Рішення

від 04.04.2007 по справі 9/443-06-11329

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

9/443-06-11329

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"04" квітня 2007 р.Справа  № 9/443-06-11329

За позовом: Відкритого акціонерного товариства "Дунайводбуд-18";  

До відповідача: Татарбунарської міської ради

Про визнання права власності   

Суддя  Бакланова Н.В.

Представники:

Від позивача: Коваль Н.М. дов. №24 від 31.08.2006р.

Від відповідача: Лєсніченко О.В. дов. №20 від 10.01.2007р.

СУТЬ СПОРУ: Позивач Відкрите акціонерне товариство "Дунайводбуд-18" звернувся до господарського суду Одеської області  з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України в Одеській області  про визнання права власності на гуртожиток на 100 місць, розташований за адресою: м. Татарбунари, вул. Робоча, 15 та на гуртожиток на 115 місць, розташований за адресою: м. Татарбунари, вул. Робоча, 9.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 15.01.2007р. за клопотанням позивача здійснено заміну неналежного відповідача Регіонального відділення Фонду державного майна України в Одеській області  на належного відповідача Татарбунарську міську раду, оскільки згідно рішення дев'ятої сесії V скликання Татарбунарської міської ради гуртожитки, що є предметом даного спору, перейшли з державної до комунальної власності.    

Відповідач Татарбунарська міська рада позов не визнає з підстав, викладених у відзиві..

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Дунайводбуд -18»було створено на під ставі Указу Президента «Про корпоратизацію підприємств»від 15.06.1993р. шляхом перетворен ня державного підприємства «Пересувної механізованої колони №18 структурного підрозділу державного підприємства «Дунайводбуд»у відкрите акціонерне товариство.

Як на балансі «Пересувної механізованої колони №18 структурного підрозділу державно го підприємства «Дунайводбуд», так і на балансі вже перетвореного відкритого акціонерного товариства значиться: гуртожиток на 100 місць, розташований за адресою: м. Татарбунари, вул. Робоча,15; гуртожиток на 115 місць, розташований за адресою: м. Татарбунари, вул. Робоча,9. Гуртожитки були побудовані Позивачем та введені в експлуатацію,

Позивач до теперішнього часу безперешкодно володів, користувався, розпоряджався вказаним майном, утримуючи його у належному технічному стані, використовуючи для нужд своїх працівників. Так, наприклад, протоколом спільного засідання профкому та правління Позивача від 05.10.2000р., було затверджене рішення про наведення порядку у гуртожитку № 5 по вул. Робочій у м. Татарбунари та виділення житла особам, які його потребують.

У травні-червні 2006р., в зв'язку з бажанням приватизувати житло у гуртожитках, його мешканці звернулись до Татарбунарської міської ради з проханням роз'яснити, хто є  власника ми зазначених гуртожитків. На запит Татарбунарської міської ради № 268 від 21.06.2006р., Регіональним відділенням Фонду державного майна України в Одеській області була дана відповідь за № 268 від 21.06.2006р., в якій Фонд стверджує, що оскільки гуртожиток №15 по вул. Робочій у м. Татарбунари не увійшов до статутного фонду Позивача - він є державною власністю.

Позивач вважає, що те, що спірне майно не увійшло до статутного фонду ВАТ «Дунайводбуд -18» є незакон ним.

У відповідності до п.2. ст. 108 Цивільного Кодексу України у разі пе ретворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов'язки попередньої юридичної особи. Також, пунктом 15 Положення про порядок корпоратизації підприємств, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.1993 р, встановлено, що з моменту державної реєстрації відкритого акціонерного товариства активи і пасиви підприємства, структурного підрозділу (одиниці) переходять до відкритого акціонерного товариства. Акціо нерне товариство стає правонаступником прав і обов'язків корпоратизованого підприємства.

Позивач зазначає, що, оскільки гуртожитки не увійшли до статутного фонду позивача, право влас ності на гуртожитки не визнається іншими особами. Згідно до ст. 392 ЦК України власник май на може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власно сті.

Ст. 257 Цивільного кодексу України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила - ст. 261 ЦК України.

Позивач стверджує, що оскільки йому стало відомо про те, що спірні гуртожитки є власністю держави, тільки у червні 2006р., лише після отримання відповіді Регіонального відділення Фонду державного майна України в Одеській області, строк подачі позову був пропущений позивачем з поважних причин.

Суд вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин повноту їх з'ясування і доведеність, дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Позов про визнання права власності –це позадоговірна вимога власника майна про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на майно.

Підставою позову є обставини, що підтверджують наявність у позивача права власності. Необхідною умовою захисту права власності шляхом його визнання служить підтвердження позивачем своїх прав на майно.

Одним з основних критеріїв визначення законності володіння майном і відображення його на балансі підприємства є джерела фінансування (централізоване або власні кошти підприємства), передача підприємству у володіння майна безпосередньо власником (уповноваженим органом) чи підприємством, яке володіє майном на праві повного господарського відання.

Підтвердженням факту правомірності володіння Пересувною механізованою колоною №18 структурного підрозділу державного підприємства “Дунайводбуд” та фінансування власними коштами спірного майна, є акт робочої комісії про прийняття закінченого будівництвом будівлі (споруди) від 29.09.1980р.  щодо гуртожитку на 115 місць, розташований за адресою м.Татарбунари, вул.Робоча,9, довідки № 2-4/2006 та № 2-5/2006 від 26.10.2006 р., План приватизації ПМК-18 від 29.11.1995 р.

Позивач посилається на Указ Президента “Про корпоратизацію підприємств” та Положення про порядок корпоратизації підприємств, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.93 р. № 508, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській області, надавши відзив по даній справі за той час доки воно було відповідачем, вважало, що це неправомірно, оскільки позивач, як  акціонерне товариство був перетворений шляхом приватизації, а ні шляхом корпоратизації.

Суд вважає, що це не є принциповим, оскільки, Положення про порядок корпоратизації підприємств як і Порядок перетворення в процесі приватизації державних підприємств у відкриті акціонерні товариства, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 07.12.1992р. № 686, в цій частині містить аналогічні норми щодо того, що з моменту державної реєстрації відкритого акціонерного товариства активи і пасиви державного підприємства приймаються товариством. Товариство є правонаступником прав і обов'язків державного підприємства, що приватизується.

Таким чином, єдиним власником майна, що належить господарському товариству, є саме товариство як юридична особа.

Право власності на майно випливає з ознак юридичної особи –“самостійна майнова відповідальність” та “наявність відокремленого майна”. Закріплене за господарським товариством майно створює необхідну базу для його нормальної діяльності.

Ст.115 Цивільного кодексу України встановлено, що господарське товариство є власником, зокрема, майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного капіталу.

У відповідності з п. 1 ч. 1 ст. 12 Закону України “Про господарські товариства”, товариство є власником майна, переданого йому учасниками, а також іншого майна, отриманого на підставах, не заборонених законом, аналогічна норма закріплена в ст. 26 Закону України “Про власність”.

ПМК № 18 структурного підрозділу державного підприємства “Дунайводбуд” наказом регіонального відділення від 18.01.1996р. №46 була перетворена у відповідності до вимог Закону України “Про приватизацію майна державних підприємств (в редакції, що діяла на момент приватизації) у відкрите акціонерне товариство “Дунайводбуд-18”, його засновником виступило регіональне відділення ФДМУ по Одеській області.

Адже наявність у статутному фонді акціонерного товариства державної(комунальної) частки акцій не змінює правову природу та статус товариства як суб'єкта права колективної власності, яка є похідною формою власності від приватної.

Серед проблемних питань відправлення правосуддя у справах, пов'язаних із застосуванням законодавства про власність, є досить неоднозначна ситуація, яка склалася стосовно розпорядження об'єктами соцкультпобуту (об'єктами приватизації групи ”Ж”), які не увійшли до статутних фондів корпоратизованих або приватизованих ВАТ, тобто не вибули з державної власності, проте знаходяться на їх балансі після безоплатної передачі.

Регіональне відділення ФДМУ по Одеській області стверджувало, що у період приватизації на балансі позивача знаходилися об'єкти державної власності, які не увійшли до статутного фонду ВАТ, в тому числі гуртожитки, тому вони продовжують перебувати на балансі ВАТ, як державне майно у відповідності до вимог ст.3 Закону України “Про управління об'єктами державної власності”.

Суд вважає посилання Фонду на цей Закон неправомірним, оскільки він набрав чинності з 26.10.2006р.

Суд вважає за необхідне звернути увагу як представника Фонду, так і представника міської ради на законодавство, яке діяло на момент приватизацій майна та створення ВАТ.   

При здійснені приватизації об'єктів соціально-культурного та комунально-побутового призначення, органи приватизації разом з місцевими органами державної виконавчої влади в місячний термін з дня затвердження статуту відкритого акціонерного товариства повинні були вирішити питання про їх передачу до комунальної власності.

При цьому до комунальної власності, крім об'єктів, що не підлягають приватизації згідно з чинним на той час законодавством, передається в обов'язковому порядку майно заснованих на загальнодержавній власності об'єктів соціально-культурного, житлово-комунального та побутового призначення, які забезпечують соціально-економічні потреби населення, а саме:  об'єкти житлового фонду (крім гуртожитків) і пов'язаних з його обслуговуванням житлово-експлуатаційні та ремонтно-будівельних підрозділів підприємств і організацій; об'єктів зв'язку, виробництва і постачання води, газу, відведення і очищення стічних вод, а також транспортного і енергетичного забезпечення прилеглого жилого району; об'єктів і закладів охорони здоров'я та об'єктів, що призначалися для навчально-виховної роботи з дітьми, та які обслуговують потреби населення; будинків, споруд і приміщень, які використовуються організаціями і установами соціального захисту населення, спеціальними закладами для дітей, людей похилого віку та інвалідів; інших об'єктів соціально-культурного, житлово-комунального та побутового призначення підприємств та організацій заснованих на загальнодержавній власності.

Ці положення знайшли своє відображення в Постановах Кабінету Міністрів України від 21.09.98 № 1482 “Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності”, від 19.02.96 № 222 “Про поетапну передачу до комунальної власності об'єктів соціальної інфраструктури, які належать суб'єктам підприємницької діяльності” та від 06.11.95 № 891 “Про затвердження Положення про порядок передачі в комунальну власність загальнодержавного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій”.

Тільки Постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 р. № 695 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 06.11.1995 №891”  були внесені зміни, щодо п.2 де слова “крім гуртожитків” замінили словами “у тому числі гуртожитки”.

Об'єкти соціально-культурного і комунально-побутового призначення, які не підлягали обов'язковій передачі до комунальної власності, тільки у разі відмови трудових колективів підприємств, що приватизуються, від приватизації цих об'єктів, передавались до комунальної власності за згодою відповідних органів державної виконавчої влади.

Трудовий колектив ПМК-18 не відмовлявся від спірних об'єктів, а оскільки вони входили в План приватизації підприємства, як це зазначено в таблиці № 4 –характеристика об'єктів соціально-побутового призначення, вважав, що вони увійшли до статутного фонду акціонерного товариства.

Таким чином, на момент приватизації та створення ВАТ ”Дунайводбуд-18” не було обов'язку щодо передачі гуртожитків до комунальної власності, а тому вони залишались у власності акціонерного товариства.        

Згідно ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

У відповідності зі ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод в здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

У відповідності зі ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Позивач, на думку суду, набув у встановленому законом порядку права власності на нерухоме майно, а саме: гуртожиток на 100 місць, розташований за адресою: м. Татарбунари, вул. Робоча, 15 та  гуртожиток на 115 місць, розташований за адресою: м. Татарбунари, вул. Робоча, 9 , і згідно чинного законодавства за ним повинно бути визнано право власності на це майно.

На підставі ст. ст. 44, 49 ГПК України витрати по сплаті держмита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу віднести за рахунок відповідача,

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:          

1.          Позов  задовольнити.

2.          Визнати за Відкритим акціонерним товариством "Дунайводбуд-18" право власності на нерухоме майно, а саме: гуртожиток на 100 місць, розташований за адресою: м. Татарбунари, вул. Робоча, 15 та  гуртожиток на 115 місць, розташований за адресою: м. Татарбунари, вул. Робоча, 9.

3.          Стягнути з  Татарбунарської міської ради Одеської області (68100 Одеська область м. Татарбунари вул. Котовського, 18, код 04527371) на користь Відкритого акціонерного товариства "Дунайводбуд-18" (68100 Одеська область м. Татарбунари вул. Князева, 41, код 01035785, р/р 2600686212 в Татарбунарському відділенні ООф АППБ „Аваль” м. Одеси МФО 328351) витрати по сплаті державного мита в сумі 85 /вісімдесят п'ять/ грн.00 коп., витрати на ІТЗ судового процесу в сумі 118 /сто вісімнадцять/ грн. 00 коп.

Рішення підписано „12” квітня 2007р.

Рішення суду набирає чинності згідно ст.85 ГПК України.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя                                                                                       Бакланова Н.В.