення (вилучення) земельних ділянок підприємствам, організаціям, громадянам та затвердження матеріалів інвентаризації земель м. Миколаєва» затверджено матеріали інвентаризації земель в постійне користування земельними ділянками підприємствам, установам, організаціям:

Міністерству оборони України.

Квартирно-експлуатаційній частині (КЕЧ) Миколаївського району в постійне користування:

Військове містечко 62, військова частина НОМЕР_12 , площею 559 400 кв. м., в тому числі площею 1 178 кв. м. під`їзної дороги до АКГ «Зоряний» по вул. Спортивній, 25 (рішення виконкому № 474 від 24.09.1993 року) (том 1, арк. 119-120).

Відповідно до ст. 2 ЗК України від 18.12.1990 року № 561-XII (в редакції від 22.06.1993 року) відповідно до цільового призначення всі землі України поділяються на: 1) землі сільськогосподарського призначення; 2) землі населених пунктів (міст, селищ міського типу і сільських населених пунктів); 3) землі промисловості, транспорту, зв`язку, оборони та іншого призначення; 4) землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; 5) землі лісового фонду; 6) землі водного фонду; 7) землі запасу.

Віднесення земель до категорій провадиться відповідно до їх цільового призначення.

Переведення земель з однієї категорії до іншої здійснюється у разі зміни цільового призначення цих земель.

Віднесення земель до відповідних категорій і переведення їх з однієї категорії до іншої провадиться органами, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання їх у користування, а в інших випадках - органами, які затверджують проекти землеустрою і приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного, оздоровчого, історико-культурного та іншого призначення.

Відповідно до ст. 3 ЗК України від 18.12.1990 року № 561-XII (в редакції від 22.06.1993 року) власність на землю в Україні має такі форми: державну, колективну, приватну. Усі форми власності є рівноправними.

Розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх.

Повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок місцеві Ради народних депутатів можуть передавати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 1, 2, 4 ст. 4 ЗК України від 18.12.1990 року № 561-XII (в редакції від 22.06.1993 року) у державній власності перебувають всі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність.

Суб`єктами права державної власності на землю виступають:

Верховна Рада України - на землі загальнодержавної власності України;

Верховна Рада Республіки Крим - на землі в межах території Республіки, за винятком земель загальнодержавної власності;

обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів - на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності.

Не можуть передаватись у колективну та приватну власність, зокрема, землі гірничодобувної промисловості, єдиної енергетичної та космічної систем, транспорту, зв`язку, оборони.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 10 ЗК України від 18.12.1990 року № 561-XII (в редакції від 22.06.1993 року) до відання міських Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить: передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу.

Таким чином, земельне законодавство України станом на 1993 рік передбачало три форми власності на землю: державна (в тому числі загальнодержавна), колективна та приватна. В спірному випадку, земельна ділянка по вул. Леваневців, 25 (попередня назва вулиці Спортивна, 25), м. Миколаїв загальною площею 559 400 кв. м. належала до державної форми власності з цільовим призначенням землі оборони. Право розпорядження вказаною земельною ділянкою на момент надання її в постійне землекористування належало Миколаївській міській Раді народних депутатів.

На підставі вищевказаного рішення Миколаївської міської ради народних депутатів № 18/14 від 20.10.1993 року Миколаївській КЕЧ та Військовій частині НОМЕР_12 видано Державний акт на право постійного користування землею № 466 від 31.05.1995 року.

Відповідно до Державного акту на право постійного користування землею № 466 від 31.05.1995 року Миколаївській КЕЧ, правонаступником якої є КЕВ м. Миколаїв, та Військовій частині НОМЕР_12 , правонаступником якої є Військова частина НОМЕР_1 , надано в постійне користування земельну ділянку загальною площею 55, 9 га для розташування військового містечка № 62 на підставі рішення Миколаївської міської ради народних депутатів від 20.10.1993 року № 18/14 (том 1, арк. 25-30).

Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 466.

Рішенням Миколаївської міської ради № 21/22 від 12.07.2000 року «Про прийняття до комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва об`єктів житлового фонду та комунального призначення» на підставі звернення ДП «Суднобудівний завод імені 61 комунара», Миколаївської квартирно-експлуатаційної частини району, ліквідаційної комісії ВАТ «Миколаївський завод силікатних виробів», ВАТ «Облагропромтехніка», ЗАТ «Миколаївський завод будівельних матеріалів», керуючись Законом України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» рада вирішила:

1. Дати згоду на прийняття до комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва об`єктів житлового фонду та комунального призначення ДП «Суднобудівний завод імені 61 комунара», Миколаївської квартирно-експлуатаційної частини району, ліквідаційної комісії ВАТ «Миколаївський завод силікатних виробів», ВАТ «Облагропромтехніка», ЗАТ «Миколаївський завод будівельних матеріалів».

2. Міськвиконкому прийняти вищезазначені об`єкти в порядку, передбаченому Положенням про порядок передачі об`єктів права державної власності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.1998 року № 1482.

3. Вищезазначеним підприємствам та управлінню земельних ресурсів міськвиконкому оформити вилучення земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, що передаються, із користування даних підприємств і передачу їх до земель міського запасу для подальшого відведення цих земельних ділянок в установленому порядку, згідно з чинним законодавством (том 33, арк. 2).

Відповідно до Директиви Міністра оборони України віл 12.07.2004 року «Про безоплатну передачу військового майна до комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва» запропоновано командувачу військ Південного оперативного командування організувати безоплатне вилучення з балансу Миколаївської КЕЧ району військового майна згідно з Переліком військового майна, яке безоплатно передається до комунальної власності (додаток до директиви) та його безоплатну передачу до комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва (том 28, арк. 191).

На підставі Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності», постанови КМУ від 13.05.2006 року № 669 «Про затвердження Порядку використання у 2006 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам для здійснення заходів щодо передачі житлового фонду та об`єктів соціально-культурної сфери Міністерства оборони в комунальну власність», Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», постанови КМУ від 06.11.1995 року № 891 «Про затвердження Положення про порядок передачі в комунальну власність державного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій», рішення Миколаївської міської ради № 21/22 від 12.07.2000 року «Про прийняття до комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва об`єктів житлового фонду та комунального призначення», розпорядження Миколаївського міського голови від 07.06.2006 року № 291р «Про створення комісії щодо прийняття до комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва об`єктів житлового фонду та комунального призначення від КЕВ м. Миколаїв», Директиви Міністра оборони України Д-20 від 12.07.2004 року створено відповідну комісію з передачі до комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва об`єктів житлового фонду та об`єктів комунального призначення, що їх обслуговують КЕВ м. Миколаїв.

Факт передачі майна підтверджується Актом приймання-передачі до комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва об`єктів житлового фонду та об`єктів комунального призначення, що їх обслуговують, КЕВ м. Миколаїв, станом на 01.08.2006 року (том 1, арк. 172-176).

Як вбачається з вищевказаного Акту за результатами передачі об`єктів житлового фонду та об`єктів комунального призначення комісією рекомендовано оформити вилучення земельних ділянок із користування КЕВ м. Миколаїв та передати їх до земель міського запасу для подальшого відведення земельних ділянок в установленому порядку, згідно з чинним законодавством (п. 3 Пропозицій Акту).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» (в редакції від 03.11.2005 року) цей Закон регулює відносини, пов`язані з передачею об`єктів права державної власності у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах або у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, а також об`єктів права комунальної власності у державну власність.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» (в редакції від 03.11.2005 року) об`єктами передачі згідно з цим Законом є:

цілісні майнові комплекси підприємств, установ, організацій, їх структурних підрозділів (далі - підприємства);

нерухоме майно (будівлі, споруди, у тому числі об`єкти незавершеного будівництва, приміщення);

інше окреме індивідуально визначене майно підприємств;

акції (частки, паї), що належать державі або суб`єктам права комунальної власності у майні господарських товариств;

житловий фонд та інші об`єкти соціальної інфраструктури (далі - об`єкти соціальної інфраструктури), які перебувають у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, установ, організацій (далі підприємств) або не увійшли до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), у тому числі не завершені будівництвом.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» (в редакції від 03.11.2005 року) передача об`єктів з державної у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах здійснюється за наявності згоди відповідних сільських, селищних, міських, районних у містах рад, якщо інше не передбачено законом, а у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст - за наявності згоди районних або обласних рад, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» (в редакції від 03.11.2005 року) передача об`єктів здійснюється комісією з питань передачі об`єктів, до складу якої входять представники виконавчих органів відповідних рад, місцевих органів виконавчої влади, органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядних організацій, фінансових органів, підприємств, трудових колективів підприємств, майно яких підлягає передачі.

Відповідно до ч. 5, 6 ст. 7 Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» (в редакції від 03.11.2005 року) передача оформляється актом приймання-передачі, який підписується головою і членами комісії. Форма акта приймання-передачі затверджується Кабінетом Міністрів України.

Право власності на об`єкт передачі виникає з дати підписання акта приймання-передачі.

Враховуючи вищевикладене, на підставі ч. 6 ст. 7 Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» у відповідача Миколаївської міської ради виникло право власності на об`єкт передачі з дати підписання акта приймання-передачі. Однак, оскільки ані Законом України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» (в редакції на момент існування спірних правовідносин), ані вищевказаними Положеннями про порядок передачі в комунальну власність державного житлового фонду не передбачено автоматичного переходу права на земельну ділянку, на якій знаходились об`єкти передачі (об`єкти житлового фонду та об`єкти комунального призначення), відповідач Миколаївська міська рада повинна була здійснювати оформлення земельної ділянки в порядку, передбаченому чинним на момент існування спірних правовідносин земельним законодавством.

В 2005 році було розроблено Схему розподілу території військового містечка № 62, якою визначено:

- землі, що розглядаються до передачі у комунальну власність м. Миколаєва, на яких знаходяться житлові будинки та об`єкти комунального призначення (орієнтовною площею 14, 50 га) (передаються разом з житловим фондом і об`єктами комунального призначення);

- землі, що розглядаються до вилучення та передачі у комунальну власність м. Миколаєва, з житловим фондом та відчуженими об`єктами (орієнтовною площею 13 га), якщо їх неможливо використати під капітальну забудову власними силами;

- військові будівлі, що вивільнені та подані на відчуження;

- землі та військові будівлі, що залишаються в користуванні Міністерства оборони України для розміщення та постійної діяльності військових частин, для будівництва житла для військовослужбовців (орієнтована площа 13 га), для створення гаражно-будівельного кооперативу для військовослужбовців (орієнтована площа 0, 70 га), а також огорожа службової території військового містечка № 62 та окремих об`єктів, що залишаються в користуванні Міністерства оборони України;

- перспективна забудова після зміни земельної ділянки військової частини (орієнтована площа 4, 50 га).

Схема розподілу території військового містечка № 62 погоджена командувачем Військової частини НОМЕР_1 , начальником Південного управління капітального будівництва, начальником Південного територіального квартирно-експлуатаційного управління, начальником Головного КЕУ, начальником КЕЧ Миколаївського району, заступником директора Департаменту капітального будівництва Міністерства оборони України, а також затверджена головою Миколаївської міської ради та заступником Міністерства оборони України з умовою, що остаточне рішення Міністерства оборони України буде прийнято після відповідної сесії Миколаївської міської ради, а рішення про розподіл земель вступає в силу після прийняття відомчого житлового фонду і надання згоди на зміну цільового призначення земель площею 13 га з метою їх забудови власними силами (том 14, арк. 67).

Рішенням Миколаївської міської ради № 43/50 від 24.02.2006 року «Про розподіл території військового містечка № 62 у м. Миколаєві на землі Міністерства оборони України та землі комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва» за результатами розгляду звернення Міністерства оборони України від 20.12.2005 року № 303/1/4/6982, схеми розподілу земель на території військового містечка № НОМЕР_11 по вул. Леваневців, 25 на землі Міністерства оборони України та землі комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва, у зв`язку з передачею відомчого житлового фонду квартирно-експлуатаційної частини Миколаївського району МО України до комунальної власності Миколаївської міської ради та відчуження нерухомого військового майна, нежитлових будівель та споруд згідно із договорами міни та купівлі-продажу між Міністерством оборони України та юридичними особами, звернення Південного управління капітального будівництва Міністерства оборони України від 12.12.2005 року № 14253/05-03-17р щодо проектування та будівництва житла для військовослужбовців на землях Міністерства оборони України за планами МО України, враховуючи рішення Миколаївської міської ради від 12.07.2000 року № 21/22 «Про прийняття до комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва об`єктів житлового фонду та комунального призначення», керуючись п. 34, 38, 42 ст. 26, ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 12, 20, 38, 77, 117, 120, 123, 124 ЗК України, п. 12 Перехідних положень ЗК України міська рада вирішила:

- затвердити схему розподілу земель на території військового містечка № 62 по вул. Леваневців, 25 на землі Міністерства оборони України та землі комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва;

- дозволити Південному управлінню капітального будівництва Міністерства оборони України виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок;

- Міністерству оборони України оформити технічну документацію щодо складання державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, що залишилась в користуванні МО України по вул. Леваневців, 25 (том 27, арк. 152).

На виконання вищевказаного рішення на замовлення Південного управління капітального будівництва Міністерства оборони України та КЕВ м. Миколаїв на підставі договору № 453 від 19.04.2006 року ТзОВ «Земельна справа» було виготовлено:

- проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки Південному управлінню капітального будівництва Міністерства оборони України в постійне користування для будівництва житлової забудови по вул. Леваневців (Спортивна, 25) (на території військового містечка № 62) в Заводському районі м. Миколаєва. Загальна площа земельної ділянки 18 496 кв. м. (том 27, арк. 190; том 28, арк. 1-126);

- технічну документацію щодо складання документу (державного акту), що посвідчує право на земельну ділянку, яка надається КЕВ м. Миколаїв в постійне користування для обслуговування майнового комплексу для військового містечка № НОМЕР_11 по вул. Леваневців, 25 в Заводському районі м. Миколаєва. Загальна площа земельної ділянки 165 584 кв. м. (том 27, арк. 145-186, 190; том 28, арк. 127-182).

Як вказано вище, на підставі Акту приймання-передачі від 01.08.2006 року до комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва прийнято об`єкти житлового фонду.

В подальшому рішенням Миколаївської міської ради № 7/13 від 09.11.2006 року «Про розподіл території військового містечка № 62 на землі Міністерства оборони України та землі комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва» вдруге за результатами розгляду звернення Південного управління капітального будівництва Міністерства оборони України від 30.10.2006 року № 74/3, схеми розміщення земельних ділянок передбачених до відведення по вул. Спортивній, 25, керуючись п. 34, 38, 42 ст. 26, ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 12, 20, 38, 77, 117, 120, 123, 124 ЗК України, п. 12 Перехідних положень ЗК України міська рада вирішила:

1. Затвердити схему розподілу території військового містечка № 62 загальною площею 500 952 кв.м. по вул. Леваневців, 25.

2. Міністерству Збройних Сил України залишити в постійному користуванні земельну ділянку площею 165 144 кв. м. відповідно до узгодженого плану розподілу земель, для обслуговування майнового комплексу по вул. Леваневців, 25.

3. Земельну ділянку площею 335 808 кв. м. передати із земель військового містечка № НОМЕР_11 по вул. Леваневців, 25 до земель комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва.

4. Відведення земельних ділянок із земель комунальної власності для обслуговування викупленого майна у Міністерства оборони України, а також надання земельних ділянок під нове будівництво вирішувати відповідно до чинного законодавства (том 1, арк. 24).

Пунктом 24.1 рішення Миколаївської міської ради № 9/61 від 22.12.2006 року «Про вилучення, надання, передачу за фактичним землекористуванням, продовження строку користування земельними ділянками юридичним особам, громадянам, зміну цільового призначення земельної ділянки та внесення змін до рішень міської та виконкому міської ради по Заводському району м. Миколаєва» Державний акт на право постійного користування землею від 31.05.1995 року № 466 погашено (том 1, арк. 23)

Рішенням Миколаївської міської ради № 13/70 від 04.04.2007 року Південному управлінню капітального будівництва Міністерства оборони України передано в постійне користування земельну ділянку площею 18 496 кв. м. для будівництва та подальшого обслуговування житлової забудови по вул. Леваневців, 25. Державний акт на право постійного користування землею серії ЯЯ №192445 був переданий для реєстрації до управління Держкомзема у м. Миколаїв (том 1, арк. 121-124; том 28, арк. 4).

В подальшому рішеннями Миколаївської міської ради земельні ділянки (землі військового містечка № 62, які було передано до земель комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва згідно вищевказаного рішення Миколаївської міської ради № 7/13 від 09.11.2006 року) було передано в оренду та у власність юридичним та фізичним особам (треті особи на стороні відповідача у даній справі) для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд, для обслуговування придбаного майна тощо (інформація Управління земельних ресурсів Миколаївської міської ради № 02-06/2709 від 10.11.2015 року та № 02-06/339 від 25.02.2016 року; інформація Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області ДС-10-14-7777.4-3257/25-15 від 30.10.2015 року; рішення Миколаївської міської ради) (том 1, арк. 121-124, 180-181; том 14, арк. 31-66; том 27, арк. 193-196).

Як пояснив представник Миколаївської міської ради звернення Міністерства оборони України, Південного управління капітального будівництва Міністерства оборони України, на які міститься посилання в рішеннях ради, а також будь-яке інше листування з установами, що підпорядковуються Міністерству оборони України, на сьогоднішній день не збереглось, що підтверджується Актами виконавчого комітету Миколаївської міської ради «Про вилучення для знищення документів, не внесених до Національного архівного фонду» від 20.05.2011 року № 2 та від 09.04.2012 року № 1, відповідно до яких листування з підприємствами, організаціями та установами з питань основної діяльності та листування з органами державної влади, установами, підприємствами та суб`єктами підприємницької діяльності з основних питань діяльності, що утворене виконавчими органами за 2005-2006 роки здано на переробку (том 14, арк. 68-74).

Предметом спору у даній справі є вимога про визнання незаконними та скасування рішення Миколаївської міської ради №7/13 від 09.11.2006 року «Про розподіл території військового містечка № 62 на землі Міністерства оборони України та землі комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва» та пункту 24.1 рішення Миколаївської міської ради № 9/61 від 22.12.2006 року, яким погашено державний акт.

Підставою позову прокуратурою та позивачем зазначено обставини, які полягають в тому, що вищевказані рішення Миколаївської міської ради прийняті з перевищенням наданих повноважень (рада не мала права розпоряджатись земельною ділянкою державної власності) та порушують права держави в особі Кабінету Міністрів України як власника наведених земель.

При вирішенні спору судом враховано наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Відповідно до ч. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідно до ст. 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

В 2001 році було прийнято новий Земельний кодекс України.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЗК України (в редакції від 31.03.2006 року) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 18 ЗК України (в редакції від 31.03.2006 року) до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.

Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЗК України (в редакції від 31.03.2006 року) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 20 ЗК України (в редакції від 31.03.2006 року) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Цільове призначення спірної земельної ділянки на час прийняття оскаржуваних рішень не змінювалось. Доказів зворотнього суду не подано. Таким чином, за цільовим призначенням спірна земельна ділянка на момент прийняття оскаржуваних рішень відносилась до земель оборони.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 83 ЗК України (в редакції від 31.03.2006 року) землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 84 ЗК України (в редакції від 31.03.2006 року) у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відповідно до закону.

Відповідно до п. 10 розділу Х Перехідних положень ЗК України (в редакції від 31.03.2006 року) рішення про розмежування земель державної і комунальної власності в межах населених пунктів приймають відповідні сільські, селищні, міські ради за погодженням з органами виконавчої влади, а за межами населених пунктів - органи виконавчої влади за погодженням з відповідними органами місцевого самоврядування.

Кабінет Міністрів України здійснює визначення меж земельних ділянок, на яких розміщені об`єкти нерухомого майна, що належать до сфери управління Президента України, Верховної Ради України, Конституційного Суду України, Верховного Суду України, Вищого господарського суду України, Генеральної прокуратури України, центральних органів виконавчої влади, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук, інших державних наукових установ та організацій;

Відповідно до п. 12 розділу Х Перехідних положень ЗК України (в редакції від 31.03.2006 року) до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» (в редакції від 01.01.2006 року) розмежування земель державної та комунальної власності полягає у здійсненні організаційно-правових заходів щодо розподілу земель державної власності на землі територіальних громад і землі держави, а також щодо визначення і встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок державної та комунальної власності.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» (в редакції від 01.01.2006 року) встановлення меж земельних ділянок державної та комунальної власності в натурі (на місцевості) здійснюється згідно із затвердженими проектами розмежування земель державної та комунальної власності із закріпленням їх межовими знаками встановленого відповідно до законодавства України зразка.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» (в редакції від 01.01.2006 року) право комунальної власності на землю посвідчується державним актом.

Відповідно до розділу І Інструкції з заповнення державної статистичної звітності з кількісного обліку земель (форми NN 6-зем, 6а-зем, 6б-зем, 2-зем), затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 05.11.1998 року № 377 (яка була чинна на момент прийняття оскаржуваних рішень) у звітах вказують площі земель і розподіл їх за власниками землі, землекористувачами, угіддями та видами економічної діяльності в межах територій, які входять до адміністративно-територіальних одиниць, у тому числі окремо - в межах населених пунктів, зрошувані та осушені землі, розподіл земель за формами власності.

Звіти за формою N 6-зем, 6а-зем, 6б-зем, складається за станом на 1 січня кожного року, а звіт № 2-зем двічі на рік за станом на 1 січня та 1 липня кожного року.

При цьому, у Звіті за формою № 6-зем у графі 1 «Кількість власників землі та землекористувачів» заповнюються дані з урахуванням того, що території сільських, селищних, міських рад сформовані і що, згідно з Положенням про порядок ведення державного земельного кадастру, кадастр ведеться за територіями зазначених рад.

Так, відповідно до поданих до матеріалів справи Звіту про наявність земель та розподіл їх за власниками землі, землекористувачами, угіддями та видами економічної діяльності» за формою 6-зем станом на 01.01.2006 року та Звіту про землі, які перебувають у власності й користуванні за формою № 2-зем станом на 01.01.2006 року та 01.07.2006 року спірна земельна ділянка обліковувалась як земельна ділянка державної форми власності, власник - Міністерство оборони України, землекористувачі КЕЧ Миколаївського району, військова частина НОМЕР_13 (військове містечко № 62)(том 27, арк. 197-206).

Суду не подано доказів прийняття будь-яких рішень про розмежування земель та віднесення спірної земельної ділянки до земель комунальної власності. Факт передачі оскаржуваними рішеннями земельної ділянки до комунальної власності також додатково підтверджує, що спірна земельна ділянка на момент її передачі знаходилась у державній власності.

Відповідно до ст. 77 ЗК України (в редакції від 31.03.2006 року) землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності.

Навколо військових та інших оборонних об`єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування.

Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Аналогічне визначення поняття «земель оборони» наведено в ст. 1 Закону України «Про використання земель оборони» (в редакції від 27.11.2003 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про використання земель оборони» (в редакції від 27.11.2003 року) військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону України «Про Збройні Сили України» (в редакції від 09.02.2005 року) земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків.

Відповідно до п.п. «а» ч. 4 ст. 83 ЗК України (в редакції від 31.03.2006 року) територіальні громади набувають землю у комунальну власність у разі передачі їм земель державної власності.

Відповідно до п.п. «б» ч. 3 ст. 84 ЗК України (в редакції від 31.03.2006 року) до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать землі оборони, крім земельних ділянок під об`єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення.

Аналогічне положення закріплене в ст. 6 Закону України Про розмежування земель державної та комунальної власності (в редакції від 01.01.2006 року).

Відповідно до ст. 117 ЗК України (в редакції від 31.03.2006 року) передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність та земельних ділянок комунальної власності у державну власність провадиться у порядку, встановленому цим Кодексом для юридичних осіб.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 116 ЗК України (в редакції від 31.03.2006 року) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ч. 5 ст. 116 ЗК України (в редакції від 31.03.2006 року) надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 149 ЗК України (в редакції від 31.03.2006 року) земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Відповідно до ч. 6 ст. 149 ЗК України (в редакції від 31.03.2006 року) обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами

населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті.

Відповідно до ч. 9 ст. 149 ЗК України (в редакції від 31.03.2006 року) Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Порядок погодження питань, пов`язаних із вилученням (викупом) земельних ділянок передбачено ст. 151 ЗК України.

Відповідно до п. 45 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями» і Керівництва з обліку земель (земельних ділянок) в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України», затверджених наказом Міністра оборони України № 483 від 22.12.1997 року, передача земель місцевим органам влади проводиться за згодою Міністра оборони України або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва - начальником Головного управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України.

Відповідно до п. 48 Положення перелік земель, які пропонуються до передачі місцевим органам влади, Головне управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України погоджує з заступниками Міністра оборони України - командувачами видів Збройних Сил України, начальниками управлінь центрального апарату Міністерства оборони України, командуючими військами військових округів, Північного оперативно-територіального командування, на території яких знаходиться земельна ділянка, і подає на затвердження Міністру оборони України.

Відповідно до п. 50 вищевказаного Положення оформлення передачі земель місцевим органам влади здійснюють землекористувачі спільно з квартирно-експлуатаційною частиною, відділенням морської інженерної служби Військово-Морських Сил України, на обліку яких знаходяться земельні ділянки в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Відповідно до п. 1.1 Керівництва землі, які використовують Збройні Сили України, є державної власності. Вони підлягають обов`язковому обліку, цільовому використанню і правильному утриманню.

Як вбачається за змісту рішень Миколаївської міської ради № 43/50 від 24.02.2006 року та № 7/13 від 09.11.2006 року, якими здійснено розподіл території військового містечка № 62 у м. Миколаєві на землі Міністерства оборони України та землі комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва, останні прийнято у зв`язку з передачею відомчого житлового фонду квартирно-експлуатаційної частини Миколаївського району МО України до комунальної власності та відчуження нерухомого військового майна, на підставі звернень Міністерства оборони України від 20.12.2005 року № 303/1/4/6982, Південного управління капітального будівництва Міністерства оборони України від 12.12.2005 року № 14253/05-03-17р, від 30.10.2006 року № 74/3ю. Крім того, сама Схема розподілу земель погоджена установами Міністерства оборони України (перелік вказано вище).

Як вказано вище, самих звернень господарському суду не подано у зв`язку зі знищенням. Таким чином, в суду відсутня можливість надати правову оцінку змісту вказаних документів. Натомість, вчинення дій з виготовлення Південним управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, а КЕВ м. Миколаїв - дій з оформлення технічної документації щодо складання державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, що залишилась в користуванні МО України по вул. Леваневців, 25 (вказані дії вчинялись на виконання рішення ради від 24.02.2006 року № 43/50 про розподіл земель) свідчить про надання згоди землекористувачів на оформлення передачі земель до комунальної власності. При цьому, судом враховано, що форми, в якій мала б бути виражена згода землекористувачів на передачу земельної ділянки, чинним на той час законодавством передбачено не було.

При цьому, суд погоджується з твердженнями прокуратури щодо відсутності рішення про вилучення земельної ділянки, яке в даній ситуації мало б бути оформлене обласною державною адміністрацією (ч. 6 ст. 149 ЗК України), що свідчить про порушення процедурних питань при прийнятті оскаржуваних рішень як землекористувачами (КЕВ м. Миколаїв, Військовою частиною НОМЕР_1 ), так і органом місцевого самоврядування.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для тверджень щодо перевищення Миколаївською міською радою повноважень при прийнятті оскаржуваних рішень, оскільки передача об`єктів житлового фонду з державної у комунальну власність є підставою для передачі відповідно у комунальну власність земельної ділянки, на якій розміщений об`єкт передачі, що в подальшому було додатково врегульовано на законодавчому рівні (ч. 7 ст. 7 Закону України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності" в редакції від 06.09.2012 року - дана редакція не застосовується судом при вирішенні даного спору, оскільки не діяла на час прийняття оскаржуваних рішень). При цьому, наявність звернень (згоди) Міністерства оборони України на передачу земель та погодження схеми розподілу території військового містечка № 62 при умові прийняття відомчого житлового фонду Миколаївською міською радою (що і було виконано) не дають підстав стверджувати, що Миколаївська міська рада одноособово розпорядилась землями державної власності та перевищила надані їй законом повноваження. Інших підстав для скасування оскаржуваних рішень ради прокуратурою та позивачем не наведено. При цьому, суд не надає правової оцінки подальшим діям (рішенням) ради щодо розпорядження земельними ділянками (передачі у власність та користування третім особам), оскільки вказані обставини не є предметом спору у даній справі.

Звертаючись до суду із позовом в інтересах держави, прокуратурою визначено позивачем у даній справі Кабінет Міністрів України, вказуючи що права та охоронювані законом інтереси саме цього органу порушено оскаржуваними рішеннями.

Відповідно до ч. 2 ст. 84 ЗК України (в редакції від 31.03.2006 року) право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та

Севастопольської міських, районних державних адміністрацій та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відповідно до закону.

Відповідно до ст. 13 ЗК України (в редакції від 31.03.2006 року) до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить:

а) розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом;

б) реалізація державної політики у галузі використання та охорони земель;

в) викуп земельних ділянок для суспільних потреб у порядку, визначеному цим Кодексом;

г) координація проведення земельної реформи;

ґ) розроблення і забезпечення виконання загальнодержавних програм використання та охорони земель;

д) організація ведення державного земельного кадастру, державного контролю за використанням і охороною земель та здійснення землеустрою;

е) встановлення порядку проведення моніторингу земель;

є) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Відповідно ч. 7 ст. 122 ЗК України (в редакції від 31.03.2006 року) Кабінет Міністрів України надає земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у випадках, визначених статтями 149, 150 цього Кодексу.

Таким чином, ст. 149 ЗК України не передбачено повноважень Кабінету Міністрів України щодо вилучення земель оборони.

Відповідно до ст. 150 ЗК України (в редакції від 31.03.2006 року) до особливо цінних земель відносяться: чорноземи нееродовані несолонцюваті на лесових породах; лучно-чорноземні незасолені несолонцюваті суглинкові ґрунти; темно-сірі опідзолені та чорноземи опідзолені на лесах і глеюваті; бурі гірсько-лісові та дерновобуроземні глибокі і середньоглибокі; дерново-підзолисті суглинкові ґрунти; торфовища з глибиною залягання торфу більше одного метра і осушені незалежно від глибини; коричневі ґрунти Південного узбережжя Криму; дернові глибокі ґрунти Закарпаття; землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів; землі природно-заповідного фонду; землі історико-культурного призначення. Вилучення особливо цінних земель для несільськогосподарських потреб не допускається, за винятком випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності, можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об`єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв`язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об`єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов`язаних з їх експлуатацією, за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України.

Погодження матеріалів вилучення (викупу) земельних ділянок особливо цінних земель, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, провадиться Верховною Радою України за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, Київської і Севастопольської міських рад.

Таким чином, ст. 150 ЗК України врегульовано порядок вилучення особливо цінних земель, до яких не віднесено земельну ділянку, яка є предметом спору (землі оборони).

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про Збройні Сили України» (в редакції від 09.02.2005 року) Кабінет Міністрів України встановлює порядок надання Збройним Силам України в управління об`єктів державної власності, в тому числі земельних (водних) ділянок, інших природних ресурсів, фондів і майна, використання повітряного і водного простору, морських і річкових портів, аеропортів та аеродромів (посадочних майданчиків), засобів зв`язку і радіочастотного ресурсу, комунікацій, інших об`єктів інфраструктури держави, навігаційної, топогеодезичної, метеорологічної, гідрографічної та іншої інформації, ведення геодезичних і картографічних робіт, необхідних для виконання покладених на Збройні Сили України функцій та завдань як на платній, так і безоплатній основі, у грошовій та інших формах розрахунків.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про використання земель оборони» (в редакції від 27.11.2003 року) особливості надання земельних ділянок військовим частинам під військові та інші оборонні об`єкти визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 26 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями і Керівництва з обліку земель (земельних ділянок) в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України, затверджених наказом Міністра оборони України № 483 від 22.12.1997 року, порядок використання земель, наданих в користування Міністерству оборони України, та їх охорона підлягають державному контролю, який здійснюють Кабінет Міністрів України, Уряд Автономної Республіки Крим, місцеві Ради народних депутатів і місцеві державні адміністрації, Державний комітет України по земельних ресурсах, Міністерство охорони навколишнього природного середовища і ядерної безпеки України та інші спеціально уповноважені на те державні органи відповідно до їх компетенції.

Відповідно до п. 6 ст. 7 Закону УРСР «Про Раду Міністрів Української РСР» (в редакції від 19.11.1989 року, яка була чинна на момент прийняття оскаржуваного рішення від 09.11.2006 року) Рада Міністрів Української РСР розробляє і здійснює заходи щодо охорони і науково обгрунтованого, раціонального використання землі та її надр, водних ресурсів, рослинного і тваринного світу, збереження у чистоті повітря і води, забезпечення відтворення природних багатств і поліпшення середовища, яке оточує людину.

Відповідно до п. 2 ст. 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 № 794-VII (чинний на день розгляду справи) Кабінет Міністрів України у сферах соціальної політики, охорони здоров`я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій здійснює в межах своїх повноважень державне управління у сфері охорони та раціонального використання землі, її надр, водних ресурсів, рослинного і тваринного світу, інших природних ресурсів.

Аналогічне положення закріплено в ст. 21 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 21.12.2006 № 514-V (в редакції від 21.12.2006 року).

Системний аналіз вищевказаних положень законодавства дозволяє дійти висновку, що повноваження (компетенція) Кабінету Міністрів України в сфері земельних відносин (щодо земель оборони) зводиться до здійснення державного управління, визначення порядку (особливостей) надання земель оборони. При цьому, нормами земельного законодавства, зокрема ст. 122, 149, 150 ЗК України (як чинного на момент прийняття оскаржуваних розпоряджень, так і чинного на день прийняття рішення у даній справі), не передбачено права Кабінету Міністрів України вилучати землі оборони, розпоряджатись землями оборони тощо. Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади, уповноваженим державою управляти землями оборони, зокрема, здійснювати передачу земель місцевим органам влади, готувати пропозиції щодо зміни цільового призначення земельних ділянок Збройних Сил України, надавати згоду на вилучення земельних ділянок, які не використовуються Збройними Силами України, тощо.

Право на звернення до господарського суду полягає у захисті порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів (ст. 1 ГПК України).

В спірному випадку суду не доведено факту порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача Кабінету Міністрів України (його компетенції, повноважень тощо).

Щодо посилань прокуратури та позивача на Закон України «Про управління об`єктами державної власності», то слід зазначити наступне.

Закон України «Про управління об`єктами державної власності» визначає правові основи управління об`єктами державної власності.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» об`єктами управління державної власності є:

майно, яке передане казенним підприємствам в оперативне управління;

майно, яке передане державним комерційним підприємствам (далі - державні підприємства), установам та організаціям;

майно, яке передане державним господарським об`єднанням;

корпоративні права, що належать державі у статутних капіталах господарських організацій (далі - корпоративні права держави);

державне майно, що забезпечує діяльність Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України;

державне майно, передане в оренду, лізинг, концесію;

державне майно, що перебуває на балансі господарських організацій і не увійшло до їх статутних капіталів або залишилося після ліквідації підприємств та організацій;

державне майно, передане в безстрокове безоплатне користування Національній академії наук України, галузевим академіям наук;

безхазяйне та конфісковане майно, що переходить у державну власність за рішенням суду.

Дія цього Закону не поширюється на управління об`єктами власності Українського народу, визначеними частиною першою статті 13 Конституції України, а також на здійснення прав інтелектуальної власності та корпоративні права, що виникли внаслідок участі державних наукових (науково-дослідних, науково-технологічних, науково-технічних, науково-практичних) установ та державних університетів, академій, інститутів у створенні господарських товариств шляхом внесення до статутного капіталу такого товариства майнових прав інтелектуальної власності, що належать цим установам та навчальним закладам.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Таким чином, посилання прокуратури та позивача на вказаний Закон є безпідставним, оскільки він не застосовується до спірних правовідносин.

При вирішенні спору судом також враховано наступне.

Конституційний Суд України в пункті 5 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв`язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, укладення договору оренди землі.

Позов, предметом якого є рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність та оренду земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.

У разі прийняття органом місцевого самоврядування (як суб`єктом владних повноважень) ненормативного акта, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема, рішення про передачу земельних ділянок у власність, укладання договору оренди), позов, предметом якого є спірне рішення органу місцевого самоврядування, не повинен розглядатися, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту (правова позиція колегії суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах, Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, викладена в постанові від 11.11.2014 року по справі № 21-405а14).

Щодо застосування строку позовної давності у даній справі, то слід зазначити наступне.

Відповідно до абз. 4 п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів № 10 від 29.05.13 року з наступними змінами заява про сплив позовної давності, зроблена будь-якою іншою особою (в тому числі й учасником судового процесу, включаючи прокурора, який не є стороною у справі), крім сторони у спорі, не є підставою для застосування судом позовної давності. Зокрема, частиною четвертої статті 27 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) передбачено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, користуються процесуальними правами сторони (за певними винятками); при цьому права сторони, визначені, зокрема, статтею 22 та іншими нормами цього Кодексу, є саме процесуальними, в той час як згаданий припис статті 267 ЦК України є нормою права матеріального і не може розумітися як можливість застосування господарським судом позовної давності за заявами зазначених третіх осіб.

Враховуючи вищевикладене, заяви третіх осіб про застосування строку позовної давності у даній справі судом не розглядаються.

Відповідно до абз. 7 п. 2.1 вищевказаної Постанови законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного. В останньому випадку воно обов`язково має бути зазначене в протоколі судового засідання (пункт 6 частини другої статті 81-1 ГПК).

Як вказано вище, представником відповідача Миколаївської міської ради в судовому засіданні 22.03.2016 року усно зроблено заяву про застосування строків позовної давності, про що зафіксовано в протоколі судового засідання 22.03.2016 року із звукозаписом. Відтак, усна заява представника відповідача підлягає розгляду судом.

Відповідно до п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів № 10 від 29.05.13 року з останніми змінами від 10.07.2013 року за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Вказане також викладено в абз. 3 п. 11 Постанови Пленуму Верховного суду України № 14 від 18.12.09 року Про судове рішення у цивільній справі, а також в судовій практиці (постанова ВГСУ від 26.04.11 року по справі № 15/256/10).

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 2 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до абз. 1 п. 4.1 вищевказаної Постанови початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 ЦК України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. У таких випадках питання про визнання поважними причин пропущення позовної давності може порушуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі.

Органи прокуратури неодноразово звертались з позовами до судів в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Миколаїв, Військової частини НОМЕР_1 до відповідача Миколаївської міської ради з позовними вимогами про скасування рішень, які є предметом спору у даній справі. В усіх справах позовні заяви залишено судами без розгляду або з підстав пропуску прокуратурою та позивачами строку звернення до суду та відсутністю підстав для їх поновлення, або неявкою в судові засідання представників прокуратури та позивачів, або неподанням прокуратурою та позивачами витребуваних доказів (справи господарського суду Миколаївської області № 915/1193/13, № 9/219/09, справи Миколаївського окружного адміністративного суду № 2а-2065/12/1470, № 2а-3697/10/1470, справа Центрального районного суду м. Миколаєва № 3571) (том 1, арк. 155-159, 168-171, 195, 202, 206). Судові рішення залишені без змін судами апеляційної та касаційної інстанції.

Так, ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 25.07.2012 року по справі № 2а-2065/12/1470 залишено без розгляду позов Військового прокурора Миколаївського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Миколаєва до Миколаївської міської ради, третя особа Військова частина НОМЕР_1 про визнання протиправним рішення від 09.11.2006 року № 7/13, від 22.12.2006 р. № 9/61 та зобов`язання вчинити певні дії.

Як вбачається зі змісту ухвали органам прокуратури було відомо про прийняття Миколаївською міською радою рішення від 09.11.2006 року № 7/13. Цей факт підтверджується витягом з стенографії 7-ої сесії Миколаївської ради V скликання 09.11.2006 року, з якого вбачається, що на засіданні сесії, на якому було прийняте оскаржуване рішення № 7/13 "Про розподіл території військового містечка №62 на землі Міністерства оборони України та землі комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва" була присутня старший помічник прокурора міста Левкович А.Є. (том 1, арк. 168).

Ухвала Миколаївського окружного адміністративного суду від 25.07.2012 року по справі № 2а-2065/12/1470 залишена без змін судами вищих інстанцій.

Таким чином, Міністерству оборони України про оскаржувані рішення було відомо не пізніше 25.07.2012 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 114 Конституції України до складу Кабінету Міністрів України входять Прем`єр-міністр України, Перший віце-прем`єр-міністр, віце-прем`єр-міністри, міністри.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України є колегіальним органом. Кабінет Міністрів України приймає рішення після обговорення питань на його засіданнях.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» члени Кабінету Міністрів України, крім Прем`єр-міністра України, Міністра оборони України і Міністра закордонних справ України, призначаються на посаду Верховною Радою України за поданням Прем`єр-міністра України.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 21 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України спрямовує і координує роботу міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які забезпечують проведення державної політики у відповідних сферах суспільного і державного життя, виконання Конституції та законів України, актів Президента України, додержання прав і свобод людини та громадянина.

Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади відповідальні перед Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні йому.

Питання діяльності міністерств у Кабінеті Міністрів України представляють відповідні міністри.

Відповідно до п. 9, 10 ст. 44 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Міністр України здійснює підготовку питань для розгляду Кабінетом Міністрів України; бере участь у розгляді питань на засіданнях Кабінету Міністрів України та вносить пропозиції щодо порядку денного засідань Кабінету Міністрів України.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

За змістом ст. 261 ЦК України для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

При цьому норма частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав, відтак обов`язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Оскільки позивач, як юридична особа, набуває та здійснює свої права і обов`язки через свої органи, то його обізнаність про порушення його прав або можливість такої обізнаності слід розглядати через призму обізнаності його органів та інших осіб, до повноважень яких належав контроль у сфері земельних відносин.

Вказана правова позиція викладена в постанові Судової палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 29.10.2014 року по справі № 6-152цч14.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Вказана правова позиція викладена в постанові Судової палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 16.09.2015 року по справі № 6-68цс15.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що позивач Кабінет Міністрів України міг довідатись про оскаржувані рішення в липні 2012 року.

Прокуратурою в даній справі подано позов 28.09.2015 року.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про пропуск строку позовної давності. Однак, враховуючи, що сплив строку позовної давності застосовується лише у випадку порушення прав позивача, суд дійшов висновку про відмову в позові саме з підстав недоведеності належними та допустимими доказами у справі позовних вимог та відсутності порушеного права.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на судовий захист.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільногозаконодавства.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Вказаною нормою обов`язок доказування покладений на сторони процесу. Доказування полягає у поданні доказів сторонами та доведенні їх переконливості суду.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог. В позові слід відмовити.

За звернення до суду із позовом прокуратурою сплачено до Державного бюджету України 2 436 грн. (том 28, арк. 188-189).

Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір в сумі 2 436 грн. у зв`язку з відмовою в позові слід покласти на прокуратуру.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. 33, 34, 43, 49, ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

в позові відмовити.

Судовий збір покласти на прокуратуру.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається через місцевий господарський суд, який розглянув справу.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Повне рішення складено 28.03.2016 року

Головуючий суддяЕ. М. Олейняш

Судді Л.І. Васильєва

М.В. Мавродієва


Суд	Господарський суд Миколаївської області
Дата ухвалення рішення	22.03.2016
Оприлюднено	28.09.2022
Номер документу	56782081
Судочинство	Господарське

Судовий реєстр по справі —915/1718/15

Ухвала від 20.03.2017

Господарське

Верховний Суд України

Ємець А.А.

Ухвала від 19.03.2017

Господарське

Верховний Суд України

Ємець А.А.

Постанова від 08.12.2016

Господарське

Вищий господарський суд України

Яценко О.В.

Ухвала від 17.11.2016

Господарське

Вищий господарський суд України

Яценко О.В.

Ухвала від 03.11.2016

Господарське

Вищий господарський суд України

Яценко О.В.