Рішення

від 20.03.2007 по справі 15/435-06-11580

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

15/435-06-11580

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

         "20" березня 2007 р.Справа  № 15/435-06-11580

Господарський суд Одеської області  у складі:

Судді                                              Петрова В.С.

При секретарі                                Стойковій М.Д.

За участю представників сторін:

від позивача –                           Лисєнко О.П.;

від відповідача –                       Кушнірук О.С.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Компанії „Alfa Trade N. V.” до Державного підприємства „Іллічівський морський торговельний порт” про стягнення 127 426,73 доларів США, -

ВСТАНОВИВ:  

Компанія „Alfa Trade N. V.” (Бельгія) звернулась до господарського суду Одеської області з позовною заявою про стягнення з Державного підприємства „Іллічівський морський торговельний порт” 1 788,90 дол. США як сплачені надлишково за надані портом супутні послуги у зв'язку з неправомірністю донарахування відповідачем у складі вартості наданих послуг сум податку на додану вартість за ставкою 20%. При цьому позивач посилається на те, що при розрахунку вартості наданих транспортних послуг відповідачем невірно визначений об'єкт оподаткування ПДВ та не враховані особливості оподаткування операцій поставки послуг, пов'язаних з перевезенням (переміщенням) вантажів транзитом через територію України.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 14.11.2006 р. порушено провадження у справі № 15/435-06-11580 та призначено справу до розгляду в засіданні суду.

В ході розгляду справи позивач уточняв позовні вимоги та просив суд стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 1135,42 дол. США як надлишково сплачені за надані портом супутні послуги. У подальшому позивач звернувся до суду із заявою про збільшення позовних вимог до 127 426,73 доларів США.

Відповідач позовні вимоги не визнає з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву (а.с. 89-90 т. 5), оскільки вважає цілком правомірним включення у вартість супутніх послуг ПДВ, тому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, господарський суд встановив наступне.

05 січня 2003 р. між Компанією „Alfa Trade N. V.” (Бельгія) та Компанією „ASHLY LTD” (Turks and Calcos Islands) укладено договір № ALF-01, відповідно до якого позивач зобов'язався здійснювати організацію та операції по прийому з морських суден імпортну марганцеву руду Компанії „ASHLY LTD” навалом у кількості не менше ніж 450 тис.тон, здійснювати прийом та зберігання вказаного вантажу, а також його навантаження на залізничні вагони.

Відповідно до контракту № 3167 від 24.10.2005 р. Компанія „ASHLY LTD” (Turks and Calcos Islands) зобов'язалась поставити ВАТ „Нікопольський завод феросплавів” марганцеву руду, кількість якої у період січня 2006 року складає 80 000 мт +/-10%, на умовах поставки DDU –станція призначення товару, якою визначено станцію Нікополь Придніпровської залізниці.

Згідно умов контракту № 3919 від 29.12.2005 р. Компанії „Ashly Limited”  зобов'язалась поставити ВАТ „Нікопольський завод феросплавів” марганцеву руду на умовах поставки DDU –станція призначення товару, якою визначено станцію Нікополь Придніпровської залізниці. Кількість вказаного поставляємого Компанією „Ashly Limited”  товару у період лютого 2006 року –січня 2007 року складає 930 000 мт +5/-10%, з яких 370 000 мт +5/-10% складає товар крупної фракції і 560 000 мт +5/-10% складає товар дрібної фракції.

30 грудня 2005 року між ДП „Іллічівський морський торговельний порт” та Компанією „Alfa Trade N. V.” укладено договір № 299, відповідно до якого ДП „ІМТП” зобов'язався від імені та за дорученням позивача здійснити організацію і операції по прийому від суден, що надходять на адресу відповідача, імпортних і/або транзитних руд кольорових металів навалом у кількості 1 280 000 тон, по 320 000 тон щоквартально, а також здійснити зберігання імпортного вантажу та його навантаження по нарядам відповідачу вагою, що зазначена у нарядах, а в окремих випадках за дорученням відповідача, зазначеному у нарядах, - вивантаження вантажу по переважуванню на залізничних вагах станції Іллічівськ. Зазначена вище кількість вантажу приймалась з марджином +/-10%”. Також відповідно до умов вказаного договору позивач зобов'язався оплатити послуги порту по діючим ставкам і тарифам, чинним на день надання послуг та/або відвантаження вантажу.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна умов договору не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

На виконання умов договору № 299 від 30.12.2005 р. відповідачем здійснені операції по прийому від суден та відвантаженню на залізничні вагони імпортного вантажу (марганцевої та нікелевої руди), наданий комплекс транспортних послуг, до яких входить: вивантаження вантажу з суден, зачистка трюмів, внутріпортове експедирування, подання-забирання вагонів, зберігання вантажу на складі порту, зачистка складу, навантаження  на залізничний транспорт, візировка накладних.

Як встановлено судом, вартість наданих послуг розрахована відповідачем на підставі Збірника тарифів на роботи та послуги, що надаються вантажовласникам морськими торговими портами, затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 31.10.1995 р., узгодженого з Мінекономіки, Держстандартом, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.12.1995 р. (із змінами та доповненнями), а також місцевими тарифами, затвердженими начальником порту, узгодженими у договорі № 299 від 30.12.2005 р. Так, у вартість наданих послуг відповідачем відповідно до п.п. 3.1.1. п. 3.1. ст. 3; п. 4.1. ст. 4; п.п. 6.1.1 п. 6.1 ст. 6 Закону України „Про податок на додану вартість” (із змінами та доповненнями) включено ПДВ, суму якого розраховано за ставкою 20%.

Так, за надані транспортні послуги відповідачем виставлені наступні рахунки: И9/3763 від 21.08.2006 р.; И9/3395 від 31.07.2006 р.; И9/3679 від 15.08.2006 р.; И9/3988 від  07.09.2006 р.; И9/3989 від 07.09.2006 р.; И9/4207 від 21.09.2006 р.; И9/4295 від 27.09.2006 р.; И9/4266 від 25.09.2006 р.; И9/4153 від 18.09.2006 р.; И9/4590 від 17.10.2006 р.; И9/4589Р від 19.10.2006 р., які оплачені позивачем з урахуванням ПДВ в сумі 127 426,73 дол. США (розрахунок наведений у таблиці а.с. 111-112 т. 4).

Проте, на думку суду, підстави для застосування  відповідачем п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3,  п. 4.1 ст. 4, п.п. 6.1.1 п. 6.1 ст. 6 Закону України „Про податок на додану вартість” (із змінами та доповненнями) відсутні, виходячи з наступного.

Так, надані відповідачем за договором № 298 від 30.12.2005 р. послуги віднесені до категорії транспортних відповідно до Державного класифікатора України ГК 009-96 „Класифікація видів економічної діяльності”, затвердженого наказом Державного комітету із стандартизації, метрології та сертифікації № 441 від 22.10.1996 р. Зокрема, розділ 63 цього класифікатору передбачає види допоміжних транспортних послуг, які і були надані відповідачем.

Відповідно п. 23 ст. 1 Митного кодексу України переміщення товарів через митний кордон України у вантажних відправленнях –це переміщення товарів через митний кордон України при здійсненні експортно-імпортних операцій, а також інших операцій, пов'язаних із ввезенням товарів на митну територію України, вивезенням товарів за межі митної території України або переміщенням їх митною територією України транзитом.

Стаття 110 Митного кодексу України визначає засоби та способи переміщення товарів, а саме: згідно ч. 1 названої статті кодексу переміщення товарів через митний кордон України здійснюється засобами авіаційного, водного, автомобільного, залізничного, трубопровідного транспорту, а також лініями електропередачі.

Також статтею 40 Митного кодексу України передбачено, що усі товари і транспортні засоби, що переміщуються через митний кордон України підлягають  митному контролю.

Пунктом 15 ст. 1 Митного кодексу України визначено поняття „митного контролю” –це сукупність заходів, що здійснюються митними органами в межах своєї компетенції з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань митної справи, міжнародних договорів України, укладених в установленому законом порядку.

Згідно ст. 43 Митного кодексу України товари і транспортні засоби перебувають під митним контролем з моменту його початку і до закінчення згідно з заявленим митним режимом. У разі ввезення на митну територію України товарів і транспортних засобів митний контроль розпочинається з моменту перетинання ними митного кордону України і  закінчується після здійснення у повному обсязі митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України.

Митне оформлення передбачає виконання митним органом дій (процедур), які пов'язані із закріпленням результатів митного контролю товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, і мають юридичне значення для подальшого використання цих товарів і транспортних засобів (п. 14 ст. 1 Митного кодексу України). Митне оформлення вважається завершеним після виконання митним органом митних процедур, визначених ним на підставі Митного кодексу України відповідно до заявленого митного режиму (ч. 3 ст. 77 вказаного Кодексу).

Виходячи з викладеного момент закінчення митного оформлення у заявленому режимі співпадає з моментом завершення митного контролю.

Ч. 1, 3 ст. 63 Митного кодексу України передбачено, що навантаження, вивантаження, перевантаження, усунення пошкоджень упаковки, розпакування, упакування, перепакування товарів, митне оформлення яких не закінчено, може здійснюватися з дозволу митного органу. Користування та розпорядження товарами і транспортними засобами, митне оформлення яких не закінчено, забороняються, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Також згідно ст. 71 Митного кодексу України митне оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України резидентами (крім громадян), крім випадків переміщення товарів і транспортних засобів через територію України у режимі транзиту, здійснюється митними органами, у зонах діяльності яких розташовані ці резиденти.

У разі ввезення товару резидентами, які розташовані у зоні діяльності митних органів, зона діяльності яких знаходиться на території України, здійснюється переміщення ввезених товарів між двома митними органами (від пункту ввезення на митну територію України –до митного органу, розташованого на митній території України, та що здійснює  митне оформлення ввезених товарів).

Переміщення товарів під митними контролем між митними органами здійснюється у вигляді транзитних перевезень.

Відповідно до ст. 155 Митного кодексу України транзитні перевезення  поділяються на внутрішній та прохідний митний транзит. Прохідний митний транзит –це переміщення товарів під митним контролем від одного пункту пропуску, розташованого на митному кордоні України, –пункту ввезення на митну територію України –до іншого пункту пропуску, розташованого на митному кордоні України, –пункту вивезення за межі митної території України. Внутрішнім митним транзитом вважається переміщення товарів під митним контролем: 1) від пункту пропуску, розташованого на митному кордоні України, –пункту ввезення на митну територію України - до митного органу, розташованого на митній території України; 2) від митного органу, розташованого на митній території України, до пункту пропуску, розташованого на митному кордоні України, –пункту вивезення за межі митної території України; 3) від одного митного органу, розташованого на митній території України, до іншого митного органу, розташованого на митній території України.

Статтею 156 Митного кодексу України визначені умови здійснення транзиту товарів, Так, товари, що переміщуються транзитом, повинні:

1) залишатися у незмінному стані, крім природних втрат, і не використовуватися з іншою метою, крім транзиту;

2) бути доставленими до митного органу призначення у строк, визначений митним органом відправлення.

Під час транзиту товарів на митній території України з дозволу та під контролем митного органу можуть здійснюватися окремі операції (перевантаження, вивантаження, навантаження, перепакування) з такими товарами без зміни їхніх властивостей та товарного вигляду.

Відповідно до ст. 200 Митного кодексу України транзит –це митний режим, відповідно до якого товари і транспортні засоби переміщуються під митним контролем між двома митними органами або в межах зони діяльності одного митного органу без будь-якого використання таких товарів і транспортних засобів на митній території України.

Умови переміщення товарів у режимі транзиту передбачені ст. 201 Митного кодексу України, а саме: товари, що переміщуються транзитом, повинні:

1) перебувати у незмінному стані, крім змін внаслідок природного зношення або втрат за нормальних умов транспортування та зберігання;

2) не використовуватися на території України ні з якою іншою метою, крім транзиту;

3) у випадках, визначених законодавством України, переміщуватися за наявності дозволу на транзит через територію України, який видається відповідними уповноваженими органами;

4) у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, переміщуватися встановленими маршрутами та шляхами;

5) бути доставленими до митного органу призначення у строк, що визначається відповідно до чинних в Україні нормативів на перевезення вантажів, виходячи з виду транспорту, маршруту, відстані до кінцевого пункту та інших умов перевезення.

Основною ознакою, що відрізняє митний режим „транзит” від транзитних перевезень вантажів під митним контролем є те, що транзитні перевезення вантажів, що знаходяться під митним контролем, здійснюються  відносно вантажів, які переміщаються в митних режимах „експорт”,  „імпорт” і  „транзит”.

Також суд зазначає, що посилання відповідача на Закон України „Про транзит вантажів” є необґрунтованими, оскільки відповідно до преамбули цього Закону він визначає засади організації та здійснення транзиту вантажів авіаційним, автомобільним, залізничним, морським і річковим транспортом через територію України. У даному випадку товари, щодо яких відповідачем надавались послуги, прямували на митну територію України.   

Таким чином, ввезення товарів на митну територію України здійснюється після завершення митного оформлення у заявленому митному режимі в пункті проведення митного оформлення. До проведення митного оформлення товари вважаються неввезеними на митну територію України, і відповідно імпорт товару здійснюється лише після закінчення процедури митного оформлення. У зв'язку з цим спростовуються заперечення відповідача, що вантаж, який не пройшов митне оформлення, щодо якого відповідачем надавались супутні послуги, є імпортним.

Як встановлено судом, вантажі, відносно яких відповідачем надавались транспортні послуги за договором № 299 від 30.12.2005 р. та позивачем здійснювалось транспортне експедирування за договорами (№ ALF-01 від 05.01.2003 р. та ін.), ввезені на територію України в митному режимі „імпорт” відповідно до умов укладених зовнішньоекономічних контрактів (№ 3919 від 29.12.2005 р.) Як вбачається з наданих позивачем документів (коносаментів, нарядів на відвантаження, залізничних квитанцій) вантаж прибував у порт Іллічівськ, перевантажувався на залізничний транспорт і в момент його вивантаження з суден в порту Іллічівськ був взятий під „митний контроль” Чорноморської регіональної митниці (Одеської митниці), що підтверджується відміткою на залізничних квитанціях, та був переміщений саме під „митними контролем” до пунктів ввозу на митну територію України - станцію Нікополь Придніпровської залізниці, яка є пунктом проведення митного оформлення.      

Статтею 3 Закону України „Про податок на додану вартість” визначено об'єкт оподаткування податком на додану вартість. Зокрема, згідно п. 3.1 ст. 3 вказаного Закону об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю); ввезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі імпорту або реімпорту.

Відповідно до п.1.14. того ж Закону супутні послуги –це послуги, вартість яких включається відповідно до норм митного законодавства до митної вартості товарів, що експортуються або імпортуються.

Виходячи зі змісту ст. 267 Митного кодексу України, для визначення митної вартості товарів до ціни угоди при цьому додаються, якщо вони не були раніше до неї включені, витрати на доставку товарів до аеропорту, порту чи іншого місця ввезення товарів на митну територію України, зокрема, витрати на транспортування, навантаження, вивантаження, перевантаження та перевалку товарів.

Пунктом 4.3. ст. 4 Закону України „Про податок на додану вартість” (із змінами та доповненнями) передбачено, що для товарів, які імпортуються на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, пов'язаних з імпортом таких товарів, плати за використання об'єктів інтелектуальної власності, що належать до таких товарів, акцизних зборів, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів).

Згідно умов наявних в матеріалах справи зовнішньоекономічних контрактів, поставка товару здійснювалась на умовах DDU –станція призначення товару. У відповідності з умовами Інкотермс –2000 до контрактної вартості товару включені і витрати по транспортуванню товару від порту перевантаження до станції призначення. Зазначені обставини передбачені також умовами розділу 4 вищезазначених контрактів.

Таким чином, вартість супутніх послуг, які були надані портом за договором № 298 від 30.12.2005 р., включена до контрактної вартості товару, що імпортується, та згідно з п. 4.3. ст. 4 Закону України „Про податок на додану вартість” (із змінами та доповненнями) є базою оподаткування об'єкта оподаткування –операцій по ввезенню товарів (супутніх послуг). Операції з поставки послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України портом не здійснювались, оскільки надані відповідачем послуги є супутніми. Отже, при оподаткуванні операцій з надання супутніх послуг повинні застосовуватися положення п.п. 3.1.2. п. 3.1. ст. 3 та п. 4.3. ст. 4 Закону України „Про податок на додану вартість” (із змінами та доповненнями).

Крім того, п.п. 6.2.4. п.6.2. ст. 6  Закону України „Про податок на додану вартість” (із змінами та доповненнями) визначений особливий порядок оподаткування податком на додану вартість операцій поставки послуг, пов'язаних з перевезенням (переміщенням) вантажу транзитом через територію України, а саме: операції з поставки послуг платником податку, пов'язані з перевезенням (переміщенням) пасажирів і вантажів транзитом через територію України, оподатковуються у порядку, передбаченому пунктом 5.15 ст. 5  Закону України „Про податок на додану вартість”. Так, пункт 5.15 ст. 5 названого Закону передбачає, що операції з поставки послуг по перевезенню (переміщенню) пасажирів та вантажів транзитом через територію і порти України звільняються від оподаткування.

Виходячи з наведеного та з характеру наданих відповідачем послуг, суд вважає, що при оподаткуванні операцій, що здійснюються відповідачем, мають застосовуватися положення п.п. 6.2.4. п. 6.2. ст.6 Закону України „Про податок на додану вартість”.

Як вбачається з матеріалів справи, податок на додану вартість при імпорті товару, стосовно якого портом надавались супутні послуги, сплачено позивачем у повному обсязі.

За таких обставин, оскільки відповідач отримав безпідставно грошові кошти в розмірі 127426,73 дол. США, вказана сума підлягає поверненню позивачу відповідно до глави 83 Цивільного кодексу України, положення якої застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб, чи наслідком події, а також положення якої застосовуються до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином, витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією з сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Так, згідно ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставне набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно; особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. А у відповідності зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оцінюючи надані докази в сукупності, господарський суд вважає, що позовні вимоги цілком обґрунтовані та відповідають вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим підлягають задоволенню.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, згідно ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати відносяться за рахунок відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

                                         В И Р І Ш И В:

1.          Позовну заяву Компанії „Alfa Trade N. V.” до Державного підприємства „Іллічівський морський торговельний порт” про стягнення 127 426,73 доларів США задовольнити.

2.          СТЯГНУТИ з Державного підприємства “Іллічівський морський торговельний порт” (68001, Одеська область, м. Іллічівськ, пл. Праці, 6; код ЄДРПОУ 01125672; валютний розрахунковий рахунок 26009114761001 в АКБ „МТБ”, МФО 328168) на користь Компанії „Alfa Trade N. V.” (Бельгія, 2000 Антверпен, вул. Ван Куїкстраат, 1 БЮС 16; банк Брюссель Ламберт 2000 Антверпен, Метрополь, вул. Ленге Гастхьюїсстраат, 14, рахунок № 320-0050854-96 СВИФТ- BBRUBEBB 200) безпідставно отримані грошові кошти в розмірі 127 426/сто двадцять сім тисяч чотириста двадцять шість/доларів США 73 цента; 1 274/одна тисяча двісті сімдесят чотири/долара США 26 центів витрат по сплаті державного мита, 23/двадцять три/долара США 37 центів витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення набирає законної сили протягом 10 днів з моменту його підписання.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Підписано 10.04.2007 р.

                              Суддя                                                                                       Петров В.С.