Рішення

від 28.03.2016 по справі 910/29619/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

28.03.2016 Справа № 910/29619/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ойлкомерс", м.Київ

до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Південкомбанк", м.Донецьк

про визнання недійсним договору та додаткової угоди до нього.

Суддя Говорун О.В.

Представники сторін:

від позивача - не з'явився;

від відповідача - не з'явився.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ойлкомерс" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Південкомбанк" (далі - відповідач) про визнання недійсним договору та додаткової угоди до нього.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між позивачем та відповідачем 11.09.2013 був укладений договір кредитної лінії №28К-14Ю та додаткова угода від 11.12.2013 №1 до договору. Вказаний договір та додаткова угода до нього були укладені не від імені юридичної особи та підписані не уповноваженими особами, відповідач відокремлених підрозділів та/або філій не має. Договір та додаткова угода до нього не скріплені печатками відповідача. Крім того, при укладанні кредитного договору відповідач не надав позивачу для огляду оригінал банківської ліцензії відповідача та не додав до кредитного договору його копію.

Позивач у судове засідання не з'явився, про місце, дату та час розгляду справи був повідомлений належним чином, надав клопотання в якому просить відкласти розгляд справи на іншу дату.

Суд, з урахуванням припису ч.1 ст.69 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), яким визначений строк розгляду господарського спору, відмовляє в задоволенні зазначеного клопотання позивача, оскільки позивачем не підтверджено відповідними доказами неможливість прибуття в судове засідання для участі в розгляді справи свого представника. Позивач не позбавлений можливості направити в судове засідання для розгляду справи будь-якого іншого свого представника. Крім того, явка представника позивача в судове засідання обов'язковою не визнавалась.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про місце, дату та час розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки не повідомив, відзив на позов не надав.

Виходячи з вищезазначеного, суд, на підставі ст.75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), розглянув справу за наявними в ній матеріалами.

Суд, дослідивши письмові докази у судовому засіданні, встановив наступні факти та відповідні ним правовідносини.

11.09.2013 між відповідачем та позивачем був укладений договір про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії №28К-14Ю (далі - договір), відповідно до п.1.1 якого, відповідач зобов'язується надавати позивачу грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання (а.с.10-18).

Як зазначено в договорі, договір укладено, зокрема, ПАТ "КБ Південкомбанк" в особі заступника директора з продажів філії "Дніпропетровське регіональне управління ПАТ "КБ "Південкомбанк" ОСОБА_1, що діє на підставі довіреності №226 від 17.08.2012 (а.с.10). Від відповідача договір підписаний заступником директора з продажів Дніпропетровського РУ ПАТ "КБ "Південкомбанк" ОСОБА_1 та скріплений печаткою регіонального управління ПАТ "КБ "Південкомбанк".

11.12.2013 між відповідачем та позивачем була укладена додаткова угода № 1 до договору № 28К-14Ю про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії від 11.09.2013. Зазначена додаткова угода укладена ПАТ "КБ "Південкомбанк" в особі Начальника Центрального відділення Дніпропетровського РУ ПАТ "КБ "Південкомбанк" ОСОБА_2, що діє на підставі довіреності №386 від 29.12.2012 (а.с.19). Від відповідача додаткова угода підписана Начальником Центрального відділення Дніпропетровського РУ ПАТ "КБ "Південкомбанк" ОСОБА_2 та скріплений печаткою регіонального управління ПАТ "КБ "Південкомбанк".

Згідно з ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України.

Таким вимогами, зокрема, є: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч.3 ст.215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Разом з тим, відповідно до ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У відповідності до ст.180 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до ч.3 ст.6 ЦК України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Частиною 1 статті 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Форма кредитного договору та наслідки недодержання форми визначені ст.1055 ЦК України.

У відповідності до ч.2 ст. 345 ГК України, кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

При цьому, чинним на час укладання кредитного договору законодавством, не встановлено порядку укладення кредитних договорів або обов'язкових реквізитів такого договору, відсутність яких могла бути підставою для визнання кредитного договору недійсним.

Дослідивши умови договору, суд приходить до висновку, що в договорі від 11.09.2013, укладеному між сторонами, погоджені всі істотні умови, такі як предмет, ціна та строк дії договору.

Суд не приймає доводи позивача на підтвердження недійсності договору та додатку до нього щодо не надання відповідачем для огляду позивачу оригіналу банківської ліцензії перед укладанням договору та відсутність копії такої ліцензії в додатках до договору, оскільки обов'язок надання відповідачем оригіналу ліцензії для огляду та додання копії такої ліцензії до кредитного договору законодавчо прямо не передбачена, а невиконання зазначених умов не може тягнути визнання кредитного договору недійсним, оскільки законом прямо не встановлена недійсність правочину в такому випадку. Крім того, позивач перед укладанням договору не був позбавлений можливості самостійно перевірити наявність відповідної ліцензії у відповідача. Позивачем не доведено, що на час укладання кредитного договору у відповідача була відсутня або відкликана банківська ліцензія.

Договір та додаткова угода до нього були укладені саме юридичною особою - відповідачем, від імені якої діяли його посадові особи на підставі відповідних довіреностей. Позивачем не доведено, що перед укладанням кредитного договору та додаткової угоди до нього він був позбавлений можливості перевірити повноваження відповідних осіб на вчинення дій від імені юридичної особи.

Законом не встановлено недійсність правочину у разі не скріплення договору печаткою юридичної особи. Крім того, на договорі та додатковій угоді до нього міститься печатка Дніпропетровського РУ ПАТ "КБ "Південкомбанк", посадові особи якого були уповноважені відповідачем на укладання від його імені кредитного договору та додаткової угоди до нього.

Крім того, позивач не довів, що на час укладання кредитного договору та додатку до нього, Національним банком України не було включено відомості про відокремлені підрозділи відповідача до реєстру банків, а законом передбачено недійсність правочину у разі не виконання зазначених умов.

Таким чином, відповідачем не доведено та не підтверджено доказами, що зміст договору від 11.09.2013 та додаткової угоди від 11.12.2013 №1 до договору суперечить Цивільному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особи, які уклали зазначені правочини не мали необхідного обсягу цивільної дієздатності; волевиявлення учасників правочинів не було вільним і не відповідало їх внутрішній волі; правочини не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

За змістом абз.2 ч.3 ст.6 Закону України "Про судовий збір", у разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Як вбачається з позовної заяви, позивачем заявлено дві вимоги немайнового характеру, а саме: визнання кредитного договору недійсним та визнання додаткової угоди до кредитного договору недійсним.

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 №3674- VI, судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Позовна заява була подана в 2015 році.

Статтею 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 №3674- VI встановлена наступна ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір мінімальної заробітної плати.

Згідно з ст.8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» станом на 01.01.2015 мінімальна заробітна плата встановлена у розмірі 1218 грн.

Разом з тим, до позовної заяви на підтвердження оплати судового збору, позивачем надана квитанція про сплату судового збору в розмірі 1218 грн.

Виходячи з вищенаведеного, позивачем, за подання до господарського суду позовної заяви, не було сплачено судовий збір у встановленому законом розмірі, а сума недоплаченого судового збору становить 1218 грн.

Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Водночас, судом зазначається, що, на підставі ст.38 ГПК України, господарський суд витребовує докази за наявності відповідного клопотання, у разі неможливості самостійно надати докази сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими, не доведеними належними доказами, а отже такими що задоволенню не підлягають.

Господарські витрати розподілити відповідно до ст.49 ГПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ойлкомерс" (04116, м.Київ, вул. Маршала Рибалка, будинок 10/8, код ЄДРПОУ 36800612) на користь Державного бюджету України (отримувач коштів - Управління державної казначейської служби м.Харкова, код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37999649, банк отримувача - ГУ ДКСУ у Харківській області, код банку отримувача (МФО) - 851011, рахунок отримувача - 31216206783002, код класифікації доходів бюджету - 22030101) 1218 грн судового збору за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, через господарський суд, який розглянув справу.

Повне рішення складено 04 квітня 2016 року.

Суддя О.В. Говорун