Ухвала

від 06.04.2016 по справі 815/5387/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 квітня 2016 року м. Київ К/800/17638/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Арцизької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2015 року

у справі № 815/5387/14

за позовом Приватного підприємства "Бессарабія - В"

до Арцизької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень- рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство "Бессарабія - В" (надалі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Арцизької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області (надалі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 03 вересня 2014 року № 0001021500, № 0001031500, № 0001041500, № 0001051500.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2014 року у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2015 року апеляційну скаргу позивача задоволено. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2014 року скасовано. Ухвалено нове судове рішення, яким адміністративний позов задоволено.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2014 року та залишити в силі постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2014 року.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань правомірності нарахування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ БАТ ТРЕЙД ГРУП за період з 01 по 31 грудня 2013 року. За результатами перевірки складено акт від 21 серпня 2014 року № 452/15-35434347.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог: пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення задекларованих ПП Бессарабія-В показників у рядках 10.1 та 17 Декларації Придбання з податком на додану вартість на митній території України товарів, послуг з метою їх використання у межах господарської діяльності для здійснення операцій, які підлягають оподаткуванню за ставкою 20% на суму 410071,00 грн.

Підставою для вказаних висновків відповідача, з якими погодився суд першої інстанції, стала відсутність реального виконання господарських операцій позивача з його контрагентом.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення від 03 вересня 2014 року: № 0001021500, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за грудень 2013 року на 410071,00 грн.; № 0001031500, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за лютий 2014 року на 410071,00 грн.; № 0001041500, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за січень 2014 року на 410071,00 грн.; № 0001051500, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем - на 410071 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 205035,50 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції мотивував своє рішення, неточностями в окремих первинних документах позивача.

Апеляційний суд не погодився із такою позицією суду першої інстанції, зазначивши, що наданими позивачем первинними документами повністю підтверджується реальність здійснених господарських операцій.

Переглянувши рішення суду апеляційної інстанції у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.2 названої статті встановлює, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", який діяв у весь період діяльності позивача, що підлягав перевірці, встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній, зокрема, у постанові від 27 жовтня 2015 року у справі № 826/661/14 (№ 21-1539а15).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем з ТОВ БАТ ТРЕЙД ГРУП укладено договори на поставку насіння соняшника. На підтвердження реальності здійснених господарських операцій позивачем надано: видаткові накладні, податкові накладні, рахунки-фактури, складські квитанції, акти прийому-передачі, платіжними дорученнями.

Придбане зерно зберігалось у ДП САНТРЕЙД на підставі договору зберігання зерна та надання інших послуг зерновим складом від 10 вересня 2013 року № 22-С/2013.

Подальше використання позивачем придбаного у ТОВ БАТ ТРЕЙД ГРУП насіння соняшника у власній господарській діяльності підтверджується зовнішньо-економічним контрактом, вантажними митними деклараціями, товарно-транспортними накладними, виписками з банку, свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, експлуатаційним дозволом для потужностей з виробництва, переробки або реалізації харчових продуктів, висновком державної санітарно-епідеміологічної експертизи, дозволом на роботу приміщень олійноекстраційного заводу ПП Бессарабія-В , свідоцтвом про атестацію, бухгалтерською довідкою про перебування на балансі основних засобів.

В обґрунтування касаційної скарги відповідач посилається на акт ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 20 травня 2014 року № 1261/26-59-2201/38465386 Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ БАТ ТРЕЙД ГРУП щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01 жовтня 2013 року по 30 квітня 2014 року , в якому, з посиланнями на акт Миколаївської ОДПІ ГУ Міндоходів в Одеській області від 24 лютого 2014 року № 60/22-201/34858220 Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ Світанок-1 , зазначається про здійснення ТОВ БАТ ТРЕЙД ГРУП діяльності, спрямованої на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам, у зв'язку з документальним непідтвердженням реальності здійснення господарських відносин із платниками податків за період з 01 жовтня 2013 року по березень-квітень 2014 року.

Колегія суддів вказані доводи до уваги не бере, оскільки вказаний акт фіксує лише факт неможливості проведення зустрічної звірки контрагента позивача та не може давати оцінку реальності здійснених господарських операцій. Крім того, порушення контрагентом позивача вимог податкового законодавства не може спричиняти негативні наслідки для позивача. Зазначена позиція також збігається із висновками Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), Булвес АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03).

Фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується первинними документами, які належним чином досліджено судом апеляційної інстанції, укладений правочин відповідає економічному змісту та діловій меті, отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскаржених податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Арцизької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2015 року у справі № 815/5387/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис)А.М. Лосєв Судді: (підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна