Постанова

від 23.03.2016 по справі 910/19816/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" березня 2016 р. Справа№ 910/19816/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ропій Л.М.

суддів: Рябухи В.І.

Калатай Н.Ф.

за участю представників сторін:

від позивача: Щудла А.М. - представник, дов. б/н від 21.01.2016;

від відповідача: Духно О.Л. - представник, дов. № 01-24/13 від 28.01.2016;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Департаменту капітального будівництва Київської обласної державної адміністрації

на рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2015

у справі № 910/19816/15 (суддя Демидов В.О.)

за позовом Приватного підприємства "Будівельник НВМ"

до Департаменту капітального будівництва Київської обласної державної адміністрації

про визнання договору частково недійсним та стягнення 395 242,01 грн.

На підставі ст.ст. 77, 99 ГПК України ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.02.2016 розгляд апеляційної скарги у справі № 910/19816/15 відкладено на 09.03.2016, а у судовому засіданні 09.03.2016 оголошено перерву у розгляді апеляційної скарги у справі № 910/19816/15 до 23.03.2016.

Згідно із ст.ст. 69, 99 ГПК України ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.03.2016 строк розгляду апеляційної скарги у справі № 910/19816/15 продовжено.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.09.2015 у справі № 910/19816/15 позовні вимоги задоволено частково; підлягає стягненню з відповідача на користь позивача основний борг у розмірі 200 000,00 грн., 3% річних у розмірі 9 041,10 грн., інфляційні втрати у розмірі 150 000,91 грн. та судовий збір у розмірі 7 180,84 грн.; в решті позову відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що позивач не надав до суду доказів, які б підтверджували той факт, що договір суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; судом встановлено, що правові підстави для визнання недійсними застережень, викладених в п.п. 4.1, 6.1.1, 7.4 договору № 2.5-13 від 23.08.2013, відсутні, натомість умови спірних пунктів договору щодо порядку здійснення оплати за виконані підрядні роботи є вираженням волі сторін договору, що відповідає ст. 6 Цивільного кодексу України; матеріалами справи (актами приймання виконаних підрядних робіт за жовтень 2013р. б/н від 07.10.2013 та за листопад 2013р. б/н від 04.11.2013, актом звірки взаємних розрахунків, довідкою Державної фінансової інспекції в Київській області № 06-20/104-з від 21.05.2014) підтверджується виконання позивачем на підставі договору у період його дії підрядних робіт, прийняття їх відповідачем, здійснення ним часткової їх оплати та існування заборгованості останнього по оплаті виконаних підрядних робіт у загальному розмірі 200 000,00 грн.; враховуючи строки оплати, встановлені п. 4.3 договору, обов'язок відповідача оплатити виконані позивачем роботи в розмірі 200 000,00 грн. настав з моменту підписання актів приймання виконаних будівельних робіт; відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов'язання; оскільки умовами укладеного між сторонами договору не встановлено неустойки у вигляді сплати пені за несвоєчасне виконання замовником грошового зобов'язання з оплати виконаних підрядних робіт, суд вважає, що підстави для стягнення такої пені з відповідача на користь позивача відсутні; судом встановлено, що розмір 3% річних та інфляційних втрат становить суму більшу, ніж заявлено позивачем; оскільки, з урахуванням норм п. 2 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, суду не надано право виходити за межі позовних вимог без відповідного клопотання позивача, то до стягнення підлягають 3% річних у розмірі 9 041,10 грн. та інфляційні втрати у розмірі 150 000,91 грн. згідно із наданим позивачем розрахунком.

Відповідно до оскаржуваного рішення, судом прийнято до розгляду заяву позивача про зменшення позовних вимог, подану 18.09.2015.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2015 у справі № 910/19816/15 скасувати, в частині стягнення з відповідача на користь позивача основної суми заборгованості в розмірі 200 000,00 грн., 3% річних в розмірі 9 041,10 грн., інфляційних втрат у розмірі 150 000,91 грн., судового збору в розмірі 7 180,84 грн., з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову про стягнення з відповідача суми заборгованості в розмірі 200 000,00 грн., 3% річних в розмірі 9 041,10 грн., інфляційних втрат у розмірі 150 000,91 грн., судового збору в розмірі 7 180,84 грн.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Скаржник вказує на те, що відповідачем 13.08.2015 було погашено кредиторську заборгованість по виконанню робіт капітального ремонту покрівлі шкоди в с. Мигалки Бородянського району Київської області у сумі 200 000,00 грн.

На думку скаржника, судом першої інстанції не належним чином досліджено матеріали справи, оскільки скаржником не було прострочено виконання грошового зобов'язання, у зв'язку із тим, що договір діяв до 13.08.2015, що підтверджується п. 4.3 договору, відповідно до якого поточні та остаточний розрахунки за виконані роботи замовник здійснює лише при умові надходження коштів з джерел фінансування, на підставі актів форми КБ-2в, КБ-3, підписаних уповноваженими представниками сторін; позивач не звертався до відповідача з вимогою або претензією про сплату суми боргу, з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми, також позивачем не було надано до позовної заяви ні копії вимоги або претензії з вимогою повернення коштів, ні доказів щодо їх надсилання; позивач не повідомив відповідача про намір збільшити суму позовних вимог, в частині позову про стягнення заборгованості, що є прямим порушенням умов договору та чинного законодавства; скаржник не утримував кошти та не користувався ними, оскільки є бюджетною установою і утримується виключно за рахунок державного бюджету, таким чином, застосування ст. 625 ЦК України є безпідставним.

Скаржник вказує на те, що після розгляду та прийняття заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог в судовому засіданні 18.09.2015, нова ціна позову становить 395 242,01 грн., що фактично є збільшенням розміру позовних вимог; позивач не повідомив відповідача про намір збільшити суму позовних вимог, в частині позову про стягнення заборгованості, що також є недотриманням етапу досудового вирішення спору; також можна вважати нововиявленими обставинами те, що позивач, на момент винесення рішення, знав про погашення скаржником кредиторської заборгованості за договором на суму 200 000,00 грн., проте, не повідомив суд першої інстанції про даний факт, чим порушив охоронювані законом інтереси відповідача, зобов'язавши його до виплати додаткової суми заборгованості.

Скаржник зазначає, що відповідач має претензії до позивача з приводу якості виконаних робіт, що суперечить п. 6.3.2 договору та ст. 857 ЦК України.

У судовому засіданні 01.02.2016 позивачем подано клопотання про витребування доказів у справі № 910/19816/15, а саме: витребувати у відповідача докази на підтвердження повноважень на підписання апеляційної скарги № 01-36/237 від 07.12.2015 директора департаменту Міщенка О.В. та докази направлення позивачу апеляційної скарги № 01-36/236 від 07.12.2015.

Розглянувши подане клопотання позивача, апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для його задоволення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.02.2016 у справі № 910/19816/15, зокрема, зобов'язано відповідача надати докази на підтвердження повноважень на підписання апеляційної скарги № 01-36/236 від 07.12.2015 директора департаменту Міщенка О.В. та докази направлення позивачу апеляційної скарги № 01-36/236 від 07.12.2015.

09.03.2016 відповідачем на виконання вимог ухвали Київського апеляційного господарського суду від 01.02.2016 у справі № 910/19816/15 надані витребувані документи та письмові пояснення, у яких відповідач повідомив про те, що оскільки апеляційна скарга двічі подавалась повторно, змінювались дати та реєстраційних індекс вихідного документа, а підстави, з яких порушено питання про перегляд рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2015 у справі № 910/19816/15, були незмінними при повторному поданні апеляційної скарги як 13.11.2015, так із 07.12.2015, що підтверджується її текстом; єдиним доповнення до тексту апеляційної скарги були клопотання про відновлення строку повторного подання та відповідні їх обґрунтування.

На підтвердження повноважень директора департаменту Міщенка О.В., додатково, до наявних матеріалів справи, скаржником надані копії розпоряджень Київської обласної державної адміністрації від 23.06.2015 № 157-к, від 10.11.2015 № 421, від 09.12.2015 № 467 та Положення про Департамент капітального будівництва та інвестиційного розвитку Київської обласної державної адміністрації.

22.03.2016 від позивача через відділ документального забезпечення суду надійшло клопотання про залишення апеляційної скарги без розгляду, у зв'язку із тим, що станом на 23.03.2016 скаржником не було виконано ухвали суду від 15.01.2016 та 01.02.2016 в повному обсязі, а саме, не надано оригінали платіжних доручень № 290 від 05.10.2015 та № 348 від 10.11.2015, а також докази направлення позивачу апеляційної скарги № 01-36/237 від 07.12.2015 в порядку, встановленому ст. 95 ГПК України.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем до апеляційної скарги, в якості доказів сплати судового збору, додані копії платіжних доручень № 290 від 05.10.2015 на суму 7 898,92 грн. та № 348 від 10.11.2015 на суму 2 136,58 грн., а також, відповідачем додано оригінал та у матеріалах справи наявний оригінал (а.с. 129) довідок Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві від 12.10.2015 № 5-6871/15 та від 07.12.2015 № 5-244/15, які підтверджують зарахування надходжень від сплати судового збору відповідачем відповідно до виписки Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві від 05.10.2015 та платіжного доручення № 290 від 05.10.2015 на суму 7 898,92 грн. із призначенням платежу: "*101;21467647;#7801010,2111#,#Судовий збір, за позовом ПП "Будівельник НВМ"#,#Київський апеляційний господарський суд#,#без ПДВ#" і відповідно до виписки Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві від 11.11.2015 та платіжного доручення № 348 від 10.11.2015 на суму 2 136,58 грн. із призначенням платежу: "*101;21467647;#7801010,2800#,#Судовий збір, за позовом ПП "Будівельник НВМ"#,#Київський апеляційний господарський суд#,#без ПДВ#".

Також до апеляційної скарги, в якості доказу, який свідчить про надсилання копії апеляційної скарги позивачу, відповідачем додано фіскальний чек від 02.10.2015 № 3523.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем до Київського апеляційного господарського суду були подані апеляційна скарга від 02.10.2015 за № 01-36/218 і апеляційна скарга без дати та без номеру подана 13.11.2015, які були повернуті ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 26.10.2015 та від 23.11.2015, відповідно, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 97 ГПК України.

Після усунення обставин, які були підставою для повернення апеляційної скарги, її може бути подано повторно відповідно до частини четвертої статті 97 ГПК; якщо первісну апеляційну скаргу повернуто судом апеляційної інстанції не у зв'язку з порушенням, що передбачене пунктом 2 частини першої статті 97 ГПК, то у разі повторного подання тієї ж самої скарги суд може не вимагати від сторони подання доказів надсилання іншій стороні (сторонам) копії скарги (п. 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України").

Дослідивши тексти апеляційної скарги відповідача від 02.10.2015 за № 01-36/218, апеляційної скарги без номеру та без дати, яка подана 13.11.2015 та апеляційної скарги від 07.12.2015 за № 01-36/236, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що зазначені апеляційні скарги є ідентичними по тексту, змісту та вимозі, однак, апеляційна скарга без номеру та без дати, яка подана 13.11.2015 та апеляційна скарга від 07.12.2015 за № 01-36/236 містить доповнення у вигляді клопотання про поновлення строку, встановленого для подання апеляційної скарги, із обґрунтуванням підстав порушення цього строку, що не змінює зміст та вимоги як апеляційної скарги від 02.10.2015 за № 01-36/218, апеляційної скарги без номеру та без дати, яка подана 13.11.2015, так і апеляційної скарги від 07.12.2015 за № 01-36/236.

Вказування скаржником у вищезазначених апеляційних скаргах різних дат та номерів, а також відсутність дати та номеру, при встановленні ідентичності текстів, змісту та вимог, не є, відповідно до норм Господарського процесуального кодексу України, підставою для повернення апеляційної скарги чи залишення апеляційної скарги без розгляду, тому розглянувши клопотання позивача, колегія суддів апеляційної інстанції залишає його без задоволення.

У відзиві на апеляційну скаргу, позивач заперечує проти доводів скарги, вказує на те, що зобов'язання щодо оплати виконаних робіт виникло у замовника ще в жовтні та листопаді 2013р.; посилання скаржника на відсутність фінансування не може бути відкладальною умовою та не створює для сторін цивільних прав та обов'язків щодо визначення строку оплати.

До апеляційної скарги скаржником додано копію платіжного доручення № 12 від 13.08.2015 про перерахування позивачу 200 000,00 грн. у рахунок погашення кредиторської заборгованості за договором № 2.5-13 від 23.08.2013.

Згідно із ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу; додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Як вбачається із матеріалів справи № 910/19816/15, ухвали господарського суду першої інстанції від 03.08.2015, від 20.08.2015, від 10.09.2015 були надіслані відповідачу, також у матеріалах справи наявні рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення за № 35280999 та за № 35893761 (а.с. 76, 86), які свідчать про отримання відповідачем ухвал Господарського суду міста Києва від 20.08.2015 та 10.09.2015.

Отже, відповідач був своєчасно та в установленому законом порядку був повідомлений про дату та місце судових засідань.

Скаржником не обґрунтовано неможливість подання додаткових доказів суду першої інстанції, у зв'язку із чим, платіжне доручення № 12 від 13.08.2015, відповідно до ст. 101 ГПК України, не приймається для розгляду апеляційної скарги.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, враховуючи доводи відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів встановила наступне.

Позивач подав до Господарського суду міста Києва позовну заяву про визнання умов, викладених у п.п. 3.1, 4.1, 4.3, 5.3 договору № 2.5-13 капітального ремонту покрівлі школи в с. Мигалки Бородянського району Київської області від 23.08.2013, укладеного між позивачем та відповідачем, недійсними, в частині виникнення зобов'язання замовника щодо оплати виконаних робіт лише за умови надходження коштів з джерел фінансування; стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості за договором № 2.5-13 капітального ремонту покрівлі школи в с. Мигалки Бородянського району Київської області від 23.08.2013 в розмірі 395 258,44 грн.; судового збору.

Як вбачається із матеріалів справи, ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.08.2015 порушено провадження у справі № 910/19816/15 та розгляд справи призначено на 20.08.2015, а ухвалами від 20.08.2015, від 10.09.2015 розгляд справи № 910/19816/15 відкладався на 10.09.2015 та 18.09.2015, відповідно.

Згідно із протоколом судового засідання від 20.08.2015 (а.с. 73) у судовому засіданні 20.08.2015 суд перейшов до розгляду справи по суті.

18.09.2015 позивачем до господарського суду першої інстанції подано заяву про зменшення позовних вимог, у якій позивач просив визнати недійними п.п. 4.1, 6.1.1, 7.4 договору № 2.5-13 капітального ремонту покрівлі школи в с. Мигалки Бородянського району Київської області, в частині виникнення зобов'язань замовника щодо оплати виконаних робіт лише за умови надходження коштів з джерел фінансування; стягнути з відповідача на користь позивача суму заборгованості за договором № 2.5-13 капітального ремонту покрівлі школи в с. Мигалки Бородянського району Київської області від 23.08.2013 в розмірі 395 258,44 грн.; судовий збір.

Докази надсилання копії цієї заяви відповідачу відсутні.

Як роз'яснено в п.п. 3.11, 3.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру; якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову; право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу; невідповідність згаданої заяви вимогам цих норм процесуального права є підставою для її повернення з підстав, передбачених частиною першою статті 63 ГПК; заяви про зміну предмета або підстави позову, які відповідають вимогам статей 54 і 57 ГПК, проте подані після початку розгляду господарським судом справи по суті, залишаються без розгляду і приєднуються до матеріалів справи, про що суд зазначає в описовій частині рішення, прийнятого по суті спору (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи); початок розгляду справи по суті має місце з того моменту, коли господарський суд після завершення підготовки справи до розгляду (стаття 65 ГПК), відкриття судового засідання, роз'яснення (за необхідності) сторонам та іншим учасникам судового процесу їх прав та обов'язків і розгляду інших клопотань і заяв (про відкладення розгляду справи, залучення до участі в ній інших осіб, витребування додаткових доказів тощо) переходить безпосередньо до розгляду позовних вимог, тобто до з'ясування у передбаченому ГПК порядку обставин справи та здійснення їх правової оцінки, про що зазначається в протоколі судового засідання.

Враховуючи викладене, у частині визнання недійсними інших пунктів заява позивача, подана до господарського суду першої інстанції 18.09.2015, є заявою про зміну предмета позову, проте, всупереч ст. 22 ГПК України, ця заява подана після початку розгляду господарським судом справи по суті (відповідно до протоколу судового засідання від 20.08.2015 (а.с. 73).

Також, до заяви не додано доказів надсилання її копії відповідачу; як вбачається із протоколів судових засідань та ухвал суду першої інстанції від 20.08.2015, від 10.09.2015 та від 18.09.2015 представник відповідача у судових засіданнях не був присутнім.

Як вбачається зі змісту заяви позивача від 18.09.2015, у частині позовних вимог про визнання недійсними п.п. 6.1.1, 7.4 договору № 2.5-13 капітального ремонту покрівлі школи в с. Мигалки Бородянського району Київської області, фактично є заявою про зміну позовних вимог, заявлених у позовній заяві.

Таким чином, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що заява позивача від 18.09.2015, в частині про визнання недійними п.п. 6.1.1, 7.4 договору № 2.5-13 капітального ремонту покрівлі школи в с. Мигалки Бородянського району Київської області недійсними, в частині виникнення зобов'язань замовника щодо оплати виконаних робіт лише за умови надходження коштів з джерел фінансування, є такою, що подана після початку розгляду господарським судом справи по суті, тому повинна бути залишена без розгляду, як така, що подана з порушенням ст. 22 ГПК України.

Статтею 22 ГПК України встановлено, що до початку розгляду господарським судом справи по суті, позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Отже, судом першої інстанції безпідставно, з порушенням вимог ст.ст. 22, 54 ГПК України прийнято заяву позивача від 18.09.2015 до розгляду, у зазначеній частині.

Таким чином, керуючись ст.ст. 99, 101 ГПК України, апеляційний господарський суд переглядає справу за позовними вимогами, заявленими позивачем у позовній заяві, у частині визнання умов, викладених у п.п. 3.1, 4.1, 4.3, 5.3 договору № 2.5-13 капітального ремонту покрівлі школи в с. Мигалки Бородянського району Київської області недійсними.

Щодо зменшення майнової вимоги позивача у частині стягнення суми, що становить 3% річних від заявленої у позовній заяві суми 9 057,53 грн. до суми 9 041,10 грн., то у цій частині заява позивача від 18.09.2015 відповідає ст. 22 ГПК України, отже, у цій частині судом правомірно була прийнята.

Як вбачається із матеріалів справи, 23.08.2013 між позивачем та відповідачем укладено договір "Капітальний ремонт покрівлі школи в м. Мигалки Бородянського району Київської області", відповідно до п.п. 1.1 якого позивач, за договором підрядник, зобов'язується своїми силами і засобами та на свій ризик, в межах договірної ціни, що наведена в розділі ІІІ договору, виконати роботи по об'єкту "Капітального ремонту покрівлі школи в с. Мигалки Бородянського району Київської області" за завданням відповідача, за договором замовника, та у встановлений строк здати виконання робіт відповідачу, а відповідач прийняти та оплатити такі роботи.

Згідно із п. 3.1 договору № 2.5-13 ціна цього договору становить 320 939,35 грн., у тому числі ПДВ 53 489,89 грн.

Відповідно до ч.1 ст.837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Пунктами 4.3, 4.4 договору № 2.5-13 сторони погодили умови про те що поточні та остаточні розрахунки за виконані роботи відповідач здійснює лише при умові надходження коштів з джерел фінансування, на підставі актів форми КБ-2в, КБ-3, підписаних уповноваженими представниками сторін; акти виконаних робіт готує позивач і передає їх для підписання відповідачу у строк не пізніше 25-го числа звітного місяця в паперовому вигляді та на електронному носії (в програмному комплексі їх складання - АВК тощо); до актів виконаних робіт позивач надає відповідачу виконавчу документацію, яка складена відповідно до діючих нормативних документів; у разі ненадання або невідповідності виконавчої документації діючим нормам відповідач має право відкласти підписання актів за формами КБ-2в, КБ-3.

Факт виконання позивачем умов договору № 2.5-13 підтверджується актами приймання виконаних будівельних робіт примірна форма КБ-2в за жовтень 2013р. від 07.10.2013 на суму 311 628,67 грн. та за листопад 2013р. б/н від 04.11.2013 на суму 9 309,48 грн., підписаними обома сторонами, належним чином засвідчені копії яких наявні у матеріалах справи.

Згідно із п.п. 6.1.1, 6.3.1, 6.4.1 договору № 2.5-13 відповідач зобов'язаний за умови надходження коштів з джерел фінансування своєчасно та в повному обсязі сплачувати за виконані роботи; позивач зобов'язаний забезпечити виконання робіт у строки, встановлені цим договором; позивач має право своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за виконані роботи.

Як вже зазначалось, пунктом 1.1 договору № 2.5-13 та статтею 837 ЦК України передбачено обов'язок замовника оплатити виконану підрядником роботу.

В п. 1.3 договору № 2.5-13 сторони погодили умову про те, що обсяги виконуваних робіт можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків.

Також, в п. 6.2.3 договору передбачено, що замовник має право зменшувати обсяг робіт та загальну вартість цього договору залежно від реального фінансування видатків; у такому разі сторони вносять відповідні зміни до цього договору.

У матеріалах справи відсутні докази звернення відповідача до позивача про зменшення обсягів робіт відповідно до договору, у зв'язку із зменшенням фінансування видатків, або ініціювання відповідачем внесення відповідних змін до договору № 2.5-13.

За викладених обставин, апеляційний господарський суд погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що обов'язок оплатити роботи настав з моменту підписання актів приймання виконаних будівельних робіт.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Також в ч. 1 ст. 193 ГК України передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (ст. ст. 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору та вимог цього кодексу (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 525 ЦК України).

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як зазначає позивач у позовній заяві, відповідачем згідно із платіжними дорученнями № 58 від 27.12.2013 та № 71 від 30.12.2013 сплачено на користь позивача грошові кошти у розмірі 120 370,55 грн., а згідно із актом на оприбуткування матеріалів від розбирання даху школи в с. Мигалки Бородянського району Київської області зворотна сума складає 567,60 грн.

Позивачем до матеріалів справи додані акти звіряння взаємних розрахунків за періоди: 1 квартал 2014р., 2 квартал 2014р., 3 квартал 2014р. та 24.11.2014 - 01.01.2015, відповідно до яких заборгованість відповідача перед позивачем складає суму у розмірі 200 000,00 грн.

До матеріалів справи позивачем надана копія витягу із особового рахунку (а.с. 68), який свідчить про сплату відповідачем 17.08.2015 позивачу грошових коштів у розмірі 200 000,00 грн., в рахунок погашення кредиторської заборгованості за договором № 2.5-13.

Як вбачається із матеріалів справи, позовна заява до Господарського суду міста Києва була подана 31.07.2015, згідно із вхідним штампом Господарського суду міста Києва.

Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи положення п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України та сплату відповідачем заборгованості перед позивачем на суму 200 000,00 грн. після подання позову до Господарського суду міста Києва, провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення основного боргу з відповідача на користь позивача в сумі 200 000,00 грн. підлягає припиненню, у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Отже, враховуючи викладене та сплату відповідачем грошових коштів позивачу у розмірі 200 000,00 грн., заборгованість відповідача перед позивачем за виконані останнім роботи за договором № 2.5-13, відсутня.

Згідно із ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 ГК України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором; учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Пунктом 7.1 договору № 2.5-13 сторони погодили, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством та цим договором.

Позивач у позовній заяві обґрунтовує вимоги про стягнення пені у розмірі 36 200,00 грн. положеннями ч. 2 ст. 231 ГК України та п. 7.1 договору № 2.5-13.

Згідно із ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 231 ЦК України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах, зокрема,за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Із наведеної норми матеріального права вбачається, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, санкції у вигляді пені, штрафу, передбаченого абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України, можливо за сукупності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом; якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що обґрунтування позивачем вимоги про стягнення пені за прострочення грошового зобов'язання у розмірі 36 200,00 грн. нормами ч. 2 ст. 231 ГК України, є помилковим.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.02.2014, постанові Вищого господарського суду України від 22.04.2013 у справі № 28/5005/3240/2012.

Таким чином, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 36 200,00 грн.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, здійснивши перерахунок сум 3% річних та інфляційних нарахувань, апеляційний господарський суд погоджується із висновками суду першої інстанції та вважає, що суми 3% річних у розмірі 9 041,10 грн. та інфляційних нарахувань у розмірі 150 000,91 грн., є правильними та такими, що підлягають стягненню з відповідача.

Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч.1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з ч.7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

У ч. 1 ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Позивачем відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України не надано доказів, які б підтверджували той факт, що умови договору № 2.5-13, а саме: п.п. 3.1, 4.1, 4.3, 5.3 суперечать нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; не доведено відсутності необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірний правочин; відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірного правочину; не спрямованість будь-якої із сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.

Крім того, як свідчать матеріали справи, зобов'язання за договором № 2.5-13 позивачем та відповідачем виконано.

Апеляційний господарський суд, частково, не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.

Згідно із ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Оскільки відповідач є стороною у договорі 2.5-13, на яку покладаються обов'язки щодо прийняття роботи, виконаної підрядником, відповідач повинен оглянути її і в разі виявлення претензій до позивача з приводу якості виконаних робіт або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові (ст. 853 ЦК України), то саме відповідач і повинен довести порушення умов договору підрядником, чого відповідачем не було зроблено.

Твердження відповідача про те, що позивачем було порушено порядок досудового врегулювання спору немає підстав прийняти до уваги, оскільки така обставина не є підставою для позбавлення позивача права на судовий розгляд.

Згідно із Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 № 15-рп/2002 справа № 1-2/2002 право юридичної особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами; встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

В ч. 1 ст. 96 ЦК України встановлено, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Як роз'яснено в п. 5 оглядового листа Вищого господарського суду України від 18.02.2013 № 01-06/374/2013, із змінами і доповненнями, відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов'язання (див. постанову Вищого господарського суду України від 23.08.2012 N 15/5027/715/2011).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 N 11/446 та в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005.

Отже, твердження скаржника, про те, що строк виконання зобов'язання оплатити виконані позивачем та одержані відповідачем роботи не настав, є безпідставним.

Умова пункту 4.3 договору № 2.5-13 про здійснення оплати лише при умові надходження коштів з джерел фінансування, не відноситься до відкладальної умови, у розумінні ч. 1 ст. 530 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 № 3674-VI, в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору" від 22.05.2015 № 484-VIII, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду, зокрема, в разі: закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Як роз'яснено в п. 5.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", із змінами і доповненнями, статтею 7 Закону передбачено підстави повернення судового збору, перелік яких є вичерпним; у їх числі зазначено закриття (припинення) провадження (стаття 80 ГПК), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях; враховуючи спосіб формулювання даного положення, поняття закриття та припинення слід вважати тотожними; при цьому слід враховувати, що у разі припинення провадження у справі у апеляційній або касаційній інстанції з підстав, передбачених пунктами 1 та 1-1 статті 80 ГПК, повертається сума судового збору, сплачена в усіх інстанціях.

За таких підстав, позивачу слід повернути судовий збір в сумі 4 000,00 грн. за розгляд позовної заяви, а відповідачу повернути судовий збір в сумі 4 400,00 грн. за розгляд апеляційної скарги, але оскільки ані позивач, ані відповідач не звертався до суду з клопотанням про повернення судового збору, судовий збір не повертається судом.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та наявність підстав, встановлених нормами законодавства і відповідно до матеріалів справи, для скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення.

Керуючись ст.ст. 22, п. 1-1 ст. 80, ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Департаменту капітального будівництва Київської обласної державної адміністрації залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2015 у справі № 910/19816/15 скасувати повністю і прийняти нове рішення.

3. У позові про визнання умов, викладених у п.п. 3.1, 4.1, 4.3, 5.3 договору № 2.5-13 капітального ремонту покрівлі школи в с. Мигалки Бородянського району Київської області від 23.08.2013, укладеного між Приватним підприємством "Будівельник НВМ", в якості підрядника, та Департаментом капітального будівництва Київської обласної державної адміністрації, в якості замовника, недійсними, в частині виникнення зобов'язання замовника щодо оплати виконаних робіт лише за умови надходження коштів з джерел фінансування - відмовити.

4. Провадження у справі № 910/19816/15 за позовом про стягнення 200 000,00 грн. основного боргу припинити.

5. Позовні вимоги про стягнення 150 000,91 грн. інфляційних нарахувань та 9 041,10 грн. 3% річних задовольнити.

6. Стягнути з Департаменту капітального будівництва Київської обласної державної адміністрації (04119, м. Київ, вул. Мельникова, буд. 40; ідентифікаційний код 21467647) на користь Приватного підприємства "Будівельник НВМ" (07800, Київська область, смт. Бородянка, вул. Вокзальна, 4; ідентифікаційний код 34779668) 150 000,91 грн. інфляційних нарахувань, 9 041,10 грн. 3% річних та 3 180,84 грн. судового збору.

7. У задоволенні позовних вимог про стягнення 36 200,00 грн. пені відмовити.

8. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

9. Справу № 910/19816/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Повний текст постанови складено 08.04.2016.

Головуючий суддя Л.М. Ропій

Судді В.І. Рябуха

Н.Ф. Калатай