Рішення

від 13.04.2016 по справі 914/243/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.04.2016р. Справа№ 914/243/16

Суддя господарського суду Львівської області, В.М. Пазичев розглянувши матеріали справи

за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (м. Львів)

до відповідача: Приватного підприємства Гарант-Успіх (м. Львів)

про: стягнення 17580,01 грн. втраченої вигоди, 169,54 грн. - пені, 11,85 грн. - 3% річних

Суддя: Пазичев В.М.

При секретарі: Черменєвій В.С.

Представники:

від позивача: ОСОБА_2 - виписка з ЄДРПОУ від 07.05.2014 року.

від відповідача: Рибенок М.М. - довіреність б/н від 28.01.2016 року.

Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (м. Львів) до Приватного підприємства Гарант-Успіх (м. Львів) про стягнення 17580,01 грн. втраченої вигоди, 169,54 грн. - пені, 11,85 грн. - 3% річних.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 28.01.2016 року порушено провадження у справі і призначено до розгляду на 03.02.2016 року. Ухвалою суду від 03.02.2016 року розгляд справи відкладено до 10.02.2016 року, в зв'язку з відсутністю представника відповідача. Ухвалою суду від 10.02.2016 року розгляд справи відкладено до 23.02.2016 року, в зв'язку з відсутністю представників сторін. Ухвалою суду від 23.02.2016 року розгляд справи відкладено до 22.03.2016 року, в зв'язку з відсутністю представника відповідача. Ухвалою суду від 22.03.2016 року розгляд справи відкладено до 13.04.2016 року, для надання доказів.

Позивач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 28.01.2016 року, про відкладення від 03.02.2016 року, від 10.02.2016 року, від 23.02.2016 року, від 22.03.2016 року виконав частково, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

17.02.2016 року за вх. № 6584/16 позивач подав пояснення по справі.

18.02.2016 року за вх. № 6709/16 позивач подав клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

22.02.2016 року за вх. № 7087/16 позивач подав клопотання про долучення додаткових доказів до матеріалів справи.

10.03.2016 року за вх. № 9558/16 позивач подав клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

17.03.2016 року за вх. № 1580/16 позивач подав заяву про збільшення розміру позовних вимог.

22.03.2016 року за вх. № 12225/16 позивач подав клопотання про витребування доказів у відповідача.

28.03.2016 року за вх. № 13235/16 позивач подав клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

08.04.2016 року за вх. № 2000/16 позивач подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій просить суд стягнути з відповідача 17580,01 грн. втраченої вигоди, 1674,19 грн. - пені, 117,04 грн. - 3% річних.

08.04.2016 року за вх. № 15373/16 позивач подав клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

Відповідач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 28.01.2016 року, про відкладення від 03.02.2016 року, від 10.02.2016 року, від 23.02.2016 року, від 22.03.2016 року виконав частково, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

09.02.2016 року за вх. № 5152/16 відповідач подав клопотання про відкладення розгляду справи.

09.02.2016 року за вх. № 5154/16 відповідач подав клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

23.02.2016 року за вх. № 7201/16 відповідач подав відзив на позовну заяву.

23.02.2016 року за вх. № 7202/16 відповідач подав клопотання про відкладення розгляду справи.

10.03.2016 року за вх. № 9591/16 відповідач подав клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

12.04.2016 року за вх. № 16025/16 відповідач подав письмові пояснення по справі.

В судовому засіданні 22.03.2016 року за вх. № 1670/16 представник відповідача подав клопотання про продовження строку розгляду справи понад такий, що встановлений ст. 69 ГПК України та відкладення розгляду справи. Позивач не заперечив проти заявленого клопотання. В зв'язку з клопотанням позивача від 22.03.2016 року за вх. № 12225/16 про витребування доказів, клопотання відповідача від 22.03.2016 року за вх. № 1670/16 задоволено. Продовжено строк розгляду справи на 15 днів.

Відповідно до ст. 85 ГПК України, вступну і резолютивну частини рішення виготовлено, підписано та оголошено 13.04.2016 року.

Розглянувши матеріали і документи, подані сторонами, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

Як зазначено у позовній заяві, 16.10.2014 р. Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (надалі - позивач, Повірений) та Приватне підприємство Гарант-Успіх (надалі - відповідач, Довіритель) уклали Договір доручення № 10 (надалі - Договір). Згідно Додатку № 1 від 16.10.2014 р. до Договору, Повірений зобов'язувався вчинити усі належні юридичні заходи щодо стягнення заборгованості, що існує станом на 16.10.2014 р. з певного числа боржників, в т.ч. з ТОВ Яблуневий дар (код ЄДРПОУ 32475074) заборгованість - 87900,06 грн. Розмір винагороди Повіреного за виконання цих завдань встановлений в розмірі 20 % від суми коштів або інших матеріальних благ, отриманих Довірителем.

Згідно ч. 1 ст. 1000 ЦК України, за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки. довірителя.

Згідно ч. 1 ст. 1001 ЦК України, повірений має право на плату за виконання свого обов'язку за договором доручення , якщо інше не встановлено договором або законом.

Позивач зазначає, що ним передбачалось, що Повірений при представництві перед третіми особами буде використовувати довіреність від 26.05.2014 р., що була видана раніше при укладенні Договору № 3 від 26.05.2014 р.

Позивач наголошує, що 16.10.2014 р. Повірений направив електронною поштою на адресу Довірителя проект претензії для підпису Директором Довірителя. Це підтверджує витяг з електронної переписки ФОП ОСОБА_2 від 16.10.2014 р. о 15.27 год. Згідно попередніх домовленостей, власник Довірителя, пан ОСОБА_5, мав зустрітись з представниками ТОВ Яблуневий Дар для врегулювання ситуації, що склалась, і вже потім, за результатами цієї зустрічі мало вирішуватись питання подачі позовної заяви про стягнення боргу. Як стало відомо Повіреному, зазначені переговори не дали бажаного результату. З цього часу Повірений усно просив оплатити судовий збір та надавав відповідні банківські реквізити, що забезпечили б судовий розгляд. Але судовий збір не оплачувався.

Позивач зазначає, що, зважаючи на значну затримку в часі, на чому наполягав Довіритель щодо судового стягнення заборгованості з Боржника, 30.11.2015 р. Повірений письмово попросив Довірителя оплатити судовий збір та передати оригінали відповідних документів, а також видати нову довіреність на новий термін у зв'язку із закінченням 31.12.2015 р. терміну дії попередньої довіреності. Довіритель отримав цей лист 03.12.2015 р., що підтверджує повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення № 7901705109195. І вже на наступний день. 04.12.2015 р., Повірений отримав електронного листа від Довірителя, згідно якого: Яблуневим даром займатись не потрібно . Це підтверджує витяг з електронної переписки ФОП ОСОБА_2 від 04.12.2015 р. о 10.38 год.

Позивач зазначає, що 16.12.2015 р. Повірений отримав недатовану заяву Довірителя про скасування з 28.10.2015 р. усіх довіреностей, крім довіреності на право представництва у справі № 910/166/15-г Господарського суду м. Києва. Проте, Довірителю достеменно відомо, що Повірений володів лише однією довіреністю, і не існує довіреності, в якій зазначені права представництва у справі № 910/166/15-г Господарського суду м. Києва.

Таке скасування довіреності, на думку позивача, є порушенням Договору, оскільки, позбавляє Повіреного можливості бути належним представником Довірителя та виконувати Договір.

Позивач вказує, що перевіривши інформацію в Єдиному державному реєстрі судових рішень, Повіреному стало відомо, що 09.10.2015 р. Господарський суд Львівської обл. у справі № 914/2756/15-г затвердив мирову угоду між Довірителем та ТОВ Яблуневий дар (додаток №16) щодо заборгованості в розмірі 87900,06 грн., стягнення якої є предметом Договору № 10 від 16.10.2014 р.. Також, Повіреному стало відомо, що представництво інтересів Довірителя у цій справі виконувала третя особа, що є, на думку позивача, порушенням умов Договору. Крім цього, згідно Довідки АТ Райффайзенбанк Аваль від 14.12.2015 р. ТОВ Яблуневий дар 16.10.2015 р., 21.10.2015 р., 29.10.2015 р., 04.11.2015 р. та 11.11,2015 р. оплатило заборгованість в розмірі 87900,06 грн., а також судові витрати.

Зважаючи на порушення Довірителем умов Договору, Повірений вважає, що внаслідок неправомірних дій Довірителя втратив вигоду, на яку розраховував при укладенні Договору.

Позивач наголошує, що Довіритель порушив п. 2.1.1, 2.1.2, 2.1,3, 2.1.4, 2.1.8 Договору, а саме;

2.1. Довіритель зобов 'язується:

2.1.1. своєчасно і в повному обсязі забезпечувати Повіреного необхідною інформацією. відомостями, документальними матеріалами і даними для оптимальної організації правової роботи, точного і належного виконання Послуг, в тому числі документами у потрібній кількості примірників, документами, що регулюють діяльність Довірителя, а у випадку необхідності робочим місцем, транспортними засобами;

2.1.2. не доручати надання тих самих послуг у тій самій справі іншим особам;

2.1.3. видати Повіреному довіреність із зазначенням повноважень, що випливають із предмету цього Договору, в т. ч. з правом передоручення;

2.1.4. негайно повідомляти Повіреного про будь-які нововиявлені обставини, факти, відомості, що можуть призвести до змін у поставлених Довірителя завданнях, перешкодити або унеможливити продовжити виконання завдання, вплинути на очікуваний результат тощо;

2.1.8. сприяти Повіреному в його роботі в інтересах Довірителя.

Згідно ч. 1 ст. 1007 ЦК України, довіритель зобов'язаний видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, передбачених договором доручення.

Згідно ч, 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські, зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Вимоги, що звичайно ставляться особам-довірителям при виконанні своїх обов'язків щодо договору доручення, є сприяння особам-повіреним у виконанні договору доручення. І аж ніяк не створення умов, за яких неможливо виконувати договір.

Позивач зазначає, що під збитками у цих правовідносинах вважається втрачена вигода у визначенні п. 3 ч. 1 ст. 225 ГК України та п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦК України. Несприяння Довірителем у вчиненні Повіреним обов'язків за договором, доручення третій особі вчинити ті самі дії, скасування довіреності породжують неможливість вчиняти дії для виконання Договору та штучно створюють перепони для Повіреного.

Позивач наголошує, що оскільки винагорода Повіреного залежить від розміру стягнених коштів з боржника, то створення перешкод Повіреному в отриманні винагороди є втраченою вигодою Повіреного.

Таким чином, на думку позивача, вищенаведені порушення Довірителем Договору жодним чином не є наслідком дій Повіреного, а є вільним волевиявленням Довірителя, що порушує права Повіреного.

Позивач зазначає, що 21.12.2015 р. Повірений звернувся до Довірителя з Претензією про виплату винагороди (втраченої вигоди). До цієї претензії було додано Акт виконаних робіт, згідно якого у зв'язку з порушенням Довірителем своїх зобов'язань Повірений має право отримати винагороду з розрахунку 20% від коштів, що належали до стягнення на користь Довірителя, а саме щодо ТОВ Яблуневий дар , при наявності заборгованості 87900,06 грн., винагороду в розмірі 17580,01 грн. Згідно Рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №7900509708831, Довіритель 28.12.2015 р. отримав Претензію разом з Актом виконаних робіт. Відповідно до п. 3.7 Договору в термін до 31.12.2015 р. Довіритель мав підписати Акт виконаних робіт, або надіслати свої зауваження до нього. Ні підписаного Акту, ні зауважень до нього Довіритель не надіслав Повіреному. Згідно п. 3.7 Договору, Повірений, складає і направляє на адресу Довірителя два екземплярами Акту наданих послуг. Якщо Довіритель має зауваження або не погоджується з данини, що викладені в Акті наданих послуг, останній протягом трьох робочих днів з моменту отримання такого Акту надсилає Повіреному письмові зауваження. У випадку відсутності зауважень у встановлений термін, Акт вважається підписаним. Позивач наголошує, що відповідно до п. 3.8 Договору, оплата цього Акта має бути здійснена протягом 10 робочих днів з моменту підписання, тобто, з врахуванням вихідних та святкових днів, останнім днем строку оплати є 18.01.2016 р.

Позивач звертає увагу на те, що починаючи з 19.01.2016 р. Довіритель прострочує перед Повіреним виконання грошового зобов'язання в розмірі 17580,01 грн. Таке прострочення є підставою для стягнення: договірної пені, а також інфляційних втрат та 3% річних. Згідно п. 4.5 Договору, в разі прострочення розрахунків, передбачених розділом 3 цього Договору, Замовник сплачує пеню у розмірі чотирикратної облікової ставки Національного Банку України від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу. Розмір договірної пені (чотирикратна облікова ставка НБУ) не відповідає вимогам Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань , яка передбачає подвійну облікову ставку НБУ як максимальний розмір пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання. Відтак, при розрахунках відповідальності було використано розмір пені, що встановлений Законом.

Позивач зазначає, що він 19.01.2016 р. отримав недатовану претензію, яку Довіритель відправив 13.01.2016 р., що підтверджує Результати пошуку відстеження пересилання поштового відправлення № 7903404125902. В претензії Довіритель пише, що Повірений не вчинив жодних дій щодо стягнення заборгованості із ТОВ Яблуневий дар . А також стверджує, що Повірений взагалі не виконує Договір.

На думку позивача, твердження Довірителя розходяться з його діями та обставинами справи.

Щодо обов'язку позивача довести, що він здійснював заходи пов'язані з отриманням доходу, який вважає неодержаним, позивач зазначає, що обставини справи свідчать, що стягнення заборгованості з Боржника - ТОВ Яблуневий дар нероздільно пов'язане з діями відповідача. Позивачем невідкладно після підписання договору було складено претензію та направлено відповідачу електронною поштою, так як було домовлено. Хоча позивач наділений договором самостійно вживати заходи щодо стягнення заборгованості, що може бути предметом отримання Позивачем винагороди, проте, з іншого боку, такі юридичні дії як подання позову до суду про стягнення заборгованості нерозривно пов'язані з діями відповідача по сплаті судового збору. Адже, згідно п. 2.1.6 Договору, Довіритель зобов'язується оплачувати додаткові витрати, необхідні для виконання доручень Довірителя чи відшкодовувати понесені Повіреним фактичні витрати в зв'язку з наданням послуг за даним Договором (в зв'язку з участю у переговорах, судових засіданнях, ознайомленням на місці з документацією тощо), визнані як необхідні для виконання доручень Довірителя та належним чином підтверджені.

Позивач зазначає, що також, варто звернути увагу на загальну співпрацю Сторін цього спору. Адже, крім доручення про стягнення заборгованості з ТОВ Яблуневий дар згідно Договору доручення № 10 від 16.10.2014 р., цим же договором надано доручення про вчинення дій, спрямованих на стягнення заборгованості з ТОВ Прогаз Україна . Позивачем - Повіреним було подано 29.12.2014 р. від імені відповідача до Господарського суду м. Києва позовну заяву про стягнення заборгованості з ТОВ Прогаз Україна , справа № 910/166/15. Наразі досі триває вирішення цієї справи у зв'язку зі зміною складу суду та призначенням судової експертизи.

Позивач зазначає, що неодноразово усно просив відповідача сплатити судовий збір для стягнення заборгованості в судовому порядку з ТОВ Яблуневий Дар , надавав відповідні реквізити. Проте, стягнення заборгованості з ТОВ Яблуневий Дар відповідач доручив третій особі, а не позивачу. Про залучення третьої особи до стягнення заборгованості, про сплату судового збору та подачу до суду позову, про факт укладення мирової угоди з Боржником - відповідач не повідомив позивача. Крім того, відповідач не розривав Договору доручення № 10 від 16.10.2014 р. А про факт укладення мирової угоди позивачу стало відомо 01.12.2015 р., на наступний день після письмового звернення до відповідача з проханням оплатити судовий збір. Оскільки за Договором доручення № 10 від 16.10.2014 р. позивач не може змусити відповідача сплатити судовий збір, то описані порушення відповідачем цього договору спричиняє втрачену вигоду позивача.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що 16.10.2014 р. позивач та відповідач уклали Договір доручення № 10 (надалі - Договір). Відповідно до п. 1.1. даного Договору, Довіритель доручає, а Повірений бере на себе зобов'язання надати юридичні послуги, пов'язані із забезпеченням прав та інтересів Довірителя, а Довіритель зобов'язується прийняти належним чином надані Повіреним послуги та сплатити Повіреному винагороду, відповідно до умов цього Договору.

Згідно ч. 1 ст. 1000 Цивільного кодексу України, за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії.

Пункт 2.2.2. Договору передбачає, що Повірений зобов'язується щомісячно надавати Довірителю Акт наданих послуг згідно цього Договору.

Відповідач звертає увагу на те, що з 16.10.2014 р. по день розгляду справи позивач не надав відповідачу жодного акту наданих послуг в підтвердження виконання ним Договору. Позивач не надав суду жодних доказів того, що він вчинив юридичні дії по стягненню заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю Яблуневий Дар .

Долучений до матеріалів справи витяг з електронної переписки позивача, відповідач вважає є неналежним та недопустимим доказом. Даний витяг жодним чином не дає можливості встановити, хто направляв лист, та хто отримував лист. Незрозуміло, якого змісту файл був долучений до листа.

Також, згідно ст. 249 ЦК України, особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної довіреності, може в будь-який час скасувати довіреність або передоручення. Відмова від цього права є нікчемною.

Законодавством України чітко передбачено право відповідача на скасування довіреності у будь-який час. Тому, скасування Довіреності жодним чином не порушує права позивача, та не створює перешкод у виконанні позивачем своїх зобов'язань згідно Договору.

Окрім цього, відповідач зазначає, що довіреність, на яку покликається позивач була видана 26.05.2014 р., тобто до підписання Договору доручення №10 від 16.10.2014 р.

Крім того, відповідач звертає увагу на те, що в обгрунтування своїх тверджень, позивач не надав суду доказів про укладення між відповідачем та гр. ОСОБА_3 Договору доручення про стягнення заборгованості із ТзОВ Яблуневий Дар . Згідно умов Договору, відповідач не позбавлений можливості особисто вчинити усі необхідні дії для стягнення заборгованості з ТзОВ Яблуневий Дар , в тому числі звернутись з позовом в суд. ОСОБА_3 здійснював лише представництво юридичної особи в суді на підставі довіреності. Частина 3 ст. 28 Господарського процесуального кодексу України, представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації (за наявності).

Також, згідно п. 3.7. Договору, Повірений складає і направляє на адресу Довірителя два екземпляри Акту наданих послуг. Якщо довіритель має зауваження або не погоджується з даними, що викладені в акті наданих послуг, останні протягом трьох робочих днів з моменту отримання такого Акту надсилає Повіреному письмові зауваження. У випадку відсутності зауважень у встановлений термін, Акт вважається підписаним. Керуючись пунктами 2.2.2. та 3.7. Договору, позивач зобов'язаний надіслати відповідачу акт наданих послуг, а не акт виконаних робіт. Станом на день розгляду справи жодних актів наданих послуг позивач відповідачу не надсилав.

Вимоги позивача, щодо стягнення втраченої вигоди, також є безпідставними, оскільки стаття 22 ЦК України передбачає, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

- втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

- доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно ч. 1 ст. 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Частиною 2 ст. 224 ГК України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 225 ГК України передбачено, що до складу збитків, які підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті доходи, які могли б бути реально отримані при належному виконанні боржником зобов'язання за договором.

Частиною 4 статті 623 ЦК України передбачено, що при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. Отож, ця норма зобов'язує позивача надати в обґрунтування втраченої вигоди докази щодо здійснення ним конкретних заходів для отримання такої вигоди.

При відшкодуванні збитків застосовуються загальні умови відшкодування шкоди, визначені статтею 1166 ЦК України, які передбачають, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. При цьому позивачу слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Окрім вищевикладеного, відповідач звертає увагу на пункт 4.4. Договору, який передбачає, що у випадку, якщо невиконання або неналежне виконання умов нього Договору однією зі Сторін завдало збитків іншій Стороні, то винна Сторона відшкодовує збитки іншій Стороні в обсязі, що не перевищує середньої місячної винагороди Повіреного.

Частина 3 ст. 22 ЦК України, визначає, що збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо Договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Отже, відповідач вважає, що позивач не надав жодних належних та допустимих доказів виконння ним своїх зобов'язань згідно Договору, а також не довів порушення відповідачем господарського зобов'язання перед позивачем, що може призвести до відшкодування збитків.

Поняття збитків надається ст. 22 Цивільного кодексу України, відповідно до якої, виділяють дві групи збитків: реальна шкода та упущена вигода. Упущена вигода - це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене. В даному випадку мова йдеться не про реальні втрати особи, які вона зробила або зробить, а про ті доходи, які вона недоотримає внаслідок порушення її цивільного права.

Господарський кодекс України визначає подібні правила відшкодування збитків, використовуючи при цьому дещо інші терміни. Так, за правилами ст. 225 Господарського кодексу України від 16.01.2003 № 436-ІУ (надалі - ГК України), упущена вигода називається втраченою вигодою , під якою розуміється неодержаний прибуток, на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Так, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:

- протиправна поведінка боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання;

- наявність збитків;

- причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками, що означає, що збитки мають бути наслідком саме даного порушення боржником зобов'язання, а не якихось інших обставин, зокрема дій самого кредитора або третіх осіб;

- вина боржника.

За відсутності хоча б одного з цих елементів відповідальність не настає.

При цьому, встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність завдавача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

При визначенні розміру втраченої вигоди повинні враховуватися тільки точні дані, які безспірно і достовірно підтверджують існування реальної можливості отримання грошових сум або іншого майна, в тому випадку, якби зобов'язання було виконане боржником належним чином. її розмір повинен бути підтверджений обґрунтованим розрахунком, а також відповідними доказами. Тобто втрачена вигода розглядається як гарантований, безумовний і реальний доход.

Тягар доведення наявності і обґрунтування розміру втраченої вигоди покладається на позивача, який повинен довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток. Таким чином, незважаючи на те що неодержаний прибуток -це результат, який не наступив, вимоги про відшкодування збитків у вигляді втраченої вигоди теж повинні бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами на підкріплення реальної можливості отримання потерпілою стороною відповідних доходів у разі, якби друга сторона виконала свої зобов'язання належним чином.

Відповідач звертає увагу на те, що у позивача була діюча довіреність від ПП Гарант успіх від 26.05.2014 р. Відповідно до даної довіреності та Договору доручення №10 від 16.10.2014 р., позивач мав право представляти інтереси відповідача у відносинах з фізичними та юридичними особами та у всіх установах, підприємствах та організаціях, в тому числі у судах.

Вказана довіреність видана терміном до 31.12.2015 р.

За цією довіреність позивачу надано право на ведення переговорів, складати, підписувати, подавати від імені Відповідача будь-які документи, в т.ч. заяви, претензії та позовні заяви, тощо.

Відповідно до п. 3.2. Договору доручення №10 від 16.10.2014 р., позивач має право приступити до надання окремої послуги з моменту підписання додатку до Договору з описом послуги, що має бути надана.

Даний додаток було підписано 16.10.2014 р.

Отже, відповідач наголошує, що забезпечив усі належні умови для виконання позивачем своїх зобов'язань згідно Договору доручення №10 від 16.10.2014 р.

Частини 1 та 3 ст. 1 ГПК України передбачає, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Угода про відмову від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

10.08.2015 р. відповідач, не отримуючи жодних актів про виконану роботу від Позивача, вирішив скористатись своїм правом на звернення до суду, з метою захисту своїх інтересів та подав позовну заяву про стягнення заборгованості із ТзОВ Яблуневий Дар .

09.10.2015 р. Господарський суд Львівської області прийняв ухвалу про затвердження між ПП Гарант Успіх та ТзОВ Яблуневий Дар Мирової угоди.

У період з 08.10.2015 р. по 11.11.2015 р. ТзОВ Яблуневий Дар здійснило оплату на загальну суму 87900 грн. 06 коп.

Відповідно до умов Договору доручення № 10 від 16.10.2014 р. оплата Позивачу повинна бути здійснена за вчинені юридичні дії, щодо стягнення заборгованості.

Позивач в свою чергу, не вчинив жодних належних юридичних заходів, щодо стягнення заборгованості із ТзОВ Яблуневий Дар .

З приводу нарахованих штрафних санкцій відповідач також заперечує.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного:

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із вимогами ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Пунктом 3 ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного кодексу. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до приписів статті 386 Цивільного кодексу України, власник майна, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому моральної та матеріальної шкоди. За приписами статті 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Під збитками розуміють втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права, реальні збитки; доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено, упущена вигода. Відповідно до статті 225 цього Кодексу до складу збитків, зокрема, відноситься неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною. Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3)причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками позивача; 4) вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. Отже, при вирішенні даного спору на позивача покладається обов'язок довести розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, факт порушення відповідачем його обов'язку та причинний зв'язок між цим порушенням і збитками. Відповідач, в свою чергу, для звільнення від відповідальності має довести відсутність своєї вини. При цьому, пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів, упущеної вигоди, покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи, вигода, не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. Для відшкодування збитків у вигляді втраченої вигоди частиною четвертою статті 623 Цивільного кодексу України передбачені додаткові умови такого відшкодування. Відповідно до вказаної норми при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання . Ця норма зобов'язує кредитора своєчасно отримувати докази щодо здійснення конкретних заходів для забезпечення отримання доходів. Це положення орієнтує потерпілу сторону на необхідність доведення фактів, які б підтверджували, що потерпілий кредитор дійсно планував отримати відповідні доходи, все зробив для їх отримання, мав для цього всі можливості і неодмінно отримав би такий доход, якби договір був виконаний належним чином.

Відповідно до ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини, умислу або необережності, якщо інше не встановлено договором або законом; особа є невинуватою, якщо доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання; відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 623 цього ж Кодексу, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. При цьому розмір збитків має бути підтверджений документально.

За приписами ст. 224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки. Під збитками розуміються витрати, зроблені стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які б управнена сторона одержала у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) є не абстрактними, а такими, що дійсно були б отримані кредитором в разі належного виконання боржником своїх обов'язків.

В силу ч. 4 ст. 623 ЦК України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. Отже, неодержаний прибуток (не отриманий доход, упущена вигода) - це рахункова величина втрати очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив би правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.

Отже, при вирішенні даного спору на позивача покладається обов'язок довести розмір збитків у вигляді упущеної вигоди, завданих порушенням зобов'язання, факт порушення відповідачем його обов'язку та причинний зв'язок між цим порушенням і збитками.

Для правильного вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обов'язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач, які - відповідач. Позивач повинен довести факт невиконання або неналежного виконання зобов'язання, прямого (безпосереднього) причинного зв'язку між порушенням зобов'язання (тобто неправомірними діями або бездіяльністю особи, яка заподіяла шкоду) і самими завданими збитками та обґрунтування їх розміру. Це правило базується на положеннях ст. 218 ГК України.

Як зазначено у п. 2 роз'яснення Вищого арбітражного суду України Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди від 01.04.1994 р. № 02-5/215, у випадку невиконання договору, чинне законодавство виходить з принципу вини контрагента або особи, яка завдала шкоду (статті 614 ЦК України). Крім застосування принципу вини при вирішенні спорів про відшкодування шкоди необхідно виходити з того, що шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв'язку між неправомірними діями особи, яка завдала шкоду, і самою шкодою.

Відповідач, в свою чергу, для звільнення від відповідальності має довести відсутність своєї вини.

Вказуючи на доведеність завдання збитків у вигляді упущеної вигоди (неодержаних доходів), позивач повинен врахувувати, що відповідно до приписів ст. 142 ГК України, прибуток (доход) суб'єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань. За таких обставин, лише наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання прибутку ще не є підставою для його стягнення. Звертаючись із заявою про стягнення збитків у формі упущеної вигоди, кредитор повинен здійснити точні розрахунки і підкріпити їх відповідними доказами , які безспірно підтверджували б їх розмір.

Згідно Постанови ВСУ від 09.12.2014 р. № 3-188гс14, пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті доходи, які могли б бути реально отримані при належному виконанні боржником зобов'язання за договором.

Згідно Постанови ВГСУ від 29.05.2012 р. у справі № 5004/2342/11 неодержанні прибуток (не отриманий доход, упущена вигода) - це розрахункова величина втрати очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив би правопорушення.

Згідно ч. 4 ст. 623 ЦК України, при визначенні нєодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Так, предметом доказування у даній справі є встановлення наявності чи відсутності передбачених законодавством підстав для застосування до відповідача відповідальності у вигляді відшкодування заподіяних позивачу збитків.

Як встановлено в ході судового розгляду справи, 16.10.2014 р. Фізична особа-підприемець ОСОБА_2 (надалі - позивач, Повірений) та Приватне підприємство Гарант-Успіх (надалі - відповідач, Довіритель) уклали Договір доручення № 10 (надалі - Договір). Згідно Додатку № 1 від 16.10.2014 р, до Договору, Повірений зобов'язувався вчинити усі належні юридичні заходи щодо стягнення заборгованості , що існує станом на 16.10.2014 р. з певного числа боржників, в т.ч. з ТОВ Яблуневий дар (код ЄДРПОУ 32475074) заборгованість - 87900,06 грн. Розмір винагороди Повіреного за виконання цих завдань встановлений в розмірі 20 % від суми коштів або інших матеріальних благ, отриманих Довірителем.

Згідно п. 1.1. Договору, Довіритель доручає, а Повірений бере на себе зобов'язання надати юридичні послуги, пов'язані із забезпеченням прав та інтересів Довірителя, а Довіритель зобов'язується прийняти належним чином надані Повіреним Послуги та сплатити Повіреному винагороду, відповідно до умов Договору.

Згідно п. 2.1.1. Договору, довіритель зобов 'язується своєчасно і в повному обсязі забезпечувати Повіреного необхідною інформацією. відомостями, документальними матеріалами і даними для оптимальної організації правової роботи, точного і належного виконання Послуг, в тому числі документами у потрібній кількості примірників, документами, що регулюють діяльність Довірителя, а у випадку необхідності, робочим місцем, транспортними засобами. Однак, в даному пункті Договору не зазначено, що такі дії мають вчинятись саме за ініціативою тільки Довірителя.

Згідно п. 2.1.6. Договору, довіритель зобов'язується оплачувати додаткові витрати, необхідні для виконання доручень Довірителя, чи відшкодовувати понесені Повіреним фактичні витрати в зв'язку з наданням послуг за даним Договором (в зв'язку з участю у переговорах, судових засіданнях, ознайомленням на місці з документацією тощо), визнанні як необхідні для виконання доручень Довірителя та належним чином підтверджені .

Згідно п. 2.2.1. Договору, повірений зобов'язується надавати визначені Послуги у відповідності з вимогами Довірителя, встановленими Додатками до цього Договору .

Згідно п. 2.2.2. Договору, повірений зобов'язується щомісячно надавати Довірителю Акт наданих послуг згідно цього Договору .

Згідно п. 2.2.7. Договору, повірений зобов'язується без додаткової винагороди, усунути недоліки, що пов'язані з неналежним виконанням Повіреним своїх обов'язків.

Згідно п. 2.2.8. Договору, Повірений зобов'язується повідомляти Довірителя про будь-які поточні витрати Повіреного, що пов'язані з виконанням цього Договору.

Згідно п. 5.3. Договору, якщо будь-яка Сторона у відповідності до умов цього пункту надішле другій Стороні відповідне письмове повідомлення із вказанням свого наміру розірвати Договір, то цей Договір вважатиметься розірваним зі спливом 10 (десяти) календарних днів з дня одержання іншою Стороною такого письмового повідомлення.

Згідно ч. 1 ст. 1000 Цивільного кодексу України, за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії.

Як встановлено в судовому засіданні, сторонами процесу не надано суду належних та допустимих доказів того, що з 16.10.2014 р. по день розгляду справи позивач надавав відповідачу щомісячно акти наданих послуг в підтвердження виконання ним Договору. Позивач не надав суду доказів того, що він до моменту отримання відповідачем заборгованості від ТзОВ Яблуневий дар вчинив юридичні дії по стягненню заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю Яблуневий Дар , окрім подання відповідачу проекту претензії для звернення відповідача на адресу ТзОВ Яблуневий дар , доказів чого позивачем не надано, а такий факт заперечується відповідачем. Долучений до матеріалів справи витяг з електронної переписки позивача не може бути належним та допустимим доказом, оскільки даний витяг жодним чином не дає можливості встановити, хто направляв лист, та хто отримував лист, а також, відсутнє підтвердження того, якого змісту файл був долучений до листа.

Крім того, позивач вказує, що відкликання відповідачем довіреності є грубим порушенням умов Договору та чинного законодавства України. Однак, згідно ст. 249 ЦК України, особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної довіреності, може в будь-який час скасувати довіреність або передоручення. Відмова від цього права є нікчемною. Законодавством України чітко передбачено право відповідача на скасування довіреності у будь-який час. Скасування Довіреності жодним чином не порушує права позивача, та не створює перешкод у виконанні позивачем своїх зобов'язань згідно Договору. Тим більше, довіреність відповідача була відкликана з 28.10.2015 року, тобто після того, як між відповідачем і ТзОВ Яблуневий дар була укладена мирова угода про відшкодування відповідачу боргу, що затверджена ухвалою Господарського суду Львівської області по справі № 914/2756/15 від 09.10.2015 року, на підставі якої станом на вищезазначену дату на адресу відповідача надійшла значна частина заборгованості. Незважаючи на вимоги суду, позивачем не надано будь-яких доказів прийняття участі у розгляді цієї справи та вжиття належних заходів по стягненню заборгованості, зобов'язання по виконанню яких було взято на себе позивачем, згідно Додатку № 1 до Договору доручення № 10 від 16.10.2014 р.

Окрім цього, довіреність, на яку покликається позивач була видана 26.05.2014 р., тобто до підписання Договору доручення № 10 від 16.10.2014 р. Позивачем не надано будь-яких належних та допустимих доказів покликання на неї в умовах спірного Договору, чи в Додатках до нього, а також звернення до відповідача до моменту отримання останнім сум заборгованості від ТзОВ Яблуневий дар щодо отримання іншої довіреності для виконання своїх зобов'язань за спірним Договором.

Також, у позовній заяві позивач вказує, що в порушення умов Договору, відповідач доручив третій особі, гр. ОСОБА_3, виконати певну роботу із стягнення тої самої заборгованості з ТзОВ Яблуневий Дар . Однак, в обгрунтування своїх тверджень, позивач не надав суду доказів про укладення між відповідачем та гр. ОСОБА_3 Договору доручення про стягнення заборгованості із ТзОВ Яблуневий Дар .

Разом з тим, згідно умов Договору, відповідач не позбавлений можливості особисто вчиняти усі необхідні дії для стягнення заборгованості з ТзОВ Яблуневий Дар , в тому числі звернутись з позовом до суду, а ОСОБА_3 здійснював лише представництво юридичної особи відповідача в суді на підставі довіреності до укладення в результаті судового спору Мирової угоди між відповідачем та ТзОВ Яблуневий дар , на підставі якої останнім повністю було погашено заборгованість, зобовя'зання по забезпеченню стягнення якої було взято позивачем на себе згідно Додатку № 1 до Договору доручення № 10 від 16.10.2014 р.

Частина 3 ст. 28 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації (за наявності).

Крім того, вимоги позивача, щодо стягнення втраченої вигоди, також є безпідставними, виходячи з наступного.

Стаття 22 ЦК України передбачає, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно ч. 1 ст. 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Частиною 2 ст. 224 ГК України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 225 ГК України передбачено, що до складу збитків, які підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Частина 3 ст. 22 ЦК України, визначає, що збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо Договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Пунктом 4.4. Договору передбачено, що у випадку, якщо невиконання або неналежне виконання умов цього Договору однією зі Сторін завдало збитків іншій Стороні, то винна Сторона відшкодовує збитки іншій Стороні в обсязі, що не перевищує середньої місячної винагороди Повіреного. Однак, незважаючи на вимоги суду, учасниками процесу не надано належних та допустимих доказів, що підтверджують розмір середньої місячної винагороди Повіреного.

Також, пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті доходи, які могли б бути реально отримані при належному виконанні боржником зобов'язання за договором.

Частиною 4 статті 623 ЦК України передбачено, що при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Отже, ця норма зобов'язує позивача надати в обґрунтування втраченої вигоди докази щодо здійснення ним конкретних заходів для отримання такої вигоди.

Однак, позивач не надав належних та допустимих доказів виконння ним своїх зобов'язань згідно Договору, а також не довів порушення відповідачем господарського зобов'язання перед позивачем, що може призвести до відшкодування збитків

Стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди є одним із видів цивільно-правової відповідальності. Водночас обов'язковою передумовою задоволення вимог щодо відшкодування збитків є встановлення в діях відповідача складу цивільного правопорушення, складовими частинами якого є: наявність збитків; причинний зв'язок між діями винної особи та заподіянням збитків; протиправність поведінки винної особи як заподіювача збитків; вина. Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків.

Отже, відповідальність за порушення зобов'язання у вигляді відшкодування збитків настає за наявності таких умов:

- протиправної дії чи бездіяльності особи;

- заподіяння збитків в результаті такої дії чи бездіяльності особи;

- причинного зв'язку між протиправною дією чи бездіяльністю особи та заподіяними збитками;

- вини боржника.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. При цьому позивачу слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Вимагаючи відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу; при цьому протиправні дії відповідача є причиною, а збитки, які виникли, - наслідком такої протиправної поведінки.

Відповідно, для прийняття рішення про повне відшкодування упущеної вигоди протиправні дії винної особи мають бути єдиною і достатньою причиною неотримання позивачем доходу, на одержання якого позивач мав реальні підстави розраховувати.

Крім того, позивач, покликаючись на п. 3.7 Договору, стверджує, що в термін до 31.12.2015 р. відповідач мав підписати Акт виконаних робіт, або надіслати свої зауваження до нього.

Отже, керуючись пунктами 2.2.2. та 3.7. Договору, позивач зобов'язаний надіслати відповідачу акт наданих послуг. Належних та допустимих доказів того, що станом на день розгляду справи позивач надсилав відповідачу акт наданих послуг суду не надано. Однак, зі змісту долученого до позовної заяви копії Акту виконаних робіт від 21.12.2015 р. вбачається, що позивачем в односторонньому порядку складено такий, де зазначено, що сторони підтверджують, що в період з 16.10.2014 р. по 21.12.2015 р. повірений надав довірителю послуги по стягненню заборгованості. У зв'язку з порушенням Довірителем своїх зобов'язань, Повірений має право отримати винагороду в розмірі 20% від коштів, що належать до стягнення на користь Довірителя, а саме 40007,56 грн., зокрема щодо ТзОВ Прогаз України заборгованості в розмірі 112137,77 грн. - винагороди в розмірі 22427, 55 грн., щодо ТзОВ Яблуневий дар , заборгованість 87900,06 грн. - винагороди в розмірі 17580,01 грн.

Таким чином, в акті виконаних робіт не зазначено, які саме послуги були надані позивачем відповідачу на виконання взятих позивачем на себе зобов'язань по поверненню заборгованості від ТзОВ Прогаз України та ТзОВ Яблуневий дар згідно Договору доручення № 10 від 16.10.2014 року та Додатку до нього, які регулюють надання послуг, а також регулюють надання позивачем винагороди відповідачу при наданні таких послуг. В Акті також не зазначено, в чому вбачається порушення Довірителем його зобов'язань. Не надано будь-яких доказів, що могли би підтвердити вищезазначені обставини.

Крім того, як визнано в ході судового розгляду справи позивачем, заборгованість від ТзОВ Яблуневий дар була отримана відповідачем на підставі затвердженої судом Мирової угоди, в укладенні якої позивач не приймав участі, а заборгованість з ТзОВ Прогаз України в сумі 112137,77 грн. не отримана відповідачем повністю станом на момент розгляду даної справи.

З наданих суду доказів вбачається, що відповідач отримав від ТзОВ Яблуневий дар 87900,06 грн. на підставі Мирової угоди від 05.10.2015 року, що затверджена ухвалою Господарського суду Львівської області 09.10.2015 року, в якій зазначено, що строк погашення заборгованості до 15.11.2015 року. Як зазначено в призначенні платежу платіжних документів на перерахування цих коштів, відповідно до мирової угоди від 05.10.2015 р. ТзОВ Яблуневий дар було перераховано:

16.10.2015 року - 20000,00 грн.,

21.10.2015 року - 20000,00 грн.,

29.10.2015 року - 20000,00 грн.,

04.11.2015 року - 20000,00 грн.,

11.11.2015 року - 7900,00 грн.,

11.11.2015 року - 1827,00 грн.

Тобто, будь-яких належних та допустимих доказів того, що вищезазначені кошти надійшли відповідачу в результаті виконання позивачем умов спірного Договору суду не надано, хоча єдиною підставою виникнення у позивача упущеної вигоди є саме виконання ним зобов'язань, згідно Додатку № 1 до Договору доручення № 10 від 16.10.2014 р.

З встановлених обставин не вбачається, що позивач довів наявність збитків у вигляді упущеної вигоди в розмірі 17580,01 грн., протиправність поведінки відповідача та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками, а також заходи, які ним вживались для отримання доходів на вказану суму.

Крім того, у позовній заяві, позивач здійснює нарахування штрафних санкцій на прострочену суму заборгованості по виплаті винагороди Повіреного, в той же час позов ним поданий про стягнення упущеної вигоди, а не заборгованості по винагороді згідно Договору, що свідчить про відсутність підстав до стягнення фінансових санцій.

Відповідач зазначає, що позивачем не доведено настання обов'язку у відповідача по сплаті йому упущеної вигоди.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи, що позивачем не представлено достатньо об'єктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх уточнених (зменшених) позовних вимог, а відповідач позовні вимоги заперечив та спростував, суд прийшов до висновку, що уточнені (зменшені) позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Приватного підприємства Гарант-Успіх про стягнення 17580,01 грн. втраченої вигоди, 1225,80 грн. - пені, 83,81 грн. - 3% річних не є обґрунтованими та не підлягають до задоволення.

Згідно ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України Про судовий збір , судовий збір справляється: за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством; за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України; за видачу судами документів.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України Про судовий збір , судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України Про судовий збір , ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру - 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальних заробітних плат.

Як доказ сплати судових витрат, позивач подав платіжне доручення № 259 від 26.01.2016 року на суму 1378,00 грн. про сплату судового збору.

Господарські витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід залишити за позивачем.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 4 3 , 33, 43, 49, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

1. В задоволенні позовних вимог - відмовити.

Суддя Пазичев В.М.

Повний текст рішення виготовлено 15.04.2016 року.