Постанова

від 29.06.2016 по справі 914/243/16

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" червня 2016 р. Справа № 914/243/16

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді Мельник Г.І.

суддів Кордюк Г.Т.

Плотніцький Б.Д.

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

Вікторовича б/н від 19.04.2016 року

на рішення господарського суду Львівської області від 13.04.2016 року

у справі № 914/243/16

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Львів

до відповідача Приватного підприємства "Гарант-Успіх", м. Львів

про стягнення 17580,01 грн. втраченої вигоди, 169,54 грн. - пені,

11,85 грн. - 3% річних

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2 - підприємець

від відповідача: Рибенок М.М. - представник (довіреність б/н від 28.01.2016 року)

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 29.04.2016р. у складі колегії: головуючого судді Мельник Г.І., суддів Михалюк О.В., Плотніцького Б.Д. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні. У зв'язку з перебуванням судді Михалюк О.В. у відпустці, розпорядженням керівника апарату суду № 331 від 29.06.2016 року проведено автоматичну заміну складу колегії суддів, згідно якої замість судді Михалюк О.В. у склад колегії введено суддю Кордюк Г.Т.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 13.04.2016 року у справі №914/243/16 (суддя Пазичев В.М.) в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що позивачем належним чином та у відповідності до умов укладеного між сторонами Договору доручення № 10 від 16.10.2014 року не виконано покладених на нього обов'язків, а також позивачем не подано достатньо об'єктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх вимог щодо стягнення з відповідача 17580,01 грн. втраченої вигоди, 1225,80 грн. - пені та 83,81 грн. - 3% річних.

Не погоджуючись з вказаним рішенням місцевого господарського суду Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 оскаржив його в апеляційному порядку, звернувшись до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою б/н від 19.04.2016 року, в якій просить скасувати повністю рішення господарського суду Львівської області від 13.04.2016 року у справі № 914/243/16 і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити повністю.

Свої доводи скаржник аргументує зокрема тим, що скасування довіреності від 26.05.2014 року є порушенням Договору доручення від 16.10.2014 року, оскільки позбавляє Повіреного можливості бути належним представником Довірителя та належним чином виконувати умови укладеного між сторонами Договору.

Разом з тим, скаржник покликається на те, що в порушення умов Договору, відповідач доручив третій особі, гр. Рибенок Миколі Миколайовичу, виконати певну роботу із стягнення заборгованості з ТзОВ "Яблуневий Дар" та не повідомив Повіреного про свої дії.

Крім цього, апелянт звертає увагу на Акт виконаних робіт від 21.12.2015 року, який у відповідності до п. 3.7. Договору доручення, відповідач мав підписати в термін до 31.12.2015 року, або надіслати свої зауваження до нього.

Скориставшись своїм правом, наданим ст. 96 ГПК України, Приватне підприємство "Гарант-Успіх", подало відзив на апеляційну скаргу, в якому доводи скаржника спростовує та просить залишити рішення господарського суду Львівської області від 13.04.2016 року у справі №914/243/16 без змін, а апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2 без задоволення.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 29.04.2016р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено справу до розгляду на 07.06.2016р. У судовому засіданні Львівського апеляційного господарського суду 07.06.2016р., за згодою представників сторін, оголошено перерву до 29.06.2016р.

29.06.2016р. розгляд справи розпочато спочатку у зв'язку зі зміною складу суду.

В дане судове засідання прибули представники позивача та відповідача.

Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача у судовому засіданні, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Львівської області від 13.04.2016р. у справі №914/243/16 слід залишити без змін, апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 без задоволення, виходячи з наступного.

Аналізом матеріалів справи встановлено, що 16 жовтня 2014 року між Приватним підприємством "Гарант-Успіх" (Довіритель) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (Повірений) укладено Договір доручення № 10 (надалі - Договір) (а.с. 17-18), відповідно до умов якого Довіритель доручає, а Повірений бере на себе зобов'язання надати юридичні послуги, пов'язані із забезпеченням прав та інтересів Довірителя, а Довіритель зобов'язується прийняти належним чином надані Повіреним Послуги та сплатити Повіреному винагороду, відповідно до умов Договору.

Згідно з п. 2.1. Договору Довіритель, зокрема, зобов'язується:

2.1.1. своєчасно і в повному обсязі забезпечувати Повіреного необхідною інформацією. відомостями, документальними матеріалами і даними для оптимальної організації правової роботи, точного і належного виконання Послуг, в тому числі документами у потрібній кількості примірників, документами, що регулюють діяльність Довірителя, а у випадку необхідності робочим місцем, транспортними засобами;

2.1.2. не доручати надання тих самих послуг у тій самій справі іншим особам;

2.1.3. видати Повіреному довіреність із зазначенням повноважень, що випливають із предмету цього Договору, в т. ч. з правом передоручення;

2.1.4. негайно повідомляти Повіреного про будь-які нововиявлені обставини, факти, відомості, що можуть призвести до змін у поставлених Довірителя завданнях, перешкодити або унеможливити продовжити виконання завдання, вплинути на очікуваний результат тощо;

2.1.6. оплачувати додаткові витрати, необхідні для виконання доручень Довірителя чи відшкодовувати понесені Повіреним фактичні витрати в зв'язку з наданням послуг за даним Договором (в зв'язку з участю у переговорах, судових засіданнях, ознайомленням на місці з документацією тощо), визнанні як необхідні для виконання доручень Довірителя та належним чином підтверджені;

2.1.7. негайно прийняти від Повіреного усі результати виконання поставлених Довірителем завдань (доручень);

2.1.8. сприяти Повіреному в його роботі в інтересах Довірителя.

Договором також визначено обов'язки Повіреного.

Так, пунктом 2.2.1. Договору передбачено, що Повірений зобов'язується надавати визначені Послуги у відповідності з вимогами Довірителя, встановленими Додатками до цього Договору. Повірений зобов'язується щомісячно надавати Довірителю Акт наданих послуг згідно цього Договору (п. 2.2.2. Договору).

При цьому, п. 2.2.7. Договору визначено, що Повірений зобов'язується без додаткової винагороди, усунути недоліки, що пов'язані з неналежним виконанням Повіреним своїх обов'язків. Повірений зобов'язується повідомляти Довірителя про будь-які поточні витрати Повіреного, що пов'язані з виконанням цього Договору (п. 2.2.8. Договору).

Згідно з п. 5.3. Договору якщо будь-яка Сторона у відповідності до умов цього пункту надішле другій Стороні відповідне письмове повідомлення із вказанням свого наміру розірвати Договір, то цей Договір вважатиметься розірваним зі спливом 10 (десяти) календарних днів з дня одержання іншою Стороною такого письмового повідомлення.

Документальними доказами у справі встановлено, що 16 жовтня 2014 року між Приватним підприємством "Гарант-Успіх" (Довіритель) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (Повірений) укладено Додаток № 1 до Договору доручення № 10 (а.с. 19), відповідно до якого Довіритель доручає Повіреному вчинити усі належні юридичні заходи щодо стягнення заборгованості, що існує станом на 16.10.2014р. з боржників:

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю «Прогаз Україна» (код ЄДРПОУ 38670028) заборгованість - 74 990,00 грн.

1.2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар" (код ЄДРПОУ 32475074) заборгованість - 87 900,06 грн.

Розмір винагороди Повіреного встановлюється в розмірі 20 % від суми коштів або інших матеріальних благ, отриманих Довірителем.

Перевіряючи підставність звернення Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до господарського суду Львівської області із позовом до Приватного підприємства "Гарант-Успіх" про стягнення 17 580,01 грн. втраченої вигоди, 169,54 грн. - пені, 11,85 грн. - 3% річних, судом з'ясовано, що як на підставу позовних вимог позивач (скаржник) покликається на те, що Довірителем (ПП "Гарант-Успіх") порушено умови укладеного між Сторонами Договору та вважає, що Повірений (ФОП ОСОБА_2.) внаслідок неправомірних дій Довірителя втратив вигоду, на яку розраховував при укладенні Договору.

З'ясовуючи обставини справи та перевіряючи обґрунтованість доводів апеляційної скарги, колегія суддів досліджує доводи позивача в частині виконання Повіреним (ФОП ОСОБА_2.) умов укладеного між сторонами Договору та зазначає наступне.

Як вбачається із позовної заяви та підтверджується поясненнями позивача у судовому засіданні Львівського апеляційного господарського суду, на виконання умов Договору доручення, ФОП ОСОБА_2 16.10.2014р. направив електронною поштою на адресу Довірителя проект претензії для підпису Директором Довірителя (витяг з електронної переписки ФОП ОСОБА_2 від 16.10.2014р. о 15.27 год.).

При цьому, як зазначає позивач в судових засіданнях суду першої інстанції та апеляційного господарського суду згідно попередніх домовленостей, власник Довірителя, мав зустрітись з представниками ТзОВ "Яблуневий Дар" для врегулювання ситуації, що склалась, і лише за результатами цієї зустрічі мало вирішуватись питання подачі позовної заяви про стягнення боргу. Проте, як стало відомо Повіреному, зазначені переговори не дали бажаного результату, а тому Повірений усно просив оплатити судовий збір та надавав відповідні банківські реквізити, що забезпечили б судовий розгляд. Але судовий збір не оплачувався. Жодних письмових документів, документальних доказів з цього приводу позивач суду не надавав.

В подальшому, практично по спливу річного терміну після укладення Договору доручення, 30.11.2015р. Повірений письмово попросив Довірителя оплатити судовий збір та передати оригінали відповідних документів, а також видати нову довіреність на новий термін у зв'язку із закінченням 31.12.2015р. терміну дії попередньої довіреності. Довіритель отримав цей лист 03.12.2015р., що підтверджує повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення № 7901705109195.

Поряд з цим, для з'ясування причини порушення умов укладеного між сторонами Договору доручення, колегія суддів враховує те, що відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання-відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Водночас, ст.174 ГК України визначає, що однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Відповідно до статті 179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Згідно з ч. 1 ст. 1000 Цивільного кодексу України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії.

Довіритель зобов'язаний видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, передбачених договором доручення (ч. 1 ст. 1007 ЦК України).

У відповідності до ст. ст. 525 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Таким чином, враховуючи викладені норми законодавства та оцінюючи їх в сукупності із документальними доказами у справі, колегія суддів зазначає, що позивачем, скаржником у справі, належним чином не виконано покладені на нього обов'язки згідно Договору доручення № 10 та доказів такого виконання позивачем суду не подано.

Одночасно, як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом позивачу було видано довіреність від ПП «Гарант - Успіх» від 26.05.2014 року (а.с. 42), відповідно до якої в сукупності із Договором доручення № 10 від 16.10.2014 року, позивач мав право представляти інтереси відповідача у відносинах з фізичними та юридичними особами в усіх установах, підприємствах та організаціях, в тому числі у судах, вести переговори, складати, підписувати, подавати від імені відповідача будь-які документи (заяви, претензії та позовні заяви).

Вказана довіреність видана терміном до 31.12.2015 року.

Поряд з цим, з матеріалів справи вбачається, що в обгрунтування своїх вимог позивач (скаржник у справі) покликається на те, що 16.12.2015р. Повірений (позивач) отримав недатовану заяву Довірителя (відповідача) про скасування з 28.10.2015р. усіх довіреностей, крім довіреності на право представництва у справі № 910/166/15-г Господарського суду м. Києва. Проте, як зазначає скаржник, Довірителю достеменно відомо, що Повірений володів лише однією довіреністю, і не існує довіреності, в якій зазначені права представництва у справі № 910/166/15-г Господарського суду м. Києва.

Таким чином, зважаючи на те, що довіреність скасована, то з вини Довірителя Повірений був позбавлений можливості здійснення конкретних дій по виконанню взятих на себе зобов'язань за Договором, а тому з вини Довірителя не отримав вигоду, на яку розраховував при укладенні Договору.

Перевіряючи покликання скаржника викладені у апеляційній скарзі про те, що скасування довіреності є порушенням Договору, оскільки, позбавляє Повіреного можливості бути належним представником Довірителя та виконувати Договір, колегія суддів встановила наступне.

З матеріалів справи вбачається, що довіреність ПП «Гарант-Успіх» видана гр. ОСОБА_2 26 травня 2014 року та діяла більше як півтора року до її відкликання щодо ТзОВ "Яблуневий дар". З моменту укладення між сторонами Договору доручення № 10 від 16.10.2014 року до моменту отримання відповідачем розрахунку щодо заборгованості від ТзОВ "Яблуневий дар" за мировою угодою затвердженою ухвалою господарського суду Львівської області від 09.10.2015 року у справі № 914/2756/15 позивач практично не вчинив дії по виконанню укладеного Договору доручення № 10 та не подав суду належних та допустимих доказів такого виконання.

Таким чином, оцінюючи документальні докази у справі в їх сукупності, колегія суддів зазначає, що на момент відкликання довіреності від 26.05.2014 року щодо ТзОВ "Яблуневий дар" самим відповідачем були вжиті заходи по стягненню заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю "Яблуневий Дар", результатом чого є ухвала господарського суду Львівської області від 09.10.2015 року у справі № 914/2756/15, якою затверджено мирову угоду, та відповідно до якої здійснюється стягнення з ТзОВ "Яблуневий дар" на користь ПП «Гарант-Успіх».

А тому, доводи апелянта в цій частині апеляційних вимог свого підтвердження не знайшли.

Згідно з ст. 249 ЦК України, особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної довіреності, може в будь-який час скасувати довіреність або передоручення. Відмова від цього права є нікчемною.

Відтак, враховуючи викладене, судова колегія вважає, що покликання та доводи скаржника в частині неналежного та безпідставного скасування довіреності від 26.05.2014 року (а.с. 42) є необгрунтованими та не спростовують висновків місцевого господарського суду, оскільки скасування Довіреності відбулося по спливу річного часу після укладення Договору доручення та фактичного вирішення предмету Договору доручення № 10 в частині стягнення грошових коштів з ТзОВ «Яблуневий дар».

Одночасно перевіряючи, покликання скаржника на те, що в порушення умов Договору, відповідач доручив третій особі, гр. Рибенок Миколі Миколайовичу, виконати певну роботу із стягнення заборгованості з ТзОВ "Яблуневий Дар" судова колегія вважає такі непідтверджені належними та допустимими доказами, в тому числі враховуючи і те, що відповідач не позбавлений права самостійно вчиняти дії щодо стягнення заборгованості із боржника (ТзОВ «Яблуневий дар»).

Аналізуючи умови Договору доручення № 10 вбачається, що відповідач не позбавлений можливості особисто вчиняти усі необхідні дії для стягнення заборгованості з ТзОВ "Яблуневий Дар", в тому числі звернутись з позовом до суду. Так, як встановлено в ході судового розгляду справи в суді апеляційної інстанції, Рибенок Микола Миколайович здійснював лише представництво юридичної особи відповідача в суді на підставі довіреності. Так, за результатами судового спору, між відповідачем та ТзОВ "Яблуневий дар" було укладено Мирову угоду, на підставі якої останнім повністю було погашено заборгованість, зобов'язання по забезпеченню стягнення якої було взято позивачем на себе згідно Додатку № 1 до Договору доручення № 10 від 16.10.2014р., тобто за рік до винесення господарським судом ухвали про затвердження Мирової угоди.

Крім цього, відповідно до ч. 3 ст. 28 Господарського процесуального кодексу України представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації (за наявності).

А тому, слід зазначити, що Господарський процесуальний кодекс України не обмежує кількості представників, яких може призначити одна особа. Так, юридичну особу за посадою може представляти її керівник. Інші особи, які є штатними працівниками юридичної особи, можуть бути її представниками, якщо вони діють у межах, визначених законодавством чи установчими документами юридичної особи.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

При цьому, пунктом 5.1. Договору доручення № 10 передбачено, що цей Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2015 року, але в будь-якому випадку до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань за ним.

Як встановлено в процесі розгляду справи та підтверджується документальними доказами у справі позивач у встановлені Договором строки не виконав взятих на себе зобов'язань щодо надання юридичних послуг пов'язаних із забезпеченням прав та інтересів Довірителя, зокрема що стосується виконання зобов'язань та відповідно стягнення грошових коштів з ТзОВ «Яблуневий дар».

Разом з тим, досліджуючи питання втраченої (упущеної) вигоди Повіреного, яка на його думку зумовлена неправомірними діями Довірителя, колегія суддів зазначає, що під неправомірними діями Довірителя Повірений (скаржник) має на увазі порушення Довірителем умов Договору доручення № 10.

Відповідно до приписів статті 386 ЦК України власник майна, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому моральної та матеріальної шкоди. За приписами статті 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Під збитками розуміють втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права, реальні збитки; доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено, упущена вигода.

Статтею 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

У відповідності до ч. 2 ст. 224 ГК України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або дотримання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках передбачених законом.

За загальними правилами з відповідача можуть бути стягнуті збитки за наявності повного складу правопорушення, а саме:

1) порушення відповідачем своїх обов'язків перед позивачем;

2) наявності збитків, завданих відповідачем, в тому числі неодержаного позивачем прибутку;

3) причинного зв'язку між діями (бездіяльністю) відповідача та негативними наслідками, що виявились результатом таких дій (бездіяльності);

4) вини відповідача у настанні негативних наслідків, яка проявилась у будь - якій формі, тобто умислу, грубої або звичайної необережності.

Поряд з цим, при вирішенні спору про відшкодування збитків господарський суд в обов'язковому порядку встановлює наявність вищезазначених умов та умов відповідальності відповідача як безпосередній причинний зв'язок між відповідними діями (бездіяльністю) і збитками та вину відповідача.

При цьому обов'язок доведення в суді факту протиправної поведінки відповідача, розміру завданих збитків, а також прямого причинного зв'язку між ними покладається на позивача з документальним підтвердженням обґрунтованого розрахунку суми, що стягується на відшкодування заподіяних збитків.

Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", а також враховуючи п. 6. роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/215 „Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди" задоволення позовних вимог про стягнення збитків може вважатись законним та обґрунтованим у разі встановлення судом наявності в обставинах справи одночасно чотирьох умов: наявність правил поведінки, встановленого законом або договором, факту порушення такого правила поведінки винною особою, збитків у потерпілої особи, безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. Отже, при вирішенні даного спору на позивача покладається обов'язок довести розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, факт порушення відповідачем його обов'язку та причинний зв'язок між цим порушенням і збитками. Відповідач, в свою чергу, для звільнення від відповідальності має довести відсутність своєї вини. При цьому, пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів, упущеної вигоди, покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи, вигода, не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків.

Разом з тим, для відшкодування збитків у вигляді втраченої вигоди частиною четвертою статті 623 Цивільного кодексу України передбачені додаткові умови такого відшкодування. Відповідно до вказаної норми при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. Ця норма зобов'язує кредитора своєчасно отримувати докази щодо здійснення конкретних заходів для забезпечення отримання доходів. Це положення орієнтує потерпілу сторону на необхідність доведення фактів, які б підтверджували, що потерпілий кредитор дійсно планував отримати відповідні доходи, все зробив для їх отримання, мав для цього всі можливості і неодмінно отримав би такий доход, якби договір був виконаний належним чином.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини, умислу або необережності, якщо інше не встановлено договором або законом; особа є невинуватою, якщо доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання; відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Статтею 623 ЦК України передбачено, зокрема, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. При цьому розмір збитків має бути підтверджений документально.

Крім цього, відповідно до ч. 4 ст. 623 ЦК України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. Отже, неодержаний прибуток (не отриманий доход, упущена вигода) - це рахункова величина втрати очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив би правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.

Таким чином, на позивача покладається обов'язок довести розмір збитків у вигляді упущеної вигоди, завданих порушенням зобов'язання, факт порушення відповідачем його обов'язку та причинний зв'язок між цим порушенням і збитками.

Відтак, для правильного вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обов'язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач, які - відповідач. Позивач повинен довести факт невиконання або неналежного виконання зобов'язання, прямого (безпосереднього) причинного зв'язку між порушенням зобов'язання (тобто неправомірними діями або бездіяльністю особи, яка заподіяла шкоду) і самими завданими збитками та обґрунтування їх розміру. Це правило базується на положеннях ст. 218 ГК України.

Як вже зазначалося вище та вбачається з матеріалів справи, 16.10.2014р. між позивачем та відповідачем укладено Договір доручення № 10 (а.с. 17-18), відповідно до умов якого Довіритель доручає, а Повірений бере на себе зобов'язання надати юридичні послуги, пов'язані із забезпеченням прав та інтересів Довірителя, а Довіритель зобов'язується прийняти належним чином надані Повіреним послуги та сплатити Повіреному винагороду, відповідно до умов цього Договору.

Також, умовами укладеного між сторонами Договору передбачено, що Повірений зобов'язується щомісячно надавати Довірителю Акт наданих послуг згідно цього Договору (п. 2.2.2. Договору).

У відповідності до п. 3.7. Договору Повірений складає і направляє на адресу Довірителя два екземпляри Акту наданих послуг. Якщо довіритель має зауваження або не погоджується з даними, що викладені в акті наданих послуг, останні протягом трьох робочих днів з моменту отримання такого Акту надсилає Повіреному письмові зауваження. У випадку відсутності зауважень у встановлений термін, Акт вважається підписаним.

Відтак, враховуючи положення п.п. 2.2.2., 3.7. Договору позивач зобов'язувався надіслати відповідачу акт наданих послуг, а не акт виконаних робіт. Хоча, станом на день розгляду справи жодних актів наданих послуг позивач відповідачу не надсилав, належних та допустимих доказів суду не подав.

Більше того, в матеріалах справи відсутні, а сторонами суду не подані належні та допустимі документальні докази того, що з 16.10.2014р. (з дня укладення Договору) по день розгляду справи позивач надавав відповідачу щомісячно акти наданих послуг в підтвердження виконання ним укладеного між сторонами Договору.

Крім цього, позивач не подав суду доказів того, що він до моменту отримання відповідачем розрахунку щодо заборгованості від ТзОВ "Яблуневий дар" вчинив юридичні дії по стягненню заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю "Яблуневий Дар", за вийнятком подання відповідачу проекту претензії для звернення відповідача на адресу ТзОВ "Яблуневий дар", доказів чого позивачем не надано, а такий факт заперечується відповідачем. При цьому, долучений до матеріалів справи витяг з електронної переписки позивача не може бути належним та допустимим доказом, оскільки даний витяг жодним чином не дає можливості встановити, хто направляв лист, та хто отримував лист, а також, відсутнє підтвердження того, якого змісту файл був долучений до листа.

Разом з тим, перевіряючи доводи апеляційної скарги в частині покликання скаржника на Акт виконаних робіт від 21.12.2015 року (а.с. 36), який у відповідності до п. 3.7. Договору та на думку скаржника, відповідач мав підписати в термін до 31.12.2015 року, або надіслати свої зауваження до нього, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається із змісту долученого до позовної заяви копії Акту виконаних робіт від 21.12.2015р. (а.с. 36) такий складено позивачем в односторонньому порядку та зазначено, що сторони підтверджують, що в період з 16.10.2014р. по 21.12.2015р. Повірений надав Довірителю послуги по стягненню заборгованості. У зв'язку з порушенням Довірителем своїх зобов'язань, Повірений має право отримати винагороду в розмірі 20% від коштів, що належать до стягнення на користь Довірителя, а саме 40007,56 грн., зокрема щодо ТзОВ "Прогаз України" заборгованості в розмірі 112137,77 грн. - винагороди в розмірі 22427, 55 грн., щодо ТзОВ "Яблуневий дар", заборгованість 87900,06 грн. - винагороди в розмірі 17580,01 грн.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що в акті виконаних робіт не зазначено, які саме послуги були надані позивачем відповідачу на виконання взятих позивачем на себе зобов'язань по поверненню заборгованості від ТзОВ "Прогаз України" та ТзОВ "Яблуневий дар" згідно Договору доручення № 10 від 16.10.2014 року та Додатку до нього, які регулюють надання послуг, а також регулюють надання позивачем винагороди відповідачу при наданні таких послуг, не перелічено види наданих послуг та не вказано дати виконання таких. В Акті також не зазначено, в чому вбачається порушення Довірителем його зобов'язань та не надано будь-яких доказів, що могли би підтвердити вищезазначені обставини.

Крім цього, як з'ясовано в ході судового розгляду справи заборгованість від ТзОВ "Яблуневий дар" була отримана відповідачем на підставі затвердженої судом Мирової угоди, в укладенні якої позивач не приймав участі, а заборгованість з ТзОВ "Прогаз України" в сумі 112137,77 грн. не отримана відповідачем повністю станом на момент розгляду даної справи, наведене визнається та не заперечується позивачем.

Разом з тим, з'ясуванням доказів у справі встановлено, що відповідач отримав від ТзОВ "Яблуневий дар" 87900,06 грн. заборгованості на підставі Мирової угоди від 05.10.2015 року, що затверджена ухвалою Господарського суду Львівської області 09.10.2015 року, в якій зазначено, що строк погашення заборгованості до 15.11.2015 року. Як зазначено в призначенні платежу платіжних документів на перерахування цих коштів, відповідно до мирової угоди від 05.10.2015р. ТзОВ "Яблуневий дар" було перераховано:

16.10.2015 року - 20000,00 грн.,

21.10.2015 року - 20000,00 грн.,

29.10.2015 року - 20000,00 грн.,

04.11.2015 року - 20000,00 грн.,

11.11.2015 року - 7900,00 грн.,

11.11.2015 року - 1827,00 грн.

Тобто, будь-яких належних та допустимих доказів того, що вищезазначені кошти надійшли відповідачу в результаті виконання позивачем умов спірного Договору суду не надано, хоча єдиною підставою виникнення у позивача упущеної вигоди є саме виконання ним зобов'язань, згідно Додатку № 1 до Договору доручення № 10 від 16.10.2014 року.

Поряд з цим, перевіряючи доводи позивача про стягнення з відповідача збитків у вигляді втраченої (упущеної) вигоди колегія суддів зазначає, що на позивача покладається обов'язок довести розмір збитків у вигляді упущеної вигоди, завданих порушенням зобов'язання, факт порушення відповідачем його обов'язку та причинний зв'язок між цим порушенням і збитками. Проте, оцінюючи документальні докази у справі в їх сукупності не вбачається, що позивач довів наявність збитків у вигляді упущеної вигоди в розмірі 17580,01 грн., протиправність поведінки відповідача та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками, оскільки не доказано заходи, які ним вживались для отримання доходів на вказану суму.

Щодо вимоги позивача про стягнення штрафних санкцій, які нараховуються на прострочену суму заборгованості по виплаті винагороди Повіреного, колегія суддів зазначає, що відсутні передбачені діючим законодавством підстави для стягнення таких фінансових санкцій, оскільки позивачем заявлено позов про стягнення упущеної вигоди, а не заборгованості по винагороді згідно Договору.

З огляду на вищенаведене колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що позивачем не подано достатньо об'єктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх вимог щодо стягнення з відповідача 17580,01 грн. втраченої вигоди, 1225,80 грн. - пені, 83,81 грн. - 3% річних.

З врахуванням викладеного, судова колегія вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог та зазначає, що скаржником у справі не доведено обставини на які він покликається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33 та 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Отже, з огляду на викладене вище, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 13.04.2016 року відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а інші зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально не обґрунтовані, не базуються на законодавстві, що регулює спірні правовідносини, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку, відповідно до вимог ст. 49 ГПК України покласти на скаржника.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, - Львівський апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В :

1. Рішення Господарського суду Львівської області від 13.04.2016 року у справі № 914/243/16 залишити без змін, апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 б/н від 19.04.2016 року - без задоволення.

2. Судовий збір за перегляд рішення Господарського суду Львівської області в апеляційному порядку покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи скеровуються в Господарський суд Львівської області.

Повний текст постанови складений 04.07.2016р.

Головуючий-суддя Мельник Г.І.

Суддя Кордюк Г.Т.

Суддя Плотніцький Б.Д.