Ухвала

від 27.04.2016 по справі 473/68/16-к

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №473/68/16-к 27.04.2016

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2016 року апеляційний суд Миколаївської області у складі колегії суддів судової палати у кримінальних справах:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

за участю секретаря ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві кримінальне провадження за апеляцією прокурора Вознесенської місцевої прокуратури Миколаївської області на вирок Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 18 лютого 2016 року, відносно:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Шахтарськ Донецької області, не судимої,

обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 187, ч. 3 ст. 289 КК України.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 187 та ч. 3 ст. 289 КК України, вирок відносно якого не оскаржувався.

Учасники судового провадження:

обвинувачена ОСОБА_5

захисник ОСОБА_7

прокурор ОСОБА_8 .

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

В апеляції прокурор ОСОБА_9 просить вирок Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 18.02.2016 в частині звільнення ОСОБА_5 на підстав ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням скасувати, з підстав неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність та у зв`язку із м`якістю призначеного покарання, що не відповідає тяжкості вчинених

Справа № 11кп/784/345/16р. Головуючий 1-ї інстанції ОСОБА_10

Категорія: ч. 3 cт. 187 КК України Суддя апеляційної інстанції ОСОБА_1

кримінальних правопорушень та особі обвинуваченої.

Ухвалити новий вирок, яким вважати ОСОБА_5 засудженою:

за ч. 3 ст. 187, ч. 1, ч. 2 ст. 69 КК України - у виді 5-ти років позбавлення волі без конфіскації майна;

за ч. 3 ст. 289, ч. 1 ст. 69 КК України - у виді 4-х років позбавлення волі без конфіскації майна.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити покарання у виді 5-ти років позбавлення волі.

В запереченнях на апеляцію захисник ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_5 просить апеляцію прокурора залишити без задоволення, а вирок міськрайонного суду відносно ОСОБА_5 , без змін.

Вважає вирок суду 1-ї інстанції законним і обґрунтованим, а призначене покарання таким, що відповідає особі обвинуваченої та тяжкості вчинених нею злочинів.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.

Вироком Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 18 лютого 2016 року ОСОБА_5 визнано винною в скоєнні злочинів, передбачених ч. 3 ст.187 та ч. 3 ст. 289 КК України та призначено їй покарання:

-за ч. 1 ст.69 та ч. 2 ст.69 ч 3 ст.187 КК України у виді 5-тироків позбавлення волі без конфіскації майна;

-за ч. 1 ст.69, ч. 3 ст. 289 КК України у виді 4-ох років позбавлення волі без конфіскації майна.

Відповідно до ч. 1 ст.70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено до відбуття покарання ОСОБА_5 у виді 5-ти років позбавлення волі без конфіскації майна.

На підставі ст. ст. 75, 76 КК України обвинувачену ОСОБА_5 від призначеного основного покарання звільнено, та встановлено іспитовий строк 3 роки, та зобов`язано не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти орган кримінально-виконавчої інспекції про зміну місця проживання, періодично з`являтися для реєстрації в орган кримінально- виконавчої інспекції.

Узагальнені доводи апеляції.

На думку прокурора судом, при призначенні покарання та звільненні від його відбуття недостатньо враховано тяжкість вчинених обвинуваченою ОСОБА_5 кримінальних правопорушень, які відповідно до ст. 12 КК України відносяться до категорії особливо тяжких та не в повній мірі враховано роль обвинуваченої при вчиненні вказаних злочинів, а тому їй призначено занадто м`яке покарання.

Крім того, вважає, що судом безпідставно вказано, що ОСОБА_5 вчинили перераховані злочини під впливом побутової залежності від ОСОБА_6 , оскільки рішення про вчинення кримінальних діянь вона приймала самостійно без будь-якого стороннього впливу, чітко розуміючи характер та наслідки своїх дій.

Встановлені судом першої інстанції обставини.

Згідно вироку суду ОСОБА_5 визнано винною у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 187 та ч. 3 ст. 289 КК України за таких обставин.

15 жовтня 2015 року близько 23 годин 30 хвилин на території Щербанівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області обвинувачені ОСОБА_6 та ОСОБА_5 за попередньою змовою між собою, з метою заволодіння чужим майном прибули до охоронюваної території насосної станції Вознесенського МУВГ, яка розташована на відстані 3-х кілометрів від села Шевченкове, де шляхом обману проникли до приміщення оператора насосної станції, та із застосуванням фізичної сили та погроз застосування насильства, небезпечного для життя та здоров`я оператора насосної станції - потерпілого ОСОБА_11 , напали на нього, зв`язали його та зачинили в окремому приміщенні, після чого відкрито заволоділи майном, яке належить потерпілому ОСОБА_11 , а саме: телевізором моделі «Funai» вартістю 300 гривень, мобільним телефоном моделі «Samsung GT - Е 1200І» вартістю 300 гривень, грошовими коштами в сумі 100 гривень, чим спричинили потерпілому ОСОБА_11 матеріальний збиток на загальну суму 700 гривень, а також відкрито заволоділи майном, що перебуває на балансі підприємства Вознесенське МУВГ, а саме: радіостанцією моделі «Icom F 211» вартістю 3197 гривень, мобільним телефоном моделі «Samsung GT - Е 1080І» вартістю 185 гривень, чим спричинили підприємству Вознесенське МУВГ матеріальний збиток на загальну суму 3382 гривні.

Після заволодіння зазначеним чужим майном у обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_5 виник умисел на незаконне заволодіння транспортним засобом - легковим автомобілем моделі «ВАЗ - 2103» державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , вартістю 21930 гривень, який знаходився на території насосної станції Вознесенського МУВГ та належав оператору насосної станції підприємства потерпілому ОСОБА_11 ..

З метою реалізації даного злочинного умислу, обвинувачений ОСОБА_6 за попередньою змовою з обвинуваченою ОСОБА_5 із застосуванням фізичної сили і погроз застосування насильства, небезпечного для життя та здоров`я потерпілого ОСОБА_11 , із застосуванням ножа, який тримав в руці обвинувачений ОСОБА_6 , змусили потерпілого ОСОБА_11 відчинити двері належного йому транспортного засобу та запустити двигун. В подальшому обвинувачені ОСОБА_6 та ОСОБА_5 поклали чужі речі, якими вони відкрито заволоділи до даного автомобілю, після чого зникли на ньому з місця події, чим спричинили потерпілому ОСОБА_11 матеріальний збиток на сумі 21930 гривень.

Після чого обвинувачений ОСОБА_6 , керуючи транспортним засобом - легковим автомобілем моделі «ВАЗ - 2103» державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , належним потерпілому ОСОБА_11 , від`їхавши на відстань біля двох кілометрів від села Щербанівське Вознесенського району у напрямку перехрестя з автошляхом «Р - 06 Ульянівка - Миколаїв зупинився, внаслідок виниклої неспрановсті автомобіля. Не зумівши запустити двигун автомобіля, обвинувачений ОСОБА_6 викликав до місця зупинки керованого ним автомобіля таксі.

Під час переватаження чужого майна, яким вони заволоділи за попередньою змовою з обвинуваченою ОСОБА_5 , із автомобіля до салону та багажного відділення таксомоторного автомобіля, обвинувачений ОСОБА_6 таємно викрав набір гайкових ключів, чим спричинив потерпілому ОСОБА_11 майнову шкоду на суму 636 грн.

Встановлені судом апеляційної інстанції обставини.

Заслухавши доповідь судді, прокурора, яка підтримала апеляцію в повному обсязі, обвинувачену ОСОБА_5 та її захисника ОСОБА_7 , які просили залишити апеляцію прокурора без задоволення, а вирок міськрайонного суду без змін, вивчивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляції, апеляційний суд вважає подану апеляцію такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вина засудженої ОСОБА_5 у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 187 та ч. 3 ст. 289 КК України, за обставин викладених у вироку, доведена та підтверджується зібраними та дослідженими по справі доказами і апелянтом не оскаржується, як і не оскаржується кваліфікація її дій за вказаними вище статтями.

Що стосується покарання, то воно обвинуваченій ОСОБА_5 призначено з дотриманням вимог ст. ст. 65-67, 70 КК України, тобто з урахуванням ступені тяжкості скоєних злочинів, даних про особу обвинуваченого, який раніше не судима, за місцем проживання характеризується задовільно, вчинила злочин вперше, щиро кається в скоєному, повністю відшкодувала завданий збиток та усунула заподіяну шкоду, а також наявності на утриманні двох малолітніх дітей 2010 та 2014 років народження, яких обвинувачена виховує та утримує сама.

Обставин, які у відповідності до ст. 67 КК України є обтяжуючими покарання обвинуваченої не встановлено.

Що стосується усіх доводів апелянта в частині призначеного обвинувачений ОСОБА_5 покарання, яке апелянт вважає несправедливим внаслідок його м`якості, то вони є безпідставними, так як апелянт не пропонує призначити інше покарання ніж те яке призначив суд.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про можливість перевиховання обвинуваченої без ізоляції від суспільства, при цьому своє рішення належним чином мотивував тим, що ОСОБА_5 вчинила злочин вперше, щиро розкаялася у вчиненому, повністю відшкодувала завданий збиток та усунула заподіяну шкоду, є матір`ю одиначкою, яка утримує та виховує двох малолітніх дітей, 2010 та 2014 років народження.

18 квітня 2016 року на адресу апеляційного суду надійшло повідомлення начальника Вознесенського управління водного господарства ОСОБА_12 згідно якого у вказаної установи відсутні претензії майнового характеру щодо обвинуваченої ОСОБА_5 , що також підтверджує правильність рішення суду про врахування такої пом`якшуючої покарання обставини добровільне відшкодування завданої шкоди.

Також при звільненні обвинуваченої ОСОБА_5 від відбуття покарання суд правильно врахував обставини, за яких скоєно кримінальні правопорушення, їх тяжкість, відсутність тяжких наслідків та відсутність обтяжуючих покарання обставин.

Тому, доводи апелянта про те, що суд звільняючи ОСОБА_5 від відбуття покарання виходив лише із даних, які характеризують обвинувачену, є непереконливими.

Суд приймаючи рішення про звільнення обвинуваченої ОСОБА_5 керувався не тільки положеннями ст. ст. 75, 76, а й 79 КК України, де зазначено, що у разі призначення покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі вагітним жінкам або жінкам, які мають дітей віком до семи років, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п`яти років за тяжкі та особливо тяжкі злочини, суд може звільнити таких засуджених від відбування як основного, так і додаткового покарання з встановленням іспитового строку у межах строку, на який згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у зв`язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною семирічного віку.

Тому, підстав для скасування вироку в частині звільнення обвинуваченої від відбування покарання та постановлення нового вироку, про що просить апелянт, колегія суддів не вбачає.

Виходячи з викладеного, керуючись ст. ст. 405, 407 КПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляцію прокурора Вознесенської місцевої прокуратури Миколаївської області ОСОБА_13 залишити без задоволення.

Вирок Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 18 лютого 2016 року, відносно ОСОБА_5 , залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду вступає в законну силу з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на протязі трьох місяців з моменту проголошення рішення суду апеляційної інстанції.

судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_3 ОСОБА_2